Інформаційно-психологічні війни

        Тема: Інформаційно-психологічні війни: історія та сучасність

 

План

1.Формування основ теорії і практики інформаційно-психологічного впливу

2.Інформаційно-психологічне протиборство в роки Першої і Другої світових воєн

3.«Інформаційна війна» та суміжні поняття

4.Методи та засоби ведення психологічної війни

5.Основи теорії кібернетичної війни

6.Інформаційно-психологічні операції в інформаційному суспільстві

7.Кібернетична війна як складова інформаційно-психологічної війни

 

Тема інформаційних воєн є актуальною сьогодні, адже інформація стала одним з найдорожчих та найважливіших товарів, за допомогою яких людина може вплинути і на інших людей, і на суспільні явища, і на державне управління. В умовах формування інформаційного суспільства інформаційно-психологічна дія є найбільш ефективним і універсальним інструментом зовнішньої і внутрішньої політики. Інформаційно-психологічне протиборство пронизує в даний час всі форми боротьби, починаючи з дипломатичної і економічної і закінчуючи озброєною, розвиваючись разом з тим як самостійна сфера діяльності. Інформаційна війна сьогодні є всеосяжною, цілісною стратегією, яка показує всю значимість володіння інформацією в керуванні, командуванні і реалізації національної політики. Інформаційна війна стає війною за знання, за те кому будуть відомі відповіді на найважливіші питання, що дають змогу керувати масами. Звичайно, при веденні такої війни кількість жертв зводиться до мінімуму, але участь у ній беруть безпосередньо усі люди, що може привести до руйнування соціуму.

 

 

1. Формування основ теорії і практики інформаційно -

психологічного впливу

Інформаційно-психологічний вплив з метою зміни у бажаному напрямку психіки і поведінки військовослужбовців і населення противника застосовувався ще у збройних сутичках племен в епоху розпаду первіснообщинного ладу та у війнах рабовласницьких держав.

Найдревнішим способом підриву морального стану противника є залякування. Монгольський проводир Чінгіз-хан і карфагенский полководець Ганнібал розпускали чутки про нову «секретну зброю» – бойових слонів, «вогненних зміїв», отруйний дим тощо. Перський воєначальник Ксеркс поширював чутки про численність свого війська. У війні з греками Ксеркс використовував так звану «п’яту колону». У свою чергу афіняни, які протистояли перським військам, також користувалися можливостями інформаційно-психологічного впливу, зокрема робили спроби внести розкол у ряди прихильників персів.

Одним з найдавніших історичних джерел, де йдеться про застосування прийомів інформаційного протиборства, можна вважати «Трактат про військове мистецтво» китайського полководця Сунь-Цзи. У ньому наводиться опис і яскраві приклади застосування прийомів і методів психологічного впливу, які давали змогу досягати перемоги без битв або з мінімальними втратами. Важливе місце, зокрема, відводиться дезінформуванню противника, психологічній обробці населення і війська з метою досягнення єдності в суспільстві напередодні і під час війни, здійснення інформаційних диверсій для розладнання військових союзів ворожої держави з іншими державами тощо.

Подальший розвиток військового мистецтва незмінно супроводжувався вдосконалюванням форм інформаційно-психологічного впливу: досяг досконалості спосіб залякування і поширення з цією метою чуток; виникло розуміння важливості загострення протиріч у таборі противника, внесення розколу в його ряди, використання так званої «п’ятої колони»; дістав розвиток такий прийом інформаційно-психологічного впливу як проголошення справедливого характеру війни зі свого боку і несправедливого, загарбницького – з боку противника.

З приходом християнства (а на Сході – ісламу) у ході здійснення інформаційно-психологічного впливу значну роль став відігравати релігійний фактор. Прикладом може бути ідейно-пропагандистське забезпечення хрестових походів. Відпрацьовувалися прийоми дискредитації противника шляхом поширення чуток про їхні звірства, розпалювання суперечностей між державами Сходу тощо.

Подальшому розвитку теорії і практики інформаційно-психологічного впливу сприяла селянська війна в Німеччині (початок XVI ст.), у ході якої одержала розвиток лінія, спрямована на дискредитацію керівника руху або командувача військами в очах його послідовників і підлеглих.

До кінця феодального періоду воєн зростала роль матеріалів інформаційно-психологічного впливу та важливість забезпечення умов для їх широкого розповсюдження. У середині XV ст. мешканець німецького міста Майнц Й. Гутенберг винайшов друкарський верстат, що кардинально змінило можливості поширення інформації, оскільки швидкість тиражування за допомогою нового технічного пристрою незрівнянно перевищувала швидкість переписування. Цей факт відкривав для інформаційного протиборства необмежені можливості, причому не лише у військовій, а практично в усіх сферах суспільної діяльності (політичній, економічній, культурній тощо).

У зв’язку з появою поліграфічних засобів з’явилася можливість для виготовлення і розповсюдження друкованих матеріалів інформаційно-психологічного впливу. Перший випадок використання друкованих, а не рукописних листівок, відноситься до більш раннього періоду – війни Нідерландів за незалежність від Іспанії в XVI ст. На території Фрісландії з ініціативи так званих гьозів, було надруковано кілька тисяч примірників звернення до населення, яке стало важливим елементом консолідуючої пропаганди в 1567 р. у війні проти військ герцога Альби та звільнення фламандців від іспанського панування.

Заслуговує особливої уваги внесок у розвиток теорії і практики інформаційно-психологічних впливів, зроблений Наполеоном Бонапартом. Що стосується газет, призначених для утвердження його влади в окупованих країнах, то вони відігравали, як гадав Наполеон, помітно важливішу роль. «Заволодійте газетами і керівництвом», – наказує Наполеон Мюрату у початковий період захоплення Піренейського півострова, вимагаючи наводнити Іспанію памфлетами проти скинутої династії. У кожній окупованій країні він засновував офіційний друкований орган: «Газетт де Мадрид», «Газетт де Берлін», «Журналь дю Капітоль» (Рим) тощо. При поданні матеріалів на сторінках наполеонівської преси одержали широке поширення методи замовчування і дезінформації. Що стосується дезінформації, то Наполеон вважав, що її доцільно використовувати з метою введення противника в оману.

Численні письмові вказівки міністрові поліції й інших служб, які залишилися в архіві Наполеона, свідчили про те, що він часто звертався до такого способу інформаційно-психологічного впливу, як інспірування в пресі.

Інспірування – це передача ЗМІ версій з політичними оцінками подій або намірів сторін зі спонуканням (прихованим або відкритим) читачів подій, що відповідають інтересам джерела.

Штабом Наполеона через дипломатичні й приватні канали та регулярні видання було поширено чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження, а саме Барклая-де-Тонніт Вінгенштейна, Тотлебена. Внаслідок усунення від командування скомпрометованих генералів та старших офіцерів на період розслідування було суттєво послаблено керівництво військами.

Успішну пропаганду на війська і населення противника вели російські полководці.

Так О.В. Суворов у 1799 р. в ході італійського походу російської армії вперше здійснив психологічну операцію, що планувалася як складова частина єдиного плану бойових дій. Це було пряме звернення до солдатів противника.

Прийнятна для об’єкта впливу оцінка обстановки, переконлива аргументація й виразна мова зробили звернення Суворова до солдатів п’ємонтської армії дуже дієвим: на бік російсько-австрійських військ п’ємонтці переходили не поодинці, а групами, навіть цілими частинами.

Водночас на зламі ХІХ–ХХ ст. виникає суто науковий інтерес до феноменів впливу на людську свідомість, зокрема на свідомість мас. У 1879 p. у Лейпцигу за ініціативою відомого вченого В. Вундта відкривається перша психологічна лабораторія.

Таким чином, історичні факти незаперечно свідчать про високий рівень, якого досягла теорія і практика інформаційно-психологічного впливу на населення і військовослужбовців противника до початку ХХ ст. Інформаційно-психологічний вплив став частиною військового мистецтва.

