Клімат у дитячому та педагогічному колективі. Шляхи покращення

Вчитель: Городенська М.В.

Доповідь на тему:

Клімат у дитячому та педагогічному колективі. Шляхи покращення

Колектив вчителів і колектив учнів – це

 не два колективу, а один колектив,

 і крім того, колектив педагогічний.

А.С. Макаренко

Колектив називають «самою могутньою зброєю, відому людині». Він потенційно вважається могутнім стимулом, фактором підтримки і натхнення. На тренінгових заняттях ми постараємось дати зрозуміти, що впливає на формування колективу і як зробити його благо приємним.

Часто серед основних причин низької успішності учня називають лінощі, небажання вчитися, відсутність інтересу і мотивації до шкільного навчання, захворювання та ін. Важливим чинником навчальних досягнень учнів та формування у них позитивного ставлення до навчання є середовище, у якому вони перебувають. Крім здібностей, рівня інтелекту дитини, навчання, розвиток і успіх учня залежить і від того, у якій психологічній атмосфері  відбувається процес здобуття знань. Адже у школі учень не лише одержує знання, а й взаємодіє з одноклас­никами і вчителями. І одним з основних чинників, що впливають на ставлення до навчання, є психологічна атмосфера у школі і класі.

Психологічний клімат, або психологічна атмосфера – це стиль, емоційне забарвлення спілкування і взаємодії людей, яке впливає на їхню спільну діяльність; це переважний відносно стійкий емоційний настрій людей в колективі. Він визначається настроями людей, їх душевними переживаннями і хвилюваннями, ставленням один до одного, до роботи, до оточуючих подій.

Психологічний клімат може бути сприятливим чи несприятливим.

До складових у сприятливого психологічного клімату відносяться: переважання в колективі атмосфери взаємної уваги, шанобливого ставлення людей один до одного, духу товариства, взаєморозуміння, згуртованості, почуття захищеності і емоційного благополуччя кожного, що сполучається з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю, відповідальністю та ін..

До складових несприятливого психологічного клімату варто віднести ворожість, страх, недовіру, почуття незадоволеності, пригніченості, самотності, обмеженості, дискримінації та ін. Наявність такого негативного психологічного клімату веде до взаємного нерозуміння, до того, що діти не можуть змістовно спілкуватися і продуктивно діяти, не почувають себе прийнятими на рівних, не мають друзів, хороших приятелів в своєму класі. Як наслідок – конфліктна ситуація в класі, агресивна поведінка, та негативне ставлення до навчання.

Слід підкреслити, що здорова психологічна атмосфера не дається колективу кимось і за щось. Вона виробляється самими членами колективу і залежить від їх зусиль, від їх вихованості, від їх культурного розвитку. Психологічний клімат може формуватися та регулюватися на різних етапах та різних видах діяльності.

Шляхи згуртування учнівського колективу: а) наявність системи перспективних ліній; б) дотримання макаренківського принципу паралельної дії; в) зміцнення позитивних традицій; г) формування громадської думки; д) використання учнівського самоврядування у згуртуванні; е) організація змагання; є) спільні справи; ж) взаємна інформація про стан справ у різних контактних колективах.

Найраціональнішим є поєднання обох підходів. Оскільки методика КТВ передбачає спосіб організації життя дитячого колективу, за якою діти й дорослі, будучи захопленими спільною справою, турбуються про поліпшення клімату в колективі, самопочуття, настрою один одного, вони спільно планують, організують та аналізують свою діяльність, накопичуючи, осмислюючи пропозиції, ідеї, розвиваючи власні погляди, почуття дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи. У методиці КТВ чітко окреслюються три складові: людяність, діяльність, творчість. Основними її перевагами є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива увага приділяється громадянам, які потребують допомоги (літні люди та інваліди), утвердженням соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.

2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не заперечують вимогливості, але змінюють її характер: вимоги висуває не педагог, а спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліпшення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (3-10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, прагнення, місце проживання, тощо.

4. Колективні творчі справи. Вони є формою організації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування (обмін) постійними справами-дорученнями між міні-колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу обов’язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ колективу на активних і пасивних. Усі н.ргово обіймають «керівні» посади.

6. Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі КТС класифікують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колективну творчу справу очолює рада, чисельність якої залежить від масштабів і характеру роботи.

Технологія підготовки і реалізації колективних творчих справ передбачає шість послідовних етапів:

1. Попередня робота вихователів. Цей етап охоплює визначення ролі КТС у житті колективу, формування виховної мети, обмірковування варіантів роботи й настанов-чої (стартової) бесіди, розгляд доцільності залучення шефів, однодумців. Тон розмови при цьому доброзичливий, товариський, зацікавлений. Думки не нав’язують, не диктують, розмова відбувається на рівних

2. Колективне планування. Його метою є колективне уточнення мети діяльності колективу, збір, аналіз та узагальнення інформації, визначення завдань, з огляду на їх корисність та посильність щодо виконання. Після цього з’ясовують, хто виконуватиме це завдання — весь колектив, окремий міні-колектив чи зведена бригада добровольців; хто керуватиме — рада колективу, спеціальна рада з представників міні-колективів чи командир зведеної бригади; де краще провести роботу; коли і як здійснити розподіл міні-колективів. Важливо, щоб на цьому етапі кожен висловив свою думку, обміркувавши пропозиції товаришів. Керівник резюмує усі пропозиції, формулює спільну думку.

3. Колективна підготовка роботи. Керівний орган КТС (рада) уточнює й конкретизує план її підготовки та проведення; організуючи виконання його, розставляє учасників колективних дій, враховуючи їхні взаємини, заохочуючи ініціативу кожного.

4. Реалізація КТС. Передбачає виконання наміченого плану, враховуючи зміни у ньому. Вихователі як керівники та основні учасники творчої роботи створюють та підтримують хороший настрій, підбадьорюють і надають упевненості у власних силах. Кожна дитина має можливість проявити себе, утвердитися в колективі. Важливо, щоб ніхто не боявся невдач, панували доброзичлива атмосфера, загальний порив. Це сприятиме творчому зростанню дітей, їх умінню долати труднощі.

5. Колективне підбиття підсумків КТС. Охоплює аналіз на рівні міні-колективів, де кожний висловлюється, що і завдяки чому вдалося зробити із запланованого, що варто використовувати надалі, перетворити в традицію, а від чого слід відмовитися. Узагальнені думки міні-колективів виносять на загальний збір, де формується колективна думка. Підбиття підсумків відбувається у формі збору-вогника, за допомогою анкети-оцінки із запитаннями: «Що більш за все сподобалось і чому?», «Чого вдалося навчитися?», «Чого і кого навчили самі?». Збір спонукає до аналізу помилок, вироблення загальної думки, формування традицій.

6. Найближчі справи КТС. Після завершення справи вихователі пропонують учням взятися за нові.

У проміжках між виконанням КТС проводять творчі свята, ігри, зустрічі з цікавими людьми тощо. Це сприяє створенню колективістських стосунків (діти зайняті вирішенням спільного завдання), атмосфери взаємної поваги, симпатії, злагоди.

В організації колективної творчої діяльності важливою є роль дорослих. Залежно від досвіду, віку, можливостей і взаємин з дітьми, класний керівник може бути консультантом, експертом, керівником одного з мікроколективів. Результат діяльності багато в чому залежить від його взаємин з класом і в класі між учнями. Педагог повинен із самого початку стати для дітей старшим другом, який цікавиться їх життям, бере в ньому участь і, навчаючи їх, вчиться сам. Надзвичайно важливо при цьому викликати інтерес до себе.