Історико-краєзнавча експедиція "Історія міст і сіл". Рожнятів

Про матеріал

І. АНКЕТА

Селище міського типу Рожнятів;

Знаходиться на північному заході Івано-Франківської області.

Межує з такими населеними пунктами:

-на півночі із смт. Брошнів-Осадою;

-на північному сході із Сваричевом;

-на сході із селом Рівня;

-на півдні із Ціневою;

-на південному заході із селом Ясеновець;

-на північному заході із Нижнім Струтином;

Найближчі населені пункти сусідніх районів:

-с. Голинь Калуського району;

-с. Раків Долинського району;

-с. Хмелівка Богородчанського району.

Географічні координати райцентру 48°56′11″ пн. ш. 24°09′17″ сх. д.

Відстань від Рожнятова до Грінвіцького меридіана приблизно рівна 1711 км., а до екватора приблизно 5431 км. Відстань до обласного центру становить 76 км. А до державного кордону Івано-Франківської області з Румунією 1225 км. Рожнятів лежить у межиріччі Чечви та Лімниці, у заплаві та низьких терасах долини річки Дуба, що відноситься бо басейну річки Дніста.

Знаходиться підпорядкуванні Рожнятівської селищної ради Ронятівського району Івано-Франківської області

Існуючий населений пункт

Перегляд файлу

$H:\28059475_690995787714039_2881604209531403336_n.jpg$ $H:\28166369_690995857714032_5721056024299511935_n.jpg$ Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді

Управління освіти, молоді та спорту Рожнятівської райдержадміністрації

Рожнятівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Рожнятівської районної ради Івано-Франківської області

Історико-краєзнавча експедиція:

Історія міст і сіл

смт.Рожнятів

2018

ТЕМА :

«РОЖНЯТІВ - КРАЙ БОЙКІВСЬКИЙ ЧУДОВИЙ»

АВТОРИ:

Учасники студії «Лідер у тобі»:

Мердух Леся Романівна 10 клас

Турчин Володимир Петрович 10 клас

Кузів Сергій Олександрович 8 А клас

Гулянич Павло Ростиславович 8 А клас

Фалько Даяна Миколаївна 11 клас

Керівник : Рибчак Лєна Михайлівна

педагог - організатор

Рожнятівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

моб.тел. 0984866424

Адрес школи:

77600

Івано-Франківська обл.

Рожнятівський р-н

смт.Рожнятів

вул. Шкільна, 5

Рожнятівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Ел. адрес roznscool@gmail.com

Сайт https://sites.google.com/site/rozns

$H:\28059475_690995787714039_2881604209531403336_n.jpg$

І. АНКЕТА.

ІІ ВСТУП.

ІІІ. СУЧАСНИЙ СТАН.

ІV. ЗНАЧНІ ДЛЯ МІСТА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ.

V. ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛИЩА.

VI. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

$H:\1001092_690995961047355_3615286073242117352_n.jpg$ $H:\1001092_690995961047355_3615286073242117352_n.jpg$

І. АНКЕТА

Селище міського типу Рожнятів;
Знаходиться на північному заході Івано-Франківської області.

Межує з такими населеними пунктами:

на півночі із смт. Брошнів-Осадою;
на північному сході із Сваричевом;
на сході із селом Рівня;
на півдні із Ціневою;
на південному заході із селом Ясеновець;
на північному заході із Нижнім Струтином;

Найближчі населені пункти сусідніх районів:

с. Голинь Калуського району;
с. Раків Долинського району;
с. Хмелівка Богородчанського району.

Географічні координати райцентру 48°56′11″ пн. ш. 24°09′17″ сх. д.

Знаходиться підпорядкуванні Рожнятівської селищної ради Ронятівського району Івано-Франківської області

Існуючий населений пункт

Любомир

ІІ. ВСТУП

Шумить дзвінка вода трьох гірських потоків, що породжують на схилах гори Буштун (1150 м) найчистішу річку Європи Лімницю.

