Іван Багряний. Основні віхи життя й творчості митця, його громадянська позиція

Сьоме грудня. Класна робота

Хто такі емігранти? З яких причин люди залишали рідний край?- За що переслідували митців українського слова?- Чи можна вважати патріотами письменників, які, емігрувавши за кордон, продовжували писати про Україну, вболівати за її долю? Відповідь умотивуйте. Чому влада вважала ворогами тих, хто палко кохав свій народ, Батьківщину?Яких страждань зазнали українці від переслідувань НКВС?- Із яких причин інформація про творчість багатьох українських письменників тривалий час була невідомою?«Мікрофон»

Іван Багряний. Основні віхи життя й творчості митця, його громадянська позиція

Епіграф уроку: Я читав Багряного тільки «Тигролови» і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного і дуже цінного письменника. В. Винниченко

Уявіть ситуацію: в кінці 1980-х років до СРСР приїжджають німецькі студенти. Вони знайомляться з українськими однолітками і в розмові згадують про Івана Багряного — письменника, що написав популярний у ФРН роман «Звіролови». А у відповідь отримують лише здивовані обличчя.Івана Багряного українці почали вільно читати лише з 1991-го, через 28 років після його смерті пригодницький роман «Тигролови» потрапив до шкільної програми з української літератури. 

Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві й громадянстві першої половини — середини ХХ ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції. У діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, хто погрожував йому розправою і вдавалися до кримінальних засобів. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім часом став відомим читачам на Батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з’являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін)(02.10.1906–25.08.1963)Псевдоніми — Багряний, Полярний, Дон Кочерга та інші. Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення М. Хвильовим, у текстах якого улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання. Сприйнявши ще дитиною буремні події 1917 — 1920 років як суто українську революцію, що мала привести до національного розквіту, Іван Лозов’ягін віддав немало сил для утвердження нових порядків. Свій вибір заманіфестував і новим прізвищем — Багряний. Але невдовзі торжество червоної правди виразно обернулося чорною несправедливістю щодо України. Лозов’ягін — це Багряний?

Прийом «Кластер»Познайомтеся із життєвим та творчим шляхом одного із найяскравіших представників української еміграційної літератури - Іваном Багряним та складіть «Ґроно» Письменник(Ґронування)

Куземин. Народився 19 вересня (2 жовтня) 1907 року в селі Куземині в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Це село поблизу Груні, де народився відомий гуморист Остап Вишня, у тому ж Охтирському повіті. Мати майбутнього письменника - Євдокія Іванівна Кривуша - походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета. Дитинство, роки навчання письменника

Меморіальна дошка Будинок, в якому народився і жив Іван Багряний(вже тривалий час будівля не належить нікому з родини письменника).25 серпня 2016 року, у річницю смерті, уперше за всі часи, урочистості відбулися на рідному обійсті Лозов’ягіних (родинне прізвище І. Багряного) в Охтирці.

Ювілей  Івана Багряного (110 річниця від дня народження)На заході було багато родичів та сусідів знаменитого земляка. Із міста Києва прибув представник Фундації ім. Багряного Сергій Козак, який познайомив присутніх із газетами та книгами Фундації.

Навчався Іван спочатку в церковно-парафіяльній школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 рр. у так званій Вищій початковій школі. У 1920-1921 рр. він навчається слюсарській справі в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши її, переходить до Краснопільської художньо-керамічної школи (1922). Охтирка

1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. Професійна діяльність І. Багряного

1925 року Іван працював у  Кам'янці-Подільському  ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші. Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань», коли йому було 19 років. Крім цього використовував ще й псевдонім «Сорок сорок». Свою книгу Багряний сам друкував, збирав і оформляв. У книзі опубліковано 5 оповідань про побачене за час подорожі регіонами України.

1925 року вийшов із комсомолу. Портрет Якима Лозовягіна Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. Картини І. Багряного. Охтирський Покровський собор.

У 1925 році в журналах «Глобус», «Плужанин», «Всесвіт», «Гарт», «Кіно», «Червоний шлях», «Життя і революція» Багряний почав друкувати свої твори.

Із 1926 р. Багряний – студент Київського художнього інституту, але до захисту дипломної роботи не був допущений з огляду на національні переконання, через «політичну неблагонадійність». Під час навчання в Київському художньому інституті покинув спілку «Плуг» і вступив до літературної організації «МАРС» (Майстерня літературного слова), там познайомився з Борисом Антоненко-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Валер’яном Підмогильним та іншими письменниками (яких пізніше було репресовано). Багряного і його друзів було піддано нищівній критиці і всіляко переслідувано. Тому керівництво КХІ оголосило його «політично неблагонадійним» і виключило з вузу.«Неблагонадійність» митця

У 1929 році вийшла перша збірка поезій «До меж заказаних», поеми «Монголія» і «Ave Maria» (1929), роман у віршах «Скелька» (1929) Поему «Ave Maria» автор видав власноруч за свій рахунок. На цій маленькій книжечці, яка мала 106 сторінок, значилося: Видавництво «Сам». Це видання було конфісковано, але більшість накладу встигли розкупити.

У пролозі до поеми вражають своєю силою рядки, написані у вигляді листа до друга: Друже мій любий! Прошу, не називай мене поетом, бо це мене жорстоко ображає. Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон, проститутка, спекулянт, авантюрник, ледар… Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею…

Івана Багряного було заарештовано 16 квітня 1932 року за звинуваченням у контрреволюційній пропаганді та агітації (ст. 54-ІІ та 54-6 КК УРСР, слідча справа №343). Пів року перебував у в’язниці, в камері самотнього ув’язнення, а з 1933 р. – у засланні на Далекому Сході. 1936 р. Багряний тікає і живе нелегально. «Ворог народу»

11 місяців Багряний пробув у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932-1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) - тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в'язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред'являють нове звинувачення - участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 - 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку. Політичні погляди. Громадська діяльність.

Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі  «Сад Гетсиманський».

Отже, на рідній землі його люто ненавиділа більшовицька влада, ім'я митця було занесено в чорні списки зрадників народу, а твори надовго вилучені з літературного вжитку. Тільки 1991 р. Івана Багряного реабілітовано, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.

Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературну працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів - роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).

Свою творчу діяльність Іван Багряний починав в Україні, але більшість його творів була видана за кордоном. У 1944 році Багряний емігрував до Словаччини, згодом до Австрії (Інсбрук), звідки перебрався до Баварії (Новий Ульм). Постійно Багряний жив у Німеччині, де вів активну громадську і творчу діяльність. Еміграція

У 1944-му році емігрував до Німеччини. Однією з причин стали розбіжності у поглядах із керівництвом УПА. Жив у таборі для переміщених осіб у місті Новий Ульм. Разом зі своїми однодумцями Г. Костюком, С. Підгайним та Ю. Лавриненком заснував Українську революційно-демокра-тичну партію (УРДП) і в 1948-1963 рр. був її керівником.  Багряний десять років був головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР в екзилі. Як голова УНР в США і Канаді, відвідав понад двадцять міст, де виступав перед українськими громадами з доповідями.

. Там у 1946-му році він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» Перекладений на величезну кількість іноземних мов текст користувався популярністю не тільки серед українських емігрантів за кордоном.

Текст памфлету був відповіддю літератора не тільки на пропаганду, поширювану Країною Рад, а й на дії урядів західних держав. На той час загальноприйнятою практикою була допомога радянській владі в примусової репатріації людей, які виїхали за кордон. Після повернення на радянську територію колишні мігранти негайно потрапляли в концтабори.

Для патріота, яким був письменник, міграція була можливістю боротися за українську незалежність. Крім того, в рядках скандального памфлету міститься докір європейській спільноті, яка щосили намагалася не помічати, що в окремо взятій країні відбуваються трагедії мільйонів людей. Більш того, під впливом сталінської пропаганди нерідко європейці вороже ставилися до людей, які виїхали з Радянського Союзу, сприймаючи їх як колабораціоністів і прихильників фашистської ідеології. Через короткий час текст розійшовся величезними тиражами, шокована світова громадськість звернула увагу на катастрофу, якою було насправді становище радянської людини. В результаті насильницької репатріації вдалося уникнути багатьом людям, які знайшли притулок від більшовиків у європейських державах.

Не з чуток був знайомий письменник з соціалізмом і комуністичною ідеологією. Особисто переживши вплив цих явищ на власну свідомість, письменник міг дати більш точну оцінку і спрогнозувати майбутнє кому-нізму. Фальшивим обіцянкам більшовиків повірили мільйони співгромадян, щоб потім залишитися обдуреними. Сили письменнику надавав гнів за ошуканих українців, біль за знищене відродження нації у вигляді УНР.

Прихід більшовиків на українські землі обернувся і особистою трагедією для письменника. На очах у майбутнього літератора і його братів більшовики закатували до смерті дядька, солдата армії УНР, потім убили і батька воїна, пасічника 92 років. Двох чоловіків служителі режиму, які прийшли в будинок, кололи багнетами, стріляли в них із револьверів. Ще одного дядька письменника відправили на заслання на Соловки, звідки він так і не повернувся. Доля рідних стала для хлопчика сильним потрясінням, у юності в душі Багряного почав зароджуватися протест.

Іван Багряний видавав газету «Українські вісті». Ця газета української діаспори проіснувала до 2000 року і була «трибуною … нової еміграції, бідної матеріально, але сильної духом». Він також випускав видання УРДП: «Наша боротьба», «Наші позиції». Як публіцист, Багряний написав понад дві сотні статей. Більшість надрукована під прізвищем Багряний, інші – під псевдонімами: Іван Рябовіл, С. Рябовіл, С. Дорошенко, П. Січинський та ін. Фундацією ім. Івана Багряного було видано публіцистику письменника. Останні роки життя

Портрет Григорія Китастого, написаний Іваном Багряним. Олівець. 1 травня 1944 р. Портрет Докії Гуменної Іван Багряний пробував себе як маляр, він автор портретів Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Докії Гуменної, Григорія Китастого. Іван Багряний – автор «Гімну української молоді», Гімну ОДУМ-у, «Маршу української молоді». Музична обробка цих творів належить Григорію Китастому.

Багряний працював як маляр-ілюстратор. Під псевдонімом Б. Залуцький він оформив обкладинки книг Уласа Самчука «Юність Василя Шеремети», Юрія Косача «Еней і життя інших», Тодося Осьмачки «Старший боярин», під псевдонімом О. Турчин – збірку новел Павла Маляра. Власноруч ілюстрував свою книгу «Антон Біда – Герой Труда: повість про ДІ-Пі». Літературознавці називають Багряного предтечею покоління шестидесятників. Паралельно з інтелігентами з цього покоління письменник пояснював суспільству згубний вплив радянської ідеології. Одночасно з шестидесятниками літератор вів активну діяльність у європейських країнах, спостерігаючи за тим, що відбувається в України. Творча спадщина митця

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року у Шварцвальді в санаторії Блазієн (Німеччина). Поховано митця у Новому Ульмі в Німеччині. На могилі Багряного встановлено пам’ятник. Рідні та друзі на могилі зробили напис «Ми є. Були. І будемо ми. Й Вітчизна наша з нами». Саме ця фраза за життя була девізом літератора.

На Сумщині встановили погруддя відомому письменнику-земляку

У 1975 р. у штаті Пенсільванія (США) засновано Фундацію ім. Івана Багряного – неприбуткову організацію української діаспори США. За фінансової підтримки Фундації ім. Івана Багряного здійснено випуск багатьох видань. 1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.

1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Особиста драма письменникаІз першою дружиною Багряний познайомився під час перебування на засланні в Сибіру, ​​коли був у Зеленому Клині на Далекому Сході. У 1936 році у письменника і Анни Дмитрівни Зосимової народився первісток - син Борис, через деякий час пара дала життя дочці Наталі. Після невдалої спроби втечі письменник засуджений на 3 роки Байкало-Амурської табору. По завершенні терміну Багряний офіційно перевіз сім'ю в Охтирку. За часів Другої світової війни письменник переїжджає до Австрії, потім до Німеччини. Дружина з дітьми залишилася в Охтирці. В еміграції письменник одружується вдруге на Галині Тригуб, уродженці Тернопільщини. У пари народилося двоє дітей - син Нестор і донька Роксолана. Виховані в різних умовах, діти неоднакову оцінку дають життю і творчості свого знаменитого батька.

У 1956 році, на 10-ту річницю випуску памфлету «Чому я не хочу вертатись до СССР?», син письменника публічно назвав свого батька ворогом народу, за своє доросле життя так батька і не побачив. У 2006 році син письменника виступав проти перейменування однієї з вулиць Охтирки на честь батька. При спілкуванні з журналістами Борис розповідав, що творів батька не читав, а позицію Багряного не підтримує і не розуміє, чому з батьком «так носяться». Про свої погляди Зосімов давно завченими фразами говорить, що підтримує ідею України національної, але не буржуазно-націоналістичної, про яку свого часу писав Багряний. У Радянському Союзі проти І. Багряного плели інтриги енкаведисти. Сина Бориса від першого шлюбу на батьківщині влада змусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров’я.

Друга дружина - Галина Тригуб (родом із Тернопільщини), діти: Нестор і Роксолана. Нестор Багряний. Зовсім по-іншому оцінює діяльність батька Нестор Багряний. Він розповів, що пам'ятає, як батько постійно писав щось за письмовим столом. В останні роки життя письменника здоров'я його сильно підводило, дошкуляв туберкульоз і діабет. Незважаючи на тривалі періоди перебування в медичних установах, письменник всю роботу по дому робив сам, любив гуляти з сином, малював на полях рукописів і намагався давати максимально об'ємні відповіді на дитячі запитання.

Сім'я Івана Багряного - Галина Тригуб, Роксолана і Нестор. Через 3 роки після народження дочки письменник помер. Тільки через довгий час після смерті батька мати розповіла Нестору, що у нього в Україні є ще брат і сестра. Затримку мати пояснила небажанням псувати світлу пам'ять про батька. Заробляв на життя Багряний в основному журналістикою, сім'ї доводилося важко, оскільки великих гонорарів письменник не отримував. Своїм улюбленим твором батька Нестор називає і «Тигролови» та признається, що «Сад Гетсиманський» йому читати важко, оскільки все описане відбувалося з рідною людиною.

Отже, Іван Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітила шлях із чорної прірви зневіри, приниження і знеособлення в безсмертя.

Іван Багрянийписьменникпатріот політичний діяч член літературного об’єднанняхудожникемігрантполітв’язень «Марс»«народний ополченець»журналістдекоратортеатральнийредактор«Голос Охтирщини»газетиукраїнськоїУРДПзасновникнаціональний інтелігент. МУРуголова УНР

Список використаних джерел. Література: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.Інтернет – ресурси:https://gapon.te.ua/metodichna-skarbnitsya/konspekty-urokiv-ukrainskoi-literatury/11-klas/item/939-an-bahrianyi-zhyttievyi-i-tvorchyi-shliakh-pysmennyka-tyhrolovy-iak-ukrainskyi-pryhodnytskyi-roman-kompozytsiia-tvoru-problema-svobody-i-borotby-za-svoie-vyzvolennia-avtor-uchytel-tzosh-16-rvpetrokushyn

Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської областіАвтор ресурсу. Валер’ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях письменника