ІНФОРМАЦІЙНА ГОДИНА НА ТЕМУ: «ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ – КРАСИВЕ І ГОРДЕ ІМ’Я»

Тема: Василь Сухомлинський – красиве і горде ім'я.

Мета: вшанувати  пам'ять великого педагога і письменника В.О. Сухомлинського; виховувати любов і поважне ставлення до творчості письменника; формувати загальнолюдські цінності.

Обладнання:   портрет письменника- педагога, збірка віршів та оповідань В.О. Сухомлинського.

Діти повинні жити у світі краси,

гри, казки,музики, малюнка,

 фантазії, творчості.

В. Сухомлинський

                                                     Хід заходу

     Шановні учні у нас сьогодні тематична інформаційна година присвячена видатному українському педагогу Василю Олександровичу Сухомлинському.

Сухомлинський Василь Олександрович

(1918-1970)

                               педагог, публіцист, письменник

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення радянської адміністрації в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями. Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Влітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938). Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: "Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті… Кажу — випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…" З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня 1942 р. до березня 1944 р. В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці "Ударна праця" та обласній газеті "Кіровоградська правда" — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — "Перед новим навчальним роком" — з’явилася 25 серпня 1945 р. в "Ударній праці". 1948 р. В.О.Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закла-дів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу. Закінчив Полтавський педагогічний інститут (1939). 1935 р. розпочав педагогічну діяльність. Працював учителем у Василівській школі Онуфріївського району, учителем і завучем в Онуфріївській середній школі. Багаторічний (1947—1970) директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних наук (з 1955), автор багатьох книг, брошур і статей, художніх творів для дітей. Розробляв питання теорії і методики виховання у шкільному колективі та родині, всебічного розвитку особистості учнів, педагогічної майстерності. Особливу увагу приділяв патріотичному вихованню дітей і молоді, проблемам розумового, морального, естетичного та трудового виховання школярів. Книга В.О.Сухомлинського "Серце віддаю дітям" (1969) удостоєна Державної премії УРСР 1974 р.

Починаючи з 1949 р. Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні видання тодішнього "соціалістичного табору". 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи", а через рік з’являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів". Наприкінці п’ятдесятих років виходять друком одна за одною такі грунтовні праці В.О.Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму у школярів". Даниною тогочасній ідеології була книга педагога "Виховання комуністичного ставлення до праці" (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: "Як ми виховали мужнє покоління" , "Духовний світ школяра" , "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Сто порад учителеві", "Листи до сина", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" і особливо — "Павлиська середня школа" та "Серце віддаю дітям" (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з’явилися окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину". Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В.О.Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: з 1957 р. В.О.Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.

Основні праці В.О. Сухомлинського розпорошені по газетних і журнальних публікаціях, немало їх зібрано і упорядковано в численні тематичні збірки та у тритомному і п'ятитомному (українською й російською мовами) виданнях вибраних творів "неутомимого" трударя педагогічної ниви". Твори В. О. Сухомлинського відомі у виданнях різними мова­ми народів світу від болгарської до японської; його спадщина розглядається (вивчається) в провідних університетах і педаго­гічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундамен­тальних праць друкуються в педагогічних журналах Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та інших країн.

Слід зазначити, що педагогічні погляди В. О. Сухомлинського сформувалися в ході й унаслідок натхненної копіткої учитель­ської праці (розпочав викладати рідну мову і літературу у Ва­сильківській, потім Зибківській школах Онуфріївського району в 1935 р. і скінчив свій шлях 2 вересня 1970 року на посту ди­ректора Павлиської середньої школи), творчої діяльності вчено­го (кандидат педагогічних наук з 1955 p.), заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого і визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв'язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О. Сухо­млинського як вченого, педагога-експериментатора, учителя-но­ватора.

У численних педагогічних виданнях більшості країн світу з'являються популярні чи критично-аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині й практичній діяльності визначного педагога, а в Україні скла­дається своєрідна школа сухомлинознавства, що об'єднує авторів праць про Добротворця – Василя Олександровича Сухомлин­ського.

З'явилися і літературно-документальні чи художні твори, в яких розкривається життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського.

Ще за життя В. О. Сухомлинського його творчість педагогіч­на громадськість України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу сприймала неоднозначно. Якщо для більшості вчителів, батьків, керівників органів народної освіти, громадськості праці видатного педагога стали порадниками і помічниками у розв'язанні актуальних проблем формування, виховання і осві­ти молоді, то окремі науковці ревізували його погляди, піддаючи їх необ'єктивній критиці.

Були наміри звинуватити педагога в науковій несумлінності, рецептурності його педагогіки, запереченні ролі колективістського виховання, проповідуванні абстрактного добра тощо.

У 90-ті роки посилилася критика творчої спадщини талано­витого педагога. У вину В. О. Сухомлинському, зокрема, ставить­ся його відданість ідеям марксистсько-ленінської педагогіки, догматам комуністичної ідеології. Те, що раніше вважалося зас­лугою педагога, перетворюється на головне звинувачення.

