Година спілкування: "Життя – це мить, зумій його прожити"

Про матеріал

Мета: допомогти учням зрозуміти суть людського життя, визначити своє місце в ньому, сприяти вихованню в них людяності, чесності, працьовитості, відповідальності, любові до людей, до рідної землі; розвивати в учнів допитливість, інтерес до навколишнього життя, прагнення з'ясовувати, доводити, міркувати; збагачувати активний словник учнів, розвивати вміння, формувати ціннісні судження про гармонійне життя; виховувати бажання глибше ознайомитися з біографією Великого Кобзаря, Ліни Костенко, Матері Терези, Леонардо да Вінчі; виховувати наполегливість у досягненні поставленої мети.

Перегляд файлу

Життя – це мить, зумій його прожити.

Пам'ятай! Життя є дар, великий дар.
І той, хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує.
Леонардо да Вінчі

Вступне слово класного керівника

Людина прийшла в цей світ. Прийшла, щоб жити, творити добро, залишити по собі гарний слід у своїй праці, у своїх дітях.

Не меркнуть зорі – йдуть у небуття,

Бо мають право вік світити.

Я ж маю право на життя

Я гідно мушу жити

Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами, як у тій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»...

Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Отже, народжуючись, кожна людина отримує найважливіше право – право на життя.

Не меркнуть зорі – йдуть у небуття,

Бо мають право вік світити.

Я ж маю право на життя

Я гідно мушу жити

Як ви думаєте, що означають ці слова «гідно жити»? Давайте послухаймо, що про життя думала відважна революціонерка у відданій безкорисливій любові до ближнього, лауреат Нобелівської Премії у галузі миру 1979 року, лауреат найвищої нагороди США – Золотої медалі Конгресу 1997року та великої кількості інших нагород і почесних звань, людина, яка дійсно вміла цінувати життя - Мати Тереза.( У виконанні учнів духовний заповіт Матері Терези.)

Духовний заповіт Матері Терези.

Життя - це можливість,

Скористайся ним.

Життя - це краса,

Милуйся нею.

Життя - це мрія,

Здійсни її.

Життя - це виклик,

Прийми його.

Життя - це повинність

Твоя насущна,

Виконай її.

Життя - це гра,

Стань гравцем.

Життя - це багатство,

Не розтрать його.

Життя - це кохання,

Насолоджуйся ним сповна.

Життя - це таємниця,

Пізнай її.

Життя - король лиха,

Побори все.

Життя - це пісня,

Доспівай її до кінця.

Життя - це боротьба,

Стань борцем.

Життя - це прірва невідомого,

Ступи в неї, не боячись.

Життя - це фортуна,

Шукай цю мить.

Життя таке чудове,

Не згуби його,

Це твоє життя,

Борись за нього!

Усі люди зовсім різні і чимось неповторні. У кожного на небі є своя книга, де записана уся наша доля, та якщо її відкрити, то ми побачимо лише чисті сторінки. Лише ми повинні ці сторінки заповнити хорошими справами, молитвою, досягнути чогось в житті, докласти усіх зусиль, щоб здійснились наші мрії.

Щодня змінюється панорама життя. Змінюється коло інтересів і прагнень. І будь-яка дрібниця сьогодення не повинна замінити усвідомлення того, що є багатством кожної людини. Я маю на увазі моральні якості, знання, інтелект, різноманітність захоплень. Саме на це я хочу звернути вашу увагу. Бо якщо людина в житті чимось захоплюється, плекає мрію, до чогось прагне, то і життя для неї не буде сірим, буденним, і вона не буде лише спостерігачем, а навпаки стане його творцем. Не всі ті, хто захоплюється моделюванням, створюватимуть машини; не всі, хто захоплюється спортом, стануть спортсменами; не всі, кому подобається музика, стануть співаками... Але головне - мати якусь мету в житті, до чогось прагнути. Бо людина, яка знайшла зміст свого життя та прожила у відповідності з ним, помирає тільки фізично. Вона залишається жити в результатах своєї праці, у людях, яких вона виховала, в ідеях, які вона виробила, навіть, якщо не встигла їх здійснити.

Щодня перед кожним із вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче й важче.

Життя - це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими особливостями: людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

Послухайте одну давню історію і зробіть для себе висновки, як треба будувати своє життя, який слід залишити по собі.

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю.

А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком.

Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся - ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Пригадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима - ніхто не пам'ятає такого.

- Що ж ти лишив після себе? - питає у старого Чоловіка один дід. - Є в тебе син чи дочка?

- Немає в мене ні сина, ні дочки.

- Може, ти дуба посадив?

- Ні, не посадив я дуба...

- Може, ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля...

- То, мабуть, ти пісню склав?

- Ні, й пісні я не склав.

- То хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? - здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Пригадалася йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці - закам'янілий, відбиток хлопчикової ніжки.

- Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. - Але цього ж малою, дуже мало...

