Конспект уроку позакласного читання за романом Т.Пишнюк " Божа вивірка "

Українська література

Конспект уроку  позакласного читання у 8 класі за романом-молитвою Тетяни Пишнюк «Божа вивірка»

Учитель: Малюта Людмила Степанівна

Мета: познайомити учнів із творчістю письменниці;

 розвивати творче мислення та навички співставляти, аналізувати, робити висновки, вчити роботі з текстом епічного твору;

 виховувати доброту, милосердя, любов до рідної землі, людяність, бажання релігійно-морального самовдосконалення.

Обладнання: книга Т.Пишнюк «Божа вивірка», презентація про письменницю, портрет, картинна галерея – відомі та невідомі обличчя

Хід уроку

І. І. Організаційний момент

Вправа « Подаруємо один одному радість » : Кажуть, отримувати подарунки дуже приємно. Пропоную перевірити це на собі – а дарувати ми  будемо радість один одному: складно, але приємно. Отож даруймо радість від спілкування один із одним, від зустрічі із цікавими особистостями, а стартувати пропоную із посмішки. Посміхніться один одному щиро і тепло та налаштуйтеся на плідну роботу.

Для вас, діти, у мене є ще один дарунок. Готуючись до уроку, я натрапила на цікавий, на мою думку, вірш В.Крищенка:

 Ти - сам загадка. Відгадай себе,

І все, мабуть. тоді на місце стане.

Червоне, біле, ніжно-голубе

Відкриється за шторою туману.

В твоїх очах світає небокрай,

А дум плоди, мов яблука на вітах…

Насамперед себе ти розгадай,

Коли ти хочеш інших зрозуміти. 

 Ці рядки сьогодні нам знадобляться, тому що саме розуміння вчинків, дій, слів – це наше головне завдання на уроці.

II.   Мотивація навчальної діяльності

• Чи знайоме вам слово “вивірка “ ? Яке його значення?
• А божа вивірка? Що, на вашу думку, сховане у поєднанні цих двох слів?

Метод «Чиста дошка»

- А про що чи про кого , на вашу думку, може йти мова у романі з назвою «Божа вивірка»?

(Учні по черзі висловлюють свої судження )

•  Чи це справді так, ми визначимо, дослідивши твір.

Рік тому у Чернівецькому видавництві «Букрек» вийшла книга « Божа вивірка ». Її авторка Тетяна Фольварочна-Пишнюк - цікава та неординарна особистість, нова в літературі для читача-школяра. І саме її книга –головна на нашому уроці .

Виступ учениці. Презентація «Тетяна Пишнюк». Діти занотовують головні відомості до зошита.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Ми, українці, занадто мало знаємо про історію своєї Батьківщини та роль нашої нації у світі. І часто–густо згадуємо про українських героїв, лише коли про них заговорив увесь світ. Українці ж керували арміями та чужоземними державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня, робили сенсаційні відкриття у різні віки. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, звитяжці духу — їх тисячі. І вони заслуговують на те, щоб ми про них знали.

А щодо нашого жіноцтва, так це взагалі – окрема тема. Багато славетних імен українського жіноцтва у вінку світової культури. Чи можете ви назвати імена українок, яких знають далеко за межами нашої держави?

Велика княгиня Київська Свята Рівноапостольна Ольга, дивовижна русинка Роксолана, піснярка Марія Чурай, художниця Катерини Білокур, Золотий голос України Ніна Матвієнко, улюблена поетеса сучасності Ліна Костенко.

І всі ці імена настільки тісно пов’язані із іменем своєї Батьківщини – вони -єдине ціле зі своєю землею, своїм народом.

Сьогодні на уроці мова піде про одну із цих жінок. Про ту, яку ми зовсім не знаємо, яка йшла до нас українців довгих 900 років, йшла із молитвою на своїх вустах. Тетяна Пишнюк познайомить нас зі своєю героїнею. Вона написала книгу і визначила жанр свого твору як роман-молитва.

Інтерв’ю з письменницею (із Урядового кур’єра»)

- Тетяно, чому роман–молитва?

 -    Поряд із релігійними молитвами існує жанр молитви в літературі. Роману-молитви я не знайшла. Та мене це не зупинило. Вирішила створити такий роман. Молитві властива якась особлива енергія, переконливість. Мені раптом здалось, що героїня мого роману Едігна, яка  так прагнула досконалості в усьому, часто зверталась до природних сил, до Бога, до Духу Предків, своїми щирими словами благала у вищих сил захисту для своїх русичів, яких за своє коротке  життя так і не побачила. Я вирішила, що це таки роман-молитва далекої нашої пращурки за нас сьогоднішніх

- Що тепер хотілося б дописати про свою героїню?

- Хотілося б лише, щоб полюбили її й українці...

Учитель: Я думаю, що все-таки полюблять українці Едігну.

Розпочати знайомство із твором я б хотіла ось з таких слів, вміщених на форзаці книги. Читаю

• Господи, не залиши на поталу кривдникам град величний Київ. Сохрани навіки мій гордий народ. Дай сили йому вистояти під холодними списами брехні. Не дай розшматувати тіло землі моєї. Моя росяна Русь, вивершена горами й омита водами, нехай буде перлиною в короні твоїй, Господи!»

Ці слова-молитву авторка вложила в уста своїй героїні із дивним іменем Ідігна. ХІ століття, зазвучало у ХХІ-му ім’ям Достойної - доньки руської княгині,  французької королеви Анни Ярославни. Хто ж вона, донька Сходу і Заходу? Чому не байдужа їй була доля Руси-України?

Розглянувши портрети, створіть словесний опис, додавши власних міркувань про героїню роману.( діти висловлюють свої міркування)

Розповідь про Едігну. Історична довідка. Учениця (випередджаюче завдання)

Доповнення вчителя Про доньку королеви Франції Анни,  внучку Ярослава Мудрого Едігну на наших теренах до недавна було мало що відомо. В Європі ходили легенди, які ряд дослідників протягом століть повертали в історичне русло. Та й чи не диво: змінити  у 19 літ королівські покої поблизу Парижу на дупло старої у 5 обхватів липи в баварському селі Пух?! Прожити там високоосвіченій  принцесі-красуні 35 років?..Найсправедливішими до неї були прості люди. Церква визнала її Блаженною. Найсуворішою до себе була вона сама.  Приводом до її втечі з Палацу називають дві причини: спонукання брата-короля до шлюбу з нелюбом, втрата невинності перед шлюбом. Втім, це могло бути взаємопов’язаним... Прощі до храму Блаженної Едігни, що за 30 кілометрів від Мюнхена, почалися 1200 року.

• Яким був дід Ідігни, Ярослав Мудрий?

• Чим відома вам Анна, донька Ярослава Мудрого? (Освіту  отримала при княжому дворі, де вивчала грамоту, історію, іноземні мови, математику, малювання; могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, писала кирилицею і глаголицею)

 

Чи достойна своєї матері та славного Ярослава головна героїня твору, нам і прийдеться довести  на цьому уроці.

Отже, сьогодні я презентую вам книгу сучасної української письменниці, цей роман – своєрідний  екскурс у ХІ ст. і заразом молитва за майбутнє сьогоднішньої України.

Короткий сюжетний ланцюжок ( треба надрукувати і прикріпити на дошці)

У романі Ідігна у різних життєвих ситуаціях і в очах інших персонажів постає різно.

Королівна – Утікачка – Божа вивірка - Провидиця – Вчителька та мудра наставниця – Відьма – Свята-заступниця

Читання і обговорення епізодів, паралельно складають асоціативний кущ “Едігна” ( зробити у вигляді дерева липи  із розлогим гіллям)

Епізод 1.Читає вчитель . ст5  Коли б її мама – Анна Регіна –не покинула б таємно Францію , а була б зараз поруч – чи дозволила б своєму синові (хоч і королю) насильно видати її заміж?... перехрестилась і ступила в ніч, позолочену місячним сяйвом.