На одній із вершин хребта Аршиця (1553 м) бере початок річка Черва. Грайливим передзвоном прямують дві посестри - ріки у розлогу долину, де розкинулось на осонні селище Рожнятів. Воно знаходиться у північно-західній частині Івано-Франківської області за 63 км від обласного центру.

Історія заселення Рожнятова і району сягає глибоко у віки. Найдавніші сліди перебування людини в околицях Рожнятова відносяться до доби міді. У II ст.. до н. е. у Верхньому Придністров'ї жили землеробсько-скотарські племена. В Нижньому Струтині виявлено гончарні речі того часу. А в урочищі «Шолоби» - 46 курганів з рештками трупоспалень. В курганах знайдено глиняний посуд, залізні знаряддя праці, вироби з кості і каменю. Все це вказує на високий рівень продуктивних сил в цей період.Про торговельні зв'язки цих племен свідчать посуд та римські монети I-IV ст. н. е.

На березі річки Чечви існувало в Х-ХІ ст.. давньоруське городище. Історичні матеріали свідчать про те, що село Рожнятів розташувалось від городища до річки Дуби і до Перегінської дороги, що вела на Долину. Ця частина поселення називалась колись «Стара Весь» - тобто старе село, яке відоме ще з XII ст.. Нині правобережну частину селища так і називають старим селом. А перша згадка про Рожнятів, яка збереглася, датується 29 червня 1411 роком., коли князь Теодор Любартович засвідчує про розмежування Рожнятова і Струтина Нижнього в Жидачеві. В «Актах городських і земських» є згадка про Рожнятів, що датується 1464 роком.

Історично відомо, що поселення Стрий, Перегінськ, Рожнятів та інші виникли десь у другій половині XII століття - за князювання Ярослава Осмомисла, який зводив низку захисних укріплень проти угорських загарбницьких військ, що просувалися на Галич уздовж ріки Лімниці.

Походження назви «Рожнятів» пояснюють по різному. Одні дослідники вважають, що назва походить ще від давніх часів, коли навколо Рожнятівського замку селилися різні люди – «ружнота». Інші вчені вважають, що назва поселення бере початок від слова «різня» - ніби тут вібувалася велика битва між тататрами та русичами.

Але найбільш імовірною є версія, що назва теперішнього селища походить від прізвища Рожнятівський (польського магната, який заснував поселення). Адже від прізвищ пішли й інші назви населених пунктів району: Брошнів заснували пани Брошнівські, Креховичі – пани Креховичі.

З кінця XIV ст.. Рожнятів став власністю польської корони. Рожнятів відомий ще в XII ст. і є найстарішим населеним пунктом в Рожнятівському районі. Поселення будувалося в густих лісах, і працьовитим селянам доводилося докладати багато зусиль, щоб обробити клаптики землі. Але основним заняттям жителів було скотарство.

ІІІ. СУЧАСНИЙ СТАН РОЖНЯТОВА

Рожнятів перетворився у велике квітуче селище. В селищі налічується понад 800 будинків, з них 170 — комунальних. Протягом останніх років виросли нові вулиці У центрі селища відкрито пам’ятний знак Героям Небесної сотні: мужніх українців, що ціною власного життя здобували нашу свободу. Оновлено сквер ім. Івана-Франка, висаджено декоративні кущі, реконструйовано транспортні шляхи.

Важливо зазначити, що Рожнятів, поряд із багатовіковою історією та традиціями, є сучасним селищем, районним центром і тому, відповідно, саме тут зосереджені адміністративні ресурси: Рожнятівська районна державна адміністрація, Рожнятівська районна рада, управління освіти, молоді та спорту, районний методичний центр, управління соціального захисту населення, управління пенсійного фонду у Рожнятівському районі, управління Держпродспоживслужби, Рожнятівський районний центр зайнятості, Калусько-Рожнятівський об'єднаний районний військовий комісаріат, Рожнятівська селищна рада. Розгалужена мережа банків, центр обслуговування платників Рожнятівського відділення Долинської ОДПІ.

До послуг жителів району Рожнятівська центральна районна лікарня, Рожнятівська поліклініка, Рожнятівська районна санепідемстанція, приватні стоматологічні кабінети та косметологічні салони

Молодіє під небом волі Рожнятів. Оновлюється, видозмінюється архітеркура населеного пункту, яку прикрашають загальноосвітні заклади, заклади торгівлі, кафе, ресторани.

Вагому частку економічного потенціалу Рожнятівщини становлять підприємства, виробничо-комерційні фірми, приватні підприємства: «Конвалія», «Дзеркало», «Силует», «Меблевий комплекс», ТЗОВ «Рожнятів-нафта», ТзОВ «Копійка», «Горизонт», ТЦ «Зевс».

Осередком науки, всебічного розвитку та виховання учнівської молоді

слугує Рожнятівька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Рожнятівська дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), Будинок дитячої та юнацької творчості (БДЮТ), Рожнятівська музична школа мистецтв, Рожнятівський ясла-садок «Золота рибка».

Культурне збачання кожного жителя Рожнятова забезпечує Рожнятівський будинок культури. Безсумнівно Рожнятів буде цікавий для туристів. На старому цвинтарі по вулиці Струтинській знаходяться могили багатьох видатних діячів краю: педагога, громадсько-культурного діча Олександра Гапановича (19.11.1886-4.11.1973), нотаріуса Дмитра Генсьорського (28.10.1884-1.10.1958), судді повітового суду Костянтина Лозинського(1878-1927), священика УГКЦ, намісника декана Перегінського, пароха Рожнятова Юліяна Покинського, аптекаря Зенона Скалки (185 1-1915). На новому цвинтарі знаходиться могила художника Володимира Харченка (?-22.12.2002). Також у Рожнятові багато пам’ятників і меморіальних дощок: пам’ятник І. Франкові (1966, робота Й. Николишин) по вул. Д. Вітовського, символічна могила борцям за волю України (1991) по тій самій вулиці, скульптурна композиція «Бойківщина» (1996, автори П.Чепель, Шталер, архітектор Р. Сивенький) на пл.Єдності, пам’ятний знак борцям за волю України (1993) і символічна могила 4 воякам УПА та іншим жертвам комуністичного терору ( за початковою школою) по вул. Нафтовиків, братська могила воїнів радянської армії та Героя Радянського Союзу Андрія Цапліна (1923-1944) і пам’ятник полеглим (1969, реконст. 1985, І. Люклян), меморіальна дошка Героєві Радянського Союзу Андрієві Цапліну (1923-1944) (1987, на фасаді дитсадку) і пам’ятник йому по вулиці Січових стрільців, меморіальна дошка Героєві Радянського Союзу Андрісві Цапліну (1923-1944) (1986, на приміщенні школи) і пам’ятник Т. Шевченкові (2001) по вулиці Шкільній.

ІV. ЗНАЧНІ ДЛЯ РОЖНЯТОВА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ

Яким же було поселення з початку свого існування відомостей майже не зберіглося. З маленьких крупинок згадок, із цеглинок цитат виростає перед нами усвоїй величі і красі колишній Рожнятів.

За одними даними в XIII ст., а за іншими в XV ст. в Рожнятові було збудовано укріплений замок. Знаходився він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. В приміщені колишнього замку тепер райвідділ міліції. В книзі "Рожнятів. Сторінки історії"' 2005 року читаємо: "У середині XVIII ст. граф Скарбко на рожнятівській височині відбудував новий невеликий замок, який зберігається до теперішнього часу...". Хоча нинішня споруда мало нагадує замок - нема ні відповідних оборонних укріплень, ні інших неодмінних атрибутів замкової архітектури. Точних відомостей, коли збудовано замок у Рожнятові, нема. Одні датують XIII століттям, інші - XV. Та дослідники краю, народні перекази і легенди засвідчують, що замок був добре укріплений. Р. Федоренко у своїх дослідженнях зазначає: "У Рожнятові було збудовано укріплений замок. Стояв він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. Один з цих ходів вів до урочища "Батин", а другий - до костелу..." Костел не міг бути місцем тривалого сховку під час набігів ворогів, тож підземний хід скоріше давав змогу переховатися в замку у скрутну годину, міг використовуватися і для господарських потреб його власниками Добре відомо, що тільки з 1387 року Рожнятів опинився під владою Речі Посполитої, а всередині XVIII століття на рожнятівській височині граф Скарбко відбудував невеличкий замок. Тому, що на початку XVIII ст. Рожнятів став його приватним містечком - з 1772 року Галичина, за наслідками першого поділу Речі Посполитої, відійшла до Австрії. Австрійська влада ліквідувала права феодалів на міста, і 14 листопада 1785 року Рожнятів офіційно отримав статус міста згідно з магдебурзьким правом. У місті тоді було тільки 188 будинків і 1008 жителів.

Цікаво прослідкувати в історичному контексті зміну чисельності населення від тих 1008 до 4000 жителів тепер. Врахування цього факту при вирішенні надання Рожнятову статусу міста а даному етапі має принципове значення. Скасування панщини у 1848 році пожвавило економічне життя міста, в якому на кінець XIX ст. вже було майже три тис. населення. Р. Федоренко у тій такі книзі про Рожнятів дає такі дані: "На початку XX ст. місто стає важливим економічним центром східної Бойківщини". У свою чергу Любомир Михайлів, автор історико-краєзнавчої книжки "Рожнятів і околиці" - наводить факт, що 15 вересня 1840 року "австрійський цісар Фердинанд І надав містечку Рожнятову привілей на сім щорічних ярмаркових днів". Це при тім, що Калуш і Долина мали по шість ярмаркових днів, а Снятин і Болехів - по п'ять. Переказують, що після руйнації костелу дзвін "Адам" закопали десь неподалік і що він досі ще під землею. А кований з металевих смужок костельний хрест нині зберігається і чекає свого часу в рожнятівському музеї "Бойківщина". Старожили пам'ятають замкові вали ще й у післявоєнний час. Енкаведисти часто виводили з підземних казематів оунівців чи упівців і змордованих припирали сидячки до валів - наганяли страх на інших. Влада СРСР заподіяла великої шкоди історико-культурним пам'яткам Рожнятова -було знесено замкові вежі, зруйновано костел, захаращено став знищено синагогу і т. д. Варто згадати, що саме з часу заснування замку бере свій початок герб Рожнятова. У ХУШ-ХІХ століттях функції герба міста (зображення на міському друці і т.п) виконував родовий герб Скарбків "Абданк": "На червленому полі срібний знак у формі літери «W».

Польські королі віддавали землі разом з селами у власність великим магнатам. Протягом кількох століть Рожнятів переходив з рук у руки, доля ж його мешканців лишалася незмінною — вони стогнали в ярмі кріпосного права, жили в темряві та злиднях. Становище селян погіршувалося ще й тому, що магнати здавали свої маєтки частинами в оренду дрібній шляхті. Таким чином з 1387 до 1772 року Рожнятів був у складі Речі Посполитої. В історичному документі згадується подія 29.06.1411 p., про яку свідчив князь Теодор Любартович в Жидачеві, про розподіл між селами Рожнятів і Нижній Струтин, що підтверджує зв'язок між давнішими поселеннями цих населених пунктів. У 1464 році є знову згадка про Рожнятів у "Актах городських і земських". В 15-16 ст. селище збільшується. В цей період на Рожнятів, як і на інші міста і села України, здійснювали набіги татари. Відомо чимало переказів про штурм замку та спалення околиць. В середині 17 ст. Почалася визвольна війна українського народу проти панування поляків. Велике повстання під проводом отця Грабовського пройшло на Калущині і перекинулось на Рожнятів з околицями. Було спалено панський маєток у Сваричеві, захоплено замок у Рожнятові, а шляхту вибито.

Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком.

