Колективна творча справа "Моє село - це ті стежки, які ведуть до школи".

Вед.1. Село моє, в пахучім цвіті
Мені всміхається здаля.
Для мене ти одне на світі,
Бо тут мій край, моя земля
Ходжу я змалку росянистим полем,
Топчу стежину край ріллі,
І пахне хлібом моя доля,
Коли я в рідному селі.

Вед.1. Моє рідне село! З цими словами пов’язані найтепліші, найщиріші почуття кожної людини. Скільки чудових слів вже сказано про надзвичайну красу улюбленого куточка природи, а скільки ще буде створено для того, щоб скласти шану тій землі, де ти народився, де живуть твої батьки, де все здається таким близьким, знайомим.

Вед.2. Наше мальовниче село розкинулось у неповторно-красивому куточку Карпат: в гірській ущелині, захищеній високими горами, серед чудової природи, яка наповнена таємницями, і лише невгамовна річка звиваючись гадюкою, протікає через усе село.

Вед.1. Йду рідним селом, де панує багряна красуня-осінь. Жовтень… Жовтогарячі листочки злітають додолу. Закінчилися польові роботи, а мої натруджені земляки мають час перепочити.

Вед.2. У рідному краї і сонце співає,

Лелеки здалека нам весну несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, мов струни пливуть.

Вед.1. Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

Вед.2. Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на тонких вітрах.

Під вікнами мальви, в саду – материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Пісня: «Село моє село» (вокальна)

Вед.2. Села, як і люди, мають свою біографію, свою історію. У кожного вона своя-неповторна. І в нас також є своя біографія, свої таємниці природи, свої секрети.

Уч.  Моє село – заховане у горах!

Здається, воно близько до небес.

Здається, що веде воно розмову

Із самим Богом – чудо із чудес.

Високі шпилі та скелясті гори

Виходять з-за туману до людей.

Неначе кличуть, ніби щось говорять –

Із ними починають новий день.

Краса в усьому: в людях і в природі,

Навколо нас – ну як же без краси?

В пелюстках квітів, шумі водограїв,

У кришталевих крапельках роси.

В промінчику, що погляда крізь віти,

В розмові тихій сосен і смерек.

Село моє! Не можу не любити,

Для мене ти і є мій оберіг.

Я вдячна Богові, що я живу в Маняві,

Що зустрічаю з нею кожен день.

Із впевненістю можу проказати:

«Найкраще серед всіх село моє!»

 

Вед.2. Село моє в пахучім цвіті, мені всміхається здаля.

          Ці слова немов пророчі і святі, а особливо для тих, хто десь на чужині, далеко від своєї рідної хати. Адже, як часто їм сниться тепла затишна батьківська хата, рідні поля, сади. Ті сади, у яких вони неодноразово відпочивали під яблунькою, де, можливо, хтось зустрів свою долю чи просто милувався ароматом цих квітучих та запашних садів. Мабуть, наші односельчани часто бачать у своїх снах своє мальовниче село, особливо весною, коли все розцвітає. Не одного заробітчанина стисне у грудях почувши голос рідною мовою. Адже більшість з них покинули свою рідну домівку, стареньку матір, родину не з власної волі, не з доброго життя. Вони поїхали, не знаючи коли та через скільки років зможуть знову почути миле серцю щебетання пташок, коли на них гляне їх рідне лагідне сонечко, повіє легкий весняний чи літній вітерець. Не знають, коли ще матимуть можливість відчути запах запашного сіна, стиглого колосся пшениці чи навіть запах тріскучого морозу,  або ж, випеченого в печі хліба. Бо на чужині навіть те сонечко чи той вітерець не є таким привітним і ласкавим, як на рідній землі, як на лавці під батьківською хатою.

 «Пори року у Маняві»

Уч. Ви бачили Маняву навесні,

Коли пташині сиплються пісні,

Коли цілує сонце небокрай,

Струмочки утворили водограй?

Тоді покличе в неозору даль

Гірських вершин захмарена вуаль.

Біля дороги поблизу води

Цвітуть росою скроплені сади.

На гору зійдеш стежкою крутою,

Захмелений незвичною красою

Весни, що у Маняву прилетіла

І чарами своїми напоїла.

