Краєзнавче дослідження на Всеукраїнський конкурс "Моя Батьківщина - Україна"
Міністерство освіти і науки України
Ніжинська гімназія №10 Ніжинської міської ради
Чернігівської області
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя
Батьківщина – Україна» за напрямом «Із батьківської криниці»
РУШНИК У ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДАХ ТА
ФОЛЬКЛОРІ СІВЕРЩИНИ
Ніжин 2025
Дослідниця: Костюк Руслана Олександрівна, учениця 9-В класу
Ніжинської гімназії №10 Ніжинської міської ради
Чернігівської області, 25 грудня 2010 р. народження.
Руслана Костюк, авторка краєзнавчого дослідження
Адреса нашого закладу: вул. Станіслава Прощенка, 54, м. Ніжин, Чернігівська область, контактний телефон: 0685595477; rkostuk@shkola10.ukr.education
Термін експедиції: фольклорні твори були зібрані з листопада 2024 р. по серпень 2025 р. у Ніжинській, Прилуцькій, Менській , Ічнянській громадах. Керівник: Головко Ірина Миколаївна, вчитель зарубіжної літератури, вища категорія, учитель-методист. Тел. 0683880512; golovkoirina0905@gmail.com
Ірина Головко, керівник роботи Р. Костюк та І. Головко під час оформлення роботи
ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1
1.2. Весільний рушник як оберіг української родини……………………...11
РОЗДІЛ 2
ОБРАЗ РУШНИКА В ДАВНЬОМУ ВЕСІЛЬНОМУ ФОЛЬКЛОРІ НАШОГО РЕГІОНУ………………………………………………………….........................11
2.1. Використання рушника під час сватання у народних ліричних творах…………………………………………………………………………11
2.2. Обряд заручин та роль у ньому рушника, оспівана в фольклорі рідного краю…………………………………………………………………………...13
2.3. Весільні обряди з рушником та вірування предків, змальовані у фольклорі
Сіверщини…………………………………….................................................15
РОЗДІЛ 3
УКРАЇНСЬКИЙ ВЕСІЛЬНИЙ РУШНИК І СУЧАСНІСТЬ…………………..19
3.1. Використання рушника під час сучасного українського
весілля………………………………………………………………………….19
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….....21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..23
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..24
ВСТУП
Жодна людина, від народження й до глибокої старості, не обходиться без поширених у народі обрядів, пов’язаних з родинами, похрестинами, народженням сім’ї, похованням, кожному з яких властивий певний вид поезії.
Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювалися й шліфувалися колективним автором – народом – упродовж віків: тексти варіювалися, вносилися доповнення або скорочення в обрядові дійства, з'являлися нові прозові діалоги й монологи, пісенні тексти. Це зумовлювалося певними змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо.
Незмінним атрибутом свята народження сім’ї, символом єднання двох сердець, сімейним оберегом з давніх-давен є весільний рушник.
Мені стало цікаво дізнатися, як використовували рушник на Чернігівщині під час українського весілля наші прабабусі, бабусі, матері, та яке значення він має для сучасної молоді. Досліджуючи сторінки весільно-обрядового фольклору нашого регіону, пов’язаного з рушником, я дізналася, чим жило старше покоління, під впливом яких подій формувалася його культура, як оспівували у фольклорних творах обряди створення родини. Традиції українського весілля та використання у ньому рушника зацікавили мене, адже варто не втратити ці надбання.
Віра Зайченко, авторка книги «Вишивка Чернігівщини», створена на основі опрацювання колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського, розповідає про сфери використання рушників Чернігово-Сіверщини, ритуали, пов’язані з ними, матеріали їх виготовлення, технічні прийоми, орнаменти й композиції, що простежує корені походження рушників, які сягають часів Київської Русі та пізніших епох. Поціновано мистецтво заслужених майстринь народної творчості, крім Віри Зайченко (1938–2014), Наталії Черняк (нар. 1940), Ганни Григоренко (1944–2006) та інших. Над вивченням даної проблеми працювали й відомі фольклористи ХХ ст. нашого регіону – Дубравін Валентин Володимирович, який досліджував обрядовий пісенний фольклор; М. А. Мишастий – краєзнавець, фольклорист, самодіяльний композитор (Менщина). Особливою популярністю М.А.
Мишастий став користуватися після того, як він зміг створити «весільну оперету» – записати весь весільний обряд, покласти на ноти всі весільні пісні і потім відтворити повністю хід весілля силами членів свого хорового колективу – своїх односельчан.
Актуальність даної роботи полягає в необхідності дослідження, вивчення й збереження фольклорної спадщини, пов’язаної з використанням весільного рушника як сімейного оберегу в конкретно взятій місцевості, оскільки це надбання може бути втраченим.
Мета роботи: на основі зібраних матеріалів під час краєзнавчої експедиції визначити регіональні особливості народних творів, що розкривають роль та значення рушника у весільному обряді, його функціонування; охарактеризувати сучасний стан весільного фольклору Сіверщини, що супроводжує обряди з рушником; знайти жителів нашої області, які зберегли давні тексти, пісні, що використовували під час весільних обрядів з використанням рушника.
Завдання:
1) проаналізувати історіографічний матеріал та джерельну базу з даної теми; 2) познайомити із зібраними під час краєзнавчої експедиції зразками фольклорних творів різних жанрів, що супроводжують весільні обряди з рушником, а саме, сватання, заручини, реєстрацію шлюбу, характерних для Чернігівського краю; 3) встановити роль весільного фольклору та оспівування у ньому рушника як оберегу на сучасному етапі становлення української нації.