 

2. Інформаційно-психологічне протиборство в роки

                       Першої і Другої світових воєн

Перша світова війна стала поворотним пунктом у розвитку теорії і практики інформаційно-психологічного впливу. Уже на самому початку війни уряди всіх воюючих країн, за винятком Німеччини, дійшли висновку про необхідність створення спеціальних органів для здійснення інформаційно-психологічного впливу на війська та населення противника, а також впливу на громадську думку в нейтральних країнах. З цього моменту подібні органи є у всіх великих арміях світу. 

В роки Першої світової війни інформаційно-психологічний вплив в основному здійснювався шляхом ведення друкованої пропаганди. Основними видами матеріалів друкованої пропаганди були листівки, брошури, листи військовополонених, плакати, фальшиві продовольчі картки тощо.

Поширювалися матеріали за допомогою авіації та повітряних куль. У 1918 р. в Англії були винайдені і випробувані агітснаряд, агітміна, ручна і гвинтівкова агітгранати.

Першою серією листівок у ході Першої світової війни стали листи німецьких військовополонених зі спеціальних «показових» таборів з непоганими побутовими умовами.

Вперше протидіючі сторони звернулися до видання маскувальних друкованих матеріалів, тобто матеріалів, авторство яких приписується противнику.

Крім друкованої пропаганди на фронтових позиціях використовувалися репродуктори-гучномовці. Це були перші спроби ведення усного мовлення.

 Відразу після закінчення Першої світової війни західні країни виявили підвищену цікавість до політичного досвіду пропаганди. Проведено десятки досліджень, створено спеціальні кафедри в багатьох університетах, які приступили до підготовки кваліфікованих фахівців з пропаганди.

Військові теоретики майже одностайно визнали, що пропаганда є складовою частиною військового мистецтва. Узагальнений досвід і теоретичні знання в галузі військової пропаганди на Заході були з’єднані в єдину теорію, яку німецький учений Фуллер у 1921 р. назвав теорією психологічної війни.

Друга світова війна піддала перевірці правильність теоретичних положень про ефективність вміло організованого інформаційно-психологічного впливу на війська і населення противника. Основними формами інформаційно-психологічного впливу у ході війни стали друкована і радіо пропаганда, а також усна пропаганда і наочна агітація. Органами, що відповідали за здійснення інформаційно-психологічного впливу на війська і населення противника стали: в СРСР – Бюро військово-політичної пропаганди, у Великобританії – Виконавчий комітет політичної війни, у США – Бюро військової інформації, в Німеччині – Міністерство народної освіти і пропаганди. 

Після досвіду Першої світової війни, керівники Німеччини з великою увагою поставилися до проблем ведення військової пропаганди. Після приходу до влади націонал-соціалістичної партії було утворено Міністерство народної освіти і пропаганди на чолі з Йозефом Геббельсом. У самому Вермахті при штабі Верховного головнокомандування в квітні 1939 р. сформовано відділ пропаганди.

У 1943 р. пропагандистські війська стають самостійним родом військ, чисельність яких досягла 15 тис. чоловік.

Основними завданнями пропагандистського впливу на червоноармійців і командирів, цивільне населення в прифронтовій смузі були: залякування противника; посилення пораженських настроїв; створення позитивного уявлення про полон; підрив авторитету державного і військово-політичного керівництва СРСР; спонукання до добровільної здачі в полон і дезертирства; підрив авторитету командирів і начальників, непокора їм; посилення невдоволення цивільного населення становищем у країні; формування лояльного ставлення населення до військовослужбовців вермахту; посилення тривоги за долю рідних.

Напередодні Другої світової війни публіцисти і пропагандисти всіх країн сходилися на думці, що пропаганда як спосіб психологічної боротьби буде відігравати у майбутній війні одну із вирішальних ролей. Уже в 1933 році у Німеччині була прийнята 5-річна програма розвитку радіомовлення на інші держави. Спеціально сформовані радіостанції вели передачі на Ельзас-Лотарингію, Бельгію, Данію, Чехословаччину і Австрію. Радіостанція в Зезені вела радіомовлення на 12 мовах.

 У Другій світовій війні для ведення психологічної боротьби на фронтах, у військах всіх воюючих країн були створені підрозділи психологічної боротьби і пропаганди. Вони були оснащені технічними засобами психологічного впливу, які відповідали тому часу. На момент нападу на Радянський Союз у збройних силах Німеччини було 19 рот пропаганди: 12 – в сухопутних військах, 4 – у військово-повітряних силах,    3 – воєнно-морських. У 1943 р. таких рот стало більше 50. Крім цього, для роботи з місцевим населенням, кожна із трьох груп армій («Північ», «Центр», «Південь») мала по спеціальному батальйону пропаганди.

Досвід ведення пропаганди в ході Другої світової війни став значним внеском у теорію і практику інформаційно-психологічного впливу на війська і населення противника в умовах бойових дій. Він ще раз підтверджує величезне значення і можливості цієї діяльності як ефективного засобу підриву морально-бойового духу військ противника в інтересах виконання бойових завдань.

Отже, Перша світова війна стала першою війною, в ході якої цілеспрямовано використовувалися технічні засоби для деморалізації військ і населення супротивника. В ході цієї війни стали формуватися спеціальні підрозділи пропаганди. Спеціальна техніка і засоби розповсюдження друкованої агітації стали поступати на озброєння цих підрозділів.

Друга світова війна показала велике значення психологічної боротьби в сучасних війнах. З самого початку психологічні операції і пропагандистські дії передували збройному вторгненню. Пропагандистські зусилля супротивної сторонами в різні періоди війни, незалежно від обстановки, яка складалася на фронтах, направлялися на підтримання бойового духу своїх військ і свого населення, а також і на війська супротивника і його населення з метою послаблення їхніх морально-психологічних якостей. При цьому інтенсивність психологічної боротьби на фронтах і в тилу не знижувалась, а постійно нарощувалась.

 

3.«Інформаційна війна» та суміжні поняття

Першим термін «інформаційна війна» використав Томас Рон у звіті «Системи зброї й інформаційна війна», підготовленому в 1976 р. для компанії Boeing. Т. Рон зазначав, що інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської економіки. В той же час, саме вона стає найбільш вразливою ціллю як у воєнний, так і мирний час.

Публікація даного звіту послужила початком активної кампанії в ЗМІ, а постановка проблеми зацікавила американських військових, котрим властиво займатися «секретними матеріалами». Військово-повітряні сили США почали активно обговорювати цей предмет уже з 1980 р. Саме тоді було досягнуто єдиного розуміння, що інформація може виступати як ціллю, так і зброєю.

У директиві міністра оборони США (DODD 3600 від 21 грудня 1992 року) цей термін був введений офіційно. Зазначений документ був доповнений «Доктриною боротьби з системами контролю та управління», прийнятою Міністерством оборони США в лютому 1996 року. Ця публікація викладала принципи боротьби з системами контролю та управління як застосування інформаційних технологій у військових діях. Вважається, що саме тоді була сформульована доктрина інформаційної війни.

В 1993 р. в директиві №30 Комітету начальників штабів Міністерства оборони США вже були викладені основні принципи ведення інформаційної війни. Починаючи з 1994 р., США, за участю представників військовополітичного керівництва країни, проводять офіційні наукові конференції, присвячені інформаційним війнам.

В серпні 1995 р. національний Інститут Оборони США публікує роботу Мартіна Лібікі «Що таке інформаційна війна?», в якій автор визначає сім форм інформаційної війни: командно-управлінська; розвідувальна; психологічна; хакерська; економічна; електронна; кібервійна.

У 1997 р. було дано наступне визначення інформаційної війни – «дії, спрямовані на досягнення інформаційної переваги в інтересах національної стратегії і здійснювані шляхом впливу на інформацію й інформаційні системи противника при одночасному захисті власної інформації і своїх інформаційних систем».

В жовтні 1998 р. Міністерство оборони США вводить у дію «Об’єднану доктрину інформаційних операцій», в якій вперше офіційно підтверджується факт підготовки американців до проведення наступальних інформаційних операцій.

Починають використовуватися такі поняття як «інформаційна боротьба» та «інформаційне протиборство».

Інформаційна боротьба має на меті завоювання й отримання інформаційної переваги над противником під час підготовки та ведення операцій (бойових дій). Це припускає забезпеченість більш повною, точною, достовірною та своєчасного інформацією про обстановку і можливість системи управління реалізувати цю перевагу під час проведення операцій (бойових дій) сил (військ).

Основними формами ведення інформаційної боротьби є:

– інформаційний вплив – це організоване застосування сил і засобів інформаційної боротьби для розв’язання завдань завоювання (підтримання) інформаційної переваги над протилежною стороною;

– інформаційна атака являє собою сукупність активних інформаційних впливів сил і засобів окремих підрозділів на елемент або групу елементів інформаційних систем сторони, що протистоїть, з метою виконання поодиноких тактичних завдань інформаційної боротьби;

– інформаційна битва – це сукупність об’єднаних спільним задумом інформаційних впливів і атак, які проводяться спеціально виділеними силами й засобами та спрямовані на виконання одного оперативного завдання інформаційної боротьби;

– інформаційна операція – сукупність узгоджених за метою, завданням, місцем і часом інформаційних впливів, атак і битв, які здійснюються за єдиним задумом і планом для виконання завдань інформаційної боротьби на стратегічному чи оперативному напрямку.

Інформаційне протиборство спрямоване на досягнення цілей державної політики в мирний та воєнний час. Воно є закономірним, об’єктивним процесом, який завжди був і буде у стосунках між державами незалежно від розвитку співпраці між ними.

За інтенсивністю, масштабами та засобами, які використовуються, можна виділити наступні ступені інформаційного протиборства: інформаційна експансія, інформаційна агресія та інформаційна війна.

Інформаційна експансія – діяльність по досягненню національних інтересів методом безконфліктного проникнення в інформаційну сферу з метою: поступової, плавної, непомітної для суспільства зміни системи соціальних відносин за зразком системи джерела експансії; витіснення положень національної ідеології і національної системи цінностей і заміщення їх власними цінностями і ідеологічними установками; збільшення ступеня свого впливу і присутності, встановлення контролю над стратегічними інформаційними ресурсами, інформаційно-телекомунікаційною структурою і національними ЗМІ.

Інформаційна агресія – незаконні дії однієї із сторін в інформаційній сфері, спрямовані на нанесення супротивнику конкретного, відчутного збитку в окремих областях його діяльності шляхом обмеженого і локального по своїх масштабах застосування сили.

Інформаційна війна – є найвищим ступенем інформаційного протиборства і спрямована на розв’язання суспільно-політичних, ідеологічних, а також національних, територіальних та інших конфліктів між державами, народами, націями, класами й соціальними групами шляхом широкомасштабної реалізації способів і методів інформаційного насильства.

Концепція інформаційної війни – система поглядів на інформаційну війну та шляхи її ведення. За останніми оцінками, концепція інформаційної війни повинна передбачати: заглушення (у воєнний час) елементів інфраструктури державного і воєнного управління (ураження центрів командування і управління); електромагнітний вплив на елементи інформаційних і телекомунікаційних систем (боротьба радіоелектронна; розвідувальної інформації шляхом перехоплення і декодування (дешифрування) інформаційних потоків, що передаються каналами зв’язку, а також побічним випромінюванням і за рахунок спеціально впроваджених у приміщення і технічні засоби електронних пристроїв перехоплення інформації (радіоелектронна розвідка); здійснення несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів (шляхом використання програмно-апаратних засобів зламу систем захисту інформаційних і телекомунікаційних мереж противника) із наступним їхнім спотворенням, знищенням або викраденням чи порушенням нормального функціонування цих систем (так звана «хакерна війна»); формування і масове розповсюдження інформаційними каналами противника або глобальними мережами інформаційної взаємодії дезінформації або інформації для впливу на оцінки, наміри і орієнтацію населення і осіб, що приймають рішення (психологічна війна); одержання необхідної інформації шляхом перехоплення і оброблення відкритої інформації, що передається незахищеними каналами зв’язку або циркулює в інформаційних системах, а також опублікованої у засобах масової інформації.

Складові частини інформаційної війни:

1) психологічні операції – використання інформації для впливу на аргументацію солдатів ворога;

2) електронна війна – не дозволяє ворогу отримати точну інформацію;

3) дезінформація – надає ворогові помилкову інформацію про наші сили і наміри;

4) фізичне руйнування – може бути частиною інформаційної війни, якщо має на меті вплив на елементи інформаційних систем;

5) заходи безпеки – прагнуть уникнути того, щоб ворог дізнався про наші можливості і наміри;

6) прямі інформаційні атаки – пряме перекручування інформації без видимого зміни сутності, в якій вона знаходиться.

Отже, інформаційна війна є складним і багатогранним процесом, основну роль в якому відіграє інформаційна зброя. Інформаційна зброя принципово відрізняється від усіх інших засобів ведення війни тим, що з її використанням можна вести неоголошені і найчастіше невідомі світу війни.

 

4. Методи та засоби ведення психологічної війни

Вперше термін психологічна війна в 1920 р. застосував британський історик Дж. Фуллер, котрий аналізував першу світову війну. Саме тут почали розроблятися теоретичні засади впливу на психологію людини, масову свідомість і проходити апробацію практичні методики в ході проведення різноманітних «психологічних операцій». Всі ці розробки та їх опробування проводилися під контролем секретних спецслужб і військових, і були глибоко засекречені. До розробок у даній галузі були залучені чисельні наукові та спеціалізовані структури, науково-дослідницькі, в тому числі академічні інститути, університети, коледжі, лікарні та різноманітні лабораторії. Аналогічні роботи велися в колишньому СРСР і США, Великій Британії, ФРН, Франції та інших країнах. Для цього використовувалися психотропні апарати, різноманітні види психологічного впливу, в першу чергу, гіпноз, психохірургічні методи. Активно досліджувалися методи впливу ЗМІ на масову аудиторію. Йшли пошуки в області психотропної зброї та так званого енергоінформаційного обміну. Уявити розмір робіт можна з цифр. Так, до теми «промивання мозків», що велася в США, було залучено щонайменш 185 вчених і близько 80 установ: тюрем, фармацевтичних компаній, лікарень, 44 медичних коледжів і університетів.

 Термін психологічні операції вперше в документі застосував капітан (потім контр-адмірал) Е. Захаріас. Саме цей термін почали з 1957 р. використовувати в американських офіційних документах, адже він дав змогу застосувати відповідний інструментарій в ситуації відсутності широкомасштабних військових операцій. Освіта в цій сфері в США почалася зі Школи спеціальних операцій повітряних сил, де в 1967 р. був запроваджений відповідний курс. Але вже в 1968 р. у зв’язку з відсутністю додаткового фінансування його було закрито. З 1974 р. у тій самій школі знову почалося навчання офіцерів стратегії і тактиці психологічних операцій, її планування і проведення.

Психологічна війна – це діяльність спеціальних органів однієї держави, що справляють психологічний вплив на цивільне населення і (або) на військовослужбовців іншої держави заради досягнення своїх політичних, а також чисто воєнних цілей. Офіційно психологічна війна проти іноземних держав ведеться тільки з санкції президента, уряду або ради національної безпеки.

Психологічна операція – це сукупність узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом, об’єктами і процедурами видів, форм, способів та прийомів психологічного впливу.          

Психологічні операції складаються з політичних, військових, економічних, дипломатичних і власне інформаційно-психологічних заходів, спрямованих на конкретні групи населення і військовослужбовців противника з метою впровадження в їхню свідомість необхідних ідеологічних і соціальних установок, формування помилкових стереотипів поведінки, трансформації в потрібному напрямку їхніх настроїв, почуттів, волі, схилення їх до відмови від бойових дій, зрадництва, здачі в полон або дезертирства.

Під інформаційно-психологічною зброєю слід розуміти сукупність спеціальних засобів і технологій, що використовуються для насильницького викривлення інформаційно-психологічного простору супротивника спеціально для ураження індивідуальної і масової свідомості.

Інформаційно-психологічну зброю за формою впливу можна розподілити на:

– Засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), тобто радіоелектронну розвідку (РЕР), радіоелектронний захист (РЕЗ) та радіоелектронне придушення (РЕП). Представляють собою пасивні та активні технічні засоби, що працюють у діапазоні електромагнітних хвиль від частки мікрометру до десятків тисяч кілометрів; радіоелектронні засоби інформаційного захисту і спостереження різноманітних об’єктів.

