Конкурсна робота "Всесвіт-картина світу"

“Ми лише розвинені нащадки мавп на  маленькій планеті з нічим не примітною зіркою. Але у нас є шанси осягнути Всесвіт. Це і робить нас особливими”.

“Я не впевнений, що людська раса проживе ще хоча б тисячу років, якщо не знайде можливості вирватися в космос. Існує безліч сценаріїв того, як може загинути все живе на маленькій планеті. Але я оптиміст. Ми точно досягнемо зірок”.

  “Я переконаний, що люди повинні покинути Землю. Земля стає занадто малою для нас, наші фізичні ресурси виснажуються тривожними темпами”.

“Я помітив, що навіть ті люди, які стверджують, що все визначено і що з цим нічого не можна вдіяти, дивляться по боках, перш ніж переходити дорогу”.

“Якщо прибульці одного разу нас відвідають, то наслідки виявляться набагато серйознішими за відкриття Колумбом Америки, яке, як відомо, дуже сумно закінчилося для корінних американців. Нам слід подивитися в першу чергу на самих себе з боку, щоб побачити, як розумне життя може розвинутися в щось таке, з чим нам ніколи б не захотілося зустрічатися”.

Слово "космос" з грецької перекладається як "порядок", "устрій", "впорядкованість". У стародавні часи так називали світобудову – тобто йшлося про Лад напротивагу Хаосу. Зараз космос – це все, що існує за межею земної атмосфери. Таке поняття космічного простору припускає його нескінченність.

Учені умовно поділяють Весвіт на кілька частин.. Отож, космос є

•                               далекий (міжзоряний простір; міжгалактичний простір)
•                               близький (навколоземний космічний простір; міжпланетний простір)

Перша земна істота в космосі – собака Лайка, яка була запущена в космічний простір на "Супутнику-2" в 1957 році. Собака загинула на кораблі через брак повітря. А сам супутник згорів в атмосфері Землі через порушення своєї орбіти.

Перший політ здійснив радянський астронавт Юрій Гагарін. 12 квітня 1961 року він пробув на орбіті 108 хвилин. З невеликим запізненням після нього в космос полетів американець Алан Шепард.

Перша жінка в космосі – Валентина Терешкова. Її політ тривав понад майже три доби. Щоправда, Терешкова дуже погано почувалася та отримала серйозні проблеми зі здоров'ям. Це стало однією з причин, чому наступний політ жінки в космос відбувся тільки через 19 років.

Ніл Армстронг ступив на Місяць, він сказав свої знамениті слова: "Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства". До слова, досі люди побували на поверхні супутника Землі тільки раз – 20 липня 1969 року.

З Місяця космонавти привезли в цілому 380 кг місячної породи. Натомість там вони залишили платівку з історичним записом і власними автографами.
 

    Прийнято вважати, що людина вибухає в космосі без скафандра. Мовляв, тиск, з яким космос буде впливати на людський організм, призведе до того, що тіло просто розірве на частини. Насправді ж космонавт без скафандра буде почуватися у відкритому космосі нітрохи не гірше, ніж у звичайній воді. Шкіра буде тривалий час підтримувати нормальну температуру, а серце буде качати кров, як ні в чому не бувало. Єдина небезпека – відсутність кисню.

Повна вартість скафандра для астронавтів становить близько 11 млн доларів, але – 70% це рюкзак і модуль управління.

Космонавти носять підгузники при посадці, зльоті і при виході у відкритий космос. Також космічні апарати мають туалети. Щоб позбутися відходів в умовах низької гравітації, астронавти повинні сидіти на пристрої, який відсмоктує відходи. Тверді відходи сушать і скидають в простір, а вода зберігається.

Американський бізнесмен Денніс Тіто став першим туристом, який відвідав космос. Він заплатив за подорож в квітні 2001 року 20 мільйонів доларів.

Загалом, у невагомості дуже легко пересуватися – космонавти просто літають всередині космічної станції. Але й недоліки: м'язи втрачають силу, а кістки стають крихкими. Найбільше страждають ноги. Щоб не розучитися ходити, космонавти приймають вітаміни і кожен день займаються фізкультурою. Також в невагомості збільшується відстань між хребцями, і люди трішки виростають.

До слова, у космосі плакати не варто, тому що сльози в умовах невагомості не стікають по щоках, а залишаються на поверхні ока у вигляді кульок, що викликає неприємні і болючі відчуття.

Але, як відомо, невагомість негативно впливає на зір людини, що зумовлено зміщенням рідини до голови. Можливо також, що в космосі виникає сухість очей, і раптове потрапляння рідини може викликати печіння. 

Як пояснив космонавт Рон Парізе, якщо збирається дуже багато сліз, вони виходять з очей і плавають навколо. Іншими словами, ви можете із задоволенням спостерігати за тим, як перед вами пропливають ваші невагомі сльози.

Світло Сонця, яке ми бачимо щодня, має вік близько 30 тисяч років. Саме тоді утворилася енергія, яку ми отримуємо від цього небесного світила, адже фотони долають шлях з ядра Сонця на поверхню рівно за 30 тисяч років. А ось після "визволення" їм треба лише 8 хвилин, що б дістатися до Землі.

Коли ми дивимося на найдальші з видимих зірок, ми бачимо їх такими, якими вони були 14 мільярдів років тому. Світло від них летить крізь простір зі швидкістю 300 000 км / секунду і добирається до нас через багато мільярдів років. В астрономії застосовують особливу одиницю вимірювання відстані до зір – парсек. Зоря, яка перебуває на відстані 1 пк, має паралакс рівний 1“. Неозброєним оком на небі видно близько 6000 зір. Астрономи античності поділяли їх за яскравістю на шість зоряних величин. Найяскравіші зорі належали до першої величини, найтьмяніші — до шостої. Пізніше, із появою телескопів та розвитком техніки спостережень, постала потреба визначати зоряні величини точніше та розширити діапазон зоряних величин. Формально було визначено, що зоря першої величини рівно у сто раз яскравіша за зорю шостої. 

Чорна діра — астрофізичний об'єкт, який створює настільки потужну силу тяжіння, що жодні, як завгодно швидкі частинки, не можуть покинути його поверхню, навіть світло. Термін запровадив Джон Арчибальд Вілер наприкінці 1967 року. Він вперше вжив його в публічній лекції «Наш Всесвіт: відоме й невідоме»

Чорна діра – найяскравіший об'єкт у всьому Всесвіті. Всередині неї сила гравітації настільки велика, що з неї неможливо вирватися навіть світлу. Було б логічно, якби ми взагалі не бачили чорну діру на небі, однак під час обертання діри, крім космічних тіл, поглинають ще й газові хмари, які і починають світитися.

