Музична вітальня: "Свята земля що зветься рідним краєм".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вед.1. Рідний край! З цими словами пов’язані найтепліші, найщиріші почуття кожної людини. Скільки чудових слів вже сказано про надзвичайну красу улюбленого куточка природи, а скільки ще буде створено для того, щоб скласти шану тій землі, де ти народився, де живуть твої батьки, де все здається таким близьким, знайомим.

Вед.2. Наше мальовниче село розкинулось у неповторно-красивому куточку Карпат: в гірській ущелині, захищеній високими горами, серед чудової природи, яка наповнена таємницями, і лише невгамовна річка звиваючись гадюкою, протікає через усе село.

Вед.1. У рідному краї і сонце співає,

Лелеки здалека нам весну несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, мов струни пливуть.

Вед.2. Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

Вед.1. Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на тонких вітрах.

Під вікнами мальви, в саду – материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Пісня: «Журавлі».

Вед. 2. Здається, немає кращого місця на землі, ніж те місце, де ти народився. І це правда. Кожен з нас, де б не знаходився, повертається спогадами туди, звідки починається його дитинство. І зовсім неважливо, де саме він знаходиться, у якій країні, області чи районі. Важливо те, ти пам’ятаєш і пишаєшся своїм рідним краєм, цінуєш його звичаї, традиції та обряди, бережеш мову. І куди б не привели нас життєві дороги – рідний дім та батьківська хата завжди нас привітно зустрічатимуть.

Уч.  Моє село – заховане у горах!

Здається, воно близько до небес.

Здається, що веде воно розмову

Із самим Богом – чудо із чудес.

Високі шпилі та скелясті гори

Виходять з-за туману до людей.

Неначе кличуть, ніби щось говорять –

Із ними починають новий день.

Краса в усьому: в людях і в природі,

Навколо нас – ну як же без краси?

В пелюстках квітів, шумі водограїв,

У кришталевих крапельках роси.

В промінчику, що погляда крізь віти,

В розмові тихій сосен і смерек.

Село моє! Не можу не любити,

Для мене ти і є мій оберіг.

Я вдячна Богові, що я живу в Маняві,

Що зустрічаю з нею кожен день.

Із впевненістю можу проказати:

«Найкраще серед всіх село моє!»

 «Пори року у Маняві»

Уч. Ви бачили Маняву навесні,

Коли пташині сиплються пісні,

Коли цілує сонце небокрай,

Струмочки утворили водограй?

Тоді покличе в неозору даль

Гірських вершин захмарена вуаль.

Біля дороги поблизу води

Цвітуть росою скроплені сади.

На гору зійдеш стежкою крутою,

Захмелений незвичною красою

Весни, що у Маняву прилетіла

І чарами своїми напоїла.

А влітку у Маняві ви бували,

Коли зозулі з полонин кували.

Очікували трави сінокосу,

Збираючи в суцвіття теплу росу?

Ліс відкривав свої місця таємні.

Гостинно зустрічали хащі темні,

А там, де щойно злива одшуміла,

Веселка простягла барвисті крила.

Відвідайте Маняву восени,

Коли вітри шепочуть їй: «Засни»…

Коли одягне ліс багряні шати,

Пташки у вирій будуть відлітати.

Тоді туман снується над рікою,

Поля й сади очікують спокою,

А жовте листя сиплеться під ноги,

Утворюючи золоті дороги.

Калина одяглася у намисто,

Берізки стали сонячно-барвисті,

Літає павутиння у повітрі,

Це літо бабине – дні теплі та привітні.

Коли ж зима повернеться в Карпати,

Щоб білим снігом все позамітати,

Тоді в Маняву казка завітає,

З Різдвом Христовим щиро привітає.

Обізвуться луною скитські дзвони,

Колядники влаштують перегони,

Сніжинки заіскряться, наче зорі,

Мороз малює квіточки прозорі.

Люблю Маняву в різні пори року,

Красу її піднесено-високу,

Ці сині гори, річка і долини –

Куточок райський неньки-України!