А влітку у Маняві ви бували,

Коли зозулі з полонин кували.

Очікували трави сінокосу,

Збираючи в суцвіття теплу росу?

Ліс відкривав свої місця таємні.

Гостинно зустрічали хащі темні,

А там, де щойно злива одшуміла,

Веселка простягла барвисті крила.

Відвідайте Маняву восени,

Коли вітри шепочуть їй: «Засни»…

Коли одягне ліс багряні шати,

Пташки у вирій будуть відлітати.

Тоді туман снується над рікою,

Поля й сади очікують спокою,

А жовте листя сиплеться під ноги,

Утворюючи золоті дороги.

Калина одяглася у намисто,

Берізки стали сонячно-барвисті,

Літає павутиння у повітрі,

Це літо бабине – дні теплі та привітні.

Коли ж зима повернеться в Карпати,

Щоб білим снігом все позамітати,

Тоді в Маняву казка завітає,

З Різдвом Христовим щиро привітає.

Обізвуться луною скитські дзвони,

Колядники влаштують перегони,

Сніжинки заіскряться, наче зорі,

Мороз малює квіточки прозорі.

Люблю Маняву в різні пори року,

Красу її піднесено-високу,

Ці сині гори, річка і долини –

Куточок райський неньки-України!

Пісня: «Село моє» (Наталя Гогільчин)

Вед.1. Манява славиться не тільки чудовими краєвидами, цілющою водою, чистим повітрям та густими лісами, але й своєю багатовіковою історією.

Моє село – моя домівка рідна,

Де народилась я і де живу.

Воно, мов пташка сизокрила

Чарує, вабить,  кличе в давнину.

Лежить воно в долині, біля річки.

До себе пригорта зелений ліс.

Красуються тут верби і смерічки

І знаменитий наш Манявський Скит.

За однією із версій істориків-краєзнавців, початки Скиту Манявського, а отже й поселення біля нього, сягають ХІІст., коли два вихідці Києво-Печерської лаври Іоаникій та Пахомій у пошуках цілющої води досягли витоків річки Манявки, де й зупинилися у печері, яка пізніше була названа Блаженним каменем.

Вед.2. За іншою версією, Скит Манявський був заснований тисменичанином Йовом Княгиницьким на початку ХVІІст., і став центром православ’я у Карпатських землях. Крім цього, історико-культурні зв’язки тісно єднають Скит із постатями Івана Вишенського, гетьмана Виговського, Мелетія Смотрицького. Сьогодні ж, це діючий чоловічий монастир, що є носієм кращих релігійних традицій та високої духовності.

Уч. Поміж густих лісів карпатських гір

Колись підняв ти гордо й величаво

Хрести свої до неба і до зір

На службу людям, Господу на славу.

Мурів скитських каміння пам’ята

Молитву Княгиницького Іова.

Воно до нас доносить крізь літа

Палке Івана Вишенського слово.

 

Тебе нівечив ворог не один

У лютості своїй несамовитий,

Та ти, як сфінкс, піднявся із руїн

Щоби надалі Богові служити.

      Батерса води тихо жебонять,

Шумлять старі смереки і ялиці,

Від сонця бані у скиту блищать

Зазивно зазира в село дзвіниця.

 

Гуде велично монастирський дзвін,

Людей скликає на розмову з Богом.

І сходяться вони з усіх сторін

Молитися до Господа святого.

 

Уч. Навколо тиша… Сплять церковні дзвони.

Мовчазні свідки, гори спочивають.

Потоки змовкли… Чути щиру мову –

Монахи із Всевишнім розмовляють.

 

На грудях руки складені смиренно.

Благальні очі зведені до неба..

Монахи молять Бога нічно й денно.

За наш народ, за мене і за тебе.

 

О, Господи, яка ж любов безмежна

До тебе у серцях святих монахів.

Щонічно і щоденно,  ревно й чесно.

Вони покірно п’ють смиренну чашу.

 

Смиренну чашу? Що ми розумієм…

Вона ж велична й для душі спасенна,

Монахи ллють у неї тільки віру.

Й молитву вдячну золоту і ревну.

 

І навіть коли з гір шумлять потоки,

І клопоти нас в вир свій забирають.

У спеку, в бурю, через дні і роки

Монахи із Всевишнім розмовляють.

В ім’я Отця, Святого Сина й Духа.

Благальні очі звернені до неба.

Смиренно руки складені на грудях

То божі слуги моляться щоденно

За тебе, за народ мій і за мене.         

«Боже, дякую Тобі» (вокальна)

Вед.2.В усі часи люди творили історію села і передавали її із покоління в покоління. Давайте зупинимося на сторінках цієї цікавої книги, бо вони відкриють читачеві іншу Маняву, інше село, сповнене загадками, легендами, таємницями.

Уч. Серед лісів село моє чудове
Там на світанні запахи медові,
Теплом вітрів овіяні степи, 
і в цьому краї народились ми.

Стоїть, заціловане всіма вітрами, 
Колиска любові і пісня душі.
Тут стелеться легко дорога до мами
Стежина дитинства веде в спориші.

З поклоном синівським тобі побажаю,
Селянського щастя не втратити суть.
Хороших пісень і рясного врожаю
Й зозулі побільше років накують.

Уч. Моє село, моя ти Батьківщино!

Розквітло, наче квітка весняна.

Всім серцем я до тебе лину щиро,

Любов’ю сповнена оця земля.

Тут проживають сильні духом люди,

У них в руках села свого майбутнє.

Вони готові все, що хочете, зробити,

Щоб було добре тут нащадкам жити.

Моя земля сіяє куполами

Соборів славних, що возвеличують Христа.

Ще мама змалку нас привчала з вами

Ходити в церкву рідного села.

Ми пам’ятаємо героїв,

Які усе своє життя віддали за майбутнє долі

Й сторінку світлу нашого села.

Мій рідний край, калина під вікном,

Ключ журавлиний над безкраєм небом.

Моя душа до тебе лине сном,

Моє село, цей вірш про тебе.

Коли на плечі будинків повільно опускається вечір, а моє село лежить на березі серед сутінків, які гойдаються на деревах, електричних проводах, я також стою перед ним на мокрій прохолодній землі. Село нахиляє до землі сою гарячу змучену голову, я легенько погладжую його по змокрілій корі дерев, і моя дитяча рука переплітається з його невидимими пальцями, і ми прощаємось до завтра.            

        Я йду спати, а воно довго не засинає своїми вогниками у вікнах. Вночі я чую, як село здригається уві сні від звуків, що наповнюють його серце, таке велике і добре. А вранці воно пробуджується, заповнюючи всю мене шумом свого дихання, і, освіживши свої вулиці, розправивши груди полів, садів, село вітає мене:

Доброго ранку!  Доброго дня, моє село!

Пісня: …Аліна і Оля

Уч.  Моє село! Моя Маняво рідна!

Ти пахнеш житом і добром.

Восени – доспілим хлібом,

Прощальним щебетом пташок.

Летять вони, прощаються з тобою,

А ти вдягаєш шати золоті.

Моя Маняво! Що це із тобою?

Невже в багряному вбранні це ти?

Дрімають сонно вже дерева в лісі,

І падає на землю жовтий лист.

Вже не співають горобці у стрісі –

В селі панує гордо падолист.

Так тихо, ніби все поснуло,

Лиш лине дзвонів благодатний глас.

Скликає він до Скиту пресвятого

Подякувати Богові за нас.

Вед.2. Визначною пам’яткою нашого села є Блаженний Камінь. Лежить цей Камінь між горами за 500м. від монастиря. Тече з каменя цілюще джерело, що допомагає при багатьох захворюваннях. Це й не дивно, адже біля нього довго й багато молилися монахи. Прийдіть та попробуйте цієї води, і якщо ви віруюча людина, то вам обов’язково допоможе його цілюща сила.

Блаженний Камінь височить

У горах над Скитом.

Лікуються віряни тут

      Цілющим джерелом.

Вед.1. Манява – велике село, Монастир і Блаженний камінь – це початок. А що дальше? Далеко від села, в дуже гарному місці, де річка Манявка  розпочинає свою подорож, знаходиться водоспад. Це витвір матінки-природи захований в гірській ущелині, куди майже ніколи не заглядає сонце. Висока скала наче обривається і з 16-ти метрової висоти з шумом та ревом спадає вода.

