КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ ВЧИТЕЛЯ. ПЕДАГОГІЧНА ЕТИКА.

Про матеріал
Невміння спілкуватися й вирішувати в процесі спілкування різноманітні питання притаманне не тільки дітям, але також учителям; поки ми самі цього не навчимося, навряд чи можна розраховувати на те, що ми зуміємо навчити цього дітей. Уміння педагога спілкуватися з дітьми іноді трактується як здатність правильно викладати й пояснювати учням матеріал на уроках, розмовляти з дітьми на теми, які їх цікавлять. Це, звичайно, є елементом структури педагогічних комунікативних здібностей, які, проте, до відповідних умінь і навичок не зводяться.
Перегляд файлу

 

 

Комунікативні вміння вчителя. Педагогічна етика.

 

Комунікативні навички — це здатність людини взаємодіяти з іншими людьми, адекватно інтерпретуючи отримувану інформацію, а також правильно її передаючи. Ці навички дуже важливі в суспільстві, коли щодня необхідно взаємодіяти з багатьма людьми.

Мета: навчитися приємної і гармонійної взаємодії з оточуючими людьми : однолітками, батьками та самим собою.

Невміння спілкуватися й вирішувати в процесі спілкування різноманітні питання притаманне не тільки дітям, але також учителям; поки ми самі цього не навчимося, навряд чи можна розраховувати на те, що ми зуміємо навчити цього дітей.

Уміння педагога спілкуватися з дітьми іноді трактується як здатність правильно викладати й пояснювати учням матеріал на уроках, розмовляти з дітьми на теми, які їх цікавлять. Це, звичайно, є елементом структури педагогічних комунікативних здібностей, які, проте, до відповідних умінь і навичок не зводяться. Крім названого, наявність педагогічних здібностей до спілкування з дітьми передбачає:

  • здатність розуміти дитину, бачити речі її очима;
  • уміння не обманювати, не хитрувати, завжди і скрізь говорити тільки правду;
  • здатність бачити в ній рівноправну особистість;
  • готовність критично аналізувати свої вчинки й визнавати критику на свою адресу з боку інших;
  • уміння здійснювати необхідний педагогічний вплив на учнів;
  • володіння словом.

В. О. Сухомлинський був переконаний, що педагог має право вчити й виховувати доти, доки сам вчиться і вдосконалюється. Це аксіома. Адже які б виші ми не закінчували, скільки б років ми не працювали, але розвиток і вдосконалення мають бути постійними.

Підвищенню професійного рівня вчителів, рівня інформованості з питань сучасної педагогіки та психології, розвитку фахової майстерності педагогів, зокрема вдосконалення комунікативних навичок, сприяють такі форми роботи, як психолого-педагогічні семінари, психологічні практикуми, виступи на педрадах, тренінги тощо.

1. Спілкування як процес

Спілкування — складний, багатоплановий процес налагодження та розвитку контактів між людьми, який породжується їхніми потребами у спільній діяльності та передбачає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання та розуміння іншої людини. У загальному вигляді спілкування представлене як форма життєдіяльності людей.

Спілкування — це взаємодія двох або кількох людей із метою передачі інформації, з метою обміну емоціями, почуттями, тобто для задоволення афективно-потребової сфери особистості.

З дитинства, контактуючи з оточенням, індивід виробляє в себе навички й уміння (які згодом перетворюються у звички) налагоджувати, підтримувати, припиняти контакти з іншими людьми. Значною мірою саме в процесі спілкування й відбувається становлення особистості.

Формуючись у дитинстві, навички та уміння спілкуватися протягом людського життя можуть бути змінені: вони можуть бути як удосконалені, так і втрачені внаслідок формування певних рис характеру на основі різних типів темпераменту, набуття суспільного, зокрема сімейного та професійного досвіду тощо.

Уміння спілкуватися важливе для всіх людей, але особливо для тих, у житті яких воно є необхідним елементом професійної діяльності. Насамперед це стосується педагогів.

В основі формування навичок та вмінь спілкуватися — певні психофізіологічні механізми та закономірності, які, однак, по-різному проявляються в людей залежно від їх онтогенетичних особливостей. Так, певні індивідуальні властивості сприяють більш легкому та швидкому виникненню навичок та вмінь спілкування, а деякі, навпаки, заважають. Але не менш важливим є вправляння у спілкуванні, у процесі чого формуються і вдосконалюються відповідні навички та вміння.

Педагогічне спілкування — це процес взаємодії учителя з учнями.

У своїй повсякденній практиці педагог засвоює та закріплює певні якості й навички повноцінного спілкування з учнями: уважність та щирість, холоднокровність та волю, міцність принципових позицій та одночасно почуття гумору, кмітливість, артистизм. Однак мистецтво спілкування вимагає від учителя й додаткової роботи над собою. Це можуть бути як індивідуальні заняття, так і спеціальні соціально-педагогічні та соціально-психологічні тренінги.

2. Основні функції спілкування.

