Свято для учнів 1 класу "Прощавай, Букварику"

Вчитель.

Увага! Увага!

Любі гості, мами й тата,

В нас Букварикове свято.

Добре, що прийшли до нас

Ви у перший клас.

(Пісня «Ми – першокласники»)

 Буратіно. Добрий день, дорогі діти! Як давно я вас не бачив. І як ви підросли і порозумнішали. Думаю, що не­даремно ми залишили вас у Країні знань.

Мальвіна.

Добрий день у добрий час,

Щиро я вітаю вас!

В 1 класі Букварикове свято,

Тому я прийшла вас привітати.

           І прошу розказати, чого навчились ви за рік?

  Чи прожили ви марно рік? 

Буратіно. 

Можливо, не знають вони 

         Зовсім нічого,  

Бо не хотілося вчитись їм усім,

І зі мною було таке теж, друзі,

Що вчитись було не в змозі.   

Та ось Мальвіна мене навчала   

І завжди за лінивість карала. 

Мальвіна.

Ти, Буратіно, добрий учень став,

Бо і веселість, і старанність мав.  

         Правда, виходило не завжди охайно,

Бо писати носом не дуже гарно.

Буратіно.

Та початки у всіх важкі,

Зате успіхи подальші відмінні які!

Ми з казки до вас сюди прийшли

        Й радість вам усім принесли.

 Мальвіна.

Щоб казка тут ожила

         І чарівність наступила.
Буратіно. 

Я сказати вам щось маю, 

Бо тепер я добре знаю,

Що без знань ні на крок,

         Тому спішіть всі на урок. (дзвенить дзвінок)

Всезнайко (заходить).

Ой, яка пісня чудова лунала!

І все про урок розповідала:

Я, Всезнайко, всіх вітаю 

І першокласників поздоровляю 

Вас із святом Букваря! 

І прийшов я недарма. 

Бо всі діти ці чудові. 

Читати книжки готові! 

Учениця 

Ти, Всезнайко, гарний друже      

І багато знаєш дуже. 

Учениця. 

Це чудово:

Розкажи, чому дощик іде?

А вночі ясне сонечко — де? 

Учениця 

Ми хочемо знати, як звуться 

         Країни, гори й моря?

         Що таке космос і що це — зоря?

Учениця

Так нам хочеться світ пізнати,

         Бо девіз наш:

         «Все хочу знати!»

Всезнайко

Ви не можете, малята,

Все про все одразу взнати!

Треба буде вам ще вчитись

І старанно потрудитись.

Я прийшов до вас сюди,

Щоб урок цей провести.

         Всі готові? (Всі)    

Учень

Навчився читати увесь наш клас.

І сьогодні ви можете поздоровити нас:

Пройшли ми сходинку в шкільному житті,

         І невдачі всі наші уже позаді.

 Учениця

Тішать нас перемоги,

Бо були в нас і тривоги.

Важко було починати

         І читати, і писати.

Учениця

І згадуємо, як літеру до літери

Складали раз у раз

І паличку до палички

         Виводили щораз.

 Учениця

Допоможіть мені, палички,

Палички-виручалочки!

Станьте гарно всі в рядок

         У мій перший зошиток.

Учень

За рядок не вилізайте,

Стійте прямо, не схиляйтесь.

Чому мене не слухаєтесь,

         Чому погано так вчитесь?

 Учениця

Що ж ви стали, як попало?

Мені знов за вас попало.

І не знає навіть мама,

Як вас важко научити,

Щоб ви всі стояли прямо!

Вчитель. Перше вересня... Пригадаємо сьогодні цей день!

І здається, що це було так давно і так недавно. Й навіть не віриться, що були ви такими неумійками й незнайками.

Незнайко (забігає). Ой! Ой! Ой! Насилу врятувався!

Вчитель. Що це за несподіваний гість? Ви, діти, його впізнали? (Ні)

Незнайко. Добрий вечір!

Вчитель. Який вечір? Адже це день.

Незнайко. А я не знаю чи вечір, чи день.

Вчитель. А чому це ти так репетував?

Незнайко. Та то я від злодія втікав.

Вчитель. Від злодія? Від якого?

Незнайко. Від звичайного, який хотів у мене украсти мою шапку.

Вчитель. Твою шапку? А навіщо вона йому?

Незнайко. Як це навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим біль­ша шапка, тим розумніша голова!

Вчитель. Ой, Незнайко! Не сміши нас! В тебе розумна голова! Ти ж нічогісінько не знаєш. Тому тебе і прозвали Незнайком. Ось зараз ми перевіримо, що ти вмієш, що ти знаєш...

