Конкурс учнівської творчості з теми «Вітчизна – не хтось і десь, Я – теж Вітчизна» у номінації «Література»

Про матеріал

Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний

комплекс «Всесвіт»

жанр:проза

Робота

учасника ХVI Всеукраїнського конкурсу

учнівської творчості з теми «Вітчизна – не хтось і десь,

Я – теж Вітчизна»

у номінації «Література»

Перегляд файлу

Матвіївський загальноосвітній навчально-виховний

комплекс «Всесвіт»

жанр:проза

Робота

учасника ХVI Всеукраїнського конкурсу

учнівської творчості з теми «Вітчизна – не хтось і десь,

Я – теж Вітчизна»

у номінації «Література»

Роботу виконала

Федорова Еліна Олександрівна,

учениця 8-А класу

Матвіївського загальноосвітнього

навчально-виховного

комплексу «Всесвіт»

Вільнянської районної ради

Запорізької області

Я для тебе живу,Україно!

І хоч на світі сторони чотири,

Я тут живу, бо я цей край люблю.

Л.Костенко

Затишна кімната…Робочий стіл… Купа паперів… З чого почати? Мій погляд зупиняється на одному із заголовків: «Вітчизна - це не хтось і десь, я- теж Вітчизна». Замислююсь.. Що ж означає цей вислів? Чи кожний громадянин може бути Вітчизною? Починаю розмірковувати… Батьківщина, Вітчизна – такі знайомі з дитинства слова, що мало хто в своєму житті й задумується над їхнім глибинним змістом.

Доводжу, «Вітчизна» походить від слів «вітець, втиць, отець». Воно виражає те, звідки ми походимо та ким створені. Рухаюся далі. «Вітчизна» – дар від Бога і спадок від батька, котрий переходить від Бога до людини, від батька до сина, від прадідів до правнуків. Слово «вітчизняний» означає «свій, природний, рідний». І раптом усвідомлюю: « Так - це ж моя родина!..» Виходить: «Я – теж Вітчизна?»Чи не краще мені поспілкуватися з самою панною Україною? А що,як я напишу їй лист... Знаходжу папірець,збираюся з думками… І починаю...

Добридень тобі,Україно! Ти – моя родина. Я – частиночка тебе. Велике щастя поспілкуватися з тобою наодинці. Поділитися найпотаємнішими думками про своє дитинство,юність. Мальовнича природа, чарівна пісня,безхмарне та чисте небо - це все ти,моя рідна Україно.

Я щаслива з того, що народилася і живу саме серед твоїх неосяжних і безмежних просторів. Маю змогу виходити на твої родючі землі — і одразу закохуватися в золоті поля пшениці, яка наприкінці літа нагадує справжнє море. А її колоски,схожі на морські хвилі,обіймають теплими рученятами,як рідна матуся,і шепочуть про свою любов до мене. І тільки до неба я не можу доторкнутися,воно занадто високо,але відчуваю,що це – мій оберіг. Твоя краса,ненько, милує мою душу. Хочу,щоб стежка,якою я крокую твоїми просторами,ніколи не кінчалася.

А хочеш,я розкрию тобі свої таємниці. Усе починалося так… Народилася у мальовничому селі,поблизу Запоріжжя. Мама, тато, бабуся, сестра, брати – це моя родина. Дитячий садочок…,і мрія – швидше до школи:

Все починалося в житті з малого:

З зернинки – хліб,з промінчика – зоря.

І я свою важку дорогу

Теж почала із букваря.

Добрі мами-вчителі,улюблені предмети,цікаві захоплення – вони крокували поряд зі мною. Кожного дня я збагачувала свої знання про твої красиві міста,захоплювалася незвичайною стародавньою і сучасною архітектурою, милувалася Хортицею і Запорозькою Січчю, сивочолим Борисфеном-Дніпром і Успенським собором, Києво-Печерською лаврою і Видубицьким монастирем, Золотими воротами княжого міста і Софією Київською. Все це твої,Україно, одвічні цінності.

А твій народ..! Це він протягом багатьох віків боровся за свою свободу і незалежність. Це його славні лицарі Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Іван Мазепа, Устим Кармалюк та багато інших, які віддали своє життя за його щастя. Це й такі відомі всьому світові діячі української культури, як Т. Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олександр Довженко, Марія Заньковецька, Микола Лисенко.

Уроки історії,літератури… Саме вони розповіли про твою долю. Шматували тебе між собою князі;аркани на шию закидали ординці; мечем і вогнем випалювали твій корінь польські пани; забороняли рідну мову, катували і відправляли до Сибіру російські царі твоїх синів і дочок;кидали в тюрми та спопеляли українську вроду в концтаборах німецькі фашисти;замучували український цвіт на Соловках ,морили таким лютим голодом у 20-30-х роках, якого не знала земна цивілізація. А чорнобильське лихо… А біль Афганістану…

Таку міру зла не знав, напевне, ні один народ у світі. Ти все витримала,моя сильна Україно! Ти воскресла, хоч і була розіп'ята на хресті історії! Воскресла! Встала з колін, розірвала пута, якими віками була прикована до чорних скель, високо підвела голову, як це одвіку було написано на роду.

24 серпня 1991 року ти стала Незалежною державою. Твій день народження ми відзначаємо як державне загальнонародне свято.

Двадцять три роки ти не знала війни. Твій народ пишався тим, що у буремні 90 – ті,тобі вдалося зберегти мир. Але,на жаль, спокій був не довгим. Тебе знову охопила війна на сході ,в зоні проведення АТО за право жити на рідній землі. Кровоточать рани наших сердець. Не висихають сльози на очах матерів, сини яких захищають твою єдність і незалежність .

