Крути: вони загинули за Україну

Виховна година

Тема: Крути: вони загинули за Україну

Мета: формування  в учнів почуття  патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; розкрити суть, причини трагедії під Крутами, виховувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого своєї країни, до борців за незалежність України.

Обладнання: ноутбук, презентація, плакати, відео, свічка.

Хід заходу:

Учень:

У думці – знову тліє – бій у Крутах…
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав вогонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз. 

Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми – лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.
За ту невдачу, що зазнали Крути… 

Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.
Хай виє знов зима поривом лютим… 

Та ми – дорогу знаєм до мети:
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов – невтомно далі йти.

Слово вчителя: Смерть всіх урівнює, приводить усе до спільного знаменника, знищує індивідуальні й неповторні риси людського обличчя. Проте саме в смертях нація шукає свій неповторний лик; життя має набагато менше шансів залишитися в пам’яті великої сукупності душ і поколінь, яку називають нацією. Смерть заради національної ідеї є явищем надзвичайно потужним — особливо коли це смерть людини талановитої, самопожертва якої постає ніби логічним і невідворотним завершенням усього її свідомого життєвого шляху.

Але ще більш вражаючими здаються самопожертви людей нікому не відомих, які йдуть на смерть як на крок ніби ще більш остаточний, які знають, що вони загинуть назавжди й безслідно, а їхня пожертва не матиме індивідуального обличчя. Іще більш вражає, коли на таку абсолютну самопожертву йдуть люди, які заледве тільки почали здійснювати свій життєвий проект, які потенційно мають небуденне майбутнє.

Ведучий 1: Кожна епоха породжувала нових героїв.  У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

Ведучий 2: Утворення Української Народної Республіки (ІІІ-й Універсал 20.11.1917) та проголошення її незалежності (IV-й Універсал 22.01.1918) створили шанс для національно-визвольних змагань та відновлення втраченої державності. Однак умови були вкрай несприятливі: викликана війною розруха та хаос сприяли поширенню облудних більшовицьких ідей серед значної частини населення. Мали місце серйозні прорахунки керівництва молодої держави у сфері військового будівництва. Але головною загрозою була політика Радянської Росії, яка не могла змиритися з існуванням самостійної України.

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 біля залізничної станції Крути (між Бахмачем та Ніжином). Українські сили під командуванням сотника Аверкія Гончаренка нараховували близько 1000 осіб та складалися з старшин та курсантів старших курсів 1-ої Київської військової школи ім. Б.Хмельницького, що мали бойовий досвід набутий на фронтах Першої світової війни, 115–130 осіб першої сотні Студентського куреня та були озброєні 16 кулеметами та залізничною платформою з гарматою. До них приєдналися добровольці з Вільного козацтва («Курінь смерті»).

Більшовицькі сили в районі Крут нараховували близько 6 тис. солдатів та балтійських матросів. У бою безпосередню участь взяли до 3 тис. осіб.

Втрати українців становили за різними даними від 80 до 100 загиблих (у т.ч. й страчених після бою студентів), більшовиків – не менше 300 вбитих. На думку дослідників, загальні втрати росіян могли складати до 1500 убитих, поранених.

Відео за посиланням: https://youtu.be/USblJglzwvA

Ведучий 1: 19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на аристократичному

кладовищі в центрі Києва. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини

«Пам’яті тридцяти».

Учень 2:

На Аскольдовій могилі

                 Поховали їх –

                 Тридцять мучнів українців

                  Славних, молодих…

                 На Аскольдовій могилі-

                 Український цвіт!-

                  По кривавій по дорозі

                   Нам іти у світ.

                  На кого посміла знятись

                  Зрадницька рука?

                  Квітне сонце, грає вітер

                 І Дніпро-ріка…

                 На кого зазнявся воїн?

                Боже, покарай!-

                  Понад все вони любили

                Свій коханий край.

Ведучий 2: Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державність, поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя.

Вчитель запалює свічку. Вшануємо пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

(Звучить похоронний дзвін).

Слово вчителя: Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки, героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторінок нашої історії! Тож гордімося нашою Україною, її відважними героями. Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Ведучий 1:

МОЛИТВА

О Боже, наш добрий
З високого неба!
Молитву сьогодні
Заносим до Тебе,

За тих, що боролись
При станції КРУТИ,
За нашу Державу
Із ворогом лютим,

Що в битві цій впали
В цю зиму криваву...
Прийми їх до Себе!
Прийми в Свою славу!

А нам від цих Tриста,
О Боже, благаєм! —
Любови дай вчитись
До Рідного Краю!

Слава Україні!   Героям Слава!