У 1703 році був побудований парафіяльний костел, а в середині 18 століття граф Скарбко відбудував замок, яких зберігся дотепер. 1772 року в Галичину прийшла австрійська влада. У 1782 році тут відкрито солеварню, на якій працювало 6 робітників. 14 листопада 1785 року Рожнятів отримав Магдебурзьке право. На цей час в ньому налічувалося 188 будинків, проживало 1008 чоловік. 1811 року граф Скарбек відкрив у місті ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств — цегельня, водяний млин, ґуральня і броварня, які належали Скарбеку Найкращими навколишніми землями — 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ — володів поміщик. Він же був власником всіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.

Після реформи 1848 року в Рожнятові спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з'явилися ще 1 млин і лісопилка. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню.

В 1857 році в місті налічувалося 2505 чоловік, 621 двір. Тут було багато курних хат. Міщани жили у великій тісноті. 1877 року в Рожнятові засновано двокласну школу. Через злиденне матеріальне становище діти трудящих залишалися поза навчанням.

6 серпня 1888 року велика пожежа знищила 80 будинків. Та це не завадило розвитку Рожнятова, тому для культурних потреб населення було створено бібліотеку та збудовано нове приміщення школи, в якому навчання проходить дотепер. На початку XX ст. було відкрито бойню, сепараторний пункт, який згодом став маслозаводом.

Під час першої світової війни Рожнятів опинився в зоні воєнних дій. У 1914 році сюди вступили російські війська. В лютому 1915 року австро-угорська артилерія протягом трьох днів обстрілювала місто. Шалені атаки австрійців не принесли їм успіху. Лише за 2 дні росіяни взяли в полон 2625 солдатів і офіцерів ворога. Внаслідок обстрілів багато будинків було зруйновано. Люди гинули не тільки від куль, а й від голоду, епідемії тифу. Частина мобілізованих не повернулася додому, решта — стала інвалідами.

В 1920 році Рожнятів окупували білополяки. Хоч влада змінилася, населення не поліпшилося. У 1921 році в Рожнятові налічувалося 3266 жителів, через десять років їх було приблизно стільки ж — 3650 чоловік, а дворів — 667.

У Рожнятові в 30-х роках діяли 3 лісопилки, цегельня, 3 водяні млини, які належали фірмі «Ґлезінгер», тут працювали маслозавод і броварня. В місті налічувалося 183 приватні крамнички, що належали в основному багатим міщанам. У 1939 році в Рожнятові були 2 бондарі, 3 стельмахи та килимар.

У 1939 році лише 2 чоловіка навчалися у вузах. З культурно-освітніх закладів у Рожнятові були бібліотека та кілька національних клубів. У 1939 році бібліотека мала кілька сотень бульварних романів та детективів. Діяли також польський напіввійськовий клуб «Сокіл» та український клуб «Бесіда». Не кращою була ситуація у сфері охорони здоров'я. Виклик приватного лікаря, а їх у Рожнятові було 2, коштував дорого. Профілактична робота не провадилася зовсім.

На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32 проц. мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42 проц. — в торгівлі, 19 проц. становили робітники, понад 6 проц. — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися..

З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був

В. Й. Шлапак. У 1931 році в місті було створено осередок КПЗУ. В КПЗУ Вступати особливої охоти ніхто не мав, тому на початку в осередку налічувалося 15 членів. У 1934 році в місті було створено комсомольську організацію. Серед комсомольців активністю відзначалися В. Котурбаш, М. Гаутман, О. В. Юречко, І. О. Пришлякевич. Члени КПЗУ та КСМЗУ нав'язували населенню політику Радянського Союзу, розповідали про економічні, культурні та політичні «успіхи» Радянської України, відзначали революційні свята, розповсюджували політичну літературу, тим самим ламаючи віковічні традиції і усталені погляди бойків. В ніч на 7 листопада 1934 року в Рожнятові були розклеєні комуністичні листям польською мовою. Більшість з них мали абсолютно абсурдний зміст, плямували честь українських націоналістичних організацій. У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли все ті ж самі І. В. Котурбаш, Д. Г. Лоцман, О. В. Юречко. Очолив управління І. А. Юречко. Управління закликами і погрозами змушувало місцеве населення підтримувати «порядрк», сумлінно працювати на Радянську владу, викривати борців за волю Батьківщини

Тимчасове управління організувало тотальний контроль над виробництвом, розподілом і споживанням промислових і продовольчих товарів. Це був етап на шляху до повної колективізації місцевої промисловості,* приватних торговельних підприємств. Провадилася боротьба із приватною торгівлею. Від Рожнятова депутатом Народних Зборів було делеговано С. В. Котурбаша. У листопаді в Рожнятові створено комісію націоналізації (голова —М. І. Турків), яка з 1 грудня почала роботу.

Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, здебільшого історико-революційні. Були створені гуртки художньої самодіяльності. З грудня 1939 року Рожнятів став районним центром, незабаром перетворений в селище міського типу. На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів було збудовано 3 гуртожитки.

22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М. В. Котурбаш. Він закликав рожнятівців готуватися до боротьби фашизмом. 1 липня 1941 року гітлерівські загони захопили Рожнятів. Окупаційний уряд приніс розруху і руйнування містечка, горе в родини городян. Так, з Рожнятова було відправлено на німецьку каторгу понад 120 юнаків і дівчат.

У селища Рожнятів 1 серпня 1944 року великі сили гітлерівців зробили фланговий удар по дивізії, що вирвалася вперед. Відображаючи танкову контратаку, молодший лейтенант Цаплін підпалив 2 фашистських танка, але був смертельно поранений уламком снаряда, що розірвався, і помер цього ж дня на руках товаришів. 14 серпня 1944 року він був посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, який був переданий разом з Грамотою Героя Радянського Союзу його матері. Чоловіки призовного віку були відправлені на фронт, старіші — відбудовували шляхи і мости, зірвані фашистами.

З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями. Щоб забезпечити державну допомогу сільськогосподарською Рожнятівські комуністи силою домоглися створення колективного господарства. У 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку об'єдналися 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп були насильно приєднані 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М. В. Юречко та І. А. Юречко. Тоді ж при колгоспі створено партійну організацію. У 1951 році колгосп «Нове життя» об'єднався з колгоспом «Радянська Україна» (с. Сваричів)

З метою більш раціонального використання лісових багатств 1955 року Рожнятівський ліспромгосп об'єднано з Рожнятівським лісокомбінатом, що був розміщений у Брошнів-Осаді.

1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Вперше діти робітників і селян дістали можливість здобувати середню освіту рідною мовою. При школі є гуртожиток для учнів з віддалених сіл, створені навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, історичний, слюсарна та столярна майстерні. 1961 року збудовано нове приміщення лікарні, обладнане сучасною медичною апаратурою. В селищі відкрито поліклініку та пункт медичної допомоги.

У 1963 році на західній околиці Рожнятова почалося будівництво водосховища для забезпечення КХМК водою. На захід від містечка простягається велике водосховище на ріці Чечві. Довжина плотини 3 км, висота 11-17 м, максимальна глибина 7 м, але останнім часом озеро почали поглиблювати, щоб збільшити постачання води до калуських підприємств.

V. ВИДАТНІ ПОСТАТІ РОЖНЯТОВА

Левинська Ірина Омелянівна.jpg Іри́на Омеля́нівна Леви́нська (Парилле) (* 18 травня 1907, Рожнятів — † 6 липня 1990, Бухарест), українська письменниця новелістка та поетеса згодом жила і творила в Румунії. Є авторкою : «Я знала Ольгу Кобилянську» — 1961, збірок психологічних новел «Живиця» — 1982, та «Серце на грані» — 1984, «Коли були ми молоді» — 1989, також збирала бойківський фольклор.

Харченко Володимир Іванович – художник, краєзнавець, громадський діяч, лауреат премії ім. І. Вагилевича. Народився В.Харченко 28 грудня 1917 року в м. Києві .Учасник другої світової війни. З 1946 року, після демобілізації з армії проживав на Прикарпатті. . Основний доробок Харченка – створений ним у Рожнятові Музей прикладного мистецтва, який було відкрито в 1991 році, в 1994 р. в центральній районній бібліотеці за ініціативи В. Харченка відкрито постійно діючу виставку-вернісаж полотен художника. Помер В.Харченко 22 грудня 2002 року. Похований на Рожнятівському цвинтарі.

19 серпня 1930 р. в Рожнятові народилася Дарія Рихтицька — поетеса, вчителька за фахом. Дарія Мельникович-Рихтицька прийшла в українську поезію у розквіті своїх сил. Почала друкуватись із середини 70-х років в українській пресі діаспори — журналі «Шлях перемоги»(Німеччина), «Свобода»(США), та ін. виданнях.

Вона є автором поетичних збірок „Шовкова косиця” (1992), „Крижаний цвіт” (1996), „Кольори вітру” (1998), „Жага справжнього” (2002), „Спалах іскри” (2006)

$H:\52399691.jpg$ Лесюк Оксана Леонівна народилася 10 лютого 1956 року в селищі Перегінське Рожнятівського району. За фахом вчитель історії.

О. Л. Лесюк досліджує історію рідного краю, веде пошукову роботу, відмінник освіти України, історик, культурно-громадська діячка, поетеса. Авторка трьох поетичних збірок: "Перевесла надій", "На краю літа", "Золотень"; історико-краєзнавчої книги "Мій бойківський краю, зелений розмаю...», «Вівтар свободи», «Кольори щастя», «Мольберти долі», «Полотна часу». Видала книги «Коли ви вмирали вам дзвони не грали» та «З вогню Революції Гідності».

Вона - заступник голови районної організації ВУТ "Просвіта", заступник голови Товариства "Бойківщина", відповідальний секретар районної організації ВТОГПК. О. Лесюк зібрала та усистематизувала матеріали з історії краю для музею "Бойківщина", який відкрито в Рожнятові в 2005 році. Досліджує історію ОУН-УПА, історію шкіл, церков, видатних постатей на теренах Рожнятівщини. Збирає матеріал про історичні пам'ятки краю.

$H:\14364854_130674250723033_5242810996078912885_n.jpg$ Вона - учасниця трьох Всесвітніх бойківських фестивалів у м. Турка Львівської області та двох фольклорних фестивалів "Бойківська ватра" в Рожнятові, нагороджена дипломом конкурсу ім. М. Утриска, учасниця багатьох науково-практичних конференцій та краєзнавчих зустрічей. Працює в районному методичному центрі управління освіти, молоді та порту, відповідає за одну з найскладніших ділянок роботи – національно-патріотичне виховання. Відмінник освіти України.

Парадовський Іван Степанович - фотокореспондент районної газети "Новини Підгір'я", телеоператор регіонального телебачення "Незалежність" (Калущина, Рожнятівщина), активіст культурно-просвітницького життя району, зокрема, бойків, член Національної Спілки журналістів України, асоційований міжнародний фотожурналіст, депутат селищної ради смт. Рожнятів, одружений, батько двох синів. Народився 22 жовтня 1951 року в м. Коломия. Після закінчення Снятинського культурно-освітнього училища направлений на роботу в Рожнятів. Працював директором районного Народного дому, керівником бальних та народних танців. У свій час захопився фотосправою, створив фотогурток, а в 1988 році фотостудія "Пролісок" отримала звання "Народна". Іван Парадовський з 1990 року — фотокореспондент районної газети "Новини Підгір'я", де й понині працює. Учасник трьох Всесвітніх бойківських фестон.

