Година спілкування «Подорож до осіннього лісу»

Прислухайся! Земля співає!
І линуть звуки чарівні.
Усе в природі голос має
Й свої наспівує пісні.
Заграло листя на тополі,
І очерет зашелестів.
Чарівні звуки линуть в полі,
Звучать мелодії без слів.

Осика листячком тріпоче,
Сосна задумливо шумить.
Далеко в небі грім гуркоче,
З-під кореня вода дзюрчить.
Ось стогне дуб, верба зітхає,
Он павутиннячко дзвенить.
Струмочок весело співає —
Усе в гармонії звучить!

Була земля квітками вкрита,
Скрізь сонце, радість і тепло.
Та ось поглянь, нема вже літа,
Кудись з туманом попливло.
Мабуть, у вирій полетіло,
Вслід за птахами вдалечінь.
І листя раптом пожовтіло,
А в небесах — чарівна синь.

І стало тихо... Зовсім тихо.
Вже й ластів’ята не дзвенять...
Лиш падають плоди з горіха
Й листочки з дерева летять.
А трави стали шовковисті,
І чути запах полину.
Лиш вітерець в осіннім листі
Співає пісеньку сумну.

Бо це вже осінь наступила,
Зажуру тиху розлила.
Все золотом осіннім вкрила,
Туманом землю сповила.
Тепер у лісі і у полі
Не ті мелодії звучать.
Та й затихає все поволі...
Все у природі буде спать.

Я — Осінь! Всюди походжаю,
Фарбую листя кленів та дубів.
Грибів, горіхів у запасі маю
Й силенну-силу різних кольорів.
Я в ліс прийшла, щоб у звірят спитати,
Як до зими готуються вони?
Мені обов’язково треба знати,
Бо ж скоро сніг накриє все крильми.
Покличу я лісовичка, спитаю,
Чи все за планом в його лісі йде?
Хоч я й сама, звичайно, добре знаю,
Що лежнів по лісах нема ніде!
Всі до зими готуються завзято,
Щоб був запас і жиру, і харчів...
Тут трудяться у будень і у свято,
І вже зробити кожен щось зумів.

Та я прийшла не сама, місяці з собою привела.

Давайте запросимо їх на розмову

(Діти кличуть місяці)

Вересень

Звозить вересень в комори

кавуни і помідори,

Спілих яблук, груш і слив

Цілі гори натрусив.

І вантажить гарбузи на машини і вози.

Йде до гаю, де гриби виростають щодоби

На чолі іскриться піт – сто турбот і сто робіт.

Жовтень

Подивись: на видноколі

Мов змінилися ліси.

Хто це їх у жовтий колір

Так барвисто прикрасив.

Ось край річки – жовті клени і берези золоті

Ялинки лише зелені

залишились в самоті.

І пишаються дерева

золотим своїм вбранням:

 - це якийсь маляр, напевно,

Догодити хоче нам.

А маляр цей місяць жовтень

у відерцях чарівних жовту фарбу перебовтав

 і розбризкує по ним.

Листопад

Йдуть, і йдуть, і йдуть дощі.

Стали чорними кущі,й дерева чорні стали,

Бо листочки всі опали.

Тільки дуб стоїть у листі,

і калинонька в намисті.
 

Лісовичку! Виходь-но на розмову!
До тебе в гості я у ліс прийшла.
Сьогодні в лісі гарно, так чудово —
Багато світла, золота й тепла!

Запрошую вас, діти, піти до осіннього лісу.

Агов! Іду! Спішу про все сказати:
Гриби, горіхи, жолуді тут є,
І ягоди, які пора збирати,
І фрукти також — кожному своє!
Хтось їсть багато — жир той запасає.
Хтось риє нірку, лагодить дупло.
А хтось горішки, ягідки збирає,
Щоб взимку ситно й затишно було.
Тепер давай всіх звірів поскликаєм,
Хай кожен скаже, як він готувався.
Зі святом осені усіх їх привітаєм.
Виходьте, звірі! Хто там де сховався?

Добридень, Осене-царівно! Яка ти гарна і чарівна!
Й тобі, Лісовичку, уклін. Господар в лісі ти — один!
А в мене в нірці чисто й сухо. Багато листя й потеруха.
Мені в ній затишно буває, як з полювання прибігаю.
Запасів їжі не роблю та й зиму цілу я не сплю.
Бо спритна я, а не лежуха — на зиму справила кожуха,

Здорові будьте! Всім привіт! Який же в нас чарівний світ!
Неначе в казці, всі зійшлися, а скрізь краса і жовте листя...
На зиму й я не засинаю, полюю, здобич доганяю.
А лігво я своє поправив, новий кожух на зиму справив.
Вовки — це лісу санітари, ми приймемо зими удари
І не здригнемося — ми сміливі, швидкі і сильні, не ліниві.
І справи в нас завжди чудові — ми до зими усі готові!

Хто оце мене гукав? Я так біг, ледь не пропав.
Вітер листя піднімає і на мене все жбурляє.
В лісі стільки шуму-гаму, я злякавсь, згубив я маму.
Як же далі жити маю?

Звертається до всіх.

Ой, привіт! Усіх вітаю!

Я не мав ніколи хати, де той затишок шукати?
А зима прийде холодна, зла, вреднюча і голодна.
Ні морквинки, ні капусти... Всюди голо, всюди пусто.
Але шубку я придбав, сам про себе все ж подбав.
Шубка ця, як сніг біленька, я ще й бігаю швиденько...
Як спасатися я знаю — що є сили утікаю.
А як дуже вже злякаюсь — під ялинку заховаюсь.

Добрий день! Усім привіт! Справді, чарівний наш світ!
З дуба я на дуб стрибала — від куниці утікала,
Аж дивлюсь, в добрі і в мирі розмовляють різні звірі.
Тож скажіть мені, будь ласка, сон, можливо, це чи казка?
Взимку я живу в теплі у гніздечку чи в дуплі,
Їжі теж чимало маю, бо старанно припасаю
Жолуді, гриби, горішки, ягоди і шишок трішки.
І ховаю це повсюди. Як не з’їм, то знайдуть люди.
Навесні ж насіння це проросте у деревце.

Що тут робиться — не знаю. Я вже холод відчуваю.
А, це Осінь вже прийшла, холоднечу принесла.
Добрий день! Усіх вітаю! Скоро спати я лягаю.
В мул глибоко зариваюсь й потихеньку відключаюсь.
І дивлюсь чарівні сни аж до самої весни.
Взимку ж холод все проймає, їжі взимку не буває.
Всі комарики й мурашки, мухи, бабки і букашки
Позалазили в квартирки: у щілинки, в дупла, в дірки —
Й залягли на зиму спати, хто їх буде там шукати?
Жабці виходу немає, жабка спати теж лягає.
Бо холодна та зима, в мене й кожушка нема.

Фізкультхвилинка

«Кленові листочки»

Осінь, осінь . Лист жовтіє, (Пальцем показують рух дощика)

3 неба часом дощик сіє.  

Червонясте, золотисте

Опадає з клена листя.

Діти ті листки збирають,( Руки в сторони, присідають,

У книжки їх закладають. імітують збирання листочків).

Наче човники, рікою( Роблять ліхтарики.)

їх пускають за водою.

З них плетуть вінки барвисті,

Червонясті, золотисті.( Кружляють).

Я вітаю всіх у лісі: звірів, Білку на горісі,
Осінь, наче сто пожеж, і Лісовичка старого теж!
Хто про зиму щось скрекоче? Він, мабуть, на холод хоче?
Кажуть, що зима буває, але я про це не знаю.
Та і як про це нам знати? Скоро ми заляжем спати!
Мирні й добрі ми тварини, споживаємо рослини,
Але взимку, кожен знає, що рослинок не буває.
В панцирі в зимові дні буду слухати пісні
Ті, що річечка співає, їх вона багато знає.

