Казка про війну для дітей

Мої маленькі та дорослі друзі, хочу розповісти вам «казку у казці»: «Про надію, віру, доброту та стійких ульфів»

«Йшов вже восьмий день поспіль, як зла підступна відьма війна налетіла на квітучу країну Ульфів, -промовила матуся, обіймаючи маленьку чотирічну Укруньку, та перегорнула сторінку книги. Укрик, старший братик дівчинки, був вже другокласником і вмів добре читати. То ж хлопчик із здивуванням поглянув на матір, зазирнувши перед цим до книжки. Матуся читала зовсім не те, що було написано. Втім, і книга була зовсім не дитячою, без казок...

«Мабуть так потрібно, -довірливо подумав Укрик.- Мама знає, що робить...» Та й книжок у підвалі інших не було, а мала просила казку... Два дні та дві ночі перебувала родина в холодному підвалі, сестричка інколи скиглила та перепитувала, коли вона вже сонечко побачить, коли гуркіт шалений надворі замовкне... Щось недобре коїлося надворі- розумів хлопчик-люди шепотіли, що війна почалася...

-Мамо, а чому ця зла відьма війна налетіла на країну Ульфів?- запитала дівчинка.

Матір, як і більшість мешканців міста (та й країни), сама не могла зрозуміти «чому?» Але ж потрібно щось відповісти малій дитині, то ж вона промовила:

-На чарівній красуні-планеті ельфів існує багато різних країн. Більшість з них доброзичливі, миролюбні та дружать одна з одною. Але жорстокий правитель країни Рульфів наслав відьму війну на квітучу країну Ульфів. Бо почав вважати себе неперевершеним, найсильнішим. Мабуть, почав думати, що йому дозволено вирішувати долю інших країн. А може, захотів цей свавільний Правитель-загарбник забрати собі країну Ульфів.

-А навіщо йому країна доброзичливих Ульфів? Йому ніде було жити чи його країна малесенька-малесенька? – запитала, не розуміючи Укрунька та продовжила дізнаватися.- Чим йому доброзичливі ульфи не подобалися?

Що повинна була відповісти матір?

-Ульфи –кмітливі та говіркі. Вони дуже любили співати Пісню своєї країни на рідній ульфській мові. Пишалися своїми зотистими пшеничними ланами та яскраво блакитним небом. А співали вони так завзято й віддано, так голосно й часто, що це доводило Правителя Рульфіїї майже до сказу,- промовила матір.

- А що одна людина може ненавидіти інших лише за пісеньку?- збентежено запитала дівчинка. Мати на мить замислилася і продовжила.

-Та то вже не зовсім людина...Бо Правитель занадто подружився з відьмою війною. То ж і перетворився на нелюдя...- зітхнула матір.

-А чому саме на Ульфію наслав він страшену відьму,- запитувала й запитувала дівчинка. Братик Укрик лише мовчки слухав матір.

-Бо під самим боком Правителя жили ульфи. Та були вони занадто волелюбними. Не збиралися згинати спину перед Правителем та його забаганками. А хотілили жити за своїми правилами. Дружити й спілкуватися з різними країнами, а не лише з Рульфами. А може... - матір зітхнула... Вона сама не могла досі усвідомити «за що, то чому»...

-А що з ульфами далі сталося? Страшно їм було? Читай далі, мамо, - сказала Укрунька.

Хлопчик мовчки дивився на матусю, слухаючи цю сумну історію. Зазвичай вона оберігала дітей від страшних казок. Навіть про сірого вовка не читала, щоб не лякати маленьку Укруньку. А матір тим часом легенько зітхнула та продовжила:

-Правитель Рульфії мріяв залякати та підкорити волелюбних веселих ульфів. Хотів посяти поміж ними чвари та відібрати їхню країну. Але трапилося диво: чим більше лютувала відьма війна, тим більш стійкими ставали ульфи. Неначе в жерлі цього лиха гартувалися їхні серця та воля. Вони допомагали один одному в біді та в побуті. Ділилися хлібом, втішали дітей. Та співали пошепки пісню своєї країни, якщо не могли співати вголос. Вигадували гумористичні віршики для кращого настрою. Заповзято справлялися зі злющою відьмою війною: то хвіст їй відрубають, то ступу зламають, то волосся повисмикують!

Мала Укрунька уявила собі обідрану відьму та розсміялася:

-Так цій відьмі і треба! Не лізь до веселих доброзичливих ульфів! Не чипай квітучу країну!

Братик Укрик також розсміявся. Він вперше за ці дні побачив усмішку на обличчі сестрички. Тепер він зрозумів, навіщо матуся цю казку вигадала!

-Мамо, а що далі було?- жваво запитала Укрунька.

- А далі велике диво сталося: на подив жорстокого Правителя, інші країни планети Ельфів прийшли на допомогу ульфам. Хто чим міг почав допомагати: хто одягом теплим, хто ліків привіз, хто їжі. А де хто чарівні стріли подарував, щоб у прокляту відьму поцілити та від квітучої країни відігнати.

-Мамо, а що далі трапилося? Відьма війна згинула?- запитала дівчинка.

-Все колись закінчується. То ж і відьма війна не вічна. Ульфи перемогли підступну злодійку, відігнали геть зі своєї квітучої країни. Переможена, обірвана, уся у злиднях та дуже розлючена повернулася вона до країни рульфів. Та у розпачи й люті накинулася на Правителя, що відправив її на загибель. Розтрощіла його самого разом із його помічниками, щоб не змогли більше нікому зла чинити. А потім неначе розсипалася відьма на попіл і зчезла з планети ельфів. Бо нікому у світі вона не потрібною стала.

-А ульфи, як вони далі почали жити?- запитала маленька Укрунька.

-Взялися ульфи нові будинки будувати, нові дерева саджати, щоб сади квітучі ще краще зазеленіли всією країною. Важко їм було, нелегко. Та єдналися вони разом, гуртувалися, пісні рідні співали, один одному допомагали, руки помочі простягали. Один одного втішали, обіймали, від серця до серця ниточки любові та добра дарували. І розквітла їх країна, а лани пшеницею вкрилися! А гомінкі веселі діточки-ульфи до школи та дитсадочків побігли. І запанували в країні мир та злагода.

-То ж і казочці кінець?- запитала дівчинка, більш жваво та знов запитала.- Мамо, а як ми можемо допомагати тим, хто боронить країну?

«Мабуть вона зрозуміла, що надворі коється, хоч і мала...- подумав Укрик і відповів замість матері, бо він же хлопчик- майбутній чоловік.- Ми можемо не вередувати, слухати матусю та терпляче чекати, коли наші захисники відьму війну здолають. А головне сподіватись і вірити!»

Матір усміхнулася, пригорнула до себе дітей, дала їм по шматочку хліба та сказала:

-А ще ми можемо любити один одного, обійматися, ділитися хлібом та приємними спогадами, допомагати тим, кому важко. Мріяти про мирне майбутнє та зберігати хоч невеликий шматочок квітучої країни у своїй душі.

А як з*єднаються ці шматочки-острівці, то розквітне уся країна.

Нехай нас усіх огортають Ангели, захищають своїми крилами наших воїнів, наші серця, наші оселі, наші міста!

Віримо і зберігаємо світло у собі!