Дійсно, В. О. Сухомлинський виявив себе ревним будівничим соціалістичної школи, проповідником класової нетерпимості, поборником радянського псевдопатріотизму, вірнопідданим то­талітарного режиму тощо. Але не це є визначальним у його спад­щині. Творчо працюючі вчителі розуміли ідеологічні сентенції Сухомлинського як необхідну данину комуністичній цензурі й вибірково ставилися до його спадщини. В ній провідне місце займає ідея гуманізму, людяності та доброчинності. Педагог пе­реконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності здійснюється через творення людям добра.

Цій проблемі присвячено більшість робіт педагога. На його думку, ідея людяності насамперед реалізується через розвиток всіх потенціальних, інтелектуальних і фізіологічних можливос­тей особистості. Всебічно розвинена особистість втілює в собі повноту і гармонію сил, здібностей, пристрастей, потреб, які ви­значають моральну, ідейну, громадянську, розумову, творчу, трудову, естетичну, емоційну, фізичну досконалість. Педагог наголошував, що працюючи над втіленням в практику ідеї всебічного розвит­ку ніколи не можна досягти однакової межі інтелектуального збагачення, пізнання, духовного удосконалення. Ця нерівність визначається природою дитини, її родинним оточенням, соціаль­ним середовищем.
     Зрештою цю нерівність відчувають і самі діти, і часто у них, особливо під впливом наслідків навчання, з'яв­ляється почуття меншовартості. Як гуманіст, В. О. Сухомлинський засуджує діяльність учителів, яка призводить дітей до таких вис­новків. Кожна людина повинна бути щасливою, вважає педагог, і в цьому їй має допомогти школа. Духовне життя школи і її ви­хованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успі­хами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сфор­мувати культуру бажань необхідно, вважав В. О. Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури.

У праці "Як виховати справжню людину" подається мораль­ний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету україн­ського народу. В ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у ви­гляді правил, законів як 14 Законів дружби, правил "Десять не можна", "Дев'ять негідних речей" та ін., що складають азбуку моральної культури. В ній розкриваються зміст і методика ро­боти з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов'язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, вихован­ня високих моральних якостей і норм поведінки тощо. На підставі багаторічної практичної роботи в школі автор у цій праці вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, тер­пимість, тактовність і т. ін. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.
    Виховання дітей 6–10 років В. О. Сухомлинський називав "школою сердечності". Він радив педагогам і батькам дітей вчити добру, любові, милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили гуманістичний зміст вчинків і поведінки тих, хто їх ото­чує: рідних, близьких, вчителів, дорослих. Дитина не повинна виростати байдужою, нечулою, черствою, вона має зростати у по­стійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, лю­дей, доглядати і допомагати їм. У своїх працях педагог переко­нує, що у процесі творення людям добра виховується в юних людяність, сердечність.

Формуванню тонких сердечних людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засу­джує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, напо­лягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом ви­тонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути став­лення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправ­даності й обґрунтованості своїх вчинків – вчать юне покоління моральній сентенції В. О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.
"Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки... Роби все так, щоб людям, які тебе ото­чують, було добре".

"Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром".

"Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити... Нероба, дармоїд – це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання – твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу".

"Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і без­захисним, ... товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай та шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею".

"Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, неспра­ведливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за раху­нок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство".

Як бачимо, ці та інші мудрі моральні сентенції написані про­сто, переконливо, вони легко запам'ятовуються, спонукають до роздумів, доброчинності.

Навчальну діяльність Сухомлинський розглядав як необхід­ну умову формування духовно багатої особистості. Вона (діяль­ність) має бути активною і творчою, чому допомагають спеціаль­на організація розумової праці на уроках і в позакласний час, включення учнів до творчості, пошуково-експедиційної роботи тощо. Обстоюючи необхідність на кожному уроці вольових зусиль, емоційного пробудження розуму дитини, інтелектуального натхнення учнів у пошуковій діяльності, Сухомлинський водно­час засуджує псевдоноваторські ідеї щодо ефективності навчання, створення обстановки постійного розумового напруження на уро­ці: "Не втратити на уроці жодної хвилини, жодної миті без актив­ної розумової праці, що може бути нерозумнішим у такій тонкій справі, як виховання людини. Така цілеспрямованість у роботі вчителя просто означає: витиснути з дітей все, що вони можуть дати. Після таких "ефективних" уроків дитина повертаються додому стомленою. Вона легко роздратовується і збуджується".

Висока гуманістична позиція В. О. Сухомлинського виявила­ся і в його ставленні до сім'ї. Він вважав, що гармонійний, все­бічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній ро­боті. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особис­тості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків.

У багатій спадщині В. О. Сухомлинського окремо слід зазна­чити педагогічні казки для дітей, які окремими виданнями об­народувані уже після смерті їх автора.
Педагогічні казки В. О. Сухомлинського – дивосвіт малят, розкритий очима мудрого наставника, який не повчає дітей, не спонукає чи заохочує їх, а просто йде поруч дітлахів, інколи ніби ще й десь за молодшими школярами, радіючи разом з ними кож­ному новому відкриттю.