Об’єкт дослідження: фольклорна спадщина Чернігівщини, у якій оспівуються весільні обряди, пов’язані з рушником.
Предмет дослідження: рушник як елемент весільних обрядів– сватання, заручин, реєстрації шлюбу в різножанровому фольклорі Сіверщини.
Спосіб дослідження: разом з керівником я відправилася в пошукову експедицію на автомобілі, попередньо з’ясувавши через спілкування в інтернеті територіальні громади, в яких збереглися фольклорні колективи або є старожили, що знаються на весільному фольклорі. Таким чином, нам пощастило відвідати різні куточки Сіверщини та ще раз переконатися, які творчі наші українці.
Хронологічні рамки дослідження: у роботі я проаналізувала фольклорні твори в межах XX– початку XXІ століття, у яких йдеться про весільні традиції з
використанням рушника як оберегу, що мали місце в нашому краї.
Методи дослідження:
- теоретичні: вивчення та аналіз історико-етнографічної та спеціальної літератури; аналіз записів народних творів практичні: збір необхідних матеріалів шляхом опитування респондентів, систематизація зібраного, наукове обґрунтування.
- науково – технічні: запис текстів, відеозапис пісень, фото учасників краєзнавчо-дослідницької експедиції.
Новизна краєзнавчого дослідження: матеріал, обраний під час краєзнавчої експедиції, ще не був
предметом окремих наукових розвідок як такий, що базується на місцевому фольклорі. Існує потреба накопичення матеріалу з урахуванням місцевих особливостей, щоб зробити його доступним для використання в культурно-обрядовій сфері.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані на уроках мистецтва, музичного мистецтва, української літератури, історії України, заняттях фольклорного гуртка, у краєзнавчій роботі, тощо.
РОЗДІЛ І
ОБРАЗ РУШНИКА В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРІ 1.1. Історія виникнення рушника, фольклорні загадки та приказки, пов’язані з
ним.
Неможливо уявити традиційну українську хату без рушника. Він відіграє важливу роль в побуті та обрядах українського народу. І зараз, коли за повсякденними клопотами не приділяється належної уваги до народних традицій, ми обов'язково згадуємо про рушник, якщо очікуються значні події в сімейному житті: весілля, хрестини, новосілля, православні свята, тощо. Жодна подія не обходиться без цього сімейного оберега.
Вчені та дослідники пов'язують походження слова «рушник» із старослов'янським словом «руш», що походить від дієслова «валити», тобто ламати, руйнувати або рвати щось. Звідси випливає, що рушник – це шматок матерії, відірваний від загального довгого полотна. Ткацтво наші предки освоїли набагато раніше, ніж були винайдені і стали загальнодоступними металеві ножі, а тим більше ножиці. Тому домашню тканину для створення рушника просто розривали поперек полотна. Розрив виходив рівним, тому що за технологією ткацтва полотно складалося з рівних поздовжніх і поперечних ниток. Обірвані краї не завжди зашивали, отримуючи гарну бахрому, яку і зараз часто використовують для оформлення поперечних країв рушників [14, с.28] У нашому Сіверському регіоні рушник у побуті називали «утиральником», «стирком», «плечовиком» тощо.
Одне з призначень рушника – обрядове. Сіверські майстрині для кожного значного обряду вишивали окремі рушники, вкладаючи у візерунки оберегову символіку і намагалися зробити їх максимально красивими. Після виконання обрядової функції рушник у нашому регіоні прикрашав інтер'єр хати і служив не тільки оберегом, але й декоративним елементом.
Про те, що рушник був основним обрядовим елементом в процесі створення нової сім'ї, вказують назви передвесільних і весільних традицій, а також багата участь рушників на всіх етапах проведення таїнства одруження. Наприклад, у Чернігівській області сватання так і називали - рушники, у Київській області цей обряд називався подаванням рушників, а в Кіровоградській і деяких інших областях - віддачою або взяттям рушників[2, с. 24, 27].
Неодмінними атрибутами під час сватання були рушники. Якщо дівчина та її батьки відповідали згодою на пропозицію сватів, то сватам пов'язували рушники та подавали на рушниках хліб. Свати приймали ці дари і дякували батьків дівчини за її гарне виховання і хвалили дівчину за її старання і працьовитість. Особливе місце займав родовий рушник, сімейна реліквія, який дбайливо зберігається і переходить від старших членів роду до молодших. Він переходив у спадок зазвичай старшому синові, але в нашій місцевості такий рушник діставався первістку в сім'ї незалежно від статі, або самому молодшому, який залишався в рідній домівці і дбав про старих батьків[4, с.575].
Серед сучасних досліджень заслуговує на увагу робота А. Вовчака «Весілля села Оленівки Борзнянського району», а також наукова розвідка В. Матушенка «Сучасне весілля в контексті української обрядової культури». Він розглядає весільні обряди на прикладі польових досліджень сіл чотирьох областей , серед яких і села Чернігівської області, такі, як Жадьки, Красилівка, Пакуль, Париші. Цінною є праця «Народні пісні Чернігівщини у запису В. Дубравіна», де вміщені весільні пісні, зібрані в окремих селах Ріпкинського району – Глиненці, Вишневому, Даничах, Ловині.
