Круглий стіл, присвячений вивченню кобзарства XX - поч. XXI ст. "На роздоріжжях XX - поч. XXI віків"

На роздоріжжях ХХ віку

             (круглий стіл, присвячений вивченню кобзарства ХХ століття)

 

  [Див. адресу музичного додатка: https://accounts.gogle.com/Login?hl=ru]

    [Ілюстративний матеріал дивись на сторінці https://c|rive.google.com/folderview?id=OBxPSNZedlMm8bmx.JTzJRendzWkk&usp=sha:ing]

 

 

[На облаштованій сцені напис великими літерами «Круглий стіл: Історія кобзарства ХХ століття». Звучить кобза… У переливах її виразно вчувається то козацький марш, то дума, то народна пісня.

Кожен із ведучих має на грудях розпізнавальний знак із виведеною чималими літерами назвою виконуваної ролі, наприклад: «історик», «мистецтвознавець», «міліціонер», «журналіст», «кобзар», «кобзарський панотець», «ведучий» і т. ін.

Журналіст, підходячи до декого з них, бере інтерв’ю з єдиним запитанням.]  

 

Журналіст – (до історика) : «Чого ви чекаєте від такого незвичного зібрання?»

Історик : «У ХХ столітті через відомі причини (переслідування царською владою, а потім і совєтським тоталітарним режимом мало було кобзарознавчих  заходів. Читаймо [ указує на напис на сцені ]: це нинішнє зібрання має назву круглого столу й присвячене вивченню історії кобзарства ХХ століття».

Міліціонер (устряючи в розмову, зневажливо): «Знову заворушилася крамола! Дойняли ж ті кобзарі до живого. Ну бренькай на інструменті – канюч собі милостиню. А то волю їм давай! Просвіту, справедливість, правду!..»

 

[Звучить уривок з пісні «Нема в світі правди»]

Нема в світі правди, правди не зіськати!

Що тепер неправда стала правувати,

Уже тепер правда стоїть у порога,

А тая неправда сидить конець стола.

 

Енкаведист (похапливо): «Нащо вже совєтська влада з дорогою душею до них… Хто ж дозволив паплюжити батька народів Сталіна!»

[Звучить уривок із кобзарської «Думи про голод»]

 Хліб качали, вимітали,

Весь народ сумує,

А «великий голова»

Мовби і не чує.

Він накази іздає:

-Продналог давайте…

 

Енкаведист: «Одним словом, - крамола! Ніхто їм неугодний».

 

Мистецтвознавець: «Сліпі кобзарі – то ж жива історія наша, що збереглася до ХХI віку й залишилася з ним до його схилу. Їх пісні та думи – правдивий пласт духовного генія українського народу».

 

Кобзарський панотець (вступне слово): «Шановне зібрання! Добігає кінця ХХ століття – многотрудний період у житті людського поспільства взагалі й вельми непростий для України. Як і в раніші часи, так і в цей період ми, кобзарі, були разом зі своїм народом і в радощах його, і в горі. На олтар Вітчизни нами покладено найкращі порухи душі й наполегливі старання. Незважаючи на несприятливі умови (переслідування, репресії з боку можновладців), кобзарство виявилося настільки живучим і так тісно пов’язаним із народною культурою, що збереглося аж до наших днів. Настав час підвести підсумок зробленого й пережитого, осмислити трагедію українського кобзарства в ХХ віці, обговорити нинішній його стан, а ще проглянути наперед – передбачити долю нашого художнього ремесла.

 

1-й ведучий (зачитує реферат на тему «Підтримка й вивчення кобзарства українською інтелігенцією»):

„Наприкінці ХІХ століття, особливо після смерті славетного кобзаря Остапа Вересая, настав помітний занепад кобзарства. Але завдяки підтримці передової патріотичної української інтелігенції в особі Миколи Лисенка, Лесі Українки, Климента Квітки, Гната Хоткевича та ін. почалося відродження кобзарства та популяризація його серед широких мас.

