Урок з історії України 8 клас на тему "Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті. Соціальна структура суспільства та економічне життя."

Про матеріал

Історія України 8 клас

Заболотна Юлія Владиславівна

учитель історія Червонокам'янського НВО

Тема: Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті. Соціальна структура суспільства та економічне життя.

Мета:

-познайомити учнів: яким були основні верстви тогочасного українського суспільства у XVI столітті;

-порівняти становище непривілейованих і привілейованих груп населення;

-характеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель;

-розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки;

-виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.

Обладнання: підручник «Історія України. 8 клас» Г.К.Швидько, 2008 рік, видавництво «Генеза»; ілюстрації до теми (додаток); атлас «Історія України. 8 клас», презентація до теми, комп'ютер, проектор, дошка.

Тип уроку: урок формування навичок і вмінь.

Основні терміни та поняття: «козак», «стани», «соціальна структура», «шляхта», «фільварок», «слобода».

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

виявляти територіальні зміни, що відбувались на українських землях від середини 14 століття до початку 16 століття;

визначати роль кожної суспільної верстви та станової групи в житті тогочасного суспільства, порівнювати їхнє становище;

визначати причини виникнення українського козацтва.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація знань

1.Чи була у ІХ-ХІІІ столітті на території сучасної України держава? Як називалася? (КиЇвська Русь, Галицько-Волинська держава)

2.Яка трагедія спіткала давньоруські князівства у ХІІІ столітті? Чому? (монголо-татарська навала через феодальну роздробленість)

3.В складі яких держав опинилися українські землі в кінці XV – на початку XVI ст.? (Московія, Угорське королівство, Польське королівство, Велике князівство Литовське, Молдовське князівство)

4.Чому українські землі опинилися у складі декількох держав? (відсутня єдність між русичами й активна експансія іноземців).

IІІ. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні на уроці ми розглянемо соціальну структуру українського суспільства, схарактеризуємо становище основних станів українського суспільства, з'ясуємо, чим відрізнялося становище привілейованих та непривілейованих станів.

IV. Вивчення нового матеріалу

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани - великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов'язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей - пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта - привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.

Назву шляхта запозичено з чеськ. «šlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht — рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів в кастовому суспільстві і походить від німецького слова Shlacht — битва.

До середньої і дрібної шляхти належали зем'яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства.

Водночас терміни «зем'янин» і «боярин» замінили на єдиний - «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів -Литовських статутів.

Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов'язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «похожих» (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Соціальна структура українського суспільства в XIV—XVI ст.

Магнати

Власники великих князівських і боярських землеволо­дінь, які зростали за рахунок великокнязівських дарувань, захоплення общинних земель, купівлі маєтків, освоєння нових земель. У їхніх руках була зосереджена більшість земель

Шляхта

Представники різних соціальних груп, що несли військову службу в князя і могли утримувати себе під час походів. У XVI ст. шляхта оформлюється в привілейований стан

Пани

Члени великокнязівської ради та найзаможніші феодали, які виїжджали у військові походи зі своїми загонами під власними корогвами. Разом із князями утворювали елітну групу, яка була основою для формування державного апа­рату

Зем`яни

Дрібна шляхта, колишні вихідці із селян та міщан, які за свою військову службу одержали статус шляхти та земель­ні володіння

Духовенство

«Церковні люди», не підлягали світському суду, мали значні права та привілеї. Духовенство поділялося на біле (парафіяльні священики, які не давали обітниці безшлюб­ності) і чорне (ченці, високі духовні ієрархи)

Міщани

Цей стан не був однорідним: 1) патриціат (найбагатші та найвпливовіші купці та промисловці);

2) бюргерство (це­хові майстри та торговці середньої заможності);

3) міський плебс (ремісники, дрібні торговці, селяни)

Селяни

Найнижчий прошарок суспільства, теж неоднорідний: 1) чиншові селяни, або данники — особисто вільні, сплачували феодалам натуральну й грошову ренту; 2) тяглі селяни — вели господарство на ділянках, що належали феодалам. Відробляли панщину, виконували повинності та сплачували податки; 3) службові селяни — обслуговували двір феодала

Чому виникло українське козацтво

Далі вчитель пропонує учням дослідити походження слова «козак» С.12

і знайомить їх із варіантами визначень цього терміна.

