Консультація для вихователів «Індивідуалізація та диференціація мовленнєвої роботи з дітьми»

Консультація для вихователів

«Індивідуалізація та диференціація мовленнєвої роботи з дітьми»

Всі діти можуть успішно вчитися, якщо заклад вміє вчити. (Д.Г.Левітас)

У  дослідженнях  відомих  психологів,  педагогів  минулого  і  сучасності

підкреслюється  важливість  індивідуального  підходу  в  роботі  з  дітьми дошкільного віку. Для успішної реалізації індивідуального підходу в роботі з дітьми, вихователям слід оволодіти відповідними знаннями і вміннями.

 Реалізація  індивідуального  підходу  значною  мірою  залежить  від особистісних якостей педагога, його власної педагогічної позиції, культурного й освітнього рівня, від його бажання пізнати дитину в її неповторності. Це підкреслював  В. Сухомлинський:  «Виховання  –  це,  насамперед, людинознавство.  Без  знання  дитини,  її  розумового  розвитку,  мислення, інтересів, смаків, здібностей, нахилів − немає виховання».

Індивідуальний  підхід  вимагає  від  педагога  великого  терпіння,  вміння

розібратися  у  складних  проявах  поведінки.  За  допомогою  індивідуального

підходу можна знайти «ключ» до кожної дитини.

 Перейдемо до розгляду дидактичного принципу індивідуалізації та диференціації, як певної форми здійснення індивідуалізації:

Індивідуалізація навчання розглядається як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу, але й кожного вихованця, перевіряти, визначати, чи сприйняв він сформульовану педагогом мету, чи достатньо діє на кожного малюка вмотивування педагогом діяльності. На підставі таких визначень педагог приймає рішення або стосовно підсилення мотивації дітей або стосовно внесення змін у планування їхньої роботи чи в процес прийняття рішень.

Безпосереднє відношення до розуміння сутності індивідуалізації має заглиблення в проблему диференціації навчання. Втілення диференційованого навчання дозволяє знизити перевантаження дитини, підвищити мотивацію навчання, надати дитині право вибору.

Диференціація навчання розглядається як урахування особливостей, притаманних тій чи іншій (умовно виділеній) підгрупі дітей та добір відповідного до цих особливостей змісту, методів навчання. Диференційоване навчання як певна форма здійснення принципу індивідуалізації можливе за умови, коли це навчання стимулює психічний розвиток дитини. Такий розвивальний вплив воно може мати в тому разі, коли буде зорієнтоване на зону найближчого розвитку. Диференційоване навчання спонукає до життя цілий ряд функцій, що знаходяться на стадії дозрівання, лежать у зоні найближчого розвитку. 

Аналіз психолого-педагогічних праць цього напряму підводить до розуміння сутності індивідуалізації навчання як такої діяльності педагога, що спрямована на врахування індивідуальних відмінностей дитини в навчальному процесі, розвиток її індивідуальності в процесі навчання. Основою індивідуалізації є вибір педагогом особливих та різноманітних форм, засобів, методів і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожної дитини. Варіювання в цьому разі відбувається:

1. В окресленні оптимального змісту навчального матеріалу (підбір завдань, які відрізняються за змістом, ступенем складності:
2. У визначенні ефективних форм організації навчальної діяльності (фронтальної, групової, індивідуальної);
3. У кількості та характері допомоги, яка надається дітям під час навчально-пізнавальної діяльності;
4. У встановленні діапазону в темпі оволодіння програмовим матеріалом тощо.

Необхідність урахування індивідуальних відмінностей у навчальному процесі ДНЗ перш за все зумовлює необхідність розгляду питання про організаційно-змістові особливості та найбільш ефективні форми роботи, що забезпечують формування індивідуальності дитини.

Основними формами індивідуалізації та диференціації навчання вважаємо:

1. зовнішньогрупову індивідуалізацію — оволодіння навчальним змістом в індивідуальному темпі, прискореному (у випадках акселерації розвитку) або уповільненому (у випадках гальмування розвитку);
2. внутрішньогрупову індивідуалізацію та диференціацію навчальної роботи — проведення занять за індивідуально-окресленим для кожної дитини навчальним планом або за декількома планами, що створюються для кожної умовно виділеної підгрупи дітей;
3. індивідуалізацію навчання в ході фронтальних занять — застосування ряду ефективних прийомів, які забезпечують урахування індивідуальних відмінностей кожної дитини.

Оволодіння навчальним змістом в індивідуальному темпі забезпечується шляхом урахування комплексу індивідуальних відмінностей дітей, індивідуально-доцільного підбору методів, форм, змісту роботи під час фронтальних, підгрупових та індивідуальних занять. Особлива увага має приділятися проведенню та організації індивідуальних занять. При цьому до індивідуальних занять відносимо ті, що проводяться з однією дитиною (індивідуальні за формою організації).

Вважаємо, що заняття, індивідуальні за формою організації, — необхідна складова індивідуалізації, але в практиці роботи дошкільних навчальних закладів, які мають високу наповнюваність груп, забезпечити проведення індивідуальних занять з усіма дітьми не завжди можливо й доцільно.

Саме тому рекомендується проводити індивідуальні заняття з певними категоріями дітей:

         з дітьми раннього віку (переважно);

         з новачками (за умови, якщо вони відмовляються включатися в колективну навчальну діяльність);

         з дітьми, яким притаманна уповільненість сприймання, низька працездатність внаслідок стану здоров’я, особливостей вищої нервової діяльності тощо;

         з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку;

         з педагогічно занедбаними дітьми, тощо.

Зауважимо, що під час організації індивідуальних занять необхідно турбуватися про збереження статусу означених дітей у групі, не слід підкреслювати особливий стан дитини, якось виділяти її в групі, принижувати, проявляти особливу жалісність, стурбованість (вона має бути лише внутрішнім станом педагога і мати вигляд конструктивної допомоги), і тим більше — зневагу, зверхність. Отже, проведення індивідуальних занять забезпечує засвоєння пізнавальної інформації в сприятливому для кожної дитини темпі, вони є бажаними для певної кількості дітей, підвищують ефективність роботи вихователя, проте не є обов’язковими для всіх.

Особливої уваги потребує здійснення внутрішньогрупової індивідуалізації та диференціації навчального процесу.

Внутрішньогрупова індивідуалізація — це одночасне проведення занять з усіма дітьми, але індивідуальних за змістом роботи, пропонованим кожній дитині.

Такі заняття проводяться з усіма дітьми одночасно, але при цьому кожна дитина має (отримує від вихователя або обирає самостійно) індивідуальне завдання різного ступеня складності, насиченості та тривалості. Варіювання індивідуальних завдань відбувається залежно від цілей, тематики, змісту, ступеня складності, орієнтовної тривалості виконання, насиченості ігровими прийомами, застосовуваних матеріалів тощо.

Вважається, що проведення цього виду індивідуальних занять дозволяє глибоко диференціювати зміст, складність та обсяг навчальних завдань на основі поглибленого вивчення комплексу індивідуальних відмінностей кожної дитини. У цьому разі радимо сконцентрувати зусилля на виготовленні, підборі та комплектації достатньої кількості різноманітного обладнання та роздаткових матеріалів, а також на розташуванні дітей. Зокрема особлива увага має звертатися на те, щоб кожна дитина мала зручне місце для діяльності, а вихователь мав змогу підійти до кожної дитини для індивідуального спілкування.

Внутрішньогрупова диференціація — це одночасне проведення занять з усіма дітьми, але з використанням декількох варіантів змісту, пропонованих кожній з умовно виділених підгруп дітей.

У цьому разі після розгляду спільної для всіх дітей теми заняття група дітей поділяється на декілька підгруп, кожна з яких займається самостійно обраними видами діяльності в контексті спільної теми. Необхідні для цього матеріали розташовуються у відповідних осередках: ігровому, бібліотечному, художньому, будівельному, природознавчому, математичному, етнографічному, музичному, спортивному. Кількість дітей у таких підгрупах може становити від 3-4 до 7-12 чоловік.

Особливі вимоги в цьому разі слід висувати до створення таких підгруп. Критеріями комплектації підгруп можуть бути такі:

Психологічна сумісність дітей. Ті природні дитячі об’єднання, які виникають у процесі повсякденних дитячих ігор, спілкування, варто зберігати й під час організації навчальної діяльності — це покращує настрій малюків, посилює їхню впевненість у собі та заохочує до активної діяльності, отже, кращого оволодіння пізнавальною інформацією. Таким чином, не руйнувати природні дитячі об’єднання, а здійснювати пошук можливостей для того, щоб включатись у дитячу діяльність та збагачувати її внесенням розвивальних та пізнавальних завдань, матеріалів, використовуючи приязнь і симпатію дітей одне до одного як сприятливий, спонукальний до навчання чинник.

Бажання дітей. Зацікавленість та активність дитини під час навчальної діяльності підвищується тоді, коли враховуються її бажання щодо вибору певного виду діяльності, виду занять, змісту роботи, матеріалів тощо. Внаслідок цього в організацію вступної частини занять вносимо певні корективи порівняно з існуючою методикою проведення занять: на початку заняття (після ігрового моменту, розповіді вихователя або загадки, вірш а, що окреслює загальну тему заняття) вихователь знайомить дітей із можливими варіантами видів діяльності, якою діти можуть займатися, або видами матеріалів, які вони можуть використовувати. Після цього за допомогою усного опитування встановлюються бажання дітей та пропонується обрати певний вид діяльності. Діти самостійно роблять свій вибір, що гарантує їхню зацікавленість та активну участь у навчальному процесі.

Педагогічна доцільність. У тих випадках, коли інтерес дитини до необхідної для її успішного розвитку діяльності майже відсутній (наприклад малюк систематично уникає занять із фізичного виховання, читання або математики), вихователь має виходити з принципу педагогічної доцільності. На основі циклічного оцінювання участі (точніше, неучасті) тієї чи іншої дитини в певних видах занять, педагог приймає рішення щодо пошуку ефективних прийомів залучення дитини до необхідних для її гармонійного розвитку видів занять. Серед таких прийомів можуть бути використані: внесення в необхідний осередок улюблених іграшок цієї дитини, нових матеріалів, пропозиція пограти разом із вихователем тощо.

За віковим складом. Наприклад , об'єднати дітей у дві підгрупи близькі за віком, це важливо, так як, ми знаємо, різниця навіть у кілька місяців у дітей - одноліток призводить до значного розриву у сформованості пізнавальних процесів.

За статевою ознакою. Окремо заняття з хлопчиками і дівчатками дозволяють ефективно вирішувати освітні завдання з урахуванням гендерних особливостей.

За рівнем досягнень. Діти однієї вікової групи можуть значно відрізнятися за рівнем розумового розвитку , знанням, умінням , навичкам.

За рівнем здоров'я. Облік цих відмінностей особливо важливий для організації фізичного виховання дітей і не тільки, виділивши в окрему групу дітей, які прийшли після тривалої хвороби, можна організувати роботу з ними з урахуванням їх зниженого рівня працездатності.

Надзвичайно важливою під час організації індивідуальних та підгрупових занять вважаємо роль помічника вихователя як людини, що продовжує роботу педагога, включається за потреби в навчально-виховний процес. Зрозуміло, що зміна функцій помічника вихователя від санітарно-технічних до психолого-педагогічних потребує підвищення їхньої компетентності в цьому напрямі.

Підсумкова частина таких занять передбачає повернення до спільної теми та розгляду результатів діяльності всієї групи дітей, який може мати вигляд або поступового розгляду досягнень кожної підгрупи, або представлення колективного результату діяльності всіх підгруп дітей.

Індивідуалізація навчання в ході фронтальних занять. Фронтальне заняття  також має бути максимально індивідуалізованим. Для цього слід застосовувати спеціальні прийоми, спрямовані на активізацію індивідуальних дій, проявів, урахування індивідуальних відмінностей, розвиток індивідуальності.

Вони використовуються з метою активізації пізнавальних процесів, визначення того, чи кожна дитина зрозуміла пояснення педагога, встановлення міри необхідної індивідуальної допомоги або додаткових пояснень. Ряд прийомів забезпечує урахування індивідуальних особливостей рухової активності, інтересів тощо. Провідними серед них є:

         індивідуальні питання, індивідуальні звертання до дитини на ім’я, відкриті безособові питання, в яких формулюється проблема;

         повторення або пояснення дитиною окремих положень, думок, фраґментів матеріалу, наведення прикладів із теми, пошук навмисно зроблених педагогом помилок, доповнення викладу;

         індивідуальні висловлювання дітьми власних суджень із приводу певних проблем, міркування щодо причинно-наслідкових зв’язків між явищами, подіями, встановлення окремих закомірностей, висновків;

         демонстрація власної роботи, пошук та показ на демонстраційному матеріалі окремих елементів (за дорученням педагога);

         індивідуальні доручення найбільш жвавим, рухливим дітям, в яких закладається додаткове рухове навантаження.

Підкреслимо, що якщо діти індивідуально виконують самостійну роботу з однаковим рівнем складності, це визначається як індивідуальна робота, а якщо навчальні завдання враховують індивідуальні особливості дитини і є різними за рівнем складності, то це розглядається як індивідуалізація навчання.

Тож узагальнимо основні ключові тези основних форм індивідуалізації та диференціації.

Отже, індивідуалізація навчання виступає одним із провідних принципів сучасної дошкільної освіти. Вона передбачає вдосконалення навчального процесу в дошкільному навчальному закладі з урахуванням індивідуальних здібностей кожної дитини, її навчальних досягнень, особливостей сприймання, мислення, уяви, темпераменту тощо. Здійснення індивідуалізації в навчальному процесі дошкільного навчального закладу потребує постійної роботи педагогів у напрямі підвищення професійної майстерності, уважності до індивідуально-окресленої динаміки зростання кожної дитини, її особистісних та навчальних досягнень, життєвої компетентності, а також постійної турботи про оновлення матеріальної бази групи, забезпечення посібниками, матеріалами, урізноманітнення змісту навчальних завдань і планів.

Але завжди пам’ятайте, що у дидактиці немає готових рецептів на всі випадки життя з реалізації даного принципу, оскільки сама проблема диференційованого та індивідуального підходів в навчанні носить творчий характер.