У 1902 році в Харкові відбувся ХІІ археологічний з’їзд,на якому виступила зібрана відомим українським письменником, етнографом і бандуристом Гнатом Хоткевичем група українських народних співців-музикантів, які до цього часу самостійно виступали тільки на ярмарках. До її складу ввійшли кобзарі П. Древченко, Т. Пархоменко, М. Кравченко, І. Нетеса, І. Кучеренко, П.Гащенко та ін. Програма включала в себе народні думи, історичні пісні, псалми, побутові та жартівливі пісні. Це була перша спроба організувати сліпих кобзарів у єдиний музичний гурт. Усі номери програми концерту народні музиканти виконували з великою майстерністю та піднесенням і справили на слухачів особливе враження. Таким чином, організований виступ кобзарів перед численними глядачами на з’їзді в Харкові мав для кобзарства не тільки мистецьке, але й пропагандистське значення.

Після Харківського з’їзду кобзарським мистецтвом починають широко цікавитися українські та російські етнографи, музикознавці, письменники, композитори. Так у цей період Гнат Хоткевич складав перший підручник гри на бандурі. Опанас Сластіон (знавець кобзарської справи, український художник-графік) робить цілий ряд портретів-зарисовок народних кобзарів. Микола Лисенко, композитор, проводить перші високопрофесійні музичні  записи дум  «Про Хведора Безрідного», «Про вдову»,які він чув у виконанні ще О.Вересая, та «Про Барабаша й Хмельницького» - від кобзаря П.Братиці. У своїх наукових працях композитор дослідив особливості українських дум і пісень,виконуваних кобзарями, висловив погляди на музику  й стиль кобзарства,поклавши початок вивченню музики, дум і музичного мистецтва кобзарів.

 А в 1908 році Леся Українка разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою організувала спеціальну експедицію на  Полтавщину, щоб записати кращі зразки кобзарських дум за допомогою фонографа. До експедиції був запрошений Філарет Колесса, продовжувач справи М.Лисенка  в галузі вивчення музики кобзарських дум. Але царські чиновники заборонили Ф. Колессі вільно роз’їжджати  по Лівобережжю, яке було головним осередком кобзарського мистецтва. Він змушений був обмежитися  поїздкою лише до Миргорода, куди на запрошення О. Сластіона прибуло декілька кобзарів та лірників, а саме: Михайло й Платон Кравченки, Опанас Бар, Микола Дубина, Антон Скоба, Явдоха Тимченко, Іван Кучугура-Кучеренко. Записи, зроблені під час поїздки  до Миргорода, Ф.Колесса опублікував двома серіями в 1910 і 1913 роках у збірнику Наукового товариства ім. Шевченка  під назвою «Матеріали  до української етнографії». У 1909 році Ф.Колесса виступив на ІІІ міжнародному конгресі  музичного мистецтва у Відні з рефератом про козацький епос і мистецтво кобзарів.  У доповіді Колесса охарактеризував суть кобзарського мистецтва в Україні як національно самобутнє явище та його традиції , що так прекрасно збереглися аж до ХХ століття , розглянув стильові ознаки  дум, підкресливши глибоко народні джерела їх походження .Реферат відіграв велику роль в ознайомленні світової громадськості з багатствами українського музичного фольклору та кобзарського мистецтва й був покладений в основу вступної статті  до праці «Мелодії українських народних дум». «Мелодії  українських народних дум» була першою друкованою роботою, що ознайомила громадськість із великою кількістю народних співців – кобзарів та їх багатим і розмаїтим репертуаром .

 У 1913 році із друку вийшов «Самовчитель до гри на кобзі або бандурі», його склав  М.Домонтович. А в 1913-1914 роках побачила світ книга школи гри на бандурі, яку склав В.Шевченко.

 Таким чином, на початку ХХ ст. видатні вітчизняні діячі науки й культури намагалися відродити розвиток кобзарських мистецтв, але царські прислужники переслідували всіх, хто займався пропагуванням кобзи й бандури”.

 (Звучить народна пісня під акомпанемент бандури)

 

 2-й ведучий (ставить запитання за змістом реферату) :  «А тепер спробуємо відповісти на запитання за змістом прочитаного реферату».

1.Чим же знаменитий ХІІ археологічний з’їзд , що відбувся 1942 року в Харкові? (Відповідь: На з’їзді виступила вперше група кобзарів ).

2. Яке  значення мав ХІІ археологічний з’їзд для кобзарства? (Відповідь :З’їзд привернув увагу громадськості до кобзарства. Ним починають цікавитися етнографи, музикознавці, композитори,письменники).