– Програмно-комп’ютерні технології. Певні технічні засоби, алгоритми чи загальні технології, дія яких спрямована на ураження комп’ютеризованих систем державного і військового управління супротивника, керування енергосистемами, транспортом,  загальною інфраструктурою життєзабезпечення через ініціалізацію та активацію в інформаційних системах супротивника спеціальних руйнуючих програмних засобів, знищення об’єктів збору, доставки, обробки, накопичення й збереження інформації, руйнування інформаційних масивів тощо.

– Психотронні засоби, які завдяки відповідному випромінюванню призводять до порушення психічного чи психофізіологічного стану, впливають на загальне сприйняття реальності, створюють неможливості адекватного реагування на ситуацію. Психотронна зброя – це застосовування у воєнних і антисоціальних цілях можливостей і знань психотроніки, їхніх засобів, методів, пристроїв, конструкцій і генераторів.

– Психотропні засоби, які через вплив біологічних чи хімічних реагентів впливають на психосоматику, змінюють загальний психофізіологічний стан особистості, погіршують самопочуття і розумові здібності людини, викликають депресію чи панічний страх, галюцинації тощо.

– Навіювання і гіпноз, нейро-лінгвістичне програмування, інші техніки сугестивного впливу. Використовують особливості людської психіки піддаватися навіюванню та програмуванню. Передбачають директивність, тобто категоричність і обов’язковість виконання наказу – у разі навіювання наяву, і неусвідомлене беззастережне виконання – під час гіпнотичного впливу. НЛП – застосовує методики розщеплення свідомості, дисоціацію, збентеження та інші для позасвідомого введення в індивідуальну та масову свідомість певної інформації.

– Лінгвістичні методи і засоби. Передбачають цілеспрямоване використання певних мовних особливостей, тих чи інших спеціальних зворотів, спеціальної термінології, використовування семантично однозначно не визначеної інформації тощо.

– Символьно-семантичний апарат впливу, в тому числі віртуальний символізм, передбачає використання існуючих і штучно сформованих символів, що здібні активувати, перш за все підсвідомо, у суб’єкта певні смисли.

– Чутки, плітки. Використовується природність виникнення й поширення чуток та пліток, які за певних обставин у відповідному середовищі можуть бути не тільки скеровані, а й штучно поширені й керовані, в тому числі в форматі тривалості та ступені впливу (уразливості).

–  Технології створення натовпу і керування ним. Передбачають спрямованість людей до утворення різноманітних видів натовпу.

– Загальні системи обмеженого доступу до інформації. Передбачають примусове відчуження певної категорії інформації з мотивів державної та громадської необхідності, які характеризують її важливість, порядок доступу до неї та ступінь захисту уповноваженими на то органами.

– Технології заданого інформування і дезінформації. Сукупність маніпулятивних дій з інформацією для здобутку переваги над об’єктом впливу, як дозоване цілеспрямоване інформування, ініціалізація умисних витоків інформації, навмисне введення опонента в оману тощо.

–  Цензуру. Являє собою систему нагляду за видавництвом та ЗМІ. Передбачає загальне керування інформаційним простором з боку суб’єкту, котрий наділений владним ресурсом.

– Пропагандистську діяльність. Націлена на формування певного світосприйняття, морально-етичних норм, створення міфів й ідеалів наслідування через аудіо- і відеопродукцію, посібники і підручники, словники та енциклопедії тощо.

– Засоби масової інформації. Засоби масової інформації є найбільш ефективними для здійснення інформаційно-психологічного впливу на великі групи людей, через що їх слід вважати складовою частиною стратегічних сил інформаційної війни.

Отже, психологічний вплив на людину здійснюється за допомогою багатьох засобів. Психологічна зброя відіграє важливу роль у проведенні психологічних операцій, які у свою чергу здійснюють безпосередній вплив на вирішення війни.

 

5. Основи теорії кібернетичної війни

Наприкінці 1996 р. експерт Пентагону Роберт Банкер на одному із симпозіумів представив доповідь, присвячену новій військовій доктрині збройних сил США XXI ст. (концепція «Force XXI»). В її основу покладено поділ усього театру воєнних дій на дві складові – традиційний простір і кіберпростір, причому останній має навіть більш важливе значення.              Р. Банкер запропонував доктрину «кіберманевру», яка повинна з’явитися природним доповненням до традиційних військових концепцій, які переслідують цілі нейтралізації або придушення збройних сил противника. Восени 1999 р. в США створено Центр ведення кібернетичної війни – наступальної й оборонної.

24 вересня 1999 р. була відкрита Комп’ютерна судова лабораторія Міністерства оборони. Це – одна з найбільш сучасних структур, призначена для опрацювання комп’ютерних доказів у злочинах і шахрайствах, а також при проведенні контррозвідувальних заходів для всіх організацій, які здійснюють кримінальні та контррозвідувальні дослідження.

Кібернетична війна – це дії, спрямовані на приведення в стан недієздатності комп’ютерних систем збору, опрацювання та розповсюдження інформації, а також оснащених комп’ютерами систем управління збройними силами противника. Під «приведенням у стан недієздатності» розуміють пошкодження як апаратної частини комп’ютерів, їхньої периферії, систем зв’язку, так і програмного забезпечення, а також пошкодження або знищення самої інформації, яка зберігається в комп’ютерних системах (у даному випадку під «знищенням апаратної частини комп’ютерів, їх периферії та систем зв’язку» мають на увазі приведення їх у стан недієздатності фізично, але не за допомогою людей, озброєних автоматами, чи мін, закладених в комп’ютерному операційному залі, а через різноманітні кібернетичні засоби, наприклад, комп’ютерні програми, що «садять» електронно-променеві трубки моніторів або різкими рухами головки накопичувачів пошкоджують їх.

Кібернетична боротьба – це боротьба в кібернетичному (віртуальному) просторі – просторі комп’ютерно-телекомунікаційних мереж. Вона ведеться спеціально створеними підрозділами з використанням самого широкого спектра засобів, включаючи моделювання й імітацію воєнних дій.

Перехід на методи електронного управління технологічними процесами дає підстави для появи принципово нового виду тероризму – кібертероризму: втручання в роботу компонентів телекомунікаційних мереж, які функціонують в середовищі комп’ютерних програм чи несанкціонована модифікація комп’ютерних даних, що викликає дезорганізацію роботи критично важливих елементів інфраструктури держави і створює небезпеку загибелі людей, спричинює настання значної майнової шкоди чи інших суспільно небезпечних наслідків.

Кібертероризм проявляється у двох формах: по-перше, це комп’ютерні злочини, які вчиняються за допомогою спеціалістів-хакерів, серед яких: махінації та маніпулювання системами обробки даних (несанкціонований переказ грошей тощо); шпигунство (проникнення до конфіденційних каналів зв’язку державних органів для отримання чутливої інформації); диверсія (завдання шкоди технічному та програмному забезпеченню, що порушує функціонування державних органів та інших установ); незаконне користування комп’ютерними послугами (програмами, купівля за рахунок інших тощо);

по-друге, розголошення таємниці, незаконний доступ до комерційної та конфіденційної інформації (що нерозривно пов’язане з першим видом): несанкціоноване отримання інформації для нецільового її використання особами, які не мають на це відповідного доступу; незаконний збір та переховування інформації; порушення правил користування конфіденційною інформацією.

Кібератака – цілеспрямовані дії, що реалізуються в кіберпросторі (або за допомогою його технічних можливостей), та призводять (можуть призвести) до досягнення несанкціонованих цілей (порушення конфіденційності, цілісності, авторства, доступності інформації, деструктивних інформаційно-психологічних впливів на свідомість та психічний стан громадян).

До кібернетичної зброї відносяться засоби, спрямовані на пошкодження:

1) комп’ютерних програм та інформації: комп’ютерні віруси, «черв’яки», «троянські коні», логічні бомби, прорахунки в програмах і системах комп’ютерної безпеки (випадкові або навмисні), спеціальні функції чіпів;

2) апаратної частини комп’ютерів: мікроскопічні машини і мікроби, які знищують електронні схеми, високоенергетичні мікрохвильові випромінювачі, електромагнітні імпульси.

