Історія розвитку українського війська

Про матеріал
У східнослов’янських племенах військова організація була родоплемінною. Рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воїнами (у ті часи вони називались «воями») в бою воєвода. Давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Разом з тим слов’янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов’янського війська мали нормани (варяги). Вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та обладунки (панцирі, металеві накладки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Історія розвитку українського війська. Викладач Холковський А. П

Номер слайду 2

ДОДЕРЖАВНИЙ ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРІОД, АБО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО (ІІІ-ІХ ст. н. е.)  У східнослов’янських племенах військова організація була родоплемінною. Рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воїнами (у ті часи вони називались «воями») в бою воєвода. Давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Разом з тим слов’янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов’янського війська мали нормани (варяги). Вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та обладунки (панцирі, металеві накладки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).

Номер слайду 3

ДОДЕРЖАВНИЙ ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРІОД, АБО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО (ІІІ-ІХ ст. н. е.)  У період становлення класового суспільства слов'янські племена об’єднуються в союзи племен. Процес формування останніх був особливо інтенсивним у V ст. н. е. У таких союзах, утворених насамперед під час війни з метою оборони, велику роль відігравав військовий ватажок. Військовою силою союзу племен були всі боєздатні чоловіки. До VI—VII ст. належить виникнення дружини. Вона була постійною організацією професійних воїнів, які стояли поза общиною і над нею, організацією, згуртованою не родовими зв'язками, а спільністю військових і майнових інтересів та вірністю своєму ватажку. Військовий ватажок великого союзу племен стає управителем - князем. Близьке оточення князя перетворювалося на його радників і намісників, дружина - на військову силу, що виконувала свої основні функції: придушення опору експлуатованих мас і ведення воєн.

Номер слайду 4

 ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Військо періоду Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) складалося з трьох основних частин: • великокнязівської дружини, дружин місцевих князів та інших феодалів; • народного ополчення; • найманих загонів. Дружина була осердям війська. Вона поділялася на старшу та молодшу. У перший період існування Київської Русі дружинний лад характеризувався тим, що дружинники постійно перебували поруч із князем, жили при його дворі, поділяли його інтереси, в усьому допомагали йому. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю. Вони вважали дружинників своїми радниками.

Номер слайду 5

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З народних ополчень (воїв, або ратників) формувалася основна частина війська. Вони комплектувалися з вільних селян і містян у період воєн із зовнішнім ворогом, у випадках загрози державі. Для проведення воєнних операцій великі князі залучали за плату іноземні наймані загони, які складалися з варягів, представників фінських і тюркських племен. Військо поділялося на десятки, сотні, тисячі. Пізніше його почали поділяти на полки. У ці часи були два основних роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були озброєні тільки луком зі стрілами. До кінця XI ст. українське військо було пішим. Кіннота за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці з луками).

Номер слайду 6

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У цей період починає розвиватися й український військовий флот. Військові човни називалися лодіями. Були річкові й морські події, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність у бою. Хлопці мали знати всі види зброї, уміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали в бойові походи.

Номер слайду 7

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Військо періоду феодальної роздробленості (30-ті роки XII – 40-ві роки XIII ст.) Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни («усобиці») за землю, робочі руки й політичний вплив. Військові сили в цей період почали розпорошуватися. Об’єднання збройних сил кількох князівств Русі було можливим тільки в разі збігу інтересів їхніх правителів. Хоча збройні сили Русі періоду феодальної роздробленості стали дещо слабшими, ніж вони були в ранньофеодальний період, загальна кількість війська збільшилася. Війська окремих князівств у воєнний період налічували до кількох тисяч воїнів.

Номер слайду 8

З великих князівств, які в цей час існували на території України, вирізнялося Галицько-Волинське, яке створив у 1199 р. Роман Мстиславич. Проіснувало воно до 1340 р. Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо. У період вторгнення іноземців до складу війська поряд із професійною дружиною входило народне ополчення. Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і прагнучи послабити власну залежність від великих феодалів, Данило Галицький (правитель Галицько-Волинського князівства) у середині 40-х років XIII ст. сформував регулярну піхоту («пішці») і переозброїв кінноту. Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду. Коли Галицько-Волинська держава стала слабнути, цим скористалося Велике князівство Литовське й поступово з 1340 р. почало захоплювати спочатку білоруські, а потім - українські землі.ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Номер слайду 9

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Князі захоплених литовцями українських земель перетворилися на удільних князів, залежних від великого князя литовського. Культура українців справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців, зокрема, військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також військо.

Номер слайду 10

ЛЮБЛІНСЬКА унія 1569 р. об'єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське в єдину державу - Річ Посполиту. Ця унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення. Посилення утисків українського народу викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. Найпоширенішою формою протесту стали масові втечі селян на східні й південно-східні землі. Вони засновували нові поселення - слободи, освоювали малозаселені землі й пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Так за дніпровськими порогами виникли невеликі козацькі укріплені містечка - січі, на базі яких утворився найбільший центр українського козацтва - Запорізька Січ, що стала головним центром боротьби народних мас України за свою національну незалежність.ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ

Номер слайду 11

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Доступ до Січі був вільним. Прийняті до лав запорізького козацтва зараховувалися за власним бажанням. Під час запису до куреня змінювалося прізвище новоприбулого й надавалося йому будь-яке нове ім'я, яке часто характеризувало передусім зовнішність людини. Це робилося для того, щоб приховати минуле прийнятих до Січі. Новачок ставав справжнім козаком лише тоді, коли осягав усі правила, умів підпорядковуватися кошовому отаману, старшині й усьому товариству. Військо запорізьких козаків поділялося на січових і волосних козаків. Січові козаки були справжнім цвітом козацтва. Ця частина козацтва постійно проживала в Січі по куренях, поділялася на «старше» і «молодше». Січові козаки були неодружені. Волосні козаки відрізнялися від січових тим, що мали власні сім'ї, господарство й постійно мешкали на околицях Січі, у запорізьких степах по хуторах і слободах. Вони мали доступ на Січ, проте не мали права там постійно перебувати.

Номер слайду 12

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Як військо, запорізька громада поділялася на 38 куренів. У запорізьких козаків слово «курінь» вживалося у двох значеннях: на позначення житла і самостійної частини війська. Вищим органом козацького самоврядування, який вирішував найважливіші питання, була загальна, або, як її називали, військова рада. На військових радах порушувалися всі найважливіші питання життя Запорізької Січі: оголошувалася війна й укладався мир, оголошувалися військові походи, каралися злочинці, обиралася й зміщувалася козацька старшина тощо. У запорізького козацтва склалася своя адміністрація. Найважливішими її ланками у другій половині XVI - на початку XVII ст. були військові начальники, військові чиновники; похідні й паланкові начальники

Номер слайду 13

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар та військовий осавул становили так звану військову старшину. У мирний час військова старшина займалася адміністративними й судовими справами Січі, а під час війни очолювала козаків. Кошовий отаман (кошовий) - виборна службова особа в Запорізькій Січі, яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну й судову владу. У воєнний час кошовий отаман був головним командиром і мав необмежену владу. Кошових отаманів до середини XVII ст. часто називали гетьманами. Військовий суддя був другою після кошового отамана посадовою особою в Запорізькому війську. Його основний обов’язок - здійснення суду над козаками. Крім цього, він періодично виконував обов’язки скарбника, призначав начальника артилерії та мав інші функції. Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська. Військовий осавул стежив за дотриманням козаками порядку в Січі, а під час воєнних дій у військових таборах - за виконанням судових рішень кошового отамана й військової ради, провадив дізнання щодо злочинів, які були вчинені на території Січі, заготовляв продовольство для війська на випадок війни та ін. Після запорізької військової старшини йшли курінні отамани. Посада курінного отамана також була виборною. Курінний отаман відав господарством, коштами куреня та здійснював управління його справами, зокрема забезпечував свій курінь боєприпасами, харчами, включав новоприбулих до козацьких списків тощо.

Номер слайду 14

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ За військовою старшиною йшли військові чиновники, головним завданням яких було надання допомоги військовій старшині у виконанні їхніх обов’язків. Військовий довбиш відав полковими литаврами, якими збирали козаків на раду. Крім того, він був присутнім під час виконання судових вироків, забезпечував стягнення податків і торговельного мита. Військовий пушкар завідував усією запорізькою артилерією, йому була підпорядкована військова в’язниця. Військовий тлумач виконував обов’язки перекладача. Військовий кантаржій був охоронцем військових мір та вагів, які були однакові для всього Запоріжжя. Військові шафарі збирали мито («перевізне») з купців на користь військової скарбниці на переправах через річки Дніпро, Буг, Самару. Військові булавничий, бунчужний і хорунжий відповідно зберігали булаву, бунчуки як символ влади кошового отамана, а також військове знамено - корогву. Військові чауші виконували функції посланників. Безпосередньо за військовою старшиною стояла старшина похідна і паланкова. Вона вважалася вищою за рангом від військових чиновників, але на відміну від них діяла за межами Січі у своїх паланках (адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі). Похідна старшина діяла під час війни. Похідний полковник був начальником певної частини війська, маючи під своїм командуванням кілька загонів козаків.

Номер слайду 15

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорізьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про прийняття на державну службу трьохсот низових козаків, які були занесені до особливого списку - реєстру, звідки й дістали назву реєстрових. Кожний з реєстрових козаків перебував на королівському утриманні й одержував плату. Остаточно реєстрове козацьке військо сформувалося в 1578 р. Усі реєстрові козаки отримували грошову винагороду і право на освоєні ними землі. Гетьманом реєстру був призначений черкаський і канівський староста Вишневецький. Були визначені його помічник і писар реєстру. Реєстрові мусили беззаперечно виконувати накази своїх начальників і нести службу там, де їм накажуть. Засновуючи реєстрове військо, уряд Речі Посполитої намагався використати його передусім для боротьби з народними масами України, а вже потім для охорони кордонів. Це військо офіційно називалося «Військом його королівської милості Запорізьким».

Номер слайду 16

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Реєстр кількісно не був постійним і змінювався залежно від політичної ситуації, яка складалася на певний час. В Україні було засновано шість реєстрових козацьких полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський. Полки, своєю чергою, поділялися на сотні. Із цього часу козаками офіційно визнавалися лише ті, хто був занесений до реєстру. Усі інші, тобто основна козацька маса, лишалисяначебто поза законом. Верхівку реєстру посідала козацька старшина і заможне козацтво. Становище основної маси реєстрового козацтва було складним. Обов’язок відбувати на власні кошти нічим не обмежену військову службу, виступати в похід з конем, зброєю і військовим знаряддям вимагав від реєстрових козаків значних грошових витрат, а на час військових походів вони навіть передавали своє господарство в інші руки.

Номер слайду 17

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Вагомим чинником, котрий визначав настрої більшості реєстрових козаків, було те, що завжди існувала загроза скорочення реєстру і, як наслідок, покріпачення. Реєстрове козацтво, як і народні маси всієї України, болісно сприймало національно-релігійний утиск, що різко посилився наприкінці XVI ст. Через це під час народних повстань кінця XVI - першої половини XVII ст. не тільки козацькі низи, а й козацька «середина» переходила на бік борців проти кріпацтва та іноземних гнобителів. Таким чином, на початку XVII ст. в Україні існували три чітко не розмежовані категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які служили уряду, запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та найбільше козаків мешкали у прикордонних містах, вели козацький спосіб життя, але не мали офіційно визначеного статусу.

Номер слайду 18

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИУкраїнське військо періоду Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Український народ не міг змиритися з польським пануванням і в січні 1648 р. почав війну проти Речі Посполитої. Основою військової сили в цій боротьбі були маси феодально залежного селянства. Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців. У період 1648-1654 рр. формувалась українська національна держава на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Тоді в Україні діяла величезна, як на ті часи, збройна сила чисельністю 300-360 тис. осіб, яку називали козацтвом. Збройні сили в період війни формувалися як з добровольців, так і з мобілізованих. Ухилення від мобілізації загрожувало смертною карою. Б. Хмельницький дуже дбав про належну організацію і боєздатність збройних сил. Улітку 1648 р. він прийняв військовий статут - «Статті про устрій Війська Запорізького». Дисципліна у війську була суворою.

Номер слайду 19

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Першою перемогою українського козацько- селянського війська Богдана Хмельницького над військом Речі Посполитої була перемога в битві під Жовтими Водами (29.04—16.05.1648 р.), а вже 26 травня 1648 р. під Корсунем армія гетьмана розгромила головне військо Речі Посполитої. Блискучу перемогу українське військо здобуло в битві під Пилявцями (нині - село Пилява Старосинявського району Хмельницької області) у вересні 1648 р. Невмирущою славою покрили себе українські вояки в битві під Берестечком (18-30.06.1651 р.), хоча й зазнали в ній поразки. Після підписання між Росією та Україною договору в 1654 р. Україна ввійшла під протекцію Росії як незалежна держава з козацьким устроєм. Україна дістала право мати власне військо-60 тис. реєстрових вояків. Це була постійна професійна армія, що виокремилася із 300-тисячної маси українців-патріотів, які боролися за визволення своєї землі. Із червня 1654 р. українські й російські війська спільно розпочали воювати проти Речі Посполитої. Прикладом вдалих бойових дій союзного війська була битва під Городком (осінь 1655 р.), у якій війська Речі Посполитої зазнали поразки.

Номер слайду 20

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Хмельницький значно збільшив чисельність реєстру - до 80-100 тис. вояків проти визначених 60 тис., що виправдовувалося потребами війни. Армія України стала однією з найсильніших армій Європи. Реєстровці мали кінноту, піхоту, артилерію, річково-морські підрозділи. Наприкінці життя гетьмана у складі армії з’явилися найманці - гвардійські частини - татарська і німецька. Передчасна смерть Хмельницького 27 липня 1657 р. призупинила державотворчі процеси в країні, що в подальшому негативно позначилося на розбудові української національної держави та її збройних сил.

Номер слайду 21

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИВійсько в період Руїни (1657-1687) Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Почалась міжусобна боротьба за владу, Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну, країна занурилась у хаос. Історики називають цей період Руїною. Такі обставини дуже полегшили Росії втручання у внутрішнє життя України, щоб посилити свій вплив на неї і підкорити її. Прагнення царату обмежити вольності України не оминуло і її збройних сил. Український гетьман був зобов’язаний залучати козацьке військо до участі у воєнних походах росіян. Реєстрове військо використовувалося також для охорони кордонів Росії, особливо на півдні. У цих походах козаки підкорялися російському командуванню. Росія вдавалася до заходів щодо зменшення козацького війська.

Номер слайду 22

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИВійсько у XVIII ст. На початку XVIII ст. Лівобережжя, Слобожанщина та Запорізька Січ перебували у складі Російської імперії. Правобережжя залишилось у складі Речі Посполитої. У цей період Лівобережна Україна ще зберігала власні збройні формування. Однак з 1723 р. українське військо почало вливатися в російську армію. До кінця XVIII ст. цей процес в основному було завершено і Україна залишилася без власних збройних сил. Військове формування запорожців було автономним підрозділом у збройних силах Росії. Царський уряд ставився до Запорізької Січі з упередженням і жахом. Проте військовий потенціал запорожців, їхня роль в охороні кордонів змушували Росію деякий час миритися з існуванням Січі.

Номер слайду 23

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КОЗАЧЧИНИ Однак у 1709 р. за наказом російського царя Петра І Січ було все-таки зруйновано. Запорожці, які втекли від помсти самодержця, заснували поблизу Херсона, біля гирла Дніпра, так звану Олешківську Січ (нині - місто Олешки). У 1734 р. імператриця Анна Іоанівна дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І, повернутися й заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Вона розташовувалася за кілька кілометрів від Старої Січі. Росія зобов’язувалася щороку виплачувати запорожцям кошти за несення військової та сторожової служби. Нарешті жах перед запорожцями, несприйняття їхніх демократичних порядків, які не вписувалися в систему самодержавства, досягли критичної точки. 3 серпня 1775 р. російська імператриця Катерина II видала маніфест, за яким Запорізьку Січ було зруйновано. За цим документом назва «запорізький козак» заборонялася.

Номер слайду 24

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ФОРМУВАННЯ ТА УЧАСТЬ УКРАЇНЦІВ У ВІЙСЬКОВИХ ПОДІЯХ XX СТ. ВИДАТНІ ВІЙСЬКОВІ ДІЯЧІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ  Українські Січові Стрільці У роки Першої світової війни (1914-1918) українці змушені були воювати брат проти брата - як на боці російської, так і на боці австрійської армій. У 1914 р. в Галичині, яка перебувала під владою Австро-Угорщини, утворилися загони Українських Січових Стрільців (УСС, «усуси») у складі австро- угорської армії. Вони сформувались із добровольців на заклик Головної Української Ради (ГУР, утворена 1 серпня 1914 р. у Львові), що була координаційним центром захисту інтересів українців Австро-Угорщини. 6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення ГУР «до всього українського народу», у якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою «Українські Січові Стрільці». З великої кількості прибулих добровольців австрійська влада вибрала тільки 2500 осіб, яких було поділено на 10 сотень, по 250 стрільців у кожній.

Номер слайду 25

Українські Січові Стрільці У липні 1915 р. було створено полк УСС із особовим складом 2200 вояків. Організаційно полк склався з двох куренів. Кожний курінь мав 4 сотні. Кількісний склад сотні коливався в межах 100-150 стрільців. Сотня складалася з 4 чот, кожна чота - із 4 роїв по 10-15 стрільців. Крім того, у сотні були кравець, швець, писар, помічник писаря, два телефоністи, п'ять осіб санітарної служби. Після утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у листопаді 1918 р. полк передислоковано до Львова, де він став ядром Галицької армії. УСС мали велике значення для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму, утвердження форми українського однострою (наприклад, вояки носили головний убір мазепинка) тощо.

Номер слайду 26

Армія УНР 20 листопада 1917 р. після більшовицького жовтневого перевороту було проголошено Українську Народну Республіку (УНР) як автономну республіку у складі Російської республіки. Український уряд відразу почав розбудову власного війська. У листопаді 1917 р. було створено Генеральний штаб на чолі з генералом Б. Бобровським. До складу уряду УНР - Генерального Секретаріату - увійшов Генеральний секретаріат з військових справ під керівництвом Симона Петлюри, що виконував функції військового міністерства. Тоді ж засновано українські військові навчальні заклади для підготовки молодих офіцерів. У грудні 1917 р. формуються й перші суто українські регулярні частини - Курінь Січових стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, 1-й Республіканський полк. 30 грудня 1917 р. С. Петлюра затвердив статут Армії УНР. У січні 1918 р. Центральна Рада (революційний парламент України) ухвалила «Закон про утворення Українського Народного Війська».

Номер слайду 27

Армія УНР У цей самий час більшовицька Росія розв'язала агресію проти УНР. Після майже десятиденної оборони Києва від більшовицьких військ 8 лютого 1918 р. регулярні частини Армії УНР разом із загонами міліції відступили на Волинь. Під кінець березня 1918-го Армія УНР зросла до 15 тис. бійців. Значну допомогу в її формуванні надав Союз Визволення України. Його стараннями з військовополонених-українців, що перебували в таборах Німеччини та Австро-Угорщини, протягом лютого-квітня 1918 р. було сформовано дві дивізії - «Синьожупанників» (1200 бійців) і «Сірожупанників» (4 тис. бійців). У квітні 1918 р. Армія УНР налічувала близько 56 тис. осіб.

Номер слайду 28

Армія УНР 29 квітня 1918 р. стався державний переворот, унаслідок якого в Україні встановився режим гетьмана Павла Скоропадського. Встановлення Гетьманату дещо змінило як ситуацію у військах, так і ставлення уряду до армії в цілому. Уряд Української Держави, яка постала на місці УНР внаслідок державного перевороту, дуже добре розумів значення регулярних збройних сил. Тому організація української боєздатної армії, а також військово-морського флоту складала одне з основних завдань гетьмана П. Скоропадського. Однак, зважаючи на фактичну окупацію України німецькими та австрійськими військами, гетьманський уряд не міг діяти самостійно. Німецько-австрійське командування перешкодило формуванню українських військових частин: було демобілізовано дивізію «Синьожупанників» та роззброєно полк Січових Стрільців. 14 листопада 1918-го розпочалося антигетьманське повстання, яким керувала Директорія, що проголосила відновлення УНР. Уже 14 грудня 1918 р. республіканські війська зайняли Київ. На той час Армія УНР досягла 300 тис. осіб.

Номер слайду 29

Армія УНР Тим часом стратегічне становище УНР на зламі 1918-1919 рр. було критичним: країна опинилася в кільці фронтів. їй загрожували російські більшовики, Добровольча армія Антона Денікіна, польські збройні сили та війська Антанти. У середині грудня було проведено реорганізацію вищих армійських установ: створено Оперативний штаб, запроваджено посаду Головного отамана. Ним став С. Петлюра. Армія УНР протягом 1918-1919 рр. брала участь у складній боротьбі як проти більшовицьких сил, так і проти сил Антанти, Польщі та Добровольчої армії. Скориставшись катастрофічним становищем української регулярної армії, денікінці, більшовики та польські збройні сили розпочали активні дії. У середині листопада 1919 р. частини Армії УНР потрапили в оточення в районі Чорториї та Любара (нині - Житомирська область). Розуміючи всю складність ситуації, уряд УНР та українське військове командування 4 грудня 1919 р. ухвалили рішення про перехід до партизанської боротьби проти окупантів.

Номер слайду 30

Армія УНР Ведучи боротьбу з більшовиками, уряд УНР прагнув заручитися підтримкою польських збройних сил. Із цією метою у квітні 1920 р. у Варшаві було підписано договір між Польщею та УНР. За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі із С. Петлюрою. Складовою частиною договору була військова конвенція, яка передбачала початок спільних українсько-польських воєнних дій на території України. Після укладення Варшавського договору між Польщею і УНР польські війська у квітні 1920 р. розпочали наступ на Київ. Разом з польськими підрозділами наступ вели частини Армії УНР у складі двох стрілецьких дивізій. Одночасно рейдуючі з’єднання, за наказом Головного отамана С. Петлюри, почали пробиватися на Захід, щоб об’єднатися з українськими частинами. На початку травня 1920 р. в районі Ямполя відбулося з’єднання всіх частин Армії УНР.

Номер слайду 31

Армія УНР У вересні 1920 р. українські збройні сили складалися із 7 дивізій: Запорізької, Волинської, Залізної, Херсонської, Січової, Київської, Окремої кінної - та кінно-гарматного дивізіону. Частини Армії УНР, що налічували 25 тис. бійців, займали позиції по лінії Шаргород-Бар-Літин (нині - Вінницька область). Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені з підписанням радянсько-польського перемир'я 12 жовтня 1920 р. Уже наступного дня в районі Шаргорода підрозділи Червоної армії підступно контратакували українські дивізії, які після двох тижнів важких боїв відступили на територію Галичини. У березні 1921 р. в Ризі між Польщею, з одного боку, та РРФСР і УСРР - з другого, було підписано Ризький мирний договір, за яким фактично скасовувався Варшавський договір між УНР та Польщею, а воєнні дії на більшовицько-польському фронті припинялися.

Номер слайду 32

Армія УНР 23 лютого 1921 р. за наказом С. Петлюри був організований Український партизансько- повстанський штаб, який очолив генерал Юрій Тютюнник. З метою викликати в Україні антибільшовицьке повстання штаб у листопаді 1921-го організував на її території збройний рейд, у ньому взяло участь 1500 добровольців. Він закінчився невдало. 537 бійців поблизу м. Базар на Житомирщині були взяті в полон дивізією Григорія Котовського, з них 359 - розстріляні. Решта учасників походу прорвалася на територію Польщі. Це був останній збройний виступ Армії УНР проти російської окупації України.

Номер слайду 33

Українська Галицька армія (УГА) Це були збройні сили Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), які вели бойові дії на польському, більшовицькому та денікінському фронтах упродовж 1918-1920 рр. УГА була добре організована, дисциплінована, боєздатна. У 1918 р. до складу армії входили 3 корпуси по 4 бригади, що складалися звичайно з 3-6 куренів піхоти, однієї кінної сотні, одного польового гарматного полку з 4-6 батарей, однієї саперної сотні, частин зв’язку та допоміжних відділів і служб. На озброєнні УГА мала літаки, броньовані автомобілі та потяги. Існування УГА має велике історичне значення, адже вона відновила українську військову традицію на західних українських землях і змогла поширити її серед значних мас населення. Плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах українських збройних формувань у роки Другої світової війни.

Номер слайду 34

Друга світова війна (1939-1945). Карпатська Січ  З початком Другої світової війни українці почали створювати власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ – напіввійськову (парамілітарну) організацію, яку сформували в 1938-1939 рр. українці Закарпаття для захисту власної держави - Карпатської України (автономна республіка у складі Чехословаччини в 1938—1939 рр.). На чолі Карпатської Січі стояла Головна команда (командант Д. Климпуш, заступник І. Роман) і штаб зі штаб-квартирою в Хусті. В окремих районах були районні команди і підлеглі їм місцеві організації. Було створено п'ять постійних гарнізонів Карпатської Січі, у яких провадився військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Після проголошення самостійності Карпатської України (15 березня 1939 р.) Карпатська Січ стала її національною армією і чинила збройний опір угорській армії, що намагалась окупувати її територію. Карпатська Січ у цей час налічувала близько 2000 бійців. Сили сторін, що воювали, були нерівними. Угорська армія отримала перемогу через кілька днів після вторгнення (18 березня 1939 р.). У гірських районах Карпатської України загони Карпатської Січі продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р.

Номер слайду 35

Поліська Січ 20 червня 1940 р. уряд УНР у вигнанні доручив Тарасові Боровцю створити на території УРСР збройне формування, яке мало розпочати боротьбу за незалежність України. Це військо дістало назву «Поліська Січ». Перші збройні загони було утворено в червні 1941 р. Поліська Січ воювала як проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією зі сторін. Найбільшого розмаху Поліська Січ набула в 1942 р. Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, у районі штабу Січі - міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку.

Номер слайду 36

Українська повстанська армія (УПА) Узимку 1942-1943 рр. перші підрозділи УПА створювалися на Волині та Поліссі для оборони населення від німців і захисту від радянських партизанів. Наприкінці 1942-го та в першій половині 1943 р. військові підрозділи налічували кілька тисяч осіб. Дії військових підрозділів УПА до 1943 р. не переносилися з Волині та Полісся в Галичину. Це пояснюється тим, що в Галичині нацисти робили спроби загравати з українським населенням, намагаючись протиставити українців полякам. Українцям було дозволено створити низку своїх національних організацій, було оголошено набір до дивізії «Галичина» тощо. Натомість на Волині й Поліссі німецький окупаційний режим був жорсткий, що обумовило стрімке зростання чисельності УПА та поширення антинімецьких настроїв серед місцевих мешканців.

Номер слайду 37

Українська повстанська армія (УПА) Бойові дії УПА 1943 р. в цих регіонах привели до того, що в низці районів було повністю повалено німецьку окупаційну адміністрацію і проголошено тимчасову українську військову владу (наприклад, «Колківська республіка»). Унаслідок цілої низки продуманих та вдало проведених бойових операцій значно зріс авторитет УПА як військової структури. У відповідь на розгортання повстанського руху німці вдалися до масового терору. У 1943-му радянські війська вступили на територію України, і УПА опинилася під загрозою війни на два фронти. З літа цього року почастішали сутички УПА з радянськими партизанами. Радянська сторона та гітлерівці трактували УПА як бандитів, «ворогів народу».

Номер слайду 38

Українська повстанська армія (УПА) Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними частинами радянської армії. У квітні 1944-го неподалік с. Гурби Мізоцького району Рівненської області відбулась велика битва між відділами НКВС та УПА-Південь, у якій радянські війська завдали повстанцям відчутної поразки. Наприкінці 1944 р. Роман Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. Основною тактичною одиницею став не курінь, а сотня, що давало змогу діяти більш мобільно та ефективно.

Номер слайду 39

Українська повстанська армія (УПА) З 1945 р. основний тягар боротьби УПА припав на УПА-Захід, а бойові дії було перенесено з Волині та Полісся в Галичину і на Буковину. Більшість політичних і збройних акцій УПА було спрямовано проти дій радянських каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ (Українська греко-католицька церква), депортації місцевого цивільного населення. Командування УПА розробляло плани зі створення загону особливого призначення УПА-Схід, який мав пробитися на околиці Києва для організації масових антирадянських виступів.

Номер слайду 40

Українська повстанська армія (УПА) На початку 1946 р. з метою ліквідувати УПА в західні області України було перекинуто частини Червоної армії, прикордонних і внутрішніх військ, посилені загони МДБ з танками, артилерією та літаками. Унаслідок втрат під час кровопролитних боїв з ворогом, поранень і хвороб особовий склад УПА 1946 р. скоротився на 40 %. Водночас для її дискредитації радянські каральні органи створювали спецчастини, бійці яких у формі вояків повстанської армії захоплювали села і знищували мирне населення - активістів радянської влади, учителів, лікарів тощо. Одночасно для дезорганізації руху опору радянський уряд сім разів оголошував амністію повстанцям, які складуть зброю і припинять боротьбу. Але тільки амністія 1945 р. мала реальний вплив на УПА. У цей період з лісів вийшло близько 41 тис. повстанців.

Номер слайду 41

Українська повстанська армія (УПА) У цих умовах командування УПА ухвалило рішення про часткове виведення своїх підрозділів з України. Частини, що залишилися, воювали з радянськими військами, зазнаючи великих втрат. З 1946 по 1949 р. багато підрозділів УПА припинило своє існування. Після загибелі 5 березня 1950 р. в бою піді Львовом головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича Українська повстанська армія як єдина військова формація перестала існувати. Проте обмежені бойові дії продовжували вести окремі підрозділи УПА. Після смерті Р. Шухевича головнокомандувачем УПА став полковник Василь Кук. Окремі загони повстанців припинили боротьбу тільки після захоплення його в полон у травні 1955 р.

Номер слайду 42

Українці в німецько-радянській війні 1941-1945 рр. За роки війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 7 млн громадян Української РСР, що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу. Українська РСР була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З’єднання чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів на 50-80 % складалися з мешканців республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР (М. П. Кирпонос, Г І. Кулик, С. К. Тимошенко, А. І. Єременко, І. Д. Черняховський, Р. Я. Малиновський, Ф. Я. Костенко, К. С. Москаленко та ін.). Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів. Серед генералів та адміралів налічувалося близько 300 представників України.

Номер слайду 43

Українці в німецько-радянській війні 1941-1945 рр. Сотні тисяч українців віддали своє життя в боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Близько 2,5 млн військових-українців нагороджені орденами й медалями, зокрема звання Героя Радянського Союзу удостоєно 2069 осіб, наприклад Лідія Володимирівна Литвяк. Серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу є імена 32 синів України, а в числі тричі Героїв - наш земляк Іван Микитович Кожедуб.

Номер слайду 44

Українці в німецько-радянській війні 1941-1945 рр. Внесок України в перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, яких він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн мобілізованих з України близько 3,5 млн наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя людиною з інвалідністю.

Номер слайду 45

ЗБРОЙНІ СИЛИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО 2014 р.  24 серпня 1991 р. на політичній карті світу з'явилась нова незалежна держава - Україна. Саме того дня Верховна Рада України ухвалила постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних Сил України. Цією постановою було покладено початок будівництва ЗСУ як важливого інституту держави й невід’ємного елемента її воєнної організації. їх об’єктивна необхідність обумовлювалася насамперед тим, що потрібно було забезпечити захист молодої незалежної Української держави від можливої зовнішньої воєнної загрози.

Номер слайду 46

ЗБРОЙНІ СИЛИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО 2014 р.  1 жовтня 1991 р. Верховна Рада України затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України та постановила створити Раду оборони України, затвердила склад посадових осіб, які до неї входять, а також Положення про Раду оборони України. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила надзвичайно важливі для військового будівництва Закони: «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України». Того самого дня було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник К. П. Морозов. За Законом «Про Збройні Сили України» передбачалося створення трьох видів ЗСУ: Сухопутні війська (війська наземної оборони), Військово-Повітряні Сили (війська оборони повітряного простору), Військово-Морські Сили.

Номер слайду 47

ЗБРОЙНІ СИЛИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДО 2014 р.  Однією з найважливіших і суперечливих проблем у комплексі питань військової сфери була проблема ядерної зброї. Після розпаду СРСР Україна стала власником третього за величиною ядерного потенціалу у світі. Наша держава вибрала шлях ядерного роззброєння в обмін на спільний контроль за цим процесом, фінансову компенсацію і гарантії національної безпеки (на 01.06.1996 р. Україна завершила процес свого ядерного роззброєння).

Номер слайду 48

20 лютого 2014 р. Російська Федерація розпочала спецоперацію із захоплення Криму, яка надалі переросла у збройну агресію проти нашої держави та військову операцію на Сході України. Зважаючи на таку складну ситуацію, 1 березня 2014 р. ЗСУ було приведено в бойову готовність ПОВНА, а 17 березня 2014 р. в Україні оголошено часткову мобілізацію. Відтоді держава почала функціонувати в умовах особливого періоду. Через агресивні дії незаконних збройних формувань в окремих районах Донецької та Луганської областей, які призвели до припинення діяльності місцевих органів влади, керівництво держави ухвалило рішення щодо проведення на цих територіях антитерористичної операції (АТО). До проведення АТО залучені Збройні Сили України. НОВА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ 2014-2018 РР. 

Номер слайду 49

НОВА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ 2014-2018 РР.  На початок проведення АТО підрозділи ЗСУ не мали достатньої кількості озброєння й техніки, особовий склад був слабо підготовлений для дій у цих складних умовах. У перший період АТО велику допомогу підрозділам Збройних Сил надали добровольчі батальйони та волонтери. Розвиток подій у 2014 р. показав, що існує гостра потреба проведення змін у підходах до формування засад державної політики. Тому було скасовано позаблоковий статус України, призупинено виконання заходів, передбачених деякими нормативними документами, через їх невідповідність сучасній воєнно-політичній ситуації. Протягом 2014 р. виконано заходи щодо передислокації командування Військово-Морських Сил до м. Одеса.

Номер слайду 50

Загалом 2014 р., що став для Збройних Сил України перевіркою на мужність, витривалість, вірність Військовій присязі та відданість державі, увійшов в історію як рік відродження української армії. У 2015 р. затверджено Стратегію національної безпеки України, нову редакцію Воєнної доктрини України та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України. Україна визначила наміри щодо вступу до НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником оголошено Російську Федерацію. У цей період удосконалено систему управління Збройними Силами, сформовано Об’єднаний оперативний штаб. Доведено до завершення створення окремого роду військ - Сил спеціальних операцій, сформовано Командування Сил спеціальних операцій. Удосконалено підготовку військ: до навчання українських військовиків були залучені інструктори з армій країн НАТО та Європейського Союзу. НОВА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ 2014-2018 РР. 

Номер слайду 51

НОВА УКРАЇНСЬКА АРМІЯ 2014-2018 РР.  Протягом 2015 р. ЗСУ відновили боєздатність, набули бойового досвіду, необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості для захисту суверенітету й територіальної цілісності держави, завдяки чому стабілізували обстановку в районі проведення антитерористичної операції. Період 2016-2017 рр. характеризується процесом зростання могутності ЗСУ та їх здатності до виконання бойових завдань. У лютому 2018 р. було оголошено про зміну формату АТО на операцію Об’єднаних сил, яку очолює військове керівництво держави. За час військової операції на Сході України багато наших воїнів було відзначено нагородами, зокрема багатьом присвоєно звання «Герой України».

Номер слайду 52

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !

pptx
Пов’язані теми
Захист України, Презентації
Додано
29 грудня 2023
Переглядів
399
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку