Харківщинознавство. Тема: Заселення Дикого поля. Заснування міст і слобод.

Заселення Дикого поля. Заснування міст і слобід. Презентацію підготувалавчитель історії КЗ «Солоницівський ліцей №3»Черноброва О. Г.

Мета уроку: Називати хронологічну послідовність головних подій; пояснити із застосуванням нових понять і термінів походження назви краю «Слобожанщина»; навчати висловлювати власне судження про заселення Слобідської України та спосіб життя перших переселенців.

Очікувані результати:називати хронологічну послідовність головних подій; пояснити із застосуванням нових понять і термінів походження назви краю «Слобожанщина» й утворення міст та свобод.вивчити висловлювати власне судження про заселення Слобідської України та спосіб життя перших переселенців.

Дике поле: виникнення, географічні межі, походження назви. Дике Поле – так називали у Середні віки причорноморські і приазовські українські степи від Криму до Дніпровських Порогів, від Каспійських Воріт до передгір'я Карпат. Плодючі землі Дикого Поля намагалися освоїти ще з часів Київської держави. Але заважали набіги степових кочівників, які хвилями проходили по цій землі. З другої половини ХІІІ ст. степова частина лісостепової території басейну Сіверського Дінця в результаті руйнівних походів монголо-татар надовго спустіла. Після монголо-татарської навали ця земля протягом трьох століть була вільна, майже не заселена, у результаті чого одержала назву Дике поле. Тут панували кримські татари, їх регулярні спустошливі набіги в центральні райони України перешкоджали заселенню Дикого поля.

Монголо-татарська навала. Два береги Дикого поля

Вплив природних умов на заняття переселенців. Це була рівнинна земля, на якій подекули простягалися невеликі пагорби: окремі річки, які тут протікали, були судоплавними. Кліматичні умови були сприятливими для ведення господарства, близькими до сучасних. Береги річок покриті лісами, у яких водилися зубри, ведмеді, куниці, зайці, білки, лосі, перепели, тетереви, соколи, яструби, качки, журавлі, орли. Широкі степи були багаті соковитою травою, бо тут переважали чорноземи. Усе це приваблювало людей. На територію Дикого поля почали селитися різні утікачі, розбійники, авантюристи, тікали сюди й селяни, яких після підписання Люблінської унії польські пани перетворювали на кріпосних. Ризикуючи, вони освоювали ці землі, займалися землеробством і рибальством, полюванням; возили сіль і транзитні товари. Отже, сприятливі природні умови та багаті природні ресурси Дикого поля стимулювали досить швидку мирну колонізацію цього краю.

Колонізація — заселення і господарське освоєння вільних земель всередині країни (внутрішня колонізація), заснування поселень за межами своєї країни (зовнішня колонізація).

Зміцнення державою своїх південних кордонів на Дикому полі. Після руйнівних походів монголо-татар на слов'янські землі частина їх у ХV ст. переселилась до Криму і там заснувала свою державу – Кримське ханство. Головним заняття кримських татар були грабіжницькі набіги на землі сусідніх народів. Татари забирали коней, худобу, продукти, одяг , майно. Частину людей убивали, деяких забирали в полон. Щорічно навесні, коли степи вкривалися травою,татари виступали в черговий похід. Через територію Дикого поля пролягали шляхи, якими татари робили свої набіги. Перед державою постало питання захисту своїх південних земель від руйнівних набігів кримських татар. У зв'язку із цим відновилася боротьба між кочовими татарами та осілими слов'янами за степ, за освоєння Дикого поля.

Держава поступово просувала свої кордони на південь. Дозорні спостерігали та охороняли південні кордони. Тут розташувались, застави, станиці дозорних, будували фортеці. На території майбутньої Слобожанщини варти були розташовані між річками Мжею та Коломаком, біля річки Бишкин, Балаклії, Савинців, Ізюму, Святогорська, Бахмута та на Айдарі. Деякі оборонні пункти розташувалися далеко на південь від кордонів держави. Кожне нове місто, яке щойно побудували, починало посилати в степ своїх вартових.

Переселення українців на Слобожанщину та виникнення міст. За лінією укріплень і фортецями, все ще зберігалося багато неораних земель, “диких полів”. Після укладення Люблинської (1569 р.) та Брестської ( 1569 р.) уній починається переселення в ці землі українців, особливо жваво відбувалося в першій половині ХVІІ ст. Задніпровська та Лівобережна Україна перебувала під владою Польщі, але боролася за свободу, землю, рідну мову. Рятуючись від гніту польських феодалів, українці були змушені залишати свої житла та йти шукати “ кращого життя . Так почалося переселення українців у прикордонні райони держави.

У зв’язку з будівництвом лінії кордону настало тимчасове затишшя в татарських набігах. Але небезпеку цих набігів повністю ще не було ліквідовано. Тому держава охоче приймала переселенців, вони були корисні для охорони її кордонів від нападів татар. Українці, які оселялися на незахищених землях, отримували від царського уряду різні пільги: право безмитної торгівлі, звільнення від податків, мали виборних правителів, зберігали свої звичаї та традиції. Таких поселенців називали «свободними». Слово «свобода» поступово трансформувалось у слово «слобода». Поселення стали називати слободами, переселенців – слобожанами, а район їх розселення – Слобожанською Україною, або Слобожанщиною.