Юпітер — п'ята та найбільша планета Сонячної системи. Відстань Юпітера від Сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о. (740—814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). Разом із Сатурном, Ураном і Нептуном Юпітер класифікують як газового гіганта.           Юпітер може вмістити в себе тисячу планет розміром з нашу Землю. Але при цьому Сонце більше за цього гіганта, хоча якщо порівнювати наше головне світило з іншими зірками у Всесвіті – то воно виявиться неймовірно крихітним. Наприклад, зірка Великий пес більша за Сонце в півтори тисячі разів.

Велика Ведмедиця насправді не просто сузір'я, а так званий Астеризм. Саме так називається скупчення зірок, які насправді розташовані дуже далеко одна від одної, в різних галактиках. Просто через особливе розташування Землі щодо астеризму, нам здається що вони перебувають в одній площині.

Якщо подивитися на найдальшу з видимих з Землі зірок, то ми побачимо її станом на 4 мільярди років тому. Саме стільки часу потрібно світлу, щоб досягти від тієї зірки до нашої планети. Адже швидкість світла становить понад 300 000 км/сек! Вдивися в минуле.

Найбільший кратер Сонячної системи, що утворився в результаті зіткнення з космічним об'єктом, розташований на планеті Меркурій. Це «Калоріс» (Caloris Basin), діаметр якого становить 1,550 км. Зіткнення було настільки сильним, що ударна хвиля пройшла по всій планеті, кардинально змінивши її зовнішній вигляд.

Вибух (спалах) наднової зірки супроводжується виділенням гігантської кількості енергії. У перші 10 секунд вибуху зірка виробляє більше енергії, ніжСонце за 10 мільярдів років, і за короткий період часу виробляє більше енергії, ніж усі об'єкти в галактиці разом узяті (виключаючи інші спалахуючі наднові зірки). Яскравість таких зірок з легкістю затьмарює світність галактик, в яких вони спалахнули.

Венера - це єдина планета Сонячної системи, яка обертається проти годинникової стрілки. Цьому існує декілька теоретичних обґрунтувань. Деякі астрономи впевнені, що така доля спіткає всі планети з щільною атмосферою, яка спочатку уповільнює, а потім закручує небесне тіло у зворотний від первісного обертання бік, інші ж припускають, що причиною послужило падіння на поверхню Венери групи великих астероїдів. Венера — внутрішня планета, і на земному небосхилі не віддаляється від Сонця далі 48°. Венера — третій за яскравістю об'єкт на небі; її блиск поступається лише блиску Сонця та Місяця. Належить до планет, відомих людству з найдавніших часів.

З початку 1957 (рік запуску першого штучного супутника «Супутник-1») людство встигло в прямому сенсі слова засіяти орбіту нашої планети різноманітними супутниками, однак лише одному з них пощастило повторити "долю Титаніка". У 1993 році супутник «Олімп» (Olympus), що належить Європейському космічному агентству (European Space Agency), був знищений в результаті зіткнення з астероїдом.

Сонце більше Землі десь в 110 разів. Воно навіть більше гіганта нашої системи — Юпітера. Однак якщо порівняти його з іншими зірками у Всесвіті, наше світило займе місце в яслах дитячого саду, ось настільки воно мале. Тепер давайте уявимо зірку, яка більше нашого Сонця в 1500 раз. Якщо навіть взяти всю Сонячну систему, то вона не займе більш пікселя цієї зірки. Цього гіганта мають  Великий пес, діаметр якого становить близько 3-х мільярдів км. Як і чому цю зірку рознесло до таких габаритів, ніхто не знає. Сонце — центральне і наймасивніше тіло Сонячної системи. Його маса приблизно в 333 000 раз більша за масу Землі та у 750 разів перевищує масу всіх інших планет, разом узятих.

У просторах Всесвіту є дуже дивовижна річ — гігантський газовий міхур. Його довжина становить близько 200 мільйонів світлових років, а знаходиться він від нас в 12 мільярдах цих же років! Ця цікава штука сформувалася всього-то через два мільярди років після Великого вибуху....  

Виявляється, що в нашій Сонячній системі існує тіло, що нагадує нашу планету. Його іменують Титаном і він є супутником планети Сатурн. Він також має руки, моря, вулкани, щільну атмосферу, як і наша планета. Дивно, але навіть відстань між Титаном і Сатурном дорівнює відстані між нами і Сонцем, і навіть співвідношення ваги цих небесних світил одне співвідношенню ваги Землі і Сонця. Все ж розумного життя на Титані навіть не варто шукати, тому, як його водойми підвели: вони складаються в основному з пропану і метану. Але все ж, якщо останнє відкриття отримає підтвердження, то можна буде стверджувати, що на Титані існують примітивні форми життя. Під поверхнею Титану існує океан, який складається на 90% з води, решта 10% можуть бути складними вуглеводнями. Є припущення, що саме ці 10% можуть дати початок найпростішим бактеріям.

Автори-фантасти нафантазували близько п’яти різних типів планет. Виявляється, що цих видів в сотні разів більше. Вчені відкрили вже близько 700 типів планет. Одна з них — це алмазна планета, причому у всіх сенсах цього слова. Як відомо, углероду потрібна зовсім малість, щоб перетворитися на алмаз в цьому випадку умови співпали так, що одна з планет затверділа і перетворилося в коштовність вселенського масштабу.

Чума́цький Шлях — власна назва галактики, у якій розташована наша Сонячна система, а також усі зорі, які ми бачимо неозброєним оком.

Чумацький Шлях є спіральною галактикою типу SBbc за класифікацією Габбла, що разом із галактикою Андромеди, Галактикою Трикутника та низкою інших галактик утворюють місцеву галактичну групу. У свою чергу, місцева група входить до Надскупчення Діви. Українці здавна мали різні назви нашої галактики: Становище, Стан, Чумацький Шлях. Божа дорога — давня українська назва Чумацького Шляху. Цією дорогою нібито у золотій колісниці їздить пророк Ілля (християнський наступник праукраїнського й праслов'янського Перуна) і гримить, метаючи золоті стріли блискавиць у демонів Арідника, Тринрода, Триюду, Чортів, Бісів, Чугайстрів та інших.

