«І тепер, поете любий, в сім’ї вольній, новій - згадуєм тебе з любов’ю теплим, щирим словом.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: підсумувати й поглибити знання учнів про життєвий  і творчий шлях Т.Г. Шевченка, ознайомити з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія, наблизити його до серця кожного учня; розвивати навички дослідницької роботи, комунікативність, творчі здібності, вміння самостійно працювати з книгою, іншими джерелами інформації; виховувати шану і повагу до Шевченка, гордість і патріотизм українського народу.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, автопортрети, виставка творів Кобзаря різних років видання.

Форма проведення: урок – усний журнал.

 

Хід уроку

І. Емоційний настрій на уроці

На тлі притишеної музики Кирила Стеценка «Шевченкові» на мультимедійній дошці висвітлено портрет Т.Шевченка.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів 

1. Вступне слово вчителя   

«Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської сол­датської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори».

 – Про кого ці слова? (Тараса Шевченка)

 – Хто ж такий Тарас Шевченко? (Геніальний український поет, мислитель,основоположник української літератури та української мови).

ІІІ. Оголошення теми і завдань уроку

Мотивація навчальної діяльності 

Кобзар став у народі легендарним. Нині ім’я Шевченка відоме на всіх континентах. Його твори звучать у перекладах на десятки мов народів світу. Але особливо благоговійно ставляться до Кобзаря  його нащадки. Сьогоднішній наш урок – данина пам’яті великому поетові – правдоборцю.  Проведемо його  у вигляді усного журналу за темою «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі , Кобзарю!»

 Мета нашого уроку – поглибити знання про життєвий і творчий шлях                    Т.Г.Шевченка, ознайомитися з критичними матеріалами, розкрити велич українського генія.

Епіграфом нехай стануть слова Тараса Шевченка :

«І мене в сім’ї великій ,

В сім’ї вольній , новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.»

 

 

Коротка біографія Тараса Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. Шевченко у валці з панським майном помандрував до Петербурга.

У 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів.

У 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з           Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу 18 квітня. З'являються перші збірки Шевченка – “Кобзар”, 1840 р. та “Ластівки”, 1841 р.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. Він пише поеми, драми, вірші.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника знову повертається в Україну, де багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише багато творів.

5 квітня 1847р “за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” Шевченка було заарештовано, згодом призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку цар Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. Всупереч цьому, з негласного дозволу безпосереднього начальства на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен.

1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.

У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні.

Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. – 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. – 32.

У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

 

На величному пагорбі, на висоті 55 метрів над рівнем сивочолого Дніпра, знаходиться могила Великого Кобзаря. Відвідувачів зустрічає монументальна гранітна постать Тараса. Подолавши 342 сходинки, опиняєшся в мальовничому місці з величезними віковими деревами. Екскурсовод запрошує всіх до музею Тараса Шевченка. Відреставрована ошатна будівля радо відкриває двері відвідувачам. Колекція музею нараховує понад 20000 унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості.

Подорож шевченківськими місцями.

 

 

	Могила матері		Хата дяка, де вчився i наймитував Тарас Шевченко
Будище. Маєток пана Енгельгардта, в якому козачкував Т. Шевченко
Тарасова могила

Пам’ятник Т.Г.Шевченку поряд із входом до Корсунь-Шевченківського заповідника

 

 

 

 

.

 

 

Пам’ятний знак на честь перебування Т.Г. Шевченка в місті Чигирин.

- Бував Тарас Григорович також і в Черкасах.

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в Черкасах

- Перебування Шевченка в Черкасах стало пам’ятною сторінкою в історії міста. І тому одну з його центральних вулиць названо ім’ям поета. Це бульвар Т.Г. Шевченка.

 

Презентація усного  журналу  «Вічна пам'ять тобі, Тарасе! Вічне слово тобі, Кобзарю!»

Сторінка перша.

Шевченко – фундатор української літературної мови

Для генiïв не iснує дати смертi... Онук гайдамаки, кріпацький син став основоположником нової української літератури і літературної мови України. Вiн заклав ту ïï структуру, яка зберiглася донинi, як основа сучасноï украïнськоï мови. Склад словника i граматичний лад (у тому числi синтаксис) стали нормою i зразком для письменникiв, театральних дiячiв i навiть преси. Це була жива народна мова, що грунтувалася на полтавсько-киïвському дiалектi, збагачена й iншомовними, з росiйськими включно, висловами, наразi коли потребувалася передача фiлософських або полiтичних понять. Можна згадати i про слова, створенi самим Шевченком, якi органiчно ввiйшли у сучасну лексику, наприклад, «передмова» (уперше використано у поемi «Гайдамаки»).

У довiдниках зi свiтовоï лiтератури iснує навiть окреме визначення –«шевченкiвський вірш», тобто деякi стилiстичнi особливостi творчостi Тараса Григоровича стали знахiдкою не лише для вiтчизняних митцiв, а й поетiв iнших лiтератур. Це поняття узагальнює метро-ритмiчнi форми органiзацiï вiрша на основi народно-пiсенноï лiрики, причому виразнiсть досягається через переходи вiд одного метру до iншого. Бiльше того, використання рiзних вiршованих форм усерединi однiєï композицiï, вперше введене Шевченком, стало основою поетичноï технiки лiтератури ХХ сторiччя.

Шевченко мислитель

Шевченко творив у час, коли в Європі домінували ідеї Просвітництва, уявлення про єдність людської цивілізації, в якій етнічні і релігійні відмінності не мають значення порівняно з загальнолюдськими цінностями. Віра, на думку філософів, була потрібна лише для обґрунтування моралі.

Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?». Тоді ж він знайшов відповідь: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» – визріла його молитва до Бога за рік до смерті.

Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав: «Либонь, уже десяте літо,//Як людям дав я «Кобзаря»,//А їм неначе рот зашито». Але ніколи – ні в засланні, ні повернувшись – він не дозволив собі жодним словом судити тих «братчиків», які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на «высочайшее имя».

Шевченко художник

Тарас Шевченко був незрівнянним майстром портретів, які писав аквареллю, олією, олівцем. Справжнім шедевром став автопортрет майстра.

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Здібності до малювання виявилися в нього ще з дитинства. У спогадах родини Шевченка є немало свідчень про те, що настінне народне малювання, вишивки будили в нього пристрасть до створення власних малюнків. А коли він почав учитися в дяківській школі, ця пристрасть розвинулася ще сильніше.

Згодом пан Енгельгард забирає Шевченка в Петербург. І Тарас став козачком. Зустріч в Петербурзі з земляком – художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Байкар Гребінка, художник Брюлов, Венеціанов, поет Жуковський побачили здібності молодого художника і викупили його з неволі.

В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Шевченко малює портрети, картини, робить ілюстрації для своїх віршів, зарисовує пам’ятки минулого.

Упродовж життя він створив понад 30 малярських та графічних автопортретів. У них він передав свої думки, почуття, майже за два десятиліття: від романтичного юнака до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини, яка прожила нелегке життя.

Ось деякі репродукції його безсмертних полотен.

Портрет дітей Репніна – Волконського, 1841	Почаївська лавра зі сходу. 1846
Пожежа в степу, 1848	Форт Кара-Бутак,1848
Портрет Г.І. Закревської,1843	Автопортрет, 1861

 

Шевченко гравер

Художник Тарас Григорович Шевченко посідає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Сучасники називали його «руським Рембрандтом», проте він досі є непізнаним в Україні.

Т.Шевченко був феноменально талановитим у всьому: прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета; вслухаючись у поетичну мову народної пісні, розкрив унікальні можливості співця. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди затьмарює феномен Шевченка-художника – великого майстра різця і пензля.

Тарас Шевченко успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Його образотворчий доробок сягає тисячі назв. Це картини олійними фарбами, малюнки аквареллю, сепією, рисунки олівцем та офорти.

Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Зрештою, за життя Т.Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. За успіхи в гравіюванні він був удостоєний звання академіка. Ще навчаючись в академії, Т.Шевченко вирішив представити саме в офортах перед очі всього освіченого люду Україну в усій її красі.

Художник мріяв, що його робота започаткує періодичне видання – своєрідну мистецьку енциклопедію України. За авторським задумом, вона мала виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак Т.Шевченкові не вдалося здійснити свої плани. Друком вийшли лише два випуски, які доправляли передплатникам у спільній обкладинці.

Проте і в такому дещо скороченому вигляді «Мальовнича Україна» стала визначним явищем в історії української графіки.

Шевченко у граніті

Тарас Григорович Шевченко є найшановнішою постаттю в Україні. Він належить до плеяди небагатьох українців добре відомих за кордоном.

За  кількістю скульптур, встановлених у світі, Т.Г. Шевченко поступається лише В.Шекспіру. В Україні  Великому Українцю встановлено 700 пам’ятників, меморіальних дощок і пам’ятних знаків і 75  за кордоном  у 26 державах (5 пам’ятників і 17 меморіальних дощок у Росії, по чотири пам’ятника – у США і Канаді, три – у Франції, по два – у Молдові, Бразилії та Австралії, по одному – в Аргентині, Парагваї, Кубі, Румунії, Угорщині, Сербії, Польщі, Словенії та багатьох республіках колишнього Радянського Союзу).

Сторінка друга. «Спогади про Шевченка»

І.Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».

«… В своїх поемах «Сон» і «Кавказ» (Шевченко) показав у Росії образці політичної поезії, показав також для всіх будущих поетів політичну дорогу, якою слід ступати на тім полі, та основу, з якої треба виходити».

«…воля українського народу являлась йому, мов сонце, що сходить скупане в крові українських ворогів».

О.І. Білецький:  «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».

П.Г. Тичина:  «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».

«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».

М.І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».

М.П. Огарьов:  «Україна прокинулась у Шевченкові, і – кращий доказ, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільного союзу, - Шевченко, народний в Малоросії, із захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідний: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».

М.Г. Чернишевський:  «Маючи тепер такого поета як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

М.О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».

В.П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».

Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».

А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».

В. Маслов: «Подорожуючи по Малоросії, він не раз був свідком жахливих сцен поміщицької сваволі й гаряче протестував проти цього зла і пером, і живим словом».

П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».

Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».

Г.В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».

Сучасник (столяр Киселівський з київської Куренівки): «Шевченко виголошував свої твори і багато розповідав про старовину, про кріпацтво, про всілякі страждання українського народу. – Він все говорить, а ми слухаємо, а часом і плачемо».

Л. Дмитренко:

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті».

Сторінка третя. «Увічнення пам’яті Шевченка. Світове значення творчості » 

Вшанування пам’яті. Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам’яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам’ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім’я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г. Шевченка, його ім’я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О.  Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».

Не дивно, що твори Кобзаря перекладені всіма слов'янськими мовами, а також грузинською, вірменською, казахською, узбецькою, німецькою, англійською французькою, датською, новогрецькою, іспанською, хінді, японською, в'єтнамською, корейською, румунською, італійською, угорською, малайською, бенгальською та багатьма іншими мовами.

Про все більшу світову славу великого Кобзаря свід­чать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.

IV.Підсумок уроку

      Тарас Григорович Шевченко – людина високих моральних людських якостей, що стоїть нарівні з кращими світовими творцями-мислителями.

     Він залишається серед нас, українців, і далі невмирущим як поет, як геній, як поводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.

     Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий же винятковий життєвий шлях; що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя  була б лише десять років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбярем, співаком, редактором, а головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніальний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.

     Його часто порівнюють з шотландським поетом Бернсом, але Бернс не мав такої жахливої біографії, такої сили і багатства жанрів та революційності.

     Росіяни часто ставлять його поруч народного поета Кольцова, але той не мав ні того творчого розмаху, ні світової слави і навіть у своїй батьківщині лишився тільки на сторінках історії літератури та в хрестоматіях, а його твори не стали настільною книгою, як Шевченків «Кобзар».

     Його порівнюють з Пушкіним, але ж Пушкін не вийшов з найбідніших шарів народу, не був революціонером, не став оборонцем свого народу і не відбив його стремлінь у такій мірі, як  Шевченко. Пушкін від царя діставав навіть великі грошові суми (30 тис. крб.), належав таким чином до привілейованої частини суспільства, а Шевченко від царя дістав 10 років заслання і нелюдські переслідування.

     Тим-то вся Україна шанує Тараса Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал. Ми переконані, що його мрії частково збулися, а наші – вибір за нами, перед нами відкриваються нові можливості і просторі шляхи.

 

 

Чи знаєте, що …

• Тарас Шевченко любив гармоніку і грав на ній.
• У «Кобзарі» слово калина Шевченко вжив 385разів, а всього у своїх творах він згадував про неї 965 разів.
• Український композитор Микола Лисенко написав музику більш, ніж на 100 творів Шевченка.
• Шевченко-художник був нагороджений 3 срібними медалями за акварель «Циганка-ворожка» та малюнок «Хлопчик-жебрак».
• 2 вересня 1860 року за роботи в техніці гравюри він був удостоєний звання академіка гравірування.

 

 

Кросворд «Шевченко»

 

1Ш

2

Е

3

В

4Ч

5

Е

6

Н

7К

8

О

 

1.      Прізвище майстра, у якого Т. Шевченко пройшов школу свого професійного вдосконалення.
2.      Хто познайомив Т.Шевченка з К.Брюлловим і В.Жуковським?
3.      Назва міста, де похований поет.
4.      Одна із назв гори, де похований Шевченко.
5.      Місто, де Шевченко навчався в Академії.
6.      Прізвище пана, кріпаком якого був Тарас.
7.      Село, в якому провів свої дитячі роки малий Тарас.
8.      Село, в якому народився Шевченко.