 

Вед.2. Влітку холодна вода спішить вниз. Та коли хтось побачить його взимку, то повірте – ніколи не забуде. Здається, що ти знаходишся в царстві Снігової Королеви: замерзлі бурулі води от-от відкриють перед вами вхід у інший світ, сповнений таємничості та пригод. Це видовище справді неперевершене і, мабуть, яким би не був довершеним людський геній – таке створити може лише матінка-природа.

Уч.  Люблю ці гори і долини, люблю свою Маняву.

Стрімких гірських потоків плин і золоті заграви.

Нема ніде таких долин пахучих.

Нема ніде таких садів в цвіту.

Не стрінете таких красунь, як наші.

Я рада, що в Маняві я живу.

Уч.  Моє село, мого життя колиска.

У ньому стільки радості й тепла.

Воно для мене рідне й серцю близьке,

Бо тут народилася я.

У ньому школа, клас і вірні друзі,

А навкруги – такий казковий світ.

Хай накує ота зозуля в лузі

Селу моєму сотні довгих літ.

Нехай ростуть тут сосни і ялини,

І гніздяться лелеки й журавлі,

Тому що це частинка України,

Котра є найдорожча на землі.

 

Пісня: Наталка Гогільчин «»

Уч. Звивається стежиночка

до рідного села,

Та найдорожча жилочка,

бо тут зростаю я.

Та ниточка без вузликів,

що в серці я ношу,

Та найсвятіша музика,

якою дорожу.

Веде вона по споришах

в калинові гаї,

До верб, де ночі не на жарт

співають солов’ї.

Де луг, де гайворін-трава,

де гомонить струмок,

Де все дитинство ожива

від згадок і думок.

Село моє, мій дивосвіт –

колисочка подій,

Залишиш ти глибокий слід

у пам’яті моїй.

 

Уч. Годинник тихо стрілки розставляє

Дзвенять вони, і сіється імла.

Так, зрозуміла я давно: немає

У світі кращого від нашого села.

 

Пастух надвечір зорі розсипає

З торбини, котру пташка подала.

Так, зрозуміла я давно: немає

У світі кращого від нашого села.

 

На яворі десь соловей співає

І ніжно так  вже сонця схід пала

Так, зрозуміла я давно: немає

У світі кращого від нашого села.

 

Вед.1. А й справді, село наше красиве і квітуче. Але справжньою його окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, скромні і працьовиті, досвідчені й талановиті манявці, які вміють бути прекрасними в радості і в смутку, в праці та відпочинку, не звиклі до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості.

Вед.2. А все це тому, що їхнє коріння – міцний рід, а рід – основа громади,  отже – держави. Сім’я – осередок суспільства, звідки майбутні громадяни починають свій шлях в життя.

 

 

(у виконанні учнів початкових класів)

Село рідне, доле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти повік у нас одне.

Ти, як мати, найрідніше,

Ти з дитинства найтепліше –

Село моє дороге.

 

Де шепоче тихо Монастир,

Манявка річка виграє,

В садах розкинулось зелених

Рідне село дороге.

 

Багато різних сіл на світі,

Але мені миліш за все,

Манява моя сонцесяйна,

Рідне село ти моє.

 

В цім селі я народився,

В нім живуть батьки мої.

І де не глянь - дерева й квіти,

й так співають солов’ї.

Тут все навколо особливе:

І подих вітру, й шелест трав,

І тиха пісня солов’їна,

Яку ніхто ще не співав.

 

Манява – край мій рідний,

Квітучий і привітний .

Село моє , моя земля

І гори , і ріки , і поля -

Це все що дуже  люблю я!

 

Наше село славне й величне,

Воно сягає давнини,

Ллється  пісня милозвучна

Поміж  хати, гаї, луги.

 

З душі моєї ллється пісня,

Коли я бачу цю красу.

Її відлуння незабутнє

Для себе в серці я несу.

 

Краси такої в цілім світі

Ти не знайдеш, як не шукай,

Бо все це рідная Манява,

Це мій єдиний рідний край.

 

Люба Манява моя,

дуже люблю тебе я!

Ти найкраща на землі,

хочу бачить тебе у вісні.

Чи де краще місце є?

Хочу я спитать тебе,

Я пишаюся тобою,

Рідне село над рікою.

