Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. «Кайдашева сім’я» – соціально-побутова повість-хроніка. Реалізм твору, сучасна (вічна) актуальність проблеми батьків і дітей.

    І.С.Нечуй-Левицький. „Кайдашева сім’я” - зразок реалістичної соціально-побутової повісті. Історія написання.

                                                                                Зміст твору «Кайдашева сім’я».

Мета заняття:  
Навчальна -    Знати основні відомості про творчість митця. Визначати жанр „Кайдашевої сім’ї”, коментувати основні проблеми,

                       характеризувати образи та порівнювати їх;  висловлювати власні думки про українську ментальність, національний характер,

                       народні мораль та етику.

Виховна-       Усвідомлення основних рис української ментальності, їх значення для самопізнання та  адаптації у сучасному суспільстві

Розвиваюча -  Розвивати уміння аналізувати художні твори

Вид заняття:    лекція

                                                          ХІД ЗАНЯТТЯ

1.   Організаційний момент    

1.1 Привітання студентів    
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.    

2.   Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття                 
І.С.Нечуй-Левицький. „Кайдашева  сім’я” - зразок реалістичної соціально-побутової повісті. Історія написання. Зміст  твору «Кайдашева сім’я».

3.   Мотивація навчання                                                                                                   
Основні поняття теорії літератури – повість, соціально-побутова повість, образотворчі характеристики. Спостереження за менталітетом українського народу. //
Соціально-побутовою називається повість, у якій події і характери соціально зумовлені, тут пов'язано побут людей у соціальним розвитком суспільства.

4.   Актуалізація опорних знань  
Фронтальне опитування за лекційним матеріалом

                          1.    Назвати основні політичні події 70-90рр
                          2.    Перелічити відомі товариства та літературні спілки
                          3.    Назвати теми творчості авторів 70-90рр.

Перевірка випереджаючого завдання:

1. Що ви можете сказати про передумо¬ви формування характеру Івана Левицького?
2. Які завдання перед собою ставили передові люди другої половини XIX століття?
3. Чому передові погляди Івана Нечуя-Левицького гімназійне начальство осуджувало?
4. Яким ви уявляєте Івана Семеновича?  Яким його побачив Іван Франко?
5. Чим вас вразив останній період життя Нечуя-Левицького? Чи зазнав він родинного щастя?
6. Чому Іван Франко назвав Нечуя-Левицького «колосальним всеобіймаючим оком» України? Прокоментуйте відповідну цитату.
    
5.   Коментар відповідей та робіт  студентів 
Аналіз відповідей, виставлення оцінок
    
6.  Викладення та вивчення нового матеріалу (лекція) 
Левицький був у важку, войовничу, заогнену пору тим, чого в таку пору і найрозумніші не розуміють — був артистом, творцем живих типів...
(Іван Франко)

                                                                Іван Нечуй-Левицький
                                                                      (1838 — 1918)

Одного з найкращих українських прозаїків, відомого в літературі під псевдонімом Іван Нечуй-Левицький, вважають неперевершеним майстром слова, тонким знавцем народного побуту, історії, ментальності українців, митцем з яскраво вираженою громадянською позицією. Талант письменника навіть у радянські часи, коли його прагнули втиснути в рамки «дожовтневого» автора з «манерою докладного, неквапливого зображення матеріального побуту», змушував читачів замислюватися над причинами розбрату в українському суспільстві («Кайдашева сім'я») та появи шукачів правди, які заради волі нехтували особистим щастям, благополуччям родини («Микола Джеря»).

25 листопада 1838р.    народився в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район).

Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.
Батько його, Семен Степанович, був священиком з діда-прадіда. Він змалку привчав дітей до книжки, адже зібрав велику бібліотеку, в якій були й «Літопис Самовидця», й «Літопис Грабянки», й «Історія Малої Русі» Дмитра Бантиш-Каменського. За словами сина, Семен Левицький основою усіх своїх починань « мав українську ідею», всупереч настановам Російського Синоду, проповіді в церкві читав українською мовою. Ще малим хлопцем майбутній письменник чув від односельців про Шевченка, адже Керелівка (Кирилівка) розташована поблизу від Стеблева, та й батько любив читати напам'ять вірші Кобзаря.

Народолюбство священика Левицького було дійовим: при церкві він започаткував школу, в якій кріпацьких дітей учив грамоти, проте місцевий поміщик Головінський заборонив навчання, мотивуючи це тим, що грамотні кріпаки панщину відробляти не захочуть. Разом із селянськими дітьми в цій школі вчився й Івась, грався з ровесниками в народні ігри, слухав фантастичні фольклорні перекази про «нечисту силу», вражаючі розповіді про нестатки в родинах, про панську сваволю. Ці дитячі враження, знання реального життя стали другою передумовою формування особистості митця, його намаганням в художніх творах захистити, виправдати скривджених, затаврувати винуватців соціального зла.

Третьою передумовою кристалізації характеру, вироблення стійкої громадянської позиції стало те, що змалку в сім'ї, від ровесників, кобзарів, односельців Іванові Левицькому випадало чути історичні легенди про Івана Гонту й Максима Залізняка, яких народ вважав своїми заступниками, тому ці постаті вразливий хлопчик уявляв у ореолі слави й жертовності. Патріотично налаштований Семен Левицький при кожній нагоді привертав увагу дітей до історичних місць. Про це згадував Іван Семенович у «Життєписі»: «Було, як їдемо з ним в Корсунь, то все, було, показує нам Різаний Яр та могили під Корсунем, де була битва Богдана Хмельницького з поляками; показував Наливайків шлях, що повертає з Корсунської дороги». Матір майбутнього письменника, Анна Лук'янівна, з роду Трізвінських, знала чимало народних пісень, прислів'їв, приказок, була грамотною жінкою. За свідченнями з автобіографії письменника, мамина соковита мова згодом лягла в основу багатьох творів митця.

1847-1852    – початкова освіта вдома, потім у духовному училищі при Богуславськім монастирі. Дев'ятирічного Івася батько відвіз до Богуслава в духовне училище. Добре підготовленого хлопчика зарахували не до підготовчого, а відразу до першого класу. Незважаючи на природні здібності й належну підготовку, вчитися вразливому Івасеві було важко через сувору дисципліну, знущання окремих вчителів і схоластичність, абстрактність багатьох наук. На щастя, в училищі були й справжні педагоги, які давали учням глибокі знання. Їхній приклад пізніше надихнув Івана Семеновича на викладацьку діяльність.

1853 року    Івана Левицького перевели до Київської духовної семінарії. Тут він захопився читанням художньої літератури, а повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» знав напам'ять. Закінчення семінарії для Івана Левицького виявилося не тільки важливим етапом духовної зрілості, а й фізичним випробуванням: від систематичної перевтоми юнак серйозно захворів. Проте мальовнича природа рідного Стеблева, материнське піклування, належні харчі й відпочинок скоро поставили Івана на ноги. Він почав викладати у Богуславському училищі восени

1861    - вступив до Київської духовної академії. Майбутні священики цього богословського закладу підтримували тісні стосунки зі студентами Київського університету, які обговорювали проблеми рідної мови, історії України. Це активізувало цікавість юнаків до українського письменства, стимулювало їх до власної творчості. Почав писати українською й Іван Левицький, не втаємничуючи ні товаришів, ні батьків. Юнак вирішив не висвячуватися на священика, оскільки це унеможливлювало перспективу письменницької справи, тож обрав викладацьку діяльність.

Перед ним відкривалася духовна кар'єра, але юний магістр богослов'я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). 1885р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.

у 1868 році    Випускник академії влаштувався на роботу викладачем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, де й написав свої перші повісті — «Дві московки» й «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть». За змістом ці твори суттєво відрізнялися: перший стосувався страшних реалій долі жінки-солдатки, другий — вражав романтизмом буряної ночі, містичним акцентом тяжів до творів Миколи Гоголя. Оскільки в Україні діяла офіційна заборона на друк будь-яких творів українською мовою, рукописи своїх повістей молодий автор, неабияк ризикуючи, надсилав до Львова.

1869    повість “Причепа”

У 1872 році    у Львові вийшли друком «Повісті Івана Нечуя».

В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя

1874    “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”
1875    “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти”
1878    “Микола Джеря”
1879    “Кайдашева сім'я”
1880    “Бурлачка”
У віці 47 років 1885р.    Політично забарвлений конфлікт прискорив вихід гімназійного викладача на пенсію. Нечуй-Левицький переїхав до Києва,

                                       де прожив понад три десятиліття й написав високохудожні твори
1886    «Невинна»
1890    «Над Чорним морем»
1892    «Скривджені і нескривджені»
1893    «Поміж ворогами»
1895    «Гетьман Іван Виговський»
1897    «Князь Єремія Вишневецький»
1901    “Київські прохачі”

2 квітня 1918р    На час початку Першої світової війни Іванові Семеновичу виповнилося 76 років, тож він потребував опіки, тим більше в тяжкий воєнний час, проте сестра і небіж, яким письменник матеріально допомагав усе своє життя, знехтували родинними обов'язками. Нечуй-Левицький сам мусив стояти в чергах під дощем чи снігом і не раз застуджувався, занепадав духом. Коли ж письменник зовсім зліг, родичі віддали його в будинок для перестарілих і навіть не навідувались. Страдницький шлях письменника обірвався 2 квітня 1918 року. Поховали Івана Семеновича на Байковому кладовищі в Києві.

                                           РОБОТА З ТЕКСТОМ ПОВІСТІ НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СІМ’Я»

Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім'я” “з огляду на високо артистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левицький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що він показав руйнування набутої духовності труднощами щоденного життя, відтворив такий стан українського селянства, який нівечить справжню суть його “народного духу”.

В етнографічній розвідці “Світогляд українського народу” І. Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась насамперед в усній поезії. Він радив письменникам не обминати колоритних народних висловів і через їх освоєння показати світові неповторну душу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у “Кайдашевій сім'ї”.

Змалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кайдашева сім'я” вирізнялася у літературі – адже тогочасні автори захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимова” жіноча робота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) – ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творі майстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоко вікові традиції і вірування.

Втіленням української релігійності і високої народної моралі є у повісті Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свекрусі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчанами в Київську Лавру на прощу – святкування паски у Києві, за народним повір'ям, мало б принести у сім'ю Боже благословення. Письменник поетизує свою героїню. Так, лірична душа Мелашки почула у жалібних піснях ченців у чистий четвер (напередодні Великодня) “якесь море сліз, що зливалось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу...”.

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням. Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту заповідь Божу: не поважали і не шанували батьків. А народна мораль ґрунтувалася в основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слівце один жартівливий чоловік.
– Не можна, вона повибиває всім бабам очі, – гукнули чоловіки, сміючись.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний ґрунт і міцну національну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невід'ємним елементом національної психіки, що “затаївся в усіх звивах розуму і фантазії щирого українця і є глибоко своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення (“Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористичне показав взаємні заздрощі, плітки та шалені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого становища, бо після довговічної панщини вони потрапили в нові, незвичні обставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді суперечки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті “народного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.

Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.

                                                              Робота з текстом повісті «Кайдашева сім'я»

Тема – зображення життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 р.  У творі змальовувався побут селянської сім'ї Кайдашів, через що виростає реалістична і трагічна за суттю картина життя селянства – темного, забитого віками панщини.

Композиція – повість складається з 9 (дев'яти) розділів:
- лише родинні відносини та суперечки;
- одруження Карпа;
- відношення між невісткою Мотрею та свекрухою;
- сватання Лавріна;
- його одруження;
- ставлення свекрухи до другої невістки – Мелашки;
- похід до Києва;
- втеча Мелашки;
- сварки між сім'ями братів.

Засоби сатири в повісті: гостро комічні сценки, смішні ситуації (п'яний Кайдаш, збирання Марусі на сватання), сатира на релігію, забобонність, народний характер, мова, описи пейзажів, інтер'єру, портретів.

Образи. Дійові особи: батько – Омелько Кайдаш, мати – Маруся Кайдашиха, сини – старший Карпо (дружина – Мотря), менший – Лаврін (дружина – Мелашка), баба Палажка, баба Параска, батьки дружин.

Омелько Кайдаш:
- портрет, («Ніби змальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці з широкими рукавами… Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».),
- працьовитість,
- забобонність, релігійність ( Над усе він шанує «святу п'ятницю», але «допився до чортиків»),
- мова Омелька,
- ставлення до людей

 Маруся Кайдаш:
- зовнішність,
- два боки характеру,
- відношення до себе,
- ставлення до невісток.
Колись вона служила у панів покоївкою та економкою і зберегла до всього панського  рабську повагу («проше вас»). Коли з'явились невістки, вона спробувала знущатися з них, як пани з своїх слуг. Але…
- мова !! (до Мотрі: «дитя моє», «дочка» і «кобила», «заноза»)

Молоде покоління
Карпо – енергійний, суворий, впертий. Про горб «… цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів».
Мотря – «робоча та проворна, та трохи куслива, як мухи в спасівку». «Має серце з перцем».
Лаврін -  лагідний, м'який, жартівливий.
Мелашка – щира і тиха, з бідної сім'ї.
Баба Палажка – «ідеолог», «з'їла двадцять пасок у Києві», знає замовляння: «Пом'яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах…».
Баба Параска  «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»; мова «Благословіть бабі Палажці скороспостижно вмерти».

ВИСНОВОК. Смішними здаються нам суперечки Кайдашів, так само як і ворожнеча баби Параски і баби Палажки, але сміх цей, зрештою, не безтурботний. Не безхмарний – це «сміх крізь сльози».

7.  Запис плану лекції:     

7.1    Суспільно-політичний  і загальнокультурний процес 70-90 рр.
7.2    «Кайдашева сім'я» — зразок реалістичної соціально-побутової повісті.
7.3    Історія написання. Зміст твору.
7.4    Персонажі повісті, проблематика твору

8.   Закріплення знань студентів: усне фронтальне опитування за лекцією

Поміркуйте.

1. Чому Іван Семенович не продовжив династію священиків, віддавши перевагу педагогічній і письменницькій  справі?
2. З якої причини митець приховував свої ранні твори від ровесників та батьків? У чому полягали життєві ідеали молодого письменника?
3. Чи вважаєте ви Нечуя-Левицького новатором у літературі? Свою відповідь належно обґрунтуйте.     
    
9.   Коментар роботи студентів     
Аналіз відповідей, виставлення оцінок

10. Підсумок заняття  

11. Домашнє завдання    

Осмислення лекції, виписати по 2 цитати до головних образів