Година спілкування "Ой чий то кінь стоїть?"

Тема: Ой чий то кінь стоїть?

Мета: ознайомити учнів із українськими традиціями, зокрема тваринами-оберегами нашого дому і країни такими, як кінь; формувати в них моральні цінності, виховувати повагу до традицій свого народу.

Пісня «Ой чий то кінь стоїть?»

Читець: Починаючи нашу нову проектно-пошукову роботу на тему: «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину», ми думали: «А з чого ж почати?», і зрозуміли, що почнемо із тварин-оберегів нашого дому і країни. Першою і найважливішою такою твариною є кінь. Адже кінь – це символ сонця, швидкості, витривалості, степової волі, символ вірності та відданості. Наша сьогоднішня зустріч  називається «Ой, чий то кінь стоїть?». А почнемо свою розповідь із давніх часів.

Читець: Три з половиною тисячі років тому цар Кіпру надіслав Єгипетському фараону Аменходепу листа. Він починався словами: «Бажаю здоров’я Вам, Вашій родині та Вашим коням».

Зміст цього послання, можливо, і став би брухтом історії, якби не згадка про коней. Адже у давні часи без четвероногих тварин не проіснувала б жодна імперія. Більшість воєн вигравав той, у кого були гарно вивчені та вишколені рисаки. Як підтверджують археологи, вивчаючи давні поховання, - людина приручила і одомашнила коня близько шести тисяч років тому.

Читець: В центрі знаменитої Олімпії 680 року до нашої ери спеціально був збудований іподром, що в перекладі з грецької означає «місце для бігу коней». Серед переможців, яким зводили пам’ятники, є і четвероногі бігуни. На жаль, нічого з того часу не збереглося. Ще в пам’яті залишилася така історія: у персидського царя, коли він переправлявся через річку Діалу, притоку Тигру, випадково втопився улюблений кінь. Тоді жорстокий владика наказав знищити річку. За його волею було прорито 360 каналів у пустелю і річка зникла.

Пройшло майже тисячоліття, аж поки природа не повернула Діалу у своє русло. Ми також не можемо не згадати і про Олександра Македонського, який приборкав дикого коня Буцефала. Він вигравав свої походи дякуючи цьому коню, а щоб зберегти його сили, -  коня привозили на місце бою в спеціальній колісниці. Коли Буцефал загинув в одному бою, -  Македонський навіть наказав заснувати місто Буцефал біля річки Джеломи.

Читець: Кінь – також персонаж українського фольклору. Український мовознавець та лінгвіст Віталій Кононенко твердить, що «кінь уособлює для українця вільне життя, нескорений дух, стриманість дій та вчинків». Він служив засобом пересування не тільки людей на землі, а й Богів на небі. Кінь супроводжує і слов’янських Богів – Дажбога, Хорса, Світовида, Перуна. Він – символ руху взагалі: як земного, так і небесного. Мотив божества коней присутній і в культовому мистецтві на широких просторах від Європи до Індії.

Читець: У давніх слов’ян-язичників кінь був символом смерті і воскресіння сонячного божества, яке сходить і заходить. У V – X столітті слов’яни поклонялися, поряд з іншими, конюшнику – домашньому Богу, що охороняв конюшні та коней від усього лиха, хвороб, пожежі. Конюшникові залишали в яслах всілякі смачні наїдки. У давніх слов’ян навіть була клятва, що протягом століть збереглася як найсвятіша - «Клянусь конем!». Кінь був дорогим подарунком князя своїм заприсяжним воїнам-дружинникам. Не можна не згадати і фольклорний мотив коня – вісника смерті свого господаря. У найбільш міфологізованому  контексті цей мотив відомий у «Повісті врем’яних літ», де волхв пророкує Олегові смерть від коня. Князь наказує прогнати коня в степ, а пізніше, дізнавшись  про його смерть,  насміхається над пророцтвом. Та, наступивши на голову тварини, Олег гине від укусу змії, яка звідти виповзла. Із цієї легенди бачимо, що кінь був найвірнішим другом і супутником воїна. Разом зі смертю коня наступає і старість його господаря, згасають його запал і поривання, згасає прагнення до боротьби. В Україні кінь вважається добрим другом людини здавна. Коня високо шанували українські козаки – останні лицарі військової касти. Він був і найпершим помічником у господарстві. І коня мали в основному заможні сім’ї.

