Урок з Історії України. 7 клас. Тема "Київська Русь"

Про матеріал

Вивчення князів Руси – України дає можливість ознайомити здобувачів освіти з життям і діяльністю перших державотворців, охарактеризувати складну епоху в якій вони правили, навчити дітей працювати з історичними джерелами, текстом підручника, навчити вмінню аналізувати історичні події та факти, розкривати зміст історичних понять, оцінювати діяльність історичних осіб.

Перегляд файлу

Анотація

КОНСПЕКТИ УРОКІВ історія України 7 клас

Тема: Київська Русь

Мета:

Навчальна – охарактеризувати внутрішнє та зовнішньополітичне становище Київської Русі; ознайомити здобувачів освіти з життям і діяльністю перших князів, з’ясувати роль перших князів в процесі державотворення.

Розвиваюча – працювати з текстом підручника: самостійно опрацьовувати, удосконалити навички аналізувати та систематизувати інформацію, робити висновки на основі отриманих фактів, складати план, хронологічні та тематичні таблиці; працювати з історичними джерелами, настінною картою, атласом, контурними картами; вміння аналізувати історичні події та факти, розкривати зміст історичних понять, оцінювати діяльність історичних осіб.

Виховна – виховувати інтерес до предмету; толерантність, пошану до рідної історії на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, карта «Київська Русь у ІХ-ХІІ ст.» атлас, посібник «Гомін віків», тематичні таблиці із зображенням князів, робочий зошит.

Структура

І. Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Надання інформації:

Перші князі Києвичі.
Влада нової династії Рюриковичів.
«Повість минулих літ».

ІV. Інтерактивна вправа

V. Рефлексія (усвідомлення результатів уроку).

VІ. Домашнє завдання

І. Ви - українці, нащадки тих українців, які понад десять століть тому заснували свою державу. А її столицею було місто Київ. Хто ж стояв біля витоків державотворення і як та українська держава постала?

Тож усім серцем прислухаємося до голосу далеких віків і дізнаємося відповіді на ці запитання. Пам’ятаймо, чим краще ми знаємо історію нашого народу, тим глибше усвідомлюємо потребу у своїй праці. Ваша праця - це навчання, щоб здобути міцні знання, які завжди пригодяться в житті.

ІІ. «Кросворд»

Україна – це славне ім’я нашої Вітчизни. І вперше ця назва згадується у літописних джерелах.

- Пригадайте, у якому році вперше згадується назва «Україна»?

Але тривалий час наша Батьківщина була відома під іншою назвою. Якою – дізнаємось, розв’язавши кросворд.

Який головний елемент Державного Герба України?
Де знаходяться, зберігаються, вивчаються речові пам’ятки?
Яка наука дає відповідь на запитання: Коли? Де? Що робили? Як жили?
Яку археологічну культуру в ХІХ ст. відкрив В. Хвойка?

ІІІ. 1. Отже, нашу державу називали Русь, а її мешканців – русичами. А правили нею Києвичі.

«В експедиції»

Звернімося до карти.

Опрацьовуючи карту назвіть слов’янські племена, що проживали на території України у VІІІ – І-й пол. ІХ ст.
Кого обирало кожне плем’я?
Яке із племен, на вашу думку, стане наймогутнішим?
Назвіть місто, що перетворилось на об’єднавчий центр?
Хто ж був його засновником?

«Найшвидший шукач» (робота з підручником)

Поміркуйте, чому Олег назвав Київ «матір’ю городів руських»?
Чому держава, що виникла отримала назву Київська Русь?

«В архіві» Додаток № 1 «Звернімося до джерела»

Працюємо з історичним джерелом «Повість минулих літ».

Чому похід Олега в 907 р. на Константинополь був особливим? Передайте зміст документа трьома простими реченнями.

2. По смерті Олега став Ігор у Києві князем. Був хоробрим та відважним. Вирушав часто у походи на далекий Царгород. (Розповідь за матеріалами посібника «Гомін віків» також і про князювання Олега та Святослава).

За час моєї розповіді про цих князів доберіть слова, які найбільш влучно характеризують їх особистість та діяльність. Дайте відповіді на запитання:

- Чому княгиню Ольгу називають Мудрою, а князя Святослава Хоробрим?

- Назвіть імена князів у порядку їх правління.

3. Звичайно, ви звернули увагу, що протягом уроку декілька разів ми зверталися до літопису «Повість минулих літ» Нестора.

- Яке ж значення має цей твір?

- Чи можна вважати Нестора одним із перших професійних істориків?