Місяць сформувався з землі. Вчені вважають, що Місяць був сформований, коли величезний об’єкт, розміром з планету Марс врізався в нашу планету приблизно 4,5 мільярда років тому. Зіткнення було настільки велике, що величезні шматки земних порід були викинуті в космос. Під тяжінням Землі, викинуті уламки зібралися на навколоземній орбіті і сформували наш супутник. Як показують дослідження грунту, він складається з менш щільного матеріалу в якому міститься мало заліза. Це говорить про те що склад Місяця це в основному поверхневі породи земної кори...

Темна матерія – це один з компонентів всесвіту, існування якого виявлено лише за гравітаційним впливом на видиму матерію і на фонове випромінювання, оскільки вона не розсіює електромагнітне випромінювання і не бере участі у сильній взаємодії. Темну матерію називають темною не тому, що вона чорного кольору, а тому що вона уособлює собою “темну конячку” в прямому сенсі слова: ніхто досі достовірно не знає що це таке.

Нібіру – планета, яка начебто зіткнеться із Землею, збивши нашу планету з орбіти, що призведе до віддалення від Сонця та загибелі життя.
Як би це не здавалось дивно та кумедно, але планету Нібіру вигадав письменник-фантаст зі США Захарія Сітчін, який намагається популяризувати інопланетне походження людини. Завдяки своїм знанням в історії та археології ще у 70-х він розповів, що існує планета Нібіру. Саме вона колись знищила планету Тіамат, яка була між Марсом та Юпітером. До того ж, з уламків Тіамат виник супутник Землі - Місяць. Загалом теорія розвивається навколо того, що представники Нібіру прибували на Землю і саме їх древні шумери малювали та називали богами. Письменник навіть вигадав пояснення, чому ж її не бачать: Нібіру є 10-ю планетою на дуже витягнутій орбіті, яка робить коло навколо Сонця аж за 3 600 років. За його розрахунками, зіткнення Нібіру з Землею можливе було б лише у 2085 році. Однак реальні науковці не вважають, що теорії про існування Нібіру мають право на життя, тому рідко можна почути думку експертів. Учені й досі дивуються, як вигадки людей можуть так довго затримуватись та візуалізуватись у вигляді записів та фото, на яких насправді може просто блікувати Сонце.
 

Комети — це тіла Сонячної системи,  що рухаються по витягнутих орбітах. При наближенні до Сонця комети утворять хвіст із газу та пилу, що іноді досягає в довжину мільйонів кілометрів. Назва "Комета" походить від давньогрецького слова "kometes" – довговолосий. Вважається, що джерелом багатьох комет (довгоперіодичних) є хмара Оорта, у якій перебувають мільйони кометних ядер. Походження даної хмари пов'язане, очевидно, із гравітаційним викидом крижаних тіл із зони планет-гігантів під час їхнього утворення. Хмара Оорта містить ~ 10¹¹ кометних ядер.

У комет, що наближаються до периферії хмари Оорта (їхня відстань до Сонця може досягати 105 а. о., а періоди обертання навколо нашого світила - 10⁶-10⁷років), орбіти змінюються під дією сили тяжіння найближчих зірок. При цьому деякі комети набувають параболічної швидкості відносно Сонця і назавжди покидають Сонячну систему.

На даний момент також виявлено більше 400 короткоперіодичних комет. Так, приблизно 50 самих короткоперіодичних комет (їхній повний оборот навколо Сонця триває 3—10 років) утворять сімейство Юпітера. Також існують сімейства Сатурна, Урана та Нептуна (до останнього, зокрема, відноситься комета Галлея).

Всі зірки мають однаковий склад. Народження зірки починається в хмарі холодного молекулярного водню, який починає гравітаційно стискатися. Матеріал збирається в кулю і продовжує стискатися під дією власної гравітації. Температура в центрі збільшується і розпочинається ядерний синтез. Вихідний газ був сформований ще під час Великого Вибуху і складається на 74% з водню і на 25% з гелію. З часом частина водню перетворюється в гелій. Ось чому наше Сонце складається з 70% водню і 29% гелію. Але спочатку зірки складаються з 3/4 водню і 1/4 гелію, з домішками інших мікроелементів. Будь-яка зірка знаходиться ніби в постійному конфлікті сама з собою. З одного боку, вся маса зірки своєю силою тяжіння постійно стискає її. Але розпечений газ, який створює величезний тиск зсередини, порушує її гравітаційний колапс. Ядерний синтез в ядрі генерує величезну кількість енергії. Фотони, перш ніж вирватися назовні, здійснюють подорож з центру до поверхні. Коли зірка стає яскравішою, вона розширюється і перетворюється на червоного гіганта. Коли ядерний синтез в центрі припиняється, то вже ніщо не стримує зростаючий тиск верхніх шарів і зірка руйнується, перетворюючись на білого карлика, нейтронну зірку або чорну діру. Цілком можливо, що зірок, які ми бачимо на небі, вже не існує, тому що вони знаходяться дуже далеко і їх світлу потрібно мільярди років, щоб долетіти до Землі.

Планета Земля вважається найкрасивішою в усій Галактиці. Подивитися на її простори з висоти судилося небагатьом. У даній статті ми розповімо вам незвичайні і цікаві факти про космонавтів — людей, яким це вдалося.... 
«Подорожуючи» по космосу, людині важко звикнути до сформованого режиму дня і ночі. Тому космонавти прокидаються по сигналу (мелодії) яку підбирають самі.... 
У космосі неможливо почути людське хропіння. Через особливості навколишніх умов космонавти не хропуть. Науці відомі лише поодинокі випадки такого явища.... 
Космічна хвороба або синдром адаптації до космосу проявляється у кожного другого космонавта. Дана недуга триває кілька днів і проявляється у вигляді втрати відчуття власних кінцівок і орієнтації.... 

Літосфера в перекладі з грецької мови означає кам’яна куля. Це сферичної форми тверда оболонка Землі. В товщину даний шар сягає приблизно 100 кілометрів. Також в літосферу включається астеносфера, так звана верхня мантія, на якій і розміщена велика частина літосфери. Речовина, з якої складається астеносфера, знаходиться в пластичному стані, тобто між твердим та рідким тілом. В результаті цього процесу літосфера ніби як плаває у верхній мантії.