Пісня «Там, де Ятрань круто в’ється».

Читець: Язичницькі обряди першого посадження на коня (пострижени) хлопчиків здійснювалися упродовж багатьох століть і після прийняття християнства. Козаки називали коня «вірним другом», «нерозлучним товаришем», «вірним братом». Козак, власне, і був козаком тоді, коли мав коня.

Читець: Дуже поетично описує козацьких коней Д. Яворницький: «Козак звертався до свого коня не як до німої тварини, а як до розумної істоти, у всьому рівної з людиною; він просить його «розбити козацьку тугу по темному лугу, винести його з тяжкої неволі, розділити його радість у перемозі над ворогом»; він ділиться з ним сердечними таємницями і заповідає йому, вмираючи, передати з дикого степу вісточку товаришам і близьким родичам, він піклується про нього, як про найдорожче для себе створіння і, у випадку хвороби коня, пропонує йому і святковий одяг, і незлічені скарби, сховані у землі, і «ясну зброю», якби кінь підвів голову і знову мчав би «шляхом битим чи ярами і непрохідними байраками».

Читець: Незрадливим другом виступає кінь у походах: він і «води не п’є – копитами б’є, кличучи  господаря в дорогу». Та не всім вдавалося живим і здоровим повернутися з походу – гинули козаки у нелегких боях, і тоді «козака несуть і коня ведуть, кінь голівоньку клонить над китайкою – заслугою козацькою».

Читець: Що в головах ворон кряче

А в ніженьках коник плаче.

«Біжи, коню, дорогою

Степовою, широкою,

Щоб татари не піймали,

Сіделечка не здіймали…

Як прибіжиш під ворота,

Стукни-грюкни біля плоту.

Вийде сестра – розгнуздає,

Вийде мати – розпитає:

«Ой, коню мій вороненький,

Де ж мій син молоденький?»

Пісня «Зелений дубочку»

Читець: Запорізькі коні, як писав у своїй праці Д. Яворницький, були невеликі на зріст, але дуже міцні і кмітливі: вони легко впізнавали свого господаря і на перший поклик чи посвист прибігали до нього. Крім того вони відзначалися прудконогістю, були швидкими, мов «легкий птах». Рівний, відкритий степ, на котрому кінь так само необхідний, як човен на річці, зробив козаків переважно кінним військом. Лише верхи на коні можна було наздогнати такого вершника, якими були монголо-татари. У літописі Самійла Величка читаємо, що запорожці мали по двоє коней, а коли поверталися з перемогою з-під Жовтих Вод чи Корсуня, то навіть моли по п’ять коней.

Гра «Їду на Січ».

Читець: На фресках Софії Київської зображено полювання на дикого коня. У казках та легендах згадуються елементи богатирських тренувань пошуку зброї та коня. Нагадуємо казку «Котигорошко». Йому кували булаву, яку він підкидав і ламав до мізинця. Усе більшу і більшу кували йому булаву, і, нарешті, остання витримала, ставши його зброєю. Відповідно обирали і коней. Богатир клав руку на коня – і той, що падав, не годився для богатиря. І, нарешті, кінь встояв під богатирем.

Читець: Також є легенда про відродження річки Конки, що отримала свою назву через золотого коня, який у ній потонув разом із татарським ханом, коли той тікав від козаків. Потім річка всохла і селяни зібралися піти з її берегів, - аж раптом з’явився козак-характерник на баскому коні. Узяв той вершник для збільшення сили хлопчину в сідло і поїхав до Чумацької могили. А там кінь ударив копитом, – і джерела відкрилися! Ожила річка, повернувся вершник, віддав дитину, та й поїхав на Січ – не встигли йому й подякувати. Українці використовували зображення коня і в геральдиці, де він поєднував в собі властивості деяких тварин: хоробрість лева, зір орла, силу вола, швидкість оленя, спритність лисиці. Кінь зображений на печатці Козацької паланки війська Запорізького. Усього паланок було вісім. Ця паланка була розміщена на території Дніпропетровського району. І не варто забувати, що цей район був заселений скіфським племенами, і в цьому контексті «кінська тема» герба дійсно причетна до глибини століть. Також не можна не згадати громадянську війну з баским розкотом тачанок, легендарними рейдами будьонівців та котовцями на баских конях.

Пісня «Ой, при лужку, при лужку».

Читець: Також не можна оминути в спогадах і роки Великої вітчизняної війни. Незамінними були коні і в тилу – на звільненій території обробляли поля і возили хліб, дрова. На війні коні також були незамінними.

Читець: Коні працювали навіть і в шахтах. І коли їх замінили механізми, то в одній із шахт залишився кінь. Постала проблема, що ж з ним робити. Якщо транспортувати на поверхню, - то він осліпне. Умертвити його ніхто не наважувався. І шахтарі взяли догляд за конем на себе – кожен приносив йому їжу. Йому доручали возити по п’ять пустих вагонеток. А одного разу в поспіхах причепили шість. Але кінь відмовився їх тягти. Зацікавилися, і зробили ще одну спробу, але знову те ж саме. Тоді вчинили зворотнє, і зчепили лише чотири вагонетки, - кінь теж не повіз, обернувся, і тріпнув головою. Виявляється – кінь чітко орієнтувався на буферні постуки вагонеток.

Читець: У давнину люди перевіряли водопій з допомогою цих тварин. Якщо кінь відмовляється пити – значить вода застояна, або отруєна. По коневі також оцінювали господаря, його характер, доброту. Існувала така історія, що перед забоєм, за два – три дні, у коней капали сльози.

Читець: Не можна не згадати і прислів’я про коня:

Коню два сідла ні до чого.

Кінь на чотирьох, і той спотикається.

Коні слухаються не батіжка, а дружка.

Роботящий, як кінь.

Куди кінь з копитом, туди рак з клешнею.

Дарованому коню в зуби не дивляться.

Читець: Наші предки вважали, що червоний кінь уособлює вогонь, вороний – зоряне небо, білий – світ предків. Має кінь і магічні властивості: якщо спотикається на праву ногу – добра ознака, на ліву – попередження про невдачу. Це за свою вірність і працьовитість та витривалість кінь нагороджений причетність до таємниць світу. Для вас сьогодні улюблена всіма українцями

Пісня «Коні».

Читець: А як же сьогодні не згадати і про підкову. Підкова – пристосування для оберігання копит коня. При роботі на твердому ґрунті рогова частина копита швидко зношується. Підковування дозволяє зберегти копита від зносу і захистити їх від травмуючи ударів об твердий грунт. Перші прототипи підков були у вигляді черевика із очерету, шкіри, рослинних волокон. Закріплювалися вони шнурками або ременями. Вони були не міцними, а кріплення викликало шкірні хвороби тварин.

Читець: В Росії та Україні ковальська справа почала розвиватися в 1715 році. А як же правильно вішати підкову? В Європі вважають, що чарівну силу вона набула завдяки Богам, бо за формою нагадує місяць. На Сході, в Європі і Латинській Америці підкови вішають ріжками вниз – щоб щастя лилося на вас. Англійці та ірландці переконані, що потрібно вішати ріжками вгору – щоб щастя не витікало.

Читець: Мексиканська підкова прикрашена стрічками та монетами, ликами святих, висить високо – чіпати її нікому не можна. А італійці – навпаки, вішають підкову так, щоб кожен, увійшовши, її зачіпав. Глиняна підкова робить власника щасливішим, тому що глина поглинає негативну енергію.

Читець: Як же привернути в оселю багатство та удачу?

 вважається, що підкова, прибита над дверима ріжками догори, – захищає оселю від зла;

 якщо опустити ріжками донизу – приваблює в помешкання благополуччя;

 якщо підкову помістити на внутрішньому боці дверей або над ними – вона вирівнює енергетику приміщення;

 підкова в автомобілі оберігає власника від аварій;

 якщо у вас погано ростуть квіти, то покладіть біля них підкову;

 щоб дія підкови була ефективною, після того, як ви її виділили місце, її не можна перекладати.

А на завершення заспіваємо відому всім пісню «Розпрягайте, хлопці, коні».