V. Підведення підсумків (рефлексія) уроку

VІ. Домашнє завдання §7, вивчити дати і поняття.

Рубрика «Звернімося до джерела» Додаток № 1

Олег (882 – 912) ( Віщий)

Оле́г (дав.-рус. Ѡлегъ; близько 882 — 912 або ) — напівлегендарний київський князь варязького (данського або шведського) походження. Регент і дядько київського князя Ігоря. Згідно з «Повістю минулих літ» завоював Київ, убивши місцевих правителів, варягів Аскольда і Діра; після чого промовив слова «хай буде се мати городам руським». Правив від імені малолітнього князя Ігоря, але фактично був повноправним володарем.

У 907 і 911 році згідно літописів організував грандіозний похід на Константинополь. За переказом або загинув у поході на Балтійське море, або отруєний змієм, який виліз із черепа його мертвого коня. Прозваний у літописі Віщим, тобто чаклуном, волхвом.

Походження особистості:

У літописах є дві версії біографії: у «Повісті временних літ» (цю версію певний час вважали традиційною) і за Новгородським першим літописом, який зберіг фрагменти більш раннього літописного зводу (на якому ґрунтується і «Повість временних літ»), проте містить неточності в хронології щодо подій X століття. За «Повістю временних літ», Олег був родичем (одноплемінником) Рюрика.

Свого часу Борис Рибаков прийшов до висновку, що деякі відомості про Олега в «Повісті временних літ» є неправдивими, зробили це за ініціативи князя Мстислава-Гаральда Володимировича, який почав висувати Новгород на провідну роль поряд з Києвом у становленні Руської держави.

Точних відомостей про походження Олега немає. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак в яких саме родинних відносинах вони перебували — невідомо. За однією з версій Олег міг бути швагром останнього, за іншими — представником місцевих слов'янських князів, одним зі шведських конунгів, або й взагалі ніяк не пов'язаним із Рюриком. Згідно з іншою версією був одним зі скандинавських найманців, які прибули разом з Рюриком із Скандинавії.

Після смерті Рюрика у 879 році Олег став правити у Новгороді як опікун (регент) малолітнього сина Рюрика Ігоря. Проте з часом фактично узурпував владу.

а) його реакція на навколишню дійсність.

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгорода, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики.

б) риси особистості які проявились в його діяльності.

За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. На думку Л. Войтовича причиною загибелі Аскольда та Діра були їхні спроби запровадити християнство. Противники християнства, встановили зв'язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою звалити християнську партію при дворі князів. Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і вбити Аскольда та Діра. Взявши Київ Олег виголосив свою знамениту фразу: «Хай буде се мати городам руським», яка означала що віднині столицею Русі буде Київ. Також він постановив збирати з Новгорода щорічну данину в 300 гривен, яка збиралась до смерті Ярослава Мудрого. 883 Олег змусив платити данину древлян, у 884—885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що в цих війнах йому допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, яка, однак, не згадана у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських літописів (Повість временних літ, Новгородський літопис).

Згідно з літописом 907 року, руська дружина на 2000 лодіях, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Руси оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами.

Літопис про угоду князя Олега з візантійськти імператором ( 907 рік).

І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі було по сорок мужів. І згодилися греки на це , і стали греки миру просити, щоб не пустошив він Грецької землі. Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: «Згоджуйтесь мені на данину». І сказали греки «Чого хочете- того ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень, на кочет, а потім давати углади ( щорічну данину)на руські городи – спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переялав, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи –бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі.

Літопис руський. За Іпатським списком.

« Коли приходять руси, нехай посольське беруть, скільки посли хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину на шість місяців: і хліб, і вино, і мяса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть з цесаря нашого на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і все, скільки треба. І згодилися греки, і сказали обидва цесарі і боярство все: « Якщо прийдуть руси не для торгу – хай місячини не побирають. Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій , Руси, що прибувають нехай живуть коло Церкви Святого Мами. А коли пошле цесарство наше своїх мужів, хай ті перепишуть імена їхні, і тоді, хай візьмуть вони місячину свою.

Однак, угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Царгороду (Константинополя).

Реальну картину про встановлення взаємовідносин Олега з Візантією засвідчує додаткова умова від 2 вересня 911 року. Вона цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.

У першому договорі Олега говориться про утримання двору русинів у Царгороді та забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь. У другому договорі Олега цікавими є пункти про кораблі, які зазнали лиха в морі. «Коли велика буря викине лодію на чужу землю, а знайдеться там хто від Русі, то має рятувати лодію з вантажем і відіслати її до грецької землі та провести її через усяке небезпечне місце аж дійде в місце безпечне. Коли така лодія від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми, Русь, допоможемо гребцям цієї лодії й допровадимо їх здорових із купівлею — якщо це трапиться близько грецької землі. Як така пригода трапиться лодії руській — проведемо її в руську землю». Коли ж було неможливим доставити корабель до порту його призначення то греки і русини взаємно зобов'язувалися вантаж продати, а гроші відіслати власнику корабля.

У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосипом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа I Лакапіна (920-944) підбурити проти хозар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію. Це могла бути реакція на похід Олега в 911 році: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало з угоди 911 чи давнішої угоди Аскольда 874 року, порушувати яку Олегу не було потреби.

У той період Русь виступала союзником Візантії. 912 року Візантійська імперія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 році на кордонах Русі з'явилися печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.

Ім'я Олега не назване жодним східним істориком при описі подій того часу. Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча його масштаби дозволяють припускати, що мова йшла про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Повертаючись із походу, увійшовши в гирло Волги, руси надіслали каганові, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти над Руссю за смерть одновірців. Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії, каган скорився, але попередив русичів. 15 000 мусульманської кінноти відправились на човнах по Волзі шукати русичів. Побачивши одне одного, обидві армії вийшли з човнів і між ними зав'язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофічною поразкою русів, 30 000 яких загинуло. Решта 5 000 на кораблях втекли по Волзі, де їх перебили буртаси і волзькі болгари. Можливо тоді й загинув Олег. Отже, всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали. Обставини загибелі Олега суперечливі та не до кінця ясні. «Повість минулих літ» відносить смерть Олега до 912 року, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським першим літописом Олег помер 922 року від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.

Оцінка діяльності:

Ніхто з істориків не знав, хто був той Олег, що став київським князем. Річ у тому, що образ Олега ніби зітканий з фольклорних оповідей, народних переказів і легенд. Однак його існування підтверджується авторитетними джерелами, зокрема двома угодами Русі з Візантією. Разом з тим князь Олег належить до найбільш загадкових постатей історії. Досі вчені не мають відомостей ні про родину, ні про соціальне становище Олега.

На думку Михайла Брайчевського, в іноземних джерелах невідомий.

Згідно гіпотези Ігора Мицька Олег може бути тотожним з героєм скандинавського епосу, Ож'є Данцем. Леонтій Войтович вважає малоймовірною правильність гіпотези Мицька, тому немає жодних підстав для перегляду хронології правління князя Олега.

Князь Олег укріпившись в Києві проявляє енергійну завойовницьку діяльність, намагаючись укріпитись в новій столиці огороджується світською фортецею.

У політичному портреті князя Олега ми бачимо видатного політика та полководця. Він перший з князів, який зумів об'єднати навколо Київської Русі навколишніх племен, а з деякими уклав договори. Також він уклав вигідні торгівельні угоди з візантійською імперією, яка була наймогутнішою в той час.

У своїй зовнішній політиці Олег орієнтувався не на дипломатичні чи політичні зв’язки, а на військові. Він намагався піднести Київську Русь до рівня Візантійської імперії, ходив в похід проти Візантії і хитрістю переміг її і здобув вигідний торгівельний договір для Русі. Вів також торгівельні зв’язки із далеким Сходом. Ходив у похід на Каспійське море, де можливо і загинув.

У внутрішній політиці Олег мав на меті об’єднати навколишні племена до Києва. Таким чином володіння Олега сягали від Балтійського моря і Новгорода до середнього Дніпра. Об'єднавши Південну та Північну Русь створив основу для потужної Київської держави. Організація Олегової держави була побудована на простих, військових основах.

Тема. Київська держава часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого

Мета.

Навчальна – ознайомити здобувачів освіти з життям і діяльністю перших князів- Володимира Великого і Ярослава Мудрого на часи правління яких припадає розквіт Київської Русі, розкрити значення запровадження християнства; виокремити роль перших князів в процесі державотворення.

Розвиваюча – формувати початкові навички характеристики історичних осіб,

працювати з текстом підручника: самостійно опрацьовувати, удосконалити навички аналізувати та систематизувати інформацію, робити висновки на основі отриманих фактів, складати план, хронологічні та тематичні таблиці; працювати з історичними джерелами, настінною картою, атласом, контурними картами; вміння аналізувати історичні події та факти, розкривати зміст історичних понять, оцінювати діяльність історичних осіб.

Виховна – виховувати інтерес до предмету; почуття поваги до видатних діячів минулого, пошану до рідної історії на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: набуття нових знань та вмінь.

Обладнання: підручник, карта «Київська Русь у ІХ-ХІІ ст.» атлас, навчальний посібник «Гомін віків», навчальні таблиці із зображенням князів, робочий зошит.

Структура уроку:

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Надання інформації:

Розбудова Київської держави за Володимира Великого.
Запровадження християнства.
Князювання Ярослава Мудрого.

ІV. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

V. Рефлексія (усвідомлення результатів уроку).

VІ. Домашнє завдання

І. Організаційний момент

ІІ. Запитання на повторення

1. Назвіть імена київських князів у порядку їх правління?

2. З іменами яких князів пов’язані такі міста: Київ, Іскоростень, Новгород, Константинополь. Знайдіть їх на карті.

ІІІ. Надання інформації.

Сьогодні ми ознайомимося з діяльністю князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, а допоможуть нам в цьому не тільки підручник, а й різні джерела.

«Кросворд»

В історії Київської Русі цей період можна назвати одним словом. Яким? Дізнаємось, розгадавши кросворд «Хто вони»?

Був убитий древлянами.
Спалила м. Іскоростень.
Стояв на чолі кожного слов’янського племені.
Засновник Києва.
Загинув у битві з печенігами.
Сестра засновника Києва.
Чернець Києво-Печерської Лаври, літописець.

Наше головне завдання – знайти факти, що дають можливість зробити такий висновок. Отже, який внесок князя Володимира у розвиток Київської Русі? Чому його назвали Великим?

«Портретна галерея»

Складаємо історичний портрет на основі алгоритму до характеристики історичної особи. Ознайомтесь із основними запитаннями, на які треба відповісти. Будьте уважні! Я пропоную вашій увазі фрагмент оповідання «Володимир Великий – ясне сонечко» «Гомін віків» Доберіть 6 дієслів, які визначають його добрі справи.

Володимир Великий – “Ясне Сонечко України”

За часів князя Володимира Україна була найсильнішою державою за всі часи свого існування. Як же він зміцнив державу? Насамперед, Володимир об’єднав усі українські землі. Люди жили у спокої, тому що князь зміг домогтися згоди з сусідніми державами: Польщею, Болгарією, Чехією, Грецією. Воював він тільки з печенігами, які час від часу нападали на українські землі зі сходу і нищили села й міста.Але найважливіше, що зробив для України князь Володимир, було прийняття християнської віри.

У 988 році, влітку, він запросив грецького митрополита і священиків. Почали вони хрестити народ спочатку в Києві, а потім і в усій державі. Від того часу стала Україна християнською, почала поширюватись освіта.

Учені-монахи почали писати історію українського народу. Володимир Великий заснував нові міста, серед них – Володимир та Волинь. Побудував багато церков. Найкращою була Десятинна церква у Києві, названа так тому, що князь давав на її утримання десяту частину від своїх прибутків.

Під час князювання Володимира з’явилися перші срібні українські гроші. На одній стороні монети було зображення князя на престолі, а на другій – державний герб – тризуб. Володимир допомагав бідним, сиротам, калікам, старцям. Тому всі називали його ласкаво “батечком” і “Сонечком Ясним”. Князював Володимир Великий 35 років, помер у 1015 році. Поховали його в Десятинній церкві. Ім’я князя віднесено до лику святих, бо. він охрестив Україну.

Доберіть до них іменники, прикметники. Вони і визначать вклад князя Володимира у розвиток Київської Русі: зібрав, карбував, заснував, побудував, прийняв, зміцнив.

2. «Хронологічна хвилинка»

Звернімося до лінії часу:

Р.Х.

0 V ст. X ст. XVст. XX ст.

У 988р. Володимир Великий приймає християнство.

1. Яке це століття?

2. Нанесіть на лінію часу цю дату.

3. Скільки років минуло від цієї події?

3. «У пошуку інформації» Додаток № 1 « Звернімося до джерела»

Діти поділені на 4 групи. Кожна читає водночас по одному абзацу і шукає відповіді на запитання.

№1

Чому Ярослава Мудрого називали «тестем Європи»?

№2

Що таке «Руська правда»? Яке її історичне значення?

№3

Яких змін зазнав Київ?

№4

Як князь дбав про поширення знань у державі?

Під час обговорення завдання групи №2 використовуємо історичне джерело «Руська правда»

«В архіві»

- Чи всі люди були рівними? Обґрунтуйте відповідь за допомогою статті із «Руської правди».

ІV. «Мікрофон». Дайте власну оцінку діяльності Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

V. Рефлексія (усвідомлення результатів уроку).

VІ. Домашнє завдання. Опрацювати параграф у підручнику, та дайте вірні відповіді на тестові завдання, адже ви майбутні випускники і вам складати ЗНО

1. Який великий князь київський «поставив русина Іларіона митрополитом Русі у Святій Софії зібравши єпископів…»

А. Володимир Великий.

Б. Ярослав Мудрий.

В. Володимир Мономах.

Г. Мстислав Великий.

2. Увідповідніть місто із зафіксованою в літописі подією в історії Київської держави ( Русі – України)

1. Іскоростень А Хрещення князя Володимира Великого

2. Царгород Б. Проведення з’їзду князів

( Константинополь) В. Хрещення княгині Ольги

3.Любеч Г. Загибель князя Ігоря

4.Корсунь Д. Укладення « Руської правди»

(Херсонес)

А Б В Г Д

3.Яка подія дала підстави вченим зробити висновок, що «… з того часу великий князь став повноцінним суб’єктом міжнародного права, а Давньоруській державі відкрито шлях до налагодження й розширення плідних зв’язків, заснованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами?»

А. Запровадження Володимиром Великим християнства як державної релігії.

Б.Здійснення Святославом військового походу проти Хозарського каганату.

В. Об’єднання Олегом Північної та Південної Русі під владою Рюриковичів.

Г. Укладення Ярославом Мудрим першого писаного збірника руських законів.

4. Під яким роком літописець записав такі рядки:

«Заложив Ярослав церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію руську…І прикрасив він її іконами многоцінними, і златом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же співи воздають богові в належні часи»?

А. 1015р.

Б. 1037 р.

В. 1054 р.

Г. 1078 р .

Додаток № 1 « Звернімося до джерела»

Ярослав Володимирович (Мудрий) (1019 – 1054)

Яросла́в Володи́мирович (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054). Започаткував укладання першого літописного зводу 1037—1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий. Помер у Вишгороді, похований у Софійському соборі. У православній церкві прославлений як благовірний (тобто православний святий з монархів). Хрещене ім'я — Георгій (Юрій).

Умови формування особистості:

Ярослав – син Володимира Святославича та полоцької княжни Рогнеди, ріс людиною замкнутою, суровою. Він був позбавлений батьківського тепла, тому що Володимир постійно знаходився в походах і рідко бачився зі своїми дітьми. Ярослав завжди захищав матір, тому стосунки між батьком та сином були дуже холодними. Київська Русь на початку ХІ століття характеризувалася високим рівнем культурного розвитку, що було зумовлене розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства.

Шляхи формування особистості.

Перший політичний досвід Ярослав почав отримувати дуже рано. У десятирічному віці Володимир призначив його керівником Суздальської землі. У 1010 році батько поставив його правити Новгородом – основним торговим і військовим центром північної частини Київської Русі. Такий крок свідчив про те, що Володимир побачив у молодого сина риси жорсткого, але справедливого правителя. Не важко зрозуміти, що за Ярослава правив хтось із довірених бояр Володимира. На Новгородському престолі Ярослав втримувався спокійно, незважаючи на войовничий та волелюбний характер жителів міста і сусідніх племен. У 1014 році князь не захотів віддавати данину у розмірі 2 000 гривень до Києва. За це батько наступного літа хотів піти на нього війною, але несподівано помер. Дізнавшись про смерть батька, Ярослав вирішив взяти київський престол для себе. Нестор згадує про Володимира незадовго до смерті князя, 1014 році, у зв’язку з бунтом його сина Ярослава проти батька: «Коли Ярослав був у Новгороді, ( намісником) давав він за домовленістю в Київ дві тисячі гривень щороку, а тисячу роздавав у Новгороді дружині. І так чинили всі новгородські посадники, а Ярослав не давав цього в Ктїв батькові своєму. І сказав Володимир:» Розчиняйте шлях і мостіть мости», бо волів іти війною на Ярослава, але захворів». Відмова Ярослава платити данину могла означати лише одне: намір проголосити себе незалежним князем. У листопаді 1015 дружина правителя Новгорода зустрілась з військом київського князя Ярополка неподалік міста Любеч і перемогла його. Ярослав ввійшов у столицю Русі, але менше ніж через рік мусив звідти втікати – Ярополк підійшов до города з армією свого тестя – короля Польщі Болеслава Хороброго. Отримавши підтримку в Новгороді, Ярослав розбив брата на території нинішньої Київської області і отримав владу майже над усією Руссю, за виключенням Тмутаракані, де правив його брат Мстислав. На Ярослава пішов війною його брат Мстислав Хоробрий, і, щоб уникнути кровопролиття, вони погодилися розділити володіння між собою. Лишаючись у Новгороді, Ярослав отримав усі землі на заході від Дніпра, водночас землі на сході відходили до Мстислава, що перебрався з тмутаракані до Чернігова. Київ – це надзвичайно важливе для обох князів місто - лишився нічиїм. Тільки після смерті Мстислава у 1036 році на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі.