Основними функціями спілкування є:

  • комунікативна, яка полягає в обміні інформацією між тими, хто спілкується;
  • інтерактивна, що передбачає організацію взаємодії між співрозмовниками;
  • перцептивна, що означає процес сприйняття співрозмовниками одне одного й налагодження завдяки цьому взаєморозуміння.

Педагогічне спілкування виконує кілька функцій:

  • інформаційну (відбір та передання вчителем тієї інформації, яка необхідна для процесу пізнання учня. Основне її джерело — навчальний процес. Здійснюється через мову вчителя, а також за допомогою наочності, ТЗН);
  • нормативну (засвоєння школярем норм моралі);
  • пізнавальну (спрямування пізнавальної активності школяра, озброєння учнів прийомами й засобами аргументації, доведення; координація тих знань, які школярі отримують під час спілкування з товаришами, із книг та інших джерел);
  • комунікативну (полягає в тому, щоб учитель сам умів спілкуватися та взаємодіяти з людьми. Ця функція передбачає налагодження учителем зв’язку між школярами в групах, первинних колективах (клас), різних об’єднаннях);
  • регулятивну (визначення різних засобів і форм контролю, вибір способів заохочення та покарання);
  • виховну (вироблення вмінь спілкуватися).

3. Засоби комунікації

Засоби комунікації належать до комунікативної сфери спілкування. Передання інформації можливе лише за допомогою знаків, точніше, знакових систем.

У знаковій системі розрізняють вербальну та невербальну сфери спілкування.

У вербальній комунікації як знакову систему використовують мову, тобто систему фонетичних знаків, побудовану за двома принципами: лексичним і синтаксичним.

Форми невербальної комунікації:

  • експресія, тобто послугування під час спілкування інтонацією голосу, жестами, мімікою;
  • візуальний контакт;
  • особистий простір, дистанція.

ІІ. Практична частина  

1. Діагностика комунікативних умінь

  • методика КОС-1;
  • методика виявлення комунікативних умінь, методика на виявлення загального рівня спілкування (В. Ф. Ряховського);
  • тест на оцінку рівня самоконтролю у спілкуванні (М. Снайдера);
  • тест «Чи вмієте ви слухати?» та ін.

2. Мистецтво слухати співрозмовника

Мистецтво слухати співрозмовника — одне з надзвичайно важливих під час спілкування. Деякі народжуються із цим талантом, але більшість повинна свідомо відмовлятися від звички «тягнути ковдру на себе». Ми поспішаємо висловити свою думку, показати себе, побоюючись, що нас переб’ють.

Наведемо два основних правила спілкування.

1. Кращий співрозмовник не той, хто вміє гарно говорити, а той, хто вміє уважно слухати.

2. Люди схильні слухати іншого тільки після того, як вислухали їх.

Що заважає правильному слуханню?

1. Занурення у власні думки.

2. Емоційна неврівноваженість.

3. Вражене самолюбство.

4. Оцінювання сказаного.

6. Невміння слухати співрозмовника.

3. Розвиток комунікативних умінь, «Упевненость в собі»

Вправа 1. Побажання

Ця вправа сприяє створенню гарного настрою в учасників.

Учні висловлюють одне одному побажання на день. Воно повинне бути стислим, бажано сформулювати його одним словом.

Вправа 2. Синтез вербального і невербального

Ця вправа сприяє розвитку здатності адекватно розуміти стани іншої людини на основі вербальних і невербальних сигналів. Її можна виконувати, демонструючи всій групі роботу двох учасників, або за допомогою залучення всієї групи у виконання запропонованої вправи. У другому випадку учасники розподіляються на пари. Кожний із партнерів повинен розповісти іншому чотири історії, частина з яких відповідає дійсності, а частина — не відповідає. Епізоди продумуються заздалегідь і записуються на окремому бланку. Один із учасників пари розповідає історії товаришу, який визначає після кожної розповіді, яка з них є правдою, а яка ні. Потім учасники міняються місцями.

Після виконання вправи учасники обговорюють, які саме фактори впливали на слухача під час визначення, обманює його співрозмовник чи ні.

Вправа 3. Передача-прийом

Жест — безумовно важливий засіб спілкування. Він допомагає правильніше, точніше зрозуміти того, хто говорить. А в деяких випадках (коли ми, наприклад, не знаємо мови) він може бути єдиним засобом спілкування.

Кожен учасник отримує окреме завдання в конверті. Наприклад, показати жестом радість, захоплення. Потрібно виконати завдання (передати), а інші будуть відгадувати (приймати).

Якщо дітям важко зрозуміти, то вони можуть розкрити конверт і прочитати інструкцію. У нашому прикладі захоплення можна виразити сплеском рук.

Мімікою не допомагати! Говорити забороняється!

Завдання для учасників

1. Привертання уваги.

2. Загроза.

3. Вдячність.

4. Перемога.

5. Похвала.

6. Примирення, визнання себе переможеним.

Вправа 4. Поговоримо про почуття

Учасники об’єднуються у три команди й по черзі називають слова, що означають різні почуття. Наприклад, радість, страх, злість, здивування та ін.

