Усна народна творчість

Фольклор (folklore – народна мудрість, знання) – художнє відображення дійсності в синкретичних (словесно-музично-драматичних) формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу.

Термін увів до наукового обігу англійський учений В. Дж. Томс у 1846 році.

Синкретизм (гр. synkretismos – об’єднання) – поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жесту…) у єдиному вираженні.

Риси фольклору:

• усність;
• колективність;
• варіантність;
• традиційність (відносна сталість словесного тексту; результат колективного збереження фольклору);
• висока художність, що відповідала духовним запитам творців.

Календарно-обрядові пісні

Родинно-побутові пісні

• про кохання, вірність і зраду, родинне життя
• колискові

Суспільно-побутові пісні

• рекрутські, солдатські (воєнна служба)
• чумацькі (про візників і торговців, які перевозили на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу)
• бурлацькі (про селян, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки)
• кріпацькі (підневільне життя селян)
• наймитські, заробітчанські й под.

Народний ліро-епос

1. Дума – ліро-епічний твір героїчного або соціально-побутового змісту. Цим творам притаманна особлива манера виконання – речитатив (протяжне напівпроказування-напівпроспівування під супровід кобзи, рідше – бандури чи ліри). Дума має своєрідну будову:
   • різна кількість складів у рядку;
   • відсутність поділу на строфи (астрофічна будова);
   • поетичний зачин (заплачка) – основна частина (власне дума) – величальна частина, або славословіє.

«Дума про Марусю Богуславку»

• боротьба проти турецько-татарських завойовників;
• 700 козаків, 30 років у неволі;
• Чорне море, Туреччина;
• Великдень;
• Героїня «потурчилась, побусурменилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного!».

2. Балада (фр. ballade – рухатися, лат. balar – танцюю) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Зародилася в XII–XIII ст. У Західній Європі так спочатку називали пісні про кохання, що супроводжували танець. Ознаки:
   • сюжетність;
   • прийом метаморфози (перетворення однієї форми образу на іншу);
   • драматичність (дія розвивається швидко, напружено й фрагментарно; діалогічна форма).

Тематичні групи:

• родинно-побутові балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»; «Коваленко»);
• історичні балади («Бондарівна», «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла», «Козака несуть»).

«Ой летіла стріла» Одна з найдавніших балад в українському фольклорі. Мотив безглуздя воєнного душогубства (вдовине поле, стріла з-за синього моря). Три зозулі – мати, кохана, сестра (зозуля – жіноча печаль, туга, самотність).

• мати – «в головоньках сіла» – Дунай від сліз розлився – плаче, поки «жити буде»;
• сестра – «в ніженьках сіла» – «слізок криниця» – плаче, «поки не забуде»;
• кохана – «сіла край серденька» – «земля сухенька» – плаче, «поки бачить».

Контраст гіперболи й літоти: «Де матінка плаче, / Там Дунай розлився; Де плаче сестриця, / Там слізок криниця; / Де плаче миленька – / Там земля сухенька». Балада збудована на потрійній градації.

3. Історична пісня – ліро-епічний твір, у якому відтворено історичні події чи конкретні історичні постаті. Створювалися по гарячих слідах подій. «Чи не той то хміль…»
   • перша велика перемога козацького війська під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами (1648);
   • Золотий Брід, Золота Вода – поетичні назви урочища Жовті Води;
   • 40 тисяч польського війська (гіперболізація);
   • паралелізм: як хміль обплітає тичини (довгі палиці, жердини для підтримування витких рослин) – так Хмельницький обступає поляків;
   • поляки «становили дубовії хати» – смерть (дубові хати – труни).

«Ой Морозе, Морозенку»

• бій із татарами;
• Савур-могила;
• Татари з Морозенка «живцем серце виривали», «Поставили Морозенка На Савур-могилу».

Порівняльна характеристика ліричних і ліро-епічних жанрів фольклору

Пісні Марусі Чурай

Маруся Чурай – легендарна постать доби козаччини. Гіпотетично народилася в Полтаві в родині урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. За легендою, після загибелі батька починає писати пісні.

Пісні, автором яких уважають Марусю Чурай: «Віють вітри, віють буйні», «Засвіт встали козаченьки», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Грицю, Грицю, до роботи», «Котилися вози з гори», «Шумить-гуде дібровонька», «Сидить голуб на березі» та ін.

«Віють вітри, віють буйні»

• глибокі переживання дівчини від розлуки з коханим (живе «в лютім горі»);
• паралелізм: «віють вітри… Аж дерева гнуться» – «болить моє серце, А сльози не ллються!»;
• невідомі причини розставання;
• саме цю пісню співає головна героїня Наталка Полтавка на початку однойменної п’єси Івана Котляревського

«Засвіт встали козаченьки»

• прощання козака з матір’ю та коханою перед походом;
• твір у формі діалогу: козак просить матір потурбуватися про кохану
• події відтворено узагальнено, немає вказівки на конкретну історичну подію чи історичну особу.