Вона мала на меті повернутися на землю Руську, на землю свого діда, поклонитися цій землі, повернути святу книгу «Реймське Євангеліє «, яку привезла звідти її мама і на якій Анна та Генріх присягалися на вінчанні.

• Хто вона – Едігна? Якою ви побачили її при першій зустрічі? (діти прикріплюють стіки на схемі “Едігна”  .
• Як ви розумієте слова: «Не треба змінювати світ. Він – бездоганний, треба змінитися самим…Чи згодні ви з цим твердженням?

Ім’я Едігни – легендарне в Баварії.  Донька королеви покидає двір, коли брат її хоче видати заміж за нелюба. Ніхто її не шукає, йшла у світ за очі, покинувши розкіш. Чому не бажала скоритися  братові – молодому королю? А може цього насправді й не було, а була забута, ігнорована через певні традиції і обставини часу, непросту долю матері, ранню смерть батька-короля Генріха 1, молода принцеса -  зайва при дворі?

- Молода, розумна, красива принцеса при дворі була зайвою? Королівна, яка знала грамоту, мови, медицину…

Хіба  її не шукали? Та вони підняли на ноги півкоролівства! Але Едігна довгий час переховувалася в лісах, гірських ущелинах, перевдягнена у прочанку, ночувала, де заставала ніч.

Скоритися братові? Як ви думаєте, треба було?

 Знаєте, не всі вміють коритися. Покора – це для рабів, для людей залежних від матеріальних благ, від слави, для тих, хто не мислить життя без наказів, повелінь, подачок. Едігна ж мала такий міцний духовний стрижень, що коритися могла лише Богові. Її мати навчала грамоти не для того, щоб вона похоронила все це за багатими кам’яними мурами. Вона мусила те духовне багатство віддати людям. Це не високі слова. Це та правда, про яку ми маємо, хоч і запізно, довідатися. Бо, дійсно, ви праві, – ім’я Едігни - легендарне в Баварії. Але не в нас. Можливо, через те, що в Україні про її існування й не знали. Якось оминули історики цей факт. Дуже рідко хто з них згадував внучку Ярослава Мудрого Едігну. Декотрі взагалі заперечують факт народження в Анни доньки Емми, яка згодом взяла ім’я Едігна, що означає Достойна.

Отак і йшла по життю вона достойно.

Хочу, щоб ви прочитали ще один епізод із твору№2.(читають в ролях)

Автор- Ірина Макар

Едігна – Кіпіна Т.

Жінка – Софія М.

Чоловік – Лялюк В.

???- Якою постає головна героїня в цьому епізоді?  (дописують до характеристики)

- Чи повернулися б ви до тих людей, які вас образили чи відмовили в чомусь?

- Чого вчить нас Едігна? ( треба уміти прощати, бути небайдужим.)

Едігна  зупиняється там, де явилося їй видіння. У селищі Пух(Баварія) – земля на півдні Німеччини – столиця Мюнхен. І вже поєднуються три країни Русь Київська, Французьке королівство - Німеччина. І всіх їх єднає Достойна.

Едігна в’їхала в селище Пух на возі із чоловіком, який повертався з ярмарку, а зупинилася на околиці біля величезної старезної  липи, яка й подарувала прихисток дівчині королівського роду.

Завдання: прочитайте самостійно уривок із твору,(стисло перекажіть) дайте відповідь на запитання:

№3 

Липа була величезною. Едігна вже кілька разів обійшла навколо. Густе смарагдове гілля нависло, наче надійний дах – не пропустить ні дощинки, ні вітринки. Стовбур, сплетений з кількох деревин, містив широке дупло. Дівчина заглянула в нього. Там було просторо. І навіть містилося щось схоже на нерукотворну лавку чи канапу. Ця природна обитель не просто так собі виросла. Цілі віки чекала, щоб перехопити її дорогою до Києва. Саме тут вона й має поселитися.

Цієї миті наче вцілила блискавка, й сумніви, що, було, закралися спочатку, розсипалися, наче звук церковних дзвонів. Оце її Місце! Едігна впізнала його!  Кожен, прийшовши в цей Світ, має своє місце і свою справу. Хто оре землю, хто будує церкви, хто править державою, як її брат Філіп чи дядько Ізяслав, а вона… А що вона? Вірніше – хто? Чим вона виправдає своє проживання у цій липі, окрім того, що викличе недовіру в селян? Бо як можна довіритися дивакуватій чужинці, яка, наче вивірка, поселилася в дуплі? Та в неї достатньо часу й можливостей, аби люди їй повірили.

Тільки людська душа, яка за життя не зміліє, не зіб’ється на манівці, не наковтається отрути байдужості й жорстокості – дійде до того Світлого Світу. Не всі туди долітають. Одним бракне терпцю, іншим не вистачає віри.Мабуть, це її завдання – знаннями, здібностями, вірою – полегшити шлях людський до себе. І яка різниця, де вона житиме:в палацах королівських чи в липі – головне, що нарешті біля цього вікового дерева знайшла себе. Це її місце, її Дім, її Вічний прихистоку.

 (…) Впевнено, як тільки входять в рідний дім, увійшла Едігна в дупло липи. Присіла, поклала на коліна вузлика, розв’язала й довго дивилася на свої скромні пожитки. Дзвоник у руках озвався відголоском минулого й зринули в пам’яті образи: мами, братів, графа Рауля Крепі, доброї Шарлотти. Ці люди залишаться назавжди невід’ємною часткою її самої – відчуттями, правдою, совістю. Вона звітуватиме своїм життям, справами перед їхніми образами, як і перед тими, до кого так і не дійшла. Лишилася живим вузликом між Францією і Руссю, як між минулим і майбутнім.

- Як ви думаєте, які сумніви закрадалися в душу дівчини, коли вона вирішила оселитися у дереві ?

- Змалюйте декількома словами стан душі Едігни на той момент.

- Як , на вашу думку, чи можна залишатися тут жити дівчині, яка звикла до розкоші? А як бути взимку?

• Едігні допомогли діти, тоді як дорослі поставилися до неї з недовірою. Діти безпечніші завше, вони цікаві, допитливі, тому подружилися з дивною мешканкою.  Принесли їй подушку, теплі речі. Едігна натомість вчила їх грамоті, організувала школу, лікувала пухівчан. Але деякі продовжували винити її у всіх своїх негараздах. Одного разу у селище прийшла біда: страшна хвороба косила цілі родини. Знайшлися такі, що винили Едігну, буцім-то вона накликала на них біду і вирішили її спалити.

Епізод 4. (читає вчитель)

• Дописати риси характеру Едігни ( смілива, незлостива….

1. Вправа «Враження»

Укажіть епізоди, що викликали у вас під час читання співчуття, задоволення, побоювання за героя, зворушення, зацікавленість, здивування, обурення.

2. Усне малювання

 Уявіть ту хвилину, коли Едігна дивилася на ватагу розлючених чоловіків, що вона відчувала? Що ви бачите, чуєте, відчуваєте? Розкажіть.

Блукаючий камінь

У романі є розділ із такою назвою. Яке відношення він має до героїні твору?

Біля обителі Едігни лежав валун, камінь – нерукотворний тихий свідок усіх вікових подій. Його пухівчани називають блукаючим каменем .

(до речі ,долина таких блукаючих каменів є в Каліфорнії), він прокладає собі дорогу до села, залишаючи позаду шлях, що не заростає травами. Звідки він і куди? Так і Едігна може про себе сказати: звідки вона і куди?

Вона, як камінь, по собі теж лишає слід, і він також буде помітним навіть через тисячі років.

…Едігна з болем поглянула на схід. Там, хоч і небачена, але любима Русь.

У романі є рядки, в яких згадується і Десятинна церква, і згадка про князівські чвари, і братовбивчі жахи русичів, і осліплення князя Василька .Едігна відчувала всі болі своїх предків-русичів.

Вона  могла бачити не тільки минуле, але й майбутнє.