  • Що відчуває кожен із вас, коли повертається додому з роботи?
  • Про яке почуття вам було легше говорити?
  • Про яке почуття вам говорити важче?
  • Яке, на вашу думку, найбільш неприємне почуття?
  • З ким ви говорите про свої почуття?
  • Чому загалом важко говорити про свої почуття?

Вправа 5. Покажи почуття

Зобразити за допомогою міміки такі емоції: гнів, очікування, страждання, страх, іронія, здивування, радість, обурення, прагнення іти на контакт.

Чи легко зрозуміти одне одного без слів?

Вправа 6. Дуже нудна розповідь

Група поділяється на пари. Ведучий виходить із кімнати із представниками кожної пари й повідомляє їм завдання: протягом 2–3 хвилин розповідати партнеру дуже нудну історію. Наприклад, як сьогодні їхав на роботу, учора прибирав квартиру й т. ін. Бажано розповідати справді нудно: з подробицями, неемоційно. Десь через хвилину після початку розповіді треба зробити паузу: просто замовкнути буквально на півслові і продовжувати своє оповідання тільки після того, як партнер якось підштовхне до цього. Якщо реакції з боку партнера протягом 10 секунд не буде, продовжувати далі. Через хвилину процедуру повторити, до того ж потрібно фіксувати для себе всі особливості поведінки партнера: як він сидить, яка його міміка, як реагує на паузи.

Поки учасники «змови» придумують розповіді, ведучий повертається до кімнати й дає інструкцію тим, хто залишився. Вона проста: уважно, зацікавлено слухати співрозмовника й намагатися його зрозуміти. Після завершення вправи ведучий перепрошує у слухачів і розкриває причину того, чому розповіді були настільки нецікаві. Слухачі висловлюють свої враження. Як правило, це здивування, роздратування.

Після закінчення вправи учасники обговорюють результати: чи намагався слухач зрозуміти, що йому говорять, які прийоми стимуляції оповідача він використовував, чому відчув під час слухання ті чи інші емоції. Потім ведучий разом із групою підсумовують результати.

Загальні правила ефективного спілкування дорослого й дитини

Правила культури педагогічного спілкування

1. Спілкуйтеся з дитиною доброзичливо, з повагою. Для того щоб впливати на дитину, ви повинні навчитися стримувати свій критицизм і бачити позитивний бік спілкування з дитиною. Тон, із яким ви звертаєтеся до дитини, повинен виражати до неї повагу.

2. Будьте одночасно суворими і добрими. Ви не повинні сумніватися. Будьте дружелюбними і не виступайте в ролі судді.

3. Не прагніть усе контролювати. Надмірний контроль над дітьми зазвичай потребує особливої уваги дорослих і рідко сприяє успіху. Більш ефективним є виважене планування способу дії, адекватного обставинам.

4. Підтримуйте дитину. Дорослий може допомогти дитині, визнаючи цінність її зусиль і досягнень, а також демонструючи, що розуміє її переживання, коли справи йдуть не дуже добре. На відміну від винагороди підтримка потрібна навіть тоді, коли дитина не досягає успіху.

5. Будьте мужніми. Зміна поведінки потребує практики й витривалості.

6. Якщо якийсь підхід виявиться невдалим, не потрібно впадати в розпач, потрібно зупинитися і проаналізувати переживання і вчинки як дитини, так і свої. У результаті дорослий буде краще знати наступного разу, як вчинити в подібній ситуації.

7. Демонструйте взаємну повагу. Педагоги й батьки повинні показувати, що вони довіряють дитині й поважають її.

Для ефективного слухання необхідно:

  • якнайменше відволікатися;
  • обмежити кількість запитань;
  • підтримувати візуальний контакт.

Щоб вас зрозуміли…

  • Коли ви говорите самі, чи уважно ви стежите за тим, щоб слухач вас зрозумів?
  • Чи добираєте слова, які відповідають рівню підготовки слухача?
  • Чи обмірковуєте вказівки, перш ніж їх дати?
  • Чи віддаєте розпорядження в досить короткій формі?
  • Якщо співбесідник не ставить питання після того, як ви висловили нову думку, чи вважаєте ви, що він зрозумів її?
  • Чи зрозуміло ви висловлюєтеся? Чи стежите за тим, щоб ваші висловлювання були якомога конкретнішими?
  • Чи контролюєте свої думки, перш ніж висловитися, щоб не говорити плутано?
  • Чи прагнете ви, щоб ваші підлеглі в усьому погоджувалися з вами?
  • Чи говорите ви коротко, точно, ввічливо?
  • Чи стежите ви за тим, яке враження справляють ваші слова на слухача, чи уважний він?
  • Чи робите ви навмисно паузи у своєму мовленні, для того щоб зібратися з думками, звернути увагу на слухачів або дати їм можливість обміркувати ваші пропозиції, поставити запитання?

 

 

 

 

doc
Додано
9 листопада
Переглядів
29
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку