Консультація для батьків: " Не запізднюйся з добротою"

Відділ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ІНГУЛЕЦЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ

КОМУНАЛЬНИЙ КОМБІНОВАНИЙ ДОШКІЛЬНИЙ

НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 101

                                                     Підготувала                  

                                                     вихователь:

                                                           Задорожня В.С.

м.Кривий Ріг

      Сьогодні ми говоритимемо про те, наскільки добре знаємо своїх дітей, як правильно вибрати той чи інший спосіб, стиль виховання, як ставитися до перемог дитини та її невдач, як допомогти їй самоствердитися в житті. Сім’я- особлива сфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо дитина не ділиться з батьками, варто задуматися над тим, чи справна їх „машина сімейного виховання”. Сімейне спілкування... Від цих слів віє теплотою і сердечністю. турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування – запорука доброго настрою, душевного спокою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.    В.О. Сухомлинський пише: ”Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька та матері, самі стають величезною виховуючою силою”. Дорослі виховують дітей своїми щоденними справами і вчинками. Все, що чують і бачать діти (і добре, і зле) знаходить відгомін в їхніх серцях.  Знайте, що дитина щаслива тільки тоді, коли вона вірить.   

      Неслухняність, зухвальство, грубість – усе це виникає в дитячій поведінці саме в ті моменти, коли ламається віра в найдорожчих людей – батьків.                                                              

      Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших  і найтонших вихованих завдань сім’ї школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини,  одуховорити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю,  співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином чи дочкою старанних батьків, чоловіком, батьком. Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро. Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо  їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину, безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.    

       Письменниця Тетяна Тесе описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми захотів погратися в « капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а « капітан» зі страху заревів. Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчик років чотирнадцяти скочив на крижину з « капітаном », схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому грунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись… Одна з жінок, що була на березі, пізнала в герої Толика – першого хулігана в їхньому дворі.« Не можу вибачити собі, – зауважує Тетяна Тесе, – що не наздогнала цього Толика, не поговорила з ним, але я глибоко переконана, що в душі « першого хулігана в дворі « під товстою корою грубості пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги і доброти, яка вштовхнула його на цей вчинок». Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дітей, то обов’язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми правилами. 

      Донька  моєї знайомої щоденно купувала хліб старенької бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину. А через деякий період Віра купила собі нову іграшку.                                                                                    

 - Звідки вона в тебе? – запитав батько.                                                                                                                  -   А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купувала хліб, – спокійно і задоволено відповідала донька.                                                                                                                                              

-  І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.                                                                                                 

-  А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилася?                                                                                               -  Яка ж ціна такої доброти?                                                                                                                                       

    В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля – залишитися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами , хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто - небудь із нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх – згорблених, зморщених. Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо,  що старість обминає нас? Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об’єднало слово «старість », бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: « Молодосте, зазирни у вічі старості…».                                                                                                          

      Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку , болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти. Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу. Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки? Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.                                                                                                                                    

Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.

Інколи в нас закрадається думка і постає питання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

      На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен будувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

     Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра – на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого. Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла дружня атмосфера в сім’ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

     Прошу пам’ятати, що князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:

-          не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;

-          не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;

-          не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;

-          на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб честю й добром виправдав життя своє».