Пісня: «Манява моя, привілля моє»

Вед.1. Манява славиться не тільки чудовими краєвидами, цілющою водою, чистим повітрям та густими лісами, але й своєю багатовіковою історією.

Моє село – моя домівка рідна,

Де народилась я і де живу.

Воно, мов пташка сизокрила

Чарує, вабить,  кличе в давнину.

Лежить воно в долині, біля річки.

До себе пригорта зелений ліс.

Красуються тут верби і смерічки

І знаменитий наш Манявський Скит.

За однією із версій істориків-краєзнавців, початки Скиту Манявського, а отже й поселення біля нього, сягають ХІІст., коли два вихідці Києво-Печерської лаври Іоаникій та Пахомій у пошуках цілющої води досягли витоків річки Манявки, де й зупинилися у печері, яка пізніше була названа Блаженним каменем.

Вед.2. За іншою версією, Скит Манявський був заснований тисменичанином Йовом Княгиницьким на початку ХVІІст., і став центром православ’я у Карпатських землях. Крім цього, історико-культурні зв’язки тісно єднають Скит із постатями Івана Вишенського, гетьмана Виговського, Мелетія Смотрицького. Сьогодні ж, це діючий чоловічий монастир, що є носієм кращих релігійних традицій та високої духовності.

 

Уч. Поміж густих лісів карпатських гір

Колись підняв ти гордо й величаво

Хрести свої до неба і до зір

    На службу людям, Господу на славу.

Мурів скитських каміння пам’ята

Молитву Княгиницького Іова.

Воно до нас доносить крізь літа

Палке Івана Вишенського слово.

 

Тебе нівечив ворог не один

У лютості своїй несамовитий,

Та ти, як сфінкс, піднявся із руїн

Щоби надалі Богові служити.

 

Батерса води тихо жебонять,

Шумлять старі смереки і ялиці,

Від сонця бані у скиту блищать

Зазивно зазира в село дзвіниця.

 

Гуде велично монастирський дзвін,

Людей скликає на розмову з Богом.

І сходяться вони з усіх сторін

Молитися до Господа святого.

 

Навколо тиша… Сплять церковні дзвони.

Мовчазні свідки, гори спочивають.

Потоки змовкли… Чути щиру мову –

Монахи із Всевишнім розмовляють.

 

На грудях руки складені смиренно.

Благальні очі зведені до неба..

Монахи молять Бога нічно й денно.

За наш народ, за мене і за тебе.

 

О, Господи, яка ж любов безмежна

До тебе у серцях святих монахів.

Щонічно і щоденно,  ревно й чесно.

Вони покірно п’ють смиренну чашу.

 

Смиренну чашу? Що ми розумієм…

Вона ж велична й для душі спасенна,

Монахи ллють у неї тільки віру.

Й молитву вдячну золоту і ревну.

 

І навіть коли з гір шумлять потоки,

І клопоти нас в вир свій забирають.

У спеку, в бурю, через дні і роки

Монахи із Всевишнім розмовляють.

В ім’я Отця, Святого Сина й Духа.

Благальні очі звернені до неба.

Смиренно руки складені на грудях

То божі слуги моляться щоденно

За тебе, за народ мій і за мене.         

«Отче наш»

Вед.1. В усі часи люди творили історію села і передавали її із покоління в покоління. Давайте зупинимося на сторінках цієї цікавої книги, бо вони відкриють читачеві іншу Маняву, інше село, сповнене загадками, легендами, таємницями.

Уч. Село моє, колисочко дитинства,

До тебе я приходжу знов і знов.

Село моє, кринице материнства,

В тобі снагу черпаю і любов.

Село моє, душа моя, розрада.

Пракорінь мій, колиска, джерело,

Журлива пісня і колюча правда,

Мій хліб і сіль, мій смуток і добро.

Уч.  Моє село, мого життя колиска.

У ньому стільки радості й тепла.

Воно для мене рідне й серцю близьке,

Бо тут народилася я.

У ньому школа, клас і вірні друзі,

А навкруги – такий казковий світ.

Хай накує ота зозуля в лузі

Селу моєму сотні довгих літ.

Нехай ростуть тут сосни і ялини,

І гніздяться лелеки й журавлі,

Тому що це частинка України,

Котра є найдорожча на землі.

Уч.  Моє рідне село – це найкраща місцина.

Де дитинство пройшло, тут лиш рідна хатина.

Тут природа, луги, луки, трави, діброви,

Тут життя навкруги й поклик рідної мови.

Тут широкі дуби, аж душа загриміла,

Неймовірна краса, і Манявка хлюпоче, і дівоча коса,

Й світлі зоряні ночі,

Тут життя аж кипить, і лелеки кружляють,

Тут ти можеш злетіть, лише тут окриляють.

Тут квітуча земля – це моя Батьківщина.

Край цей – гордість моя, це моя Україна.

Тут батьки народились,

Дідів наших кров проливалась.

І усе з того часу змінилось, але істина вічна – зосталась.

Тут лиш свіже повітря такого, немає ніде.

Буйним подихом вітру далеко життя заведе.

Будеш бачити світ і про щастя читати в книжках,

А Манява цвіте, а Манява – красуня в житах!

 

Уч. Маняво! Маняво! Село над рікою!

Тут сонечко світить, паде водоспад,

І ліс щось таємно шепоче своє,

Це райський куточок на білому світі.

Така в нас Манява, така вона є.

В чарівнім куточку і  ми народились,

Щоб пісні співати, щоб Богу молитись.

 

Вед.1. Визначною пам’яткою нашого села є Блаженний Камінь. Лежить цей Камінь між горами за 500м. від монастиря. Тече з каменя цілюще джерело, що допомагає при багатьох захворюваннях. Це й не дивно, адже біля нього довго й багато молилися монахи. Прийдіть та попробуйте цієї води, і якщо ви віруюча людина, то вам обов’язково допоможе його цілюща сила.

Блаженний Камінь височить

У горах над Скитом.

Лікуються віряни тут

      Цілющим джерелом.

Вед.2. Манява – велике село, Монастир і Блаженний камінь – це початок. А що дальше? Далеко від села, в дуже гарному місці, де річка Манявка  розпочинає свою подорож, знаходиться водоспад. Це витвір матінки-природи захований в гірській ущелині, куди майже ніколи не заглядає сонце. Висока скала наче обривається і з 16-ти метрової висоти з шумом та ревом спадає вода.

Вед.1. Влітку холодна вода спішить вниз. Та коли хтось побачить його взимку, то повірте – ніколи не забуде. Здається, що ти знаходишся в царстві Снігової Королеви: замерзлі бурулі води от-от відкриють перед вами вхід у інший світ, сповнений таємничості та пригод. Це видовище справді неперевершене і, мабуть, яким би не був довершеним людський геній – таке створити може лише матінка-природа.

 

Уч.  Буває часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво…

Оці хати, це небо, ці ліси –

Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе як є – дороги, явори,

Усе – моє. Це все моя Манява.

Така краса, така любов нетлінна,

Що хоч бери і з Богом говори.

Все тут красиве без прикрас,

Тут ночі тихі і ласкаві.

Я прошу вас – один хоч раз

Ви побувайте у Маняві.

Тут вмиті росами сади,

Манявка-річка щось хлюпоче.

Смерічка руки до води

Схилила, наче вмитись хоче.

Ген місяць бродить по саду

І зорі падають із неба.

Я в цю красу вас поведу,

Краси людині кожній треба.

 

Пісня-танець «Лелеки»

 

Уч.  Моє село! Моя Маняво рідна!

Ти пахнеш житом і добром.

Восени – доспілим хлібом,

Прощальним щебетом пташок.

Летять вони, прощаються з тобою,

А ти вдягаєш шати золоті.

Моя Маняво! Що це із тобою?

Невже в багряному вбранні це ти?

Дрімають сонно вже дерева в лісі,

І падає на землю жовтий лист.

Вже не співають горобці у стрісі –

В селі панує гордо падолист.

