Конспект уроку Михайло Юрійович Лермонтов

Тема: Михайло Юрійович Лермонтов (1814– 1841). Лірика («Сосна», «І нудно і сумно…», «На дорогу йду я в самотині…»). Мотиви світової скорботи у ліриці М. Ю. Лермонтова.

Мета: поглибити знання учнів про життя та творчість М. Лермонтова; розкрити волелюбні прагнення поета, причини його самотності та безмежну відданість батьківщині; розвивати почуття відповідальності перед суспільством та бажання протистояти бездуховності, жорстокості, лицемірству; розвивати мовленнєву культуру та толерантне ставлення до оточуючих, почуття гуманізму.

Обладнання: портрети М. Лермонтова та його близьких, ілюстрації малюнків поета, зображення місць, пов’язаних із життям Лермонтова.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

Надішліть заради поезії святої Лермонтова хоч один том, велику-превелику радість пришліть…
Т. Шевченко (із листа до друзів)

 І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. У хвилини, коли життя залишало О. Пушкіна, народжувався інший, не менш великий поет, який так відгукнувся на смерть свого кумира (учитель виразно читає «Смерть поета» М. Лермонтова — див. додаток). За цей вірш, у якому автор таврував убивць Пушкіна, імператор заслав поета в діючу армію на Кавказ, де в той час тривала війна з горцями. На зміну одному великому талантові прийшов інший, не менший талант — Михайло Лермонтов.

Він був одним із найулюбленіших поетів Т. Шевченка. Тарас Шевченко відчував свою духовну спорідненість із російським поетом. Він називав його «наш великий Лермонтов» і просив свого друга М. Лазаревського надіслати йому на заслання поезії Лермонтова. З таким самим проханням звертався він і до А. Лизогуба та Ф. Лазаревського. А коли одержав дорогоцінний томик віршів, то дуже зрадів: «Ти переслав мені в неволю Поета нашого,— на волю мені ти двері одчинив!». 1850 року під час обшуку в Шевченка було відібрано дві книжки російського поета; Шевченко кілька разів згадував Лермонтова і цитував його твори в «Щоденнику». У вірші «Мені здається, я не знаю» великий Кобзар писав про безсмертя Лермонтова, про силу його мистецтва. Вірші російського поета викликали в Шевченка радість, підтримували його сподівання на волю. Вплив поезії Лермонтова позначився на творах Тараса Григоровича «Слепая», «Тризна», «Пророк», «Чого мені тяжко, чого мені нудно» та ін. Мемуаристи писали, що в день смерті Шевченка збірка творів Лермонтова лежала на його столі. Саме про Лермонтова ми і розпочинаємо мову.

ІІ. Робота над темою уроку

1. Лекція учителя (учні складають конспект)

Життєвий і творчий шлях Лермонтова

У ч и т е л ь. Народився Михайло Юрійович Лермонтов 3 жовтня 1814 року в Москві в будинку поблизу Червоних воріт. Батько Юрій Петрович — відставний піхотний капітан із збіднілої дворянської сім’ї; мати — Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних).

1815 року молода сім’я живе в селі Тархани Пензенської губернії, у маєтку бабусі майбутнього поета О. Арсеньєвої. Там пройшли дитячі роки поета. Він рано втратив матір (померла 1817 року, у 21 рік) і виріс у розлуці з батьком. Бабуся робила все для єдиного, обожнюваного внука, не шкодуючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музики (грав на флейті, фортепіано і скрипці).

Побоюючись за здоров’я хворобливого внука, бабуся возила його на Кавказ (1818, 1820, 1825) для лікування мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися в пам’яті поета на все життя (згодом вони виллються в ранній творчості — «Кавказ», 1830; «Сині гори Кавказу, вітаю вас!», 1832). 1827 року бабуся привезла онука в Москву, щоб він продовжив освіту. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з кращих навчальних закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту та займається самоосвітою. 1828 року Михайло Лермонтов пише вірші, й цей рік прийнято вважати початком його літературної діяльності.

Восени 1830 року Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і невдоволення професорів через нечемні відповіді й суперечки студента, що вважалося надзвичайною зухвалістю, призвели до того, що Лермонтов залишив університет 1832 року.

4 листопада 1832 року Михайло вступив до Школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але навіть у цих умовах Лермонтов потай пише, хоч його творчість переживає період спаду.

Після закінчення Школи 1834 року Лермонтов отримує підвищення з юнкерів у корнети лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Більшу частину часу Лермонтов проводить у Петербурзі, уперше відчувши себе вільним.

Починає писати роман — «Княгиня Ліговська», у якому вперше з’являється ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов’язані з Варварою Лопухіною, глибоке почуття до якої поет зберігав усе життя. Звістка про смерть О. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня після його загибелі Лермонтов пише вірш «На смерть поета», а за тиждень — заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам’ять. Третього березня 1837 поет був арештований у справі «про недозволені вірші». Сидячи під арештом, пише вірші «В’язень», «Сусід», «Молитва», «Бажання».

Лермонтов був переведений з гвардії до Нижегородського драгунського полку і 1 квітня вирушив з Петербурга на Кавказ. Під час кавказького заслання Лермонтов познайомився з декабристами, які також відбували там покарання, а з поетом А. Одоєвським навіть подружився. Майже все, що створив Лермонтов у період між двома засланнями, пов’язано з Кавказом. Кавказькі теми й образи відбилися в усій його творчості: у ліриці й поемах, романі «Герой нашого часу» (1838).

У січні 1838 року Михайло Лермонтов приїжджає до Петербурга, оскільки турботи бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом і поет був переведений до Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив поет у Петербурзі, щодня бував у театрі. Унаслідок подальшого клопотання Лермонтов був переведений до його колишнього гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Тоді ж вийшла не підписана автором «Пісня про царя Івана Васильовича…»

До початку 1839 року Лермонтов зближується з редакцією журналу «Отечественные записки», і поступово входить у середовище петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Тургенєвим, Бєлінським. У прогресивних колах його вважають надією російської літератури.

У березні 1840 року Лермонтова за дуель із сином французького посла Е. де Барантом було переведено до піхотного полку і відправлено в діючу армію на Кавказ. Він бере участь у військових діях, «виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю».

На початку лютого 1841 року, отримавши двомісячну відпустку, Лермонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись отримати відставку і залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовлено, як і в нагороді за сміливі дії в боях на Кавказі. Більше того, йому наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати у свій полк на Кавказ. Він прибуває в П’ятигорськ і отримує дозвіл затриматися там для лікування мінеральними водами. У записнику Лермонтов запише свої останні вірші «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «Вийду один я на дорогу» та інші.

У П’ятигорську він зустрічає своїх старих приятелів, серед яких і його товариш зі школи юнкерів, М. Мартинов. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лермонтова, Мартинов викликає його на дуель. Дуель відбулася 15 липня 1841 року. Поета убили. Тіло Лермонтова поховали 17 липня на П’ятигорському кладовищі. Пізніше, у квітні 1842 року, на прохання бабусі труну з прахом поета перевезли в Тархани і похоронили у фамільному склепі.

 2. Запитання до учнів

• Що вас найбільше вразило в почутому, що запам’яталось?

3. Колективне складання опорного конспекту

«Життєвий шлях М. Лермонтова»

4. Виразне читання учнями поезій Лермонтова й обговорення

ІІІ. Рефлексія

1. Бесіда-узагальнення

• Як мотиви поезії, на вашу думку, пов’язані з життям поета?
• У чому доля поета? Якою він її бачить?
• Чому Лермонтов підкреслює, що він не Байрон?
• Якого «кольору» поезія Лермонтова?
• Чи можемо ми говорити про вплив романтизму на поезію Лермонтова? Доведіть свою думку.

 2. Заверште речення: «Сьогодні на уроці…».

IV. Домашнє завдання

Одну із поезій Лермонтова вивчити напам’ять; читати роман «Герой нашого часу»; випереджувальне завдання для учня-«історика» — підготувати повідомлення про ситуацію в Росії в 30-ті–40-ві роки ХІХ ст.