Обговорення

1. Спробуйте порівняти ці визначення. Що в них спільного, а що відмінного?

2. Як ви думаєте, а чому слово «козак» має різні значення?

V. Закріплення знань учнів.

Висновки-закріплення (закінчи речення)

— У XVI ст. населення українських земель поділялося на (стани).

— У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу (шляхти).

— Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було (селянство).

— Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі (фільварків).

— Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку (ремесла й торгівлі). Розгортався процес набуття містами (магдебурзького права).

VІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати §1С.6-14

2. Письмово С.14 питання 5.

Документи розповідають

Документ 2

Повідомлення литовського дипломата Михайла Литвина про розвиток торгівлі в Києві в середині XVI ст.

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена й добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі (Тамань — острів у нижній течії Дніпра — авт.), а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, а саме: коштовне каміння, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто ідуть іноземні купці: вони створюють загони іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і проводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав'ючених верблюдів...

При приході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човняри, візники, трактирники й шинкарі, і це не викликає нічиїх скарг...

У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м'яса, риби, понад те унаслідок вищезазначених причин вони так переповнені дорогими шовковими тканинами, камінням, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

1. Визначте за картою маршрут торговельних караванів із Криму до Києва, описаний у документі. 2. Із яких країн і куди везли товари через Київ? 3. Які товари купецькі каравани привозили до Києва? 4. Як розвиток торгівлі, за спостереженнями автора документа, впливав на життя киян?

Документ 1

«Устава на волоки» 1557 — правовий документ, затверджений 1.4.1557 польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського.

За «У.на в.» всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки (дорівнювали прибл. від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство (окремий двір — дим, який відбував панщину) отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги (трипільна система) кожна по 11 морґів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному морґу землі під городи, які не обкладалися податком.

«У. на в.» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

«Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.

Документ 3

І Литовський статут – 1529 р.

У Статуті були юридично закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління.

Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судового публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дістала право апеляції на рішення сулу воєводи або старости до самого великого князя, мала свободу виїзду за кордон. Шляхетські піддані увільнялися від усяких податків і повинностей[6, c. 102-104].

ІІ Литовський статут – 1566 р.

Статут 1566 року був правовою системою незалежної держави, зв'язаної з Польщею тільки спільним правителем. На черзі дня стояла більш тісна унія двох держав. її підтримували повітові сеймики, які бажали шляхетського судочинства за польським зразком. Висловлювалась вимога рівності всієї шляхти перед законом, що пов'язувалось з ліквідацією судових привілеїв магнатів.

ІІІ Литовський статут – 1588 р.

В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальних відносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальні норми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне право охороняло монополію земельної власності шляхти.

Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.

У вступі до III Статуту, написаного Левом Сапегою, підкреслювалося, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян.

Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

Перегляд файлу

Історія України 8 клас

Заболотна Юлія Владиславівна

учитель історія Червонокамянського НВО

Тема: Суспільно – політичне життя українських земель у XVI столітті. Соціальна структура суспільства та економічне життя.

Мета:

  • познайомити учнів: яким були основні верстви тогочасного українського суспільства у XVI столітті;
  • порівняти становище  непривілейованих і привілейованих груп населення;
  • характеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель;
  • розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події та робити висновки;
  • виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.

Обладнання: підручник  «Історія України. 8 клас» Г.К.Швидько,  2008 рік, видавництво «Генеза»; ілюстрації до теми (додаток); атлас «Історія України. 8 клас», презентація до теми, комп’ютер, проектор, дошка.

Тип уроку: урок формування навичок і вмінь.

Основні терміни та поняття: «козак»,  «стани»,  «соціальна  структура»,  «шляхта»,  «фільварок», «слобода».

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

  •   виявляти територіальні зміни, що відбувались на українських землях від середини 14 століття до початку 16 століття;
  •   визначати роль кожної суспільної верстви та станової групи в житті тогочасного суспільства, порівнювати їхнє становище;
  •   визначати причини виникнення українського козацтва.