Верхня частина літосфери — земна кора. Зовнішнім кордоном земної кори є та частина, де поверхня Землі стикається з атмосферою і гідросферою. Нижня ж частина розташована на глибині від 7 до 76 км. Структура земної кори має кілька шарів. Потужність верхнього шару знаходиться в межі 0 — 20 км. До його складу входять осадові породи, такі як пісок, глина, вапняк і ін. Результати сейсмічних досліджень показують, що ці породи пухкі, а швидкість проходження хвиль дуже низька. Під материками розташовується гранітний шар, який складається з порід, щільність яких дорівнює щільності граніту. Сейсмічні хвилі проходять цей шар зі швидкістю 5 — 6 км / с. Внизу океанів гранітного шару немає, зате на материках цей шар іноді можна побачити на поверхні. Ще нижче йде базальтовий шар, у якого сейсмічні хвилі досягають швидкості 6,5 км / с. Посеред гранітного і базальтового шару існує межа, яка називається поверхнею Конрада. В межах цього кордону відбувається ривок швидкості проходу сейсмічної активності в межах 6 — 6,5 км / с.... 

 Мантія — це проміжна оболонка, що розташовується між літосферою і ядром планети, яка включає в себе силікатні породи, багаті залізом і магнієм. Мантія майже 2900 кілометрів товщиною і становить 83% об’єму і 67% маси Землі.... 
Температура в мантії, як відомо, не більше 2-2,5 тис. градусів. Її речовина знаходиться в розпеченому стані і відчуває дуже великий тиск від літосфери. Мантія має великий вплив на процеси, що відбуваються на Землі. Вона складається з декількох різних шарів. У верхньому шарі мантії утворюються магматичні вогнища, в результаті чого виникають руди, алмази та інші копалини. Таким же чином на поверхню Землі надходить тепло. Верхня мантія безперервно і активно рухається, викликаючи при цьому рух літосфери і земної кори. Ядро являє собою шар, багатий заліза і нікелю, який складається з двох шарів: внутрішнього і зовнішнього ядра. Зовнішнє ядро рідкообразне, бо крізь нього не проходять поперечні хвилі і має глибину до 5 тис. км., внутрішнє — складається з твердої речовини. У зовнішньому ядрі Землі напруженість магнітного поля в середньому становить 25 Гаусс, що в 50 разів більше, ніж на поверхні. Матеріал ядра, особливо внутрішнього, сильно ущільнений і по щільності дорівнює металам, тому його і називають металевим. Останні дослідження довели, що внутрішнє ядро Землі обертається трохи швидше, ніж вся інша планета.... 

    

Умови життя космонавтів значно відрізняються від земних, попри те, що розроблено чимало спеціальних пристосувань, покликаних полегшити життя людини на орбіті, потрапляючи туди, майже всі космонавти відчувають дискомфорт і неприємні відчуття. Це симптоми так званої космічної хвороби. Розвиваються вони на тлі втрати орієнтації частин тіла. Відсутність гравітації, основного орієнтира вестибулярного апарату, викликає емоційний шок, і потрібен час, щоб до цього звикнути.

Шістнадцять світанків і заходів можуть спостерігати космонавти на добу. Тому лягають і прокидаються вони по будильнику з заздалегідь встановленою 24-годинною системою. Спати можна без подушки і матраца, головне, пристебнутися, щоб не полетіти уві сні. Заснути на орбіті складно через шум апаратури що постійно працює.

Звичайно, складно забруднитися на орбітальній станції, і в умовах невагомості фізичне навантаження практично відсутнє, що призводить до низького потовиділення, але вмиватися вранці, чистити зуби, голитися, справляти фізіологічну потребу необхідно. Шкіру очищають спеціальними вологими серветками. Розроблено модель душа, що має дах, з якого надходить вода, дно, з пристроєм для закріплення ступень, і поліетиленові стінки. Волосся миють шампунем, що не вимагає ополіскування.

Зуби чистять зубною пастою, яка не піниться. Її не випльовують, а ковтають. Голитися можна звичайним станком, але використовуючи при цьому крем, який склеює волоски, щоб вони не розлетілися по всій станції. Космічний унітаз не змиває, а всмоктує випорожнення, для того щоб навчитися правильно сідати на нього, доводиться пройти цілий курс занять на тренажері з відеокамерами. Пробували створити міні-туалет в скафандрі, але потім обмежилися шортами, які вбирають до двох літрів рідини та звичайними памперсами.

Всі столові прилади прикріплені до столу, а їжа подається в брикетах і кубиках, хліб у вигляді маленьких буханок на один укус. А якщо захочеться поласувати печивом, то воно упаковане в тонку плівку, яка тане в роті, щоб не залишалося крихт. Сіль і перець розчинені в рідині. Тут посипати ніяк не можна, а краще полити страву сіллю. Зі шкідливих факторів, що діють на космонавтів, можна відзначити космічну радіацію, що викликає проблеми із зором. Болі в спині, що виникають внаслідок розтягування хребта в невагомості. Зріст в таких умовах може збільшитися на 5 сантиметрів. Атрофію м'язів, в тому числі і кишківника, це призводить до зайвого метеоризму. Цвіль, мікроби та бактерії, попри дезінфекцію приміщення все одно примудряються проникнути на станцію і розмножуються в краплях конденсованої рідини. Ці краплі можуть досягати великих розмірів, а кількість мікроорганізмів в них серйозний ризик для здоров'я космонавтів.

Штучні супутники – це апарати, створені людьми, запущені в космос і літаючі навколо Землі. Ці супутники допомагають людям передбачати погоду, стежити за Ель-Ніньо, передавати телевізійні програми і виконувати деякі стратегічні військові функції. Але штучні супутники можуть відображати промені не тільки призахідного Сонця, а й Сонця, яке вже сіло для спостерігачів,перебуваючих на поверхні Землі. Безумовно, така перешкода нікому не подобається. Гірше того, деякі штучні супутники передають інформацію на радіочастотах, які збігаються з частотою супутникових антенн- “тарілок”, які астрономи використовують для пошуку радіосигналів з космосу.

Астрономи люблять штучні супутники за користь, яку вони приносять, і ненавидять за те, що вони заважають спостереженнями. Але, намагаючись не падати духом, астрономи-любителі з ентузіазмом спостерігають і фотографують пролітаючі в небі штучні супутники.

Навколо Землі обертаються сотні активних штучних супутників, а також тисячі фрагментів “космічного сміття”: непрацюючі штучні супутники, верхні щаблі ракет для їхнього запуску, фрагменти розбитих корпусів та найдрібніші частинки фарби різних космічних пристроїв. Великі супутники і частинки космічного сміття можна побачити навіть неозброєним оком, оскільки вони відбивають сонячне світло.

Штучні супутники дуже яскраві, тому їх легко видно неозброєним оком, і занадто швидкі як для астероїда. Іноді за супутник можна прийняти пролітаючий на великій висоті реактивний літак. У цьому випадку досить подивитися в бінокль. Якщо це літак, то на тлі нічного неба ви зможете розрізнити бортові вогні або навіть силует літака.

Штучні супутники Землі запускалися більш ніж 60 різними країнами (а також окремими компаніями) за допомогою як власних ракет-носіїв, так і наданих в якості пускових послуг іншими країнами та міждержавними і приватними організаціями.

В космосі існує таке диво, як холодне зварювання.  Якщо два шматочки металу притиснути один до одного, то вони приварюються. При чому для цього не потрібні ніякі зварювальні пристрої. Подібне явище холодного зварювання було вивчено в космосі і підтверджено дослідами. Головна умова для цього, щоб на поверхні металу не було окислення. На Землі це неможливо, адже під дією атмосфери на поверхні планети відразу утворюються оксиди.

У давні часи комети були причинного численних забобонів, а то і чудес. Частенько їх появу на нічному небі пов’язували, то з ознаками різних нещасть, то навпаки, великих благосних подій. Так знаменита «Віфлеємська зірка», описана в Біблії, яку згідно з Євангелієм від Матвія волхви побачили на зоряному небі і зрозуміли що народився «Цар Юдейський», з великою ймовірністю була як раз таки кометою. Писали про комети в своїх працях видатні вчені мужі античності, зокрема Аристотель вважав, що комети являють собою світлий газ, а римський філософ Сенека висунув припущення, що комети – небесні тіла, які рухаються по своїх орбітах. Чимало шуму в історії наробила знаменита комета Галлея, яка не раз була помічена на зоряному небосхилі і завжди її поява пов’язувалася з різними історичними подіями.

На орбіті Сонце сходить і заходить кожні 90 хвилин, тому протягом дня можна спостерігати світанок цілих 16 разів. Через такий режим спати в космосі нелегко, космонавти умовно дотримуються земного часу. Дослідження, проведені в 2001 році, показали, що ті астронавти, які хропли на Землі, сплять в космосі дуже тихо. Відсутність сили тяжіння зменшує хропіння.

Відсутність сили тяжіння розпрямляє хребет так, що можна «підрости» на 5-8 см. На жаль, зайвий зріст може викликати ускладнення у вигляді болю в спині або проблем з нервовою системою. У космосі деякі продукти і спеції можна вживати тільки в рідкому вигляді. Наприклад, сіль і перець можуть попросту від вас поплисти. Це небезпечно засміченням вентиляторів і устаткування і неприємно при попаданні в очі.

Члени екіпажу корабля Аполлон-11 Ніл Армстронг, Базз Олдрін і Майкл Коллінз після повернення з Місяця були змушені проходити митний контроль. У графі “відправлення” митного бланка так і було написано – Місяць, у графі прибуття – Гонолулу, Гаваї. Був задекларований і вантаж – місячні камені і місячний пил.

Земля — п’ята за розміром планета Сонячної системи. Земля велика чи маленька планета? Дуже важко відповісти на це запитання: порівняно з іншими планетами Сонячної системи Земля велика (найбільша у земній групі), а от якщо порівняти її з планетами-гігантами, Земля видасться дуже маленькою: її маса менша від маси “найлегшої” планети-гіганта Сонячної системи — Урана — більш ніж у 14 разів. Що вже казати про інші!

Земля розташована порівняно близько від Сонця (третя за віддаленістю від світила планета), але щоб досягти її поверхні, сонячному промінчику необхідно приблизно 8 хвилин 19 секунд (це дуже багато, адже ніхто і ніщо у світі не може рухатися швидше за світло).

Зараз про життя на інших планетах людям нічого не відомо. Тож Земля — єдине тіло Сонячної системи, на якому є життя — люди, тварини, рослини. Життя на нашій планеті дуже різноманітне. Уявіть, що у чайній ложці звичайного ґрунту (землі, що у нас під ногами) живих організмів більше, ніж людей на всій планеті. Які ж маленькі ці живі організми!

Тільки на нашій планеті є головні умови існування життя — вода і повітря: океани займають більше половини поверхні Землі — 70 %, тільки на нашій планеті є атмосфера з достатньою для дихання кількістю кисню (а саме кисень передусім потрібний для дихання людей).

На фотографії з космосу добре видно: водойм на Землі значно більше, ніж суходолу: адже на світлині переважають синій і блакитний кольори. Якщо всю поверхню нашої планети розділити на три однакові частини, то площу більш ніж двох із них займатимуть водойми, і тільки одну — суходіл.

Океани нашої планети такі величезні, що люди вивчили лише 5 % їхніх глибин. Тільки на Землі можна знайти воду у трьох станах — рідкому (власне вода), твердому (сніг та лід) і газоподібному (водяна пара).

Друга планета земної групи — Меркурій — найближча і до Сонця, і до Землі. Це найменша планета Сонячної системи. Описуючи її, ми багато разів вживаємо слово “надміру”. На Меркурії може бути або надміру холодно, або надміру спекотно: температура в одному й тому самому місці може коливатися від −180 °С (такого лютого холоду на Землі не буває навіть в Антарктиді) до +430 °С (це у 4 рази більше, ніж температура окропу).

Усе залежить від того, яким боком Меркурій повертається до Сонця. День на Меркурії також надміру довгий для людей — він триває 59 земних діб. До того ж, на планеті є місця, де взагалі не відбувається змін пір року, як на Землі. Тож поки що, з огляду на такі незвично суворі природні умови, існування життя на Меркурії здається неможливим.

Венера — третій за яскравістю об’єкт на небі Землі після Сонця й Місяця. Найкраще її видно ввечері та вранці, тому її й називають вранішньою або вечірньою зорею. Іноді Венеру називають сестрою Землі або її близнюком: планети схожі за розмірами (Венера трохи менша, ніж Земля), масою, щільністю, силою тяжіння та хімічним складом.

День на Венері (приблизно 243 земні доби) триває довше, ніж рік (225 земних діб)!

Немає жодних доказів існування життя на Венері: на планеті дуже спекотно (+480 °С). Гарячішими від Венери у Сонячній системі є тільки Сонце та Меркурій. До того ж на цій планеті дуже сухо, адже за такої високої температури будь-яка рідина википить. Венера богиня кохання, якій поклонялись стародавні римляни, а також планета, яку практично щоночі дуже добре видно на зоряному небі. Хоч планету Венеру вважають близнюком Землі, оскільки вона найбільш схожа за розмірами та масою планета, не варто забувати, що на Венері надзвичайно агресивна для людини атмосфера, жахливі кислотні дощі, надвисока температура, постійні виверження вулканів та панують надпотужні вітри.

Венера не єдина планета в космосі, яку назвали на честь римського божества, як ми вже згадували Внера була богинею любові і краси в Давньому Римі, однак це єдина планета, яка була названа на честь богині (жінки), а не бога (чоловіка).
За підрахунками вчених діаметр Венери становить 12104 км. Це всього лиш на 638 км менше діаметру Землі.
В атмосфері Венери переважає вуглекислий газ (близько 96,5%), і його висока концентрація зумовлює парниковий ефект. Сонце розжарює поверхню Венери до середньої температури 462°C.

 На Венері дуже слабке магнітне поле, воно не перевищує 5-10 % магнітного поля Землі і тому вона зовсім не захищена від бомбардування зарядженими частинками. Через відсутність магнітного поля Венера втратила всю воду, яка дісталась їй на ранніх етапах формуванні планети.
Якби атмосфера та магнітне поле на Венері були такі, як на Землі, то середня температура на планеті становила б 26-27 °C (на Землі 15 °C).

Атмосфера на планеті значно щільніша, атмосферний тиск в понад 90 разів вищий ніж на Землі. Через високий тиск на поверхні Венери формуються дуже щільні хмари, які в свою чергу створюють грози та блискавки в тисячі раз потужніші ніж на Землі.

Оскільки на Венері немає ні морів ні океанів вчені починають відлік висоти від середнього рівня над поверхнею планети. Найвищою гірською системою на Венері є Гори Максвелла, які утворились внаслідок тектонічної активності на планеті. Сьогодні не відомо, яка з вершин гірської системи найвища оскільки різниця їх висот незначна і дані радіолокаційного дослідження мають певні неточності, але відомо, що гори Максвелла здіймаються на висоту 10-11 км над середнім рівнем поверхні планети і на 6-7 км над своїми околицями, що значно перевищує висоту гори Еверест.
Саме на вершинах гір Максвелла найхолодніше місце на Венері, температура тут на 80-100°C нижча ніж на середньому рівні поверхні планети, але навіть тут надзвичайно жарко і середня температура становить близько 380 °C. Атмосферний тиск на вершинах також удвічі нижчий, ніж на середньому рівні поверхні, але все рівно в 45 разів вищий, ніж на поверхні Землі.
Другою по висоті вершиною на Венері після гір Максвелла є гора Маат, яка є найвищим на планеті вулканом. Маат височить майже на 5 км над навколишньою місцевістю та на понад 8 км над середнім рівнем поверхні Венери. Сьогодні не зафіксовано вулканічної активності на горі Маат, але є ознаки того, що виверження тут відбувались відносно недавно.

Більшість планет в Сонячній системі обертаються проти годинникової стрілки і лише Венера та Уран обертаються навколо своєї осі по годинниковій стрілці.
Навколосонячна орбіта Венери майже кругла і внаслідок цього, на відміну від Землі, вона практично не змінює відстань від Сонця.
День на Венері приблизно дорівнює 243 земних дні. Венера швидше робить повний оберт навколо Сонця ніж навколо власної осі день на Венері довший за рік.
На Венері дуже вітряно, в середньому шарі хмар панують супер-вітри зі швидкістю понад 700 км на годину.
За підрахунками вчених, приблизно через 5 мільярдів років Сонце вичерпає свої запаси водню і гелію та перетворюючись на червоного гіганта поглине Меркурій і Венеру, можливо навіть і Землю.
Якщо б вам вдалось крикнути якусь фразу на поверхні Венери, ваш голос прозвучав би на значно нижчому і глибшому тембрі, оскільки голосові зв'язки, в її щільній атмосфері, вібрували б більш повільно.
Ще Галілео Галілей за допомогою звичайного телескопа, понад чотириста років тому, досліджував зміну фаз Венери. З того часу планета не стала менш цікавою для наукового світу. Для дослідження Венери на її поверхню з 1966 по 1985 приземлилось аж 19 міжпланетних станцій за допомогою яких, окрім фізико-хімічних та метеорологічних показників, вдалось передати фото пейзажів планети та навіть записати звук грому в її атмосфері.

Марс — невелика планета земної групи: якщо уявити собі Сонце розміром як вхідні двері, то Земля порівняно з ним буде за розміром як монетка, а Марс — як таблетка аспірину. Цю планету ще називають червоною: адже ґрунт на ній має червоний відтінок. Марс — планета-чемпіон. Саме на ній знаходиться найвища у Сонячній системі гора (Олімп, 27 км над рівнем марсіанської рівнини, вдвічі вища, ніж Еверест — найвища гора Землі), найглибша та найдовша долина (долина Марінера: її глибина — 10 км (п’ята частина екватора Марса), довжина — 4 000 км (приблизно як ширина Австралії). Крім того, на Марсі знаходиться найбільший у Сонячній системі вулкан (його діаметр — 600 км). Марс знаходиться дуже далеко від Землі: якщо рухатися зі швидкістю 100 км/год (приблизно так їдуть машини по трасі), то дістатися від нашої планети до Марса можна за 221 день (це майже дві третини земного року). День на Марсі триває майже стільки ж, як і земний, а от рік майже удвічі довший від земного (687 земних діб).

До сьогодні життя на Марсі прилади дослідників космосу не знайшли, але це не виключає можливості, що у майбутньому життя може з’явитися на цій планеті. Марс — холодна планета (середня температура на Марсі (−60 °С) значно нижча, ніж у найхолоднішому куточку Землі). Вчені пояснюють це великою відстанню планети від Сонця — джерела тепла.

