Історія рідного краю. Кам'янське

Малихіна Світлана Василівна. Моє рідне кам’янське

Кам’янське: від козацького зимівника до індустріального міста. До Славути вплітаються хвилі У історію й долю свою, Піднялося могутнім вітрилом Диво-місто в козацькім краю. Валентин Бурхан

Серед степових просторів України. На мальовничих берегах старожитнього Дніпра - Славути, в середній його течії, розкинулося гарне місто – Кам’янське, історія виникнення якого сягає часів козаччини. Перші поселення на теренах сучасного Кам’янського з’явилися в епоху палеоліту – давньокам’яної  доби. Близько 100 тисяч років тому на пагорбі біля Дніпра розташувалася сезонна стоянка прадавніх мисливців на мамонтів, оленів, зубрів, відома в науковій літературі як Романківська, одна з найдавніших у Наддніпров’ї. Близько 11 тисяч років тому на берегах Дніпра починають з’являтися постійні стоянки мисливців, збирачів та рибалок. За доби Київської Русі територією майбутнього Кам’янського проходили важливі торгівельні шляхи – із варяг у греки, Соляний , Залозний. Край був заселений дуже рідко і знаходився в зоні кочівних неслов’янських племен. З появою монголо-татар тут майже завмирає всяка господарська діяльність, а величезні степові простори отримують назву – Дике Поле.

Козацька доба. Вирішальну роль у заселенні земель Придніпров’я належить запорозьким козакам.Їх зимівники – хутірці, що складалися з 2-3 хат для людей  і різних господарських будівель, розташовувалися в місцях промислів – вздовж рік, на островах, в урочищах, де водилося вдосталь звірів і риби. Один з таких зимівників поступово перетворився на село Кам’янське. Перша письмова згадка про нього датується 1750 роком, коли тут почала будуватися церква. Різдво-Богородицька церква. Хата у селі  Кам’янському. Фото XIX ст

За версією академіка Д.І. Яворницького «село Кам’янське має назву через скелі, які розкидані біля берега Дніпра, і розташовується навпроти великого острова на середині Дніпра, Слюсарева».

Кам’янське наприкінці XIX – початку XX століть. Село  Кам’янське, можливо, так і залишилося б рядовим селом, якби не бурхливий економічний розвиток Придніпров’я у другій половині XIX ст. після спорудження в 1884 році Катерининської залізниці. У 1887 році  Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство, акціонерами якого були польські, бельгійські та французькі підприємці, на купленій у сільського товариства землі, розпочало будувати крупний металургійний завод, і вже 2 березня 1889 року була задута перша доменна піч.  

Одночасно з будівництвом заводу почалася й забудова під житло розташованої поблизу території. На карті села з’явилися такі райони: робітниче селище - Нижня Колонія, поселення для заводської адміністрації та міської інтелігенції – Верхня Колонія, Нові плани, Піски та ін. Забудова заводського селища проводилася за ініціативи та найактивнішої участі директора-розпорядника заводу І.І. Ясюковича. Виростали нові будівлі, призначені для задоволення соціальних, релігійних та культурних потреб  населення: 9 початкових шкіл, заводське училище та жіноча і чоловіча гімназії, заводська  та волосна лікарні, Народна аудиторія та Інженерний клуб, православна Свято-Миколаївська церква, римо-католицький костьол, лютеранська кірха і дві синагоги, яхт-клуб і чотири кінотеатри.

Від села до міста. На початку XX століття Кам’янське з його комерційно-промисловими підприємствами, міського виду будинками і різночинним, досить чисельним населенням, безперечно, носило яскраво виражений характер міського поселення. Тому в 1912 році за ініціативою Кам’янської сільської громади на ім’я Катеринославського губернатора було передано клопотання про надання селу статусу міста. Але тільки 3 червня 1917 року, вже рішенням Тимчасового Уряду, село Кам’янське було переведено в ранг міста.

Друга світова війна та відбудова міста. Важким випробуванням для міста  стала Друга світова війна. Великі підприємства були евакуйовані за Урал. На початок війни у місті мешкало148 тис. жителів. Більше 18 тис. дніпродзержинців воювали на фронтах, майже 11 тис. полягли на полі бою.23 серпня 1941 року після чотириденних боїв німецькі війська захопили місто. Окупація тривала 26 місяців. 25 жовтня 1943 року після кровопролитних боїв на Аульсько - Сошинівському  плацдармі Дніпродзержинськ був визволений радянськими військами. В роки війни місто не було зруйноване на відміну від підприємств. Саме з них почалася відбудова господарства Дніпродзержинська. Поступово нарощувався промисловий потенціал діючих підприємств та будувалися нові об’єкти: Баглійський коксохімічний завод, чавуно-ливарний, введена в дію гідроелектростанція. У 1950 році промисловість міста досягла довоєнного рівня.

1950-1980-ті роки. Я в красивому місті живу,                               Де гартуються люди і сталь.                                               Знаю – славу його вогневу                                           Визнають щонайбільші міста.                                                                                                                                                                  Федір Ісаєвr

Саме упродовж 1950 – 1980 –х рр. був сформований промисловий потенціал міста. Разом з тим були створені побутові умови для працівників, мешканців Дніпродзержинська: житло, транспортна мережа, медичні, культурні, учбові, побутові заклади та інше. З’явилися нові райони: Черемушки, селище енергетиків, лівобережжя.

Символи міста. У центрі Кам’янського, недалеко від прохідної металургійного комбінату, височить грандіозний монумент. На двадцятиметровому постаменті піднявся титан з розірваними кайданами і палаючим факелом у руці. Унизу, біля його ніг – скорений орел. Це – відомий далеко за межами нашого міста  пам’ятник «Прометей».

Кам’янське сучасне. Місто Кам’янське розташоване на правому і лівому берегах річки Дніпро за 35 км на захід від міста Дніпро, яке є його обласним центром. Протяжність із сходу на захід 22 км, з півночі на південь — 18 км. Територія  міста становить 138 кв. км і ділиться на три адміністративно-територіальних райони: Дніпровський, Заводський, Південний. Населення станом на початок 2019 року становить 240 тис. осіб. Кам’янське  сьогодні – це не тільки потужний індустріальний центр, що дозволяє виробляти  сотні найменувань продукції промислового призначення і товарів народного споживання, а також культурний та туристичний центр Придніпров’я .