Історія храму мого села

Про матеріал

Об'єктом дослідження даної роботи є історія храму нашого села не тільки як православна твердиня, а й як культурна пам'ятка 19 століття. Мета дослідження: дослідження історії храму з моменту перших історичних відомостей про нього і до наших днів тому, що історія храму с. Десантного невіддільна від історії Української Православної церкви. У різні історичні періоди храми України жили життям своєї країни, були мимовільними глядачами і співучасниками історичних подій, і створювалися, і руйнувалися, і вели відлік своєї служби.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти І науки одеської ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ десантненський ззсо i-iii ст. вилківської міської ради одеської області

Відділення: літературознавство, фольклористика та мистецтвознавство

Секція: історія і література

Історія храму мого села

Роботу виконала: Аністратенко Ганна,

учениця 10 класу Десантненського ЗЗСО I-III ст.

Науковий керівник: Погорєлова Тетяна Андріївна,

вчитель зарубіжної літератури Десантненського ЗЗСО I-III ст.

Десантне – 2023

ВІДГУК

На роботу «Історія храму мого села» Аністратенко Ганни Володимирівни учениці 10 класу Десантненського ЗЗСО I – III cт. Вилківської міської ради Одеської області.

Дана тема є цікавою та актуальною, адже в наш час – час знецінення та занепаду моралі, коли молоде покоління виховується на засобах масової інформації, розвиток інтересу до культури і історії України і нашого села, до знання православних традицій - шлях до виховання грамотної людини, законослухняного громадянина, цінителя традицій старовини.

Об'єктом дослідження даної роботи є історія храму нашого села не тільки як православна твердиня, а й як культурна пам'ятка 19 століття.

Мета дослідження: дослідження історії храму з моменту перших історичних відомостей про нього і до наших днів тому, що історія храму с. Десантного невіддільна від історії Української Православної церкви. У різні історичні періоди храми України жили життям своєї країни, були мимовільними глядачами і співучасниками історичних подій, і створювалися, і руйнувалися, і вели відлік своєї служби.

Основними завданнями роботи було:

- познайомити з історією храму;

- сформувати уявлення про різні сторони життя свого краю і його жителів;

- розвинути прагнення знати свій край, його культуру;

- сприяти формуванню особистісного ставлення до нього;

- сприяти розвитку громадянських якостей, патріотичного ставлення до малої батьківщини;

Слід зазначити, що учениця повністю справилась з поставленими перед нею завданнями, виявивши логічність у побудові суджень, послідовність при аналізі текстового матеріалу, аргументованість викладених тверджень та літературну грамотність викладення матеріалу. Самостійність Ганни виявилась в опрацюванні значної кількості джерел, що дало змогу підвищити рівень її теоретичної та практичної підготовки, ерудицію, логічне мислення, знання історії свого рідного села. У роботі використовувались різноманітні методи наукового дослідження: емпіричні(спостереження, опис) та теоретичні (узагальнення, пояснення, систематизація).

Наукове і практичне значення даного дослідження беззаперечне: воно може бути цікавим для вчителів – істориків, учнів при вивченні історії рідного краю , села, а також для всіх, хто цікавиться історією, культурою рідного краю.

Керівник проекту Т.А. Погорєлова Т.А

ТЕЗИ

До роботи «Історія храму мого села» Аністратенко Ганни Володимирівни, учениці 10 класу, Десантненського ЗЗСО I-III ст. Вилківської міської ради Одеської області.

Науковий керівник – Погорєлова Т.А., учитель зарубіжної літератури

Тема роботи: «Історія храму мого села»

Мета роботи: дослідження історії храму з періоду перших історичних відомостей про нього і до наших днів, тому що історія храму с. Десантного невіддільна від історії Української Православної церкви.

Об’єктом роботи є історія храму нашого села не тільки як православна твердиня, а й як культурна пам’ятка 19 століття.

Предметом безпосереднього вивчення обрано храм села Десантного як пам’ятка культури 19 століття.

Основними завданнями роботи було:

- познайомити з історією храму;

- сформувати уявлення про різні сторони життя свого краю і його жителів;

- розвинути прагнення знати свій край, його культуру;

- сприяти формуванню особистісного ставлення до нього;

- сприяти розвитку громадянських якостей, патріотичного ставлення до малої батьківщини;

Висновок:

Перед ученицею була поставлена мета, зібрати матеріал з історії православного храму с. Десантного, його минулого і сьогодення.

Учениця використовувала різноманітні джерела: книги, газетний матеріал, усні розповіді і спогади. Вона зустрічалася зі служителями церкви, викладачем недільної школи при храмі.

До позитивного можна віднести велику пошукову роботу з історії храму, обробку значного обсягу матеріалу. Були знайдені рідкісні зображення храму і встановлені імена людей, які брали участь у відновленні храму села. До недоліків можна віднести той факт, що інформація про окремі періоди часу практично відсутня.

В результаті робота вийшла цікавою, пізнавальною і представляє певну історичну цінність.

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................7

Актуальність роботи.........................................................................................10

РОЗДІЛ І Історія храму мого села...................................................................11

РОЗДІЛ ІІ Відродження храму – почалося.....................................................18

Висновок.............................................................................................................24

Список літератури.............................................................................................25

Додатки...............................................................................................................28

ВСТУП

Вплив на людину з метою формування у нього духовно-моральних якостей - тема, яка хвилює людство впродовж багатьох сотень років. У сучасному суспільстві проблема духовно-моральної освіти стоїть як ніколи гостро. Все більше і більше людей приходять до розуміння того, що для духовного відродження суспільства недостатньо тільки знань, які дає традиційна освіта. Моральні імпульси не можна раціонально засвоїти за допомогою чисто наукової освіти, ніяка сума наук сама по собі не в змозі замінити любов, віру, співчуття. В.А.Сухомлинский писав: «Вплив морального становить головне завдання виховання».

Ми розуміємо, що говорити правильні слова про добро і милосерддя - це ще не означає бути доброю і милосердною людиною. Ф. М. Достоєвський писав: «Головне в людині - це не розум, а те, що ним керує: серце, добрі почуття».

Останнім часом в нашій країні, поступово відроджується духовність після незліченних лих і випробувань атеїстичного часу, особлива увага приділяється проблемам духовного виховання підростаючого покоління. І це, безумовно, диктується реальністю нашого часу. Діти - майбутнє нашої країни, і яким буде воно, залежить від того, які морально - етичні норми будуть закладені в них. Держава і суспільство все більше усвідомлюють це і виявляють все більше волі в прагненні співпрацювати в справі духовного відродження нашої країни з Українською Православною Церквою, об'єднуючи з нею свої зусилля в справі виховання і освіти молоді.

Суспільство поступово засвоює досить просту, але, на жаль, втрачену в минулому богоборчому столітті істину: поліпшення життя в країні без відродження моральності, що базується на духовних засадах православ'я, неможливо. Все сказане говорить про особливу значущість вивчення православної культури. Після майже вікових гонінь настав час повернення до свого коріння, настав час духовного відродження. Вивчення православної культури може послужити основою цілісного виховання та освіти особистості.

Але вивчення православної культури без вивчення історії виникнення самих церков неможливо, тому що зародження цієї культури відбувалося там. Саме церква в дні важких випробувань була чинником становлення національної самосвідомості та єднання народу.

Методологічною основою розробки та реалізації державного освітнього стандарту загальної освіти є Концепція духовно-морального розвитку та виховання.

Концепція визначає цілі та завдання духовно-морального розвитку та виховання особистості, систему базових національних цінностей, принципи духовно-морального розвитку та виховання особистості.

Виховання повинно бути орієнтоване на досягнення певного ідеалу. На який же ідеал орієнтує нас Концепція духовно-морального розвитку та виховання особистості?

Основним змістом духовно-морального розвитку, виховання і соціалізації є базові національні цінності. Ці цінності ми зберігаємо в культурних і сімейних традиціях, передаємо від покоління до покоління. Опора на ці цінності допомагає людині протистояти руйнівним впливам.

- Патріотизм - любов до своєї малої Батьківщини, свого народу, до України, служіння Батьківщині;

- громадянськість - закон і порядок, свобода совісті і віросповідання, правова держава;

- соціальна солідарність - свобода особиста і національна, довіра до людей, справедливість, милосердя, честь, гідність;

- сім'я - любов і вірність, здоров'я, достаток, повагу до батьків, турбота про старших і молодших, турбота про продовження роду;

- традиційні україські релігії - уявлення про віру, духовності, релігійного життя людини, толерантності, що формуються на основі міжконфесійного діалогу;

- мистецтво і література - краса, гармонія, духовний світ людини, моральний вибір, сенс життя;

Базові цінності повинні лежати в основі укладу шкільного життя, визначати урочну, позаурочну і позашкільну діяльність дітей.Іншими словами необхідна интегративність всіх програм духовно-морального розвитку особистості.

Заглядаючи в глибину вітчизняної історії, можна відзначити, що Україна в різні часи мало або не володіла матеріальною міццю, але безперечною залишалася її духовна сила. Причому сам сенс духовності в Україні-перш за все моральний.

Минуле, сьогодення і майбутнє нашого села нам не байдуже. Доброта, милосерддя, працьовитість, сімейне і соборне братство формувалися в православному побуті і, тому вивчення справжньої історії життя і традицій українського народу, народної культури неможливо без вивчення основ православної культури. Я з великою цікавістю знайомилася з духовною культурою України і зокрема нашого села.

АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ

У сучасному світі особливого значення набуває духовно-моральна освіта і виховання школярів, які спрямовані на засвоєння підростаючим поколінням моральних цінностей, що забезпечують суспільно-значиму мотивацію поведінки і вчинків, орієнтацію в різноманітних життєвих ситуаціях. Робота «Храм мого села» націлена на учнів старшої ступені шкіл, так як саме юнацький вік є сприятливим періодом для становлення особистості, її уявлень про спосіб життя і взаємодії його з навколишнім світом.

Актуальність проекту полягає в тому, що формування способу життя без формування чітких ціннісних орієнтирів неможлива. Ось та серйозна причина, яка змусила звернутися до цього питання.

Формування стійкого інтересу до історичного минулого свого народу, заснованому на православній традиції, культурі.

Дане дослідження може бути цікавий і корисний всім тим, хто «виховує в людині людське». В основі роботи лежать особистісно-орієнтовані та розвиваючі технології.

Адже українські храми і монастирі є велике чудо. Релігійні обителі - це краса не тільки в камені, але головне - в душах людей. Храми завжди були оплотом духовності україського народу, його силою.

РОЗДІЛ I

ІСТОРІЯ ХРАМУ МОГО СЕЛА

Храм в честь Покрова Пресвятої Богородиці. Передісторія.

Протягом останніх десятиліть ми живемо в умовах нестабільності, найжорстокішого розшарування мас. Така різка диференційованість суспільства веде до соціальної незахищеності людей, зниження духовно-морального рівня, посилення соціальної і міжнаціональної напруженості в державі, що, в свою чергу, робить негативний вплив на дітей і молодь, сприяючи формуванню у них низинних, антипатріотичних особистісних якостей. Заглядаючи в глибину вітчизняної історії, можна відзначити, що Україна в різні часи мало або зовсім не володіла матеріальною міццю, але безперечною залишалася її духовна сила. Причому сам сенс духовності в Україні - перш за все моральний. Що значить «покласти душу за товариша свого»? Це значить мати таку любов до іншої людини, заради якого українська людина може віддати своє життя. Хіба це не вища позиція моральності. Без вищої ідеї не може розвиватися ні людина, ні нація. Владика Володимир говорив: «Створення образу, зведення особистості на гідний духовно-моральний рівень - головне завдання в виховному процесі. Україна виросла на духовних засадах православного вірування. Доброта, милосерддя, працьовитість, сімейне і соборне братство формувалися в православному побуті і, тому вивчення справжньої історії життя і традицій українського народу, народної культури неможливо без вивчення основ православної культури.»

Як ви вважаєте, що є головною особливістю, а разом з тим і прикрасою українського пейзажу, міського і сільського? Звичайно ж храм. Храми прикрашають, облагороджують наше суєтне буття, радують око, умиротворяють душу і зримою зовнішньою красою, і гармонійним пере- дзвоном дзвонів. Чи важко, радісно живеться людям, але без храму їхнє життя немислиме: і біди, і свята збирають в храмі, де все нагадує про духовне, високе призначення людини. Які ж основні риси українських православних храмів? Що в них особливо важливо і повчально?

По-перше, його гуманістична проникливість, ясна гармонія простих і легких форм, справжня музикальність ритмів.

По-друге, монументальність, відчуття якої завжди досягається простими, нехитрими засобами. Враження мощі створюється аж ніяк не гігантськими розмірами, не громіздкістю і перевантаженістю, а точністю просторового і світлового рішення, строгістю форм, мудрою економією прийомів. Нічого зайвого, відволікаючого. Потужні потоки світла, їх хитромудра гра на чітких площинах, боротьба світла і тіні - ось основні засоби, що створюють вражаючий грандіозний ефект.

По - третє, нерозривна злитість храмів з рідною природою: з рельєфом місцевості, з простором неба і полів, з дзеркальним блиском річок і озер, з густою і ніжною зеленню лісів. Стародавні храми відзначені роздумливим спокоєм.

«Русь свята, бережи віру Православну!», - волали наші предки, розуміючи, що «в ній же твердження» Української Землі. Значення Православ'я в українській історії і культурі духовно визначальне. Тисячолітня історія України твориться людьми християнської віри, Україна незалежна складалася, міцніла і розвивала свою духовну культуру саме в Православ'ї. Не змогли знищити православний світогляд українців ні сімдесятирічний період гонінь, ні пропагандистський тиск і духовна експансія різнорідних сект. Святкування тисячоліття Хрещення Русі стало відправною точкою відродження великої спадщини предків, і більше двох десятків років тому Україна стала повертатися до свого духовного коріння. Наше село також не залишився осторонь від цієї доленосної для нашого народу історичної події. У грудні 1991 року знову, після десятиліть духовного вакууму, в Десантному відкрився діючий православний храм і була зареєстрована наша община.

Літописні документи донесли до нас як світлу історію виникнення, так і сумну історію закриття і розорення храму. Кам'яний храм на честь Покрови Пресвятої Богородиці був побудований в 19 столітті. До 1791 року на землях Кілійського району були поселення монахів. У 1791 році за дозволом Кутузова почалося заселення цих земель простими жителями. А в 1779 році було засновано село Галелешти. Згодом у 1811 році відбулося відкриття приходу. 1822 рік – рік закладки першого каменю храму. 26 листопада 1826 року імператор Микола I затвердив земельні угіддя села Галелешти до Нікольського храму міста Кілії. А на 1832 рік уже існувала церква з дзвіницею. Храм був побудований за кошти місцевої громади і капітально перебудований в 1904 році, а 30 вересня того ж року храм був освячений. Будівля була кам̕яна і покрита залізом. В 1904 році західна (трапезна) частина церкви була розширена і прибудована до неї кам̓яна дзвіниця і 1 жовтня того ж року освячена. «Означенная Свято-Покровская церковь построена в 1832 году и старанием местного сельского общества капитально перестроена в 1891 году и 30 сентября того же года освещена. Зданием она каменная и покрыта железом. Старанием местного общества западная (трапезная) часть церкви расширена и пристроена к ней каменная колокольня в 1904 году и 1 октября того же года освящена.» ( див. додаток А)

Далі в архівних документах за 1862 рік говориться, що огорожа навколо церкви була кам̓яна, а частина її була дерев̓яна, незручна, знаходилась в близькій відстані від церкви і вимагала розширення. При церкві була сторожова, чамурна і не зручна. Далі той же архівний документ засвідчує «Престол в сей церкви один и освещен в честь Покрова Присвятой Богородицы, престольный праздник совершается 1 октября раз в год.» ( див. додаток А)

Цей прекрасний храм був розписаний фресками з історії православних свят, а всередині храмової огорожі прихожан зустрічали доглянуті квітники. ( див. додаток Б)

Перші згадки про священика села датуються 1862 роком. Ним був Вісаріон Григорьєв. Він закінчив Кишиневську духовну семінарію в 1846 році, а в 1862 був переведений до нашого села «Священник Висарион Григорьев. обучался в Кишеневской духовной симинарии на 5 класс, из которого уволен 1846 года. Его Высокопреосвященством Кишеневским рукоположен в дьякона Аккерманского. Утвержден помощником наставника Татарбунарской школы, а в 1850 году октябре Архиепископом рукоположен священником в с. Дракули. Благоволением государя императора Российского Александра Николаевича награжден бронзовым наперстным крестом в память войны 1853--1856 года и переведен в город Килию к бывшей крепостной Успенской церкви и 1862 года переведен к настоящему храму.» (див. додаток В)

А ще той же документ засвідчує, що на той час в селі було 109 дворів, проживало 439 чоловіків і 359 жінок, а в 1899 році уже було 286 дворів, чоловіків -1144, жінок – 1054. (див. додаток Г)

Найбільш ґрунтовні відомості про храм датуються 1908 роком. До штату церкви належав один св̓ященник – Микола Чакір і два псаломщика – штатний псаломщик –Родіон Калюжний і позаштатний – Симен Вороневський. Для церкви румунським урядом було відмежовано шістдесят десятин землі ( в 1874 році), а до того церковний приход користувався дев’яносто дев̓ятьма десятинами , але ніяких документів не було на цю землю. План і межові документи є, перший від 22 листопада 1890 року за N2553, а другий від 9 листопада 1891 року за N 2561. (див. додаток Д)

Священик жив в домі громади - чамурному і незручному, а псаломщик – у власному будинку. Платні від скарбниці державної приход не отримував, а користувався відсотками з пожертвуваного капіталу в 200 карбованців, що зберігався в ощадній касі Ізмаїльского державного казначейства. Доходи від прихожан становили від 600 до 700 карбованців. Інших будівель, угідь, лікарень, богоділень церква не мала.

Від села Галілешти( стара назва села) до Консисторії 170 верст, а до окружного благочинного – 25.

Найближча церква від нашої знаходилась за 9 верст в селі Нерушай (Свято Іоанна – Богословська). А ще в зазначеному документі є така примітка:

а) На приходском кладбище часовни, каплички не имеются;

б) При сей церкви библиотека есть и состоит преимущественно из ведомостей церковных и епархиальных, Братского слова, Руководства для сельских пастырей и приложений проповедей протоирея Бандакова, Бутука и прочих;

в) Церковно - приходской школы в приходе не имеется, а имеется Министерская и содержится на средства прихожан и субсидий Министерства, помещается она в обширном и хорошем здании.

В отчетном году обучалось в ней 85 мальчиков и 18 девочек, детей школьного возраста в сем приходе 110 мальчиков и 115 девочек.

г) В отчетном году церковь приобрела от продажи свечей и огарков 165 рублей, кружечнокошелькового сбора 37 рублей 50 копеек, а всего в приходе с остатком 2763 рубля 72 копейки с расходом 2178 рублей 20 копеек будущем году в остатком 585 р. 52 коп. наличными, в сберегательной кассе Государственного банка в г. Измаиле причтового капитала 200 рублей;

д) Ни под церковью, ни в оградах церковных семейных склепов не имеется.» (див. додаток Д)

4 травня в 1880 році Приход відвідав єпископ Павел(Лебедов), який пізніше став архієпископом, а 5 листопада цього ж року було відкрито церковно-приходську школу для хлопчиків і дівчаток.

В 1909 році майбутній митрополит Сирафим привіз ікону Анни Кашинської з частками її мощей і були благословлені всі жителі села. Також в цьому році в приход був призначений священник Мунтян, який прослужив в храмі 25 років, але з приходом радянської влади піддався репресіям зі сторони комуністів і лише завдяки родичам урятувався (вночі тайно був вивезений в Молдову)

9 липня 1915 року в День явлєнія Казанської ікони Божої матері здійснився хресний хід і моління про дарування перемоги російському озброєнню, так як на той час йшла війна.

З 7 по 21 лютого 1892 року було благословення святійшим Сенодом без церковної грамоти старого села Галелешти.

З 1960 року літопис храму почав відраховувати трагічні, повні мученицького сповідання дні. Навколо вже повним ходом йшла богоборча компанія, спроби захистити православні святині від закриття і розорення жорстоко придушувалися. Закривалися храми і йшли гоніння на віруючих по всьому повіту. Але ще деякий час віруючим вдавалося відстрочити закриття храму, і молитви підносились в його стінах. У 1961році храм був закритий, розграбований і переобладнаний під зерновий склад. Дзвіниця і огорожа були розрушені. Бруд покрив незмивним мороком колись білосніжні стіни, а унікальні фрески виявилися вкриті чорно-коричневим соляровим мастилом ... У шаленому пориві вандалізму нові господарі Десантного (нова назва села) скинули з даху купол з хрестом, і храм був обезголовлений.

Протягом довгих десятків років, розорений і зганьблений, храм чекав свого нового відродження. В кінці 80-х років, після десятиліть духовної кризи, Православ'я перестали піддавати негласному гонінню. І з'явилася надія: храму в селі - бути! Довго точились суперечки про те, чи відроджувати старий храм, тобто на тому ж фундаменті, де був збудований старий храм, чи будувати на новому місці. Відбулась не одна сходка жителів села. Емоції кипіли, але здоровий глузд переміг. Мешканці вирішили: «Храму бути на тому місці, що і 200 років тому і це буде саме відродження старого храму!»

Ініціаторами відродження храму стали Дубська Наталія Іванівна, Більченко Марія Іларіонівна, Лебедко Катерина Пилипівна, Логвинов Ілля, Бантиш Максим. Не один поріг їм довелось «оббити», щоб було прийняте рішення про будівництво храму. Ініціативна група їздила в єпархію на зустріч з владикою і отримала позитивну відповідь, що дозволяла почати будівництво. (див. додаток Е)

Але на заваді стали радянські функціонери, які категорично забороняли відновлення храму на старому місці мотивуючи це тим, що поряд вже побудована школа і тінь від храму буде закривати освітлення школи. Знову і знову люди звертались і до голови одеської обласної ради народних депутатів,і до районної ради, зібрали 600 підписів односельчан, які теж виступали за відновлення храму на старому місці.(див. додаток Є). І під натиском людей чиновники погодились на проведення референдуму, який відбувся 20 січня 1991 року. На цьому референдумі люди висловились більшістю голосів за будівництво храму на старому місці, тобто це було по суті відновлення старого храму так, як було вирішено розкопати фундамент і повністю відновити конструкцію храму, який стояв на цьому місці.

РОЗДІЛ II

ВІДРОДЖЕННЯ ХРАМУ – ПОЧАЛОСЯ.

І люди відгукнулися. Відродження храму - почалося.