Ще рік тому я не знала дуже багатьох слів, пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому не особливо звертала увагу на слова «слава Україні – Героям слава»,а тепер вони набули нового змісту.

Безперечно, зрозуміло,кому ці слова адресовані,і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають твій крихкий східний кордон;лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу;волонтери, на плечах яких тримається твоя армія.

Я поважаю людей, які роблять свою справу професійно, які зберігають певні життєві цінності, дбають про свої родини й намагаються стати кращими. Нехай навіть хтось із них не замислювався над проблемами патріотизму, політики, суспільства. У них це в крові, всередині — і цим вони більше патріоти за багатьох інших.

Страднице-Україно,нагадаю тобі слова мандрівного філософа Григорія Сковороди, який сказав про твій народ: «Не вчіть яблуню родить яблука. Краще відженіть від неї свиней». Це була відповідь недругам і ворогам, які намагалися довести, що твоя нація є недержавною, приреченою на другорядні історичні ролі. Російські сепаратисти зазіхають на твою територіальну цілісність. На Сході точаться криваві бої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають тебе, рідна Україно. Сьогодні наші земляки проявляють відчайдушну відвагу та єдність, витримку й милосердя.

Серед них, дядько моєї однокласниці, Смирнов Сергій Юрійович. Отримав посвідчення учасника АТО. Багато розповідати не любить(це ж не радісна подія). Мені пощастило зібрати деякі світлини,копію статті з газети,в якій розповідалося про нього. До речі,у новинах каналу «1+1» демонструвалося інтерв’ю з моїм земляком. Він – герой!

Це лише коротенька історія одного українського патріота. Революція показала їх нам багато. Як казав Іван Світличний: «Вітчизна – це не хтось і десь. Я – теж Вітчизна».

Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: "Держава — це я". Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава. Підтвердженням є рядки Ліни Костенко:

Нам треба жити кожним днем.

Не ждать омріяної дати.

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо "потім" може й не настати.

Слово війна для мене дуже страшне,не хотілося б чути його ніколи. Але,на жаль,воно і досі крокує по твоїй території. І линуть із моїх вуст рядки:

Страшне слово війна

Повернулось в XXI сторіччя,

І забрало у мирний цей час

Молоде і міцне покоління.

Серед них і брати, і сини, і батьки

Молодої моєї держави.

Вони кров пролили і на ній полягли,

Щоб щасливо жили ми із вами.

Вірю,що настануть щасливі хвилини,і я більше ніколи не відчую його присутності:

Та вірю я – прийде той час,

І мир настане для всіх нас.

Жахливе слово ми забудемо,

Й життя щасливе ми збудуємо.

Упевнена,що тебе,моя непоборна країно, зламати не можна. Як птах фенікс, ти відроджуєшся із попелу, стаєш міцнішою ,сильнішою. Доречними є слова одного з політичних аналітиків при ООН: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а Росія лише безіменні могили». Безумовно, ти переможеш.

Сьогодні я – ще тільки школярка,але вже у цю мить є частинкою тебе. Мені не байдуже,що відбувається у твоїй рідній домівці. Хочеться бачити тебе багатою,а себе щасливою. Для цього треба сумлінно працювати,щоб зрозуміти цінності світу,усвідомити,що ти – теж Вітчизна.

Щодо мене, то я вже визначила свою громадянську позицію. По-перше, бути чесною, гідною людиною, поважати батьків, шанувати вчителів і людей похилого віку, допомагати друзям. По-друге, дбати про твою міцність, любити і оберігати природу. А ще я хочу бути корисною тобі, Україно. З цією метою розвиваю свої здібності і таланти, добре навчаюся, працюю так, аби віддавати частку свого хисту улюбленій справі. З семи років відвідую центр дитячої та юнацької творчості - циркову студію «Едельвейс»,що у Запоріжжі. Побувала у багатьох містах України та за її межами, зокрема в Болгарії, Греції, Італії, виступаючи із сольними номерами та виборюючи нагороди. Але, де б я не була,завжди думала про тебе,відчувала твою підтримку і тепло. Ти для мене,як рідна матуся. Ніхто краще не розуміє один одного,ніж мати і дитина. Тож я – твоя донька,твоя надія і майбутнє. Гадаю,що чекають мене великі звершення. Усі прагнення,усі здобутки даруватиму тобі,рідна Україно.

Переконана, труднощі мене не злякають. Тож і надалі підноситиму твою культуру,славитиму своїми досягненнями.

Можливо, колись і я побуваю на олімпіаді і прикладу всі сили, знання і вміння, щоб прославити тебе, ненько Україно.

Вірю, що прийде час, коли наше життя наповниться щастям, спокоєм, теплом, хлібом і квітами, сподіваннями і радістю, працею і відпочинком — тим, що робить життя людським. Щоб кожен з гордістю міг сказати: «Я теж – Вітчизна».

Для цього сьогодні потрібно головне — впевненість в силах народу і своїх власних, і у твоє майбутнє, Україно.

Нема життя без тебе, бо ти - це доля, яка випадає раз на віку, бо ти - це мати, яку не вибирають як і долю, бо ти — це пісня, яка вічна на цій Землі.

Якщо мене спитають: « Чи хотіла б

Я жити в Лондоні, Парижі чи Брюсселі?»

Скажу відверто «Ні»! На крилах полетіла б

Я до своєї рідної оселі

Бо знаю, що у мене є країна,

Найкраща в світі – наша Україна!

Я вірю в твоє майбутнє. Бачу тебе європейською державою,де знайдеться місце і для мене:

Я хочу жити на Вкраїні,

Щоб сонцю кожен день сміятись,

Щоб мати щастя у родині,