Година спілкування " Скорботна свічка пам'яті"

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору

«Скорботна свічка пам’яті святої»

Мета: поглибити знання вихованців про Голодомор 1932-1933 років, про його причини та соціально-економічнічні наслідки для України, показати його антигуманну суть; виховувати у старшокласників повагу до історичного минулого свого народу, нетерпимість до будь-яких проявів тиранії, розуміння цінності людського життя та пошани до людей – очевидців Голодомору.

Наочне оформлення: назва заходу, плакати, куточок пам’яті (столик з букетом колосків, перев’язаних чорною стрічкою, підсвічники зі свічками, чорним хлібом на вишитому рушнику), образ божої матері

Хід заняття

Учень.

Я несу в своїх долонях свічку,  Свічку пам’яті про втрачених людей,  Про жадані колоски пшениці, Які з страхом притискали до грудей. Хай горить вона і не згасає,  Свічка болю, як гірка сльоза, Знов минуле в вічність промовляє,   Голос правди лине в небеса. Хай небу кожна вклониться людина, Закарбувавши цей страшний урок, Палають свічки, впавши на коліна, І молиться пшеничний колосок.

 

Ведучий.: Маками та волошками квітне у житах Доля… Хлібним колосом, снопом радує хліборобське око. Хліб – то і є саме життя, нескінченне, безкрає, як пшенична нива. А в небі – жайвір, а в польоті – мрія. Наввипередки біжать дітки, простягають маленькі рученятка до мами… Господи, це так має бути завжди, бо доки світу – доти любові, доки матері – доти дитини, доки хліба – доти життя.

Звучить «Реквієм» В.А. Моцарта

Ведучий.: Але так було не завжди. І пам’ять повертає туди, де чорними літерами – «33-й». І тоді ласкаве сонце гріло землю – та не могло обігріти голодну дитину, і тоді колосились жита – та без щедрості, і тоді злітав легкокрилий птах у піднебесся – та без радості.

Ведучий.: 1932-1933 роки – на вквітчану українську землю опустилась пелена сірого, чорного мороку. Голодомор – страшна трагічна сторінка з історії України, штучно створений радянською владою голод, мор голодом, знищення українського народу як нації. Геноцид – так назвала дії сталінського уряду Міжнародна комісія по розслідуванню причин голоду в Україні, що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення народу.

Ведучий.: В народі кажуть: «Буде хліб – буде і пісня»… Не чути в Україні більше пісень, перестав лунати дитячий сміх, навітъ посмішка зникла з людських облич. Рот кривавився від страшної муки голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: чоловіки і жінки, старі і малі,… бо не було хліба на такій родючій українській землі. В голові змарнілих людей нав’язливо крутилась лише одна думка: їсти, їсти, їсти… Хоч крихітку хлібця, малесеньку-малесеньку, а її не було.

 

Звучить музика «На ріках вавілонських» А. Веделя

Ведучий: ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”

Радянський уряд вперто заперечував і замовчував факти про голодомор в Україні. 1932 рік був урожайним роком. Українське зерно у великій кількості вивозили за кордон. «У 1932-1933 роках було вивезено за кордон 4 млн. тон хліба. У 1933 році експортовано 37 200 тон олії, 29 200 тон риби, 38 400 тон цукру тощо». Країнам Заходу було важко збагнути, що експортуючи стільки хліба, радянський уряд залишив українців на поталу голодній смерті.

1-й учень:

Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?

 

Відео про голодомор 1932-1933

 

Ведучий: За що ж Україну, одну з найродючіших і найблагодатніших земель, було приговорено на вимирання, а її миролюбивих жителів-хліборобів – на люту голодну смерть. Про це говорять документи і факти.

Ведучий: У 1932 році Сталін підняв план заготівлі зерна на 44%. Для селян це був смертний вирок. 20 листопада 1932 року Раднаркомом УРСР було ухвалено постанову «Про заходи підсилення хлібозаготівлі». Ця постанова дозволяла членам заготівельних комісій та партійним активістам безнаказанно забирати у селян, не тільки зерно, а й інші продукти: крупи, овочі і навіть сухофрукти, не залишали нічого. Це була кара українським селянам за те, що вони противились вступу до колгоспів.

3-й учень:

Отак би їм жити в щасливій родині…

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

І падають в ноги і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора,

«ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.

Ведучий: 6 грудня 1982 року голова РНК УРСР В. Чубар підписав постанову «Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До таких сіл припинили будь-яке постачання продовольства, прирікши їх на голодну смерть. Така доля спіткала господарства 85 районів України.

Ведучий: У листі, адресованому М. Грушевському, який жив тоді у Москві, співробітники Всеукраїнської академії наук писали: «Щодо політичного становища слід сказати, що в Україні панує жахливий голод, вимирають цілком села й повіти, особливо страшною є смертність серед дітей. Мета цієї нелюдської акції – остаточно зламати українську націю в розрахунку на те, що загинуть сотні тисяч, мільйони людей, а решта розсіються по безкрайніх просторах Росії».

Ведучий: Не долічились 7 мільйонів, з них 3 мільйони були діти. Найстрашнішим виявився 1933 рік. Навесні цього року щодня помирало 25 тисяч людей, 1000 – щогодини, 17 українців – щохвилини.

Ведучий: Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік 33-й. Голод. Голод.

Пісня «Свіча»

 

 У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Їхні ноги розпухлі узули

В кірзаки-різаки у той рік

 

У той рік і гілля, і коріння -

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край землі.

 

Сценка
Сидить зажурена жінка посеред хати. За порожнім столом, на ньому лише сіль. На ослоні четверо малих дітей, сидять купкою, обнялись і щось шепочуть.
1 дитина Мамо! Мамо! Я їсти хочу!
2 дитина Мамо! Мамо, животик болить!
3 дитина Мамочко! Рідненька! Дай хоч крихіточку хлібчика!
Мати зажурено повертає до них голову, мовчки дивиться.
Діти встають, підходять до неї, обступають з усіх боків, стають на коліна і знову просять.
- Мамо, дайте їсти 
Мати мовчки дивиться, а потім і каже : 
Я вам казку розповім, а ви слухайте от і забудете про їжу.
Починає розповідати казочку 
Десь у темному лісі …
Одне із дітей каже :
- Мамо! Мамо в очах темно!
Мати встає підходить до дитини, сідає на підлогу, бере голову дитини собі на коліна :
- Закрий очі й поспи.
Дитина Я не хочу очі закривати. 
Мати. То дивись на мене, я тебе поколишу.
Дитина. Не колиш мене мамо! Я помираю. Дай мені їсти хоч крихту, і я оживу..
Мати. Прости мені, доню, немає, що їсти.
Дитина. Мамочко, я ж помираю і останній раз їсти прошу.
Мати. Нічого в хаті в нас не має, прости мене, дитино рідна, нічим тебе я не врятую.
Мати схиляється над дитиною і цілує його, бере на руки і кладе на ослін. І каже до дітей:
- Ходімо, діти,нехай поспить.

 

Танець.

 

Дитина.

Бозю! Що там у тебе в руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Таж підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці.?

 

Ведуча. Дорога  у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

 

Ведучий. Пам'ять про голод намагалися стерти. Але вона жила, бо чудом уціліла жменька людей, які зберегли її. Ось свідчення  про страшну трагедію 33-го тих, які вижили із книги пам’яті «Голод 33-го»

 

Виходять студентки

 

Свідок 1. Пам’ятаю прийшли до нас, їх тоді називали «активістами». Полізли на горище і забрали все зерно, що було. Тоді сказали дати їм віник, змели й решіточки і поїхали. Мати каже батькові: полізь, подивись, може щось лишилось. Батько подивився – голо на горищі. А тоді помітив, що в щілинах де потріскала глина, залишились квасолини. Батько тріскою наколупав стакан рябої квасолі. Мати її зварила ми зразу ж сіли їсти. Дивимось, а до шибки знадвору притулила личенько дівчинка не з нашого села. Мама відчинила, дівчинка просить: «Дайте щось». Мама відповіла, що нічого дати усе вже з’їли і це була чистісінька правда. З  того дня ми на бур’янах паслися.

 

Свідок 2. За п’ять кілометрів від нас була шахта, там тоді вугілля возили кіньми. І коли якусь коняку вбивало чи калічило, її вивозили на кар’єр і обливали карболкою. Що ж там робилося, біля тієї коняки, страшно навіть згадати. Хто що урве – то його щастя. Батько біля тієї здохлятини подавав нам, ми їх у мішки і гайда до дому. У дома їх довго вимочували, а потім солили в діжечці і так виживали.

 

Свідок 3. Настали страшні 1932-1933 роки голоду. Мама розповідала, що після неурожайного 1932 року люди могли б не вмирати з голоду, якби сільська та районна влади не забирала все ,що хоч трохи залишилося в людей,- від квасолі в пляшках (люди ховали) до ситечка зерна і картоплини. Знаходили скрізь, перевертали навіть горщики в печі з кип’яченою лободою без солі. Селяни почали пухнути з голоду, вимирали сім’ями. Щоб вижити ,батько з матір’ю поїхали в Іванківський радгосп, де працювали два старших сини, яким за роботу платили продуктами. Батьки хотіли взяти хоч трохи продуктів, бо треба було рятувати менших трьох дітей. Діти залишилися на старшій 16-річній Марії. Мама згадує: «Однієї осінньої холодної ночі, коли вони ночували в нетопленій хаті, Марія вкрила всіх соломою ,щоб зігрілись. Незабаром почули,як відчинились двері і якийсь голос промовив: «Ти ж казав, що вони ночують вдома, а їх тут немає». Другий голос відповів: «Я сам бачив, як вони заходили в хату». На той час уже були випадки, коли крали дітей, вбивали, робили ковбасу на продаж. Робила це банда, яка організувалась із людей , що проживали в сусідніх селах. Після тієї ночі діти дома не ночували, були добрі люди, що брали до себе, ділились останньою лушпайкою. А були й такі , які на борони кидали людей, для того щоб дізнатися , де і скільки заховано продуктів.

 

Відео очевидців

 

Ведучий І
А за вікном повільно падав сніг. Він навіть не здогадувався , що його білу красу проклинають люди . Адже він останню їжу покривав білою пухнастою ковдрою.
 

Учень 
Цей сніг, як сон, пройшов – розтане, 
Здимить і в хмару перейде …Весна.
Село лежить в тумані.
Голодний рік, голодний день.
Іде не йде . Повзе по мертвих 
Й хвалити Бога , хоч повзе .
Весняний дух живий, не стертий 
До сонця зводить все живе,
А воно молиться і плаче,
Радіє сонцю і воді!
Якби він знав , якби він бачив –
Сини ростуть на лободі ! 
Сини Вкраїнської держави!
Та знає вождь , усе він зна..
У вус всміхається лукаво :
В Москві весна ! Його весна.
 

Учень 
В селі весна повзе на ліктях ,
Повзе по мертвих і живих .
В долоні сонце ловлять діти ,
Що дзвінко скапує із стріх.
І п’ють опухлими вустами 
Оту живицю молоду
Їм жить і жить , та над полями 
Знов ворон каркає біду .
Забрали тих , хто із комори 
Пашню останню вимітав ,
Хто не активним був учора ,-
Сьогодні ворогом ставав
Голодний рік ! Жорстокий світе !
Дай хоч надію для живих .
Весна ! І сонце ловлять діти ,
Що дзвінко скапує із стріх..

Ведучий: Після голодної зими люди з нетерпінням чекали на приход весни, адже тоді з’явиться зелений щавель, кропива, з яких можна зварити якусь юшку, кульбаба та інша зелень, прилетять пташки, почнуть вити гнізда.

На сцену виходять діти

Дівчинка: Слухай, Миколко, а побігли до старої хати баби Палажки.

Миколка: Так там же ніхто не живе вже багато років.

Дівчинка: От і добре. Тому там поселились ластівки, і я бачила, що вони вже висиджують пташенят.

Миколка: І що?

Дівчинка: А те, що це означає, що там є яєчка, а їх можна їсти. А ще там за хатою починається бурякове поле, то може якийсь буряк після зими зостався.

Хлопчик: Тоді пішли швидше, бо я вже три дні не їв.

Діти виходять

Ведучий:Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове

відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на те,

щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВД оточили українські міста

(бо селяни намагалися врятуватися там від голодної смерті) та залізничні

станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб

вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на

закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

Учень 1.

Не нагодує Мати-Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми?

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

За жінок, чоловіків, дітей,

За малих, дорослих і старих

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів і ні тризни

Прямо в яму, навіки віків...

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів

Учень 3

Ведучий У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли

близько двох третин учнів. За даними вчених, найбільше

постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями –

Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих

районах упродовж 1933 року вимерло понад половину населення.

Деякі західні журналісти, які побували в охопленій голодом Україні, зуміли своїми

публікаціями донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей.

У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний

голод у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, але

навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати

життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу.

Ведучий Та попри всі небезпеки були люди, які розповідали правду про страшні

злочини комуністичної влади. Їх називають «Людьми Правди». Радянська влада

злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу

трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в

офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних

документах називали – «продовольчими труднощами».

 

Відео «Незламні»

 

Ведучий . У 1934 році видано перший художній твір про Голодомор в Україні –

роман «Марія» українського письменника Уласа Самчука.

1963 року в Нью-Йорку виходить друком роман Василя Барки «Жовтий

князь» про голодні 1932–1933 роки. Сьогодні цей роман є найвідомішим

художнім твором про ті події.

 

Кадри з фільму

 

Ведучий З особливою силою правда про Голодомор зазвучала в незалежній Україні

після 1991 року. З того часу українські історики провели величезну роботу,

результатом якої стали тисячі великих і малих досліджень, присвячених

Голодомору. Поряд із вивченням історії Голодомору розгортається рух за

увічнення пам’яті загиблих, складання списків жертв, збір спогадів і свідчень

очевидців, яким вдалося пережити трагедію

Ведучий У 1993-му вперше на державному рівні відзначені роковини Голодомору –

через 60 років після трагедії. В листопаді 2008-го в Києві споруджено

Національний меморіал жертв Голодомору. 2015 року Верховна Рада України

спеціальним актом засудила комуністичний тоталітарний режим, поруч із

нацистським, а наступним законом відкрила повний доступ до архівних

матеріалів радянських каральних органів, аби минуле, зокрема історія

Голодомору, більше ніколи не ставали об’єктом цензури та маніпуляцій.

Учень.

Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.

Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Указом президента України  від 15 липня 2004 року відбулися зміни, виключивши у назві та тексті слова "та політічніх репресій".

В 2017 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 25 листопада.

 

Відеопрезентація

 

Ведучий. Ми закликаємо  вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ведуча. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

Ведучий. Тож вшануймо пам'ять усіх, хто не пережив ті страшні роки хвилиною мовчання.

Чути удари метроному.

Ведучий. Відчинімо наші душі і серця для пам’яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.

При останніх словах ведучих усі виходять із запаленими свічками.

 

Молитва

 

Учитель. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно

хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і

тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх

живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Наше  завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було.