16 червня о 18:00Вебінар: Збереження здоров’я дітей з особливими освітніми потребами

Конкурс декламаторів до Дня визволення Полтавщини

Про матеріал

Конкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення ПолтавщиниКонкурс декламаторів до Дня визволення Полтавщини

Перегляд файлу

1

 

«Тих днів у пам`яті не стерти і сьогодні»

(сценарій конкуру читців  з нагоди75-річниці визволення Полтавщини від фашистських загарбників)

 

 (Звучить пісня «Прокинься, моя Україно…». Учні 5-11 класів займають свої місця на ІІ поверсі школи біля оформленої інсталяції до Дня визволення Полтавщини від фашистських загарбників. Поряд стоїть літературно-книжкова виставка. До мікрофона виходить педагог-організатор).

 

Педагог-організатор.

Шановні учні! Шановні молоді громадяни України! У ці останні дні вересня 1943 року міста і села Полтавщини були остаточно звільнено від німецько-фашиських загарбників. Пам’ять про тих, хто не шкодував себе, рятував рідну землю і приніс перемогу над окупантами, живе і нині.

 

Чудова осінь фарбувала доли

Й веселкою переливалися ліси,

Коли у жовтні, в ту далеку пору

Нам визволителі свободу принесли.

 

Педагог-організатор. 75 років. Швидко, мов струмки води, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас у залах музеїв, із сторінок книг, її мужню та величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

 

І саме сьогодні, у цей день ми вшановуємо всіх, хто віддав своє життя для перемоги.

Саме сьогодні учні нашої школи візьмуть участь у конкурсі віршів на національно-патріотичну тематику.

Сьогодні ми згадаємо минуле, яке не можливо забути, бо воно існує у нашій пам'яті, у книжках, у розповідях наших бабусів та дідусів. Ми згадаємо нашу історію, і тих хто її писав. Ми вшануємо відважних воїнів-визволителів. Поговоримо про нелегке сьогодення України та про щасливе майбутнє.

 

 

Оцінювати наших учасників буде журі у складі :

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання наших учасників будуть такі:

 

  1. Майстерність виконання:

- задум читця та його сценічне втілення;

- донесення ідеї авторського твору.

  1. Сценічна культура читця:
    • манера читання;
    • голос, дикція, жест;
    • сценічний одяг,
    • музичний супровід

 

Але перш, ніж розпочати наш конкурс, я хочу нагадати вам правила виразного читання поетичних творів:

1.Правильно став наголос.

2.Дотримуйся пауз.

3.Обери силу голосу (голосно, тихо).

4.Визначи темп.

5.Декламуй емоційно.

6.Покажи інтонацією своє ставлення до твору.

 

І якшо всі готові – то ми розпочнемо!

 

Педагог-організатор.

 

Пам’ять... Вона кличе, хвилює, стукає у наші серця. Вона доносить до нас, нащадків, імена тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс у жертву найдорожче – життя. Сотні солдатів, офіцерів, партизанів, сотні людських життів, розтерзаних війною, прийняла в себе українська земля. Вони були представниками різних національностей, але навічно стали синами України. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто не дожив до світлого переможного дня, чиї імена, навічно викарбувані на пам’ятниках і обелісках, увійшли в пісні, спогади і легенди та вірші.

 

Вірш Ліни Костенко «Мій перший вірш написаний в окопі»

Читає учениця 7 класу________________________

 

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

 

Лилась пожежі вулканічна лава.

Горіла хата. Ніч здавалась днем.

І захлиналась наша переправа

через Дніпро – водою і вогнем.

 

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

Хрестилась баба, і кінчався хліб.

Двигтів отой вузесенький окопчик,

де дві сім'ї тулились кілька діб.

 

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

 

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

кривавий світ, обвуглена зоря! –

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, –

 

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам'ятаю.

Снаряд упав – осипалась стіна.  

 

 

 

Педагог-організатор: Так, дійсно війна – це страшно! Та український народ не зламний духом. У своїх віршах письменники відображають незмірну жагу до перемоги та любов до батьківщини. Кожним рядком, кожним словом наближаючи перемогу.

 

Вірш Василя Симоненка «Жорна», читає учениця 7 класу__________

 

Натуга на руках,

від втоми чорних,

здувала жили,

ніби мотузки.

Каміння клацало зубами

в жорнах,

жувало жовті зерна на друзки.

І сіялось не борошно,

а мука…

При тьмяному мигтінні каганця

жіночі ніжні

материнські руки

тягли за ручку

камінь без кінця.

Журливо мліли очі сумивиті,

і борошно,

мов біла кров, лилось…

Це все було

в двадцятому столітті,

що грозами над нами пронеслось.

Ми часто чуєм

радісну зловтіху

у голосі ворожому,

чужім,

що заглядали кривда

й люте лихо

у наш —

для щастя виведений — дім.

Хай сатаніють

виродки од крику —

нас не знобить

од їхньої хули:

нам жорна ті

із кам'яного віку

на танках варвари

з Європи привезли.

І то для них

таки й була наука,

коли —

у всього світу на виду, —

немов у жорнах,

дужі наші руки

перемололи варварську орду.

Народе мій!

Титане непоборний,

що небо підпирає голубе!

Твій гордий подвиг

не принизять жорна —

вони лиш возвеличують тебе.

Дарма біситься

злість ворожа, чорна —

нічим не очорнить

твоєї боротьби!..

Цілую руки,

що крутили жорна

у переддень космічної доби.

 

 

 

Педагог-організатор. Скільки б не прошло десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством. Ми завжди будемо пам'ятати тих хто «греблі рвав..», хто наближав Велику Перемогу!

 

Вірш Платона Воронька «Я той що греблі рвав…» читає учениця 7 класу_____

Я той, що греблі рвав.

Я не сидів у скелі,

Коли дуби валились вікові.

У партизанській лісовій оселі

На пережовклій, стоптаній траві

Лежав, покритий листям пурпуровим.

І кров текла по краплі крізь бинти.

А Лісовик з обличчям сивобровим

Питав мене:

— Чи всі порвав мости?

— Усі… —

Тоді, схилившись наді мною,

Сиділа ніжна Мавка цілу ніч,

Туманною повита пеленою,

Із карабінним чересом опліч.

Вона, зітхнувши, почала співати:

— Чому ж сього не можна запитати?

Он, бачиш, там питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Найкраща в світі».

— Ти найкраща в світі…

Врятуй мене,

Бо там на синім Пруті

Іще стоять не зірвані мости.

По них повзуть прожерливі і люті

Зелені змії.

— Можу принести

Жив-гой-трави…

Од смертного полону. —

І принесла, оббігавши луги.

І полетіли ферми й ланжерони

На прикарпатські гострі береги

У грозовому реготі веселім.

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скелі.

 

 

Педагог-організатор: У ті важні роки скалічена, вичерпана Україна - мов зруйнована хата після війни. Без дверей. Кожен маже увійти. Забрати, що хоче. І хто ж захистить її душу, її майбутнє?... Боляче? Боляче. Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя.

 

Вірш Олексія Кльокти «У прабаби»  ситає учень 5 класу – Тарасенко Богдан

У прабаби не було чоловіка.

До сусідки повернувся хоч каліка.

І до неї ж обіцяв (не забула!)

Та жорстока війна проковтнула:

Ані звісточки, ні могили.

І портрети в війну всі згоріли.

У прабаби маленька хата,

Бо велику не змогла збудувати,

А стару, каже, німці спалили –

Півсела без житла лишили.

Йде прабаба на могилу до брата,

Що помер від осколків гранати.

Був малим та й знайшов у полі –

 По війні їх було доволі.

У душі незагойні рани.

На могилу кладе тюльпани.

Втре туман їй сльозу гарячу,

А тюльпани росою плачуть.

 

Педагог-організатор: Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Вірш Інни Пилипенко «Голубка» читає учениця 5 класу Феофанова Ліза

 

Сива голубка по світу літала.

Сина єдиного мати шукала.

Вже крила її підломились,

А очі дивитись втомились.

«О, де ти, синочку, кохане дитя?

З минулого, знаю, нема вороття.

Я буду літати усюди,

Можливо, щось бачили люди.

Я буду блукати із ранку й до тьми,

Щоб біль розігнати своїми крильми.

Я світ облечу, обійду,

Аж поки тебе не знайду».

Ще довго голубка літала,

Не знала голубка, не знала,

Що син у бою вже загинув

І матір назавжди покинув.

Літала у гори, на схили.

Не бачила навіть могили.

Заплакала-затужила

І склала натомлені крила.

 

Вшануємо всіх загиблих у роки Великої Вітчизняної війни хвилиною мовчання.

(метроном. хвилина мовчання)

Педагог-організатор. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як добрим ім’ям своєї родини.

В цей день згадаймо Великого Кобзаря -Невмирущого пророка України, людину, яка не тільки мріяла про нашу незалежність, а й усе своє життя поклала на вівтар цієї мети

 

Вірш Тараса Шевченка «Любіть Україну» читає учениця 9 класу – Панасенко Яна

 

Любіть Україну

Краплиночку раю,

Любіть її мову

Чудову благаю.

 

До вас я звертаюсь,

Нове покоління,

Ви наше майбутнє,

А ваше коріння,

 

В землі, що полита,

Козацькою кров’ю.

Живе Україна

Героїв любов’ю.

 

Любіть її гори,

Поля та долини,

Дніпро сивочолий

І гроно калини.

 

Любіть її мову,

Таку солов’їну,

І пісню любіть,

Бережіть Україну!

 

Не маємо права

Її забувати,

Для нас Україна –

Це рідная мати!

 

Тоді – ми народ,

Тоді – ми держава!

То ж будь, патріотом,

Землі рідній слава!

 

 

Педагог-організатор:

 ...Народилась Україна Нова,

Небувала, чиста, як дитя,

Україна Зоряної Мови,

Україна Божого Буття!

 

Вірш  «Українка я маленька» читає учениця 5 класу Ващенко Дарина

         Українка я маленька

Україна – край рідненький,

Вірний син я свого роду,

Українського народу.

 

Все, що рідне, я кохаю,

Всім, хто рідний, помагаю.

Своє ціню, свого вчуся,

І до рідного горнуся

.

Знай і ти своє любити,

Все вивчати і цінити.

Знай, що найчесніше діло –

Свого боронити сміло.

 

 

Педагог-організатор Щасливі ми, що народилися й живемо в Україні. Тут жили наші батьки, діди й прадіди. Тут корінь українського народу. Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини, це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини, це знати бабусину вишиванку, забуту й розтоптану жорстоким часом, це знати дідусеву казку про правду і кривду. Україна – це милозвучна рідна мова, вишитий рушник, задушевна лірична пісня та така рідна тілу вишиванка

 

Вірш Надії  Красоткіної «Вишиванка» читає учениця 6 класу Волос Маріанна

Україно моя, найчарівніший краю,

Де билини, казки і легенди живуть.

Линуть щирі пісні із зеленого гаю,

І струмочки з джерел відправляються в путь.

Тут усе найрідніше, найкраще, пісенне,

Рушники вишивані й простори ясні,

Дороге, миле серцю, святкове й буденне,

Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

Я до серця горну оберіг полотняний,

Бо у ньому минуле і доля моя.

Прохолодний од вітру, од поля духмяний,

В ньому мамине серце і спів солов’я.

Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,

Оберегів святих, що живуть у віках.

Бо без них українців із нас вже не буде,

Як і квітів зимою у білих полях.

 

Педагог-організатор: А перші поняття про Батьківщину, про мову, про ласку, про щастя і про добро нерозривно повязані з образом найдорожчої для нас людини – мами. З колискової пісні починається потяг людини до добра, до творчості, до життя.

 

Вірш Миколи Бакая «Солов'їна пісня» читає учениця 8 класу Бондаренко Валерія

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні,

Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

 

 

 

Педагог-організатор: ХIХ століття. Україна. Війна на Сході. Як це не страшно, але події війни принесли новий настрій, нові реалії , трагічні інтонації. Фронтова тема  зазвучала трагічним реквіємом пам'яті для мільйонів людей, торкнулася чорним крилом кожної сім'ї. Тому не дивно. Що як і багато років тому відлуння війни минувшої і сьогоденної проявляється у віршах поетів.

 

Вірш Людмили Васильєвої «Дві душі» читає учениця 10 класу Шкиря Леся

На місячній доріжці

Зустрілись дві душі,

Одна  - до  Бога пішки,

А інша –  в грішний світ.

 

Одна – душа солдата

Загиблого в бою,

А інша – немовляти,

Народжена в Раю.

І так би розминулись…

Але душа бійця

На іншу обернулась:

Знайоме щось з лиця.

Сказала: « Гей, малеча,

А нумо , хлопче , стій!

А як ім’я,  до речі,

Матусеньки твоїй?»

 

Душа же немовляти

Була як чистий сніг:

« Мене чекає мати,

Аби я вчасно встиг…

Казав Господь, Галина -

Таке її ім’я,

Ось-ось народить  сина,

А син її – то я!

Мене  на Землю жити

Господь  благословив,

Я маю народитись…

А ти вже там пожив?» -

Так у  бійця  спитало

Майбутнє немовля

(Воно ще знань не мало:

Що то таке – Земля?)

 

А той боєць «Галина»

Повторював ім’я …

Та це ж його дружина

Чекала немовля.

 

Сплили перед очима

Щасливі ті роки:

Як він , ще був хлопчина

Й просив її руки…

Весілля і навчання,

І пристрасті потік…

Він всі її бажання

Виконував , як міг.

Усе було чудово:

Вагітність – добрий знак!

І взяв він з жінки слово,

Що родиться козак!

А потім…Сум в родині..

В  країну  зло прийшло.

Галини очі сині

Зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила –

Бо смерть гуляє там.,

Скількох вже покосила,

Та їй тебе – не дам!»

Та він  своїй дружині

Сказав приблизно так:

«Як друзів я покину,

Який же я козак?

Як гляну в очі сину,

Що  з’явиться в  цей  рік?

Скажу, що в злу годину

Я за спідницю втік?»

 

Поцілував Галину

І рушив на війну…

А потім..постріл в спину..

І запах полину….

 

Згадав боєць те стрімко

Й до немовля сказав:

«Ти бережи Галинку

Що краща буде з мам.

Пробач мені ,дитино,

Вас з мамою підвів.

Та буду я невпинно

З тобою з перших днів!

Дивитимусь із неба,

Як швидко ти ростеш,

А все що буде треба

В житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж , сину,

Тобі час йти в життя

А я прикрию спину

Тобі із небуття»

На місячній доріжці

Невпинний душ потік:

Одні – до Бога пішки,

Хтось – в протилежний бік.

 

Народжуються діти,

В воєнний час  страшний,

І щоб їх захистити

Хтось винен йти у бій.

Але допоки в серці

В жіночому  любов,

Життя не перерветься,

Відроджуючись знов!

 

Педагог-організатор: згадаймо і тих сьогодні хто у ці нелегкі дні боронить незалежність нашої держави. Допоможімо ж їм: хто молитвою а хто й листом…

Вірш  «Лист до бійця АТО» читає учениця 6 класу Дяченко Вікторія

 

 

Мій Любий солдате, пишу я до тебе

З подякой від щирого серця,

Що маю сьогодні я мирнеє небо,

Й надію, що лихо минеться.

Ти зараз на Сході — мене захищаєш,

Щоб мирним у мене був сон,

І те, що молюсь я за тебе — не знаєш,

На це не потрібно ікон.

Я просто у небо звертаюсь до Бога,

Щоб він тебе крізь боронив,

Безпечною всюди була щоб дорога

І стало на все тобі сил.

Щоб ти повернувся вцілілим, благаю,

Молюся за тебе щодня,

І хоч особисто тебе я не знаю,

Мені відтепер ти — рідня!

 

Педагог-організатор: . З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Там вирішується доля і майбутнє України.