Комп’ютерні віруси – це спеціальні програми, які здатні самочинно розмножуватися, створюючи свої копії, і поширюватися, модифікуючи (заражаючи) інші програми шляхом приєднання до них для наступного одержання управління та відтворення нових копій.

«Логічна бомба» – це логічний засіб, який упроваджується злочинцями і стає активним коли система виконує спеціальне завдання. Будучи активною, «Логічна бомба» запускає невелику програму яка має шкідливий вплив на роботу комп’ютерної системи або мережі.

«Троянський Кінь» – це захована програма, яка використовується злочинцями для діставання доступу до комп’ютера не дивлячись на систему захисту. Оскільки захисні функції комп’ютера контролюються системними програмами – утилітами, «Троянський Кінь» при його впровадженні робить відповідні зміни.

Засоби несанкціонованого доступу належать до класу програм з потенційно небезпечними наслідками, для яких обов’язковим є виконання таких функцій: руйнування (спотворення довільним чином) кодів програм в оперативній пам’яті; збереження фрагментів інформації з оперативної пам’яті в деякій ділянці зовнішньої пам’яті прямого доступу (локальної або віддаленої); спотворення довільним чином, блокування і (або) підміни масивів інформації, що виводиться у зовнішню пам’ять або в канал зв’язку, утворених в результаті роботи прикладних програм, або масивів даних, що уже знаходяться у зовнішній пам’яті; нейтралізування роботи тестових програм і систем захисту інформаційних ресурсів.

До засобів несанкціонованого доступу відноситься всіляке позаштатне програмне забезпечення мереж обміну інформацією, яке противник може використати для порушення цілісності операційної системи або обчислювального середовища.

Незаконний доступ в комп’ютерну систему або мережу. Метою такого злочину є комп’ютерна система або мережа (два або більше комп’ютери). Доступ позначає проникнення у всю систему або його частину, до програм і даних, які там розміщені. Засоби зв’язку не мають значення. Це може бути прямий фізичний доступ до комп’ютера або входження з віддаленого місця, наприклад, з використанням супутникового зв’язку або через іншу комп’ютерну систему.

Комп’ютерне шахрайство відрізняється від звичайного тільки тим, що злочинці використовують переваги сучасних комп’ютерних технологій і мереж. Метою злочину може бути отримання фінансового прибутку або іншої вигоди, результат злочину – спричинення потерпілому економічних збитків.

Підробкою програмного забезпечення комп’ютерної системи є, наприклад, коли в комп’ютер вводиться інша інформація на заміну що існує або ж використовується дійсна інформація, але в шахрайських цілей. Це також може бути виготовлення даних на мікрочіпі – звичайний приклад підробки електронного серійного номера стільникових або мобільних телефонів. Також це стосується виготовлення підроблених магнітних карток.

Комп’ютерний саботаж включає всі види втручання в комп’ютерну систему. Зокрема введення неправильних даних, для того, щоб порушити роботу системи. Сюди також відносяться всі види фізичного пошкодження комп’ютера, а також такі дії, як виключення напруги.

Отже, кібернетична війна − це концепція ведення війни з використанням моделей та імітації подій, що відбуваються в об’єктивній реальності, й процесів. У такій війні використовують особливу та специфічну кібернетичну зброю. Проблема кібертероризму – це нова загроза інформаційного суверенітету держави. Вона недостатньо досліджена, що перешкоджає оперативному реагуванню на вчинення комп’ютерного злочину.

 

           6. Інформаційно-психологічні операції в інформаційному                   

                                         суспільстві

Сучасна епоха є епохою побудови інформаційного суспільства, в якому, на відміну від аграрного чи індустріального суспільства, за рахунок розвитку продуктивних сил більшість працездатного населення залучена до інформаційної сфери, що сприяє розвитку нових форм і методів досягнення країнами політичних, економічних та інших цілей на інформаційному рівні.

Інформаційне суспільство породило і свої війни – інформаційні. Всі попередні війни мали зовсім інший характер. Нова концепція інформаційної війни передбачає заміну принципу масового знищення принципом знешкодження армії противника шляхом знищення (ізоляції, фальсифікації) критичної інформації, а не просто за рахунок удосконалення способу ведення воєнних дій.

Перша масова операція, що мала назву психологічної, була здійснена Збройними силами США на підтримку військ ООН у Корейській війні (1950–1953 рр.) У 1951 р. у Міністерстві армії було створено Управління психологічних операцій, що в 1955 р. реформувалося в Управління спеціальних методів війни. Тоді ж розпочалася підготовка спеціальних кадрів. Другим конфліктом, в якому широко застосовувалися сили психологічних операцій, стала війна у В’єтнамі.

Під час війни у В’єтнамі в американській армії були створені нові формування з проведення психологічних операцій – групи психологічних операцій. Група складалася із чотирьох батальйонів «психологічної війни», до складу яких входили штаб зі штабною ротою, роти радіомовлення, роти друкованої пропаганди, а також спеціальний підрозділ з роботи серед населення окупованих районів противника або залежної країни. Загальна чисельність батальйону становила 50 офіцерів і 300 сержантів, солдатів і цивільних спеціалістів.

 За своїм призначенням батальйони «психологічної війни» поділялися на стратегічні й тактичні. Перші були призначені для ведення пропаганди на усю країну противника і її збройні сили. Метою других була організація пропаганди та інших ідеологічних диверсій у бойових умовах проти військ противника, а також населення прифронтової смуги.

Американці надали в’єтнамцям 3,5 тис. телевізорів і розробили програми для цивільної і військової аудиторії. Обсяг усного мовлення через гучномовні пристрої перевищив 30 тис. год. Американці зазнали поразки у В’єтнамі, однак психологічні методи ведення війни зміцнили свої позиції. Так, за період бойових дій понад 250 тис. в’єтнамців добровільно перейшли на бік противника.

Наступною широкомасштабною психологічною операцією була підтримка американського контингенту, що вторгся до Гренади. В операції був задіяний 1 батальйон, сил і засобів у якому вистачило на створення радіостанції з передавачем потужністю 50 Квт і 11 годинами перебування в ефірі щодоби, видання газети «Голос Гренади», розповсюдження листівок тощо. Внаслідок цієї діяльності у полон здалася значна частина армії Гренади.

Масштабно застосовувалися війська психологічних операцій у Панамі та Перській Затоці. Під час останнього конфлікту вперше попередньо було оприлюднено дві основні мети інформаційної операції: створення сприятливої громадської думки в США та інших країнах світу щодо подій, які відбуваються в зоні конфлікту; безпосереднє інформаційно-пропагандистське забезпечення воєнних дій.

Масштабні психологічні операції було здійснено й у межах операцій «Морський ангел» і «Підтримка демократії» (Гаїті, 1991, 1994 рр.), «Відродження надії» та «Спільний щит» (Сомалі, 1992–1995 рр.), «Спільні зусилля» (Боснія, 1996 р.). Практично всі миротворчі компанії, в яких беруть участь США, супроводжуються психологічними операціями. З них лише операція в Сомалі не досягла поставленої мети.

Першою інформаційною війною вважають війну у Перській затоці (1990–1991 рр.), під час якої дуже чітко проявилася різниця між війною в «індустріальному стилі» та війною з використанням інформаційних технологій. З одного боку, союзники застосовували зброю масового знищення так само, як і в Другій світовій війні, використовуючи високотехнологічну зброю для більш точного знешкодження військових об’єктів Іраку. Була використана стратегія «війни в трьох вимірах» (одночасні бойові дії в повітрі і на землі), яка вимагала чіткої координованості дій усіх підрозділів і забезпечувалась через сучасні засоби зв’язку. Крім того, близько 3000 комп’ютерів були розташовані в зоні воєнних дій, усі вони були з’єднані з центральним комп’ютером у США, який отримував і опрацьовував поточну інформацію з місця подій. США, Великобританія та інші союзники проводили широку інформаційну кампанію, спрямовану на забезпечення підтримки їхньої політики у світі і власних країнах. Війна в Перській затоці вимагала вирішення з боку США трьох проблем. По-перше, слід було довести власному населенню необхідність військового втручання США за багато кілометрів від власного дому. По-друге, необхідно було створити достатню легітимність цих дій в очах міжнародної громадськості. По-третє, ставилося завдання підірвати бойовий дух іракських військ, примусивши їх здаватися в полон.

