Рекомендації педагогам щодо організації роботи з дітьми відповідно до типу темпераменту дошкільника

Типи темпераменту дитини

Характерні особливості

Рекомендації щодо здійснення індивідуального підходу

Небажані риси поведінки та їх корекція

Сангвінік (сильний, урівноважений, рухливий)

Дуже жвава дитина. Жодної хвилини не сидить спокійно, постійно змінює позу, крутить щось у руках, спілкується з однолітками. Для неї характерна легка хода, рух «підстрибцем», швидкий темп мовлення. Дуже вразлива і легко захоплюється. Емоційно і збуджено розповідає про свої враження. На цікавих для неї заняттях виявляє високу працездатність. Якщо нецікаво, майже не слухає вихователя, розмовляє із сусідом, відволікається.

Почуття і настрої дуже мінливі.

Отримавши негативну оцінку своєї діяльності, ладна розплакатись і ледве стримується. Та не минає й півгодини, як уже весело грається, не згадуючи про неприємності.

Попри жвавість і непосидючість дитину-сангвініка легко дисциплінувати. Вона швидко звикає до нової ситуації та нових вимог.

Індивідуальний підхід до такої дитини має полягати насамперед у достатньому вивільненні її рухової енергії в організації цікавих ігор та доручень, що потребують швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до іншого. Бажано, щоб ігри і доручення мали колективний характер, наповнювалися духом змагання, гумором, радісними емоціями.

Особливо любить дитина-сангвінік ті види роботи, у яких їй дістається роль лідера. Крім того, вона віддає перевагу ситуаціям, коли у ролі наставників по відношенню до неї виступають люди, які також мають сангвінічний темперамент, - жваві, життєрадісні, діяльні.

Небажані риси поведінки – поверховість, непосидючість, брак витримки, відсутність стійких пізнавальних інтересів.

Важливим принципом корекції небажаних рис поведінки має стати створення дружньої атмосфери у взаєминах між дитиною і вихователем. Якщо дитина швидко втратила інтерес до діяльності, яку спочатку сприйняла з великим ентузіазмом, вихователь ненав´язливо, без жодних докорів має спрямувати її до необхідності довести розпочату справу до кінця. При цьому варто звернути увагу вихованця на цікаві аспекти завдання, які він не помітив. Можуть бути корисними підбадьорювання, заклик до подолання труднощів, розповідь про подальші перспективи роботи. Головне – досягти того, щоб дитина накопичувала досвід прояву вимогливості до себе, наполегливості у праці.

Холерик (сильний, неврівноважений)

Вирізняється з-поміж однолітків своєю рвучкістю. Захопившись певною діяльністю, легко збуджується і перериває її різними вигуками. На будь-яке запитання вихователя відповідає не подумавши, тому часто не до ладу. У стані роздратованості легко втрачає витримку, кидається у бійку. Ніколи не сидить на місці, бігає чи бореться з кимось. Розмовляє голосно, швидко. Під час виконання доручень, а також під час спортивних змагань проявляє захопленість, наполегливість. Інтереси досить стійкі і тривалі. Не лякається труднощів і з великою енергією їх долає

Дитину-холерика необхідно залучати до активної діяльності, пов´язаної з проявом ініціативи. Надавати їй змогу займатися корисною справою і проявляти свої позитивні якості. При виникненні труднощів – виражати співчуття, тактовно пропонувати допомогу. Слід проявляти зацікавлене розуміння душевного стану дитини. Тактовно, опосередковано попереджувати «зриви», розкривати мотиви і зовнішні обставини негативних вчинків, уникаючи різних емоційних зауважень. Будуючи взаємини з дітьми-холериками, слід застосовувати спеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запальність, різкість, нестриманість. Це стосується ситуації, коли перед педагогом виникає потреба зробити дитині-холерику критичне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно, вдумливо. Не слід при всіх соромити дитину за її поведінку. У таких умовах критика зазвичай викликає агресивну реакцію. Ніколи не слід вступати у суперечку з дитиною-холериком, якщо вона вже, як кажуть, «завелася», тому що до її свідомості вже не доходять жодні аргументи і переконання. Треба обов´язково дочекатися певного заспокоєння і починати розмову з підкреслення позитивного у поведінці людини.

Небажана риса поведінки – ефективність. Спокійна, врівноважена атмосфера соціального оточення – важлива передумова корекції ефективності. Дуже важливо своєчасно переключати увагу дитини-холерика з об´єкта, який викликає негативні емоції, на якийсь «нейтральний». Скажімо: «Ой, дивись, яка гарна пташка!». І дитина, що відчайдушно радіє, рефлекторно обертається і, охоплена цікавістю, починає стежити за цікавою пташкою. При цьому вона зазвичай тут же забуває про образу, плач припиняється. У дошкільному віці холеричний темперамент найчастіше виявляє себе у так званій гіперактивності. Загальною умовою корекції гіперактивної поведінки слід вважати спокійне, розмірене поводження вихователя з дітьми. Адже діти схильні до наслідування. Часто гіперактивність є наслідком тривожності, яка може бути обумовлена дефіцитом батьківської любові і піклування. Тому якщо вихователь так чи так заповнює такий дефіцит, це заспокійливо впливає на дитину. Слід позитивно оцінювати, заохочувати найменші зміни у бажаному напрямі, найелементарніші прояви врівноваженості. Інколи слід удаватися до своєрідного авансування.

Флегматик (сильний, урівноважений, інертний)

Відзначається неспішністю і спокійністю. Не буває метушливою. На запитання відповідає не відразу і без жодної жвавості. Дитина-флегматик не уникає додаткового розумового чи фізичного навантаження, хоч би яким значним воно було, і ніколи не має стомленого вигляду.

Мовлення розмірене, послідовне. Зовні дитина не збуджується і нічому не дивується, що не відбувалося б у групі. Завжди залишається вірною своїм уподобанням. Бере участь у змаганнях, не виявляючи, на відміну від більшості учасників, якогось азарту чи хвилювання

Передусім слід рахуватися з притаманною цій дитині інертністю нервово-психічних процесів. Василь Сухомлинський порівнював розумову діяльність дитини-флегматика з течією повільної, але могутньої ріки, радив педагогам не поспішати, не підганяти її «березовою лозинкою» оцінки, бо це ніяк не допоможе. Дитину з флегматичним темпераментом необхідно попередньо настроювати на будь-яку майбутню діяльність, давати більше часу і на виконання завдань пізнавального характеру, і на практичні вправи. Індивідуальний поточний інструктаж під час практичних завдань має бути повільним і докладним (де? коли? у якій послідовності?). Доцільно залучати до цікавої діяльності, що розвиває емоції і почуття, зміцнює впевненість у власних силах, зокрема до посильної допомоги іншим. Слід уникати доручень, пов´язаних з високим темпом діяльності.

Часто у дитини-флегматика формується хибна установка на свідоме уникання швидких дій, які нібито їй повністю недоступні. Значний ефект тут може дати користування набором пісочних годинників, розрахованих на різні відрізки часу. При цьому важливо, щоб дитина переживала своєрідне завзяття, прагнення виконати певну дію у визначений час.

Слід наголосити, що нервова система дитини-флегматика не позбавлена деякої пластичності. Отже, її інертність можна певною мірою «розхитати». Найліпше це робити шляхом активізації рухової сфери дитини, яка тісно пов´язана з психічною сферою. Істотну роль тут може відіграти залучення дитини до рухливих ігор, особливо з елементами змагання. Такі ігри мають бути пройняті духом товариськості, веселого завзяття. Розворушити млявість, розбудити самолюбство, активізувати емоційну сферу, щоб створити необхідне вольове напруження, - ось основний принцип подолання інертності дитини-флегматика.

Меланхолік (слабкий, неврівноважений)

Дитина-меланхолік зазвичай спокійна, сидить завжди в одному положенні, щось крутить у руках; її настрій змінюється з незначних причин. Дуже чутлива. А втім, почуття у неї пробуджуються повільно. Дивлячись циркову виставу, дитина довго сидить мовчки, з нерухомим обличчям; згодом починає «танути» - усміхатися, сміятися, обмінюватися враженнями із сусідами. Легко розгублюється. Якщо вихователь зробив дитині навіть найм´якше зауваження, вона ніяковіє, голос стає глухим, тихим. Дуже стримана у почуттях. Відповідає на запитання невпевнено, затинаючись, навіть якщо гарно знає відповідь. Самооцінка зазвичай занижена. Якщо під час виконання якогось завдання стикається з труднощами, дитина розгублюється, не доводить роботу до кінця. Рухи кволі, слабкі, говорить повільно, трохи протяжно.

Індивідуальний підхід до такої дитини має полягати насамперед у врахуванні її швидкої втомлюваності (як фізичної, так і розумової). Їй слід надавати по можливості більше часу для відпочинку. Проявляти до неї підвищену увагу, турботу і доброту.

Необхідно уважно стежити за адаптацією дитини-меланхоліка до нових умов. Тактовно і зацікавлено цікавитися її душевним станом, здійснювати моральну підтримку і зміцнювати її віру у власні сили. Слід періодично організовувати для такої дитини ситуації успіху. Виховувати у неї волю, наполегливість і відчуття власної значущості у колективі. Обов´язково слід враховувати її інтереси, наміри, звички. Залучати до занять у гуртках, секціях тощо.

Притаманна дитині-меланхоліку слабкість нервово-психічних процесів призводить до зниження опірності властивим усіляких невдач. Негативні стимули, скажімо, зауваження, низька оцінка діяльності, зазвичай загальмовують і дезорганізують таку дитину. Тому бажано утримуватися від негативних оцінок. Натомість доцільно стимулювати дитину з меланхолічним темпераментом систематичним підбадьорюванням, навіюванням віри у власні сили (зокрема наведенням прикладів успішного подолання подібних перешкод). Однак найліпший спосіб піднести віру у власні сили – це дати можливість виявити переваги свого темпераменту, наприклад, високу чутливість і пов´язані з нею акуратність, ретельність