Гопак — традиційний український народний танець запорізького походження

Гопак — традиційний український народний танець запорізького походження

Усе почалося на Запорізькій Січі. Козак потрапляв на Хортицю і його одразу скеровували на навчання– читати-писати, грати на музичних інструментах і танцювати.

 Останній пункт видавався найбільш дивним, але це тільки спочатку. Бо гопак – танець не простий. Це своєрідна розминка, під час якої відпрацьовували основні бойові елементи — блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійка й тактику.

Згодом гопак, завуальоване під танець бойове мистецтво, поширився і за межі Запорізької Січі. Декілька років таких танців, і хлопчина перетворювався на справжнього воїна. Бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто нереально.

Навіть сам козацький стрій ідеально підходив для гопака: У шароварах не було спекотно, до того ж зручно розтягуватися, вишиванка, ніколи не розхристується, а намотаний пояс захищає живіт та поясницю. Пізнавати тонкощі бойового гопака можна від 5 до 25 років, протягом яких доведеться пройти 7 рівнів майстерності від Жовтяка до Волхва. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в основному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб виконавці один одному не заважали. У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх найкраще. Між ними розпочинається своєрідне  змагання. Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом із чоловіками і жінки. Гопак може виконувати один (обов’язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценічній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаментальний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням. Мелодії гопаків ідейно-емоційні, під час виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно і запально. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури гопака.

Гопаки зустрічаються в операх: «Сорочинський ярмарок» М. Му-соргського, «Мазепа» П. Чайковського, «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, а та-кож у балетах: «Горбоконик» Ц. Пуні, «Тарас Бульба» В. Соловйова-Сєдого, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова. Особливо слід відзначити симфонічну сюїту «Пам’яті Лесі Українки» А. Штогаренка, однією з частин якої є «Гопак», де композитор чудово передав найтонші відтінки цього величного танцю.