Слобожанська Україна. Слобожани

Серед таких поселень і виникли деякі міста та села Харківщини. Місто Чугуїв розташувався на правому березі Сіверського Дінця. Перші писемні згадки про Чугуїв належать до 1627 р., де він представлений під назвою Чугуєво городище.

1640 р. українські козаки – переселенці з-за Дніпра напали на татар, розбили їх та заснували фортецю на річці Мож, яка одержала назву Зміїв. Ця фортеця була однією з найміцніших слобідських фортець. Зміївська фортеця

Поселення Бабаї виникло поблизу стародавнього городища Донець, на правому березі річки Уди. Заселення Бабаїв почалося приблизно з 1643 р., коли цю землю було віддано чугуївським боярським дітям.

У ХVІ ст.. на місці, де було засновано місто Ізюм, розташувався татарський острог, або укріплення, Гузук – Курган. За письмовими документами, ще в 1637 р. указувалось необхідність побудови на Ізюмському шляху фортеці для захисту від татар. Чи було побудовано фортецю Ізюм, невідомо, але в 1645-1647 рр. збудували Ізюмський окоп. У другій половині ХVІІ ст. Ізюм укріпили за наказом харківського полковника Григорія Донець -Захаржевського.

Ще одним сторожовим містом, заснованим цього часу, було місто Валки. Це одне з найстаріших міст Слобожанщині. Колись там розташувалися вал та рів, а навкруги, біля річки Мож та інших річок, жили українські пасічники. Вони й були першими поселенцями цього краю. А в 1646 р. на тому місці було збудовано фортецю Валки, або Можський осторог ( від річки Мож ), як її ще називали. У 1650 р. нижче за течією річки Мож побудували поселення українські переселенці.

1647 р. служилими людьми, що належали до Чугуївської сторожової залоги, було засновано селище Висищеве. Один із найстаріших населених пунктів Слобожанщини – Краснокутськ. У 1651 р. група переселенців з міста Корсунь оселилася в мальовничих куточках на берегах річки Мерла. Від цього і пішла назва Красний Кут, яка в ХVІІІ ст. перетворилася на Краснокутськ. У 1652 р. тут було побудовано острог, а з 1657 р. це – укріплена фортеця.

У 1655 р. було заселено козацьку військову слободу Купенку. На високому березі в Оскіл невеликої річки, яку люди називали Куп'янкою, було збудовано острог. Уже з 1683 р. поселення називають Купецьким ( місто мало багато назв ). Проте за населеним пунктом закріпилась назва Куп'янск. У 1685 р. Куп'янску було надано статус міста.

Біля річки Уди розташувалося поселення Вільшани. Історичні відомості про селище сягають 1655 р. Із документів відомо, що першими поселенцями тут були вихідці з Богуславської Вільшани ( на Київщині). На чолі загону козаків-переселенців, як свідчать народні перекази, був сотник Семен Ковалевський.

Біля річки Мерла розташувалося місто Богодухів. Тут існувало Дякове городище, про яке згадується в 1517 р. На початку 1662 р. сюди, на Богодухівську гать, як тоді називали це місце, на постійне проживання прибули з Правобережжя українські козаки на чолі з отаманом Тимофієм Крисою. Назва Богодухів, за однією версією, походить від гарного повітря навкруги. За іншою версією, свою назву місто одержало від першої в слободі церкви на честь православного свята Бога Духа Святого. Карта Богодухова

До числа найдавніших поселень території Харківщини належить Золочів. За історичними джерелами, селище Золочів виникло 1677 р., першим осадчим був козак Костянтин Федоров. Спочатку поселення являло собою фортецю, оточену валом і ровом.

У ХVІІ ст. втікачами на «слободи» було засновано ще багато населених пунктів на Слобожанщині. Серед цих поселень – селища Гути, Дергачі, Залиман, Зачепилівка, Зідьки, Івани ( тепер Знам’янка ) тощо. ХVІ – ХVІІ ст. в історії нашого краю мають особливе значення. Цей період умовно можна назвати часом другого заселення території. Саме тоді виникла більшість селищ сучасної Харківщини. Але на відміну від першого, друге заселення має певні особливості. По-перше, тепер ці землі стали прикордонними між двома державами – Козацькою Україною та Росією. По-друге, головним заняттям місцевого населення вважалася військова служба, захист земель від татарських нападів. Ось чому в більшості населених пунктів, що виникали того часу, були укріплені фортеці. Таким чином, Слобожанщина – один з кількох регіонів України, що утворився протягом ХVII – XVIII ст. на роздоріжжі Дикого степу між непевними кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримським ханством. Довгий час проміжне становище між лісом і степом, осілою та кочовою людністю, на перехрестях старовинних трактів, відкритих як для торгівлі, дипломатії, так і для страхітливих, спустошливих розбоїв, робили цей край зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізації і культур.

Домашнє завдання Опрацювати параграф 18; друкований зошит урок 20 ( письмово).

Дякую за увагу!