Епізод №5 (читаємо ланцюжком)

Зима спливає останніми снігами. Вони киплять під валами вогню. Густі дими стоять над вічним, як Світ, містом. Із похилих дахів височезних будинків летять оси, випущені чорними демонами, що чітко вціляють в юні життя… Око…Шия…Груди…Нога.. Мощена каменем дорога стає прихистком останнього подиху. Зітхає душа, не добігши до своєї мрії, витає над пеклом, створеним людьми. А чи людьми? Бо люди там, у страшному полум’ї, голіруч намагаються закрити пащеку двоголовому змієві..

Похилою вулицею донизу течуть струмки крові, перемішані із талими снігами. Люди рятують одне одного. І там же падають…

Сотня світлих душ зависла над містом, крізь чорноту біди розпізнають свої тіла, прикриті ряднами.

Вони не захотіли стояти на колінах!

Вони віддали життя за Життя!

Вони зняли полуду з очей покірних!..

А чи не дарма?

Не дарма.. вони залишилися навічно на сторожі людської совісті.

Душам пора прощатися з місцем, де вони стали Душами.

Тіла забрали матері, зчорнілі від горя, батьки, занімілі від втрат,…

Попливли герої над тисячним людським морем в останніх човниках до своїх вічних домівок…

Пливе кача – тужить стоголосо.

Не висихають сльози.

Не тамується біль

Фонограма »Пливе кача»

• Які події передбачила Едігна.? У романі авторка вказує на недаремність тих подій, тієї крові та плачу.

…Душі Небесної Сотні відкриють небо над Руссю своїм безкорисливим подвигом, безвинною кров»ю. Змиють гріхи предків зі всіх Київських пагорбів, аби мільйони русичів одного весняного дня збагнули, хто вони є, якого Роду нащадки. Щоб жоден зайда не міг більше ніколи їх поставити на коліна, купити за гріш, чи заманити багатством.

• Якою ще достеменно була наша героїня?(вірною донькою свого народу, патріоткою)

За жанром твір- молитва, ми розпочинали урок молитвою і закінчити я пропоную рядками із твору, які спробуємо прочитати разом, як молитву

Спільна молитва ( на партах -  надруковаий текст-молитва із твору. Діти читають хором)

• Духи Предків моїх, благаю про допомогу! Не залишіть у скрутний час нащадків своїх. Простіть гріхи їхні свідомі й несвідомі. Станьте на захист землі святої Руської!Лише ви зможете закрити її своїми крилами…  Не дайте нечистій силі заволодіти землею святою…Вашою землею…Нашою…
• Що відчули ви щойно, чиитаючи ці рядки разом?

Сьогодні я б хотіла подарувати вам, діти, своєрідну пам’ятку -слова, які
,я впевнена, згодом стануть афоризмами. Слова, у яких вся сутність та мудрість Тетяни Пишнюк та її героїні- Едігни святої.

Проекція на монітор або читаю як пам’ятку

*Небажання бути жертвою - перший крок, щоб не бути нею. Треба боротися, щоб не бути жертвою…Проти зла любов’ю, бо злом, долаючи зло, його й породжуєш, а з любові народжується любов.

*Втрата - не те, що випускається з рук, а те, що випадає з Душі…

*Змагати треба не себе, а свої слабкості

*Важать ті слова, за якими стоїть дія

*Бог подарував людям любов, а ненависть вони придумали собі самі.

*Кожен на цій землі визначений для своєї місії. Не збивайся на манівці, не сумнівайся в своїх можливостях, не хизуйся досягнутим і знайдеш Боже провидіння

*Сім’ю треба не тільки годувати… її ще й любити треба, розуміти, чути

*Гроші, чи то золото, чи срібло, залишаються простими брязкальцями, якщо вони не виконують свого призначення. А людина, яка їх має лише для того, щоб над ними тремтіти й скніти, - найжалюгідніший бідняк

*Земля – це  те, що не ділиться! ЇЇ не розбереш у торби чи кишені. Однак у неї і підеш.

*Скільки ви не заглядатимете у порожню карафку  склянку, вина не прибуде. А щоб його туди налити, треба потрудитися – виростити виноград, дочекатися стиглості, зібрати, зчавити на сік, вистояти і лише тоді знову наповнити.

Тетяна Пишнюк «Божа вивірка»

 

Підсумок уроку

Чи була достойною донькою своїх пращурів Едігна?

Рефлексія

Що для себе особисто візьмете із уроку?

Вправа «Подякуй авторові»

Який із афоризмів імпонує тобі?

І на останок:

• Тепле світло, як веселка одноколірна, розлилось над Києвом. Розсипалось силуетами золотавими, ледь видимими для ока людського. Духи Предків стали над Руссю святим оберегом, щитом захисним. Бо як же вони могли покинути дітей своїх, ослаблених у вірі й любові до Землі рідної, одурманених солодкими обіцянками ворогів підступних?

-Хай буде останнім цей життєвий урок для тебе, мій народе, від брата нерідного – доки любиш і бережеш отчу Землю, доти й вона тебе колихатиме в своїх долонях. А забудеш про Рід свій, Мову свою, Віру свою – завжди знайдеться на Твою Душу двоголовий орел…. Тільки Дома ти рідний…

Запам’ятайте це, мої діти

 

Додатки

 

№ 2

Таня Буде дощ?-подумала дівчина і підняла голову до неба .-Жодної хмаринки.

Нижче в долині виднілися будинки. Зауважила чоловіка і жінку, які підтрушували вже майже висохлу траву. Вони зрідка перемовлялись, а в їхній розмові вчувалась якась тривога. Обоє часто поглядали в бік обійстя, хоча там нікого не було видно.

• Іра: Вам саме сіно час складати, аби дощ не намочив…-попередила.
• Вова: Який дощ?-посміхнувся чоловік.
• -Софія:  хмари тобі – у розмову вступила й  жінка.

Іра: Хмари збираються швидше, аніж люди  до весілля. Встигнути б самим заховатися, бо дощ буде потужним…Гроза.

Вова: Ви дівчино прийшли дощем нас налякати?-розсміявся чоловік

Іра: Ні… я шукаю місце для перепочинку й ночівлі. Під час грози мандрувати небезпечно. Чи не могла б я у вас зупинитися?

• Вова:  Ми люди довірливі, але не на стільки, аби до хати пускати незнайомку. Невідомо, з чим ви завітали до нас
• -Іра: Я можу й не заходити до хати, а переночувати на сіннику…
• Вова: На сіннику?- глянув недовірливо.- Оце вже ні. Ще сіно спалите.
• Іра: А навіщо ж я маю його палити?

Вова:Хто знає, чого вам від нас треба.

• Іра:Я ж сказала – переночувати
• Софія: Ідіть собі, знайдіть дурніших.
• Іра: Дякую, що вділили мені трохи часу.Уділіть ще й синові…

Таня: Едігна пішла, не озираючись, а ті двоє переглянулись, стенули плечима й продовжили поратися із сіном.

Едігна зупинилася у бабусі, яка відчувала, як і дівчина, набагато більще, чим інші люди. Гроза таки розпочалася і блискавка влучила у сінник тих людей,що відмовили Едігні у ночівлі. Яскрава заграва освітила всю вулицю, але якась тривого поселилася у серці дівчини –цим людям загрожує набагато більша небезпека.

-Іди, дитино, спробуй їм допомогти…

-Вова: Ось вона, відьма!-закричав і кинувся на Едігну чоловік. –Це  вона наслала грім і блискавку!

-Іра:Я розумію, чоловіче що значно легше знайти винуватицю своєї біди, ніж визнати свою власну неправоту.Та чи це найбільша ваша втрата?

-Вова:Ти мені погрожуєш? Що ще можеш наслати?!- аж кричав від люті чоловік.

-Іра:Де ваш син?

-Вова:Син!Що зробила ти з нашим сином?- голос у мужчини був хрипкий, наче хто стиснув його за горло.

Таня:Едігна разом із селянами кинулася шукати хлопчика, її вело якесь дивне відчуття, що зародилося у її душі.А в голові була одна картинка: їй треба на узлісся.

-Іра: в лісі глибока балка чи яр?

