ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Постановка проблеми. На сьогоднішній день учителі, учні, їхні батьки активно використовують в освітньому процесі мережу Інтернет як потужне джерело інформаційних ресурсів. Враховуючи, що динамічність розповсюдження інформації мережею Інтернет дуже висока, слід постійно контролювати загрози, які виникають повсякчас, а саме дезінформація, маніпуляція, фейкові новини, вірусні атаки, шахрайство, пропаганда терористичної та екстремістської діяльності. Особливо гостро це стало відчуватися в умовах карантину та воєнного стану.

Аналіз актуальних досліджень.  Дослідження в сфері інформаційної безпеки до недавнього часу проводилися лише у військових навчальних закладах, а інформація про такі дослідження і педагогічний досвід формування навичок інформаційної безпеки не оприлюднювалась. Питання інформаційної безпеки в сфері освіти почали привертати увагу педагогів у другій половині ХХ століття, коли збільшився об’єм та способи постачання інформації до людини, полегшився доступ до різних інформаційних джерел, а також збільшився інтерес до застосування ІКТ в освітньому процесі.

Аналіз закордонних та вітчизняних літературних джерел з питань інформаційної безпеки дозволяє стверджувати, що вчені вважають її складовою інформаційної культури особистості (І. Теплицький, С. Семеріков та ін.). Питання формування інформаційної культури вчителя висвітлено в працях В. Бикова, О. Данильчука, М. Жалдака, А. Коломієць, Л. Гаврілової та ін. [1; 4].

Серед українських учених значну увагу питанням інформаційної безпеки приділяють такі вчені, як Р. Калюжний, Г. Почепцов, Б. Кормич, П. Жарков. Іноземні публікації представлені такими авторами як І. Панарів, А. Тер-Акопов, В. Ярчкин та ін.

Так, М. Жалдак, наголошуючи на необхідності використання комп’ютерної техніки та засобів зв’язку, стверджує, що таке користування має бути педагогічно виваженим і доцільним.

Метою даної статті є дослідження і аналіз поняття «інформаційна безпека» різними вченими і практиками за умов процесів глобалізації та інформатизації суспільства; розробка практичних рекомендацій для всіх учасників освітнього процесу щодо безпеки в кіберпросторі.

Більшість дослідників виходять із розуміння, що з появою перших засобів інформаційних комунікацій між людьми та з усвідомленням людиною наявності певних інтересів, яким може бути завданий збиток методами і засобами впливу на систему і засоби інформаційних комунікацій, що забезпечують розвиток між усіма елементами соціуму, власне і виникло поняття «інформаційна безпека».

Термін «інформаційна безпека» вперше з’явився наприкінці 80-х років у праці німецького вченого Г. Одермана, який виокремив важливість інформаційного компонента у міжнародній безпеці та зробив спробу системно розглянути проблеми безпеки, які пов’язані з інформаційними загрозами. А у вітчизняній та зарубіжній пресі, починаючи з кінця 1991 - початку 1992 року, спостерігається тенденція до активного обговорення проблем інформаційної безпеки як окремого наукового і практичного завдання [5].

Розуміння сутності поняття «інформаційна безпека» є важливим завданням науково-дослідницького аналізу. Зміст і сутність цього поняття проявляється у вираженні родового поняття, яким є поняття загальної безпеки, яке в широкому розумінні характеризується як певний процес управління загрозами та небезпеками. «Інформаційна безпека», відповідно, означає процес управління, контролю і перешкоджання появі загроз та небезпек в інформаційному полі.

Інформаційна безпека є невід’ємною частиною загальної проблеми інформаційного забезпечення людини, соціальної групи, держави і суспільства в цілому. Вона спрямована на захист суб’єктів інформаційних ресурсів. Зміст поняття «інформаційна безпека» розкривається у практичній діяльності людини, наукових дослідженнях, а також у державних нормативно-правових документах.

В Українській законодавчій базі термін «інформаційна безпека» наведено у Концепції національної програми інформатизації, затвердженої Законом України від 4 лютого 1998 року № 75/98, де «інформаційна безпека» - невід’ємна частина політичної, економічної, оборонної та інших складових національної безпеки. Об’єктами інформаційної безпеки є інформаційні ресурси, телекомунікації, канали інформаційного обміну, функціонування телекомунікаційних мереж і систем та інші елементи інформаційної інфраструктури країни» [4].

Для того щоб упорядковувати найбільш поширені погляди, необхідно їх класифікувати за критерієм ознаки, що само по собі виражає зміст цього поняття. В результаті даного дослідження були виокремленні наступні напрямки підходів.

Наприклад, дослідник Ю. Фісун характеризує інформаційну безпеку як «стан захищеності інформаційного середовища, який відповідає інтересам держави, який забезпечує формування, використання і можливості розвитку незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз» [5].

Проте існують й інші погляди на проблему інформаційної безпеки. Зокрема, А. Тер-Акопов під інформаційною безпекою розуміє стан захищеності інформації, яка забезпечує життєво важливі інтереси людини [5].

У межах цього методологічного напряму використовується визначення інформаційної безпеки як стану, тенденцій розвитку, умов життєдіяльності соціуму, його структури, інститутів та установ, за яких забезпечується збереження якісної інформації з об’єктивно обумовленими інноваціями в ній, вільне і відповідне власній природі її функціонування.

Деякі представники цього напряму розглядають інформаційну безпеку як стан, що характеризується відсутністю небезпеки, тобто тих чинників та умов, які загрожують безпосередньо індивіду, державі, спільноті з боку      інформаційно-комунікаційного середовища. Дослідники, які додержуються таких підходів, під інформаційною безпекою розуміють стан та процес захищеності особи, суспільства, держави від реальних або потенційних загроз[5].

Кібербезпека освітнього закладу передбачає комплекс заходів різного характеру, а саме: 1) захист персональних даних та інформаційного простору від несанкціонованих втручань, розкрадання інформації і зміни конфігурації системи з боку третіх осіб; 2) захист здобувачів освіти від будь-яких видів пропаганди, реклами, забороненої законом інформації тощо.

До обов’язків осіб, відповідальних за кібербезпеку, входить забезпечення безпеки даних, що захищаються, та конфіденційності відомостей, які підлягають захисту, запобігання доступу до них із боку третіх осіб; підтримка інформації у стані постійної доступності для авторизованих осіб.

Специфікою забезпечення кібербезпеки в інформаційних установах є склад характерних загроз. До них належить не лише можливість розкрадання чи пошкодження даних хакерами, а й діяльність учнів. Підлітки можуть свідомо чи ненавмисно пошкодити обладнання, чи заразити систему шкідливими програмами.

Визначають такі види кіберзагроз:

✔                   загрози для особистісної безпеки: загроза ознайомлення з матеріалами небажаного змісту (порнографія, ненормативна лексика, публікації суїцидального характеру, сектантські, расистські та ненависницькі матеріали, щодо створення вибухових речовин, хакерські сайти); загроза отримання недостовірної інформації; Інтернет-залежність; загроза спілкування з небезпечними людьми (шахраями, збоченцями, гриферами тощо); загрози вчинення протиправних дій (хакерство, порушення авторських прав тощо);

✔                   загрози витоку персональної інформації: загроза розголошення персональних і корпоративних даних (прізвища, імені, адреси, номери банківських карток, телефонів тощо).

✔                   загрози для персональних комп’ютерів: загроза комп’ютерних вірусів; загроза завантаження шкідливого активного коду тощо.

Сучасні технології кібербезпеки освітнього процесу передбачають забезпечення захисту на 5-ти рівнях: нормативно-правовий; морально-етичний; адміністративно-організаційний; фізичний і технічний.

Проведено класифікацію найпоширеніших кіберзагроз у секторі освіти. З’ясовано, що людський фактор, тобто помилки співробітників або учнів внаслідок необізнаності або зневажання елементарними правилами кібергігієни лежать в основі більшості успішно реалізованих кібератак. Дослідження ознак кіберзагроз у галузі освіти надав можливість розділили їх за дев’ятьма критеріями: загрози на пристрої IoT (система взаємопов’язаних комп’ютерних пристроїв, які наділені унікальними ідентифікаторми та здатні передавати дані через мережу без вимоги взаємодії між людьми та комп’ютеами), загрози через людський фактор, крадіжка персональних даних, програми-вимагачі або зловмисне програмне забезпечення, фінансова вигода, шпигунство, фішинг, DDoS-атаки (атаки на відмову в обслуговуванні та спрямовані на веб-сайти й сервери та здійснюються для того, щоб порушити роботу мережевих служб, загрози на CMS (кібератаки на веб-сайти) [3].

Щоб не стати жертвою кібератак, необхідно дотримуватися певних рекомендацій під час роботи у мережі Інтернет усім учасникам освітнього процесу.

Для безпечної роботи в кіберпросторі педагогам можна надати наступні рекомендації:

1. Не користуйтесь забороненим и поштовими сервісами (Mail.ru, Yandex) та соціальним мережами (Vkontakte, Одноклассники).

2. Використовуйте антивірусні програми.

3. Користуйтесь надійними паролями, періодично змінюйте їх.

4. Оновлюйте програмне забезпечення.

5. Залучайте батьків до профілактичної роботи з дітьми, проводьте бесіди для батьків щодо проблем кіберзагроз та засобів їх упередження.

6. Використовуйте систему превентивних заходів для вирішення проблеми кіберзахисту в шкільному середовищі.

7. Використовувати активні та інтерактивні форми роботи, такі як: перегляд кінострічок, роликів на тему кібербезпеки, обговорення переглянутого, моделювання ситуацій, які схожі на ті, які реально відбуваються, та пошуки виходу з них.

8. Проводити діагностику стану психологічного клімату класу, виявляти дітей, які зазнавали віртуального цькування або можуть піддаватися кібербулінгу. [6].

Батькам потрібно починати говорити з дітьми про кібербезпеку з того моменту, коли ви даєте дитині в руки телефон, планшет, ноутбук. Вік дитини може бути різним: одні діти починають користуватися сучасними гаджетами в  3-4 роки, інші перед початком навчання в школі. Особливу увагу слід звертати на дітей підліткового віку, саме вони є особливо уразливою категорією для кіберзлочинців.

Батькам слід дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Інформуйте дитину про ризики, які можуть виникнути під час користуванням Інтернетом.

2. Цікавтеся віртуальним життям своєї дитини, спілкуйтеся з нею про її інтернет-враження.

3. Поясніть дитині, що необхідно радитися з вами перед тим, як здійснювати покупки через мережу Інтернет.

4. Ознайомлюйтеся з сайтами, які відвідує ваша дитина.

5. Привчайте дитину з повагою і тактовністю ставитися до інших користувачів мережі Інтернет.

6. Навчайте дитину розповідати про свої знайомства в соціальних мережах.

7. Користуйтесь програмами батьківського контролю, використовуйте інформаційні фільтри.

8. Допоможіть дитині створити безпечний пароль і поясніть, що це є необхідним для того, щоб захистити особисту інформацію.

9. Поясніть дитині що таке спам, вірус, які ризики пов’язані з цим. [6].

Дуже важливо навчати дітей основним правилам безпечного користування гаджетами. У своєму віці вони ще не знають, як безпечно користуватися мережею Інтернет. Тому діти мають розуміти, як себе захистити. У цьому їм повинні постійно і систематично допомагати як батьки, так і вчителі. Учням слід дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Завжди консультуватися з батьками про незрозумілі для вас речі в Інтернеті.

2. Не розповідайте інформацію про себе, ваших близьких і знайомих незнайомцям.

3. Не погоджуйтеся на зустрічі з незнайомими вам людьми без дозволу батьків, вчителів.

4. Використовуйте відеозв’язок лише з тими людьми яких ви знаєте особисто.

5. Якщо отримуєте листа чи повідомлення образливого змісту обов’язково повідомте батьків, вчителів.

6. Якщо отримали листа чи повідомлення з незнайомої адреси, номеру телефону не відкривайте його. Повідомте про це батькам та або вчителям, щоб уникнути вірусної атаки.

7. Обдумано публікуйте фото чи відео в Інтернеті, їх може подивитися будь-хто.

8. Враховуйте, що віртуальні знайомі можуть бути не тими, за кого себе видають.

9. Не повідомляйте стороннім людям свої паролі, користуйтеся лише надійними паролями та логінами.

10. Ніколи не робіть того, що може коштувати вашій родині фінансової шкоди.

11. Не користуйтесь забороненими поштовими сервісами (Mail.ru, Yandex) та соціальними мережами (Vkontakte, Одноклассники). [6].

Постійно з’являються нові рішення у відповідь на кібератаки, весь час зростає поінформованість учасників освітнього процесу. Саме пильність і систематичне використання рекомендацій для педагогів, батьків і учнів може бути потужним ресурсом для виявлення та пом’якшення кіберзагроз, що виникають.

Висновки. Лише системний розгляд вказаних підходів до визначення поняття інформаційна безпека дає можливість зрозуміти це явище комплексно. Крім того, ми вважаємо, що інформаційна безпека не може розглядатися лише як окремий стан. Вона є властивістю та атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю та результатом діяльності людини, яка спрямована на забезпечення безпеки в інформаційній сфері.

Інформаційна безпека, на нашу думку, є водночас і станом, і процесом, оскільки вона має забезпечувати майбутнє суб’єктів і об’єктів, що потрапляють під ті чи інші інформаційні впливи. Тому інформаційну безпеку розглядають через єдність таких ознак, як стан, властивість управління загрозами і небезпеками. Через ці ознаки забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення та мінімізації впливу негативних наслідків, зокрема у сфері інформаційної діяльності держави.

Отже, одним із шляхів розв’язання проблеми кібербезпеки освітнього середовища є проведення для педагогів та працівників закладів освіти вебінарів, тренінгів, лекцій, онлайн-конференцій, воркшопів, майстер-класів із цифрової компетентності.

Список використаних джерел

1.               Гаврілова Л., Топольник Я. Цифрова культура, цифрова грамотність, цифрова компетентність як сучасні освітні феномени. Інформаційні технології і засоби навчання, 2017, №61(5), С. 1-14.
2.               Доценко С. О., Ворожбіт-Горбатюк,  В. В. Собченко Т. М. Онлайн-безпека учасників освітнього процесу в умовах дистанційного і змішаного навчання : навч.-метод. посіб. Харків : Вид-во «Ранок», 2021. 192 с.
3.               Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 45, ст.403 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19#Text/
4.               Коломієць А. Інформаційна культура вчителя початкових класів: рівні, критерії, показники. Педагогічні науки,  2007, Вип. 45. С. 279-285.
5.               Рижук О Аналіз концепцій визначення «інформаційної безпеки» в умовах глобалізації // Український науковий журнал освіта регіону політологія психологія комунікації. URL: https://social-science.uu.edu.ua/article/1400
6.               Черних О. Кібербезпека учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану. Інформаційний, науково-методичний журнал «Освіта Сумщини» №1 (57), 2023. С. 22-24.