Головне про роман «Майстер корабля»

   Одеса

                                             Головне про роман  «Майстер корабля»

«Майстер корабля» – дебютний роман Юрія Яновського. Його вважають автобіографічним, оскільки в деяких образах та ситуація можна впізнати реалії з життя автора.

Має 4 епіграфи:

                                                                                                                                      Забирайте ж із собою в путь,                                        виходячи з м’яких юнацьких літ до суворої, загартованої

 мужності, — забирайте із собою всі людські порухи,

 не залишайте їх на дорозі: не знайдете потім!

М. В. Гоголь

Ні! Все добре на землі –

чорна дівка, білий хліб.

Завтра в інший край мандрівка –

чорний хліб і біла дівка.

J.W. Goethe

Але завше я пив лиш за те, що любив,

Лиш за “Вітер, що дме, корабіль, що пливе,

За дівча, яке любить матроса!”

С. Dibdin

О корабле, тебе вже манить хвиля моря?

Horatius

Головні герої мають прототипи:

Сев – О. Довженко (автор з ним дійсно товаришував).

Професор – В. Кричевський (його було запрошено до кіностудії для зйомок історичних фільмів. Він же створив обкладинку до першого видання «Майстра корабля»).

Тайах – Іта Пензо (акторка).

Директор – П. Нечеса (матрос).

Місто у тексті не називається, але з описів можна здогадатися, що мова йде про Одесу 20-х років. Відповідно кінофабрика – це кіностудія імені О. Довженка.

Цікаво вибудувана композиція: автор стверджує, що це мемуари, проте розповідь про минулу молодість більше нагадує роман. Це зауважує і син То-Ма-Кі – Генрі.

Час часто переплітається. Увесь час поруч стоять теперішнє і минуле, а іноді минуле в минулому (коли в минулому молодий То-Ма-Кі говорить з Богданом, або іншими персонажами, які переповідають своє минуле).

Теперішній час (свідомість То-Ма-Кі в літах): «Стара, ти не образишся, що я тепер горнуся до молодості? Тебе я не зраджував — ти знаєш. А Генрі допитується, чи не була ти в Італії. Він думає мене зловити й ототожнити дівчину в купальному костюмі (на березі в Генуї) з тобою. Та в наші з тобою справи ми його не пустимо. Правда?»

Теперішній в минулому (картина зі спогадів То-Ма-Кі): «Прив'язавши дошку до борту, сидить на ній і похитується маляр. Він п'яний украй і вдає з себе митця. Пензлем він кладе задумливо мазки, примружуючи око і співаючи пісні. Співати він не вміє й пісні зовсім не знає. Але це не заважає йому тягти й без кінця повторювати два рядки пісні. Два рядки — і довга мелодія без слів закритим ротом. Знов два рядки — і мелодія».

Автор часто вдається до прийому монтажу, таким чином у свідомості читача постає кінокартина, де головний герой може існувати відразу в двох часових вимірах: «Той, кому тяжко буде прочитати до кінця, може відікласти книжку. Я не ображусь так, як образився б романіст. Значить, іще не час йому читати мої мемуари. Я, лежачи в могилі, можу почекати ще сотню-другу років[…]

Лежу на камінцях, обнімаю всі краї, слухаю, вдихаю в себе берегову гниль.

Як аргонавти в давнину,

Покинемо свій дім. Ту-тум, ту-тум! Ту-тум, ту-тум!

За руном золотим.

Я співаю, бо я радий. Ніхто мене тут не бачить, як я, утікши з фабрики, роблю скрижалі».

Юрій Яновський часто вдається до потоку свідомості (наприклад, щось розповідає і задає сам собі риторичні запитання): «У залі ціла паніка — так вплинула ця перша картина. Нескінченна хроніка. Гори й озера, море й сніги. Перегони, паради, царі з жінками й дітьми (не смішне вам це слово цар?), свята й бенкети. Б'є Велика революція. Вона почувається ще раніш у тривожних кінокореспонденщ-ях з фронтів, її подих чути в вітрі, що колише трупи на колючому дроті перед окопами». Саме це надає роману відтінку мемуарної прози.

Протягом усього художнього тексту автор веде ніби діалог з читачем, переповідає свої погляди на життя, дає філософські поради, толерантно повчає: «Зрозумійте психологію старості, юначе. Народивши вашого батька, ми все життя вважали себе старшим ї розумнішим за нього. Вас ми констатували, як першу пересторогу й нагадування про Потойбічне. Звичайно, ми з вами серйозно рахуватися не могли. Ми навіть ворожб дивимось на вас, бо ви женете нас до могили. Ви випиваєте наше погасання, красуєтесь і ростете. В цьому — закон існування. Пам'ятайте тільки, що ви теж будетд такими, як ми, — стережіться вимовити поквапне слово».

Прикметно, що для тексту характерні посилання на роботи кіномайстрів, вживання іншомовної лексики, термінології з кораблебудування (це надає особливого колориту роману):

«Роіnt de depart "Білої Пустелі" — неймовірний пейзаж. Сміливо взято дерева, вкриті снігом, вони стоять над головою глядача, обсипаючи сніг в об'єктив. Гола людина вийшла з-поза дерева і, страхітно вирісши, заступила цілий екран голими грудьми. Після неї не лишилося жодних слідів на снігу. Знімали, очевидно, вдосконаленою методою Шюфтана — на знятий пейзаж знімаючи окремо людину».

«Вінцент Ван-Гог — голландець. Він жив усього 37 років. Кінчив життя божевіллям. Поломінний його темперамент, геніальна сила творчої руки — його фарби наче буйною зливою падають на полотно, він не дотримується круглих чи квадратових мазків, фарби кружляють, стеляться з травою, вигинаються з доріжкою разом, тремтять, як листя, кружляють у квітах, що подібні до сонць, і стремлять угору, ніби передаючи виростання стебла».

«"Тудун" — капелюшок із пальмового листя лежав на її "конде" — вузлі волосся на голові. Легенький "сарон" покривав її стегна, на яких була ще "ка-хін" — спідниця, що дуже подібна до шароварів. У руці вона тримала "рампе" — квіти магнолії і тримала їх так, ніби не квіти то були, а золотий "пайон" (парасоля) — найвища ознака благородства».

Цікаво, що в деяких репліках героїв Юрія Яновського звучать ніцшеанські мотиви (з розмови Богдана і То-Ма-Кі):  «— Жіноча голова, — сказав Богдан, — завше любить, щоб її хтось затуркав. Вона не може сама чогось вирішувати. Жінка любить руку і повід».

Варто наголосити, що текст «Майстер корабля» виконано у манері кіноімпресіонізму (епізоди з мухами в їдальні кінофабрики та лікарняній палаті):

«Їдальня міститься в брудній кімнаті, де стіни запливли парою й салом, столи покрито з минулого року папером, так він і лежить. Перед дверима стоїть напівгола жебрачка, яка нічого не просить, а тільки топчеться по своїй одежині й сумно сповіщає кожному: "Конвертів більш немає". В холодну пору мухи сидять на стелі й обліпили електричний шнур, на якому висить лампа. Шнур зовсім чорний і дивно кострубатий. Мухи сидять і по одній умирають, сиплються на стіл і на похилені голови. В жарку пору — вони літають і пустують, граціозно сідають на хліб і на руки, злітаються до стелі, роблять мертві петлі і лізуть до рота й до носа».

«Ми лежали з Богданом удвох в кімнаті. У мене один слід від ножа, у Богдана — два. Ми стежимо вдвох за мухою, що літає під стелею. Кімната біла, чиста, і мусі нудно самій літати».

Обкладинки роману

Цитатна характеристика героїв роману

«Уявіть собі юнака — невисокого і стрункого, з сірими очима і енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно. Руки, що люблять жінок і їхнє тіло, люблять парус і гвинтівку, а іноді полишають те й інше для любовного вірша. Людина без ідеалів, бо не знає авторитетів, без ворогів, бо вважає, що друг і ворог — два обличчя одного тіла, егоїст, бо не знає нікого не егоїста, цинік, бо так називають людей з їхніми думками, працівник і ледар в один час, бо думає, що людина працює для ліні й лінується для того, щоб працювати. Ці відомості трохи показують характер нового редактора». (То-Ма-Кі)

Сев (герой 1-шого плану)

«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився

Тайах (героїня 1-шого плану)

«Біля вікна сиділа жінка — білоголова, стрижена, в англійській блузці, поклавши довгі ноги на стілець перед собою. Вона палила, дмухаючи в вікно, і ледве подивилася на мене».

«Вона почала ходити по хаті. Я одразу став забувати своє незадоволення. З нею мені захотілося погуляти по вулицях, міцно притиснувши до себе її лікоть. Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі)

Тайах про себе:

«Я відчуваю себе степом, у який падає зерно і пісня жайворонка, я відчуваю себе полониною, в яку ллються води, я бачу себе лісами, які збирають світло сонця. І я падаю йому в обійми, відчуваю його холодну шию — ні, це ліхтар на площі біля мого дому, — і плачу, плачу».

Богдан (герой 1-шого плану)

«Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника».

«Богдан один був без документа, і його забрали несподівані гості з собою. Ми попрощалися з ним, потиснувши йому руку. Коли Богдан відчиняв двері, рукав його куртки трохи одкотився, і якір побачили ми на його руці».

Професор (другорядний герой)

«Ім'я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, — його будинки, сміливі й прості, і досі прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель. Як зробити краще форму для пап'є-маше й як швидше вийняти звідти масу застиглого картону. Як обробляти вогнем дерево, щоб воно виглядало старим і красивим, як з мішків швидко мати гобелени. Його майстерно оброблені стільці для історичних картин давали заробіток майстрам фабрики, коли вони виходили за ворота. Такі узори і подібні візерунки з'явилися швидко в меблі на ринках Міста — і мали добрий попит».

Комісар (другорядний герой)

«Років йому було за п'ятдесят, ніс довгий, хитрі очі степового татарина, дуже дисципліновані губи: вони могли бути спокійними або приємно — завше однаково — посміхатись.»

Майстер корабля (важливий образ)

 З горіхової колоди вилуплювалася червона дівчина, її обличчя нагадувало обличчя Баджін. Дівчина піднімала руки над головою, ніби пірнаючи під воду. Вона була навіть без сарон. Її гладеньке тіло оживало, груди набували пружності, дерев'яні стегна — принадності. Майстром корабля мала бути жінка.

Директор (другорядний герой)

Він зробився потім моїм приятелем. Він працював на фабриці, доки не пішов командувати полком проти поляків. Це було в час війн сорокових років. Тоді ж він і поліг під Варшавою, поклавши всіх бійців під час штурму

Михайль (другорядний герой)

Михайль — мій колишній метр. А загалом — він ватажок лівих поетів нашої Країни. Футурист, що йому завше бракувало якоїсь дрібниці, щоб бути повним. Я його любив, коли когось цікавить моє ставлення до нього. Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав, залишаючи пах "kарstеn'а" з люльки.