 Давня література (ХІ—ХVІІІ ст.))

«Повість минулих літ» -  монументальний стиль (зосередженість на сюжеті)

Літературний рід: ліро-епос.

 Жанр: літопис.

Тема: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.

Ідея: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення патріотизму.

\Про твір: на початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року.

Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Ідейно-тематична спрямованість «Повісті…» походить від ідеї зображення давності й могутності держави Київська Русь, героїчне минуле якої пов’язане із правлінням виключно мудрих сильних та справедливих князів (княгиня Ольга, князь Святослав).

«Про заснування Києва»

Сюжет: Були собі три брати – Кий, Щек і Хорив та сестра їхня – Либідь. Збудували вони місто і на честь старшого брата назвали Київ. Навкруги міста був великий ліс, у якому поляни полювали. Дехто вважав, що Кий був перевізником, тому й казали: «На перевіз на Київ». Але це було не так, бо Кий їздив до грецького царя, який приймав його з почестями. Повертаючись, Кий зайшов на Дунай, поставив там містечко і хотів у ньому жити, але навколишні племена йому не дали. І донині те містечко зветься Києвець.

«Про помсту Ольги»

Сюжет: 945 року князь Ігор пішов до деревлян двічі поспіль за даниною. Деревлянам це не сподобалось, і вони зі своїм князем Малом убили Ігоря. Забажавши одружити свого князя з Ольгою, деревляни послали до княгині 20 найкращих мужів. Вирішивши помститися деревлянам за смерть свого чоловіка, княгиня звеліла викопати на тюремному дворі глибоку яму. Наступного дня древлян (нібито з почестями) принесли у човні у двір і вкинули з човном у яму, засипавши землею. Згодом Ольга попросила прислати до неї інших послів, щоб нібито остаточно піти за їхнього князя. Як тільки гості прийшли, Ольга звеліла приготувати мийню, і коли деревляни почали митися, мийню заперли і підпалили, де всі й згоріли. Потім ще двічі помстилася Ольга деревлянам. Перший раз з невеликою дружиною пішла вдова справити тризну на могилі чоловіка, пригостила деревлян, а коли ті упилися, звеліла їх убити.

Наступного 946 року, зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо не вдавалося взяти місто. Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. Княгиня ж звеліла своїм воїнам поприв’язувати до кожного птаха трут і відпустити. Голуби і горобці повернулися у свої гнізда і спалили таким чином усе місто.

«Про напад хозарів»

Сюжет: Після смерті братів (Кия, Щека і Хорива) поляни утискувались навколишніми племенами. І коли сиділи поляни в лісах на горах, то знайшли їх хозари й зажадали данини. Порадившись, дали їм поляни від кожної хати по мечу. Віднесли їх хозари своєму князеві, але мудрі старці сказали, що це недобра данина, бо вони здобули її шаблями, а в полян була зброя сильніша – мечі. Тож відтоді саме поляни брали данину з хозарів, а не навпаки.

«Слово про похід Ігорів» (орнаментальний стиль – мозаїчність сюжету, розмаїття художніх засобів)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: героїчна поема. Автор: невідомий.

Тема: зображення невдалого походу князя Ігоря на половців 1185 р. Ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти ворогів.

Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак. Сюжет: оповідь співця Бояна про похід новгород-сіверського князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця – лихі віщування природи – перший бій з половцями, перемога князя Ігоря – другий бій, поразка війська Ігоря – віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів – плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи – князь Ігор у полоні – утеча його з неволі з допомогою Овлура – погоня половців за князем – зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

Григорій Сковорода (1722-1794) – представник стилю бароко

«De libertate» (про свободу) (1757)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська (патріотична).

Провідні мотиви: воля – найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.

Про твір: для ліричного героя воля – найбільше багатство. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш – болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Б. Хмельницького як символ вольності.

«Всякому місту – звичай і права...»

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).

Вид лірики: громадянська (філософська).

Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

 Про твір: автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні – і мужик, і цар. Кожна строфа побудована на антитезі: 4 рядки – суспільні вади, 2 рядки – ідеал чистої совісті та ясного розуму. Один із варіантів пісні використано в п’єсі «Наталка Полтавка».

«Бджола та Шершень»

Жанр: байка.

 Ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Про твір: байка у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола – «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень – «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та всі безглузді». Праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке – непотрібним» (Епікур).

У «силі» байки (так Г. Сковорода називав мораль твору) автор бачить щастя людини в «природженому ділі».