Заклик допомогти у відновленні храму не залишився непоміченим. Люди потягнулися на цей заклик так, немов давно чекали його. «В інші дні до 40 осіб працювало, - згадує одна з прихожанок, - і кожний день, з ранку і дотемна. Працювали і молоді і старі, важка фізична праця весь світловий день, а ввечері йшли по селу збирати гроші на ремонт. І багато нам не вірили, що можливо храм відродити, говорили: він весь зруйнований, його відновити вже неможливо, це нікому не під силу. Звичайно - одними людськими силами тут не впоратися - Господь допомагав ». (Свідчення Більченко Марії Іларіонівни 1926 р. н.; народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одеської обл.)

Відновлення православного храму в рідному селі на багато місяців стало пріоритетною справою прихожан. Люди працювали, забувши про втому, залишивши всі домашні справи, зустрічаючи часом нерозуміння рідних і близьких ... Ось як згадує цей час невістка однієї з активних парафіянок: «Роботи було багато, і моя свекруха, йшла з дому рано вранці і поверталася затемна. Я тоді навіть трохи ображалася на неї: у мене тільки народилася дочка, було дуже важко справлятися по господарству, а бабуля наша все в храмі та в храмі. Працювали всі, звичайно, безкоштовно - гроші збиралися тільки на будівельні матеріали ».

«Як тільки звели стіни - зайнялися внутрішньою будовою. Все треба було влаштовувати заново, в храмі навіть ікон не було. І стали люди жертвувати: хто що - хто аналой, хто покрівці, хто ікони, хто доріжки на підлогу, і навіть паласи принесли: нашвидку підготовлена підлога був нерівною, потрібно було застелити її. До свята, до першої служби працювали невтомно, поспішали, готувалися служити молебень Пресвятій Богородиці». (Свідчення Крамар Лариси Іванівни 1963 р. н., народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл.)

Пройшло 5 років, але це були не просто роки напруженої праці - це були роки беззавітного служіння Православ'ю, тижні реалізації тієї неусвідомленої спраги спілкування з Богом, якої Десантне було позбавлене багато десятиліть.

6 жовтня 1996 року відбулося перше Богослужіння спочатку у переобладнаному невеликому приміщенні старої школи поряд з храмом, будівництво якого ще тривало.

Але це був тільки початок. У праці по відновленню храму, знаходилися забуті і втрачені в безбожний час духовні традиції і кожен, причетний до відродження храму, незримо відчував, що знаходить щось більше, ніж стіни з іконами - він знаходив невичерпне духовне джерело внутрішнього творення своєї душі.

Розповідає Крамар Л І: «Спочатку облаштували невелику кімнату для проведення службових відправ в старій школі, кімната тісна, всих бажаючих не вміщувала, але люди потяглись до храму, до духовного.» Першим настоятелем став ієрей Геннадій Іванов. Згодом його перевели до іншого приходу і священиком в наш храм був призначений Тарасьонок Олександр Миколайович. Офіційно початок його служіння в нашому храмі датується з 4 липня 1995 року, але в реальності майже не було перерви в богослужінні. За 20 минулих років храм став невід'ємною частиною життя багатьох десантненців.

Коли о. Олександр став настоятелем храму, залишалася ще величезна кількість роботи по його відновленню, особливо в центральній частині храму. В 2012 році відбулося освячення храму Митрополитом Одеським й Ізмаїльським Агафангелом. Ось як пише про це «Одеський вісник»

« 20 грудня, в останній день свого перебування в південних районах Одесщини, Высокопреосвященійший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський відвідав с. Десантне Кілійского району Одеської області, де вчинив освячення Свято-Покровского храму. У селі його зустрічали хлібом-сіллю і квітами голова Кілійської районної державної адміністрації И.И.Поджаров, місцевий благочинний протоієрей Василь Готлиб і представники громадськості .(Додаток Ж)

Владика в супроводі намісників Свято-Костянтино-Єленинського Ізмаїльського і Свято-Іверського Одеського чоловічих монастирів архімандритів Сергія і Диодора, а також духовенства Кілійської благочинності вчинив освячення престолу і Божественну літургію у відродженому храмі. Після завершення богослужіння був відслужений святковий молебень, а потім митрополит Агафангел звернувся до вірян з архіпастирським словом, в якому тепло привітав жителів села з історичною подією - освяченням храму на честь Покрову Пресвятої Богородиці. Колись тут був храм, але в тяжкі роки богоборчої влади він був зруйнований. І ось тепер над селом знову засіяв Покров Цариці Небесної. Сьогодні сама Пречиста "преклонивши небеса", зійшла до нас і молилася з нами Синові своєму і Богові нашому. І ми віримо, що відтепер "старанна заступниця роду християнського" стане заступницею і цього придунайського села, де працями вірян зведений храм в її честь. Я дякую настоятелеві храму протоієрею Олександру Тарасьонку, благодійників, усіх прихожан за старанну працю. Бажаю усім вам здоров'я, порятунку, милості Божої. Нехай Покров Пречистої завжди покриває вас, оберігаючи від усієї скорботи і нещасть.(див. додаток З).