Тут вас так багато! Що сьогодні? Свято?
Добрий день! Усіх вітаю і здоров’ячка бажаю.
Бачу ліс позолотів, листя я збирать побрів.
Буду ямку ним мостити, щоб в теплі зимою жити.
Тобто спати у теплі, а не на сирій землі.
Треба листячка багато, щоб була тепленька хатка.
Восени я наїдаюсь, добре жиром запасаюсь.
Круглим я стаю, як м’яч, товстим і тугеньким, бач?
А зимою сплю і сплю, дням і ночам лік гублю.
А як сонечко пригріє, я прокинутися мрію.

Я усіх гостей вітаю і приємних снів бажаю.
Діткам всім потрібно знати, що й Ведмідь лягає спати
На усі зимові дні. Сон пройде аж навесні.
Шубу літню я змінив, а товсту-товсту надів,
Ще й жирком запасся теж, їм щодня — не знаю меж.
Їсти треба так багато, щоб зимою добре спати.
Я барліг собі придбав, листя й гілля натягав,
А іще сухого моху, словом, усього потроху.
У барлозі під снігами у ведмедиці, у мами
Народиться ведмежатко, гарне буре немовлятко.
А весною, днем ясним, мама вийде разом з ним.

Кар! Кар-кар! Усі розказують про себе,
Хто взимку їсть, хто взимку спить...
А що мені робити треба? Куди себе мені подіть?
Ведмідь великий, в теплій шубі, я — боса, навіть без панчіх!
Ведмідь ще й спить, себе він любить!
Я ж гола й боса, як на гріх!
У вирій сил нема летіти, а тут як зиму пережити?
Можливо, нірку пошукати, щоб також зиму переспати?
Скажіть мені, порадьте, діти, ну, як ту зиму пережити?

Осіння казка в лісі відбулася.
Всі розійшлись, бо справ багато є.
У кожного робота ще знайшлася,
То й доробляє кожен щось своє.
Бо дуже швидко теплі дні минають.
Поменшав день, і стала довга ніч.
Тумани сиві землю сповивають,
Так мало сонця — ось у чому річ...

Краса і заворожує, й чарує,
Дивує розмаїттям кольорів.
А кожен звір прихід зими вже чує
Й підготуватися по-своєму зумів.
Утеплили хто лігва, хто барлоги,
Гніздечка й нірки, їжу запасли.
Та в кожного у серденьку тривога,
Хоч все вони зробили, що могли.

До зустрічі зими готуються і люди,
Щоб взимку з їжі все у них було.
Є хліб, картопля, та й до хліба буде,
В домівці кожній — затишок, тепло.
Тому про звірів ми не забуваймо,
Колись морквину зайчику дамо...
Весь їхній біль до серденька приймаймо,
Бо ж ми людьми у світі живемо.

Насипте крихт узимку в годівничку,
А пташечка зрадіє й поклює.
Ви так врятуєте горобчика й синичку,
Бо в вас у грудях добре серце є.
У світі треба з добрим серцем жити,
Це так важливо вже з маленьких літ.
Людина в світ іде добро творити
І ласкою збагачувати світ.

Вже осінь. Падають каштани.
І листя з дерева летить.
Над лугом стеляться тумани,
І ліс задумливо шумить.
Вдень струни бабиного літа
Блищать на сонці і дзвенять.
Пташки останні сумовито
У вирій, в теплий край летять.

В гніздечках, де пісні дзвеніли,
Вітрець у тихі дні живе.
Дощі осінні їх помили.
А в небі хмарка знов пливе...
І знову дощик накрапає,
І потускніли кольори.
Це осінь тихо походжає,
І дощик сіється згори...