Риси особистості, які проявились в його діяльності:

З ім'ям Ярослава Володимировича пов'язаний і небачений доти розквіт давньоруської культури й науки. Його можна з повним правом назвати фундатором книжності й вченості на Русі. Літописець Нестор з великою пошаною та гордістю пише, що князь "до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вночі, і вдень. І зібрав книгописців силу. що перекладали з грецької на слов'янську мову. І написали вони багато книжок... Цей же (Ярослав) засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, вчення одержуючи книжне". І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерело мудрості, бо є у книгах незмірна глибина…»

У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії — книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037—1039 pp. було створено перший літописний звід.
За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання. Літопис про поширення освіти за Ярослава Мудрого. «І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці | стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велике, а понад усе любив чорноризців.»
Книжкові майстерні були створені як у Києві, так і в інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Не тому, що саме за Ярослава й, певно за його ініціативою в Києві в 1037 – 1039 рр. було створено перший літописний ізвод. Вчені називають його Найдавнішим. Так почалася історія давньоруського народу.

Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або «Найдавнішою правдою». Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «Руській правді».
Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «Руська правда», складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. «Найдавніша правда», створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами — т. зв. «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.
У статтях Ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. Покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. Гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. Тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. З-поміж мір покарання не було й смертної кари. В Уривку з «Руської Правди» говориться: « Коли уб’є муж мужа, то помститися має брат убитого, чи батько або син, або брат старшого сина, або інші брати. Якщо не буде кому звершити кровну помсту, то внести 80 гривень, коли вбитим буде князів муж чи княжого тіуна. Якщо вбитим буде горожанин, чи гридень, чи купець, чи боярський тіун, або мечник, або ізгой, або новгородець — то 40 гривень сплатити за нього.. Якщо уб’ють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву 80 гривень тій верві, в якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривень. Коли якась верв починає платити дику віру, то кілька років оплачує ту провину, оскільки платять за незнайденого злочинця.

Якщо злочинець із їхньої верві, і в ній було дано волю злочинцеві, то як співучасники мають помагати злочинцю, оплачуючи дику випу . Але сплатити їм в цілому 40 гривень, а за злочинство те самому злочинцю заплатити із 40 гривень свою частку від сплати дружини. Якщо вчинив убивство або в сварці, або на пиру, то тоді йому платити у верві, якщо оплачують злочин у складчину. Якщо вчинив розбій без будь-якої сварки, то за розбійника люди не платять, а віддають його з жінкою і дітьми в дику випу і віру, але сам платить.»

Ярослав розбудував Київ , прикрасив його величезними спорудами « Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам’яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини.»
Якщо аналізувати моральні принципи Ярослава то він якийсь час не знав про смерть свого батька і продовжував готуватися до відсічі київському війську. А найняті ним у Скандинавії варяги безчинствували в місті, що призвело до трагедії. Ось як про це розповідає Нестор літописець: «Новгородці повстали й перебили варягів… І розгнівався Ярослав, і пішов до села Ракомо, сів там у дворі й послав до новгородців мовити: «Мені вже тих варягів не воскресити» І призвав до себе кращих мужів, котрі перебили варягів, і, обманувши їх, перебив їх також». Становище Ярослава було вкрай тяжким: залишився без кращих варязьких воїнів і став ворогом своїх підданих – новгородців. Тієї самої ночі він отримав сумну звістку про смерть батька в Києві, схаменувся й, зібравши міське віче, почав просити у новгородців вибачення. Новгородці виявили благородство й мужність, мовивши йому так: « Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!» - і дали Ярославу військо. На той час Русь була страшенно розорена чотирирічною братовбивчою війною. Під час жорстокої боротьби між нащадками Володимира Київ дуже потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелося зосередити зусилля на відбудові країни й стольного града Русі. З цього приводу М. Грушеський писав:

« Очевидно в його особі, в характері не було прикмет визначних, незвичайних, що могло б заворушити фантазію сучасників відбиття у пам'яті суспільства і викликати перекази, легенди, анекдоти, як то було з Володимиром. Воно й зрозуміло, що зручний, обережний політик, любитель книжного почитання і монаршого життя – Ярослав і не мав чим заінтересувати суспільність, хоч був далеко більш позитивною фігурою, як його брат Мстислав, оспіваний Бояном.