 

 

 

Кросворд «Поезії Т.Шевченка»

Вставте відповідно пропущені слова з віршів Т.Г. Шевченка. Поясніть значення слова у виділених клітинках по вертикалі.

					1
				2
		3
					4
				5
			6

 

1. Пишається над водою червона …

2. Тече … з-під явора

3. А над самою водою … похилилась

4. ... моя вечірняя, зійди над горою.

5. Поклала ... коло хати маленьких діточок своїх.

6. Тихесенько … віє.

 

 

 

Розсипанки

Із слів складіть назви творів Т.Г. Шевченка.:

•     «з-під, вода, тече, явора»;
•     «край, палає, світає, неба»;
•     «моя, зоре, вечірняя»;
•     «калина, у, лузі, зацвіла, червона»;
•     «землю, встала, сонну, весна, чорну, розбудила».

 

Тест «Біографія Шевченка»

1. Коли народився Т.Г. Шевченко?
   1. 8 березня 1810 року;
   2. 9 березня 1814 року;
   3. 10 березня 1861 року.
2. В 11 років Т.Г. Шевченко став …
   1. художником;
   2. поетом;
   3. сиротою.
3.      Батьки Тараса Григоровича були:
   1.      робітниками;
   2.      кріпаками;
   3.      панами.
4.      Тарас в дитинстві мріяв стати:
   1.      співаком;
   2.      поетом;
   3.      малярем.
5.      Книга Т.Г. Шевченка називається:
   1.      «Кобзар»;
   2.      «Козаки»;
   3.      «Чумаки».
6.      За волелюбні вірші поета відправили:
   1.      в Україну;
   2.      на заслання;
   3.      в тюрму.

Експрес-тест «Незакінчені речення»

Закінчити подані речення:

1. Тарас Шевченко народився у ... (Моринцях).
2. Дитинство провів у … (Кирилівці).
3. Батьки Шевченка були ... (кріпаками).
4. Подругу дитинства Тараса звали … (Оксана).
5. Сестру Тараса звали ... (Катерина).
6. У поміщика Енгельгарда Тарас служив … (козачком)
7. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва та звільнено за гроші   ... (розіграного у лотерею за 2500 карбованців портрета Жуковського).
8. Книга Тараса Шевченка,  в  якій було зібрано поетичні твори, називалася ... («Кобзар»).
9. 10 років поет перебував на ... (засланні).
10.            Помер Т.Шевченко 10 березня 1861 року, його було поховано ... (на Смоленському кладовищі в Петербурзі).
11.            Перезахоронено на …(Чернечій горі біля Канева).
12.            Чернеча гора зараз називається … (Тарасовою).

 

З’єднай прислів’я

•              До даного початку знайди закінчення прислів’я та з’єднай їх.

Шевченкові твори                                                              облетів увесь світ.

Шевченко дужий був не силою,                                       народу великий дар.

Тарасів заповіт                                                                   то правда жива.

Тарасів «Кобзар»                                                               вічно житиме Тарас.

Тарасові слова –                                                                 сяють, мов ясні зорі.

Хто з Шевченком знається,                                              той розуму  набирається.

Ми Шевченка славить будем                                            а словом мудрим.

В наш чудовий час                                                             і ніколи не забудем.                                                              

 

 

Вірш про Т.Г. Шевченка

Портрет Тараса Шевченка

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

Леся Храплива

 

 

Поезії для дітей Т.Г. Шевченка

 

Світає, край неба палає

Світає, край неба палає;

 Соловейко в темнім гаї

 Сонце зустрічає.

 Тихесенько вітер віє.

 Степи, лани мріють;

 Між ярами над ставами

 Верби зеленіють.

 Сади рясні похилились;

 Тополі по волі

 Стоять собі, мов сторожа,

 Розмовляють з полем.

 І все то те, вся країна

 Повита красою,

 Зеленіє, вмивається

 Дрібною росою.

 Споконвіку вмивається,

 Сонце зустрічає…

 І нема тому почину,

 І краю немає!

 

Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпощуться качаточка

Помеж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города.

Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшли з хати батько й мати

В садок погуляти,

Порадитись, кого б то їм

Своїм зятем звати?

 

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Дидактичні матеріали

 

Афоризми Тараса Григоровича Шевченка

• Караюсь, мучуся, але не каюсь.
• У всякого своя доля і свій шлях широкий.
• Борітеся – поборете, вам Бог помагає.
• Тяжко в світі жить, як нікого не любить.
• Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
• Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.
• Бо хто матір забуває, того Бог карає.
• Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...
• Село на нашій Україні – неначе писанка село.
• Реве та стогне Дніпр широкий.
• Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється, ожива, як їх почує.