Так тихо, ніби все поснуло,

Лиш лине дзвонів благодатний глас.

Скликає він до Скиту пресвятого

Подякувати Богові за нас.

Уч:   Моє село, моя Манява рідна!

Де народилась я і де живу.

Свята земля моя від прадіда і діда,

Тобі любов свою я віддаю. 

Напоєне ранковою росою

На сонці мов веселка виграє.

Я з піднятою гордо головою кажу:

«Найкраще від усіх село моє!»

Вед.2. Так, село наше красиве і квітуче. Але справжньою його окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, скромні і працьовиті, досвідчені й талановиті манявці, які вміють бути прекрасними в радості і в смутку, в праці та відпочинку, не звиклі до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості.

Вед.1. А все це тому, що їхнє коріння – міцний рід, а рід – основа громади,  отже – держави. Сім’я – осередок суспільства, звідки майбутні громадяни починають свій шлях в життя. Люди старшого покоління залучають молодь до традиційних національних свят, які стали улюбленими в народі.

Вед.2. У давніх слов'ян рік починався весною. З відродження навколишньої природи, з пробудження матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно і пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні називали веснянками. Їх співали всюди від ранньої весни до зелених свят.

 

Учень: Весна іде! – струмки співають,

              Сміються, весело дзвенять,

              Ясними блищиками грають,

              Весні назустріч струменять.

Учень: Та от, нарешті все минуло,

              Морози більше не тріщать.

              На весну сонце повернуло,

              З заметів ручаї біжать.

Учень: І хоч земля ще не зігрілась,

             Однак прокинулась від сну

             І перші проліски зростила –

             Зустріти квітами весну.

 

Виходить мама з дитиною

 

Дитина: Благослови, мати, весну закликати!

               Весну закликати, зиму проводжати!

Мати: Благословляю! Летіть, соловейки, на рідну земельку!

 

Весна:  А ось і я – Весна-красна

              Куди ступлю, там сонце сяє,

              Усе навколо оживає.

              Іду, пробуджую від сну

              Всю землю чарівну.

 

Вед.мал.: Ой ти, Весно, ой ти красна, з чим ти до нас прийшла?

Весна: Я прийшла до вас з теплом,

             І з усяким добром.

 

Вед.мал.: Що ти нам веснонько принесла?

 

 Весна:  Принесла я вам літечко, щоб родило житечко,

Ще озимая пшениця і усякая пашниця.

Ще й червоні квіточки, щоб квітчались діточки.     

 

Учень:  В Україні дзвони дзвонять –

Це ж у нас великий день.

Народ будиться з просоння

У вінку гучних пісень.

Учень: Великий день! Великий день!

Ясний Великдень на землі!

Багато радості й пісень

Приніс нам янгол на крилі.

Учень: Тож радійте світу люди,

             Хай між вами згода буде

             Бо любов прийшла з небес.

             Христос Воскрес!

Учень: Веснянку діти хороводять.

             Христос Воскрес! Христос Воскрес!

             Сьогодні й сонце не заходить,

             А сяє й сяє із небес.

 Весна: Ходім, ходім, дітоньки,

              На поле-поляночку

              Водити гаївочки,

              Співати весняночку.

Пісня-танець  “ Весна-красна ”

 

Уч.  Люблю ці гори і долини, люблю свою Маняву.

Стрімких гірських потоків плин і золоті заграви.

Нема ніде таких долин пахучих.

Нема ніде таких садів в цвіту.

Не стрінете таких красунь, як наші.

Я рада, що в Маняві я живу.

Манявська земле, колосися житом,

І в передгір’ї ліс нехай шумить.

І час уже нікому не спинити:

Й весела коломийка хай звучить.

Коломийки

Нема світу веселого, як та коломийка,

Вона душу винімає із мого серденька.

А ми усі сеї ночи й на волос не спали,

Та про свою славну школу коломийки складали

 

Ой думали і гадали як файно зложити,

Щоб вас усіх, любі друзі, в гості запросити.