За висвітлювання в районній, обласній та всеукраїнській пресі подій Помаранчевої революції нагороджений медаллю учасника. Дипломант та володар медалей обласних та всеукраїнських фестивалів - "Кобзареві струни", "Водограй", "Бойківська ватра", "Бойко-фест". Учасник районних, обласних та всеукраїнських фотовиставок, постійний учасник всесвітніх бойківських фестин. Фотомаестро є співавтором книг з письменниками, науковцями, поетами бойківського краю. Понад 50 книг вміщують його фотосвітлини. Це, зокрема, "Гей видно село" (автори — доценти, кандидати історичних наук Микола та Василь Чоповські), "Бойківщинаївідгомін століть", "Українська молодь - майбутнє держави","Історичний поступ на шляху державотворення", "Стежками бойківськогокраю", "Україна дорогою незалежності", "Бойківщина", "Рожнятів і околиці" (автор — поет, член Національної Спілки письменників України, член НСЖУ Любомир Михайлів), "Вівтар свободи", "Мій бойківський краю, зелений розмаю", "Кольори щастя" (поетеса Оксана Лесюк), "Таїна весільного обряду", "Літописець рідного краю" (краєзнавець Люба Василечко), "Життя прожити -не поле перейти" (автор Василь Джурин), "Ясень" (автор Роман Левицький), "Про рідний край" та багато інших.

Михайлів Любомир Львович - Любомир Михайлів (4 січня 1953, с. Кропивник, Долинського район) — український письменник, журналіст, краєзнавець. Є активним громадським діячем, член національної спілки письменників України, і лауреат премії ім. Марії Підгірнки.

Взимку 1953 року, 4 січня, в селі Кропивник, що на Долинщині в селянській родині народився Любомир Михайлів. Дитинство його пройшло в мальовничому бойківському краї, тут він зростав, закінчив успішно школу. Згодом подався у Львів, де поступив до університету й закінчив, пізніше, факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка.

Опісля здобуття освіти та фаху він подався набувати життєвого досвіду, ставши редактором теле- і радіопрограм у Кіровоградському телерадіокомітеті. Згодом Любомир Михайлів повернувся на малу Батьківщину й став заступником голови Рожнятівського райвиконкому, а згодом райдержадміністрації.

На Бойківщині пан Любомир відомий, як невтомний організатор та зачинатель багатьох культосвітніх заходів. Він був одним з зачинателів відновлення, а потім й очолив районну організацію товариства української мови „Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка. Окрім великого пласту громадської роботи, Любомир Михайлів не полишав творчу стезю - він є автором багатьох поетичних збірок, краєзнавчих книг, виступав редактором поетичних та прозових книг місцевих авторів. 3 2000 року Любомир Михайлів Член Національної Спілки письменників, а також очолював регіональну газету «Вісті Бойківщини».

Картинки по запросу копчак владимир михайлович В.М. Копчак народився в місті Івано-франківські в сім'ї лікарів. У 1976 році закінчив Івано-франківський медичний інститут, а потім проходив інтернатуру в Києві в НДІ клінічної та експериментальної хірургії МОЗ України, яким керував А.А. Шалімов (з 2008 року - Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова). Заслугі В.М. Копчака були гідно оцінені на державному рівні, і в 1997 році йому присвоєно звання заслуженого лікаря України. З 1998 року він очолив новостворений відділ хірургії підшлункової залози та реконструктивної хірургії жовчовивідних шляхів.

Михайло Васильович Площанський — скульптор-монументаліст, член Національної Спілки художників України.

Народився 4 лютого 1948 в селищі Рожнятів , Івано- Франківської області . Восени 1950 року родину Михайла Площанського, як прибічників Організації Українських Націоналістів було репресовано та вислано до Сибіру, Тайшетський район Іркутської області з конфіскацією майна. Батько — Василь Площанський загинув від рук енкаведистів у 1951 році.

VI. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Лесюк Оксана. Мій бойківський краю, зелений розмаю… // О.Лесюк – Долина: «Долинська друкарня». - 93 с.
Любомир Михайлів.Рожнятів і околиці. Історико – краєзнавча книга // Л. Михайлів – Івано-Франківьк: «Місто НВ». 2012. – 176 с. + 64 іл.
Любомир Михайлів. Рожнятів і околиці. Історико-краєзнавча книга. // Л. Михайлів – Снятин: «ПрутПринт. 2000. – 168 с.
Федоренко Роман. Рожнятів. Сторінки історії // Р.Федоренко - Брошнів: «Таля»., 2005. – 32 с.