Іван Петрович Котляревський (матеріали ЗНО)

Іван Петрович Котляревський

Зачинатель нової української літератури.

Котляревський Іван Петрович (1769-1838) — письменник, драматург, перший класик нової української літератури.

Енеїда починає рух національного відродження.

«Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали тільки місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслися по всій Росії», — В.Короленко.

У літературі ХVІІІ ст. триває розвиток барокового напрямку, широкої популярності набуває бурлеск (від італ. burla - жарт, сміховина). А бурлескні жанри пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІ ст. в європейській літepaтypi з’являється багато подібних творів.

«Енеїди»

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. 

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея:1. висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок;

2. водночас – уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр: а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;

б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних соціальних верств часів автора;

в) бурлескний твір – цей жанр вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.

Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема.

Проблематика:

1. соціальна нерівність;
2.  патріотизм народних мас, громадський обов’язок;
3. виховання майбутнього покоління;
4. дружба і ворожість;
5. любов і ненависть;
6. людяність і моральна нікчемність.

Композиція

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: «Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь».

Зміст твору:

1 частина: Еней починає свою подорож, гостює у Дідони. Буря на морі. Зустрія Енея із Сивіллою.

2 частина: Сицилія. Поминки Анхіза (батька Енея). Пожежа - палає флот троянців.

3 частина: Земля Кумська. Еней із Сивіллою потрапляють у той світ (описується рай і пекло). Еней зустрічається зі своїм батьком.

4 частина: Латинська земля. Троянці вивчають латинську граматику. Еней обмінюється подарунками із царем Латином. Підготовка до війни, її початок.

5 частина: іде війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Евріала та Низа.

6 частина: війна продовжується. Еней б'ється з Туром і перемагає.

Сюжет

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

• основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;
• канва сюжету поеми Вергілія.

Віршовий розмір – ямб.

Негативні соціальні явища, що викриває та засуджує автор у поемі:

1. Кріпацтво

2. Хабарництво. 

3. Несправедливі, загарбницькі війни

Дійові особи «Енеїди», їх цитатна характеристика

Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв особливо виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному планах.

Ватажок троянців – Еней – «парубок моторний» і «хлопець – хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни.

1) Олімпійські боги:

Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги.

Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

Еол — бог вітрів, брат Зевса.

Нептун — бог моря, брат Зевса.

Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

2) Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

Суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи –Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну. Евріала говорить, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).

Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея.

На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі:

Латин — цар Латинської землі. Надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий

 

Амата — його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

Еванд — цар аркадський, Палант — його син. Це союзники Енея.

Сивілла — жриця бога сонця Феба.

Характерні риси драматургічної творчості І. Котляревського:

- невелика кількість дійових осіб;

- вдало вибраний конфлікт;

- напруженість і природність розвитку сюжету;

- стрункість композиції;

- органічно вмонтовані в текст пісні;

- народна, індивідуалізована й гранично виразна мова;

- соковитий гумор;

- чіткість ідеї;

- рельєфно зримі образи.

Наталка Полтавка

 Перша постановка: 1919 р Полтавський театр

 Літературний рід: драма

 Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора - малоросійська опера)

 Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст; вірність у коханні людей з народу.

 Ідея: оспівування духовної величі людини з народу.

 Тематика: зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ'я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень.

Основний конфлікт зумовлений становою і майновою нерівністю.

 Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем.

 Головні герої: Наталка Полтавка, її коханий Петро і мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський , виборний Макогоненко, бурлака Микола.

 Композиція: дві дії

 Сюжет:

 Зав'язка сюжету: зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів'ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність.

 Розвиток дії: багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові - бурлака Микола. Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім'ї: її мати Терпилиха мріє про багатого зятя. Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

 Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

 Розв'язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати.

 Усього в тексті налічується 22 пісні (хоча занумеровано 19).

 Над музичним оформленням п'єси працювали Микола Лисенко «Наталка Полтавка» І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії.

 До певної міри, ця п’єса була відповіддю на оперу Шаховського «Казак-стихотворец», в якій український побут та характери селян було зображено спотворено та перекручено. Котляревський прагнув реалістичного відтворення українського життя, «живих» образів та подій.

Характеристика персонажів твору

Головною героїнею твору є українська дівчина Наталка Полтавка, яка є, власне, уособленням народного жіночого ідеалу. «Золото — не дівка!.. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Наталка рішуча й смілива, коли їй доводиться відстоювати своє кохання, боротися за нього.

Досить складним є образ матері Наталки — Горпини. З одного боку, мати дуже любить свою дочку, піклується про її благо, виховала її доброю, чесною й працьовитою. З другого боку, в намаганні домогтися для дочки щастя мати завдає їй болю, змушує піти на самопожертву. Однак наприкінці твору мати переконується, що дочка буде щасливою тільки з благородним і любим дочці Петром.

Петро, коханий Наталки, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Тому й доводиться йому постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе».

Возний Тетерваковський, виступає збірним сатиричним образом судових чиновників, і хоч у п’єсі він показаний не на службі, а в особистому житті, як залицяльник і наречений, усе одно в розмовах і поводженні він виявляє себе як здирник і хабарник. Мова його смішна «Могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вечноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для души моєй — з правом владіти тобою спокійно, безпрекословно і по своєй волі — розпоряджатись?

Микола дає йому таку влучну характеристику: «Хапун такий, що з рідного батька злупить».

Подібним чином зображується й виборний Макогоненко: «Хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається, де не посій, там і уродиться. І уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка — зараз докаже». Він здатний плести інтриги, влаштовуючи сватання возного, але, з другого боку, жаліє матір Наталки, яка потерпає через бідність.