У ході роботи я з керівником відправилися в експедицію та знайшли і дослідили
тексти народних прислів’їв, промовок, закличок, пісень, записаних від учасників фольклорного ансамблю «Черешенька» – Степаненко Валентини та Дмитрашиної Тетяни (Малодівицький палац народної творчості Прилуцької ОТГ); Ольги Косенко, Валентини
Шевченко (село Іваниця, Ічнянської ОТГ);
Костенко Галини, Однолько Валентини (село
Дмитрівка, Прилуцької ОТГ); Москат
Валентини (село Стольне, Менської ОТГ); родини Лиховид (місто Ніжин); Світлани Харечко (місто Ніжин); родини Кузнецових (місто Ніжин), Раїси Колесник (с. Вертіївка Ніжинської ОТГ). Я зробила декілька записів народних пісень, пов’язаних з весільними обрядами, де згадується рушник, а також зробила фото респондентів під час виконання. Деякі фото зробила й керівник І. Головко.
Вишиваний рушник сьогодні не втратив свого значення у весільному обряді. У народних загадках, приказках, переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. Недарма казали : «Рушник – як доля , на ньому сім’я вишивала своє життя». На Прилуччині я познайомилася з фольклорним дуетом «Черешенька» – Валентиною Степаненко та Тетяною Дмитрашиною (Малодівицький будинок народної творчості)[Додаток Б. Фото 7.]. Ці талановиті жінки працюють більше тридцяти років ведучими на весіллях, що організовані в українському стилі. Дотримуючись народних звичаїв та обрядів з рушником, респондентки надали цікавий фольклорний матеріал, а саме, приказки, загадки про рушник, заклички, що використовуються в нашій місцевості [Додаток А. Текст 1, 2].
Таким чином, під час весілля на Сіверщині рушник відіграє важливу роль, адже він бере участь чи не в кожному етапі дійства. Як бачимо, без нього не проводиться жодний важливий обряд, що супроводжується фольклорними творами різних жанрів. Розглянувши літературу, можна переконатися, що весільний фольклор з використанням рушника на Чернігівщині хоч і відображений в історіографії, однак не дає повного уявлення про стан весільного обрядового дійства на прикладі конкретного населеного пункту.
1.2. Весільний рушник як оберіг української родини
Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для майбутнього життя. У деяких селах Сіверщини на початку ХХ століття потрібно було вишити 12 рушників. 12 дружок несли їх перед нею через усе село, якщо вона переходила жити до хати молодого, а скриню з приданим везли на возі (традиції села Холми, Корюківського рну.) Ось чому кожну дівчину привчали до вишивання змалку, і в орнаменти вона вкладала своє бачення краси, але при тому старалася зберегти деталі візерунка, мову знаків[1,c.192].
Жителька с. Стольне Москат Валентина (Менська ОТГ) поділилася рядками фольклорної промови до матері, якій дівчина дякує під час обряду сватання за турботу й любов:
Та спасіба, табі, мая нєнька,
Що буділа мєнє ти ранєнько, А я слухала тябе, вставала,
Та рушничкі міламу вишивала!
Рушники дарували старостам, перев’язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв’язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.
Коли дівчина виходила юною заміж і ще не надбала традиційних дванадцять рушників, тоді допомагали їх вишивати всі жінки роду, аби не було осуду, що дівчина лінива. Найкращого рушника перші дружби стелили молодим під ноги під час вінчання в церкві, щоби їхнє подружнє життя було щасливе, а ще вірили, хто перший стане на рушник, той верховодитиме в сім’ї. Молоді після
поверталися додому, на порозі хати зустрічали батьки з короваєм на вишиваному рушнику та добрими побажаннями. Рушник, на якому ставали до шлюбу, завішували над образами або на видному місці в світлиці. Респондентка Світлана виконала давню фольклорну пісню своєї бабусі Хоровець Василини, записану в с.
Вишнівці на Ічнянщині, у якій розповідається про нещасливу долю дівчини, яка не дочекалася свого козака та віддала рушники старому немилому[ Відео 1.]
Мультимедиа2.mp4
Таким чином, рушник – це оберіг щасливої родини. Дівчина пов’язує з ним надію на дружну сім’ю, вдалий шлюб, у якому є взаємне кохання. У фольклорних творах іноді звучать і журливі ноти та нарікання на самотність чи трагічне життя з нелюбом. Від старожилів нашого Сіверського краю ми можемо почути фольклорні замовляння, промови до матері та батька, у яких висловлюються слова вдячності, адже дівчина покидає батьківський дім.
Отже, образ рушника в українській культурі досить багатогранний. У весільному обряді Сіверщини він відіграє важливу роль, про що свідчать фольклорні твори, які супроводжують це дійство. Загадки, прислів’я, народні прикмети, обрядові пісні не втратили актуальності й в наші дні. Багато молодят дотримуються народних традицій, пов’язаних з використанням рушника. Хоча сучасні дівчата не вишивають велику кількість рушників, а в нашій місцевості їх має бути 12, – часто звертаються по допомогу до відомих майстринь Чернігівщини.
РОЗДІЛ 2
ОБРАЗ РУШНИКА В ДАВНЬОМУ ВЕСІЛЬНОМУ ФОЛЬКЛОРІ НАШОГО РЕГІОНУ
2.1. Використання рушника під час сватання у народних ліричних творах
Кожному весіллю передує сватання - так прийнято в українських традиціях нашого краю, хоча ця традиція прослідковується і в традиціях всіх слов'янських
народів.