3. Яку роль відіграла передова українська інтелігенція на початку ХХ ст. для підтримки кобзарства? (Відповідь:Організувала й стимулювала вивчення кобзарського мистецтва,сприяла його відродженню й популяризації).

4. Назвіть імена українських інтелігентів, які на зорі ХХ ст. підтримали й популяризували кобзарство? (Відповідь:Г.Хоткевич , О. Сластіон, М.Лисенко, Ф.Колесса, Леся Українка, Квітка).

         Кобзарський панотець: «Кобзарям судилося брати активну участь у визвольних змаганнях ХХ сторіччя. Це періоди першої російської революції 1905-1907 років , революції та громадянської війни (тобто визвольних змагань 1917-1921 років) і  Другої  світової війни (1941-1945 років)). А на початку 30-х років, у період між визвольними змаганнями, кобзарство зазнало жорстокого нищення з боку сталінського  режиму».

                  3-й ведучий (зачитує реферат «Участь кобзарів у визвольних змаганнях перших двох десятиріч ХХ ст.»).

 У буремні роки революції 1905-1907 років серед народних кобзарів були такі, що активно пропагували революційні настрої. Їхні пісні та діяльність у той час набувають громадянського характеру. Так відомий кобзар Михайло Кравченко (показує портрет кобзаря) склав дві думи («Про Сорочинські події 1905 року» та  «Чорна неділя в Сорочинцях»).У них розповідається про те, як каральні загони Барабаша й Філонова люто розправлялися з селянами, що боролися за волю й землю. У другій думі з великою експресією оповідається про жорстоку розправу над повстанцями.

(Звучить запис чи живе виконання уривка думи)

 

Ой скільки то їх , бідних , побили
Шматками порубали
І кров безневинно проливали,
По темних темницях забрали,
А бідних сиротят без хліба оставили!

 

            Кобзар закликає помститися царським сатрапам за пролиту кров батьків і матерів.
  Активним помічником революційних борців був також і кобзар Іван Запорожченко(1872-1932) [Показує портрет кобзаря]. Народився в селі Артюхівці Глинського району на Сумщині в бідній селянській сім'ї. У віці п’яти років захворів і втратив зір. Із семи років Іван наймитує. Доля закинула його аж до Новочеркаська.
За дорученням керівництва підпільного гуртка під час своїх кобзарських обходів поширює революційні прокламації . У 1900-1917 роках під впливом революційного руху І. Запорожченко створює пісні, в яких висміює духовенство, картає самодержавство, виступає на захист трудового народу.
           Революційний сплеск 1917 року й громадянська війна мали значний вплив на долю кобзарства, спричинили своєрідне його відродження. Слідуючи давній кобзарській традиції, чимало кобзарів-бандуристів стає і безпосередніми учасниками боротьби за волю й незалежність у ці роки. Зрозуміло, що їм нелегко було орієнтуватися в складних політичних подіях та революційних заворушеннях. А це призводило до того, що вони опинялися «по різних сторонах барикад» : одні – у більшовицькому таборі, інші – у формуваннях, що боролися проти більшовизму за незалежну Україну. Особливо популярною стала кобза в українському війську, що становило різні військові формації та повстанські загони. Як і за часів козаччини, сліпі кобзарі опинялися серед українських вояків, підносячи їх настрій, дух та міць, не вагаючись у разі потреби віддати життя за Україну.
                                     [Звучить "Козацький марш"]
           Легендарною стала постать кобзаря з Київщини Антіна Митяя. [Показує портрет кобзаря]. Цей незрячий співець не лише гартував своїм мистецтвом мужність та відвагу вояків, але й був зв'язковим між українськими повстанськими загонами. Досі зберігаються оповіді про майже містичні здібності цього кобзаря. Утративши в молодості зір, Антін не нарікав на долю, натомість зумів вигартувати своє тіло й дух настільки, що часто не сприймався за сліпого. Розповідають, ходив він майже завжди без поводиря, до того ж міг вправно їздити на коні, влучно (на звук!) стріляв з рушниці та револьвера й досконало володів холодною зброєю. Виконуючи доручення зв'язкового, неодноразово потрапляв у більшовицькі пастки, з яких визволявся лише завдяки волі та вправності. За надзвичайну експресивність гри на бандурі та проникливий голос заслужено здобув величезну популярність. Своє мистецтво незрячий кобзар охоче передавав численним учням із–поміж українських вояків.

      Серед інших найвідоміших сліпих кобзарів, що воювали в українському війську, були Петро Гузь (лютенський повстанський загін), Петро Скидан( загін Запорізької Дивізії), Йосип Гливкий (гайдамацький Слобідський Кіш).

      Від сліпих кобзарів бандура швидко поширювалася також серед українського козацтва. Саме в його середовищі в кривавих боях громадянської війни відродилося те щире й цілісне сприйняття  кобзарського мистецтва, яким воно було споконвіку.

      Доказом цього стали визначні бандуристи, які свій творчий шлях розпочинали в українських військових формуваннях. Варто лише ознайомитися принаймні з деякими документальними відомостями.

     Вільне Козацтво: Андрій Слідюк – козак, учасник Першої художньої капели бандуристів; Борис Палійнеїло – генерал–хорунжий.     

     Перша дивізія Синьожупанників (Синя Дивізія): Микола Рябовол, Василь Ємець, Данило Щербина, Михайло Щербина, Михайло Теліга.

     Запорізька Дивізія: Дмитро Станкевич – підполковник.

     Військове міністерство УНР : Іван Борець та ін.”

 

 [ Звучить запис однієї зі стрілецьких пісень ]

 

        4-й ведучий : « А зараз виявимо найуважнішого слухача, який і буде в нас кращим знавцем кобзарського мистецтва періоду визвольних змагань перших двох десятиріч ХХ століття (1905- 1922 рр.) [ Ставить запитання й завдання за змістом прочитаного реферату] :

        1. Назвіть імена кобзарів – активних учасників революційних подій 1905- 1907 років. (Відповідь: М. Кравченко, І. Запорожченко, П. Ткаченко, П. Гащенко.)

        2. Які найвідоміші твори кобзарів про події 1905 – 1907 років можете назвати?(Відповідь: думи « Про Сорочинські події 1905 року» та « Чорна неділя в Сорочинцях», які склав М.Кравченко.)

        3. Що в 1917 – 1922 роках знову загострило увагу громадськості до кобзарів? (Відповідь: Мажорна хвиля зростання національної свідомості).

       4. Яка причина  пильної уваги до кобзарів у  період визвольних змагань? (Відповідь: Кобзарі,  як і в минулі часи, виступали будителями духу народного.)

       5. Чому кобзарі часто опинялися, так би мовити, «по різних сторонах барикад»? (Відповідь: Їм нелегко було орієнтуватися в складних політичних подіях та революційних заворушеннях.)

      6.Назвіть кобзарів – безпосередніх учасників визвольних змагань 1917 – 1922 років. (Відповідь: Іван Запорожченко, Петро Гузь , Петро Скидан, Йосип Гливкий та інші.)

      Кобзарський панотець: « А на початку 30-х років сталінізм завдав смертельного удару нашому кобзарському побратимству, розстрілявши кобзарський з’їзд. Сталася ця подія в зиму 1934-1935 років, через півроку після страшного голокосту 33-го. Надаю слово історику».

   Історик [Читає реферат « Як нищили українських кобзарів»] :

     

    «На початку ХХ століття в самій тільки Київській губернії було 239 кобзарів і лірників. А по  селах і містах України мандрувало до 3000 таких сліпців. А в 1939 році на так звану першу нараду кобзарів та лірників влада ледве зібрала 37 народних співців. Що ж сталося? Чи не таємнича «епідемія» найшла в тій порі на цих Божих людей? Але про неї немає жодної згадки в тодішній совєтській періодиці, що  рясніє штампами про так званий розквіт соціалістичної  культури. Проте збереглися матеріали, які свідчать, що після перемоги більшовизму в Україні кобзарство було приречене на загибель. Основними документами, що скеровували владу до боротьби з народними співцями, стали постанови ще на початку 20-х років про заборону жебрацтва й обов’язкову  реєстрацію всіх музичних інструментів у відділах міліції та НКВС.

      За словами свідків, більшовики нищили й забороняли тримати в хаті такі інструменти як ліра та кобза. Коли їх у когось знаходили, то їх власника   оголошували ворогом пролетаріату. Невдовзі кобзу зарахували до націоналістичних елементів української культури. У 1933 році кобзу й бандуру було названо «класоворожими», позаяк орієнтували «музичний фронт» на часи гетьманщини та козацької романтики. За таких непевних часів – переслідування й цькування сталіністами – народних співців покликали нібито на кобзарській з’їзд   до Харкова (узимку 1934-1935рр).Було їх кількасот на конгресі. Це був живий музей, жива історія України, її пісні, музика й поезія!

      Й от їх усіх посадили в товарні вагони та й вивезли поза межі Харкова в якийсь яр. У голоді та снігу вони всі повмирали. За іншими свідченнями, кобзарів вивезли аж до Сибіру. Ешелон зупинився вночі на безлюдді. Напіводягнених пасажирів вигнали в засніжене поле. Усі триста тридцять сім  кобзарів загинули на лютому морозі.

      Цікавий здогад про мотиви того полювання енкаведистів на народних співців висловив кобзар Єгор Мовчан: «Кобзарі й лірники співали по селах мою «Думу про голод». Про те доносили владі ті, хто заганяв людей до созу. Щоб вигубити моїх побратимів, їх зібрали у Харкові « на сльот народных певцов». Я не поїхав туди, бо мій поводир кудись запропастився…» Єгор Мовчан перебираючи на себе вину, картаючи себе жорстоко за те, ніби власне він своєю «Думою про голод» спровокував владу вчинити вбивство кобзарів. Але, звичайно, справа була не лише в самій думі…»

         5-й ведучий : « Проте Мовчанова дума  зробила  свою справу. У ній правдиво змальовуються страшні картини голодомору 1932- 1933 років в Україні та відверто називається його головний організатор – «великий голова», тобто Сталін. Ця дума – сатира на сталінізм і його політику геноциду щодо українського народу. Послухаймо ж ізболений твір сліпого кобзаря – «Думу про голод».

           [ Звучить запис «Думи про голод» ].

      Отже, факти нищення кобзарства стали гіркою реальністю. Пізніше кобзарі, шануючи світлу пам’ять  про своїх побратимів,  склали думи «Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих». Послухаймо її.»

[ Звучить уривок думи «Плач по кобзарях , мученицькою смертю загиблих» ]

       Мистецтвознавець: «Факти нищення кобзарів ретельно маскувалися більшовиками в 30-і роки. Далебі, тоді створювалися капели бандуристів, у музичних закладах увели навчання гри на бандурі. Але ж ті капели виконували  лише дозволені «ідеологічно чисті» твори. У цих «музичних колгоспах»  нівелювалася особистість, усе зводилося до одіозного мажорного репертуару. Так співець мимоволі ставав підбріхувачем ідеологів Країни Рад (досить послухати нові пісні й думи про «батька Сталіна», щасливе, заможне життя в Україні).

Отож, одночасно з фізичними розправами над нашими «гомерами» відбувалися небезпечні процеси нівеляції, профанування того глибокого національного змісту, яким сповнене кобзарство. Адже воно - не просто співи під супровід бандури чи ліри. Це - сторожа народних традицій, плекання свідомості українців, заклики боронити волю. Це складова природи світогляду української нації”.

6-й ведучий: «Так пригадаймо ж ще раз, як це було» [ставить запитання за прочитаним рефератом]:

1. Яка ж сторінка в літописі кобзарства є найбільш трагічною? (Відповідь: Масовий розстріл кобзарів сталіністами на початку 30-х років).

2. Під яким приводом було зібрано кілька сотень сліпих співців? (Відповідь: Їх скликали нібито на кобзарський з’їзд до Харкова).

3. Які вам відомі факти, що свідчать про криваву розправу більшовиків над кобзарями?

4. В яких формах проходило нищення більшовиками кобзарів? (Відповідь: Це були дві форми: фізичного нищення та нівеляції глибокого національного змісту кобзарства).

5. Чому сталіністи нищили кобзарів? (Відповідь: Адже кобзарі підтримували потяг нашого народу до незалежності, соборності України, плекали його духовність, морально-етичну силу традицій).

Кобзарський панотець: «Пом’янімо ж, браття, поіменно наших побратимів - кобзарів та лірників, які були знищені сталіністами в 30-х роках ХХ ст.[Усі встають].

7-й ведучий: [зачитує реєстр знищених кобзарів і лірників]:

Борець Іван                                                                    Ященко Оврам

Гащенко Павло                                                              Гура Петро

Губенко Михайло                                                          Побігайло Олексій

Дейнека Карпо                                                              Сіроштан Іван

Дорошко Федір                                                             Соломах Никифор

Древченко Петро                                                           Пасюга Степан

Думенко Лука                                                                Конон Григорій

                                                                                        Ляшенко Іван

                                                                                      Минзаренко Дем’ян...

А скільки їх ще загиблих на роздоріжжі ХХ віку!

[злітають раптом голосні елегійні звуки бандури, заглушуючи слова ведучого].

Кобзарський панотець: «У роки Другої світової війни (1941- 1945 р.) наш народ показав передусім світом винятковий героїзм, мужність і відданість рідній Батьківщині. Згадаймо, браття, сьогодні про діяльність найвідоміших співців-кобзарів у роки найкровопролитнішої з воєн ХХ ст. Незрячі наші побратими теж допомагали своїм мистецтвом справі боротьби з фашизмом».

8-й ведучий [читає реферат «Кобзарська пісня в дні війни»]

Їх зброєю була пісня. Стародавня народна, часто створена самими ж кобзарями по живих слідах подій, вона, за висловом партизанського командира Сидора Ковпака, «була зброєю нарівні з автоматом». Незрячі кобзарі разом із народом переживали тяжкі роки окупації. Кобзи їх не мовчали.

Активно діяв у роки війни й кобзар, член Спілки композиторів України Павло Носач [показує портрет П. Носача]. У цей час створив багато антифашистських пісень, які часто співав населенню окупованих територій Таращанського району на Київщині. Глибоко в душу западали слова кобзаревої пісні, в якій висловлювалася глибока віра в перемогу над фашистськими головорізами. [Заспівується куплет пісні]:

Прийде час і кат сконає,

Усміхнеться мати.

Ми відплатим вам, злодії,

За кров і за хати!

Особливо великим успіхом у народу користувалася антифашистська пісня «Зійде зірка». Брав участь в антифашистській боротьбі й один із найвидатніших кобзарів Єгор Мовчан (Велика Писарівка на Сумщині). Кобзаря особливо вражали страждання людей на окупованій території. Саме цій темі були присвячені його перші антифашистські пісні: «Насувалась грізна хмара», «Чорний ворон із свастикою» та ін. Із цими піснями та піснями на вірші Т. Шевченка й А. Малишка мандрує Є.Мовчан із села до села, викликаючи в людей ненависть до ворогів.

Передусім саме за пісню полюбили партизани й відомого українського народного співця-кобзаря з села Лютеньки на Полтавщині Петра Гузя. [показує портрет П.Гузя]. З осені 1941 року він налагодив із партизанами Гадяцького району найтісніші контакти. Полум’яний патріот допомагав їм, чим тільки міг. За дорученням командира загону він переробив на вірьовки, посторонки, віжки не одну підводу прядива, що його дарували партизанам місцеві селяни. Це була досить важлива допомога П.Гузя народним месникам.

І таких кобзарів, що активно боролися проти фашистських загарбників, було багато. Серед них слід назвати Володимира Перепелюка із Вінниччини, Григорія Ільченка із Харківщини, Євгена Адамцевича із Сумщини, кобзаря Бориса (прізвище невідоме) із Київщини. [Показує портрети кобзарів].

Отже, вище нами наведено лише окремі факти про участь кобзарів у боротьбі проти фашизму, але можна сміливо сказати, що в дні війни всі вони - від найвідоміших до тих, кого знали лише у вузькому колі, - самовіддано служили своєму народові, рідній Батьківщині.”

Мистецтвознавець: «Як відомо, модернізована кобза називається бандурою. Цей інструмент, як правило, є  приналежністю професійного музиканта [Показує фото (а за наявності - самі інструменти) кобзи й бандури, указує на спільне й відмінне в їхній будові]. Бандура в руках зрячих співців, як і кобза в сліпих кобзарів, уславила себе в боротьбі з лютим ворогом у Другій світовій війні.

Артист Сочинської філармонії О.Чуприна в перші дні війни добровольцем пішов на фронт, узявши з собою й бандуру. У перервах між боями виконував перед бійцями «Заповіт», «Ой літа орел», «Їхав козак за Дунай», власну думу «Про Корсунь-Шевченківську битву». Так само голосно дзвеніла бандура в роки війни в руках А.Бобиря, П.Іванова, О.Коваля, С.Власка. [Показує портрети бандуристів-фронтовиків]. Бійцям співала відома Миргородська капела бандуристів під керівництвом І. Скляра - в окопах, бліндажах, прифронтових госпіталях.” [Звучить пісня в супроводі бандури].

9-й ведучий: «А тепер спробуймо відповісти на такі запитання:

1. Що ви дізналися про участь кобзарів у Другій світовій війні?

2. Хто назве імена співців-кобзарів, які активно боролися з фашистськими загарбниками? [Відповідь: Павло Носач, Єгор Мовчан, Володимир Перепелюк, Петро Гузь, Григорій Ільченко, Євген Адамцевич, кобзар Борис].

3. Який музичний інструмент називається бандурою? [Відповідь: Модернізована кобза].

     4.Які імена бандуристів-фронтовиків вам запам’яталися? [Відповідь: О.Чуприна, А.Бобир, П.Іванов, О.Коваль, С.Власко, Миргородська капела бандуристів під керівництвом І.Скляра].

         Кобзарський панотець [ зачитує реферат «Сучасний стан та проблеми кобзарства»]:

   «Нині у незалежній Україні знову оживає кобзарська справа. У 1989 році в селі Стрітівці, що на Київщині, відкрито школу кобзарського мистецтва. В Ірпені діє Київський кобзарський цех , де не лише виготовляють народні інструменти, а й навчають гри на них. Із 1991 року на Сумщині вперше в Україні відкрилися кобзарські класи в загальноосвітніх школах. А Львівський кобзарознавець Богдан Жеплинський підготував неповторну кобзарську енциклопедію, до якої ввійшло кілька тисяч імен.

   Розвивається кобзарство й поза Україною. Добре знаними в українській діаспорі є бандуристи Юліан Китастий та Григорій Китастий, Зіновій Штокалка, Віктор Мішалов. Останній свого часу створив школу кобзарського мистецтва в Канаді. Педагогічну цінність кобзарських творів важко переоцінити. За ними треба вивчати сповнену драм і трагедій історію нашого народу навіть на схилі XX сторіччя.

   У наш час кобзарське мистецтво розвивається, в основному, у двох напрямках: традиційному – народно-фольклорному та сучасному – сценічно-академічному. Традиційне народно-фольклорне кобзарство відроджує зразки давніх народних інструментів (кобзи, бандури, стародавньої ліри), освоює і пропагує давній традиційний кобзарський репертуар,проявляє тенденції до відродження давніх кобзарських традицій і звичаїв, прагне об’єднатися в кобзарські цехи та вільно кобзарювати на вулицях, площах чи скверах. Сценічно-академічний напрям представляють здебільшого виконавці, які мають музичну освіту (закінчили класи бандури); значну увагу вони зосереджують на концертній діяльності (виступи на сцені, по радіо, телебаченню), у їхньому репертуарі багато творів класиків та сучасних композиторів.

    Традиційне народно-фольклорне кобзарство розвивається на базі двох кобзарських цехів-осередків. Один із них, який очолював панотець цехмейстер Микола Будник, називається київським, а другий, який називається харківським, згуртувався довкола ентузіаста відродження традиційного кобзарства із Харкова Костянтина Черемського.

    Сценічно-академічний напрям розвитку кобзарського мистецтва очолюють дві великі школи, сформовані професорами класів бандури Київської та Львівської консерваторії (тепер музичних академій) Сергієм Баштаном та Василем Герасименком.

          Розвиток кобзарського мистецтва усіх напрямів вимагає невідкладного розв’язання цілої низки проблем. Найважливіші з них можна згрупувати й визначити як проблеми: науково-теоретичні; організаційно-адміністративні; виконавсько-мистецькі; навчально-методичні; матеріально-технічні; видавничо-публіцистичні. Найголовнішими з них вважаю названі першими. Необхідно науково обґрунтувати й визначити кобзарську термінологію (зокрема понять кобза, бандура та інших), написати фундаментальну історію кобзарства, відтворити творчі біографії народних співців-музикантів.