 

Для тебе рідне і єдине,

Вірші й пісні моє село,

Бо більш такого в цілім світі

Нема, не буде й не було.

 

Хай пісні дзвінкі лунають

Щоб посмішками навкруги цвіло,

Бо кожен тут сьогодні знає,

Що МАНЯВА  - найкраще  село!

Пісня: «Самоцвітами веселка» (вокальна)

Вед.2. Тече й тече у глибину століть загадкова дорога історії. Та кожна її ниточка пов'язана зі стінами рідної школи, яка є центром села, його вічно юним і неспокійним серцем. Адже немає такої людини, у якої б не тьохнуло серце при спогадах про своє дитинство. В народі кажуть: «Живе школа – живе й село».

Вед.1.  І летять за літами літа,

не вертаються навіть у гості,

час іде, і на мить не стає…

                 Роки дійсно летять, та село не старіє, воно відроджується і молодіє з кожним роком тоді, коли наповнюється щебетом малят дитячий садочок, а веселим сміхом, дзвінкими учнівськими голосами – школа,   яка цього року отримала статус ліцею, що об’єднує в єдине ціле дошкільний освітній заклад, заклад освіти І ступеня – початкова школа, заклад середньої освіти ІІ ступеня – гімназія, заклад середньої освіти ІІІ ступеня – міжшкільний навчально-виробничий комбінат-професійний ліцей.

            Школо моя, рідна школо.

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата,

В’ється в далекі світи.

Вед.2. Школа це джерело, де народжуються таланти. Школа - центр духовної  культури де вчать спілкуватися, розвивати свої таланти, танцювати, співати.

 

Гурт «Чарівний край»

Вед.1. Дитячі усмішки як квіти,

Бо довго і ніжно цвітуть.

Допоки є школа – є діти,

Що вчаться у ній і ростуть.

      Саме школа дає дітям шанс успішно реалізувати себе в майбутньому,  тому її випускники досягли успіхів в різних сферах людської діяльності:

в освіті, науці, медицині, спорті, економіці, юриспруденції або просто стали народними майстринями, добрими батьками для власних дітей, що знову прийдуть маленькими у рідну школу, щоб покинути її розумними і досвідченими в квітучу пору юності.

 

Вед.2. І над усім цим прекрасним і неповторним світом витає добрий дух наставника, доброго й вічно оптимістичного, наповненого досвідом й мудрістю, що по зернині збирає знання, щоб сіяти в дитячі душі добре, вічне, неповторне.

Уч: Учителю! Ти йдеш по цій землі

І слід стає твій крок за кроком

Яскравим вогником у сутінках пітьми,

А все життя для тебе уроком.

Ти бачиш те, що іншим не під силу,

І відповідь даєш на всі «Чому?»

Ти недаремно тут, бо серце має крила,

Воно для всіх – віддать його кому?

Маленьким дітям синьооким і чубатим,

Що ловлять погляд, кожен рух всяк час –

Це щастя вчителя – його багато,

І слід яскравий – вогник не погас.

Схиляються дорослі і малі –

Низький уклін вам, щедрої вам долі.

Ви ще і ще лишайтеся у школі,

Щоб вік ваш без дітей не замілів.

І будете ви завжди на землі

Для учнів, як одна свята родина.

І доти буде жити Україна,

Поки живуть в ній Учителі!

 

Пісня: «День учителя» (вокальна)

Вед.1. Добре, мабуть бути пташкою. З висоти пташиного польоту можна побачити чарівну красу рідного краю: ясної днини та зоряної ночі, холодної білосніжної зими та лагідного літа.

Вед.2. Але вся ця подорож пташкою – твоя уява, а от правдива розповідь про наших односельчан, про  село, яке я не просто люблю, а обожнюю, і жити тут –  то велике щастя, тому що я щодня можу зустрічати схід та захід сонця і знати, що я на рідній землі з людьми, які люблять мене і яких люблю я.

 

Вед.1. – Хай ніжні трелі солов'я

  доносяться з діброви.

  Хай наші родичі, сім'я

  будуть завжди здорові.

 

Вед.2. – Хай пісня лине над селом,

хай колосяться ниви,

комори повняться добром

Всі учасники разом: Будьте всі Щасливі!

 

Пісня: «Побажання» (вокальна)