У сіверян пари закріплювали свої відносини, перестрибуючи через багаття в купальську ніч. Традиційно сватання у православних українців починаються ранньої осені, щоб відсвяткувати весілля до Великого посту.
За традицією нашого регіону, свати взагалі не сідали, а розмовляли стоячи. Так чинили по прикметі, щоб дівчина не засиділася в дівках. Були й інші прикмети: сваха, зайшовши до хати, стукала п'ятою об поріг, щоб дівчина не позадкувала, тобто не передумала[2, с. 357].
Якщо наречений зовсім не подобався дівчині та її батькам, то він отримував гарбуза в якості відмови або макогін. Це для хлопця називалося «схопити гарбуз» або «облизати макогін».
Якщо сватам відповідали згодою, то їм вручали хліб і рушники. Потім свати здійснювали обрядові дії, хрестилися на ікони і починали домовлятися про дату оглядин і заручин, а також обговорювали деталі весілля. На знак згоди віддати свою дочку заміж за юнака, що сватається, її батьки давали нареченому в заставу цінну річ, яка залишалася у нареченого, якщо раптом весільний договір порушувався з вини нареченої.
Сам процес сватання являє собою цікавий спектакль, повний традиційних в притаманних даній місцевості сватівських висловів та обрядових дій. Всі розуміють, хто і навіщо прийшов, але потрібно дотримати ритуал, бо сватання – це вже початок весільного святкування. Сценарій приблизно такий. Першим каже господар будинку – батько дівчини. Він запитує тих, хто увійшов про мету їхнього приходу. Ті подають йому хліб на рушнику і запевняють у своїх чесних намірах[2, 357].
У селі Іваниці Ічнянського району від старожилів Косенко Ольги Григорівни та Шевченко Валентини Володимирівни я записала фольклорні твори, які відповідають цьому обряду [ Відео 2.].
відео виконання фольклорної пісні О.Г.Косенко, В.В.Шевченко.mp4
Також респондентки Косенко Ольга та Шевченко Валентина надали тексти народних поетичних промов під час сватання.
Старости, або у нашому краї їх ще називають сватами, кланяються батькові, промовляючи слова:
|
Славімо батька, славімо матір, Хліб-сіль несемо у вашу хату, Де зростили ви дочку багату! Хліб-сіль та й на рушникові, Щоб були ви багаті й здорові! Ниточка до ниточки складалася, |
Щастя і добробут вишивалися! Скуштуй, батьку, скуштуй, матір, Цього хліба святого, Прийми цього полотна вишитого, Будемо вас шанувати, Будемо дочку вашу сватати! |
Батько цілує хліб, кладе його на стіл і запрошує гостей присісти.
Дякуємо уклінно
За щедрий хліб запашний,
За рушник вишитий,
За честь і шанування нашої родини, Нашої любої доні-дитини.
На рушникові колосочки пшениці,
Нехай рід наш буде плодиться,
А ще перед молодими
Багатий стіл буде стелиться!
Гості сідають, і старший сват, подякувавши господарям, починає розповідати барвисту казкову історію про полювання, на якому «князь» (наречений) упустив лисицю, під якою розуміється дівиця, дуже переживає, і тепер вони її шукають і прийшли в цей будинок в надії тут її знайти. Звичайно, лисицю – красну дівицю саме в цьому будинку і знаходять. Тоді свати просять господаря віддати дівицю їх «князю». Якщо батьки і дівчина згодні, то дівчина пов'язує свату рушник і дарує хустку свасі. При цьому вона говорить:
Ой ви, старостеньки,
Прийміть від душі рушничок вишитенький!
Я ночей не спала,
Шила, пряла, вишивала,
Квіточка до квіточки,
Листочок до листочка, Колосок до колоска, – Я у батька роботяща була.
Вишивала хрестиком, –
Ниточка до ниточки, Стібка до стібочки, – Так навчила мене матінка,
Готуючи у чужу домівоньку!
Потім дівчина вручала особливого рушника нареченому, промовляючи до нього:
Коханий соколе,
Батько прийняв хліб до столу, Я приймаю твою волю, Віддаю в руки свою долю!
Прийми, милий, рушника,
Щоб твою рученьку пов‘язати, Твоє серденько підкорити,
Щоб укупі з тобою жити!
Вдале сватання завершується щедрим застіллям з обрядовими піснями.
Таким чином, можна зробити висновок, що під час сватання рушник відігравав головну роль, адже він був символом згоди на укладання шлюбу. До нього зверталися як до важливого свідка народження молодої родини, а кожна дівчина в нашому давньому сіверському краї повинна була самостійно надбати собі рушники, якими пов’яже як старостів, так і молодого. По кількості та якості рушників можна було побачити, чи готова дівка до створення сім’ї, чи роботяща вона. У фольклорних творах під час сватання звучать слова вдячності батьку й матері, а також шанобливе ставлення до нареченого. Даруючи рушник, дівчина оспівує його як символ працьовитості, звертається до рушника, як до живої особи.
Сучасне сватання як весільний обряд Чернігівщини зберігся, і більшість батьків та молодих пар дотримуються наших давніх традицій.
2.2. Обряд заручин та роль у ньому рушника, оспівана у фольклорі рідного краю
Заручини — це один з етапів дошлюбного циклу, що має далекі історичні корені. Саме слово «заручини» походить від поняття чутки, тобто оголошення всім про бажання молодих людей укласти шлюб.
