Історико-краєнавчий проект " Закохана у свою справу"

Ганнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ ПРОЕКТ

 «Закохана в свою справу»

                                                                                Виконали: учні 7 класу

                                                                                 Керівник: Гришаєва Л.В.

Ганнівка, 2019

Проект «Закохана в свою справу» - це унікальна  можливість для учнів дізнатися про діяльність видатного вчителя Зуєнко Лідії Іванівни, почути зворушливі розповіді про незабутні  дні шкільного життя в рідному  селі, спогади своїх учнів в ті молоді роки, коли горіли серце і душа і всі сили віддавались вихованню молодого підростаючого покоління.

У нашому повсякденному житті зустрічаємо багато чистих і світлих образів жінок, які ніби й нічого героїчного не здійснили. Але їх образ, любов, іскрометний талант, активність, світло і тепло душі запалюють на добрі справи тих, з ким вони спілкуються, співпрацюють.

Актуальність проекту доведена самим життям. У ході проекту, через знайомство з біографією ветерана освіти - Зуєнко Лідії Іванівни, через добровільну діяльність, у школярів формується активна громадсько-цивільна позиція.

Мета:

- відновлення і збереження пам'яті про події українсьої історії післявоєнної відбудови;

- патріотичне, духовно-естетичне виховання дітей на основі вивчення історії свого рідного краю;

- створення інформаційної бази історичних подій, направлена на глибоке усвідомлення великих подвигів на освітній ниві;

- об’єднання зусиль школярів щодо збереження пам’яті про життя та дяльність нашої односельчанки;

- привернення уваги молоді до трудових подвигів народу післявоєнних часів;

- виховання почуття патріотизму, гордості за свій народ, любові до рідного краю.

- сприяння підвищення ролі родинного виховання, поглиблення духовної єдності поколінь.

Завдання:

1. Знайомство дітей з біографією жительки с. Ганнівки Зуєнко Лідії Іванівни.

2. Перегляд візуальних на писемних джерел, присвячених цим подіям.

3. Уміння логічно та послідовно доводити результати своєї роботи до слухачів, уміння робити висновки, оцінювати діяльність один одного, уміння спілкуватися.

4. Систематизація зібраного матеріалу у вигляді проекту.

5. Висвітлення діяльності учнів у рамках проекту на сайті школи.

6. Захист проекту на районній конференції.

Учасники проекту: учні 7-го класу.

Термін реалізації проекту: вересень-грудень 2018 р.

Тип проекту: творчий, соціальний.

За строком діяльності: середньо тривалий.

Форма проведення: бесіди, екскурсії, самостійна діяльність учнів.

Форма організації дітей: індивідуально-групова робота.

Головна діяльність: пошукова, дослідницька, творча.

Сфера застосування результатів: краєзнавча, культурологічна.

Інформаційно-технічне оснащення: зустріч з ветераном освіти .

Матеріали та ресурси:

Технічне забезпечення: фотоапарат, комп’ютер, доступ до Інтернету.

Програмне забезпечення: програма для роботи з електронними базами даних; програма для створення публікацій, презентацій;

Друковані матеріали: підручники, посібники, художня література, довідники, енциклопедії, інструкції .

Етапи реалізації проекту:

1.Організаційно-технологічний етап – вересень                                                       

1.1. Початковий етап – формування мети, проблеми, теми з національно-патріотичного виховання, проведення бесід, годин спілкування з метою привернення учнів до проекту.

1.2.  Планування – визначення критеріїв оцінки результатів, розробка теоретичної частини проекту та оформлення згідно вимог, складання плану заходів.

               Етап втілення проекту  жовтень

2.1.  Прийняття рішення – робота з інформацією, синтез та аналіз запропонованих ідей, вибір оптимального плану дій.

2.2.  Виконання – реалізація проекту в освітню практику, проведення заходів, оформлення проекту.

Презентаційний етап – грудень.

3.1. Оцінка результатів - підведення підсумків, участь групи в колективному аналізі проекту та самооцінка, висновки про основні досягнення, доробка недоліків.

3.2. Захист проекту - створення презентації проекту та захист на районній конференції.

План заходів:

- виховні та інформаційні години, «Професія вчителя»;

- відвідування тематичних виставок шкільної та сільської бібліотек;

- зустріч з ветераном освіти .

Історія має багато граней дослідження. Вчені досліджують різні події: війни, революції, повстання, реформи та розбудови. Та найцікавіше – це доля людини. 

Ця пошукова робота нас зацікавила тим, що ми досліджували життя  Лідії Іванівни Зуєнко, яка друкованим словом розповідала про хороших людей, бо  сама вона чуйна, доброзичлива, закохана в життя. Любить квіти, пісню задушевну, книгу мудру. Тут, у своєму селі, і бере наснагу для розповіді. Живить її душу природа Ганнівки, незабутні стежки її юності, долі односельчан. Багато статей вона написала про життя та долю людей їй небайдужих. «Живого батька можна дочекатись», ліричний етюд «Урок прекрасного», «Лісова полонянка», нарис «Самотність», на тему моралі «Принеси мені соку березового», сповідь «У тумані моїх снів», твір «Диво-сторона», на тему виховання «Перше кохання», «Підкова на щастя». Знаходились люди , які відповідали їй тим же словом , розповідаючи про неї: «Молодість їй завжди до лиця», «Закохана у свою справу», «Закохана в село».

Закохана в свою справу

Я щойно відсвяткувала свій увілей. Голодного 1933 років у селі Ганнівка з`явилась дівчинка Ліда Рева. Щасливе, безтурботне дитинство, раділа сонцю, теплу, смажилась на березі річки Жовтої, що перетинає наше село. На мою дитячу долю випало таке тяжке випробовування – війна. Вся наша малеча одразу отримала статус «діти війни». На наші дитячі плечі ліг непомірний тяжкий тягар. До школи не ходили, бо приміщення школи зайняли фашисти. А ми ходили до них на смітник, щоб знайти щось поїсти. Вони жирували там, а ми бідували.

 Та радість до нас прийшла, ми її дочекались . 23 жотня 1945 року прийшло до нас визволення. Нас одразу посадили за парти. Бідненькі, худенькі, у спідничках з військової палатки, а у кишені матусі клали шматочки макухи. Отак ми здобували знання.

Молодість моя проходила у рідному селі, тут я пройшла першими трудовими кроками. Тут я зустріла своє перше і останнє кохання.

Закінчила Олександрійський культосвітній технікум. Працювала у сільській бібліотеці.

 Тягнулась до науки, як квітка до сонця. Мріяла стати вчителем – і стала ним. Вступила до Дніпропетровського університету, а потім перевелась до Кримського педінституту.

 Майже 40 років я працювала вчителем української мови і літератури у сусідньому містечку. Я дуже любила свою роботу.

І це дякуючи моїй вчительці української мови і літератури Мірошник Галині Єлисеївні. Урок вона почала так:

• Діти, вслухайтися прошу Вас у ці рядки:

«Тихесенько вітер віє, степи лани мріють,

Між ярами над степами, верби зеленіють».

Вона так гарно читала, вона була просто закохана у Шевченка і намагалася передати цю любов нам.

 Зі своєї педагогічної практики хорошого згадую багато, бо любила свою роботу, любила дітей. У мої пам`яті зберігається мій останній  випускний 10-А клас. Ніколи не забуду один з уроків літератури у цьому класі. На уроці був присутній директор школи. Тема уроку «Лірика Володимира Сосюри». Читала рядки поета Надійка:

«Так ніхто не кохав, через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання

В день такий розквітає весна на землі

І земля убирається зрання»

               А за партою поруч з нею сидів Сергійко. Він був закоханий у Надійку донестями. Я дивилась на нього і думала: «Яка ж все-таки сила кохання «Боже, дай їм щастя». Пройшов час Надійка і Сергійко одружилися. А директор школи на другий день мене питає:

• Лідіє Іванівно, так як ото у поета «Сині очі у моєї дружини, а у тебе були голубі». Які прекрасні слова! Я Вам вдячний за урок.

          Працюючи останні роки заступником директора школи, я дуже любила відвідувати уроки початкових класів. Скажіть, хіба можна забути отих маленьких бешкетників, кирпатеньких хлопчиків, розумненьких симпатичних дівчаток. Доля мені подарувала попрацювати у своїй рідній Ганнівській школі. Ніколи не забуду виховну годину, яку я проводила для старшокласників на тему: «Хай все, як вперше, з весни розпочнеться, і словом весняним любов наречеться». Це було щось неймовірне. Присутні були і гості з району. Гарно діти говорили про прекрасні почуття. Мої останні слова були такими: «Літа на зиму повернули, пливуть в осінній хмуросі, а я люблю, люблю, як в юності».

Не можна переказати всього того, що було прекрасного, доброго у моїй педагогічній праці. А сьогодні я віддаюсь тільки спогадам. Самотність, спогади. Спогади часто повторють слова своєї власної пісні:

«Я йду стежками села,

Де ми з тобою виростали.

Тут все твоє і все моє,

та тільки в нім тебе немає».

А там десь з неба інколи вчуваються його слова :

«Моя ти дівчино білява,

Із тих далеких юних літ

Моя ти гордість і надія,

Мій золотий осінній цвіт».

             Отак і живу, зі своїми спогадами. Спасибі Богу за те, що мені подарував таке красиве і дороге для мене життя серед прекрасних людей.

                             З                                                 уєнко Лідія Іванівна

«Молодість їй завжди до лиця»

Зворушує закоханість цієї жінки в рідне село, в його красу. Вона всюди про це говорить, пише. Навіть в далекій  Канаді знають про наше село. Оповідання Лідії Іванівни «Диво-сторона» знайшло своє місце на сторінках журналу «Молода Україна», який виходить в Торонто.

Про любов Лідії Іванівни до отчого дому, про її маленьку Батьківщину – Ганнівку була розповідь у журналі «Кур`єр Кривбасу». Уже вийшла книга про наше село про його людей. На її сторінках є хвилюючі слова і нашої героїні.  Часто можна побачити біля невеличкої хатинки, що на околиці нашого села, усіляких марок авто. То приїздять з різних куточків країни гості до Лідії Іванівни. Бувають тут і журналісти, навіть письменники, або просто ті, хто хоче почути палке слово про рідний край. А одного разу приїздив гість навіть із Франції. Її слова про отчий дім, про рідний куточок зближує людей, знаходить однодумців.

А сьогодні йде лісовою стежиною до школи немолода жінка. Її хода впевнена, бадьора. Тож хочеться від усієї душі побажати Лідії Іванівні здоров`я, натхнення і попросити:

Не старійте, вчителько, ніколи -

Молодість Вам до лиця.

Вас веде щораночку до школи

Яворина стежка без кінця.

« Трудова слава»

«Молодість їй завжди до лиця»

Світлана Цупрій,

ветеран освіти

Лист у вічність

Доле моя! Пісне моя недоспівана! Через роки, через віки нехай лине  до тебе слово моє!

Дай сказати те, чого при житті твоєму не встигла тобі сказати. Ти не дивись, що скроні мої посивіли, а ти такий молодий.

Доля розпорядилась так, щоб я пережила тебе аж на 60 років. Ось тут, біля священних могил тих, хто визволяв мене з неволі, в присутності наших з тобою односельчан, любий, моє запізніле зізнання.

Я не соромлюся своїх слів, нехай чують всі, адже, я маю право на це, бо ти мій суджений, ти моя віра і правда. Прости , що не встигла тобі сказати раніше про це. О, як я тебе люблю!

Любила, коли дивився на мене своїми очима, любила, коли орав і  сіяв, коли пестив наших дітей, коли сміявся і плакав. Чи чуєш ти мене, рідний мій, любий мій? Де ти, де твоя могила? Якби ж я мала сили, на колінах доповзла б до тебе, впала б чайкою на твою могилу і тужила б на весь світ.

О доле моя! Якби ти знав, як тяжко мені без тебе ось уже цілий мій вік! Мене вже покидають сили. Роки,  коси мої посрібліли, ті коси, котрі ти любив гладити, цілувати. Роки скосили мене фізично, та не виплескали в мені моєї любові до тебе. Та не моя вина, що нас розлука повінчала. Тож кладу квіти на могили тих, хто звільнив мене від ворогів, сподіваючись, що і тобі хтось хоч коли-небудь від мого імені покладе квітку на твою могилу.

Свідоство про шлюб

Зустріч з ветераном освіти Зуєнко Лідією Іванівною

Дослідницька робата

Творча робота