Казки: "Все починається з тебе", "Екологія" (для класних керівників 5-7 класів)

Все починається з тебе

Колись давно, в одному місті, жив хлопчик на ім’я Андрій. Він не мав друзів, тому завжди був самотнім. Це було через те, що він завдавав шкоди навколишньому середовищу: зривав листя і розкидав на чистому подвір’ї, ламав гілки, шкодячи деревам, псував клумби з квітами. Відповідно, ніхто не бажав товаришувати з таким розбишакою.

Найбільшим лихом, яке заподіяв Андрій природі, був випадок, коли він, граючись сірниками у лісі, влаштував велику пожежу, в результаті якої вигоріла частина цього лісу.

Відповідати за вчинену шкоду довелося батькам хлопчика. Їм було соромно за вчинок свого сина. Покарання малого розбійника не змусило себе чекати. Його батьки заборонили йому гратися на подвір’ї, а дозвіл на перегляд телевізора він мав лише за умови виконання домашнього завдання абсолютно з усіх предметів.

Спочатку він виконував усі умови його покарання, але так тривало не довго. Вважаючи себе не винним у заподіяному, він відмовився виконувати роботу над домашнім завданням, вирішивши проміняти граніт науки на міцний сон.

Андрій спав і бачив дивний сон. Він потрапив у якесь незрозуміле місце: навколо не було жодної людини чи навіть тварини, лише гола рівнина, по якій часто гуляли вихори попелу.

Єдине, що виднілося за купою чорного попелу, був моторошний замок, який виднівся в далечині. Хлопчик відразу же відправився до нього.

Ступивши на поріг, він побачив, що ворота замку були відчиненими. Відчинивши їх дужче, Андрій почув разючий звук старовинних воріт, а все, що він бачив навколо, було в темряві. Єдиний промінь світла, що потрапляв у вхідну кімнату замку, освітлював невеликий куточок, в якому він і побачив незнайомку, яка ледве стримувала сльози.

– Чому ти плачеш? – запитав Андрій.

– Я не знаю де я, чому і як сюди потрапила!– відповіла дівчинка.

Поспілкувавшись ще трохи з незнайомкою, Андрій дізнався її ім’я – Оленка. Вона зізналася йому в тому, що була невихованою дитиною, завдавала шкоди навколишньому середовищу.

Неочікувавши, Оленка почула ці самі слова, але тепер вони звучали з вуст Андрія, який розповів їй про завдану ним шкоду природі.

Вони були, мов Адам і Єва, яких Бог покарав за порушення заборони.

Їх розмову перервав якийсь стукіт – це, поважно крокуючи, йшов Морок – господар цього замку та володар світу, в який потрапили діти.

Злякавшись, діти сховалися під великим столом, не знаючи того, що на них чекає.

Володар розумів, що до замку пробралися невідомі. Поступово його кроки ставали гучнішими. Він обійшов перший поверх замку, але так і не зміг знайти чужинців. Згодом піднявся на другий, де розпочав ретельні пошуки незнайомців.

В цей час діти, тремтячи від страху, думали, як їм непомітно покинути схованку й втекти від злого монстра. Навіть, якщо їм вдалося би втекти з цього замку, то місця, в якому можна було б почувати себе захищеним, не існувало. Навколо – порожнеча, лише чорний замок виділяється з-поміж сірого довкілля.

Єдине, що лишалося дітям, – це побороти свій страх і зустрітися віч-на-віч із цим монстром.

Андрій сказав, щоб Оленка залишилася в схованці, а сам вирушив на зустріч з Мороком.

Почувши чиїсь кроки на сходах, Морок ще більше розізлився, його очі були наповнені злом.

І ось, нарешті, їх погляди зіткнулись. Морок від люті палав яскравим вогнем, показуючи свою могутність.

– Не стій у мене на шляху! – гучно промовив монстр.

– Я тебе не боюся! – гордо відповів Андрій.

Хлопчик непохитно стояв на місці, а в його уяві промайнув момент його перемоги над Мороком. Він розумів, що цей монстр, ніби його власне віддзеркалення, тільки, на відміну від Андрія, він виглядає страшним чудовиськом. Морок – це уособлення негативних рис Андрія, його ненависті до оточуючого довкілля.

На хвилину Андрій, ніби втратив свідомість, він згадав всю шкоду, заподіяну ним довкіллю.

Будучи впевненим у своїй перемозі, Андрій дивився в очі свого відображення. Його погляд був настільки сильним і переконливим, що Морок поступово почав зникати і в результаті – повністю зник.

Після цих подій, що трапилися в цій країні, настав час щасливого життя. Все навколо вбралося в зелені шати, яскраво світило сонце. Все, що колись зникло – ожило.

Діти ж попрощалися, пообіцявши одне одному, що більше ніколи не робитимуть поганих вчинків.

Після цього Андрій прокинувся, не розуміючи того, що з ним трапилось. Він розумів, що це був лише сон, але ще деякий час не міг відрізнити реальність від сну.

Він завжди пам’ятав слова, які сказав Оленці, хоч це було лише уві сні. З того часу Андрій став зовсім іншим: добрим, ввічливим, турботливим, піклувався про навколишнє середовище.

Він згадав прислів’я, яке завжди повторювала йому бабуся: «Зміни себе і ти зміниш світ на краще». З того моменту саме це прислів’я стало його життєвим гаслом.