Консультація для батьків "2. Народна творчість (забавлянки, потішки, народні пісеньки) – основа національної свідомості дітей раннього віку"

Народна творчість (забавлянки, потішки, народні пісеньки) – основа національної свідомості дітей раннього віку

Українська народна творчість супроводжує дитину з перших років життя, є джерелом розвитку мовлення дитини, збагачення словника новими словами, образними виразами, виховання морально-етичних навичок.

Народна мудрість, традиції, обряди – це скарбниця для розвитку дитини і вона надзвичайно багата. В усній народній творчості відображена багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство. Діти від самого народження повинні купатися в рідній народній стихії, оволодівати своєю мовою і, засвоюючи духовно-культурні традиції народу, поступово йти до пізнання і розуміння загальнолюдського. Адже відлучення від духовних цінностей свого народу призводить до викривлення особистості, масового народження моральних пустоцвітів, духовних безбатченків з послабленим відчуттям батьківської землі, свого роду і народу. Заповнити цю прогалину допомагає звернення до усної народної творчості.

Забавлянки, портішки та народні пісеньки емоційно насичені своїм змістом та впливають на дитячу емоційну сферу. Дитина не може залишатися байдужою до зачарованої мелодії української колисанки, забавлянки та потішки. Такі фольклорні  твори для дітей раннього віку мають не тільки пізнавальний характер, а й виховний. Вони мають на меті виховувати у дитини почуття національної гідності, викликати інтерес до національної культури, прищепити дітям любов до усної народної творчості. Як відомо, корені національного характеру, мислення, свідомості та світогляду закладаються в ранньому віці, передаються через колисанки, потішки, казки, оповідання, легенди. Метою вихователя є формування основ світогляду у дошкільнят. Чи буде дитина поважати рідне слово, чи ні – залежить тільки від нього. Тож давайте, не соромлячись, збережемо те, що ще можна зберегти.

Колискові пісні належать до найбільш ужиткової народно-поетичної спадщини, яку використовує народна педагогіка для виховання своїх наймолодших громадян. Висока художність цього жанру фольклору не може не залишити слід у душі дитини і, часом, стає фундаментом для подальших естетичних уподобань людини. Ця жанрова галузь фольклору складається і виконується дорослими, це творчість дорослих для дітей, для немовлят, які ще тільки починають опановувати мову. Тому не дивно, що саме цей жанр здавна цікавив як збирачів, так і дослідників народного фольклору.

Колисанка - це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини - матері. Вони несуть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір'ю та немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси й справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відображуються найглибші почуття людини, вони захоплюють своєю ніжністю, безпосередністю, простотою. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам'ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.

Головна функція колискових пісень - впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. «Багаторазове погойдування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази - поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі,- зазначає Г. В. Довженок, - позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідомленим початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом» У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (повчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на «...самій доступній для дітей хвилі - емоціональній. Поступово, краплина за краплиною, вбираються й запам'ятовуються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі - все коло образності, конкретні засоби мистецького уособлення тих чи інших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводять до усвідомлення національної самобутності мистецтва».
         Колисанкам як жанровій різновидності фольклору притаманні специфічні риси та характерні тільки для них особливості.

Змістовна характеристика колискових пісень характеризується оспівуванням дитини й матері. Найпоширеніша група пісень, у центрі яких - дитина й турбота про неї. Задовольнити її потреби допомагають супроводжуючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Сонко, Дрімота та сама мати.

Співаючи пісню, дитині бажають здоров'я, немовляті здоров'я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи дитину, мати закликає Сон та Дрімоту, ці персоніфіковані образи, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон:

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

—     А де будем ночувати?

—     Де хатонька теплесенька,

Де дитина малесенька,—

Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колихати.

Особливістю українських колисанок є те, що образ Кота виступає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, все лихо, він оберігає сон та здоров'я малюка, заколисує його:

А-а, котино!

Засни, мала дитино!

Ой на кота все лихо,

Ти, дитино, спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитинонька буде спати!

У змісті колискових пісень переважають практично-побутові функції: як нагодувати, вдягти, взути немовля, опоетизовуються процеси годування, вдягання. Щедра й ніжна мати пропонує дитині калачі, кашу з молоком, вареники, лемеші, куліш, кутю, солодке яблучко та грушки, сливки, пряничок та бубличок з маком. А приносять все це дитині гулі:

Ой ну, люлі, люлі,

Налетіли гулі

Та й сіли на люлі.

Стали думати-гадати,

Чим дитину годувати:

Кашкою, молочком,

Солоденьким медочком...
         У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її турбота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток. Оспівує мати і свої сподівання на щасливу материнську долю, якій не судилося сповнитися:
Мати сина колихала,

Дня і ночі не доспала

Та думала — добрий буде,

Що він мене не забуде.

Мати сина годувала,

Всю неділю покладала.

—     Може, мені хоч на старість

Буду мати з нього радість...

А він ледащиченька,

Свою неньку зневажає,

З двора її виганяє.

Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: «Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду - неподільності добра й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом - олюднення якостей та дій персонажів пісень,- малюють захоплюючу, цікаву й повчальну картину».
          Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині раннього дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або у записі) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.
           Забавлянки та утішки -  це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок -  чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:

Для немовлят — утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашичку»:

Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки - діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):

У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб!

Ця утішка супроводжує навчання ходінню.

Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують нероб).

У змісті забавлянок передаються морально-етичні повчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:

Гопа, гопа, гопа-чуки,     — А ви, діти, не сваріться,

Наварила мама щуки,      Та рибкою поділіться.

Та не знала, де подіти,    А ви, діти, пам'ятайте,

Та кинула межи діти.       Свою матір споминайте.

Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуконаслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).

Враховано й особливості запам'ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються початкові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Ладки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику - зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали-їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:
Та й було у баби Сім котів,

Сім котів, сім котів,

Сім котів.

Та й виорала

Сім ланів, сім ланів,

Сім ланів...

До особливого виду жартівливих забавлянок належать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «кумулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Ефект безконечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тексту:

Послухайте, люди,                    -  А хто збив нам горнець?

Дивна байка буде!                    Баба каже: — Горобець!

Був собі раз горобець,               -  Підіб'ю йому крильця!

Бабі збив новий горнець.         Чи казати знов з кінця?

Прилетіла горобчиха,               Як казати, то казати:

Питається баби стиха:              Був собі раз горобець...

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх розігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми. Розігрування утішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователь читає сам і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст. Наводимо приклади розігрування.

Забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.

Отже,  використання  українського  фольклору  має  вагоме значення  у  формуванні  духовної  міці,  сили, народної єдності, глибинної віри та переконань у дітей раннього віку. У процесі ознайомлення, співу, інсценізації та проживання змісту творів  відбувається  пробудження  генетичної  пам’яті дитини та зароджуються патріотичні почуття.