Війна в Перській затоці продемонструвала досить ефективний вплив на війська противника: використано засоби психологічного впливу (скинуто 29 млн. листівок), засоби технологічного впливу (транзистори, які працювали лиш на одній хвилі). Листівки були розроблені після консультацій з арабськими психологами у вигляді запрошення. Вони були побудовані на сподіванні, що арабський світ виграє внаслідок цього конфлікту. У результаті кожен солдат-дезертир мав у руках листівку, яка «дозволяла» йому перехід до противника. Три чверті солдат, що переходили на бік супротивника, свідчили, що на них вплинули листівки та передачі.

Як основні були визначені такі завдання психологічних операцій: формування потрібної громадської думки в США, в арабських країнах і у світі загалом; дезінформація командування збройних сил Іраку і широкого суспільства стосовно планів бойових дій; підрив довіри населення Іраку до президента Саддама Хусейна; підтримка руху опору в Кувейті й надання допомоги опозиційним силам в Іраку; переконання в безперспективності опору багатонаціональним силам.

Також завдяки жорстокій цензурі Пентагону вдалося маніпулювати громадською думкою і поширювати дезінформацію.

Операція «Буря в пустелі» є досить вдалим прикладом психологічного впливу, коли американські військові, використовуючи «м’яку цензуру», фактично вилучили з інформаційного поля повідомлення, в яких виправдовувалась протилежна сторона. Окрім того, ця операція стала першою в історії війною в прямій телетрансляції. У даному випадку психологічний вплив здійснювався за допомогою висвітлення потрібної інформації у ЗМІ.

Інформаційна операція «Забезпечення спокою», здійснена після «Бурі в пустелі» протягом півроку (весна–літо 1991 р.) на території іракського Курдистану та півдні країни. Мету операції влучно відображає назва. Під час її проведення використано сили армійської системи. Завданням було забезпечення тактичних потреб американського військового командування в країні, яка є об’єктом їхнього інтересу з використанням психологічного впливу на населення даного регіону. Ефективність цієї операції забезпечувалась використанням засобів технологічного впливу, таких як: розповсюдження потрібної інформації за допомогою радіо та Інтернет-технологій.

Воєнно-повітряна операція в Югославії (березень–травень 1999 р.) супроводжувалася різким посиленням інтенсивності спеціальної інформаційної операції. Було застосовано як традиційні засоби (розповсюдження листівок з повітря), так і вплив через Інтернет, телерадіомовлення. Інформаційна операція мала виразно комплексний характер і довела переваги використання можливостей таких потужних систем, як CNN. Незважаючи на заходи з боку режиму С. Милошевича щодо обмеження діяльності західних журналістів, світ спостерігав за цією війною через окуляри провідних американських ЗМІ.

Отже, основними формами психологічного впливу на супротивника, його збройні сили і населення були радіо- і телебачення, усна та друкована пропаганда. В Перській затоці, так як і у В’єтнамі радіопропаганді була приділена велика увага. Біля 150 тис. дешевих транзисторних приймачів з фіксованими частотами командування багатонаціональних сил за допомогою авіації і кочівників розповсюдило серед військовослужбовців Іраку. В зоні Перської затоки знайшов застосовування новий вид відеопропаганди з використанням відеокасет, які розповсюджувалися в сусідніх з Іраком країнах. Вміле залучення іракської опозиції сприяло успіху друкованої пропаганди. Всього за час операції на позиції іракської армії було скинуто   30 млн. примірників листівок, які відіграли свою роль. Таким чином, проведення інформаційно-психологічних операцій майже завжди впливало на хід війни.

 

7. Кібернетична війна як складова інформаційно-психологічної війни

Близьке до реальної дійсності кібернетичне моделювання бойової обстановки дозволяє не тільки заощадити кошти на навчання і тренування особового складу збройних сил, а й випробувати різні нові сценарії бойових дій та тактичні прийоми без людських і матеріальних утрат. Операції та засоби інформаційної війни усе більш широко застосовуватимуться для імітаційного моделювання, від індивідуального навчання особового складу до підтримки широкомасштабних навчань і планування воєнних операцій.

Декілька країн Євросоюзу стали мішенню комп’ютерного вірусу, який вразив програмне забезпечення збройних сил Франції, Німеччини та Великої Британії. Потужність була настільки значною, що, скажімо, французькі військові літаки не могли підійматися у повітря.

Тим часом, бельгійський експерт із Центру стратегічних досліджень Стефан де Спігелер каже, що готуватися до подібних комп’ютерних несподіванок слід не лише військовим, але й цивільним. «Наслідком кібернетичної атаки може стати загальне відключення електроенергії, водопостачання чи телефонного зв’язку й телебачення», – зауважує експерт.

Співдружність європейських держав уже сьогодні здатна боротися з кіберзлочинами, націленими на її життєво важливу інфраструктуру, запевняє Єврокомісія. Проте, створення вірусів та зловмисних комп’ютерних програм ще треба спільно та офіційно визнати важкими злочинами.

Кібератаки нанесли чимало шкоди як окремим користувачам, підприємствам чи банкам, так і цілим країнам.

Загалом, це здійснюється за такою схемою: кіберзлочинці створюють зловмисну програму та на відстані встановлюють її на комп’ютері, який вони вибирають своєю жертвою. Програма перетворює цей комп’ютер на «зомбі», який вражає інші комп’ютери. Зрештою, кіберзлочинці отримують контроль над сервером, який віддає команду атакувати обрану ціль.

Хакер – це людина, яка добре розуміється на комп’ютерах та комп’ютерних мережах та вміє ці мережі створювати, змінювати та покращувати. Під терміном «активізм» розуміють різноманітні види людської діяльності, активності. Таким чином, об’єктивно поєднуючи активізм та хакерство, хактивізм є хакерством з метою досягнення політичних та соціальних цілей.

На сьогоднішній день в хактивізмі є три основні групи:

1. Anonymous, найосвітлюваніша в ЗМІ складова руху. Члени цієї групи відомі своєю підтримкою свободи Інтернету і виступом проти всіх, хто, як вони вважають, заважає обміну інформацією. 

2. Кіберзагарбники, справжні активісти. Вони використовують Інтернет і соціальні мережі насамперед для зав’язування пропаганди контактів, а також для поширення інформації

3. Кібервоїни або патріоти, які об’єднуються в «кіберармії», процвітаючи в багатьох країнах з тоталітарними тенденціями.

Найчастіше активісти руху просто використовують соціальні мережі для пропаганди і передачі інформації. Якщо їх політична боротьба спрямована проти тоталітарного чи екстремістського режиму, таких активістів нерідко називають «кібердисидентами».

 Кібератаки проти Естонії – скоординована кібератака хакерів на комп’ютерні системи державних установ Естонії у квітні 2007 року. Кібератаки почалися 27 квітня 2007 року під час загострення російсько-естонських відносин пов’язаних з переносом пам’ятника Бронзовому солдату у Таллінні. Скоординована атака хакерів вивела на деякий час з ладу сайти парламенту Естонії, міністерств, банківських установ, засобів масової інформації. На думку деяких оглядачів, кібератака на Естонію належала до одних з найдобріше організованих та масових в історії Інтернету.

У вересні 2009 група Anonymous провела операцію Didgeridie (Проект Skynet). Перша (агресивна) фаза протесту проти австралійського закону про фільтрації даних в Інтернеті («винищувальна операція»).

У другому кварталі 2011 року група Anonymous провела дві операції. Травнева операція «Бліцкриг» (Operation Blitzkrieg) була спрямована проти сайтів ультраправих і неонацистських організацій, а метою операції «Врятуй дітей» (Operation SaveKids) було виявлення і викриття осіб, які займаються розповсюдженням дитячої порнографії.

24 листопада 2011 в рамках акції, яка отримала назву «Кліматгейт II», хакери публікують понад 5000 електронних листів, що підтверджують, що ряд вчених керується політичними, а зовсім не науковими міркуваннями при обговоренні проблеми глобального потепління.

1 грудня на сайті WikiLeaks з’являються «Шпигунські матеріали» – близько 1 100 документів, що належать компаніям-підрядникам, що пропонують послуги відстеження та перехоплення повідомлень. Ці викриття показали, що для масового кібершпигунства і кіберстеження мається прибутковий ринок на рівні держав. Противники подібних методів стверджують, що продукти, розроблені, головним чином, в країнах західної демократії, поставляються всюди, в тому числі в держави, де як і раніше існують диктаторські режими, де ці режими випробовуються на міцність «арабською весною».

Протягом усього 2010 року індійські та пакистанські хакери обмінювалися численними кіберударамі. Відповідальність за атаки взяли на себе групи «Індійська кіберармія» і «Пакистанська кіберармія».

У листопаді кібератакам піддалися декілька сайтів неурядових організацій, зокрема, сайт організації Survival International. Атаки стали відповіддю за поширення відеокліпів, які демонструють тортури, вчинені імовірно військовослужбовцями індонезійської армії в Папуа.

Шпигунська мережа Есhеlon, створена спецслужбами США, Великої Британії, Канади, Австралії та Нової Зеландії вже сім років тримає «під ковпаком» всі європейські електронні комунікації. 120 супутників-шпигунів щогодини перехоплюють 180 млн. електронних повідомлень практично всіх компаній і урядів Старого Світу. І жодна з існуючих систем зв’язку: від факсу, телефонів та електронної пошти наразі не захищені від шпигунської мережі, що ставить європейські компанії у заздалегідь невигідне становище порівняно з конкурентами із заокеанських країн.

Січень 2011 року – організація хактивістів «Anonymous» блокує роботу сайтів урядів Тунісу та Єгипту в знак підтримки народних рухів проти діючих політичних режимів.

20 січня 2012 року сайти Департаменту Юстиції та ФБР США зіткнулися зі труднощами в роботі через відмову в обслуговуванні після хакерської атаки, відповідальність за яку взяли на себе ті ж самі «Anonymous» у зв’язку із закриттям урядом США популярного файлообміннику Megaupload.com.

У лютому 2012 року відкриття кримінальної справи проти українського файлообміннику Ex.ua мало аналогічні наслідки – українські хактивісти протестували проти обмеження свободи у віртуальному просторі послідовно блокуючи роботу урядових сайтів за допомогою DDoS – атак.

1 жовтня 2012 року група, яка називає себе «Кібервоїнами із Ад-Дін аль-Кассам» взяла на себе відповідальність за здійснення кібератак на деякі банки США, розмістивши заяву на сайті pastebin.com, в якому йшлося про те, що це була відповідь на розміщене на You Tube відео, яке ображає пророка Мухаммеда. При цьому кібервоїни заявили, що вони вже обрали наступні банки для нападу.

На десятки урядових сайтів та великих компаній Південної Кореї було зроблено кібератаки. Атакам піддалися 40 сайтів, зокрема – сайт президентського Блакитного будинку, офіційні сайти міністерства закордонних справ, міністерства оборони, міністерства об’єднання, а також сторінки розвідувального агентства, парламенту, податкової інспекції і сайт збройних сил США. Крім того, атаки зазнали онлайн-представництва семи найбільших банків країни.

 Безпрецедентну за масштабами спробу проникнення в інформаційні мережі канадського уряду зробили хакери, які отримали в результаті доступ до деяких файлів, що містили секретну інформацію. Кібератака, за деякими даними, торкнулася системи міністерства фінансів і Ради Казначейства, які довелося відключити від Інтернету.

Проаналізувавши хакерські атаки високого рівня за кілька останніх років, експерти з питань інформаційної безпеки виявили, що до багатьох із них причетна одна і та сама група.

Comment Group (Коментатори) – це китайські хакери-найманці, які працюють на замовлення індивідів, корпорацій чи урядів.

Свою назву вони отримали завдяки своєму колишньому фірмовому методу: залишати посилання на шкідливі програми у розділах коментарів популярних сайтів.

Та це вже в минулому. Нині Comment Group славиться як віртуоз іншої хакерської методики – збирання даних.

Вважається, що Comment Group причетна до величезної кількості атак: від зламу поштових скриньок високих чиновників у ЄС до спроби проникнути у комп’ютери атомної електростанції, що, за даними Bloomberg, майже вдалася.

У документах, опублікованих Wikileaks, американський уряд називає Comment Group однією з найсерйозніших хакерських загроз, що походять з Китаю.

Демонструє стиль групи, – атака на Coca-Cola наприкінці 2012 року, яка зірвала угоду на суму 2,4 млрд. доларів.

Отже, до основних видів хактивізму відносять такі дії: спотворення (псування) сайтів, переадресування сайтів, відмова в обслуговування сайту, крадіжка інформації, крадіжка та розповсюдження інформації, створення сайтів-пародій, віртуальні страйки та акти саботажу, розробка спеціального програмного забезпечення, віддзеркалення сайтів, бомбування електронних адрес, анонімні блоги та інші. Для блокування роботи сайтів та організації віртуальних страйків найбільш поширеним є використання DDoS атак.

Зрозуміло, що навіть декількох наведених прикладів достатньо для того, щоб сьогодні з упевненістю назвати Інтернет віртуальним майданчиком для організації та проведення соціально-політичних протестів. У ХХІ сторіччі, в часи розвитку високих технологій війни між промисловими корпораціями, політичними опонентами дедалі частіше переходять у кібернетичну площину.

 

ВИСНОВКИ

Отже, інформаційні операції проводилися ще за довго до їх офіційного визначення. Інформаційно-психологічне протиборство потужно використовувалося впродовж Першої та Другої світових воєн. Найбільшого розмаху інформаційно-психологічна війна набула в роки Другої світової війни. Масштаби її дії, прийоми і способи ведення розширилися. Технологічні передумови ведення психологічної війни стали принципово новими. Поява нового виду зброї – інформаційної докорінно змінила зміст, форми і методи інформаційно-психологічної зброї в період підготовки та у ході ведення локальних війн і збройних конфліктів.

При організації інформаційного протиборства розглядаються два аспекти діяльності – вплив на інформаційну інфраструктуру противника та захист свого власного інформаційного середовища. Відповідно всі інформаційно-психологічні операції діляться на наступальні й оборонні, проводяться на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, при цьому чітких кордонів між операціями різних рівнів не існує. Внаслідок проведення таких операцій за єдиним замислом для сприяння ефективному проведенню бойових дій своїми військами, послаблення опору з боку військ противника та населення їхня мета збігається.

Таким чином, бурхливий розвиток науки і техніки, засобів і способів комунікації, вдосконалення технологій інформаційного і психологічного впливу на людину сприяють виникненню нових видів зброї, заснованих на нових концептуальних, технічних, фізичних і технологічних принципах.

Однією з найбільш характерних особливостей інформаційно-психологічної зброї є її латентний характер, коли об’єкт не підозрює, що проти нього застосовується ця зброя. А якщо він і розуміє це, то завдяки домінуванню протиборчої сторони у інформаційній і психологічній сферах об’єкт впливу нічого не може протиставити. Саме в цьому полягає головна небезпека викликів і загроз у XXI столітті.

Інформаційна війна є наступальною, спланованою та цілеспрямованою. Отже, акції реалізації завдань інформаційної війни є результатами волевиявлення суб’єктів, що їх здійснюють, тобто, здійснюються умисно (необережні негативні наслідки інформаційної діяльності не можуть розцінюватись як спричинені проявами інформаційної війни). Таким чином, ведення інформаційної війни, виходячи зі ставлення її суб’єктів до змісту та значення своїх дій, а також їх наслідків, має власне умисний характер.

Інформаційна зброя, яка зараз з’являється і розвивається, може стати дуже небезпечною. Вона може діяти вибірково, застосовуватися через транскордонні зв’язки, що зробить неможливим виявлення джерела атаки. Тому інформаційна зброя стає ідеальним засобом для терористів, а інформаційний тероризм – загрозою існування цілих держав.

Інформаційно-психологічна війна ведеться не лише в інформаційній сфері, але в усіх сферах суспільного життя за допомогою інформаційної та психологічної зброї або здійснюється шкідливо-результативною інформаційною діяльністю. Можна відмітити, що в цілому прояви інформаційно-психологічної війни характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки внаслідок таємного характеру інформаційних впливів або інших «шкідливо-результативних» дій.

