І частина. «Зелена Євангелія» – нерозривна єдність природи й людини, ідея життєствердження

Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіВеликий мандрівник у неосяжну далечінь Автор ресурсу

Літературний диктант1. Народився Богдан-Ігор Антонич … у селі… в родині….....2. Дитинство майбутнього поета припало… Родина Антоничів змушена була…3. Початкову освіту хлопчик здобув.., тому що…4. Потім навчався у…5. У роки навчання Антонич захоплю-вався…6. Із 1928 до 1933 року митець навчався…

7. На … курсі Богдан-Ігор видав свою першу поетичну збірку…, яка … 8. Друга поетова збірка … 9. У … році, отримавши диплом…, Антонич перейшов…10. За сприяння Богдана Кравціва поет видав третю збірку…, за яку отримав… 11. Помер поет…12. Улітку 1964 року могилу Богдана-Ігоря Антонича відшукали…Літературний диктант

Поетична творчість Богдана – Ігоря Антонича«Зелена євангелія» – нерозривна єдність природи й людини, ідея життєствердження. Особливості фольклоризму у літературі минулих часів та творчості Антонича. Другий блок

Сьогодні на уроці ми продовжимо наше знайомство із неординарною особистістю, митцем, який своє життя присвятив українському слову 

формувати ключові компетентності:уміння вчитися – самоорганізовуватися до навчальної діяльності;емоційно-ціннісна - проаналізувати майстерність поєднання язичницьких та християнських уявлень наших предків у вірші «Різдво», проаналізувати вірш «Зелена Євангелія»; літературознавча – з’ясувати значення терміна «міфологізм, архетипні образи» та їхні художні особливості;загальнокультурна – дотримуватися культури мовлення, удосконалювати вміння зв’язно висловлюватися в контексті змісту;діяльнісна – розвивати навички аналізу поетичного тексту, збагачувати словниковий запас, зв’язне усне мовлення, навички виразного читання та групової роботи;соціокультурна – виховувати почуття любові до рідного краю. Мета уроку:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна,Квітчаста батьківщино вишні й соловейка!Де вечори з Євангелії, де світанки,Де небо сонцем привалило білі села,Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. «Вишні» Б.-І. Антонич Епіграф уроку:

Борис - Ігор Антонич… Людина, яка мала сильний характер, бо з хворобливого хлопця, він наполегливою працею від лемківського діалекту дійшов до досконалого володіння літературною українською мовою. Мав безмежний оптимізм, життєствердний характер, до визнання пройшов тернистий шлях.

У плеяді найвизначніших поетів світу серед яких – Рембо, Верхран, Верлен, Тичина – Богдану-Ігорю Антоничу належить почесне місце. Його мистецтво слова, увібравши первісне коріння індоєвропейської та праукраїнської міфології, сягає духовних світових і українських пластів культури. Переосмислені й збагачені талантом поета, вони творять оригінальний, самобутній і органічний художній світ, який бентежить уяву читача, приносить естетичне задоволення. Артюр. Рембо. Еміль Верхран. Павло. Тичина. Поль Верлен

Творчий діапазон зацікавлень і захоплень Антонича дуже широкий: тема мистецтва;космосу й національного світу; але центральною темою його творчості є вічна тема мистецтва: що є життя і людина?взаємозв’язки людини і Бога;проблеми життя і смерті;

Борис - Ігор Антонич… Зробив спробу створити особисту філософську концепцію людини. Для його творчості традиційним було звернення до фольклорно – етнографічних образів (сонце, земля, рослини…). Поет відчував радість, блукаючи по землі, стверджував, що природу треба вміти «слухати». Творча спадщина Богдана-Ігоря Антонича є свідченням того, що великий талант обов'язково реалізує свої можливості за короткий час і проб'ється через перепони на дорогу передових думок часу, той шлях, який поєднує серце художника та серце його народу. Спробуймо «напитися сонця і краси» з його пречудових віршів.

Він виріс із гілки дерева. Ходив по землі, поклавши руку на вітер. У нього було багато друзів – усі звірята і рослини. Він чув шепіт трави, збирав у долоні росяний смуток кленів і шукав ключі від весни. А коли знаходив, ішов до корчми, яка була на Місяці, і напивався її досхочу… Антонич… Так можна розповісти про митця, спираючись на зміст його творів.

Його метафори ведуть до усвідомлення духовного, вищого й незбагненного начала в людині, а саме осмислення буття він малює як пробуджену таємним провидінням волю до творчості. Постать Богдана-Ігоря Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один із українських поетичних геніїв XX ст.

Хоч знаємо, що своє тривання у світі він метафізично поширює й на час до свого народження, хочеться все ж починати звичайним твердженням: Антонич був поетом і жив колись у Львові.

Його доля повелася з ним, як нерозумна й легковажна жінка. Вона любила іскру молодого натхнення, та коли почала затихати, поступаючись місцем змужнілому слову, привела до поета свою подругу – смерть – і штовхнула його в її обійми. Його поезія є незаперечним свідченням того, що великий талант обов’язково зреалізує свої можливості за короткий час і проб’ється крізь перепони провінційного мислення на дорогу передових думок свого часу, дорогу, яка поєднує національного художника із мистецтвом світовим і в той же час із найглибшими й найродючішими пластами рідної землі й рідної культури.

«Зелена Євангелія» Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!Словникова робота. Дзбан- глечик. Морелі-абрикоси.https://www.youtube.com/watch?v=XKKEAHez96 A

Вірш «Зелена Євангелія» - це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження, зроблені автором. Дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель?

І місяць інколи буває червоним, як тюльпан.

Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя.

У вірші «Зелена Євангелія» поет розкрив особисте світо­сприйняття, яке сформувалося під впливом міфологічних уявлень давніх слов’ян. Зрозуміти його можливо тільки за умови озна­йомлення із символікою давньослов’янської міфології. Релігійні вірування стародавніх слов’ян максимально набли­жались до життєвих реалій і відображали в міфологічній формі прагнення поєднатися з природою, навколишнім середовищем, охороняти їх. Слов’яни вірили, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені.

Робота в групах Визначте образи-символи вірша Символіка кольорів «Художники»«Символісти»

Образи-символи вірша. Земля, сонце, вода, дзбан (глечик), місяць, кінь, ясень«Символісти»

Земля — символ астральний і космічний; символ матері-годувальниці, Вітчизни, духовності, життя, багатства, щедрості, родючості, плодючості, позитивного й негативного начала, світла і темряви, гріхопадіння, місця вигнання людини із раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір’ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з’їдають жменьку землі — і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим — такий же великий гріх, як бити рідну матір.

Наші предки вважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати». А земля давала життя й житу, і пшениці, й усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все»,— стверджують прислів’я. Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Образ землі-матері є поетичним символом у фольклорі укра­їнського та інших слов’янських народів.

Для українців земля завжди була засобом існування, году­вальницею, більше того, вона — «це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини». Окрім того, духовний генотип суспільства й культур, націй і вселюдства. Україну (етнос, мову, націю, державу, культуру, мен­тальність) не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. Ще в «Літописі Руському» зазначено, що руська земля є вели­кою і багатою, щедрою і красивою.

Вода — символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі; Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів (в обряді хрещення); смерті й поховання; життя й воскресіння з мертвих; чистоти і здоров’я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини й жінки.

Символіка води надзвичайно багата і глибока. У Русі-Україні вода вважалася посередником між життям та смертю (човен), потоком творення й водночас знищення. Слов’яни-язичники мали подібні уявлення про воду. Про це свідчать прадавні закляття та колядки. Наприклад, в одному із заклять мовиться: «Водичко, найстарша царинко». А космо­гонічна українська колядка стверджує: Що ж нам було з світа початку?Не було нічого,— одна водонька.

Як плодюча та родюча стихія, вода обожнювалася. За космогінічними поглядами давніх слов’ян, вода, поєднавшись із пер­вісною матерією чоловічої статі, утворила струмки, ріки, озера, загалом усе на Землі.

Воду вважали святою, очищувальною силою, здатною принести щастя (купальська символіка). Пошире­ними у стародавньому світі були обряди обмивання — «очищення водою», окропления, обливання.

Дзбан — глечик — символ єднання Землі і Сонця, без чого неможливий хатній достаток.

Бо виготовляють його з глини, що від Землі, а випалюють на вогні, що від Сонця. Тому глечик сприймається як вмістилище духу і душ – духу всієї родини і душі кожного її члена.

Кінь — символ сонця й водночас потойбічного світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов’ян-язичників — символ смерті й воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості. У давніх слов’ян із конем пов’язували смерть чи народження сонця. Археологічна знахідка оберіг-качка з головою коня свід­чить про уявлення слов’ян, що сонце вдень їде на небесній коліс­ниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок.

Його чистота поєднується з корисністю і гарантує надійність: деревину ясена можна без вагань використати в ділі, а в затінку - спокійно відпочивати... Ясен — символ чоловічої чистоти, скромності й пісенної душі. Уособлює благородство чоловічих почуттів і поетичність внутрішнього світу справжнього чоловіка. Ясен водночас і потужний, і стрункий, і навіть елегантний. Чистота, яку він символізує, конкретна і вимоглива: в нього немає ніяких наростів, стовбур – ідеально чистий, крона - акуратна і компактна.

«Художники»Символіка кольорів. Білий, зелений

Білий (колір) — символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні.

Мовознавці стверджують, що в Україні-Русі слово «білий» первісно означало «блискучий, прозорий, невидимий», а пізніше — «чистий та світлий».

Для українців білий колір — споконвіку священний. Про це свідчить ім’я давнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців «біле» пов’язувалося з божественним, чистим, світлом у цілому, красою, душевністю та ін. …«білий світ», «білозір» (красень), «білий день», «біле полотно», «біле личко», «білі хати», «білі вишні», топонімічні назви: Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін. Практично всі святкові народні обряди проводили саме в білому одязі.

Пейзаж характеризує внутрішній світ герой, його поганське світосприйняття навколишнього. Стародавні слов’яни вірили у безсмертя душі. Вони вважали, що після смерті небіжчика його душа могла стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятися в іншу людину. Незалежно від перевтілень душі, вона завжди відгукувалася добром на поклик людини. Тому білий колір у вірші — не випадковий.

Зелений колір — символ природи, молодості, плодючості полів, краси і радості, ствердження життя; з іншого боку — символ депресії, інертності, байдужості і смерті. Його полярна символіка пояснюється місцем зеленого в системі кольорів. Зелений колір домінує у християнському мистецтві, оскільки є мостом між двома групами кольорів — теплими та холодними, отже, перебуває на межі, а тому належить до обох груп.

Вірш «Зелена Євангелія» — це спроба створити власний світ, у якому все гармонійно поєднується: життя і смерть, два начала — жіноче і чоловіче, вічне і швидкоплинне, одвічні природні цикли: доба, пори року, циклічність людського життя. У цій картині переплітаються національні та загальнолюдські архетипи (земля, вода, кінь, ясень, дзбан, сонце, кольори — зелений та білий) з історією людства (Євангелія), природними процесами та ство­реним поетом світом. Для того, щоб створити цей світ, кожен повинен очиститися, спробувати подивитися навколо очима первісної людини, яка жила у злитті з природою й залежала від неї. Тому і звучить у поезії гімн природі, весні, землі.

Картина, створена поетом у вірші «Зелена Євангелія», існує у трьох світах — реальному, алегоричному та філософському. У реальному — це пелюстки морелі, дзбан на столі, алего­ричний зміст цих картин сягає української міфології та відтворює первісне сприйняття світу автором, філософський світ розкриває головну думку вірша: мірилом людського життя є духовність, гармонія, добро та інші одвічні людські цінності.

Ліричний герой — людина, що любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу. Рід літератури – лірика. Провідний мотив твору – гімн природі, весні, землі, якому кожен із нас має поклонятися як божеству. Жанр: ліричний вірш. Паспорт твору Напрям – поєднання імпресіонізму, експресіонізму, символізму. Композиція твору — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало.Ідея — показ зеленого світу, який для поета є священним. Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм. Римування – перехресне.

 епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним. Ліричний герой — людина, що любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу. Художні засоби

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа -URL: https://uk.wikipedia.org/wiki. URL: http://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-kotsyubinskogo/URL: https://www.google.com/search?q-URL: https://naurok.com.ua/konspekt-uroku-z-ukra-nsko-literaturi-bogdan-igor-antonich-poezi-zelena-vangeliya-dorogi-114979.html-URL: https://naurok.com.ua/bogdan-igor-antonich-korotko-pro-mitcya-poezi-zelena-vangeliya-rizdvo-263388.html-URL: https://uchika.in.ua/ukrayinseka-literatura-1920-1930-pp-urok-1--2-ukrayinseka-lite.html?page=45-URL: https://dovidka.biz.ua/virsh-zelena-yevangeliya-analiz