         Переконаний, тільки своєчасне вирішення комплексу всіх проблем може привести до повноцінного розвитку кобзарського мистецтва, без якого немислиме духовне відродження нації, утвердження культури незалежної України. Дякую за увагу, шановне зібрання».

 

[Звучать переливи бандури…]

          10-й ведучий (звертаючись до аудиторії слухачів: «Проведімо ж конкурс на найуважнішого й  найвдумливішого слухача виступу кобзарського панотця!»

           1. Що сказав кобзарський панотець про стан кобзарської справи в незалежніій Україні? (Відповідь: Вона оживає, відроджується).

           2. Назвіть факти цього відродження.

           3. Назвіть імена відомих бандуристів української діаспори. (Відповідь: Григорій та Юліан Китасті, Зіновій Штокалка, Віктор Мішалов).

          4. Які два напрями розвитку сучасного кобзарського мистецтва назвав кобзарський панотець? (Відповідь: 1) традиційний (народно-фольклорний), 2)сучасний (сценічно-академічний)).

          5. На базі яких двох кобзарських цехів-осередків розвивається нині народно- фольклорне кобзарство? (Відповідь: київського та харківського).

          6. Які дві великі школи очолюють сценічно-академічний напрям розвитку кобзарського мистецтва? (Відповідь: Київська та Львівська музичні академії).

          7. Розв’язання  яких невідкладних проблем вимагає розвиток кобзарського мистецтва усіх напрямів на сучасному етапі? (Відповідь: науково-теоретичних, організаційно-адміністративних, виконавсько-мистецьких, навчально-методичних, матеріально-технічних, видавничо-публіцистичних).

 

(Звучать переливи бандури… На сцену виходять усі ведучі).

    

          1-й ведучий: «Ось і закінчився наш круглий стіл, присвячений вивченню кобзарства ХХ століття. Під час нього підведено підсумок діяльності кобзарського побратимства від початку віку й до його кінця».

          2-й ведучий : "Сьогоднішнє наукове зібрання склало особливу подяку передовій українській інтелігенції початку ХХ століття, яка в тяжкий час занепаду підтримала кобзарів, пробудила інтерес суспільства до кобзарства - цього унікального пласту духовної культури нашого народу - популяризувала вивчення, сприявши відродженню його".
         3-й ведучий: " Ми дізналися, що своєю участю в народних соціально- й національно-визвольних рухах буремного ХХ віку кобзарство брало найактивнішу участь".
        4-й ведучий : "Було викрито й засуджено звірячі методи сталіністів переслідування й фізичного нищення кобзарів".
        5-й ведучий : " Відрадно було почути з вуст кобзарського панотця, що нині в незалежній Україні знову оживає кобзарська справа".
       6-й ведучий : " Було визначено напрями розвитку сучасного кобзарського мистецтва".
       7-й ведучий : " На нинішньому науковому засіданні названо невідкладні проблеми, розв’язання яких вимагає розвиток кобзарства усіх напрямів на сучасному етапі. Це є програмою дій кобзарського побратимства на найближчі десятиріччя вже наступного XXI століття".

                                              Використана література

1. Ващенко  Г. Виховний ідеал. — Полтава, 1994.
2. Думи / Укл. В.Хоменко. — К., 1974,
3. Ємець  В. Кобза та кобзарі. — Берлін, 1923.
4. Кирдан   Б.,   Омельченко  А.   Народні співці-музиканти на Україні. — К., 1980.

  5.Лавров  Ф. Кобзарі. — К„ 1980.

6. Нудьга  Г.  Українська пісня в світі . — К., 1989.
7. Поліщук   Ф, Вивчення усної народної творчості. — К., 1978.
8. Пригара М.  Козак Голота. — К., 1980.
9. Штокало   3.  Кобзарський підручник. — Едмонтон — К., 1992.

 

                                          Микола Чабада,

                                                        учитель української мови і літератури

                                                        комунальної установи Сумської обласної

                                                        ради "Обласний ліцей спортивного

                                                        профілю "Барса".