Звістка про останню, переможну для Ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена під 1034 p., одначе сучасні історики відносять її до 1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм — Софію Київську. «Повість мулих літ» про цю подію пише так: «А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на тім місці, де ото є нині Свята Софія, митрополія руська; бо тоді це було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і побігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи тонули в річці Ситомлі, інші – в інших річках. І так погинули вони,а решта їх десь розбіглась до сьогодні. »

Розповіддю про спорудження церкви Премудрості Божої (гр. софія — мудрість) літописець ніби узагальнює величезні будівельні роботи, що велися в Києві з наказу Ярослава Мудрого. Розписаний яскравими фресками, оздоблений мозаїкою, храм вражав сучасників внутрішнім оздобленням і довершеністю своїх форм. Київська Софія стала символом поєднання божественного начала й державної влади. Тут відбувалися урочисті державні церемонії: сходження на великокнязівський стіл, прийняття іноземних послів тощо. «Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив їх у церкві Святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку майни свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков…» знову згадується в літописі.

Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв.

Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав першого митрополита з русинів — Іларіона. Літопис так характеризує Іларіона. «Муж благ, і книжник, і постник». Під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря Русі — Печерського, заснованого св. Антонієм Печерським. Уже від кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Саме з ченців Києво-Печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі Київської держави. За Ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. Георгія та св. Ірини, про які «Повість минулих літ» згадала під 1037 р.

Оцінка діяльності:

Син великого київського князя Володимира увійшов в історію як Ярослав Мудрий. Саме в період його правління остаточно сформувалася державність на українських теренах, а Київ став справжнім адміністративним, політичним і духовним центром. Доба правління князя Ярослава стала періодом розквіту і найвищого піднесення Київської Русі. У державотворчій діяльності він став гідним продовжувачем свого батька, князя Володимира.
«Володимир землю зорав, Ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів Ярослава Мудрого щодо політики його батька — князя Володимира Святого. Стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності.

Не менш вдалою була й зовнішня політика Ярослава Мудрого. Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння. Перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. Недарма Ярослава Мудрого часом називають тестем Європи.
Традицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Візантією. Щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами. Особливо зміцніли зв'язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава із шведською принцесою Інгігердою. Добросусідські відносини пов'язували Русь із Норвегією. Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв'язки Русі з Угорщиною. Виявом тих стосунків були династичні шлюби представників королівського роду Арпадів і київського великокнязівського. Сестра Ярослава Мудрого Марія-Доброгніва була дружиною польського короля Казимира І Відновителя. Один син Ярослава був одружений із сестрою цього ж короля, другий — взяв шлюб з візантійською царівною, а інші два — з німецькими княжнами. За іноземних правителів були видані заміж три дочки Ярослава: Анастасія — за угорського короля Андраша, Єлизавета — за норвезького короля Гаральда, а по його смерті — за норвезького короля Свена; Анна — за французького короля Генріха І Капетінга, причому певний час вона була співправительницею свого сина, французького короля Філіппа І. Племінниця Анна-Євпраксія Всеволодівна (Адельгейда) вийшла заміж за саксонського маркграфа Генріха, а по смерті останнього — за германського імператора Генріха IV.
Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі. Для багатьох європейських монархів київський володар був своєрідним взірцем феодального правителя. Саме таким постав київський князь у тогочасних європейських джерелах.

Ярослав дожив до похилого віку, що було рідкісним явищем у суворі середньовічні часи. Він помер у зеніті своєї могутності та слави, величезного міжнародного авторитету у віці 76 років 20 лютого 1054 року. Перед смертю він заповідав київський престол новгородському князю Ізяславу, а іншим синам залишив у спадок решту князівств, наказавши всім жити в мирі.
«Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові... Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене». А Ізяславу ще додав: «Якщо хто захоче образити брата, то ти допомагай скривдженому». Дійсно, Ярослав був самодержцем всієї Руської землі, як казали в таких випадках літописці.

За часів Ярослава зріс рівень культури й освіти в Київській державі. Київ перетворився на одну з впливових столиць Європи, суперничав з Константинополем. Оборонні споруди «Міста Ярослава»- градіозні земляні вали – були вершиною тогочасного фортифікаційного мистецтва. В цей період утворилась одна з наймогутніших держав тогочасної Європи, держава, яка відповідала найвищим зразкам тогочасно цивілізації.

Тема. Боротьба Київської Русі з кочовиками. Володимир Мономах

Мета:

Навчальна – ознайомити здобувачів освіти з життям і діяльністю князя Володимира Мономаха,. дати уявлення про події історії Київської Русі періоду роздробленості; показати, яким лихом для руських земель була монголо-татарська навала; з’ясувати роль Володимира Мономаха; виховувати повагу до захисників рідної землі.

Розвиваюча – формувати початкові навички характеристики історичних осіб,

Тип: комбінований.

Обладнання: підручник, карта «Русь-Україна за часів монголо-татарського лихоліття.», портрет Володимира Мономаха.

Структура:

І. Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Надання інформації:

Боротьба з кочівниками.
Володимир Мономах.
Навала монголо-татар.

ІV. Інтерактивна вправа

V. Рефлексія (усвідомлення результатів уроку).

VІ. Домашнє завдання

ІІ. 1. Впізнайте історичних осіб у «Портретній галереї»

2.Чому Володимира називали Великим, а Ярослава Мудрим?

Вправа «Хронологічна хвилинка»

Співвіднесіть рік та століття. Назвіть подію.

А) 1187р. 1) Х ст.

Б) 988р. 2) ХІІ ст.

В) 1054р. 3) ІХст.

Г) 882р. 4) ХІ ст.

Проблемне питання уроку: Чому занепала Київська Держава? Визначте причини занепаду Київської Русі.

Давайте пригадаємо:

Який заповіт залишив Ярослав Мудрий своїм синам?

Однак князі розпочали між собою боротьбу за князівський престол, чим скористалися вороги - половці, що прийшли з-над Каспійських степів.

Працюємо над таблицею «Боротьба з кочовиками»

Дата	Подія	Наслідки
1068 р.	Ізяслав, Святослав, Всеволод вирушили в похід проти половців.	В битві на р. Альті зазнали поразки.
1111 р.	Об’єднані княжі дружини вщент розбили половців.	Руська земля на деякий час дістала спокій.
1240 р.	Батий наблизився до Києва.	Київ спалено. Князівства залежні від Золотої Орди.

«Портретна галерея»

Заповніть схему на основі розповіді із книги «Гомін віків»

Володимир Мономах(1113-1125рр. правління)

зовнішність риси характеру діяльність

Вправа « Найшвидший шукач»

На ст.57-й, абзац 1 ви знайдете «Повчання Володимира Мономаха дітям»

Якими повчаннями, на вашу думку, ми можемо скористатися сьогодні?

3. Після смерті Володимира Мономаха у Київській Державі розпочалися чвари, міжусобні війни. Цим знову скористалися вороги. У 1237 р. Батий підійшов до кордонів Київської Русі. Місто за містом завойовував хан. У 1240 році підійшов до Києва.

«В експедиції»

Перечисліть міста, завойовані ханом на шляху до Києва. ( робота з картою)

Кияни ще з весни почали готуватися до нападу загарбників.

Руханка.

«У пошуку інформації»

Клас поділений на дві групи, що отримали завдання знайти факти про:

Монголо-татар як непереможних воїнів.
Киян, героїчних оборонців міста.

Використати текст підручника .

ІV. «Снігова куля»

Назвіть причини занепаду Київської Русі.

Учні повторюють почуту інформацію і додають свою.

V. Рефлексія (усвідомлення результатів уроку).

VІ. Домашнє завдання.

«ПОВЧАННЯ МОНОМАХА» із книги « Гомін віків»

Князь воював усе своє свідоме життя. Боротьба за справедливість і жага до життя — головнокомандувачі Володимира Мономаха.

Тому у своєму літописі "Повчання" полководець поділився військовим досвідом з нами, нащадками, аби ми відчули силу поколінь, підтримку батьків і дух української свободи:

"На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся лише на воєвод. Ні питтю, ні їжі не потурайте, ні спанню. І сторожів самі споряджуйте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А зброю не знімайте скоро зі себе, не розглядівши [все] через лінощі..."

Головним людським пороком Мономах вважає лінощі, тому написав так:

"А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того вчіться, так само як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов, — а за це почесть є від інших країв. Лінощі ж — в усьому [лихо] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго. Хай не застане вас сонце на постелі, — так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії

люди достойні."

Князь Володимир Мономах твердить, що мудрість і праця — шлях до перемоги!

З Богом за Україну!