Педагогічні казки В. О. Сухомлинського нібито опосередко­вано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські по­чуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями.
     У центрі уваги видатного педагога є діяльність вчителя, його проблеми, багатогранна діяльність, культура спілкування з дітьми, педагогічної майстерності, духовності, підготовки вчителів у на­вчальних закладах тощо. "Сто порад вчителеві" – праця, яка має стати постійним порадником вчителя, як і інші його ви­значні твори, що мають пізнавальне значення для освітніх праців­ників, педагогічної громадськості.
     У творчій спадщині В. О. Сухомлинського розглядаються про­блеми змісту освіти, мотивів пізнавальної діяльності, методики навчання дітей, контролю і керівництва навчально-виховним процесом, підготовки вчителя та багато інших. Хоч вони і не є новими в українській педагогіці, проте педагог бачив у них нові проблеми та підходи до їх вирішення, що є прикладом творчого підходу до теорії і практики виховання.

Заключна  частина.

Читання віршів учнями.

Я був на далекій чужині,
Там небо таке ж голубе,
Та тільки нема Батьківщини,
Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо в ріднім краю над землею
Чистіша і глибша блакить.
І сонце Вітчизни моєї
Яскравіше в небі горить.

Я слухав пісні на чужині —
Хороші думки в тих словах,
Але то не крила орлині,
Що є в наших рідних місцях.

З книги «Серце віддаю дітям»

В. А. Сухомлинський, Київ, «Радянська школа», 1981 р.

Синє небо, зелені верби, білі хатки

Все відбилося у воді.

Я стою перед блакитним дзеркалом,

Переді мною далекий, нескінченний світ.

Там і яскраво-червоний захід сонця, і хмарка біла,

Там зірка мерехтить, і над дорогою далекою

У небо злетіла пташка – прощається з сонцем.

Тільки музика своя у цьому дивовижному світі:

Чуєте, хтось доторкнувся рукою

До товстої струні, і заспівав блакитний небосхил,

Верби заспівали й хатки заспівали.

Цю музику я чую тільки у вечірньому ставку,

коли сонце запалює пожежа за морем далеко,

коли білі голуби поспішають на нічліг,

а кажан чистить лапки в дуплі.

Коли вітер, втомлений за день, приліг відпочити

в потемнілому яру.

Дайте мені відповідь на питання з чого, на вашу думку, починається людина?

(Відповідь дітей).

– Отже, тільки праця залишає слід на землі. Людське серце має бути завжди відкритим для благородства, справедливості, щирості і добра. Прислухайтеся, як воно б′ється! Воно відлунює: пам′ятай, що ти – Людина! Людина народжується на світ, щоб залишити слід вічний.

Саме таке серце було у В.О.Сухомлинського. Не даремно у нього є праця із назвою «Серце віддаю дітям».

Ось, як про виховання справжньої людини говорив В.О. Сухомлинський:

• Не можна ледарювати, коли всі працюють
• Не можна сміятися над старістю і старими людьми.
• Не можна сперечатися з шанованими і дорослими людьми, особливо зі старшими.
• Не можна виявляти не задоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі. А у товариша є.
• Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, - кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку.
• Не можна робити те, що осуджують старші.
• Не можна залишати стару рідну людину одинокою.
• Не можна вирушати в дорогу, не спитавши дозволу і поради старших.
• Не можна сідати до обіднього столу, не запросивши старших.
• Не можна сидіти, коли стоїть доросла людина, особливо літня, людина та найбільше – жінка.
• Радій успіху товариша.
• Будь правдивим, май мужність щиро визнати свою провину, не перекладай своєї провини на інших.
• Кажи завжди тільки правду
• Дорожи довірою батьків і товаришів.
• Не хвалися навіть найгарнішим вчинком – добра справа промовляє сама за себе.
• Дав слово – тримай його, дав обіцянку – виконуй.
• Справжній друг пізнається не лише в радості, а й у біді – він завжди допоможе, втішить, утримає від лихого вчинку.
• Ніколи не ображай – ні словом, ні вчинком; дбай про молодших, допомагай їм, борони тих, хто слабший за тебе .
• Якщо кожен із вас буде дотримуватись цих істин – то сміло може стверджувати, що він Людина з «великої літери». запам'ятайте їх, любі діти.

В.О.Сухомлинський продовжує себе в наступних поколіннях.

«Спокон віку славна у дерзанні

Золота учительська душа.

Та найбільше нині у пошані

Світлий геній з школи Павлиша.

Сміло вирушаючи в дорогу,

Поклоніться, люди, педагогу, -

Він же серце дітям віддає,»

     На прикладі власного життя В.О. Сухомлинський учить і нас, дорослих, і дітей переживати почуття радості чи суму, співчуття чи гордості ласки чи ненависті, учить своїми творами, як жити на світі, як бути справжньою людиною, як творити й робити добро на цьому світі.

Дякую вам всім за увагу.