Приїжджайте у Маняву, увидите дива:

У нас мала і велика – кожна чорнобрива.

 

Ой ти, школо, рідно школо, дорогі пороги,

Нам ніколи не забути до тебе дороги.

Дехто каже, що у школі дуже-дуже трудно,

Але учням-школярам не буває нудно.

 

Вони разом таке можуть собі учудити,

Що вам, любі вчителі, важко уявити.

Не дивуйтесь тим, шановні, хто вчитись не хоче,

Це Табачника програма за серце лоскоче.

 

Ой, Табачнику наш щирий, аби с був здоровий,

Та у школах запровадив ще зо штири мови.

Школярів у нас багато, їх не зрахувати,

Навіть в снах учителям не даємо спати.

 

А сьогодні ,  вчителі, щиро вас вітаєм,

Щастя, радості, здоров’я вам усім бажаєм.

Щоб вас груди не боліли, горло було в нормі,

На роботі кожен день ви були у формі.

 

Щоб не мали від робити спокою ніколи,

Щоби з радістю ходили до рідної школи.

Щоб вас лихо не спіткало, біди обминали,

Щоби ваше щире серце горя не зазнало.

 

Тож бажаєм вам добра, його не злічити,

Щоб могли ви нам на радість ще сто літ прожити.

 

Приїжджайте у Маняву, бо тут добре жити,

Можна серцем і душею у нас відпочити.

 

Вед.2. Але коломийками незвичайна фантазія наших односельців не вичерпується, тому і з’являються цікаві перекази, легенди, бувальщини, байки, як, наприклад, ось ця: «Побрехеньки або й правда вуйка Івана».

Читець:

Як Адам лише з’явився,

Єви й зовсім не було,

Вже тоді село Манява

В Божих помислах спливло.

Гарне, славне і квітуче,

Недосяжне для поган,

Кожен, хто тут появлявся.

Особливий мав талант.

Якось раз тут оселились

Аж із Києва ченці,

Хоч нечиста їх водила

У найдальші манівці.

Скит преславний збудували

Ворогам лихим на зло,

І людей, немов мурашок,

Назбиралось в це село.

Вже з’явилися закони

І порядки завелись,

Кожен хлопець нежонатий

На манявці одруживсь.

І село росло, міцніло,

Славу мало у краю,

Бо сюди усіх манило

Життя таке, як у раю.

Демократія місцева

Піднялась на трьох китах.

І закони, як у Спарті,

Завелися по хатах.

Перший кит – директор-пан,

Бо в освіті великан.

А манявський голова,

Він, звичайно, номер два.

Третім є священик сам,

Має він духовний сан.

І тепер живе громада

Так: освіта, віра, влада.

Якщо це вам імпонує,

Далі захід наш крокує.

 

Вед.1. Якими б не були рядки про Маняву: серйозними, ліричними чи жартівливими, в них звучить велика любов до людей до свого рідного села, отчого маленького чарівного куточка, з якого починається велика і прекрасна наша славна Україна.

Вед.2. Тече й тече у глибину століть загадкова дорога історії. Та кожна її ниточка пов'язана зі стінами рідної школи, яка є центром села, його вічно юним і неспокійним серцем. Адже немає такої людини, у якої б не тьохнуло серце при спогадах про своє дитинство. В народі кажуть: «Живе школа – живе й село».

Вед.1.  І летять за літами літа,

не вертаються навіть у гості,

час іде, і на мить не стає…

            Роки дійсно летять, та село не старіє, воно відроджується і молодіє з кожним роком тоді, коли наповнюється щебетом малят садочок, а веселим сміхом, дзвінкими учнівськими голосами – школа,   яка у жовтні минулого року отримала статус навчально-виховного комплексу, що об’єднує в єдине ціле дитячий садочок, загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів та міжшкільний навчально-виробничий комбінат.

           Школо моя, рідна школо.

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата,

В’ється в далекі світи.

Пісня «Школа»

Вед.2. Дитячі усмішки як квіти,

Бо довго і ніжно цвітуть.

Допоки є школа – є діти,

Що вчаться у ній і ростуть.

Саме школа дає дітям шанс успішно реалізувати себе в майбутньому,  тому її випускники досягли успіхів в різних сферах людської діяльності:

в освіті, науці, медицині, спорті, економіці, юриспруденції або просто стали народними майстринями, добрими батьками для власних дітей, що знову прийдуть маленькими у рідну школу, щоб покинути її розумними і досвідченими в квітучу пору юності.

 

Вед.1. І над усім цим прекрасним і неповторним світом витає добрий дух наставника, доброго й вічно оптимістичного, наповненого досвідом й мудрістю, що по зернині збирає знання, щоб сіяти в дитячі душі добре, вічне, неповторне.

Уч: Учителю! Ти йдеш по цій землі

І слід стає твій крок за кроком

Яскравим вогником у сутінках пітьми,

А все життя для тебе уроком.

Ти бачиш те, що іншим не під силу,

І відповідь даєш на всі «Чому?»

Ти недаремно тут, бо серце має крила,

Воно для всіх – віддать його кому?

Маленьким дітям синьооким і чубатим,

Що ловлять погляд, кожен рух всяк час –

Це щастя вчителя – його багато,

І слід яскравий – вогник не погас.

Схиляються дорослі і малі –

Низький уклін вам, щедрої вам долі.

Ви ще і ще лишайтеся у школі,

Щоб вік ваш без дітей не замілів.

І будете ви завжди на землі

Для учнів, як одна свята родина.

І доти буде жити Україна,

Поки живуть в ній Учителі!

 

Вед.2. Учителем школа стоїть, а школа – осередок суспільства, тому про неї завжди так багато пісень, віршів і молитов.

Молитва.

Рідна школо! Велична, прекрасна, могутня! Котиш і котиш хвилі своїх випускників, а їм немає кінця краю!

Красо моя!  В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний звук лицарів у днину побідну і пісня народна у величі, і смутку, і славі його.

Рідна школо! Рости, розвивайся, примножуй свої нетлінні скарби, щоб робили твої вихованці світ кращим, добрішим, чистішим у вірі й надії, гармонії й любові. Нехай святиться твоє буття у віках, рідна школо! Амінь!

Пісня: «Вчительський вальс».

(Ведучі виходять на середину сцени)

Вед.1. Добре, мабуть бути пташкою. З висоти пташиного польоту можна побачити чарівну красу рідного краю: ясної днини та зоряної ночі, холодної білосніжної зими та лагідного літа.

Вед.2. Але вся ця подорож пташкою – твоя уява, а от правдива розповідь про наших односельчан, про  село, яке я не просто люблю, а обожнюю, і жити тут –  то велике щастя, тому що я щодня можу зустрічати схід та захід сонця і знати, що я на рідній землі з людьми, які люблять мене і яких люблю я.

 

- Хай ніжні трелі солов'я

  доносяться з діброви.

  Хай наші родичі, сім'я

  будуть завжди здорові.

 

Вед.1. – Хай Господь Бог благословить

святковий стіл у хаті,

і хай ніхто не боронить,

щоб ви були багаті.

 

Вед.2. – Хай буде мирним небокрай,

хай сонце в небі сяє,

і чарка, й шкварки, й коровай,

і хай душа співає.

 

Вед.1. – Хай пісня лине над селом,

хай колосяться ниви,

комори повняться добром

Разом: Будьте всі Щасливі!

Пісня «Щастя і добра»

 

 

       В композиції  використані вірші Сидора Воробкевича, місцевих авторів Володимира  Васютина та  Михайла Винника, учнів 7-Б класу – членів гуртка «Феєрверк талантів», випускників школи Вінтоняк Христини, Вінтоняк Оксани та вчителів нашого НВК  Грибович Марії Дмитрівни, Верхоляк Лілії Ярославівни.

 

        Ведучі свята Гаванюк Наталія Романівна та Гаванюк Романія

        Режисер-постановник  Білусяк Люба Степанівна

        Музичне забезпечення Гринішак Ольга Богданівна