 

Вірш Надії Красоткіної «Війни не хочу» читає учениця 10 класу Верменич Ніка

Дивитися не можу я новини,

Бо просто страшно, в нас іде війна.

Біда лиха нам смерть несе щоднини,

І кожна вість трагічна і сумна.

Не можна знати, що усіх чекає,

І що наступна мить нам принесе.

По краю рідному біда чигає,

І нищить долі, і ламає все.

А я ніяк не можу зрозуміти

За що народу кара ця страшна?

Чого вмирати мають наші діти,

Кому це треба: горе і війна?

Звисає прапор, чорна стрічка в’ється,

Хоч дні стоять погожі і ясні.

І біль стискає груди, серце рветься.

І дуже страшно робиться мені.

Щасливо хочу в мирнім світі жити,

Щоб радість квітла сонечком ясна.

Пісні співати, за дітей радіти…

Нам всім потрібен мир, а не війна

Й хороші, світлі, радісні новини,

Які б всім людям щастя принесли.

Й квіткові, гарні, сяючі світлини…

Ну, а на них, щоб посмішки цвіли.

Й були живі й здорові наші діти,

Училися, трудилися, росли.

А всюди щастя, музика і квіти,

І на Землі у мирі всі жили…

 

Педагог-організатор.  Цього осіннього дня по всій Україні вкриваються квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. І це означає, що пам'ять народна жива, що подвиг загиблих в бою не забуто.              

 

Педагог-організатор. 

                                       Десь там, в історії...

                                       Та кров холоне й нині,

                                       В зажурі вічній наші матері...

                                       Я хочу щастя милій Україні,

                                       Я хочу миру на моїй землі!

 

Вірш Олексадра Кобилякова «Незалежна України » читає учень 9 класу Гармаш Данило

 

 

Незалежна моя Батьківщина,

Я борюся за тебе щодня!

Ти для мене, як матір – єдина,

Богом дана нам, рідна земля!

 

Духом сильна і вільна Країна,

Та як квітка, завжди молода.

Не сумуй, буде все - Україна, 

Зникне клята, російська орда.

 

Ми віками тебе боронили,

Зараз теж у полон не дамо.

Козаки в бій за тебе ходили,

Ворушили вороже кубло.

 

 

Незалежна моя Україна,

Ми здолаємо всіх ворогів.

Буде жити квітуча Країна,

Без загарбників та без катів.

 

 

 

Педагог-організатор. Дорогу ціну заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні. Не щезне з пам’яті людської, не піде у забуття великий подвиг нашого народу – перемога над фашизмом. «Та що є смерть, якщо це за народ?!! І що життя, якщо без України?!!»

 

Музична композиція «Моя україна» у виконанні учениці 11 класу Привалової Лілії.

 

 

 

 

Педагог-організатор:  На цій позитивній  ноті завершуються виступи наших конкурсантів.

Усі виступи були чудовими, кожний по-своєму. Хтось порадував веселими і та позитивними віршами, а хтось зачарував ліричними і проникливими композиціями…

Гадаю, усім дуже сподобалися виступи наших конкурсантів, тому давайте ще раз подякуємо нашим учасникам  щирими оплесками!

І поки журі підводить підсумки нашого конкурсу ми переглянемо відеоролик.

Педагог-організатор:  А зараз хочемо надати слово нашим журі

 

Педагог-організатор. На цьому наш конкурс завершується, гадаємо всі отримали масу позитивних емоцій та вражень, дякуємо всім за ваші чудові виступи та увагу.

Пам’ятайте, діти, ви – майбутнє України. Своїми знаннями, працею, здобутками примножуйте її культуру, своїми досягненнями славьте її. Будьте гідними своїх пращурів, любіть рідну землю, бережіть волю та незалежність України, поважайте свій народ і свою мелодійну мову. Шануйте себе і свою гідність, і шановані будете іншими.

 Ми – єдина країна! Попри всі негаразди, ми прагнемо одного – спокою, миру та чистого блакитного неба над головою.

 

 

 

 

doc
Додано
25 вересня 2018
Переглядів
414
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку