Кременчук. Моє місто – гордість моя, Україно!

Про матеріал
Ознайомити учнів з історією рідного міста Кременчук та його сьогоденням; виховувати патріотичні почуття, гордість і честь мешканця Кременчука, естетичні смаки; формувати інформаційну культуру, вміння володіти собою в ситуації публічного виступу; розвивати пізнавальні інтереси, логічне мислення, мовлення, увагу; поглибити рівень прийняття власної особистості; розширити рівень особистісної самосвідомості.
Перегляд файлу

Тема Моє місто – гордість моя, Україно!

Мета: ознайомити учнів з історією рідного міста та його сьогоденням;

виховувати патріотичні почуття, гордість і честь мешканця Кременчука, естетичні смаки;

формувати інформаційну культуру, вміння володіти собою в ситуації публічного виступу;

розвивати пізнавальні інтереси, логічне мислення, мовлення, увагу;

поглибити рівень прийняття власної особистості;

розширити рівень особистісної самосвідомості.

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Хід заходу

  1. Серед найкращих міст України квітне і найдорожче місто для кожного з нас. Ми горді за його успіхи, пишаємося його досягненнями і прикладаємо максимум зусиль, щоб воно стало ще прекраснішим.

Між крем’яних кряжів прозорі й давні

Дніпровські води котяться здаля,

А навкруги - степи, ліси і плавні,

Слов’янська щедра матінка-земля.

Перегляд презентації

Ведуча 1

Давайте разом з вами здійснимо подорож у минуле нашого рідного міста: його становлення і розквіту, лихоліття і роки мирної праці.

Благодатна земля Кременчуччини була колись зовсім безлюдною. Перші поселення з'явились в V-III тисячолітті до н. е. Йшли віки, Кременчуччина зазнавала кочові набіги, монголо-татарські спустошуючі наступи, кримсько-ханські, турецькі завоювання. З метою оборони переправи через Дніпро щоразу виникала потреба відбудови укріплення.

Кременчук був заснований десь у XVI столітті для оборони Лівобережного Придніпров'я. Офіційною датою заснування міста вважається 1571 рік як фортеці на березі могутньої річки Борисфен (нині Дніпро). Нині Кременчук зустрічає свій 441 день народження.

Деякі українські, кременчуцькі, полтавські дослідники не згодні з датою заснування міста, бо вважають його вік значно старшим. Розпочаті останнім часом розкопки у місті та поблизу нього дають тому незаперечні докази і очікують свого офіційного визнання. У давні часи територія нинішнього Кременчука була „ареною" кривавих сутичок слов'ян з кочовими племенами та чужоземними завойовниками.

Існує декілька версій щодо назви міста.

Ведуча 2

За однією з версій назва міста походить від тюркського слова "керменчик", що в перекладі означає "невелика фортеця". Серед інших припущень - легенда про те, що в старі часи, коли тут пропливали каравани човнів, стерновий, помітивши гранітні пороги, вигукував: "Кремінь! Чув?" Згодом це словосполучення переросло в "Кременчук".

Учень 1

Легенда про назву нашого міста

Це було в сиву давнину, коли в широкі степи, яким не видно ні краю, набігали татарські орди. Стелиться степом битий шлях: ним татари ходять з Дунаю до Дністра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори, топчуть кіньми українську землю. Гірко плачуть бідні бранці, йдучи тим ординським шляхом у неволю. Переправляючись через Дніпро, татари облюбували дуже гарне і зручне місце, де розташували земляну фортецю.

Їхньою мовою слово фортеця означало "Кременчук". Згодом українці вигнали і збудували свою невелику дерев'яну фортецю, для захисту навколо неї спорудили земляний вал і встановили частокіл.

Пізніше замість дерев'яної була споруджена фортеця із тесаного каменя. Українці змірили і назву. Стали називати її "Кременчук". Кременчуцька фортеця витримала не один напад, не одну облогу. Поруч із нею виросло місто. Тут жили наші пращури, тут живемо ми з вами.

Учень 2.

Легенда-бувальщина

Історія нашого краю починається з найдавніших часів. Дуже давно (десь 15 тисяч років тому) вони вже займалися примітивними землеробськими і скотарськими роботами. На жаль, про ті часи ми знаємо дуже мало.

Земля Кременчука належала першим державам, які були на території сучасного Кременчуцького району - спочатку Скіфії, згодом Київської Русі. Скіфи в основному займалися землеробством. Це були сміливі, войовничі, вправні майстри, які любили і цінували красу. Та й вони зникли в далекому тумані давнини, залишивши нам скульптури скіфських жінок, які як свідки історії, стоять біля музею; наконечники стріл, дзеркала, прекрасні золоті вироби - послання із сивої давнини вічності.

Близько 2-х тисяч років тому територія нашого міста знаходилась у межах Орантїї - землі антів, росів, полян, сіверян - наших предків.

Вони над усе любили сіяти, вирощувати хліб, виховувати дітей, поклонятися Сонцю, Дніпру-Славуті і, не шкодуючи себе, захищати рідну землю від завойовників. Це з тих далеких часів живуть у нашій мові слова " безпека "," перемога ", " врода ".

Руками стародавніх слов'ян було зведене над Дніпром наше місто.

Учень 3.

Славився чумаками і козаками...

Уявімо собі...

Степом серед моря трав ідуть чумацькі вози, запряжені парою круторогих волів.

А поряд повільно, розміреною ходою прямують козаки...

Чумацтвом славилася Полтавщина, а найбільше тодішній Крюків.

У дорогу чумаки вирушали великими валками, весною. Займалися транспортуванням і торгівлею різних товарів.

Сіль була головним предметом привозу і торгівлі, окрім солі, риба, хліб, ліс, різний крам. Кременчук можна назвати козацьким містом, тому що в ньому під час виникнення козацтва завжди мешкало чимало козаків-справжніх лицарів українського народу, а також тому, що наше місто знаходилося на перехресті доріг, які вели до Запорозької Січі.

Ведуча 2.

Розташований на розі давніх торгових шляхів, зручний та вигідний стратегічно, він часто страждав від ворогів. В 1625 році біля озера Курукового (поблизу Кременчука) реєстрові козаки разом з запорожцями завдали поразки польсько-шляхетському війську; поляки змушені були укласти мирний договір, який увійшов в історію під назвою Куруківської угоди. В документах про ці події вперше згадується Крюків, що тепер є правобережною частиною Кременчука.

В 1638 році було споруджено Кременчуцьку фортецю, план якої розробив французький військовий інженер Пйом Левассер де Боплан, залишивши по собі книгу "Опис України".

У 1649 році Кременчук стає сотенним містом чигиринського полку. Ліквідовано володіння польських магнатів. Та знову точиться низка воєн за владу. Полтавщина і Кременчук стають ареною кривавої громадянської війни. Після Андрусівської угоди 1667 року місто включили до Миргородського полку.

Ведуча 1 (слайд 5).

В останні десятиріччя XVII століття - на початку XVIII місто заліковує рани, утворилась низка нових поселень на території Кременчуччини. Жвава торгівля, вигідне географічне положення сприяють швидкому зростанню. Велике значення для розвитку міста мала переправа, яка пролягала на одному із важливіших шляхів, що з'єднували російську Україну з польською.

Через цей тракт здійснювались торгові зв'язки з Угорщиною, Румунськими князівствами, південно-західними окраїнами Польщі. Місто стає губернським.

Ведуча 2 (слайд 6).

Підчас російсько-турецької війни 1787-1791 p.p. Кременчук був базою російських військ, тут будувалися кораблі для Чорноморської флотилії - фрегати, канонерки. Тоді ж в місті було засновано збройовий завод з ливарним, ковальським, слюсарним та іншими цехами.

Саме в ці роки в Кременчуці побували великі полководці О.В. Суворов та
М.І. Кутузов. Суворов командував Кременчуцькою дивізією. Тяжко поранений у Кінбурзькому бою, він всю зиму і весну 1788 року лікувався в кременчуцькому госпіталі.

Ведуча 1 (слайд 7).

Кременчук став найбільшим промисловим і торговим містом Полтавської губернії; тут було споруджено суконну фабрику, шкіряний завод, панчішну фабрику та інші підприємства. Правобережна частина міста перетворилася на центр соляної торгівлі.

Після реформи 1861 року прискорився розвиток капіталізму: виникають нові фабрики і заводи, перебудовуються старі, велику роль відігравала наявність залізничного мосту через Дніпро, збудованого в 1873 році. В 90-ті роки XIX століття в місті було майже 90 підприємств. Залізниця, пароплавство, міська електростанція... Кременчук зростав і багатшав. Нові освітлені вулиці, кінно-залізнична дорога, повітова школа, відкрита бібліотека, прогімназія, стаціонарний театр.

Ведуча 2.

З 1872 року Кременчук входить до всеросійської залізничної системи. У місті стрімко зростає чисельність населення.

На початку XIX ст. у Кременчуці проживало всього 9 тисяч жителів, а за даними перепису 1897 року налічувалося вже 63 тисячі. По кількості населення, торговому обороту, промисловому потенціалу, місто в дореволюційний час входило до першої десятки найбільших українських міст, займаючи на лівобережній Україні, друге після Харкова місце.

До революції 1917 року провідними підприємствами стають тютюново-махоркові фабрики, вагоноремонтні майстерні, чавуноливарні заводи, майстерні з виготовлення канатів, свічок, мила.

Ведуча 1 (слайд 8).

Розвиток промисловості сприяв розширенню міста, культурно-мистецьких заходів.

У 1801 році збудовано Спасо-Преображенську церкву (в 1930 році, за радянської влади, розібрано, а на її місці збудовано Будинок офіцерів).

У 1803 році, за планом затвердженим Олександром І, відкривається Соборна площа (нині Перемоги).

З 1804-1816 pp. під керівництвом архітектора Д.Кваренгі проводиться будівництво Успенського собору. Він стає символом міста, як у Москві — Кремль або в Петербурзі — Невський проспект.

У 1870 році закладено парк Поштовий (зараз забудовано міськвиконкомом).

У 1871 році збудовано драматичний театр.

У 1899 році Бельгійським анонімним підприємством в місті здано в експлуатацію трамвайне депо. Протяжність довжини колії становила 12 км, діяло 3 маршрути, з роз'їздом на Соборній площі.

У 1910 році почав діяти міськводопровід, яким місто користується й зараз.

1910-1915 — у місті будуються костьол ( нині Свято-Миколаївська церква), кінотеатр „Колізей", Свято-Троїцька церква (останні були знищені в роки Великої Вітчизняної війни).

Ведуча 2.

До революції в місті нараховувалося 13 площ, з них найбільші:

  •   Велика базарна (нині колгоспний ринок);
  •   Сінна (вул. Халаменюка);
  •   Винна (район колишнього к/т „Дніпро");
  •   Кінна (сквер біля залізничного вокзалу);
  •   Соляна (Крюків);
  •   Соборна (площа Перемоги);
  •   Учбова (р-н Будинку юного техніка);
  •   В'їзна або Трикутна (в'їзд в місто з боку Полтави).

У 1927 році почав курсувати міський автобус. Налічувалось три міські маршрути: пошта — вокзал; пошта — Перша міська лікарня; пошта — нагірна частина.

Почалося відродження Крюківських вагоноремонтних майстерень, які згодом виросли у вагонобудівний завод, де в 1932 році було збудовано перший 60-тонний вантажний вагон. За роки довоєнних п'ятирічок Кременчук став великим промисловим центром, ввійшов до першої десятки найбільших українських міст.

Ведуча 1 (слайд 9).

Та віроломний напад фашистської Німеччини 22 червня 1941 року обірвав мирне життя наддніпрянського міста.

У перші дні війни тисячі кременчужан добровільно вступили до лав Червоної Армії.

Протягом 10 днів була створена Кременчуцька дивізія народного ополчення з робітників, службовців, учнів — всього 3840 бійців.

Довгих два роки наше місто знаходилося в окупації і тільки 29 вересня 1943 року стиснуті з усіх боків частинами 5-ї гвардійської та 53-ї армій, війська противника були вимушені залишити місто. Але перед цим вони фактично повністю зруйнували його.

Відступали німці поспіхом, боячись оточення, двома напрямами через переправу на Крюків та в напрямку Власівки, по дамбі до села Кривуші, по тимчасовій переправі на правий берег Дніпра в район нинішнього Світловодська.

Якщо кам'яні будівлі руйнувалися заздалегідь і планомірно, то приватний сектор спалили в останній день, починаючи від міської електростанції до Дніпра. Нагірна частина приватного сектора до вул. Хорольської вціліла. Були зруйновані всі промислові підприємства, комунальне господарство, заклади культури, освіти, медицини, майже все житло.

У місті, в якому до війни кількість населення наблизилася до 100 тис. мешканців, на день визволення налічувалося лише 18 тис. чоловік.

Ведуча 2 (слайд 10.)

Зруйнованому, спустошеному, але непереможеному Кременчуку та його визволителям 29 вересня салютувала із 124 гармат Москва.

Цей день став Днем нашого міста, днем нашої глибокої шани визволителям, тим, хто відроджував Кременчук, хто на місті руїн і згарищ збудував Кременчук, хто на місці руїн і згарищ збудував нове квітуче місто на Дніпрі.

Ведуча 1 (слайд 11).

Але життя продовжувалося, місто заліковувало рани. Уже через місяць стала до ладу електростанція, а в січні 1944 року тимчасовий міст, а згодом і капітальний.

Всі післявоєнні роки швидким темпом розвивалася важка промисловість. Три кременчуцькі машинобудівельні заводи (автомобільний, вагонобудівний та шляхових машин) стали серцевиною промисловості міста. В 1959р. трудящі Кременчука вперше побачили могутні "КрАЗи".

Технічний прогрес - електрофікація: побудована Кременчуцька гідроелектростанція.

Ведуча 2 (слайд 12).

З кінця 60 років почалось будівництво підприємств північного промислового вузла, нафтопереробного заводу, ТЕЦу, заводу технічного вуглецю. Нові житлові масиви, вулиці, проспекти, парки, сквери, кінотеатри, палаци культури, бібліотеки прикрасили місто.

Зараз у місті налічується 665 вулиць загальною довжиною 310 км, кордони міста зросли з півночі на південь більше ніж на 2 км, а зі сходу на захід до 10 км.

Ведуча 1.

Не зважаючи на всі випробування, які випали на долю нашого рідного міста, його оспівують у віршах та піснях.

Учень 4 (слайд 13).

Славетний Кременчук

Лине сонце у вись,

Як бувало колись.

Я вслухаюсь, як дихає місто.

Кременчук, пробудись,

Навкруги подивись,

Новий день розпочавсь урочисто.

Тебе Дніпро надійно обіймає,

Несе на хвилях серця твого стук.

Душа ж моя тобі пісень співає,

Славетне місто - рідний Кременчук.

Впала з квіток роса,

Засіяла краса,

День крокує по вулицях міста.

Діти в школу ідуть,

На обличчях цвітуть

Щирі посмішки й осінь барвиста.

Кременчук рідний мій,

Місто добрих надій,

На людей роботящих багате.

Завирує життя,

Зацвіте майбуття,

Твій господар - це юність крилата.

Перегляд відеокліпу «Гімн-Кременчука».