Гр. Тютюнник “Климко”

“Психологізм відтворення характерів героїв у повісті Гр. Тютюнника “Климко”Виконала: Кисла Ольга Олександрівна

Один з найталановитіших прозаїків ХХ століття. Він творив високомистецькі зразки «малої» за формою, але потужної за змістом прози. Творчість новеліста є досконалим художнім документом соціального життя українства 60-70-х років ХХ століття. Тонкий психолог, який апелює до емоційного сприйняття читача, звертався до проблем, що є співзвучні й нині. Григір Тютюнник

Григір Тютюнник, творець літературного типу «дивака», сформував свій власний мовний простір, який є особливо образним, насиченим, ємним, хоч словесно дещо обмежений. Керуючись загальномовними засобами, автор прагне відшукати такі словесні форми, які б допомогли створити образ особливої емоційно-експресивної сили, передати авторське бачення внутрішнього стану персонажа.

Гр. Тютюнник добирає найбільш виразні художні деталі до портретної характеристики персонажів, щоб якомога точніше зобразити внутрішній психологічний світ героїв через зовнішні фактори: міміку, жести, статуру тощо, бо вважав, що «письменник повинен не просто стежити за вчинками героїв, а думати над ними» [1].

Особливе місце у творчості Гр. Тютюнника займає тема дитинства і війни. Про себе та своїх однолітків, дітей війни, письменник розповів у повістях «Климко» (1976), «Облога» (1969), «Вогник далеко в степу» (1979).

“Климко”Одним з найбільших досягнень прозаїка з теми дитинства і війни є повість «Климко».

У повісті наявні паралелі з життям Гр. Тютюнникаповернення пішки з Донбасу на Полтавщину до матеріВідсутність батька (відомо, що батька Григора репресували в 1937 р. і майбутній письменник зростав безбатченком)Втрата домівки (німецька бомба влучила в дім Григора Тютюнника)голод, поневіряння за шматком хліба, З шести років він жив на Донбасі у родині дядька Филимона Васильовича

“Ішов пішки, – згадував в автобіографії Тютюнник, – маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти й порожню торбинку, в якій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду – земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Першого разу просити було неймовірно важко, соромно, відбирало язик і в грудях терпло, далі трохи звик. Ішов рівно два тижні...” [3]. Спогади...

Схожі випробування пережив і юний герой письменника. Та надзвичайний талант, глибока обізнаність в психології та житті людини призвели до зміщення акценту в повісті: Григір повертався до матері, рятуючись від голоду, а Климко іде в Слов’янськ по сіль, щоб врятувати вчительку Наталю Миколаївну і друга Зульфата. Самопожертва, альтруїзм, емпатія, бажання все зрозуміти – ці риси вирізняють хлопчика з-поміж інших дитячих образів, створених українською літературою.

після загибелі дядька, зоставшись сиротою, Климко мандрує до Слов’янська, повертається із безцінною сіллю, та гине майже на порозі дому. Відомо, що після публікації твору Гр. Тютюнник отримав кілька сотень листів від читачів з одним проханням – змінити кінець повісті, залишивши Климка живим. Сюжет повісті нескладний:

Григір Тютюнник з психологічною переконливістю розкриває внутрішній світ Климка, який по-своєму дивився на людей і природу.

Григір Тютюнник знайомить нас з хлопчиком-сиротою, який мав величезну життєстійкість. Він жив з дядьком Кирилом, машиністом на станції. Климко сам порався в залізничному бараці, ходив до школи. Із дядьком їх пов’язувала справжня чоловіча дружба – стосунки із взаємоповагою і щирістю. Образ Климка

Гр. Тютюнник ділить життя героя на до і під час війни. До війни Климка не турбували бідність, холод, умови – все це для нього не мало значення, адже він так любив свій барак та станцію, особливо вночі: «А скільки звуків жило на станції вночі! <...>А світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжка великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу... То були казкові, найщасливіші в Климковому житті ночі» [2].

Після серті дядька, одинадцятирічний хлопчик залишився сам. Але він не лише не шукав допомоги від дорослих, а і сам взяв на себе обов’язок доглядати свою першу вчительку Наталю Миколаївну із новонародженою донечкою. Таке раннє дорослішання було характерним для повоєнних років. Автор нам показує Климка сильним і безстрашним, готовим до будь-яких життєвих випробувань.

Ще одна риса прикметна хлопцю – вірність своєму слову. У пошуках далекого Слов’янська, хлопчик зустрів самотньо тітку Марину, яка щиро його полюбила і просила залишитися у неї за сина. Але Климко відмовився, бо знав, що «там його ждуть» Зульфат, Наталя Миколаївна і маленька Олечка, якій він просив пляшечку молока. Навіть казкові багатства не змусили б його залишитися.

Не залишає байдужим читача мужність і стійкість хворої, голодної, загубленої у роздертому війною світі, дитини. Дорога «по сіль» була тяжкою і виснажливою. Осіннє сонце вже не гріло, Климко захворів у дорозі, йому однімало ноги, але він вперто йшов далі: «Найдужче боліли ноги зранку після ночівлі. Але Климко вже знав, що бити їх не слід, а треба легенько розтерти, поляскати долонями і перші кілька кілометрів іти помаленьку. Далі вони вже не боліли, йшли собі слухняно, тільки німо дзвеніли кожною жилочкою» [2].

Емпатія хлопчика, пошук виходу із складної ситуація – це також складники психологічного портрету хлопчика. Під час облави Климко врятував молоду дівчину-біженку від безчестя. Вона продавала на базарі гарну квітчасту хустку, щоб принести додому хоч шматочок хліба. Коли поліцаї схопили дівчину, Климко став кричати: «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Во на мені за матір!!» [2] Хлопчик боронив її, наче вона справді була його рідна сестра. Цей момент у повісті говорить про його благородство та сміливість.

Ціною власного життя Климко врятував чужу людину. Мужність, жертовність, душевна чистота – риси характеру хлопчика. Письменник відмовився змінити розв’язку повісті. Гр. Тютюнник розумів, що саме такі сміливі і чисті люди, як Климко, гинуть перші у тяжких випробуваннях. Моральний максималізм робить таких людей героями. Також автор хотів показати, що війна – жорстока річ, у ній гинуть не лише солдати, але й мирні люди, діти.

Гр. Тютюнник, зображуючи мікросвіт своїх героїв і ставлячи в центр світу особистість, робить акцент на розкритті її почуттів, тобто на зображенні душі героїв, їхніх переживань. Згадаємо образ дядька Кирила. Здавалося б, що про цього персонажа, такого важливого для Климка, у повісті згадано дуже мало, адже ще у першому розділі ми дізнаємося про його загибель.

За цей короткий епізод Климка з дядьком Кирилом автор показує читачеві внутрішній світ героїв, як вони живуть один одним, як чекають зустрічі, як турбуються один про одного. Їхні стосунки були пройняти взаємоповагою і щирістю. Дядько турботливо перевіряв зошити хлопця, щоб знати, як у нього справи з «науками»: «Це була найбільша радість Климкова». Неначе рідний батько, дядько Кирило хвилювався за хлопця, він мріяв про спільну роботу у майбутньому, коли Климко підросте: «Вивчимо тебе на помічника машиніста і заживемо: разом на роботу, разом з роботи... А так не бачу, коли ти в мене й ростеш» [2].звичайний роботяга, який повертався додому втомлений, «зморений очима», але до свого племінника ставиться з любов’ю, – «усміхнений до Климка». Дядько Кирило

Дід хвилювався за Климка: «На прощання він поцілував Климка, притиснувши до свого великого живота й лоскотнувши вусами, вийняв з кишені хустку і став умочати її в кожне око по черзі...» [2]. «весело перемовлявся з базаровими і реготав басом з-під білих розпущених вусів: «Гу-гу-гу! Кха-кха-кха! О, моє вам шануваннячко!» І знову реготав, причому живіт йому здіймався, мов велика пругка подушка, і двигтів» [2]. Дід Бочонок підтримав Климка, як помер дядько Кирило, він приніс йому гроші, радив пристати до якоїсь бабусі, щоб хоч дім у хлопця був. позитивний добряк, «Він знав усіх, і його теж знали усі» Дід Бочонок

Тютюнник намагався у повісті зобразити більшість героїв добрими, співчутливими. Можна згадати випадок, де Климко зустрівся із солдатом-чехом, коли той хотів набрати солому для коней, а хлопець спав у скирті. Навіть солдату-окупанту стало шкода Климка: «Він оглянув Климкові ноги, обсипані курятами, брудні й побуряковілі од холоду, велів зачекати і пішов на шлях до хури… Чех повернувся вже без карабіна, тримаючи в руках пакунок з вицвілої плащпалатки в рудих та зелених плямах, і подав його Климкові» [2].

Швець вирізняється добротою, милосердям, готовністю прийти на допомогу. «Ось вернуться наші, пошию вам усім трьом чобітки на рипах, на скрипці заграю чи на баяні... А ви мені пісні хорошої заспіваєте або потанцюєте. Я колись любив потанцювать! — І він посміхнувся. — Отак і буде. А як же інакше?» уособлення українського народу під час війни: покалічений , працелюбний, вірить у перемогу своїхподарував Климку тапочки: «Носи собі, раз уже ти землячок...» Швець

справжній друг, чекав Климка з подорожі, виглядав його кожен день: «Зульфат щодня виходить за переїзд у степ і довго журно дивиться пригаслими чорними очима на дорогу через вибалки й узгірці, звідки має прийти Климко» [2]. Зульфат хоробро вигнав пацюків з вагової, де спав Климко: «Він хутко познаходив усі пацючині ходи й виходи, вигріб з "буржуйки" в цеберку вугільний жар і заходився натовкувати його палицею в кожну нору, втираючи сльози від гарячого їдкого диму». Найкращий друг Климка, чуйний, чутливий до чужого горя. Зульфат Гарєєв

«Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять» [2]. відважна і горда жінка, яка знає собі ціну: «— Ей ти, молодице! — гукнув бородань. — З червоним платтям. Підходь, я беру твій товар. Наталя Миколаївна повільно обернулася до нього і сказала тихо, але так, що всі в натовпі почули і оглянулися: — Ні-ні. В а м я його не проміняю. Нізащо» [2]. символ української жінки, матері-берегині. Наталя Миколаївна

Григір Тютюнник об’єднав майже усіх героїв своєї повісті однією характерною рисою – взаємодопомога. З першого погляду безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з малим Климом рятують молоду дівчину від поліцаїв, чужа жінка доглядає хворого Климка. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

Найвищим духовно-естетичним досягненням прози Гр. Тютюнника стало відкриття письменником новітнього героя, самої серцевини національного життя, із сокровенного ядра народу. Відкриття цілої системи персонажів, поміщених прозаїком у складні історичні події і застосування до них нової шкали духовних, естетичних та філософських цінностей. І на тлі цих історичних подій Гр. Тютюнник вміло відтворив психологічні характери героїв, передав читачеві всі їхні переживання і відчуття. Треба мати неабиякий талант, щоб у невеликому обсязі так потужно відобразити внутрішній світ кожного персонажа, а у великого прозаїка Григора Тютюнника, без сумніву, був цей талант

1. Тютюнник Гр. Бути письменником: Листи. Щоденники. Записники // Упорядк., передмова Олексія Неживого. Київ : Ярославів Вал, 2011. 440 с.2. Тютюнник Гр. Климко: повість, оповідання. Київ: Знання, 2023. 158 с.3. Тютюнник Гр. Твори: У 2 т. Київ: Молодь, 1985. Т.2. 327 с. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Дякую за увагу!