Виховний захід "Моє село"

Родинне свято

Моє село – маленька Батьківщина

1.Добрий день, вам люди добрі!

Щиро просимо до господи!

Раді вас у нас вітати,

Щастя і добра бажати!

2. Сьогодні свято – ще одна сходинка до родинного єднання. Заходьте, будь ласка на свято. Хай буде вам затишно, тепло, мов в хаті своїй, хай щедра розмова і бесіда мудра в душі розквітає знов.

3. Всі ми раді зустрічати наших рідних бабусь, дорогих мам і голову родини – тата.

4. Шановні батьки, запрошуємо вас до нашої оселі на хліб, на сіль, на щире слово, на бесіду мудру, на свято родинне.

5. З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї

І кращих немає на світі вістей,

Ніж – хліб уродився у рідному краї.

6. Хліб священний лежить на столі –

Запашний і рум’яний, високий,

Знають добре старі і малі,

Що то рук хліборобських неспокій.

7. Хліб священний лежить на столі,

В нього запах жнив’яного літа.

Хай завжди буде хліб на столі

І, як сонце, сіяє над світом.

( звучить пісня «Урочистий коровай»)

ВЧИТЕЛЬ. Дуже гарне і мальовниче наше село і в ньому живуть добрі, лагідні і дружелюбні люди.

До вашої уваги ми пропонуємо уривок з вистави «Неперспективне село».

8. Там на горбку такий маленький

Був хутірець з кількох хатин.

Тепер завмер… Стоїть, старенький,

Розбиті вікна, двері й тин.

9. І кажуть всі, хто їде шляхом,

Що тут колись життя гуло.

Тепер цей хутір – бідолаха –

«Неперспективне є село»…

10. Земля не копана чорніє,

Така зловісна тиша скрізь.

Старі померли. Молодії

Давно у місто подались.

11. Заросле бур’янами поле,

Узимку хура завива…

Стоїть, хитаючись тополя,

Тремтить, ні мертва , ні жива.

12. Це трапилось одної днини –

Повітря, так воно бувало.

Ховаючись від хуртовини,

Забрів ведмідь у те село.

13. Заснув ведмідь в старенькій хаті

Ліг на підлозі – і замовк…

І раптом суне волохатий,

Худий, зубатий сірий вовк.

І в другу хату – почвалав.

14. І вовк заснув… Проходить днина,

Ось вечір близько, вже смерка,

І раптом хтось не йде, а лине –

Лисичка хитра і метка.

15. Узимку дні короткі, темні.

Мороз. Не хочеться гулять.

Шукати їжі теж даремно –

Й здебільшого всі звірі сплять.

16. Та ось весна. Заворушились…

Вовк першим вийшов на поріг,

Лисичка крутиться, як шило,

Ведмідь залишив свій барліг.

17. І всі взялись хазяйнувати,

Для себе в кожного діла.

Вовк десь пригнав собі телятко,

А лиска кури розвела.

18. А ще завів вовчисько свині,

По одній деколи їх їв

І продавав, а гроші в скриню.

Ведмідь же вулики завів.

19. Недовго тільки було тихо,

Не помирились хазяї…

І почалися сварки й лихо,

Пішли справжнісінькі бої.

ВОВК. Чого це, лиско твої кури

В моїм городі все гребуть?

Ой, бережись, бо твою шкуру

Мої дружки з тебе здеруть

ЛИСИЦЯ. А твої свині без розбору

Під мої вікна розляглись,

Калюжа стала замість двору.

Чи ти сліпий ? Оно, дивись!

(Лисиця до Ведмедя)

Не вішай глечики завзято

На мій паркан! Оце дива!

Дивись, Михасю, будеш знати,

Злетить кудлата голова!

ВЕДМІДЬ. Мовчи – но краще, цокотухо,

На кого голос підняла?

Ось відкушу тобі я вухо,

То й знатимеш. Такі діла…

20. А лиска й миті не вгадає:

Схотіла штори шить нові –

Свиней геть з двору виганяє,

Рядно відбілює в траві.

21. Вовк настовбурчив гострі плечі,

Як плюне на оте рядно!

Вона як схопить з тину глечик

Та – бух! – Вовкові у вікно.

22. Ведмідь схопивсь і просто з ходу

( Адже він глечик сам купив )

З криниці відірвав колоду

І лисці хату розтрощив.

23. Кричать!.. Луна іде у хащі.

І кожен день, і кожну мить

Всі думають про те, як краще

Сусіду шкоди наробить.

24 Так то ж бо звірі, а не люди,

Їм нащо лагідне життя,

Їм, мабуть, байдуже, чи буде

Для них найближче майбуття?

25. Розбіглися усі поволі,

І знову тихо, як було.

Хліба не колосяться в полі,

І знов занедбане село…

ВЧИТЕЛЬ. Я думаю що з нашим чудовим селом такого не станеться, адже воно має велику історію і багато чудових роботящих людей.

ІСТОРІЯ СЕЛА

Перші історичні відомості про село зазначені в картографічних документах з 1762 року. До того часу ця земля була не заселена, землі були вільні, на них випасалися отари овець, стада худоби, табуни коней. Чіткого кордону між Запорізькою Січчю і татарами не було. В мирний час поблизу берега, в плавнях козаки мали сезонні стоянки, тримали пасіки, ловили рибу.

Першим землевласником на території села був Михайло Каховський, а першими поселенцями були кріпаки привезені із Полтавської губернії, всього 13 сімей.

Після відміни кріпосного права на кожен двір був виділений земельний наділ. У селі працював магазин, була рибна коптильня, селяни тримали корів, птицю, обробляли свій земельний наділ. А також працювали в економія поміщика Фальц – Фейна.

У 1918році в селі була створена комуна, а в кінці 20 років селяни об’єдналися в колгосп.

Німецькі загарбники окупували наше село 18 серпня 1941 року. На другий день окупації жителів вигнали і село спалили. Коли фронт відійшов далі, жителі повернулися до своїх зруйнованих будинків і хто як міг виживав.

У лютому 1944 року біля села була переправа і німці відступаючи знову спалили село.

Після війни село було відбудовано. До Михайлівки було переселено жителів з областей Західної України, а також із села Бажанівка, Леонтіївка.

З кожним роком село розширюється, стає великим, красивим. 

( Український танок )

(Презентація «Моє село»)

26. Михайлівка наша – село наше древнє,

Яке оселилось на схилах Дніпра.

А жителі старі усім повідають,

Що ген! Під водою там плавня була.

27. Стояли там села уздовж побережжя

В них люди трудились і мирно жили.

А в роки буремні груз смертоносний

На лінію фронту на плечах несли.

28. Бо вірили в те, що прийде Перемога

Настане той час і життя розцвіте.

Тепер ти розквітла, Михайлівко наша,

Ми будем завжди тебе так величать.

29. Бо ти піднялася з руїн попелищ.

І вічно тобі тут непохитно стоять!

Всі вулиці рівні, асфальтом покриті,

Освітленні сяйвом, там вирує життя.

30. А в центрі, мов серце, стоїть гарна школа.

Що дивиться вікнами класів вперед

І вірять усі: і дорослі і діти,

Що буде в нас мирне щасливе життя.

31. Михайлівко наша! – яка ти велична!

В селі живуть люди – такі трударі!

Що гідно працюють і дружно живуть.

32. І гордо ми звемо – Михайлівка наша!

І честь, і мораль не кладім у кінець.

За долю села всі повинні боротись,

Щоб фонди свої не звести на нівець.

33. Михайлівка наша! Яка ти прекрасна!

А будеш, я знаю, ще краща в сто крат.

Із честю і миром діла повершаймо!

Щоб нам не зганьбити цю назву села!

34. Доля щира моя, буду вдячний тобі я до віку,

Що родився й росту на Херсонській чудові землі.

Усім серцем люблю і поля, і ріки.

Й небо синє, й лісів прохолодних красу.

35. Михайлівка моя, прекрасний рідний край.

Один з найкращих, що є на Україні.

Твоєю рідною дочкою я себе вважаю,

Люблю твої я річку і сосновий гай.

36.А наш обов’язок, друзі, з вами

Оцю красу й чарівність зберегти,

Щоб милуватися полями і лісами,

Бо більш ніде такого краю не знайти.

( Пісня «Рідний край»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

 

1. Класний керівник у сучасній школі: метод. посібник/

В. М. Оржеховська, О. І. Пилипенко та ін. – К.:Інститут змісту і методів навчання,1996. – 156 с.

2. Красовицький М. Ю. Виховна робота в школі: досвід і проблеми. – К., 1992. – 96 с.

3. Мій край – моя історія жива. Шкільний світ. - №13. – с. 4 – 7.