На завершення Владика вручив благодійникам церковні нагороди, а усіх селян благословив Касперовськими іконками Божої Матері і натільними хрестиками. (див. додаток И).

Це визначна подія не тільки для прихожан нашого села, а й для всіх православних нашої області, які розділили цю радість разом з нами. Митрополит високо оцінив здобутки і досягнення парафіян щодо зведення величного і красивого храму, а тому після завершення молебню вручив низку церковних благословенних грамот активним парафіянам, постійним благодійникам і фундаторам храму за активну участь у житті громади, за вагомий внесок у розбудову парафії. Окремо митрополит подякував за добру працю отця Олександра, вручив йому наперсний хрест та побажав і надалі віддано працювати із готовністю до самопожертви в ім’я блага Православної Церкви. (див. Додаток И)

Обсяг робіт був дуже великий. Дуже багато храму допомагали благодійники- Решетник Валерій Васильович та члени його родини.

У перші ж роки служіння о. Олександра в храмі відновилася робота Недільної школи. Такі парафіяни як Тарасьонок Світлана Володимирівна, Брунченко Тамара Іванівна, Дубська Надія Василівна, Краснобаєва Валентина Федотівна віддали цій справі багато сил. Форми викладацької роботи в Недільній школі постійно удосконалюються. Лекції, бесіди, відповіді на питання, робота з наочними посібниками .

А з 2012 року з'явилася можливість на заняттях показувати православні навчальні фільми.

З особливим почуттям святкує храм своє Престольне свято - Покров Пресвятої Богородиці 14 жовтня. У цей день храм, як правило, зустрічає гостей. Приїжджають односельці, які вже не живуть давно в селі, але храм збирає радо під своїм покровом всіх своїх дочок і синів.

За бажанням парафіян о. Олександр організовує паломницькі поїздки. Так прихожани відвідали Свято-Успенську Почаївську лавру, декілька разів відвідували монастирі міста Одеси, Білгород-Дністровське джерело Иоанна Сачавського, відвідують храмові свята нашого району.

Каже Крамар Юрій Іванович, староста храму: «Прихід у нас згуртований. Якщо треба допомогти - люди відгукуються. Зібратися чи напередодні свята, або в біді якій. А після великих свят або батьківських субот з благословення батюшки група Милосердя ходять до найстаріших або хворих парафіян і в місцеву лікарню з гостинцями. Адже це радісна праця - допомагати людям. Це правильно, це по-християнськи ».

Наші предки не могли собі уявити життя без віри, без храму, який був для них в буквальному сенсі вратами в світ небесний. Храм супроводжував кожну православну людину протягом усього його життя: тут реєструвалися і народження, і хрещення, і захоронення.

Так, дійсно село наше невелике, що потопає в зелені, де навесні так чудово співають солов'ї, з озером бездонним, з тихими заплавами, з шелестом на вітрі очеретами, з пагорбами ...

Останнім часом спостерігається великий інтерес до вивчення історії своєї малої батьківщини, до усвідомлення витоків становлення духовних цінностей суспільства. Тому тема, пов'язана з історією православного храму в нашій місцевості, є актуальною і цікавою, а значить життя храму і села триває. Вивчаючи зібрані матеріали, я переконувалася все більше в тому, що духовну спадщину нашого села необхідно зберегти і відновити. В умовах вседозволеності і широкої пропаганди насильства, розбещеності і всіляких пороків, виховання через культуру, толерантність, милосердя, допомога людям, набуття Православної віри, все це шлях для становлення, повернення великого українського народу, часткою якого є ми - жителі села Десантного. Бо як вже було сказано без духовності немає Батьківщини, немає людини з високими думками, вчинками і справами. Вірити чи не вірити — особиста справа кожного. Віддавати шану історії та культурі своїх предків — неминучість для людини, яка хоче називатися цивілізованою. Однак далеко не в кожному селі біля унікальних церков скошено бур’ян та посаджено бодай якісь квіти, а ми, жителі Десантного, гордимось своїм храмом і вдячні тим людям, які зробили для цього все можливе і неможливе. На жаль, вже багатьох із них немає з нами, та ми їм вдячні за їх невтомну працю по відродженню храму нашого села.

Наш сельский храм без красного крыльца,
Средь буйных трав бежит к нему дорожка.
Под скорбным взором божьего лица
В нем также оплывают свечи в плошках.

Он ниже ростом, тише и скромней.
Манит к себе неведомым покоем
И в суете обычных, будних дней,
Мы душу в тишине от сажи моем.

