І велика сила.
Що дітей віками розуму учила.
Вихователь. А чи знаєте любі діти, кожна казка має свою батьківщину, свою історію. І от батьківщиною казки Івасик-Телесик є наша Чернігівська земля. А чи знаєте ви малята чому Івасика звати Телесиком? Отже, казка стукає в двері, тож згадаємо її.
Баба. Поїдь, діду в ліс, вирубай там мені деревинку та зроби колисочку. А я покладу деревинку в колисочку та й буду колихати.
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку. Поклала баба деревинку в колисочку – колише і пісні співає.
Баба. Люлі – люлі, телесику,
Наварила кулешику,
І з ніжками, і з ручками
Буду тебе колихати.
Вихователь. Чи дізналися ви діти кого бабуся називала телесиком?
Так, телесиком, названо деревинку, яку колише бабуся.
Колихала-колихала баба, аж коли полягали вони ввечері спати. Встають вранці – аж з тієї деревинки та став синочок маленький. Вони зраділи й назвали його Телесиком. От бачите, як у казці із звичайної деревинки став хлопчик – синок дідуся й бабусі. Назвали його Телесиком.
У сиву давнину наші дідусі й бабусі поклонялись явищам природи – вітру, сонцю, грому, навіть окремим предметам, наділяючи їх надприродними силами, властивостями. От і в казці про Івасика - Телесика, не живий предмет, деревинка, став істотою, хлопчиком, і назвали Телесиком.
Іди до нас Телесику. Та чому ти такий засмучений, не веселий, що трапилось с тобою в дорозі?
Телесик. Чи пам’ятаєте ви мої пригоди з Бабою Ягою? Скільки ж бо вона мені нашкодила. Ось у моєму човнику торбинка полотняна є. Дарунки я вам віз. Бо яка ж багата земля Чернігівщини.
Вихователь. Що ти нам віз, Телесику, на цей раз!
Телесик. Краєвиди землі рідної. Та зла Баба Яга розірвала їх на дрібні шматочки.
Вихователь. Не сумуй казковий хлопчику. Наші діти - маленькі чарівники, сладуть твої дарунки.
Гра «Склади малюнок»
Телесик. Дивіться і справді чарівники.
Вихователь. Ось і гроно калини, і гілочка дуба з жолудями, і квіти шипшини. Яка чудова природа Чернігівщини! Плавав Телесик на човнику і по нашій Бистриці. А чи знаєте ви, які дерева зустрічаються на її берегах? А що це за кущ? (Доторкаюсь до дерев – мовчать, до шипшини дзвенить)
Ой, кущ шипшини співає, співає дзвінким голосом.
А хто ще має такий срібний спів?
От послухайте таку таємницю, яку повідала мені ще Телесикова бабуся.
«Цей кущ шипшини був колись пташкою – жайворонком. Високо-високо у небо, до хмар він підіймався, а його після чарувала людей. Та, бачив жайворонок, що є люди бідні і багаті, здорові і хворобливі. І став благати, щоб Бог дав всім людям здоров’я та щастя.
І сказав Бог: «Бути тобі віднині й до віку шипшиною і нести здоров’я людям».
- А що в тебе, Телесику, в глечику
- Не скажу.
Даваймо, подивимось, що в тебе в глечику на цей раз?
Це моя подружка шипшина приготувала відвар з цілющих сонячних своїх ягідок. Це цілющий напій від якого здоров’я прибуває. Скуштуйте й ви, хай і у вас здоров’ячка прибуває. Як тільки пригріває весною сонечко, вкривається шипшина ніжно-рожевими квітками, а восени вони змінюються ягідками. І полюбляють ці ягідки, особливо пташки. Вони стають для них зимою справжніми цукерками. Торкнуться морози ягідок і починають вони дзвеніти срібною піснею.
Шипшина тяжко віддає плоди,
Вона людей хапає за рукава,
Вона кричить: «Людино підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш…
Одна пташина, так мене просила
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш
І просто, щоб земля була красива».
То ж коли ви будете гуляти в лісі, в полі, на майданчику – пташечку на дереві не чіпайте, бджілку на квіточці не вбивайте, хай вони живуть. Гілочку на дереві не ламайте, бо боляче дереву. Квіточку не зривайте, хай вона росте. Бо все це дане Богом, все це окраса нашої Землі. А земля наша українська і красива, і багата. Треба любити її і берегти все живе, що є на ній. Бо життя не повторюється ні в кого: ні в квіточки, ні в пташки, ні в бджілки.
Оберігайте ж повсюди
Шлях і стежиночку в гаї
Все то окрасою буде
Нашого рідного краю.