Не так треба жити...

Бесіда з учнями

- Як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для цього потрібно? (Людина може запланувати своє життя, визначивши мету існування, вибрати шлях її реалізації. Усе залежить від характеру людини, вольових зусиль. Для того щоб жити так, як хочеш, треба вміти долати перешкоди, труднощі. Мало одного тільки бажання хотіти, потрібна ще й праця, боротьба, щоб чогось досягти...)

- А що складніше й важливіше - будувати життя чи пристосовуватись до нього? (Звичайно, складніше й важливіше будувати життя, а пристосуватись - легше та простіше, але це нецікаво...)

- Чи хочеш стати «видатною людиною», «зіркою», «жити щасливо»? (Напевне, кожному з нас хочеться жити щасливо. Тому дуже часто, вітаючи один одного з тим чи іншим святом, ми бажаємо найперше здоров'я та великого щастя.)

- А який зміст ви вкладаєте в поняття «жити щасливо»? (Жити щасливо - це коли тебе поважають люди, коли в тебе є вірні друзі, коли на землі панують любов і злагода між людьми...)

Так пізнати щастя можна і в праці, і в боротьбі, і в дружбі, і в коханні… Важливо тільки, щоб праця була корисною не тільки для себе, а й для людей, щоб боротьба переслідувала гуманну ідею, а любов і дружба не були егоїстичними.

Юність - це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття - відкриваєте самих себе. А відкриття самого себе - найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб виявити і використати їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити і зуміти оцінити. А це і дасть можливість будувати, творити своє «Я».

Вдумаймося у слова Леонардо да Вінчі:

Пам'ятай! Життя є дар, великий дар,

І той, хто його не цінує,

Цього дарунка не заслуговує.

Робота з Конституцією України

В Конституції - Основному Законі нашої держави - ось що говориться про життя.

Розділ І, стаття 3: «Людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»...

Розділ ІІ, стаття 27: «Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань»

Як бачимо основний закон країни захищає наше з вами життя. А чи бережемо ми його самі? Звичайно не бережемо, тоді коли погані звички беруть верх над нашими вольовими якостями, звичайно не бережемо, коли нищимо природні багатства, які дають саме життя, звичайне не бережемо ні своє ні чуже життя, коли замість розуму нами керують емоції і жорстокість. Але я хочу, щоб ви розуміли, що жорстокість це не прояв сили, а лють від безсилля, що мужність і нахабство це різні речі. Мужність проявляється не там де нахабство процвітає, а там де йому протистоять.

То ж яку ціну має людське життя у сучасному світі?

За багатовікову історію людство пережило безліч потрясінь: війни,природні лиха, голод, хвороби, що супроводжувалися смертями багатьох людей. Особливо жорстоким було минуле 20 століття. Лише одна подія - Друга світова війна (1939-1945) забрала життя понад 60 млн осіб, більш як 90 млн стали інвалідами. Ця моторошна цифра спонукає до роздумів: хіба можна світ, у якому гине стільки людей, уважати за добрий? Чому моральні правила, відомі тисячі років, виявилися безсилими проти різноманітних проявів зла?
Якщо добре поміркуєте, то самі зможете знайти відповіді на ці непрості запитання. Річ у тім, що мало знати правила моралі, потрібно чинити за ними й у великих справах, і в буденних дрібницях. Тож, переживши жорстокість і несправедливість, люди дедалі частіше замислюються, чи варто перекладати відповідальність за те, що коїться довкола, на інших. За останнє десятиліття в різних країнах світу моральнішими стали закони. Визнаючи людське життя за найвищу цінність, сучасній світ прагне подолати бідність, голод та хвороби, від яких потерпає ще так багато людей. Адже людське життя є тим добром, з яким й можна реалізувати якесь інше добро. Отже, першою умовою пізнання гідності кожної особи є повага до її життя.

Я хочу ознайомити вас ще з одним твором-притчею. Нехай кожен з вас спробує самостійно продовжити речення, яке є назвою цієї притчі.

Життя людини - це найвища цінність

В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність - це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя - батькові ж обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», - запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» - вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», - із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.

Як ви думаєте, чому батько вважав що лише один із синів правильно зрозумів його настанову?
Чи цінували своє життя захисники Вітчизни під час різних воєн?
Чи можна здійнити героїчний поступок у наші дні?

Головне - мати якесь улюблене заняття, щось робити. Бо, як писав відомий педагог В. Сухомлинський: «Ти не завжди будеш дитиною. Ми з'являємося на світ і спочатку буваємо маленькими дітьми для того, щоб, ставши дорослими, залишити свій слід на землі, прожити життя справжніми людьми. Прагни швидше стати духовно зрілим творцем, мислителем, трудівником. Людина смертна. Ми йдемо в небуття, але, разом з тим, людина й безсмертна. Твоє безсмертя в тому, що ти зумієш створити для людей, для своєї Батьківщини».