К нему приходим все из разных мест,
Меняет лес сезонные одежды.
Под хмурым небом золотистый крест,
Нам не дает терять свои надежды.

( В. Николаев)

ВИСНОВОК

Новий рубіж - 1000-річчя Хрещення Русі. Друге тисячоліття християнської історії України почалося з повороту до православних святинь. Зганьблені храми, перетворені на руїни монастирі, немов поранені воїни,що вигравши страшну битву, повертаються в наше життя. Сьогодні вже нікого не дивує, що храми відновлюються буквально по цеглинці, а в інших місцях і будують нові. І якщо XX століття ввійшло в історію з недоброї славою руйнівника Храму, то, ми сподіваємося, що XXI - буде часом відновлення Храму.

Вивчаючи зібрані матеріали, я переконалася все більше в тому, що духовну спадщину нашого села необхідно зберегти і відновити. В умовах вседозволеності і широкої пропаганди насильства, розбещеності і всіляких пороків, виховання через культуру, толерантність, милосердя, допомога людям, набуття Православної віри, все це шлях для становлення, повернення великого українського народу, часткою якого є ми - жителі села Десантне.

Бо як вже було сказано без духовності немає Батьківщини, немає людини з високими думками, вчинками і справами

Але всякий, хто закладав або буде закладати камінь в фундамент нового храму, повинен пам'ятати, що храм відмінний від будь-якої іншої споруди. І не тільки своєрідністю архітектурних форм.

«Церква є храм Божий, місце священне, будинок молитви, збори народу, тіло Христове, ім'я Його ... закликає людей до покаяння і молитви, очищення водою святого хрещення, забарвлене чесної Його кров'ю ... Церква є земне небо , в якому живе і перебуває небесний Бог (Патріарх Клемент).

Храми - це частина нашої історії, яку, як відомо, можна переписати, але не можна переробити.

СПІСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Мистецтво Стародавньої Русі. Москва «Просвещение»., 1981.

2. Православная энциклопедия: Полная домашняя книга верующего. Эксмо, 2013 г. Ладынский А. Н.

3. Трагічна історія українських церков // День. - 1999. - 19 лист.;

4. Вогонь над храмами // День. - 1999. - 27 серп.;

5. Єленський В. Нація і релігія: Україна // Людина і світ. - 2003. - № 6 - C. 39-48

6. Бондаренко В. Релігійне життя в сучасній Україні: стан, тенденції та проблеми розвитку // Людина і світ. - 2003. - № 12. - C. 36-39

7. Бондаренко В. Світська школа і церква в сучасній Україні: у пошуках співпраці // Освіта. - 2005. - № 45. - C. 13

8. Дудар Н. Релігія і церква в суспільному житті України // Національна безпека і оборона. - 2002. - № 10. - C. 6-118.

9. Сайт Одеської Єпархії Української православної церкви «Православна Одеса»

10. Сайт КУ "Ізмаїльський Архів"

КУ "Ізмаїльський Архів"

СПОГАДИ ЖИТЕЛІВ СЕЛА ДЕСАНТНЕ

Свідчення Більченко Марії Іларіонівни 1926 р. н.; народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одеської обл.; освіта: 7 класів; працювала в колгоспі, у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с. Десантне Кілійського р-ну Одеської обл., вул. Миру, 14 Записано 15.09.2018р. Аністратенко Г.В.
Свідчення Дубської Наталії Іванівни1938 р. н., народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл.; освіта: 7 класів; працювала в колгоспі, у ланці; пенсіонерка; вдова. Проживає за адресою: с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл., Записано 15.09.2018р. Аністратенко Г.В.
Свідчення Крамар Лариси Іванівни 1963 р. н., народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл.; освіта: середня спеціальна; працювала в дитячому садку «Сонечко». Проживає за адресою: с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл., вул. Молодіжна,Записано 10.10.2018р. Аністратенко Г.В.
Свідчення Крамар Юрія Івановича 1963 р. н., народився в с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл.; освіта: середня спеціальна; працював в колгоспі. Проживає за адресою: с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл., вул. Молодіжна, Записано 10.10.2018р. Аністратенко Г.В.
Свідчення настоятеля Десантненського храму Покрову Пресвятої Богородиці отця Олександра 1960 р. н., народився в м. Донецьку; освіта вища. Проживає за адресою с. Десантне Кілійського р-ну Одеської обл.,вул. Записано 15.10.2018р. Аністратенко Г.В.
Свідчення Камбур Валентини Іванівни 1940 р.н., народилась в с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл.; освіта: середня спеціальна; працювала в колгоспі бугалтером. Проживала за адресою: с. Десантне Кілійського р-ну Одескої обл., вул. Сонячна, Записано 10.10.2017р. Аністратенко Г.В.