За такої температури вода на Марсі може існувати тільки у вигляді випарів або льоду. З природними умовами Марсу можна порівняти хіба що антарктичну пустелю на Землі. Однак навіть найсуворіші території на нашій планеті пристосовані до життя набагато більше, ніж поверхня Марсу. На ньому трапляються найжорстокіші у Сонячній системі пилові бурі (швидкість вітру може досягати 200 км/год). Такі буревії можуть тривати цілими тижнями. Тож жити на Марсі було б дуже непросто.

А от сила тяжіння на червоній планеті набагато менша, ніж на Землі: людина, яка на Землі важить 45 кг, на Марсі важитиме лише 17 кг і зможе підстрибнути втричі вище.

На Марсі розташований каньйон з найбільшою довжиною і глибиною. Система каньйонів Долини Марінера на Марсі має довжину 4000 км, Ширину в 200 км, і максимальну глибину 7 км. Через кожні 780 днів Земля і Марс опиняються на мінімальній відстані одна від одної, яка змінюється від 56 до 101 млн км. Такі зближення планет називають протистояннями. Через низький тиск на Марсі жодна людина не зможе вижити на планеті без спеціального спорядження.

Умови на планеті моментально перетворять кисень в крові людини в бульбашки, що є несумісним з життям. На жодній планеті Сонячної системи не буває настільки масштабних пилових бурь: вони часто охоплюють всю площу планети, і тривають місяцями. Європейське космічне агентство і НАСА вже багато років працюють над підготовкою майбутніх місій на Марс. У їх плани входить висадка людини на Марс до 2035 р. Теоретично, якщо до Марса можна було б доїхати на автомобілі, така поїздка займе 271 рік і 221 день (при швидкості 95 км/год).
 

Місяць — найпомітніша планета з тих, які ми можемо бачити на небі. Його неможливо переплутати з жодною зіркою чи планетою. Можливо, саме тому діти найбільше знають саме про Місяць. Його рух можуть спостерігати навіть малята.

Місяць — єдиний природний супутник Землі, планети, яка стала домівкою для всіх нас. Це другий за яскравістю об’єкт на небосхилі після Сонця, тому багато дечого ми можемо побачити без допомоги телескопа: рух Місяця небосхилом (щовечора ми бачимо його на іншому місці), зміни форми Місяця (можемо навіть вирахувати періодичність цих змін), затемнення Місяця, його ландшафт…

По поверхні Місяця ходило лише 12 чоловік і всі вони американці. Першою людиною яка залишила свій слід на Місяці був Ніл Армстронг в 1969 році, а останнім сьогодні став Джин Сернан в 1972 році. З того часу Місяць відвідували лише безпілотні апарати.

Місяць є п'ятим по величині супутником в Сонячній системі. Найбільшим є супутник Юпітера — Ганімед.

Щільність Місяця набагато менша за щільність Землі. Через це на Місяці ви будете важити близько однієї шостої (16,5%) вашої земної ваги.
Оскільки Місяць не має атмосфери він абсолютно не захищений від метеоритів та космічної радіації. На його поверхні спостерігаються великі коливання температури, а також через відсутність атмосфери тут панує абсолютна тиша і небо завжди чорного кольору.  Існує таке поняття як «Темна сторона Місяця». Насправді воно помилкове, оскільки обидві сторони Місяця отримують однакову кількість сонячного світла, проте одна сторона ніколи не повернута до Землі. Сторону яка повернена від Землі можливо побачити лише з космічних апаратів.
Кожного року Місяць приблизно на 3,8 см віддаляється від нашої планети. Вчені НАСА прогнозують, що це явище буде спостерігатись протягом близько 50 мільярдів років. Таким чином час за який Місяць проходить по орбіті навколо Землі збільшиться з 27,3 до 47 днів.
НАСА планує відправити астронавтів на Місяць, щоб створити постійну космічну станцію. Таким чином людство може ще раз ступити на Місяць в 2019 році, якщо все піде за планом.

Юпітер — найбільша планета Сонячної системи. Її ще називають газовим гігантом. Пам’ятаєте, як ми подумки зменшили Сонце до розмірів вхідних дверей (Земля тоді виявилась розміром з монетку)? Якщо настільки ж зменшити Юпітер, він буде завбільшки як баскетбольний м’яч. Доба на Юпітері триває лише 10 земних годин.

Це дуже незвичайна планета — такі відомі нам атмосферні явища, як шторми, блискавки, полярне сяйво, на Юпітері набагато масштабніші. Життя на Юпітері немає, що й не дивно з огляду на такі складні погодні умови. Однак деякі супутники цієї планети мають океани під поверхнею, де можливе життя.

Велика Червона Пляма на Юпітері (її розміри досягають двох третин площі поверхні Землі) — це гігантський шторм, і буяє він уже століття.

Так співвідносяться розміри Землі, Венери, Марса, Меркурія, Плутона.

Юпітер — це газова планета, її атмосфера складається з водню, гелію, метану, амонію, азоту, сірки, вуглецю та інших елементів. Він утворився значно раніше планет земної групи. Планети від Меркурія і до Марса, включаючи Землю, утворилися з тугоплавких речовин, які від’єдналися від Юпітера і інших газових планет.... 

Повний оборот щодо Сонця Юпітер здійснює за 11,86 земних років, в той час як Землі потрібно на такий оборот 365,2564 доби. При цьому на ньому немає зміни пір року, все тому, що нахил осі обертання планети становить всього 3,13 ° (проти 23,45 ° у Землі).... 
Вітра на цій планеті перевищують швидкість в 600 км / ч. Юпітер ще знаменитий своєю великою червоною плямою, гігантським ураганом в південній тропічній зоні планети.

Розмір цього урагану більше за Землі і становить 15 на 30 тисяч км. Примітно, що речовина в цьому урагані обертається проти годинникової стрілки і здійснює повний оборот за 6 діб (земних). Колір Великої червоної плями все ще залишається загадкою для вчених, однією з причин червоного кольору дослідники називають з’єднання з фосфором, але це тільки теорія...
Багато в чому внутрішня структура Юпітера є загадка для вчених, адже навіть з сучасними методами спостереження неможливо дізнатися хімічний склад внутрішніх шарів планети. Відомо, що у верхніх шарах атмосфери планети тиск становить 1 атмосферу, а температура -107 ° С, на глибині 146 км тиск вже 22 атмосфери, а температура — + 153 ° С. Під хмарами на глибині до 25 тисяч км водень поступово переходить з газу в рідину і навіть метал при високому тиску і температурі. Атмосферу Юпітера таким чином можна уявити як безперервно киплячий водневий океан.... 

Сатурн — друга за розміром планета Сонячної системи після Юпітера. Це ще один газовий гігант. Сатурн має найзахопливішу систему кілець з усіх планет Сонячної системи. Їх у Сатурна аж сім. Доба на Сатурні триває лиш трохи більше 10 земних годин, а от рік продовжується цілих 29 земних років. Жовті та золоті смуги в атмосфері Сатурна є результатом дії супершвидких вітрів (їх швидкість сягає 1800 км/год).

Життя на Сатурні немає. Втім, на деяких супутниках цієї планети воно могло б існувати.

На Сатурні є яскраво виражена зміна пір року. Один сезон триває більше семи земних років. Сатурн — планета з найменшою серед планет Сонячної системи щільністю, в два рази нижче щільності води. Навколо нього обертається 53 супутника, і, ймовірно, їх насправді більше, просто не всі ще виявлені.

Знамениті кільця Сатурна були відкриті астрономами в 1610 році. Сатурн має не зовсім кулясту форму. Швидкість його обертання так велика, що він сплющує сам себе. Створені людиною космічні апарати відвідували околиці Сатурна всього чотири рази.

Сатурн — найдальша планета, яку можна побачити із Землі неозброєним оком. Досі не існує єдиної теорії утворення кілець Сатурна. Сатурн володіє найпотужнішим магнітним полем, що простирається приблизно на мільйон кілометрів. Сатурн не має твердої поверхні. Швидкість вітру на цій планеті може досягати 1800 кілометрів на годину. На Сатурні буває північне сяйво.

На одному із супутників Сатурна, Енцеладі, теоретично допускається існування водних форм життя під товщею льоду. На Сатурні неодноразово спостерігалися хмари дивної шестикутної форми. Найпотужніші з кілець Сатурна — менше кілометра в товщину. Сатурн — друга за величиною планета в Сонячній системі. Складається ця планета в основному з гелію і водню. Швидкість обертання Сатурна навколо своєї осі швидше, ніж у будь-якої іншої планети Сонячної системи. Другий за величиною супутник в нашій системі, Титан, обертається саме навколо Сатурна.

Вперше Сатурн був сфотографований апаратом «Піонер 11» у 1979 році. Сатурн отримав свою назву на честь давньоримського бога, покровителя сільського господарства. Сатурніанський рік триває близько 30 земних років

 

Уран — сьома за віддаленістю від Сонця планета Сонячної системи, дуже гарний синьо-зелений велетень. Тож саме Уран є справді блакитною планетою! Він трохи менший від свого найближчого сусіда — Сатурна, його оперізують тонкі, невеликі, практично невидимі кільця. Планету виявили за допомогою телескопа вже у наш час, а не в далекому минулому. Хоч Уран і велика планета, але він настільки віддалений від Землі, що побачити його можна лише за допомогою спеціальних приладів, наприклад, телескопа.

Уран — одна з найзагадковіших планет. День тут триває приблизно 17 земних годин, а рік аж 84 земних роки (тільки уявіть: кожна пора року триває цілий 21 земний рік!). Уран отримує майже в 400 разів менше світла, ніж наша планета. Тобто освітлення там приблизно таке, як у нас на Землі одразу після заходу Сонця, на початку сутінків.

Вчені кажуть, що це найбільш невиразна планета: тут, як у інших газових гігантів, немає хмарних смуг та атмосферних штормів, хоч на Урані дме доволі сильний (порівняно з іншими планетами) вітер — його швидкість досягає 900 км/год. Тільки нещодавно дослідникам вдалося виявити сезонні зміни погоди на Урані.

На полюсах і на екваторі зміна пір року відбувається зовсім по-різному. На екваторі урановий рік складається з двох літ і двох зим, і тривалість цих сезонів відповідає майже 21 земному року. А от на полюсах буває лише по одному літу й одній зимі зате тривають вони там удвічі довше, ніж на екваторі, — по 42 земних роки.

Ще одна загадка Урана: планета обертається, “лежачи на боці”: по горизонталі, а не по вертикалі, як інші планети. Тому рух Урану навколо Сонця особливий — він котиться уздовж своєї орбіти, перевертаючись з боку на бік, подібно до казкового Колобка.

Уран, як і Нептун, називають крижаним гігантом: у складі цієї планети багато замерзлої води. В Урана найхолодніша атмосфера — його найнижча температура складає −224 °C.

Теплове випромінювання Урана виділяє його з ряду інших планет-гігантів. Тепло з гарячих надр планет-гігантів поступово проникає крізь атмосферу і випромінюється в космос. Вимірювання показують, що тепловий потік від планет-гігантів в 2–2,5 раза перевищує кількість тепла, яку вони отримують від Сонця.

За одним винятком: Уран віддає тепла лише трохи більше, ніж отримує. Куди дівається решта тепла, поки що ніхто пояснити не може…

На Урані не може бути життя, принаймні у тому вигляді, як ми знаємо.

Як і в інших газових гігантів, в атмосфері Урана переважають водень та гелій. Нижче, під оболонкою газу є зледеніла мантія з аміачного льоду, яка вкриває кам'яне ядро. У верхніх шарах атмосфера складається з кристалів води аміаку, та зледенілого метану, які і надають планеті її блідо-блакитний колір.
На Урані є тільки два сезони: літо і зима.
Уран, з середньою температурою -197 °C, найхолодніша планета в нашій Сонячній системі. Зафіксовано, що температура на Урані може опускатись і до -224 ° C. Крім екстремально низької температури на Урані панують жахливі вітри зі швидкістю понад 900 км на годину.
Уран має 13 кілець і згідно досліджень, вони з'явились вже після формування планети. Вчені вважають, що кільця є залишком, розірваного силами тяжіння або зруйнованого метеоритом, супутника. Зовнішнє кільце синього кольору, наступне червоне, а всі інші сірого. Два зовнішніх кільця виявили лише в 2003 та 2005 роках завдяки знімкам отриманих з телескопа Габбл.

 

 НАУКОВА РОБОТА

“ВСЕСВІТ.

КАРТИНА СВІТУ”

Підготувала:

Заступник з навчально-виховної роботи

Вчитель української мови та літератури

Багринівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Унгурян Мар’яна Костянтинівна