Пошук змісту життя - проблема складна. Нерідко вона пов'язана з певними невдачами, розчаруваннями в собі і в людях. Можливо, в когось з вас виникає думка: Що там говорити про сенс життя, інтелект, захоплення, коли сьогодні в нашій державі добре живуть ті, хто має гроші, владу... .

Але я вважаю, що ми не повинні орієнтуватися на погане, ми повинні орієнтуватися на те, що споконвіку було притаманне нашому народові: патріотизм, відданість, гостинність, працьовитість... .

А які асоціації щодо даної теми ми знаходимо в творах художньої літератури?

(Учні розповідають вірші)

Хто ти?

Ти яви себе людиною

Хоч на мить себе яви,

Не безликою, а єдиною

Сонцесяйність прояви.

Є багато людей на світі

(Швидше просто їх так зовуть),

Та чи в кожній душі є квіти,

Що пустоцвіту не оминуть?

Чи назвем ми того людиною,

Що не знає: хто брат, хто сусід?

Чи назвемо істоту єдиною,

Що запльовує матері слід?

Що про злагоду й добро не відає,

І не знає ціни життя,

Що забула дідів і прадідів

Й справжнє щастя на блискіт міня.

Ліна Костенко

На світі можна жить без еталонів,

По-різному дивитися на світ:

Широкими очима, з-під долоні,

Крізь пальці, У кватирку, З-за воріт.

Від цього світ не зменшиться нітрохи,

А все залежить від людських зіниць –

В широких відіб'ється вся епоха,

У звужених - збіговисько дрібниць.

Василь Симоненко

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж, не проспи!

Бо ти на землі - людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

Галина Турелик

І знову ти, ласкава доле,

Недоговорюєш чогось.

Твій - чорний кінь,

Мій - білий.

Полем навперегони помчимось.

То я попереду, й удача

Цілує зорями в чоло,

То знов судьба мене обскаче,

Повитолочує зело.

Химерні скачки по спіралі.

Непередбачений фінал.

То незароблені медалі,

То незаслуженість опал.

0 доле, з тихою мольбою
Схилюся до твого плеча:
«Ти примири мене зі мною

І призначи мені мій Час...»

Тарас Шевченко

Минають дні, минають ночі,

Минає літо.

Шелестить пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить.

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь.

Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись,

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити.

Страшно впасти у кайданах,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі,

І заснути на вік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув...

Не забувай ні на хвилину свого призначення, Людино!
Бо якщо станеш забувати, то будеш ти нічим ставати.
Бо як забудеш - всохнуть ріки, на світ народяться каліки,
А опромінені тополі підуть собі степами голі.
Бо якщо станеш забувати, тоді себе не врятувати,
Бо віра вмре, надія згасне, своє ім'я забудеш власне.
Забудеш ім'я свого роду, і ім'я батька і народу,
Забудеш знати, і уміти, і рідну мову розуміти.

Підсумок.

Так, не «гнилою колодою по світі валятись, а жити, серцем жити і людей любити» - таке завдання стоїть сьогодні перед кожним з нас. Наша розмова підходить до кінця.

- Що з почутого сьогодні взяли ви для себе?

- Для чого людина живе на землі?

- Що зробити для того, щоб наше життя було прекрасним?

Тут варто нагадати слова американського психолога Рейнольда Нейборба:

«Господи, дай мені терпіння сприйняти те, що я не в силах змінити, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, і наділи мене мудрістю, аби відрізняти одне від другого».

- Як ви думаєте, чому я саме так назвала тему нашої сьогоднішньої зустрічі: «Життя ~ це мить, зумій його прожити»?

Так, людське життя коротке і дається воно тільки раз. Як сказав М. Остроградський «Найдорожче в людини – це життя. Воно дається один раз, і прожити його потрібно так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палила ганьба за підленьке і дрібя зкове минуле…» Ви - молоді громадяни України. І саме від вас залежатиме майбутнє, від вашої освіченості, активної життєвої позиції. І як не буде вас, розумних, досвідчених, добрих, людяних, то не буде майбутнього у нашої держави. А якщо вам буде важко, якщо на серці неспокій, якщо нема чим зайнятися, якщо те, до чого прагнете, не вдається, то, можливо, потрібно шукати допомогу.

А ти прийди у Божий храм І тут осмисли все і вся,

І храм душі відкрий. Адже в житті бувало різне,

Бог - це любов, любов - життя, Щоби не було каяття,

Розважити зумій. Щоб не було уже запізно.

Ти вір у силу доброти: А ти прийди, зміни життя,

Добро завжди сильніше злого. Не будь байдужим ти і гордим...

Зложи молитву ревно ти Прийди і вийдеш звідтіля

І серце піднеси до Бога. Облагородженим і добрим.

Дякую всім за допомогу, за те, що знайшли терпіння вислухати мене, за ваші щирі розповіді. І хай вам у житті щастить!