— Яка це літера? (К)

Незнайко. Півжука.

Вчитель. А точніше.

Діти. Буква «ка».

Незнайко. Ха! Яка муха!

Вчитель, А оце? (О)

Незнайко. Та це кругле яйце!

Вчитель. А ми що, діти, скажемо?

Діти. Це буква «О»,

   Вчитель. Ну, що ж, Незнайку, нам тебе шкода. Літер ти не знаєш, тому й книжок не читаєш!

Незнайко. Хто? Я? Та я всі на світі книжки давним-давно перечитав

Вчитель. Краще сідай, дивись і вчись на нашому святі Букваря.

Незнайко. На чому? На чому? На святі букваря? А де ж ваш буквар про якого ви говорите?

Вчитель.

 Ми Букварика чекаєм,

 А його усе немає.

 Де ж так довго забарився?

 Може, в лісі заблудився?

(Лунає мелодія пісні)

Вчитель. О, чуєте, хтось пісеньку співає.

(Пісня «Мій Букварик»)

Буквар

Ой, святковий я Букварик,

Прошу всіх на свято.

Кожну літеру всі разом

Будемо вітати.

(Звертається до Незнайки)

 Добре літери вивчай,

 Потім — у склади складай.

 Як складеш їх у слова —

 Розпочнуться вмить дива.

 Все зумієш прочитати:

 Що читають мама й тато,

 Назви вулиць та казки,

 Вірші та товсті книжки

 Про русалку чарівну,

 Про Ягу стару й страшну,

 І про лицарів чудових,

 І про гномиків казкових.

 Тож ні маму, ані тата,

 Ні сестричку, ані брата

 Не проси та не чекай,

 Просто сядь та почитай!

 Вчитель. Ну, що зрозумів Незнайко навіщо треба вчити букви?

 Незнайко. Зрозумів. Букви треба знати, щоб багато хороших книжок читати. А можна я у вас на святі посиджу? Може ще чомусь навчусь?

 Вчитель. Сідай, будь ласка. Нам приємно, що ти бажаєш вчитися.

 Буквар.

 Гей ви букви, жвавим кроком,

 Вчили вас 105 уроків,

 Через те вас добре знають,

 З вами вже слова читають.

 Учень

Любий наш Букварику!

 Наш найперший друже!

 Ми тебе порадувать

 Хочем дуже-дуже!

 Учень

Бо ти сьогодні – іменинник!

 І вік твій зовсім не малий…

 Справляв свої ти іменини

 Чотириста сімдесят сім разів!

Учень

Що ж ми для тебе готували?

 Вже час дізнатися настав…

 В чарівнім місті побувати,

 Куди ти шлях нам показав…

Пісня „А ми любимо читати”

Мама тягне сина за руку, саджає за парту, дає «Азбуку», «кошеня» лежить на дивані

Мама.

Букви вчи, не йди нікуди,

 А то гірше тобі буде.

 Ось тобі секундомір –

 Потім себе перевір.

 А прийде додому тато,

 Йому будеш звітувати!

 Я ж біжу до перукарні

 І даю тобі пораду:

 Краще справою займися,

 Щоб успішно в школі вчиться!

(Хлопчик відкриває «Азбуку»)

Хлопчик. Дивна якась буква, схожа на дах, та ще й поясок посередині причепила. Як же звать цю букву?(Чухає потилицю)

Вчитель. Ну що, дітки, допоможем хлопчику?

Буква А.

Стали букви у рядок

І побігли в дитсадок.

Хто у них за ватажка?

Ну звичайно, буква А.

Буква Б.

Цілий день біля воріт

Вчив баранчик алфавіт.

Добре вимучив себе.

Та завчив лиш букву «Бе».

Буква В.

Погляньте: диво дивовижне,

Таке ж цікаве, бо живе,-

Зрослись на гілочці дві вишні,

Висять собі, як буква «Ве».

Буква Г.

Га-га-га та ге-ге-ге…

Це, напевно, буква «Ге»

Бо вона якраз така,

Наче шия в гусака.

Буква Г.

Не лови, Хомко, гав,

Щоб носа не зчухрав.

Буква Д.

Буква «Де» неначе дім,

Височезний дах на нім.

Буква Е.

Прибива малий хлопчина

До стовпця аж три жердини.

- Що це? Вгадуйте,-зове.-

Відгадали? Буква Е!

Буква Є.

Буква Є. Яка ж вона?

Наче скибка кавуна.

Кавуна хлоп’я просило,

Двічі скибку надкусило.

Буква Ж.

Жу-жу-жу, жу-жу-жу,

Свою нірку стережу,-

Каже жук. І стереже.

Він і сам – як буква «Же».

Буква З.

На осоння змій повзе,

Вигнувсь він, як буква «Зе».

Буква «Зе» - як цифра три.

Щоб завчити, повтори!

Буква И.

А ця ось літера одна

Ніяких слів не почина.

- Ич-ич! – хтось дуже здивувався

І між гілками заховався.

Буква І.

Буква І – неначе свічка

З ясним вогником вгорі.

А погасне – чорний гнотик

Стане крапкою над І.

Буква Ї.

- Ранні птахи солов'ї,

Покажіть нам букву Ї!

- Буква Ї така ж, як І,

Тільки зверху крапки дві.

Буква Й.

Чи то дощик ллє довкола.

Чи лютує завірюха,

Буква «йот» ніде й ніколи

Не скидає капелюха.

Буква К.

Буква К, буква К,

Ой, яка вона швидка!

Наче хлопчик, знявши руку,

Витинає гопака.

Буква Л.

Взяв хлопчина рушничок

Та й повісив на гачок.

До матусі повернувся,

Від здогадки усміхнувся:

Наче крила дав орел

Цій летючій букві «еЛ».

Буква М.

Дві сестрички невеличкі

Одягли нові спіднички,

Узялись вони за руки

І гулять мерщій на луки.

Біжимо – не доженем

Не сестричок – букву «еМ».

Учень.

Коло, риску, закарлючку

На папері пише ручка.

Все з’єдналось загадково-

І з’явилось перше слово.

Здогадались, яке саме?-

Наймиліше в світі: МАМА!

(Пісня «Мама»)

Буква Н.

На зарубки вкладена

Планка – перекладина.

Перестрибують хлоп’ята –

Планку вище б підійняти!

Настрибалися за день –

Розібрали букву «еН».

Буква О.

Буква О така кругленька,

Придивітеся, маленькі,-

Наче сонях-жовточубчик,

Що так сонечко він любить!

Буква П.

Петрик виліз на турнік,

Тяжко-важко,аж сопе…

Це турнік лиш для дорослих,

Для маляток буква «Пе».

Буква Р.

Равлик лізе на стеблинку,

Сам несе свою хатинку!

В нього ріжки коротенькі

І чутливі, мов антенки.

Налякався і завмер –

Схожим став на букву «еР».

Буква С.

Сіра гуска їсть овес

І сичить сердито: Ес-с-с!

Сіра гуско, не сварись!

Ось ця буква еС, дивись:

Як пиріг-маківничок,

Наче місяця ріжок.

Буква Т.

Тук-тук-тук, ток-ток-ток –

Вибиває молоток…

Швидко цвяхи заб'єте.

Схожий він на букву «Те».

Буква У.

Букву У, букву У

Я між гілками знайду

І почую лунку У

Як до поїзда прийду,

Бо кричить він: У-у-у!

Буква Ф.

- Що це, що це за підскоки?

Це ж у кого руки в боки?

Буква еФ на довгій ніжці

Пострибала по доріжці.

Буква Х.

Плоскогубці розійшлися,

Розсміялись: - Ха-ха-ха! –

Ці веселі плоскогубці

Схожі з літерою «Ха».

Буква Ц.

На стеблинах білосніжні

Розцвіли ромашки дві,

Третя вправо похилилась

Попід ними у траві.

Наче буква Це з ромашок

Зацвіла між трав і кашок.

Буква Ч.

Із сином батько пилососив,

Стільці до кухні переносив,

Поставив рівно попід стінку:

Угору – ніжки, донизу – спинку…

- Буква Че, дивися, синку!

Буква Ш.

Каже братик Тимошу:

- Хочеш, букву напишу!

Три стовпці, внизу – межа,

Це для тебе буква Ша.

Буква Щ.

- Розкажіть про букву Ща!

- А вона така ж, як Ша,

Тільки в неї,- каже Костик,-

Унизу праворуч хвостик.

Буква Ю.

Коліщатко гумове

До палички приб'ю.

Порадую бабусю –

Змайструю букву Ю.

Буква Я.

Ясени ледь-ледь шуміли…

Яснооке сонце сіло…

Яструб ящірку несе,

Я – остання буква. Все.

М’який знак.

Я – не шість!

Я – м’який знак!

Це повинен знати всяк.

Я не літера нова,

Я пом’якшую слова.

Забігаю аж в кінець

Я у слові молодець.

(Пісня «33 подружки»)

 Вчитель.

Які чудові у нас квіти — діти,

Що гарно вміють так радіти.

Вміють читати і писати.

Вміють батьків своїх шанувати.

Бо яке дерево — такі й квіти,

         Які батьки — такі й діти.

         Тому сьогодні нашим батькам низький поклін.

 Поклонися щодня батькові ти низенько,

 Бо в нього серденько до твого близенько.

 Поклонися щодня матінці ще нижче.

          Бо серденько в неї до твого ще ближче.

Учениця

Я тобі дарую, мамо,

Квіточку надії.

Хай тебе благословить

         Серденько Марії.

Учень

Я тобі дарую, тату,

Квіточку чудову,

Хай тебе благословить

        Серденько Христове. (Дарування квітів).

Вчитель.     Ми    подарували    квіти тим найріднішим, хто привів нас до школи.

 Всезнайко.

На гарнім уроці ми побували,

         Діти нам Алфавіт розказали.

Буратіно.

Веселе місто Алфавіт,

         В нім кожне слово — цілий світ.

Незнайко.

В нім кожна літера жива —

         Із них складаються слова.

Мальвіна.

Ви розпізнати їх зуміли!

            Запам'ятали, зрозуміли?

         Тоді до зустрічі в книжках!

Всезнайко.

Є книг багато — радісних і сумних,

Товстих, тонких, барвистих, як жар!

 Але одна — усім книжкам начальник

         І зовуть її... (Буквар)

Вчитель.

Букви старанно ми вивчали,

Знаєм їх від А до Я

І сторіночку останню

         Прочитали з Букваря.

 Учениця

Добрий Букварику, мудра книжко!

Хочеться навіть поплакати трішки.

Жаль розлучатися, хоч і треба.

Ми не забудем ніколи про тебе.

Спасибі тобі за добру науку,

За паличку першу і першу букву,

За перше слово і першу казку,

За першої вчительки щиру ласку.

Ми пам'ятатимемо довгі роки

Мудрі й повчальні уроки твої.

Прощавай, Букварику, наш найперший друже!

Ми тобі, Букварику, дякуємо дуже.

Буквар. Дякую і вам за добрі слова.

Мої дорогі маленькі друзі. Я відчинив вам двері у казковий світ знань.

Я мандруватиму далі, а замість себе зали­шаю інші підручники, які поведуть вас у прекрасний світ знань.

                            Читанко добра, бери естафету!

                            Веди школярів шляхами планети!

Читанка. Хай збудеться все з побажань,

                Ходімо зі мною в країну знань.

                Я — читанка нечитана

                Навчатиму ваш клас.

                Я з вами говоритиму  

                Про наш тривожний час.

  Букварику, мій братику,

  Розумна голова,

  Твої веселі літери

  Складуть мої слова.

   А ти спочинь до вересня,

   Чи просто — погуляй

   Букварику, мій братику,

   Спасибі! Прощавай!

                     Сестрице моя, рідна мова!

                     Чи прийти до нас ти готова?

Мова.

Я іду, іду, іду,

         Слово рідне вам несу.

Читанка.

Що дітям хочеш сказати?

         Чи будеш сьогодні їх вітати?

 Мова.

Як найчарівніша колискова,

Хай завжди звучить для вас рідна мова.

Я — не з лісу, я — не з поля,

Нелегка у мене доля.

Через радість та біду

Я з віків до вас іду.

Я дитину колисала,

Батьківщину захищала.

І від роду і до роду

Зберігала свою вроду.

Всі народи мову мають,

Всі пісень своїх складають,

Бо хто має мову рідну.

       Той багатий, а не бідний.

Математика.

       Раз, два, три, чотири, п’ять –

       Вміють діти рахувать.

       Але хто мене не знає,

       Хай даремно не гуляє.

       Як уроки діти вчать, ставлю їм «12»,

        А хто вчить їх трішки гірше,

        Ставлю «трієчку», не більше.

        За невивчені слова

        Я поставлю тільки «два».

        А ледачим і недбалим

        «Одиничку» я поставлю,

         Щоби весело гулять,

         Всі уроки треба знать!

 Двійка (прибігає).

Привіт, друзі! Ви мене не впізнали?

Це тому, що ви мене ще не знали.

А я буду з вами всіма дружити.

Будемо у мирі всі жити.

Бо я люблю дітей таких веселеньких

Й неохайних, й нечепурненьких.

Як Андрійко оцей впертий,

Що має зошит обдертий.

Книжка в нього вся в чорнилі,

А портфель весь у мастилі.

А ось Андрійкова лінійка,

Як справжнісінька двійка,

Править хлопцю за шаблюку

І терпить велику з ним муку,

Бо дубасить з нею стіл

        Й вона тріснула навпіл.

Вчитель. Що ти скажеш нам, Андрійку?

Андрійко. Я не хочу мати двійку...

                  Я писатиму без клякс!

                  Я не буду мучить вас.

                  Я дурні покину звички,

      Буду гарні мать привички.

Вчитель.

Ну, біжи, ставай між літер,

         Та щоб сльози хутко витер.

Андрійко.

Я букви знаю до ладу,

         Алфавіт не підведу.

 Двійка.

Я залишусь ще на світі!

Чи будете мене ви проганяти?

Дуже вже я хочу подивитись

        Чи зможу я комусь тут знадобитись. (Сідає).

Дванадцятка. Добрий день, друзі, ви мене впізнали? (Так).

      Це я, ваш найкращий друг. Можливо, хтось уже знайомий зі мною.

Я — весела «Дванадцятка», бажаю й вам добра. Ще хочу, щоб ви поба­чили мене на сторінках щоденника і зо­шита найближчим часом.

Щоб  взяти   вас  у своє  товариство,  я прийшла прийняти у вас вступний іспит. Ви повинні скласти його сьогодні. Почнемо? (Так)

Щоб усі вас поважали, Щоб любили і пишались, Не багато, і не мало — Треба знати правил 5.

Перше.   Як   прокинувся   — вставай, ліні волі... (не давай).

Друге. Ти не поспішай, Подивись спочатку, Чи нічого не забув, Чи в портфелі все в... (порядку).

Третє. В школі, в класі не брудни, Сміття бачиш... (підніми).

  Четверте. Будь охайним завжди сам, Уникай дірок і... (плям). Скільки в небі світить ясних зірок. Стільки у щоденнику повинно буть... (дванадцяток).

 Дванадцятка. Молодці! З сьогоднішнього дня я подружуся з вами і дуже хочу, щоб ви також    не забували про мене. Я чекаю на вас біля входу в школу 1-го вересня! Хай щастить вам!

Двійка.

Ось і полюбила я тепер Незнайка чомусь дуже.

А ти, Незнайку, любиш мене, друже?

Незнайко.

Ой, ой, ой! Відчепись, відв'яжись!

Бо я до школи четвертої зібрався.

В директора вже записався.

Буду грамотним тепер, чекай!

Йди ще когось собі пошукай!

Двійка.

Ну, піду, піду, піду!..

Чую я якусь біду!

Чому дружити зі мною ніхто не хоче?

Я ж з усіма б дружила охоче.

Та й кожен знає вже з батьків,

 І ведеться це з давніх віків,

Що учень без двійки,

Як солдат без гвинтівки.

Тому ви не сумуйте дуже,

Як траплюсь я вам при дорозі.

Читанка. Ми вас всіх прийшли вітати

                На Букварикове свято.

Математика.

Щастя хочем побажати,

         Щоб навчались ви завзято.

Мова.

Щоб радість ніколи не кидала вас,

Шануйте, малята, наш добрий час.

Буквар. Закінчується моя з вами розмова,

Літери перші й перше слово...

Читати навчився ваш дружний клас.

       Настала пора залишити вас.

Дванадцятка

Хай у науці кожен привчиться

Покуштувати хрону й перчиці.

Зате, коли буде в навчанні тяжко,

         Дванадцятки в журналі цвістимуть рясно.

Всезнайко.

Море знань перед вами

То ж закінчуємо такими словами:

 Допитливим, цікавим будь,

         Не споглядай байдуже.

 Країна знань, як неба вись

         Красою вабить око.

(Пісня «На добро»)

Буквар. Я з друзями прийшов сьогодні на свято із «сюрпризом». Ми принесли кожному однокласнику ме­даль за вміння читати і писати, співати й рахувати, за ста­рання і перші успіхи. (Вручення медалей).

Вчитель. На цьому наше свято закінчується, але шлях до знань тільки розпочався.

Позаду нелегкий перший рік навчання.

 І сьо­годнішнє свято — це перша сходинка у шкільному житті,

яку учні подолали власною працею.

Я вітаю і учнів, і батьків, і гостей зразу з усіма святами: зі святом Букваря, зі святом квітів і весни!

Хай у вашім житті буде завжди весна.

І ніколи вона не старіє,

Хай дорога у вас буде чиста, ясна

І задумані збудуться мрії. 

(Танок «Ромашка»)