Ефективність інформаційно-психологічного впливу на інтелектуальну діяльність, психіку, свідомість, підсвідомість і внутрішній світ політичного та військового керівництва противника, особового складу його військ (сил) та населення, на їх поведінку і вчинки зробила його потужним інструментом ведення інформаційної боротьби. Він має властиву тільки йому стратегію і тактику, що враховують закони і закономірності інформаційної боротьби.

Головною мішенню інформаційно-психологічного впливу в інформаційній боротьбі при проведені військами (силами) миротворчої операції є система прийняття рішень противника. Для цього визначаються основні канали, якими він може здійснюватися. Використання цих каналів залежить від обставин, що склалися у районі проведення миротворчої операції. Організація механізмів здійснення інформаційно-психологічного впливу передбачає чітке уявлення про їх потенційні можливості щодо деструктивного впливу на головну мішень противника. Ці потенційні можливості відображаються у способах інформаційно-психологічного впливу.

Досвід застосування заходів для здійснення інформаційно-психологічного впливу у миротворчих операціях (бойових діях) свідчить, що їх ефективність значно підвищується, коли в інформаційному просторі противника спостерігається яскраво виражена бездуховність, ігнорування інтересів держави, суспільства.

Під комп’ютерним тероризмом (кібертероризмом) слід розуміти умисну, політично вмотивовану атаку на інформацію, яка обробляється комп’ютером, комп’ютерною системою і мережею, що створює небезпеку для життя і здоров’я людей або настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були скоєні з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення, провокації військового конфлікту.

Кіберзлочинність не обмежується рамками злочинів, скоєних у глобальній мережі Інтернет. Вона розповсюджується на всі види злочинів, учинених в інформаційно-телекомунікаційній сфері, де інформація, інформаційні ресурси, інформаційна техніка можуть бути предметом (метою) злочинних посягань, середовищем, в якому скоюються правопорушення, і засобом чи знаряддям злочину. Власне природа кіберзлочинів робить проблему всесвітньою, оскільки не має значення, де саме вчинено подібний злочин.

Безумовно, що глобальна інформаційна мережа Інтернет є важливим чинником прискорення світового прогресу, технологічною основою міжнародного інформаційного обміну. За цих умов інформаційні ресурси є величезною матеріальною цінністю, а несанкціонований доступ до цих ресурсів, якщо вони недостатньо захищені, може призвести до глобальних катастроф.

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

1. Алещенко В.І. Проблеми захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника / І.В. Алещенко, В.Г. Сербін // Математичні машини і системи. – 2010. – №1. – С. 77–86.

2.  Більовський І. Роль інформаційно-психологічного впливу в інформаційній боротьбі / І. Більовський, В. Кулажський, В. Козачок // Соціальна психологія. – 2006. – № 1 (15). – C.162–170.

3. Воробйов І.В. Інформаційно-психологічна зброя як самостійний засіб ведення інформаційно-психологічної війни / І.В. Воробйов // Системи озброєння і військова техніка. – 2010. – № 1(21). – С. 141–144.                                         

4. Гарагуля Н.В. Информационная война в интернете /                 Н.В. Гарагуля, А.С. Петров // Інформаційна безпека. – 2009. – №2 (2).  –        С. 66–69.

5. Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты / Г.В. Грачев. – М. : Изд–во РАГС, 1998. – 125 с.

6. Довгань О.Д. Кібертероризм як загроза інформаційному суверенітету держави / О.Д. Довгань, В.Г. Хлань // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2011. – №3 (7). – С. 49–53.

7. Заборовський В.В. Формування основ інформаційно-психологічного впливу на супротивника у війнах першого та другого поколінь / В.В. Заборовський, О.М. Желтобородов // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. – 2009. – Випуск 2 (20). –            С. 141–145.

8. Ігнатьєва О.В. Інформаційна безпека й основні загрози захисту комп’ютерів / О.В. Ігнатьєва // Інформаційна безпека. – 2010. – №2 (4). –       С. 48–53.

9. Карпенко В.О. Інформаційна політика та безпека: Підручник / В.О. Карпенко. – К. : Нора–Друк, 2006. – 320 с.

10. Кубіцький С.О. Інформаційно-психологічне забезпечення сучасної війни / С.О. Кубіцький // Вісник Національної академії оборони. – 2009. – №5(13). – С. 56–61.    

11. Литвиненко О.В. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні  нариси:  Монографія / О.В. Литвиненко. –  К. : НІСД, 2003. – 240с.

12. Магда Є.В. Інформаційно-психологічна безпека: аспекти трансформації / Є.В. Магда, Л.Є. Смола // Наукові праці. – 2009. – Том 110, випуск 97. – С. 161–164.    

13. Манойло А. В. Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны: Монография /              А.В. Манойло, А.И. Петренко, Д.Б. Фролов. – М. : Горячая линия–Телеком, 2003. – 541 с.

14. Мироненко В. Інформаційна агресія й інформаційне протистояння / В. Мироненко // Персонал. Журнал інтелектуальної світи. – 2006. – №7. – С.10–13.

15. Онищук М.І. Протидія  інформаційно-психологічному  впливу  противника: Навчально-методичний  посібник /     М.І. Онищук. – К. : НАОУ, 2002. – 36 с.

16. Печоров С. Дезинформация как метод «психологической войны» / С. Печоров // Зарубежное военное обозрение. – 1991. – № 9. – С. 3–9.                

17. Почепцов Г. Інформаційна політика: Навч. посіб. / Г. Почепцов, С. Чукут. – К. : Знання, 2006. – 663 с.

18. Почепцов Г.Г. Психологические войны / Г.Г. Почепцов. –          М.: «Рефл–бук», К. : «Ваклер», 2000. – 528 с.

19. Пригожин А.И. Особенности четвертой мировой войны /         А.И. Пригожин // ВМУ. Сер. 18. Социология и политология. – 2004. – № 3. – С. 54–63.      

20. Решетар Я.В. Вразливості кінцевих реалізацій крипто алгоритмів до атак через побічні канали витоку інформації / Я.В. Решетар, В.В. Хома // Інформаційна безпека. – 2009. – №2 (2). – С. 119–127.

21. Рось A.O. Концептуальні засади моделювання інформаційної боротьби / А.О. Рось, І.В. Замаруєва, В.П. Петров // Наука і оборона. – 2000. – № 2. – С. 46–53.                                             

22. Сич О.І. Доба «холодної війни»: основні тенденції світового розвитку: Навч. посіб. / О.І. Сич, А.В. Мінаєв. – Чернівці : Рута, 2008. – 72 с.

23. Смольц С.П. Інформаційна війна як чинник формування суспільного буття / С.П. Смольц // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2011. – Випуск 3. – С. 70–74.

24. Странніков А.М.  Інформаційна боротьба у воєнних конфліктах  другої  половини  ХХ  століття:  Монографія / А.М. Странніков. – К. : Альтерпрес, 2006. – 192с.

25. Толубко В.Б. Складові інформаційної боротьби / В.Б. Толубко, А.О. Рось // Наука і оборона. – 2002. – № 2. –  С. 23–28.        

26. Требін М. Інформаційне суспільство. Війни нової епохи /            М. Требін // Віче. – 2002. – №4 (121). – С. 64–68.                                                         

27. Фісун А.О. Теоретично-категоріальне осмислення поняття «інформаційна війна» / А.О. Фісун // Інформаційне суспільство. – 2011. – Випуск 13. – С. 43–48. 

28. Фомін В.О.Сутність і співвідношення понять «інформаційна безпека», «інформаційна війна» та «інформаційна боротьба» / В.О. Фомін, А.О. Рось // Наука і оборона. – 1999. – № 4. – С. 23–32.

29. Юдін О.К. Інформаційна безпека держави: Навч. посіб. /          О.К. Юдін, В.М. Богуш. – Харків : Консум, 2005. – 576 с.

30. Яковлєв М.В. Сучасні методи дослідження політичного активізму он-лайн / М.В. Яковлєв // Стратегічні пріоритети. – 2011. №4 (21). – С. 75–79.