За старих часів заручини (полюбини, змова, слово, мале весілля), як і багато інших обрядів, пов'язаних з головними подіями в житті, відбувалися згідно особливих канонів і носили строгий ритуальний характер. Заручини йшли слідом за сватанням або оглядинами і відбувалися в будинку нареченої в присутності родичів і сватів.
Під час заручин наречений просив згоди на шлюб у нареченої і її батьків і дарував коханій обручку. У разі загальної згоди дівчина брала подарунок, і з цього часу молоді офіційно оголошувалися нареченим і нареченою.
Традиційно обряд був з'єднанням рук молодих на хлібі або зерні, яке в цей момент набирало юридичної сили. Під час обряду молода пов'язувала рушники присутнім сватам і нареченому, а також обдаровувала всіх хустками. Крім того, нареченому одягали на голову вінок з барвінку, а нареченій пов'язували червону стрічку з квіткою[2, с.363].
Такі традиції збереглися у фольклорі Прилуччини. Так, у селі Дмитрівка проживають респондентки Костенко Галина та Однолько Валентина, які довгий час були солістками фольклорного ансамблю «Калина». У їхньому репертуарі звучали обрядові весільні пісні, де згадується рушник як обов’язковий елемент заручин, а процес вишивання для милого є обов’язковим дійством[ Відео 3.].
|
Фото 5. Валентина Однолько, фольклористка, вишивальниця рушників, с. Дмитрівка (Автор фото: Р. Костюк) |
Фото 6. Галина Костенко, фольклористка, вишивальниця, с. Дмитрівка (Автор фото: Р. Костюк) |
відео виконання народної пісні Г. Костенко, В. Однолько.mp4
Наприклад, ось такі рядки:
Рушником барвистим руки поєднали, Тепер в цілім світі ви єдині стали! Від зерна та хліба силу ви беріте, У любові й злагоді цілий вік живіте! Ой, єднайтеся ж, докупи серденька,
Ви пробачте мені тато й ненька, Що (ім’я) я душею полюбила,
Батьківський поріг залишила!
На зерні або випеченому домашньому хлібі молодята дають обітницю:
Рушники покрили руки докупи, – Будьмо один одному любі! Нехай людина не роз’єднає Те, що бог до купи єднає !
Отже, сьогодні багато пар вертаються до своїх історичних витоків і проводять красивий, наповнений енергетикою любові і вірності обряд — заручини. Це зумовлено загальною тенденцією підвищення популярності всього національного, українського, і це безперечно позитивне явище для нашої країни.
Зазвичай заручини проходять в колі близьких і друзів, яких запрошують, щоб публічно оголосити про свій намір створити сім'ю. Захід можна провести, як в будинку нареченої, так і в ресторані або в кафе, виконуючи всі ритуали старовинного обряду: вишитим рушником накривають хліб, майбутній свідок кладе на нього руку нареченої, потім зверху руку нареченого і перев'язує їх рушником на знак єднання.
2.3. Весільні обряди з рушником та вірування предків, змальовані у фольклорі Сіверщини
Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями.
Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя[6, с.21].
У селі Стольне на Менщині я почула й записала фольклорне благословлення з вуст давньої жительки Москат Валентини Романівни. У тексті дотримані особливості місцевого діалекту:
Благаславляю вас, дєті,
На довгу життєву дарогу,
На спільну малитву да Бога, На радину крєпку, єдіну, На народження доні і сина.
Благаславляю род мєцний,
На щастя і долю,
На довгий вєк, на радость даволі!
У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.
Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.
Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності.
Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини[6, с.37]. У Ніжині в 1993р. у родині Лиховид традиційно молода пара ставала на рушник у супроводі фольклорної пісні. Колишні однокласники Ніна та Руслан Лиховиди, яким було по 19 років, надали мені архівне відео народження їхньої сім’ї, яке збереглося в онлайн-доступі[ Відео 4.]:
Не впади, порошино,
На весільну стежину,
Де зустрілись дві долі в житті!
В ці хвилини святкові На яснім рушникові
Двоє стали в єдиній сім’ї!
Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником.[ Відео 4.]
фрагмент весілля 1993 р.( з архіву родини Лиховид) (online-video-cutter.com) обрізане відео.mp4
Коровай на вишитому рушнику є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.
У нашому регіоні вручення молодим короваю на рушнику супроводжується промовою, яку я записала в селі Мала Дівиця на Прилуччині від респонденток- дуету «Черешенька» Малодівицького будинку народної творчості Степаненко Валентини та Дмитрашиної Тетяни:
На білім полотні
Розквітли гарні квіти,
Такі, як сіяла вам мати навесні…
Беріть рушник і йдіть щасливо, діти, Та повертайтеся до маминої хати З усіх стежин, з усіх доріг землі!
Зустрічаючи молоду пару після офіційного укладення шлюбу, батьки підносять їм коровай на рушнику зі словами:
Мамині руки рушник вишивали,
На щастя і долю сьогодні вам слали,
Аби ваша доля цвіла колосками
Й з далеких доріг поверталась до мами…
Беріть рушничок і мандруйте світами,
Вам дивляться вслід очі вашої мами,
Укупі пройдіть через терни й морози,
Щоб цим рушником не втирати їй сльози!
Фото 7. Обряди з рушником родини Кузнєцових, м. Фото 8. Батьки благословляють молодят хлібом на
Ніжин рушнику
(Автор фото: О. Головко) (Автор фото: О. Головко)
Ще один цікавий обряд «Хліб-сіль» на весіллі проводиться батьками нареченого і нареченої в нашому Сіверському регіоні. Його я бачила й у Ніжині. Згідно з народним звичаєм півночі України, цей ритуал прирівнюється до благословення на ту чи іншу важливу справу в житті кожної людини. Батьки з обох боків тримають спеціально спечений коровай на рушникові, а на вершині короваю стоїть сільниця, повна крупної солі. Згідно з традицією, батьки проносять коровай на рушнику над головами присутніх гостей вдовж столу, наближаючись до молодих та промовляючи слова:
Ой, не просипся, соле,
На молоду долю,
Поєднай голівоньки Юнака і дівоньки!
Поєднай серденька Нашим молоденьким!
Щоб був у вас хліб і до хліба,
І достаток в хаті водився,
І жили ви в щасті й любові, І щоб хлібом лан колосився!
Як тільки коровай дійде до подружжя, молоді відламують по шматочку, а потім мокають його в сіль. Обряд «хліб-сіль» символізує благословення батьків на щасливе майбутнє сімейне життя без образ і прикрощів, а солоний шматок короваю буде останнім у їхньому солодкому спільному житті. Про цей обряд з використанням рушника я дізналися у родині Кузнєцових (м. Ніжин).
Як бачимо, у більшості весільних обрядів Сіверщини використовується рушник. Наш край має дуже давню історію, а традиції використання рушника не зникли з часом. Вони осучаснилися та дотримуються молодим поколінням, адже в них – велика життєва мудрість і велич. Наш регіон вважають одним з найстаріших в Україні, тому ми маємо унікальну можливість дізнатися багато цікавого про використання рушника у весільних обрядах від старожилів.
Отже, перший та найважливіший рушник на весіллі – той, що стелять під ноги нареченим під час церемонії вінчання (реєстрації шлюбу). Він символізує дорогу в майбутнє, а візерунки на ньому – те, що буде у долі молодих – щастя, багатство, удачу. Такий рушник зберігають в родині протягом всього життя, однак ніде не використовують і навіть не передають у спадок. Успадкувати майбутні покоління від щасливих у шлюбі батьків мають лише орнаменти. На рушнику під ноги слід зображати ромби, прямі лінії, рослини з
квітами та листям, дерева з корінням. Другий рушник кладеться під коровай. Саме з цим рушником батьки
зустрічають молодих, підносячи їм весільний хліб. Майстри народної творчості радять зображати на ньому саме калину. Ще два рушники потрібні під ікони – жіночу та чоловічу. На жіночому малюють квіти, здебільшого мальви, а на чоловічому переважає зображення дубу - символу чоловічої сили, мужності, продовження роду. Будь-який з цих обрядів супроводжують фольклорні пісні та замовляння, які збереглися до цього часу у нашому Чернігівському краю.
РОЗДІЛ 3
УКРАЇНСЬКИЙ ВЕСІЛЬНИЙ РУШНИК І СУЧАСНІСТЬ
3.1. Використання рушника під час сучасного українського весілля
На рівні з весільною сукнею незмінним атрибутом сучасного сімейного святкування є весільні рушники. Цей декор не має зайвих деталей, і навіть розмір, колір чітко регламентується народними традиціями. Зараз весільні рушники найчастіше стелять під ноги або пов’язують ними руки наречених. Змінився й підхід до вибору цього декоративного елемента. Найчастіше весільні рушники купують батьки або хрещені батьки молодих, а сам текстиль із вибитим, а не вишитим візерунком. До того ж, такий короткий, що його довжини ледве вистачає, аби зав’язати руки. Тому краще не економити на весільному рушнику.
Народна майстриня Сіверщини Віра Зайченко зауважила, що сучасна традиція ставати ногами на весільний рушник молодятами просто б шокувала наших предків. Бо у давнину вишивка на текстилі вважалась сакральним предметом. І стати на неї у взутті було рівнозначним накликати на себе біду. Тому під час вінчання і в давні часи, і нині на весільний рушник молоді стають виключно колінами на центральну частину, яку називають Божим місцем. Така назва виникла через те, що вишивальниці ніколи не зашивали середину весільного рушника. А біла серединка полотна є символом Божого благословення, яке опускається на молодят.
Від сучасного традиційний рушник відрізнявся розмірами. Ширина його мала бути не меншою 45 см, довжина до 5 м. А ідеальними вважаються розміри весільного рушника, коли ширина, довжина діляться на 7.
У будинку респондентки Раїси Колесник (с. Вертіївка, Ніжинська ОТГ) [Додаток Б. Фото 8.] я познайомилися з чудовою колекцією весільних рушників, які майстриня вишиває разом з онукою Мариною. Майже 30 років жінка створює обереги молодим сім’ям, які обирають спільну життєву дорогу. Дуже важливо, що жінка навчила й онуку цьому ремеслу. Марина – моя подруга, активна учасниця фольклорного ансамблю при Ніжинському будинку культури, збирає та вивчає народні традиції, пов’язані з використанням рушника.
Щоб з’ясувати, наскільки популярні українські весільні рушники в колах сучасної молоді й старшокласників, ми провели опитування, в якому взяли участь 185 осіб різної статі і різного віку, в основному13 -17 років.
Виявилося, що не мають вишитого рушника в родині 93 особи (50,3%); хотіли б мати 107 осіб ( 68%); мають весільний рушник батьків, вишитий мамою чи бабусею 30 осіб( 16% ); не мають і не хотіли б мати 3 особи( 2%).
[Додаток Б. Діаграма.]
Як бачимо, сучасна молодь не байдужа до народних традицій та фольклору, пов’язаних з весільними обрядами та використанням у них рушника. Але особливо останні три роки війни ще раз підкреслили цінність і незламність родини, тому не зважаючи на складний час, збільшилася кількість шлюбів.
На Чернігівщині під час обряду одруження весільного рушника стелять дітям найчастіше матері, а руки пов’язує молодятам представник держави – працівник РАЦСу. Але при цьому звучать слова:
У народі кажуть, що на рушник стати – навіки друга мати
І в радості, і в горі…
10. Молода родина воїна ЗСУ Андрія та Дарини 11. Молода родина воїна ЗСУ Андрія та Світлани
(Автор фото: І. Головко) (Автор фото: І. Головко)
Таким чином, я побачила, що сьогодні молодята нашого регіону не організовують гучних забав, як раніше, схожих на театральні вистави. Наша Сіверщина – це прикордонна частина України, ворог близько, але життя продовжується. Тому важливо передати наступним поколінням мудрі традиції весільного обряду, у якому рушник нині – символ нашої нескореної української душі. Так, сучасна наречена без пишної весільної сукні, нареченому часто дають 10 діб на поїздку додому, аби одружитися, й він у військовій формі чи вишиванці дає обітницю вірності, але неодмінним залишається весільний рушник – найперший і найпочесніший свідок народження нової української родини.
ВИСНОВКИ
Краєзнавче дослідження «Рушник у весільних обрядах та фольклорі Сіверщини» носить актуальний характер, оскільки присвячене темі використання народних традицій окремої місцевості. Під час експедиції з’ясувалося, що Сіверщина належить до тих регіонів, що зберегли й до сьогодні дух старовини, який виражається у фольклорних творах різних жанрів. Образ рушника як символу української родини та обрядового елементу дуже популярний у нашому краї, адже підростаюче покоління шанує давні традиції, пов’язує з ними найважливіші події свого життя, серед яких – народження сім’ї.
Мною виконані основні завдання:
1) у ході роботи опрацьовані історіографічні матеріали, які надали можливість виокремити структурні елементи роботи, висвітлені весільні обряди та роль в них рушника, проаналізовані фольклорні твори, характерні для нашої місцевості, що дало зрозуміти їх глибоке історичне коріння та важливе художнє значення; 2)записані тексти та опрацьовані народні пісні, прислів’я, приказки, загадки, а також весільні обряди, в яких рушник постає символом та оберегом створеної сім’ї; вони й стали основним джерелом для написання краєзнавчо-дослідницької роботи. Я спілкувалася з жительками с. Мала Дівиця В. Степаненко та Т. Дмитрашиною, жительками с. Дмитрівка В. Однолько та Г. Костенко в Прилуцькій ОТГ та дуже вдячна їм за допомогу. Для мене суттєвий матеріал надали й О. Косенко та В. Шевченко з с. Іваниці на Ічнянщині, В. Москат з с. Стольне з Менської громади. А в м. Ніжині я через знайомих познайомилася з молодими родинами Кузнєцових та Мереуци, чоловіки яких в ЗСУ та після одруження повернулися на фронт. Особлива вдячність родині Лиховид, адже у мене була можливість порівняти використання рушника в обрядах, здійснених 30 років тому й на сучасному етапі.
3) встановлена роль весільного фольклору та оспівування у ньому рушника як оберегу в час боротьби за незалежність української нації.
Під час виконання краєзнавчо-дослідницької роботи я побачила, що на Сіверщині багато життєвих моментів міцної родини, пов’язані з образом рушника, а молоде покоління відроджує звичаї, традиції, обряди, використовуючи його.
Отже, в надскладний час, коли Україна в жорстокій боротьбі здобуває свободу й відстоює незалежність, коли проливається кров захисників, перед нами, молоддю, стоїть завдання: відновлення, повернення до життя й повноцінного функціонування всього кращого з давніх традицій, які славлять наш український народ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні. Київ: Наукова думка, 1988. 192 с.
2. Весілля: збірник у 2-х книгах. / Упор. М. Шубравська. Київ: Наукова думка, 1970, Кн. I c.
404; Кн.II, с.24, 27, 357, 363, 403, 411.
3. Вовчак А. «Весілля села Оленівки Борзнянського району». / Народознавчі зошити. 2006,
№3–4, С. 370–393
4. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, практика. Київ: Редакція часопису «Народознавство», 2001. 575 с.
5. Записки Українського наукового товариства в Києві, кн. III, Київ: 1909, С. 98–107.
6. Здоровега Н. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. Київ, «Наукова думка», 1974, ст. 21, 37.
8. Коломийченко П. Матеріали до української етнології / Весілє в селі Прохорах Борзенського повіту Чернігівської губернії. Л. , 1919, с. 81–118.
9. Козяр С. Весільна пісня: традиційне і сучасне. Матеріали до української етнології: Зб. наук. праць. Вип. 2 (5). Київ, 2002. С. 411–413;
10. Литвинова – Бартош П. Матеріали до українсько-руської етнології. Весільні обряди і звичаї у с. Землянці, Глухівського повіту в Чернігівщині. 1900, т. III, С. 70–173.
11. Матушенко В. Сучасне весілля в контексті української обрядової культури. К., 2009, с.232.
12. Маховська С. Весільні пісні Поділля: функції, поетика, символіка. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. – 10.01.07. фольклористика. Київ, 2004, 17 с. 13. Народні пісні Чернігівщини у запису В. Дубравіна / Упорядник В. Г. Дубравіна / ДКП РВВ/ Чернігів. 2001, С. 8–15; 86–166.
14. Пономарьов А. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / Пономарьов А., Артюх Л., Косміна Т. та ін Київ: Либідь, 1993. 176 с.
15. Інтернет-джерела:
16. https://naub.oa.edu.ua/osoblyvosti-vykorystannya-vesilnoho-rushnyka-ta-joho-symvolika/
17. https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/ukrajinski-obrjadovi-rushniki/
18. https://sil.media/p/rushniki-na-ukrayinskomu-vesilli-824162-10748
Додатки
Додаток А.
Карта маршруту експедиції.
Територіальні громади, де збереглися тексти та пісні під час весільних обрядів з рушником, які мене зацікавили.
Респонденти:
1. Валентина Степаненко, Тетяна Дмитрашина – солістки фольклорного ансамблю «Черешенька», Малодівицький палац народної творчості, Прилуцька ОТГ;
2. Ольга Косенко, Валентина Шевченко, с. Іваниця, Ічнянська ОТГ;
3. Галина Костенко, Валентина Однолько, с. Дмитрівка, Прилуцька ОТГ;
4. Валентина Москат, с. Стольне, Менська громада, Корюківська ОТГ;
5. Родина Лиховид, м. Ніжин;
6. Родина Кузнєцових, м. Ніжин;
7. Світлана Харечко, м. Ніжин;
8. Раїса Колесник, с. Вертіївка, Ніжинська ОТГ
|
|
|
|
|
Родина Кузнєцових, м. Ніжин (Автор фото: І. Головко)
Додаток А. Текст1. |
В. Степаненко, Т. Дмитрашина, Малодівицький палац творчості (Автор фото: Р. Костюк) |
Раїса Колесник з онукою Мариною, с. Вертіївка (Автор фото: Р. Костюк) |
На портреті висить, красується, в світлиці ним милуються.
Хто вмивається, з ним привітається.
На весільний рушник стати – щастя й долю мати. Хата без рушників – як родина без дітей.
Найдорожчих, найкращих дітей,
Що дві долі сьогодні єднають,
З хлібом, сіллю на рушнику
В нашім краї завжди зустрічають.
Де сяє вишиття, там злагода і добре життя.
Рушники на кілочку — хата у віночку,
Рушники вишивають – нареченого чекають!
Рушник – на щастя й долю оберіг, Ступайте, сватоньки, на поріг!
Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим сватів зустрічати.
Почуєм, побачим, що нам скажуть,
Біленьким рушничком рученьки зав'яжуть...
Додаток А. Текст 2.
Склала Орися, що було зайве в скрині. Нічого їй так не було жалко, як отих рушничків. Повиймала зі скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоч надивитись. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Обійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво.
– Рушники ви мої вишивані! Чи я вас не вибілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання. Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі, під червоною калиною; вимочувала вас, як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а знати, моя недоля тоді між старостами в хаті стала!
Рушники ви мої шовкові переписані! З вами я ждала свого милого чорнобривого, розстеляла все при шовковому місяці, щоб мій милий був гарний, як місяць на небі, щоб життя було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку. Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння, не продам вас, не продам.
Додаток Б. Фото.
Додаток Б. Фото1.
Руслана Костюк – авторка краєзнавчо-дослідницької роботи
«Рушник у весільних обрядах та фольклорі Сіверщини»
(на фото разом з братом Платоном)
Автор фото: І Головко
Додаток Б. Фото 2.
Батьківський хліб на весільному рушнику (з архіву родини Кузнецових) Автор фото: О Головко
Додаток Б. Фото 4.
Руслана Костюк та Ірина Головко під час роботи над дослідженням.
Автор фото: Ж. Кресан
Додаток Б. Фото 5, 6.
Обряд з рушником (з архіву родини Кузнецових, м.Ніжин) Автор фото: О Головко
Додаток Б. Фото 7.
Валентина Степаненко та Тетяна Дмитрашина, виконавиці фольклору,
Малодівицький палац творчості, Прилуцька ОТГ
Автор фото: Р. Костюк
Додаток Б. Фото 8. Додаток Б. Фото 9.
Раїса Колесник з онукою Мариною – майстриня вишивки Руслана Костюк разом з родиною шанують весільного рушника. Автор фото: Р. Костюк сімейні традиції та вивчають весільний фольклор. Автор фото: І. Головко
Додаток Б.
Діаграма підсумків анкетування серед учнів 8 – 9 класів Ніжинської гімназії №10 Ніжинської міської ради Чернігівської області.
Всього учасників: 185
Запитання анкети:
1. Чи є у вашій родині сімейна реліквія – вишитий батьківський рушник?
2. Чи хотіли б ви у майбутньому мати такий оберіг у власній родині?
3. Чи необхідно зберігати рушник як сімейний оберіг?
про публікацію авторської розробки
Додати розробку