Таня: дні балки під розгалуженим корінням лежав хлопчик. На його закривавленому обличчі не було жодних ознак життя. Верхня губа посиніла, а груди не рухалися.

 Дівчина кинулася до малого і притулилася до грудей зліва, де серце.

• Іра:Стукає!-несамовито вигукнула від щастя.-Стукає!

Таня:Підхопила дитину на руки, диханням зігрівала його личко.

• -Іра:! Він живий, живий.

Таня:Не зупиняючись ні на мить, кинулась бігти на ту стежку, якою прийшла сюди. Слідом бігли усі інші.

У будинку вже чаклувала. Тепла вода, простирадла, сіль, молоко, розмарин… зробили свою справу. Любов і вміння Едігни врятували хлопця.

• Іра:Я вже піду, -сказала. Мене чекають.
• Софія:- Але ж ви … ви говорили…
• Іра:уже маю , де ночувати.. А з ним,-кивнула на малого, -все буде добре. Тільки не лишайте його надовго наодинці. Йому потрібна ваша увага.
• Вова:-Вибачайте нас…- промовив чоловік.-Часом за всіма турботами й себе не чуєш…Але це велика наука..На все життя.
• Софія:Як вас звати? Бо навіть не знатиму, за кого Богу дякувати…-запитала жінка.
• Іра:-Дякуйте йому за спасіння вашого сина…

 

 

Епізод№ 4

Нічна вулиця озивалася скрипом. Приморожений сніг озвучував скрадливі кроки ватаги, що підбиралася до її липи. Хтось ніс каганчика, прикриваючи шапкою, і той, поблимуючи, висвічував теплу ворухку постать чоловіка. Він ішов з наміром покарати зло, не замислюючись, що йшов його скоїти.

Чим ближче підходили до липи, тим повільнішими й вкрадливими ставали кроки.

Прислухаючись, постояли прід липою той, що був найближче до дверей, скомандував, і двоє, які стояли неподалік, піднесли до каганця віхті, замотані на палиці, змащені дьогтем. Від палахкого вогню факелів посвітлішало. Відразу ж постукали у двері. Раз, вдруге, втретє\ наполегливіше.

Едігна махнула головою Вінтергальтену й вони тихцем рушили до ватаги..Люди, захоплені стуканням і прислуханням до рухів за дверима , навіть і не зауважили, що ззаду до них підійшли.

-Доброго вечора, люди добрі!-озвалася Едігна.

Ватага різко обернулася і застигла від несподіванки, побачивши господиню дупла поруч. Шестеро чоловіків, прикипівши поглядами до дівчини й художника, не могли вимовити й звуку.

• Ви принесли мені вогню?- посміхнулась. - Дуже благородно. Але, запевняю, я не змерзла. Справді. Там не холодно. Дерево ще зберігає літнє тепло. Гарний чоловік зробив двері, а добрі люди принесли ковдри, овечі шкури. Там горять свічки і лампадки…
• Там і живий вогонь є дуже дякую. Не сподівалася такої милості. Ви, натруджені тяжкою працею і змучені тяжкою хворобою, якщо дозволите, я допоможу вам справитись.. тільки довіртесь мені. Я вас дуже прошу. Ми разом здолаємо лихо.
• Чоловіки розгубилися від несподіванки, аж не могли прийти до тями, а художник не міг стримати посмішки. Він ще мить ладен був кинутися на цей натовп і їхнім же вогнем перетворити в попіл їх самих, а тепер і сам повірив, що вони принесли цей вогонь, щоб обігріти замерзлу в дуплі дівчину. Був певен, що й чоловіки так само думають, бо їхні обличчя не мали жодної  ознаки агресії. Вони стояли наче при молитві.
• Прошу вас уранці прийти до липи. Я скажу, що треба зробити, аби хвороба швидше відступила. Ми з вами впораємося.
• Факели з вогнем кинули в сніг. Зашкварчало, задиміло. Чоловіки розійшлися.
• Не перестаєш нас дивувати, - мовив Вінтергальтен і обняв Едігну за плечі.-Звідки ж ти взялася?