Хід уроку

І.  Організаційний момент

Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ.  Актуалізація знань

  1. Чи була у ІХ-ХІІІ столітті на території сучасної України держава? Як називалася?  (КиЇвська Русь, Галицько-Волинська держава)
  2. Яка трагедія спіткала давньоруські князівства у ХІІІ столітті? Чому? (монголо-татарська навала через феодальну роздробленість)
  3. В складі яких держав опинилися українські землі в кінці XV – на початку XVI ст.? (Московія, Угорське королівство, Польське королівство, Велике князівство Литовське, Молдовське князівство)
  4. Чому українські землі опинилися у складі декількох держав? (відсутня єдність між русичами й активна експансія іноземців).

IІІ. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні на уроці ми розглянемо соціальну структуру українського суспільства, схарактеризуємо становище основних станів українського суспільства, з’ясуємо, чим відрізнялося становище привілейованих та непривілейованих станів.

IV. Вивчення нового матеріалу

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани - великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей - пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

     Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

    Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право судити своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

        До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів,  але  вирізнялася  давністю  походження,  спадковим  землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта - привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському чи Речі Посполитій.

      Назву шляхта запозичено з чеськ. «šlechta» (пол. szlachta), яка походить від верхньонімецького Slacht (сучасне нім. Geschlecht — рід, порода). Слово «шляхта» означає вид діяльності касти воїнів в кастовому суспільстві і походить від німецького слова Shlacht — битва.

     До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна  від  князів  і  панів  верства,  представники  якої  здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

       1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства.

      Водночас  терміни  «зем’янин»  і  «боярин»  замінили  на  єдиний - «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права на привілеї і злилися із селянством.Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів -Литовських  статутів.      

Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

        До напівпривілейованого  стану належало  міщанство,  що  мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

       Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або  середньої  за  рівнем  заможності  частини  міщанства,  належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

        Переважну  більшість  населення  українських  земель  (близько 80 %)  складало селянство,  що  було непривілейованим  станом.  За своїм  правовим  становищем  воно  поділялося  на  «похожих»  (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

 Соціальна структура українського суспільства в XIV—XVI ст.

  

Магнати

Власники великих князівських і боярських землеволо­дінь, які зростали за рахунок великокнязівських дарувань, захоплення общинних земель, купівлі маєтків, освоєння нових земель. У їхніх руках була зосереджена більшість земель

Шляхта

Представники різних соціальних груп, що несли військову службу в князя і могли утримувати себе під час походів. У XVI ст. шляхта оформлюється в привілейований стан

Пани

Члени великокнязівської ради та найзаможніші феодали, які виїжджали у військові походи зі своїми загонами під власними корогвами. Разом із князями утворювали елітну групу, яка була основою для формування державного апа­рату

Зем`яни

Дрібна шляхта, колишні вихідці із селян та міщан, які за свою військову службу одержали статус шляхти та земель­ні володіння

Духовенство

«Церковні люди», не підлягали світському суду, мали значні права та привілеї. Духовенство поділялося на біле (парафіяльні священики, які не давали обітниці безшлюб­ності) і чорне (ченці, високі духовні ієрархи)

Міщани

Цей стан не був однорідним: 1) патриціат (найбагатші та найвпливовіші купці та промисловці);

2) бюргерство (це­хові майстри та торговці середньої заможності);

3) міський плебс (ремісники, дрібні торговці, селяни)

Селяни

Найнижчий прошарок суспільства, теж неоднорідний: 1) чиншові селяни, або данники — особисто вільні, сплачували феодалам натуральну й грошову ренту; 2) тяглі селяни — вели господарство на ділянках, що належали феодалам. Відробляли панщину, виконували повинності та сплачували податки; 3) службові селяни — обслуговували двір феодала

 

Чому виникло українське козацтво

     Далі  вчитель  пропонує  учням  дослідити  походження  слова  «козак» С.12

і знайомить їх із варіантами визначень цього терміна.

Обговорення

1.  Спробуйте порівняти ці визначення. Що в них спільного, а що відмінного?

