Інсценізація казки  І. Франка             

                                «Фарбований Лис»

Ведучий:
Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза або пiдкидали йому затруєного м’яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита глузував собi з них, оминав усякi небезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови — чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.

Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

  І інсценівка

Лис Микита (в оточенні інших лисів).

Я такий сміливий, вигадливий, кмітливий, нічого не боюся. І з полювання ніколи не повертався з порожніми руками. А що ви собі думаєте? Досі я ходив по селах, а завтра в білий день піду до міста й просто з торговиці курку вкраду!

1-й Лис. Просто серед білого дня ти підеш у місто, на базар?

2-й Лис. І курку там украдеш?

3-й Лис. Ет, іди, не говори дурниць!

Лис Микита. Хто, я? Дурниці говорю? Ану, побачите!

1-й Лис. Побачимо або й не побачимо! Там пси зграями по вулицях бігають, одразу лисячий дух почують.

2-й Лис. Оце хіба б ти перекинувся на блоху, щоб тебе не побачили й не роздерли!

3-й Лис. Ну й хвалько ж ти!

Лис Микита. Отже вже завтра побачите, що я і на блоху не перекинусь і не роздеруть мене. Ну, я побіг!

Ведучий:

Непомітно пробрався городами до середини міста, але коли вискочив на вулицю, то його почули пси й кинулися до нього. Що робити? Куди дітися? Лис побачив одчинені ворота й чкурнув туди. На подвір'ї стояла діжа з фарбою. Йому нічого не залишалося, як пірнути в ту фарбу. Пси й не здогадалися, бо від діжі йшов такий неприємний запах.

Отже, Лис урятувався, але якою ціною! Як йому в такому вигляді з'явитися на вулиці? Довелося так аж до самого вечора сидіти, завмираючи від страху, що надійде господар-маляр. Коли смеркло, Микита чимдуж чкурнув до лісу, ускочив у якусь нору та й заснув. Уранці прокинувся в доброму настрої, подумав, що зараз підхожий час для полювання, але, зиркнувши на себе, скрикнув і кинувся тікати з переляку. Та від себе ж не втечеш! Став він якимсь дивним і страшним звіром, синім-синім, укритим чи лускою, чи їжаковими колючками, із хвостом, як довбня. Що лишень не пробував — обтріпатися, обкачатися, обдряпати фарбу — нічого не виходить!

II інсценівка

Вовк (переляканий). Он там! Он там! Ой, та й страшне ж ! Ой, та й люте ж!

Вовчиця, Ведмідь, Кабан, Олень (разом). Та що, що таке?

Вовк. Не знаю! Не знаю! Ой, та й страшенне!

Вовчиця. Заспокойся, любий! На, попий водички!

Мавпа Фрузя. Давай я тобі вистрижу три жменьки волосся з-поміж очей та й пущу по вітру, щоб переполох розвіявся (ніби робить це).

Кабан. Ну, справи кепські.

Олень. Що ж це так Вовка налякало?

Ведмідь. А давайте всі разом підемо в той бік, звідки Вовк прибіг, і подивимося, що там таке страшне.

Усі звірі. Ходімо, ходімо! Тільки обережніше!

III інсценівка

(Звірі — Вовк, Вовчиця, Ведмідь, Кабан, Олень, Мавпа обережно підкрадаються до Лиса, який сидить на пеньку, потім зупиняються неподалік.)

Лис Микита. Любі мої! Не бійтеся мене! Приступіть ближче, я маю вам щось дуже важливе сказати.

Ведмідь (трохи наближаючись, боязко). А ти хто ж такий?

Лис Микита. Приступіть ближче, я вам усе розповім.

(Звірі трохи підступають до нього.)

Слухайте любі мої і тіштеся! Сьогодні вранці Святий Миколай виліпив мене з небесної глини — придивіться, яка вона блакитна! І, ожививши мене своїм духом, мовив:

— Остромисле! У звірячім царстві запанував нелад, несправедливий суд і неспокій. Ніхто там не певний свого життя й свого добра. Іди на землю і будь звірячим царем, наводь лад, суди по правді і не допускай нікого кривдити моїх звірів!

Усі (плещуть в долоні, радіють, стрибають). Ой господи! Так це ти маєш бути нашим добродієм, нашим царем?

Лис Микита. Так, дітоньки, так!

Ведмідь. Побіжу принесу тобі діжечку меду!

Вовк. А я заріжу тобі овечку та телятко!

Кабан. Треба нарити картоплі, моркви та всякої городини й принести цареві.

Мавпа. Хай Олень наламає гілок з дерева, і я буду проганяти ними комарів та мух, щоб не докучали нашому повелителеві.

Усі. Слава, слава нашому мудрому Остромислові, найсправедливішому з царів!

I Лис Микита, зробившися царем, жив собi, як у бога за дверми. Тiльки одного боявся, щоб фарба не злiзла з його шерстi, щоби звiрi не пiзнали, хто вiн є по правдi.

Минув рік. Звірі вирішили відзначити ювілей і влаштували великий концерт.

IV інсценівка

Мавпа Фрузя. Друзі звірі! Чи пам’ятаєте ви, який сьогодні день? Рівно рік тому до нас з’явився наш добрий і справедливий цар Остромисл! Треба це відсвяткувати! Давайте влаштуємо бенкет і великий концерт! Вовки, Ведмеді, Лисички! Збирайтеся до хору!

Усі звірі (співають). Слава царю! Слава царю! Слава царю! (Ведмеді — басом, вовки — протяжно, лисички — тоненько дзявкотять; Мавпа диригує.)

Лис Микита. Ой, як гарно! Аж душа мліє! Який я щасливий! Дзяв-дзяв-дзяв! (Усі вражено змовкають.)

Ведмідь. Та це ж Лис!

Мавпа. Ще й паскудною олійною фарбою розмальований! Тьху!

Лисички. А ми собі думали, що він не знати хто такий!

Ведмідь. Ах ти, брехуняко!

Вовк. Ах ти ж, ошуканче! Хапай його, лови, тримай!

(Звірі кидаються на Лиса.)

I вiд того часу пiшла приповiдка: коли чоловiк повiрить фальшивому приятелевi i дасть йому добре одуритися; коли хтось отуманить нас, обдере, оббреше i ми робимося хоть дрiбку мудрiшими по шкодi, то говоримо: «Е, я то давно знав! Я на нiм пiзнався, як на фарбованiм Лисi».