9 червня о 18:00Вебінар: Як Вчителю зарядити свою внутрішню батарейку

Година спілкування "Рослини символи та обереги"

Про матеріал
Матеріал можна використовувати для проведення класних годин, на уроках народознавства.Учні дізнаються про легенди, біологічні та лікарські властивості, історичні факти щодо деяких рослин України: верби, калини, осики, глоду, шипшини, льону тощо.
Перегляд файлу

 

Година спілкування

Тема: «Рослини символи та обереги»

Вступ    

  Кожного дня ви відчиняєте двері своєї домівки. По один їх бік – ваш маленький домашній світ, родина , дитинство; по інший – світ зовнішній. Цей світ величезний, і імя йому – Природа. Спілкування з нею дає нам радість. Мабуть тому, що природа – це невичерпне джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину.

   А що таке краса? Хмаринки в літку, які віддзеркалюються у блакитному озері? Чи остання антонівка, що плаває у діжці, повній дощової води? Чи жовте опале листя, вмерзле у перші крижинки осінніх приморозків?

   Для вісх людей є один ні з чим незрівняний учитель краси – Природа. Вона стала колискою людства...

   Спрбуємо довести, що рослинний світ – це і є природа, яка оточує нас, надає нам наснаги, надихає на поезію, на творчу працю.

   Є багато квіток запашних,

   Кожна квітка красу свою має.

   Та гарніші завжди поміж них.

   Ті, що ростуть у рідному краю.

   Природа і рідний край – невіддільні. У кожного лишається в серці дорогий куточок, де проходить дитинство; зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, гай із суничними галявинами, широке поле, де так легко дихати, стежина, обіч якої ростуть барвінок, ромашки, кущі калини.

   Про які рослини ми будемо вести мову? Звичайно про ті, які ростуть у рідному краю, і перш за все про ті, які стали символами України, які використовують в побуті, і про які складено чимало легенд

 

Без верби і калини - нема України.

 

   Ми живемо в Україні і любимо її, гарну і співучу. Наша земля красива і щедра. Ростуть і жито, і городина, цвітуть квіти, зіють плоди. Але особливою любовю користується у нас калина (фото 1). Звідки взялася калина і чому її так називають?

   Існує така легенда. Жила собі дівчинка Калинка. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у ній на підвіконні! Їх вона попереносила з лісу. Видко, й рослинам було вподоби ця маленька дівчинка, бо е жоден кущик, жодне стебельце не зівяло. Всі люди любили Калинку за її добре та щире серце. Навесні калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. Обабіч ні деревця, ні кущика. „Дай, - думає  Калинка, -посаджу тут щось, нехай росте”. Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.

    Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавинi, iнколи не бачило ясного сонечка й водицi не пило доволi. А тут, на привiллi, швидко розрослося у великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Притомився, пiт витирає. Бач — рясний кущ. Пiдiйшов ближче. Пiд кущем трава зеленiє. Польові квiти привiтно головками кивають. Пташечки мiж вiттям весело щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити? Усмiхнувся весело подорожнiй i сказав:

- Спасибi тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, i цьому доброму серцю, що його викохало.

   Тут увесь кущ немов од сну стрепенувся. Гiллячки напружились, листячко повеселiшало. Гульк — i враз укрився нiжним-нiжним. бiлим-бiлим цвiтом.

Дивиться перехожий — що ж воно далі буде? Обсипався цвiт, а замiсть його ягоди червонi, як намистинки, виблискують. І дивно — в кожнiй ягiдцi заховано зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийiшла й Калинка до свого улюбленця — i здивувалася. Звiдки такi зернятка? А кущ нахилився до неї i шепоче:

- Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй менi своє iм’я, Калинко.

   Вiдтодi всi так i називають той кущ, ту рослину — Калинкою.

   Люди України з давнiх-давен шанували цю рослину. Не було хати, бiля якої не пишалася б червона калина. Дiвчата ними коси прикрашали. А коли кетяги дозрiвали, то вішали їх попід стрiхами. І довго-довго до морозу хати стояли неначе в коралях. Калина потрiбна була i в численних обрядах.

   З нею приходили вiтати батькiв з народженням дитини, калина була обов’язковою у весiльному обрядi. Коли випiкали весiльний каравай, неодмінно прикрашали його калиною (хлiб прикрашали калиною на столi).

Так з’явилися  легенди, прислiв’я, приказки про улюблену  рослину.

 ,,Любуйся калиною, коли цвiте, а дитиною, коли росте”, Похолодiнiло, риба не ловиться, калина в цвіт не вбирається”, ,,Щоки червонi, як кетяги калиновi”, ,,Молода дiвчина гарна, як калина”, Стоїть у дворi дiвонька, як над ставом калинонька”.

    З калинової гiлочки робили сопілочки.

   Опоетизували кущ калини нашi поети: І.Я.Франко, Т.Г.Шевченко, Леся Украiнка  

    У роботах майстрiв с. Петриківка теж вiдтворені рослини — калина, барвiнок, лілеї.Рослини оживали і на весільному рушнику.  

    А яка ж калина без верби? Верба — дерево життя (фото 2). Вово в Українi здавна в пошанi. Ще у давнiх слов’ян вона вважалась деревом священним, символом безперервностi i постiйностi життя. Саме верба символiзує язичеського бога Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днiв зберiгся звичай: у Вербну недiлю освячувати i роздава лозу. Здавна на Україні вiрили, що верба володiе здатнистю вiдганяти всяку нечисть вiд людей i тварин.

  Пiсля освячення лозу кладуть   за iкону, де вона збсригаєгься цілий  рiк.

Ой вербо, вербо, вербиченько.

Гнучка та висока,

Де вродилась i зросла ти.

Сестро милоока?

На Українi народилась,

З Днiпра воду пила,

Людям нашим полюбилась,

Шану заслужила.

  Чим же прислужилась верба нашому народовi? Так, важко уявити українське село без цих одвiчних супутникiв. Вербником обсаджували дороги, ставки, пiщанi пагорби i береги рiчок, верболозом густо залiснювали на Поліссі плавнi i болота.

   Не випадково навiт у пiснях iдеться про звичай висаджувати верби на городi, в кiнцi греблi. Верба кущувалася всюди хоч на нiй iнколи, як це мудро вiдмичено в прислiв’ї, не росли груші. Про вербу народ склав чималу кiлькiсгь прислівїв і  приказок.

Ой верба, вербиця, дай води напиться.

Без верби немає двору, без верби немає води.

Ой, вербо, вербиченько, душа молодая.

Тоненьким прутиком з вербовим котиком себе вiтаєм маленьким дотиком.

Не я б’ю - верба б’є, за тиждень - Великдень.

   У поезії вербу оспівували здавна. Т. Г. Шевченко з особливою шаною опоетизував вербу разом з калиною і тополею:

А калина з ялиною

Та гнучкою лозою

Мов дівчатка, із гаю

Виходячи, співають.

   Великий Кобзар, перебуваючи на засланні, в Орській фортеці висадив у пустелі вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому про рідну Україну. Білосніжна квітка лілеї нагадує казкових русалок, які водять хороводи на берегах річок, озер. Русалки бояться сонця, зявляються тільки вночі. Удень же перетворюються у білу крисуву квітку. Барвінковий вінок супроводжує дівочі мрії упродовж усього дівування, з ними дівчата думають про коханого, плекають надії на щасливе майбутнє.

 

Символ чистоти і світла.

   Якоiї  величини бувають букети? Такi, що  можна тримати в руці, і такi, що важко осягнути поглядом. Їх щолiта можна бачити на Полiссi.  Це квiтуючi поля льону (фото 3             

   Льон цвiте. Його квiти, нiби очицi малят, видивляються в небо i беруть його барви з веселки — голубi, рожевi, бiлi, фiолетовi, сині.

Навiть першокласник знає, що сiють льон для того, щоб мати волокно й олiю. А маленький ефiоп додасть:

«І щоб було з чого пекти смачний хлiб”. Це правда.В Ефiопiї льон вирощують як хлiбну рослину.

   Iсторики кажуть, що в Нiмеччинi при розкопках знаходили хліб, випечений з груборозмеленого зерна льону, жита i пшеницi. Льнянi млинцi вважалися найкращою стравою у стародавнiх грекiв.

   Льон — стародавня культурна рослина, яку вирощують понад дев’ять тисяч рокiв

За вiдомостями грецького iсторика Геродота, льон сiяли на територiї сучасної України і Колхiди ще 2500 рокiв тому. У наших лiтописах ХI столiття згадується, що з льону одержували волокно i насiння. Вiдомий лiтописець Нестор повiдомляє, що печерські монахи виробляли з прядива полотно, а олiю використовували для освітлення.

Сучасна наша назва цієї культури дуже схожа на латинську — лінум , грецьку — ліон, іспанськулiно.

Переселяючись з країни в країну, льон зберіг своє наймення. А хто ж був предком культурного льону? Родоначальник його — вузьколистий льон, який i нинi зустрiчається в Криму, на Кавказi, на Балканах, у Малiй Азії.

Льон — це одяг, брезент, парус, полотно для картин.

Тканина з льону має чудодiйну власивiсть. У спеку внона освiжає людину, в холод зiгрiває.

Розповiдають таке. На початку ХХ столiття до Пiвнiчного полюса пiшла одна експедицiя. Закiнчилась вона невдало. Багато людей загинуло, багато обморозилось. Але, на диво, найменше потерпiли iталiйцi — жителі півдня, хоч серед членів експедиції були люди, пристосовані до умов півночі, - норвежці. Виявилось, що італійці носили льняну білизну.

    А ось протилежний приклад. Професор Вадковська довела, що льон — найпрохолоднiший матерiал з усiх, що iснують. У 47-градусну спеку люди у льняному одязi упрiвали вдвоє менше, нiж у вiскозному. Льон набагато швидше нiж бавовнянi тканини, вбирає краплини поту.

   Понад двi тисячi рокiв тому єгипетськi жерцi носили одяг тiльки з льняних тканин, бо льон—це символ чистоти i свiтла.

   З часом на змiну льону прийшов бавовник. Вiн потiснив льон, але не всюди. Людина знає цiну голубоокому красеню

Не слід забувати, що льон — чудова лiкарська рос лина.

 

„Нечисті” й обереги дерева та кущі.

   Легенд i переказiв про дерева й кущi збереглося на Украънi дуже мало, причому джере лом їхнiм є здебiльшого тi чи iншi апокрифи. Саме походження лiсу народ у Подiльськiй губернії пов’язує з прокляттям Богом змія пiсля грiхопадiння прабатькiв; доти лiсу зовсiм не було, а росла скрiзь (за винятком, звичайно, раю) лише сама трава. Коли Господь прокляв змiя, вiн одразу ж пiшов попiд зем лю, i куди вiн пiшов, там усюди заросла земля лiсом. Оскiльки i згодом для зростання лiсу в людини не вимагалося жодних особливих зусиль, то в народi вкорiнився погляд на лiс як на Bonum nullius, внаслiдок чого крадiж лiсу, а надто панського — i до того ж на дрова, не вважається навiть бiльш чи менш вартим осуду чи негожим; мати-земля родить його на загальну потребу всiх i кожного. Такий погляд на лiс поширений і серед багатьох iнших наролiв. Навiть педантичнi щодо чужої власностi нiмцi й тi (примiром, в околицях Берлiна) вважають, що ліс не має господаря, i тому красти його — аж нiяк не злочин. «Лiс росте для всiх», — кажуть прусськi селяни.

   А в Старобiльському повiтi вважають, що всі дерева — лiсовi, парковi та фруктовi — саджав i сiяв Сам Господь на потребу людини.

   Щодо фруктових дерев нам не доводилось в етнографiчних збiрниках i матерiалах зустрiчати ніяких легенд i переказiв,  а стосовно решти дерев, то, за кiлькiстю народних пересудiв, перше мiсце має бути вiдведене, безперечно, осицiopulus Tremula L.) (фото 4).

   Осика створена Богом i спочатку нiчим особливо не відрiзнялася з- поміж решти дерев. Властивiсть листя осики тремтiти навiть тодi, коли анi шелесне в природi жоден вiтерець, змусило народ вважати це дерево заклятим,  проклятим. Проклято осику Богом за те, що не вклонилася Пресвятiй Богородицi пiд час утечi Святого Сiмейства до Єгипту. За другим варiантом (Житомирський повiт), її проклято Богом, i в неї повсякчас тремтить листя тому, що коли Йосиф i Пресвята Дiва Марiя втiкали до Єгипту, то, з наближенням воїнiв, посланих за ними навздогiн Іродом, вони сховалися пiд осику. І ось, тодi як усi дерева при цьому зовсiм позамовкали, одна лише осика й далi шелестiла листям. У Старобiльському повiтi кажугь, що незадовго до своїх хресних страждань i смертi Спаситель сховався якось пiд осикою вiд «жидiв якi хотiли схопити його. Осика раптом як зашелестить листами при цiлковитiй тишi, що панувала скрiзь у природi. Спаситель злякався i прокляв її, мовивши: «А щоб ти шелестiла i з вiтром, i без вiтру!» Та найбiльш поширене на Українi, як i в нiмцiв, i в сербів, повiр’я, нiби листя осики тремтить тому, що на нiй повiсився Іуда. Спершу вiн хотiв було повiситися на березi, але та так злякалася, що аж побiлiла, чому в неї й нинi кора бiла. За другим варiантом, Іуда прибiг спочатку до грушi й хотiв було на нiй повiситися, але груша є надто колючою. Тодi вiн пiдiйшов до осичини й удавився на нiй. Ото через те осики й тепер так тремтять; груша також тремтить i труситься, але не так сильно, як осика.  

   Як прокляте дерево, осика ніколи не застосовується  при спорудженнi будинкiв, бо в противному разі  вся родина  тремтiтиме день i нiч од хвороби, як тремтить  осика. Так само грiх осиковою палицею бити  скот  і людей, які зразу ж скрутяться.

   Як дерево прокляте й нечисте, осика водночас є найкращим i найнадiйнiшим оберегом вiд усякої нечисті і  поганi: чортiв, вiдьом, чаклунiв, небiжчакiв. Найбiльшої шкоди в господарствi вiдьми  завдають тим, що забираються по ночах до корiвникiв, в идоюють корiв і тим геть псують їх. Якщо зробити весь тин, або огорожу навколо обори, або загороди, де стоять вночі корови з осикових кiлкiв i ворин або вкопати хоча б декілька  осикових кiлкiв у неї, то вiдьма не пройде крiзь  такий тин, і корови будуть застрахованi вiд зiпсуття нею (Заславський та Старокостянтинiвський  повіти); принаймні можна обмежитися втиканням осикових  гілочок у тин загороди (Старобiльський повiт) або тим щоб був осиковим хоча б кiл, до якого прив’язують корову (Старокостянтинiвський повiт). У деяких селах Огарокостянтинiвського повiту, з метою забезпеки од відьом корiв і телят, одягають тим i другим на шию обручi з молодих осикових лозин, пiдкурюють вим’я корiв осиковою  корою й листям. Для охорони помешкання й людини од відьом тримають у хатi осику (з тiєю ж метою тримають у хатi ще кропиву, горобину, освячені  в церкві вербові гiлки) і носять при  собi маленькi осикові цурки. З осиковою лозиною в руках убудь-який час ночi  можна йти куди завгодно: до такоiї людини не пiдстуiпиться нечисть або погань (Старокостянтинiвськiiй повіт).

   Нарештi, осика вiдiграє вельми важливу роль у  народнiй медицинi, практицi сiльських знахапрок, якi дають хворим на рiзнi хвороби осикову кору (п’ють вiд лихоманки), осикове листя, осиковвй корiнь.

   До проклятих Богом дерев належить також верба ( Salix fiagilis L.). Проклята вона Богом за те, що з неї було зроблено цвяхи, якими жиди забивали хреста для розп’яття Спасителя (Ушицький повіт). За те її точить черва. В сухiй вербi  сидять чорти (Вінницький повіт), як говорить про те й українське прислівя: „Заховавсяя. Як чорт в суху вербу”.

    I навпаки, сосна (Pinus sylvestris L.) (фото 5) й липа (Tilia parviflora Ehrh.) (фото 6) вважаються на Україні благословенними деревами. Сосну Господь блатословив за те, що деревина її виявилась непридатною на цвяхи при хресних стражданнях Спасителя (Холмська Русь). Липі Господь надав особливої сили – відвертати прокляття, які вимрвляються жінками на чоловіків. Ці прокляття липа примймає на себе, через що на ній і буває так багато наростів. Липою не можна бити худоби – здохне (Старобільський повіт).

  З кущiв окремi народні украiнськi перекази вiдзначили лише  бузину, шипшину, глiд i чай.

   Бузина ( Sambucus nigra) (фото 7) — кущ нечистий (Вінницький і Проскурівський повіти). Її насадив сам чорт i тепер увесь час сидить пiд нею (Літинський повіт). На тому мiсцi,де є старий кущ бузини, не можна нiчого будувати, бо це мiсце — оселя чорта . Бузини не слiд нi рубати нi викопувати, щоб не дратувати чорта i тим не ви кликати на себе лиха . Не можна й знищувати  корiння її: смiливцевi, який ризикне зробити це, скорчить руки й ноги (Вінницький і Проскурівський повіти), або ж він весь час нездужатиме (Холмська Русь). Бузину проклято Богом тому, що на ній начебто повісився Іуда. Кажуть , що раніше на бузині не було ягід, а стали родити на бузині ягоди після того, як на ній кати повісили великомученицю Варвару, причому скребли тіло її залізними скребками. Тому ягідні брості бузини дещо нагадують собою скребки з краплями крові.

   Шипшина (Rosa canina L.) (фото 8)і глід (Crathaegus monogyna jacg.) (фото 9) створені, щоб люди лаялись і грішили, коли вколюються ними (Старобільський повіт).

   Про походження чаю (фото 10) в Олександрівському повіті є така легенда. Був один пустельник. Рятувався він у пустелі, і став його диявол спокушати, та нічого з його підстіпів не виходило. Тоді диявол став йому „вії напускать”; так напустив, що несила йому й на світ глянути. Пустельник узяв та й поодривав ті вії і закопав їх у землю: „Якщо, - каже, - Богу треба буде, то з цих вії щось добре виросте”. Пішов він згодом, через якийсь там час подивитися; дивиться, а з них виріс чай. Ось чому чай не гріх пити, - робить висновок легенда, а тютюн палити – гріх.

   Як ми бачимо, багато рослин увійшли в життя українського народу, відіграють важливу роль в обрядах, прикрашають парки, оселі – словом, все наше життя.  Ще в епоху Відродження Данте Алігєрі сказав: „Я йшов уперед, але повсюди уповільнювались мої кроки при погляді на квіти...” Побажаємо і собі уповільнювати кроки при зустрічі з квітами.

   Надворі зима, а прийде весна, золоте сонце зігріє землю, і вона народить нове життя. То ж давайте допоможемо їй зростати не бурянами, а нашими давніми оберегами – вербою, калиною, барвінком, дубом, лілеями.

 

Чуєш, річка берег точить,

Щось вода говорить нам.

Що ж вона сказати хоче

Вербам, нам і берегам?

А синява – річка вється,

Де зупиниться вона?

То сумує, то сміється,

То вирує глибина.

А над нею – сонце  й грози,

Хмар невинна череда.

Тільки знають верболози,

Що говорить їм вода.

 

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\калина.jpg

Фото 1. Калина

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\веерба.jpg  

Фото 2. Верба                                                        Фото3. Льон

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\осина.jpg

 

Фото 4. Осика

 

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\сосна.jpg   D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\липа.jpg

                        Фото 5. Сосна.                                                       Фото 6. Липа.

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\бузина.jpg

Фото 7. Бузина

 

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\шипов.jpg

Фото 8. Шипшина.

 

 

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\глод.jpg

 Фото 9. Глід.

 

D:\Documents and Settings\Vitalik\Рабочий стол\на выставку\чай.jpg

Фото 10. Чай.