Казочка про Капітошку і Вовчика

Казочка про Капітошку і Вовчика, який його не знав

(Автор Шевченко Лариса Григорівна)

Ведучий.

В королівстві хмар блакитних

Капітошка проживав.

Він у крапельці тендітній

Дощиком на землю впав.

Вовк: - Що ти, кап-кап-капітошко,

Робиш у лісних краях?

Ведучий.

Нахилився до краплинки

Й із землі її підняв.

Вовк.

- Хто ти є, мала водичко,

Як же ж тебе звати?

Крапелька.

- Ти сказав, я Капітошка?

Це сподобалось ім’я.

А от що я за водичка,

Розповім тобі це я.

Розповідь краплинки. (Презентуються слайди презентації «Вода – це життя». Діти в костюмах розігрують даний сценарій)

- Я безбарвна і прозора,

І живу в річках,

Я приймаю всяку форму,

Ще живу в морях.

Ані запаху, ні смаку

Споконвік не маю,

В посуді живу усякім,

Взимку замерзаю.

Сонце припече гаряче,-

Вгору піднімусь терпляче.

 

Говорила тобі, колір, маю я безбарвний,

Та коли в червоній фарбі, - стану я багряна.

Колір мати щоб травиці, весняного клену,

Кинь у мене фарбу (трішки) кольором – зелену.

 

Я рідка, течу, як хочу,-

І туди – кудись по краю…

Дощиками ллюсь охоче,

Бо характер добрий маю.

 

Жменьку кинь у мене солі,-

Я не добра, я солона.

Скривишся від мене враз,

Та без мене борщ не в смак.

Ну а цукор всипеш, я –

І солодка, і смачна!

Задоволенії личка

Від солодкої водички.

Налий мене в рукавичку

(Маю дуже гарну звичку)

Форму я її візьму,

І до краю всю заллю.

Отже, змінюю я форму,-

Це дісталось з мого роду!

 

Вкинь залізо в мене ніжно,

Він на дні заляже грізно.

Вкинь пластмассу, чи папір,-

Плаватиме зверху він.

Важкі предмети я топлю,

А легенькі – підніму.

 

У льоду стаю тверда,

Це підтверджую всім я:

Молоточком розбиваюсь,

На кусочки розпадаюсь.

Льодом у воді не тону,

А приймаю форму нову,

Розстаю у ній жвавіше,

 У гарячій ще бистріше.

Розстаю я з сіллю швидше,

Бо температура нижча.

Кришку випхне в банці лід,

Лиш залишить з банки слід.

 

Скрізь я є – в живій природі:

У цибулі, на городі,

У деревах, у листках,

Має воду дивний птах,

Має воду пісок, глина,

І землиця чародійна,

Я в людині вік живу…

Вовчик: маєш силу чарівну!

 Капітошка.

Ну от, Вовчику, який

Капітошка, друже, твій.

 

Дюймовочка.

Пташко, пташечко, води,-

Принесіть мерщій сюди!

Капітошка (нахиляється до ластівки і напуває водою (імітація)):

Ластівочко, пий водицю,

Піднімися, подивися,

Як співа навкруг весна?!

Ведучий:

Птаха крильця розправля!

(Звучить уривок піднесеної мелодії)

 

Квіточка:

Сонце вже пече з неділю,

Сохне моє ніжне тіло.

Ти проси його, благай,

Мою квітку напувай…

 

Капітошка:

Я біжу, моя лебідко,

Моя мила, ніжна квітко.

Пий, ще пий, іще, іще…

Ведучий:

Піднялася квітка вже!

 

Ведучий:

Спрага вже дійма Людину,

Тут, в пустелі, усе гине.

Вже не втримає від муки

І до Бога тягне руки.

Людина:

• Де ж , водице, тебе взяти,

Щоб ці муки довгі зняти?

Твої мокрі береги

Силу щоб мені дали!

Капітошка.

Ось, я тут, моя Людино.

Тут тебе я не покину.

Цей оазис – не міраж,

Пий мене, хоч ще сто раз!

 

Вовчик:

Знаю я тебе, водичко,

Капітошко, синьоличко!

Ти рятуєш усіх нас,-

В спеку, і негоди час,

Буду я про тебе дбати,

 І звичайно ж захищати,-

Бо з тобою назавжди

Стали друзі – я і ти!