Година спілкування "Таємниці та пригоди слова"

ГОДИНА СПІЛКУВАНЯ

ТАЄМНИЦІ ТА ПРИГОДИ
СЛОВА

1.    Вступне слово вчителя.
2.    Подорож в слово:

1.         школа;
2.         гімназія;
3.         університет;
4.          академія;
5.         вчитель, викладач, педагог;
6.         атлас;
7.       таблиця;
8.          екзаменаційний білет;
9.        циркуль;
10.         диктант;
11.         крейда;
12.       олівець;
13.         пергамент;
14.         канікули;
15.        прислів’я, приказки, загадки, кросворд.

3.    Підсумки.

І. Вступне слово вчителя.

      Літературна мова, щоб задовольнити всі потреби суспільства, повинна бути високоорганізованою: мати унормований словник, загальновживані й упорядковані граничні правила, усталену вимову й правопис, які є обов’язковими для всіх, хто нею користується.           Літературна мова – неоціненний скарб, і ставитися до неї треба уважно, дбайливо, так як ставилися  класики нашої літератури, видатні громадські діячі.

     Видатні представники українського народу – письменники, публіцисти, громадські діячі – завжди дбали про розвиток української мови, багато зробили для її розвитку й слави.

   Культура мови насамперед полягає у бездоганному користуванні лексичними  і граматичними нормами літературної мови, у правильній вимові слів і вживанні нормативних наголосів у словах. Мати високу культуру мови – значить уміти користуватися мовними багатствами сучасності й тією спадщиною, яка віками склалась і втілилась у кращих зразках художніх, наукових та публіцистичних творів.

    Сьогодні ми поговоримо про походження і мандри назв предметів з різних кінців світу до нас в  Україну, про ті – дивовижні часом  - зміни, яких зазнавали слова, подорожуючи в просторі та часі.

    Тема розмови – слова шкільного вжитку. Знайомство з історією появи слів, запозичених у різні часи з інших мов, робить ці слова прозорими, зрозумілими, а значить переводить їх з пасивного словника у активний, дає змогу вживати їх  правильно як у сучасному нам прямому  значенні, так і в переносному, образному, метафоричному.

   Рідна мова – духовна цінність народу.

    Вона є плодом багатовікового розвитку, предметом турботи, наслідком праці багатьох людей. Мова несе від покоління до покоління усі надбання народу, зберігаючи його традиції, етичні й естетичні ідеали, його творчі звершення.

II.

1-й учень:

Слово школа є в усіх слов’янських мовах; було введено ще в давньору­ській мові (перший запис датується 1388р.). У давньоруській мові було слово схоже, від якого походить наше школа, от тільки значення його у греків було іншим: спочатку “затримка”, потім “заняття у вільний час”, далі “читання”, а вже пізніше - “лекція”, сучасне - “школа”. З’явилася там школи десь у VI ст. до н.е., вчилися в них хлопчики з вільних родин. Спочатку вони відвідували школу, де навчали читати і писати й рахувати, потім школу, де їх навчали співів, музики, поезії, ще пізніше, інших школах, здійснювалося фізичне ви­ховання й загартовування: тут готували майбутніх воїнів. Усі ці школи були приватними.

Наша середньовічна школа теж була багатоступеневою: спочатку еле­ментарна школа, потім граматична, потім школа риторів. Училися тут також лише діти привілейованих верств. У Київській Русі перші школи з’явилися в кінці X ст.

2-й учень:

Дві назви гімназія і гімнастика - мають спільного “предка”. Слово “гі­мназія” - називає той тип школи, який з’явився в Росії за Петра І і проіснував до Жовтневої революції, гімнастика - вид спорту. Походять обидва слова від грецького “гімнос” - “голий” (гімнастикою тоді займалися без одягу; “гімна- зо” - “я роблю вправи”).

Відійшла в минуле і майже забулась така школа, як бурса. У Західній Європі так звалися гуртожитки для бідних студентів при середньовічних уні­верситетах. Бурси утримувалися частково на кошти університетів, а частково на кошти, які збирали студенти серед багатих мешканців міст. Слово бурса походить з латинської мови; там воно означало “волова шкіра”, “гаманець із шкіри”. Так от, цей гаманець прибивали на дверях бурс, щоб багаті міщани клали туди свої пожертвування.

У 1631 р. Була відкрита Києво-Могилянська академія; при ній була й бурса. Пізніше цим словом почали називати гуртожитки при середніх і ниж­чих духовних закладах. Про життя бурсаків написана дуже цікава книжка М. І. Пом’яловського “Нариси бурси”. Та є у нас з вами й інші знайомі бурса­ки - це знаменитий Хома  Брут  і його приятель Тиберій Горобець з повісті М. В. Гоголя “Вій”.

3-й учень:

В основі слова університет лежить латинське слово “унівесум” - “світ”, “всесвіт”. Вищі навчальні заклади почали називатись університетами тоді, коли в них почали вивчати усі відомі на той час науки. Цим, до речі, відріз­няються і сучасні університети від інших навчальних закладів, у яких кіль­кість факультетів і їх характер вужчі за спеціалізацією. Поступово змінюючи своє значення, слово універсальний в європейських мовах стало позначати “різносторонній”, “всеосяжний”, “такий, що виконує різноманітні завдання”.

Вислів університас літерарум (“сукупність наук”), скоротившись до одного слова, і дав сучасне університет.

 4-й учень:

Грецьке з походження слово “академія” утворене від власного імені Академ. Цей Академ був героєм, тільки не в нашому розумінні цього слова, а в древньогрецькому: герой за їх віруванням - це дух померлого визначного предка, який міг впливати на долю живих, а тому був своєрідним посередни­ком між богами і людьми. Хоча герої і були захисниками людей, їх боялися і шанували, гробниці героїв були предметом шани й поклоніння. Могила Ака­дема була, начебто, у передмісті Афін, за міською брамою, у священному са­ду, який звався Академією. В цьому саду філософ Платон заснував свою школу. Згодом цим словом почали називати різні наукові і навчальні заклади.

5-й учень:

Поняття “той, хто вчить” може бути передане кількома словами: вчи­тель, викладач, педагог. Чи ці слова зовсім однакові за значенням? Ні, не зо­всім.

Учитель - це людина, яка навчає, викладає який-небудь навчальний предмет у школі. Викладач - це той, хто читає лекції, веде уроки в навчаль­них закладах (найчастіше у вищих або спеціальних середніх школах). Педа­гог - це людина, яка веде викладацьку й виховну роботу (або розробляє про­блеми з педагогіки).

Грецьке слово пайдагогос - складене з двох слів пайс - “дитина”, “хло­пчик” і агогас - “ведучий”, а разом - “діловод”, “вихователь”. Виходить, що слово це одним боком повернене до свого дуже давнього, буквального зна­чення “діловод”, а другим - до цілком сучасного, абстрактного - “педагогіка” (наука про виховання і навчання).

З цих трьох слів два можуть вживалися в переносному значенні. Можна сказали вчитель життя, можна природжений педагог - і в тому, і в тому разі йдеться не лише про вчителів, а про будь-яку людину такого типу. Слово ви­кладач у переносному значенні не вживається.

6-й учень:

На стіні класу - карта, на столах – атласи - альбоми географічних карт. Як давно школярі користуються географічними картами? Хто їх уклав пер­шим? Свою книжку “Атлас або картографічні роздуми про будову світу”, яка з’явилась у 1585 р., видатний німецький географ і картограф Гергард Мерка­тор укладав протягом п’ятдесяти років. Він перший склав загальну карту обох півкуль, в яких ці півсфери були математично перенесені на площину. Разом з іншими вченими він був схоплений інквізицією (двох було спалено, двох закопано живими в землю, одного повішено, Меркаторові удалося втек­ти). Праця Меркатора стала знаменитою, а обкладинка альбому дала назву усім пізнішим виданням цього типу.

7-й учень:

Слово “таблиця” походить від латинського tabula (табула) - “дошка”, “список”, “таблиця”. Таблицею ми звемо перелік відомостей, цифрових да­них, розміщених в певному порядку за графами. У нас таблиці з’явилися на межі 17 і 18 ст. Це слово вже вміщують словники петровської епохи; прийшло воно через польську мову, а туди потрапило з інших європейських мов, які поповнювали свої термінологічні запаси за рахунок середньовічної латині.

8-й учень:

Екзаменаційний білет має всі підстави, щоб бути непідступним і мовча­зним: у нього такі пишні і мовчазні родичі, що йому не можна з ними не ра­хуватися. Це булла - указ римського папи і білль-проєкт закону, що його вносить уряд в англійський парламент. Староіталійське слово bulla означало “розпорядження з підвішеною печаткою”. Зменшена форма булетта означала “записка”, “довідка”. Французи зробили з цього слова своє billet (бійє) - “за­писка”, “білет”. Поки це бійє дійшло до нас, воно по дорозі - у німців чи по­ляків - набуло звучання близького до написання і стало білетом.

9-й учень:

Новенький, блискучий циркуль, що лежить на парті, нараховує добрих 2 тисячі років. Латинське слово circus - у пізнішому читанні ціркус - “коло” - дало нам цирк, а ціркулюс - “кільце” (зменшена форма ціркус) дало нам циркуль - інструмент для креслення кіл і кілець.

10-й учень:

Навіть скромний диктант - і той “римлянин”: у латинській мові діктаре означало говорити для записування. Далі слово “діктаре” почало позначати “розпорядження, наказувати”. Серед нащадків цього латинського слова ми зустрічаємо свого старого знайомого - шкільний диктант, і страшного дикта­тора з його диктатом і ще багато інших.

11-й учень:

Крейда - це глина з острова Кріт. Як будівельний матеріал римляни ви­возили білу глину з того острова і називали її крета. Цей будівельний матері­ал почали застосовувати у себе германці, називаючи його кріса, креда, а по­тім крайде. Від германців слово дійшло й до слов’ян.

12-й учень:

Тепер про олівець. У давнину писали на пергаменті, який був дуже до­рогим матеріалом, тому писати на ньому було справою відповідною. Щоб писати рівно і красиво, олов’яними кружками проводили на пергаменті лінії, а вже потім на них рівненько й акуратно писали. Пізніше з’явилися олов’яні палички в дерев’яній оправі. В Італії серединки олівців робили також зі спла­ву двох частин олова та однієї частини цинку. Олівці набули поширення в Європі. Тоді ж з’явилась і їхня назва у німців - Bleistift (бляйштіфт), де Віеі - “олово”, stift можна перекласти як обрубок, стержень, штифт. У нас і в поля­ків у назві збереглися лише олово - олівець, олувек.

13-й учень:

Говорячи про слово олівець, ми згадували пергамент. Що це за “па­пір”? У II ст. до н.е. у Пергамському царстві, яке було розташоване на мало­азійському узбережжі, почали обробляти телячі шкури таким способом, що вони ставали придатними для написання на них. їх старанно вишкрібали з обох боків, вибілювали у ванні, натягали на раму, сушили, а потім обрізали - і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний “папір”, на якому було зручно писати. За місцем, де його виготовляли і звідки вивозили, цей матеріал називали пергамен, пергамент. Ним користувалися ще досить довго після появи сучасного паперу, бо пергамент був значно міцніший і не псувався так швид­ко як папір. На Україні користувалися ним ще у 16 ст.: польські королі писа­ли на ньому грамоти на володіння землею своїм українським панам. Перга­мент можна побачити в музеях і в бібліотеках, де зберігаються старовинні книжки.

Вчитель:

Як бачите, навіть такі звичайні предмети шкільного вжитку, як олівець, папір, крейда, виявилися такими ж давніми, як і сама ідея школи, навчання, освіти. Народи-сусіди передавали один - одному свої здобутки у цій галузі.

А звідки ж “канікули”? канікули - від Сіріуса: Сиріус - зірка у сузір’ї Пса - мав латинську назву “Канікула”, бо в латинській мові “собака” - каніс, “сузір’я Пса” - теж Canis. Сонце перебуває у сузір’ї Пса у період з 22 липня до 23 серпня. У цей час у Римі починалась найбільша спека, і римський сенат робив перерву у своїх засіданнях; пізніше - робили перерву в заняттях на­вчальні заклади; а згодом цей час став постійною, “узаконеною” перервою в заняттях учнів  та студентів.

Діти, вашим домашнім завданням було підготувати приказки, прислів’я та загадки про мову.

Почнемо із приказок та прислів’їв.

А зараз перейдемо до загадок.

Чи зможете ви відгадати мій кросворд?