2.  Як ви думаєте, а чому слово «козак» має різні значення?

V.  Закріплення знань учнів.

Висновки-закріплення (закінчи речення)

— У XVI ст. населення українських земель поділялося на (стани).

— У першій половині XVI ст. відбулося завершення оформлення правового статусу (шляхти).

— Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було (селянство).

— Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі (фільварків).

— Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку (ремесла й торгівлі). Розгортався процес набуття містами (магдебурзького права).

VІ. Домашнє завдання

1.  Опрацювати §1С.6-14

2. Письмово С.14 питання 5.

 

 

                                                      Документи розповідають

Документ 2

Повідомлення литовського дипломата Михайла Литвина про розвиток торгівлі в Києві в середині XVI ст.

Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена й добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі (Тамань — острів у нижній течії Дніпра — авт.), а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сірії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, а саме: коштовне каміння, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто ідуть іноземні купці: вони створюють загони іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і проводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів...

При приході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човняри, візники, трактирники й шинкарі, і це не викликає нічиїх скарг...

У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби, понад те унаслідок вищезазначених причин вони так переповнені дорогими шовковими тканинами,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     камінням, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

1. Визначте за картою маршрут торговельних караванів із Криму до Києва, описаний у документі. 2. Із яких країн і куди везли товари через Київ? 3. Які товари купецькі каравани привозили до Києва? 4. Як розвиток торгівлі, за спостереженнями автора документа, впливав на життя киян?

 

Документ 1

 «Устава на волоки» 1557 — правовий документ, затверджений 1.4.1557 польським королем, великим князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Великого князівства Литовського.

За «У.на в.» всі земельні володіння великого князя вимірювалися і ділилися на однакові ділянки — волоки (дорівнювали прибл. від 16,8 до 21,8 га в залежності від місцевості), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. «Волочна поміра» проводилася з розрахунку, щоб одній волоці фільваркової землі відповідало сім селянських волок. Кожне тяглове селянське господарство (окремий двір — дим, який відбував панщину) отримувало у користування одну волоку, яка розмежовувалася на три смуги (трипільна система) кожна по 11 морґів (7,12 га). Деякі селяни орендували землю у сусідніх селах, бідніші родини брали волоку на 2 або 3 дворища. Крім цього, селяни отримували по одному морґу землі під городи, які не обкладалися податком.

«У. на в.» збільшувала податки та повинності селян. Розмір податку (натурою та грошима) встановлювався у залежності від родючості ґрунту. Крім сплати податків за отримані земельні наділи, всі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати 2 дні на тиждень у фільварку.

 «Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.

 

Документ 3

І Литовський статут – 1529 р.

У Статуті були юридично закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління.

Шляхті було гарантовано: її не можна карати без судового публічного процесу; землю не можна одібрати без вини; відповідальність шляхтича за злочин встановлювалася лише індивідуально. Шляхта також дістала право апеляції на рішення сулу воєводи або старости до самого великого князя, мала свободу виїзду за кордон. Шляхетські піддані увільнялися від усяких податків і повинностей[6, c. 102-104].

 ІІ Литовський статут – 1566 р.

Статут 1566 року був правовою системою незалежної держави, зв'язаної з Польщею тільки спільним правителем. На черзі дня стояла більш тісна унія двох держав. її підтримували повітові сеймики, які бажали шляхетського судочинства за польським зразком. Висловлювалась вимога рівності всієї шляхти перед законом, що пов'язувалось з ліквідацією судових привілеїв магнатів.

ІІІ Литовський статут – 1588 р.

В ньому найбільш проглядається врегулювання феодальних відносин. Зокрема формування кріпацького прошарку населення Кримінальні норми спрямовані на захват рухомої й нерухомої власності. Земельне право охороняло монополію земельної власності шляхти.

Цей статут в протилежність акт Люблінської унії 1569 року закріпив державно-політичну самостійність Великого князівства Литовського.

У вступі до III Статуту, написаного Левом Сапегою, підкреслювалося, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян.

Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
Додано
26 грудня 2017
Переглядів
304
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку